Навчально-методичний комплекс для студентів усіх спеціальностей (денної та заочної форми навчання) Затверджено

Вид материала

Документы

Содержание Ноосферна та просоціальна поведінка. Агресивна поведінка людини та шляхи її регуляції (саморегуляції). Непряма агресія

Подобный материал:

• Навчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання технічних спеціальностей, 1037.68kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліні "основи регіональної промисловості" для, 103.29kb.
• Містить рекомендації по організації самостійної роботи, зокрема, по підготовці студентів, 499.21kb.
• Опорний конспект лекцій з дисципліни „ правознавство (для студентів денної І заочної, 1124.35kb.
• Програма, методичні вказівки та контрольні завдання з дисципліни «екологія» для студентів, 566.78kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальностей 030508 І 030508 "Фінанси І кредит" денної, 4154.08kb.
• Навчально- методичний комплекс з курсу "антропологія" для студентів денної та заочної, 200.4kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 441.83kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 245.99kb.
• Закон Тора, 482.31kb.

Семінар 5-6.

НООСФЕРНА ТА ПРОСОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА.

План.

1. Людська особа у енергоінформаційній системній взаємодії «Людина – Суспільство – Земля – Всесвіт».

2. Поняття, біосфери, ноосфери, ноосферної цивілізації, ноосферної свідомості, ноосферного розвитку.

3. Ноосферна та просоціальна поведінка: сутність, норми, спрямованість.

4. Модель просоціальної поведінки С. Шварца.

Тренінгові вправи: ПОВЕДІНКА ЛЮБОВІ (див. Додаток В).


Література до теми:

1. Астафьев Б. А Стратегический прогноз и управление на основе Генома и Законов мира.– М.: Институт холодинамики, 2007. – 184с.
   
2. Астафьев Б. А. Всеобщий Закон Творения. .– М. : Институт холодинамики, 2004. – 144с.)
   
3. Буровский А. М. Концепция ноосферы В. И. Вернадского и создание новой школы // Педагогика. –1993. – № 6. С. 13-14.
   
4. Библия. Книги священного писания Ветхого и Нового Завета. – М. : Библейские общества, 1994. – 1376 с.
   
5. Бхатван Шри Раджниш. Алмазная Сутра. Беседы о “Ваджрачхедика Праджняпарамита сутре” Гаутамы Будды. – СПб., 1993. – 183 с.
   
6. Вентцель. — М.: Изд. Дом Шалвы Амонашвили, 1999. — 216 с. (Антология гуманной педагогики).
   
7. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера // Биосфера: Мысли и наброски. Сб. науч. работ. – М.: Ноосфера, 2001. – С. 159-177.
   
8. Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. – М.: Советская Россия, 1989. – 703 с.
   
9. Вернадский В. И. Проблемы биогеохимии. – М.: Наука, 1980. – 320 с.
   
10. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. В 2 кн. Кн. 2. Научная мысль как планетное явление. – М.: Наука, 1977. – 192 с.
    
11. Гордина Л.С., Лимонад М.Ю. – Основополагающие принципы ВСЕОБЩЕЙ ноосферной Духовно-экологической Конституции человечества (Ноо-Конституция) newhumanity.ru
    
12. Дугричимов М. А. Ислам и великая идея единства // Пути восхождения: Мат. межд. общ.-науч. конф. (1993. 1994). – М.: МЦР, 1995. – С. 96-97с.
    
13. Маслова Н.В. Ноосферное образование: монография. – М: Институт холодинамики, 2009. – 93с.
    
14. Монтессори М. – М.: Изд. Дом Шалвы Амонашвили, 1999. – 214 с. (Антология гуманной педагогики).
    
15. Тюріна Т. Г. Феномен інтуїції. Книга для педагогів, психологів, філософів. Видання 2-е, перероблене й доповнене. – Львів: СПОЛОМ, 2007. – 120с.
    
16. Тюріна Т. Духовна педагогіка: Витоки, сутність та перспективи розвитку. – Львів: СПОЛОМ, 2005. – 276 с.
    
17. Холодный Н. Г. Изб. тр. – К.: Наукова думка, 1982. – 442 с.
    
18. Циолковский К. Э. Грезы о Земле и Небе. – Тула: Приокское книжное изд-во, 1986. – 447 с.
    

Лекція 4.

АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ЛЮДИНИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕГУЛЯЦІЇ (САМОРЕГУЛЯЦІЇ).


План лекції

1. Агресивна поведінка: теорії агресії.
   
2. Причини агресивної поведінки, її види, механізми формування.
   
3. Способи боротьби з агресією.
   
4. Емоційна саморегуляція (за Ю. М. Орловим).
   

Девіантна поведінка (від лат. сіеуіаііо – відхилення) – система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи інший ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистос­ті та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конф­лікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення від поведінки, яка визначається нормальною, у той чи інший бік ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і внаслідок різноманітних причин. Однією із форм девіантної поведінки є агресивна поведінка.

Агресія – це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. Агресія – реакція особистості на ворожу людині оточуючу дійсність, вважають Хорні та Фром.. Виникаючи в критичній ситуації, агресія виконує захисну функцію, інколи функцію виходу із ситуації.


Теорії агресії.

1. Теорія "інстинкту – набутості". Зігмунд Фрейд, розви­нувши свою "теорію двох інстинктів", застосував її як аргументацію агресивності людини. На думку відомого психоаналітика, кожній людині притаманні, так звані, інстинкт життя та інстинкт смерті. Інстинкт життя забезпечує енергію для росту і розвитку, а інстинкт смерті працює на самознищення людини.

Отже, агресивність Фрейд пояснював інстинктивним по­тягом до смерті – мортідо, що разом із лібідо визначають по­ведінку людини. Якщо в людини потяг до смерті значно силь­ніший за лібідо, то вона буде схильна до агресивної поведінки. Інстинкт смерті може часто спрямовуватись назовні, проти навколишнього світу у формі агресії.

Фрейд вважав, що енергія інстинкту смерті постійно на­громаджується в людині. Якщо вона не реалізується в малень­ких дозах, то врешті-решт може вибухнути великим інтенсив­ним потоком. На його думку, в людей можна простежувати процес очищення від негативної енергії як катарсис – плач, вираження емоцій через слова, дії тощо.

Етнолог К. Лоренс після довготривалого вивчення пове­дінки тварин розвинув теорію, що агресія – це успадкована спонтанна готовність боротися за існування або захоплювати і захищати власність.

Фізіологи вважають, що на агресію впливають генетичні чинники. Гени можуть впливати на поведінку через кодування, вироблення специфічних білків, які функціонують у мозку і нервовій системі, і безпосередньо впливають на поведінку людини.

Фізіологічними причинами агресії можуть бути порушення в лімбічній системі людини. Мозкове захворювання лімбічної системи було характерним для людей, у яких проявлявся синдром дисконтролю, що характеризується безпричинною жорстокістю, патологічною схильністю до насильства.

Є альтернативна гіпотеза щодо висунутої Фрейдом ін­стинктивний теорії агресії. Агресію визначають як набутий захисний механізм, спричинений зовнішніми чинниками, проти впливу ворожого оточення.

Теорія "фрустрація – агресія". У цьому напрямку поясню­вали агресію Доллард, Бандура, Берковіц та Міллер.

У фрустраційно-агресивній теорії, яку вперше система­тично виклав Доллард, стверджується, що агресивність є ре­акцією на ситуації фрустрації, що виникла шляхом навчання. Ця реакція є не єдиною реакцією на фрустрацію. Агресивна поведінка підсилюється тією мірою, якою вона допомагає пе­реборювати фрустрацію.

Фрустрацію можна визначити як психічний стан емоційно-вольового напруження, яке зростає, виникає в конфліктних ситуаціях, які перешкоджають досягненню мети чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її престижу, людській гідності. Велика частина ранніх фрустрацій, з якими стикається дитина, виникає внаслідок затримки задоволення її природних потреб і є наслідком її безпорадності й нездатності подбати про себе.

3. Теорія "когнітивної моделі – Берковіц і Зільман". Тут вирішальну роль відіграє схильність до розуміння й оцінювання дій інших як загрозливих чи нешкідливих для людини.

4. Теорія "соціального научіння". Одним з відомих прихильників її є Бандура.

Агресію тут розглядають як "суспільну хворобу", як явище соціальне, як форму поведінки, засвоєну в процесі соціалізації. Акцентують на тому, як засвоюється агре­сивна поведінка, які чинники спричиняють її виникнення, які умови сприяють закріпленню цієї моделі поведінки.

Причини агресивної поведінки. Агресивна поведінка у людей часто простежується як відповідь на провокуючі дії (реальні чи уявні) інших осіб. Людина, спостерігаючи негативні прояви поведінки, спрямо­вані на неї з боку оточення, чинить агресивно, нападаючи чи захищаючи себе агресією. Це також може бути конфліктна ситуація, в яку потрапляє людина, чи фрустрація, неможливість подолати перешкоду.

Агресія дуже часто виникає як реакція на чинники, що зумовлюють негативні емоції (образа, заздрість, ненависть тощо). Можливі випадки самоагресії, коли людина схильна звинувачувати не когось у своїх негативних емоціях та переживаннях, а саму себе. Інколи в стані агресивності людина бачить лише один – агресивний шлях боротьби. Тоді поле зору цієї особи дуже звужене у способах реакції на негативну ситуацію.

Виокремлюють такі чинники, що безпосередньо можуть спричиняти агресію:

• соціальні – різні провокації, фрустрації, характерис­тики об'єкта агресії (стать, раса), присутність інших людей (які можуть схвалювати агресію чи, навпаки, заперечувати її, можуть наказати покарати? або просто бути присутніми) (фільм «Вода»);
  
• зовнішні – шум, спека, тіснота, неприємні запахи тощо;
  
• внутрішні (особистісні) – установки і внутрішні стан­дарти, котрі передусім загострюються в ситуації стрессу, негативні емоції. Це система норм і цінностей людини, страх суспільного несхвалення, дратівливість, ворожість, рівень самоконтролю, властивості інтелекту, розвиток навичок (спілкування, емпатії, почуття гумору та інші).
  

Формування звички реагувати агресивно здебільше починається ще в дитинстві. Більшість людей вважають, що чоловікам притаманний вищий рівень агресивності, ніж жінкам. Психологи підтверджують, що наявна гендерна диференціація агресивної поведінки особистості. Наприклад, чоловіки більше схильні до прямих способів вираження агресії (частіше фізичної), а жінки – до непрямих (вербальної, прихованої).


Види агресії

Пряма агресія – така, яка спрямована на якийсь конкретніий) об'єкт, людину чи групу людей.

Непряма агресія – це та, що опосередковано спрямована на іншу людину або ні на кого не спрямована. Ще агресію по­діляють на фізичну і вербальну.

В опитувальнику Баса-Дарки виділяють ще такі види агресивних реакцій

1. Фізична агресія – використання фізичної сили проти іншої людини.
   
2. Роздратованість – готовність до прояву негативних і почуттів у разі найменшого збудження.
   
3. Негативізм – опозиційна манера в поведінці (від пасивного опору до активної боротьби), спрямована проти визначених правил і законів.
   
4. Образа, заздрість і ненависть до оточуючих за реальні й надумані дії (негативні емоції).
   
5. Почуття провини – виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить недобре, а також: докори сумління, що він відчуває.
   
6. Підозрілість – у діапазоні від недовіри й обережності у ставленні до людей до впевненості в тому, що інші люди планують і завдають шкоди.
   
7. Вербальна агресія – вираження негативних почуттів як через форму (крик, писк), так і через зміст словес­них відповідей (прокляття, погрози).
   

Можливі мєханізми формування агресивних реакцій.

Звичка реагувати агресивно формується в ранньому дитинстві. Негавні емоції у немовляти спричиняє постійне незадоволення його головних потреб, насамперед у їжі, любові та безпеці. Як реакція на негативні емоції та прагнення захиститись від небезпек виникає агресія. Дуже часто ма­ленькі діти підкріплюють агресивний спосіб реагування на негативну ситуацію, спостерігаючи поведінку дорослих в реальних життєвих (сімейних і несімейних) ситуаціях та видум­ках у вигляді кіносценаріїв.

У сучасному суспільстві агресивну поведінку категорично засуджують. Вона зазвичай вважається непродуктивною, негуманною, деструктивною і неефективною. Водночас суспільство позитивно оцінює здатність людини захистити себе й інших. Це вважають ознакою сили. Суперечність у тому, що такий за­хист може бути дуже жорстоким, агресивним.


Мотиваційні тенденції.

У людини є дві різні мотиваційні тенденції, пов'язані з агресивною поведінкою, : тенденція до агресії і до її гальмування. Тенденція до агресії – це схильність індивіда оцінювати багато ситуацій і дії людей як загрозливі йому і прагнення відреагувати на них власними агресивними діями. Тенденція до пригнічення агресії визначається як індивідуальна схильність оцінювати власні агресивні дії як небажані і неприємні, такі, що викликають жаль і розкаяння, докори сумління совісті. Ця тенденція на рівні поведінки веде до пригнічення, уникнення або засудження проявів агресивних дій. Джерела гальмування агресії можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Як приклад зовнішніх джерел можна назвати страх перед можливою відплатою або покаранням за агресивну поведінку, а як приклад внутрішнього джерела – переживання провини за невгамовну, агресивну поведінку щодо по відношенню до іншої живої істоти.Аналіз індивідуальних відмінностей в агресії показує, що люди з високим мотивом агресії спочатку випробовують гнів і тільки потім адекватно оцінюють ситуацію, що викликала гнів, тоді як менш агресивні особи, перш ніж розсердитися, зважують ситуацію ретельніше.


Боротьба з агресією.

Дієвою у боротьбі з aгrpeciєeю може виявитись спроба перервати ланцюг "агресія-агресія" i вивчити, що цьому сприяє, а також визначити альтернативні способи виходу з конфліктних ситуацій.

Виділимо деякі моменти:

1. Розуміння ситуації агресії. Поставити себе на місце іншої людини, намагатися зрозуміти проичини, мотиви її поведінки. Якщо в діях іншого бачити позитивні мотиви, arpeciя може i не виникнути. Якщо людина усвідомлює, що спостережувана агресія іншого спрямована не на нei, то ймовірність агресивної відповіді теж зменшується. Якщо людина розуміє, що іншого змушують чинити саме так незалежно від нього обставини, то агресивної реакції може i не бути.
   
2. Демонстрація стриманої поведінки. Коли людина бачить, що можна поводитись пo-iншому, це дає позитивні результати. Вона намагатиметься поводитись відповідним чином.
   
3. Почуття гумору. Дослідники помітили, що люди з гарним почуттям гумору рідко реагують агресивно, вони швидше виконують роль "миротворців", які здатні розрядити напружену ситуацію. Негативні емоції і смix – речі погано cyмісні. Якщо в свідомості домінує щось одне, то для іншого не залишається місця. 3 іншого боку, якщо в агресора почуття гумору немае взагалі, то на нього ніякі жарти не подіють, тільки дратуватимуть.
   
4. Тренінг спілкування на подолання агресивної поведшки. У багатьох людей в нашому суспільстві немає елементарних навичок спілкування. Сучасні люди індивідуалізм i незалежнність схильні розуміти як ізоляцію. Позбавляючи себе людського спілкування, ми позбуваємося не лише від негативних переживань, але й від усього позитивного, з чим може бути пов'язане спілкування. Спілкування з іншими дає змогу не лише отримати інформацію про інших i світ, але й краще зрозуміти себе.
   

Боротися з агресією дуже складно, якщо боротися . Передусім необхідно розуміти, що таке є агресивність особистості. Дуже часто провокують агресію негативні емоції. Зокрема, коли людина реагує агресивно на гнів, страх, роздратування, чи щось схоже з цим, то можна або звільнити людину від негативних емоцій, або реагувати на них по-іншому – шляхом емоційної саморегуляції.

Проблема емоційної саморегуляції є надзвичайно важливою у житті кожної людини. Саме від вміння особистості керувати своїм психічним станом, корегувати його залежить психічне здоров’я людини, її здатність гармонійно співіснувати з довкіллям і встановлювати гармонійні людські стосунки.

Даній проблемі присвячено цілу низку праць у сучасній психолого-педагогічній науці.

Зокрема, концепція саногенного мислення доктора психологічних наук, професора Ю. М. Орлова, присвячена проблемі емоційної саморегуляції, оздоровлення людської психіки, досягнення внутрішньої рівноваги, гармонії, спокою тощо.

Бажано навчитись володіти саногенним, а не патогенним мисленням в аналізі негативних ситуацій і намагатися проаналізувати, поглянути на провокуючу агресивність ситуацію, що провокує агресивність, з різних боків.

За словами вченого, існує два види мислення: саногенне та патогенне.

Саногенне мислення – це особливий вид мислення, що спрямоване на психічне оздоровлення людини. Воно допомагає уникнути стресу, навчає нейтралізувати негативні емоції ( не стримувати, не подавляти, не переживати їх у собі); а розуміти, прощати і приймати іншу людину. Для саногенного мислення є притаманною рефлексія, тобто самоаналіз, осмислення себе і ситуації. Характерним для цього виду мислення є відокремлення свого «Я» від образу, ситуації, від злиття з нею, здатність розширювати свою свідомість за межі тієї ситуації, що породила негативні емоції, вміння розмислити, проаналізувати їх. При саногенному мисленні використовуються такі розумові операції як аналіз, синтез, вміння оперувати абстрактними поняттями, а також здатність поставити себе на місце іншої людини, медитація.

Отже, саногенне (оздоровлювальне) мислення має такі характерні особливості.

• По-перше, це наявність у мислительній діяльності процесу відокремлення суб'єктом самого себе від власних переживань і спостереження за ними. Таке відокремлення "я" від почуттів сприяє ослабленню переживань, звільняє образи від їхньої "емоційної негативної енергії".
  
• По-друге, у разі саногенного мислення самоспостереження відбувається на тлі глибокого внутрішнього спокою. Тоді самоспостереження відтворює все так, немовби "програє" негатив­ні стресові ситуації на тлі релаксації.
  
• По-третє, саногенне мислення ґрунтується на знаннях структури, "будови" тих психічних станів, які контролює процес самоспостереження.
  
• По-четверте, саногенне мислення передбачає оволодіння навичками занурення у стан спокою.
  
• По-п'яте, саногенне мислення неможливе без достатнього рівня зосередженості й концентрації уваги.
  

Патогенне мислення автор пов’язує з негативними переживаннями, емоційними напруженнями, «програванням» у думках ситуацій невдач, стресів, енергетичним підкріпленням власних негативним емоцій, почуттів, думок. За словами дослідника, таке мислення породжує хворобу, невроз, патологію характеру.

Патогенне мислення помножує страждання людини, спричиняє хвороби та невроз. Оскільки таке мислення є образним уявленням ситуацій, в яких відбувалися певні події в житті людини, воно дає змогу відтворювати їх у голові. Таке негативне підкріплення власних думок збіль­шує "негативний заряд", захований в спогадах про неприємне.

Агресія, як набута звичка реагувати на негативні емоції, засвоюється легше, ніж багато інших. Її часто вважають найлегшим (щодо розумового навантаження) шляхом у ситуації конфлікту, фрустрації тощо.

Отже, якщо для патогенного мислення є характерним автоматизм, фіксація свідомості людини на певному об’єкті, чи явищі, злиття з ситуацією, образами, негативними емоціями, неможливість відокремитися від них, то для саногенного мислення, навпаки – самоаналіз, рефлексія, тобто осмислення себе, ситуації, що породжує негативні емоції.

На думку дослідника, більшість людей є схильними до патогенного мислення. Як вважає вчений, саногенне мислення робить людину психічно здоровою, патогенне – хворою.

За словами Ю. М. Орлова, для того, щоб оволодіти саногенним мисленням, необхідно:

• навчитися відокремлювати своє «Я» від образу ситуації;
  
• знати структуру даної негативної емоції;
  
• володіти уміннями самоаналізу, саморефлексії;
  
• бути здатним розширювати свою свідомість.
  

Так, для прикладу проаналізуємо такі негативні емоції як, образа, провина за схемою, що пропонує психолог.


Структура образи, за Ю. М. Орловим, включає такі компоненти:

• Очікування певної моделі поведінки з боку іншої людини.
  
• Реальна поведінка іншої людини, яка відхиляється від нашого очікування.
  
• Реакція на поведінку іншої людини як прояв образи через агресію, злість, ненависть, відчай, почуття неповноцінності, втрату сенсу життя тощо.
  

Вчений рекомендує таку схему роздумів над образою:

• Я образився (лась).
  
• Аналіз моїх очікувань: як повинна поводити себе людина, щоб я не образився (лась)?
  
• Порівняння моїх очікувань та реальної поведінки іншої людини, і як результат неузгодженості – образа.
  

Отже, розумові операції щодо аналізу емоції образи включають:

• очікування людини;
  
• реальну поведінку іншої людини відносно неї;
  
• порівняння, реакція.
  

Ю. М. Орлов пропонує наступні шляхи подолання образи:

1. Відчуженість від образи, розширення свідомості, що включає прагнення зрозуміти іншу людину: мотиви, причини її поведінки.
   
2. Самоаналіз (аналіз своїх очікувань).Тут необхідно зрозуміти джерело (а) виникнення образи: культурні стереотипи, сімейні традиції, дитинство, інфантильність, неадекватна самооцінка, відсутність почуття реальності тощо.
   
3. Подолання своєї магії з метою насильницького розумового впливу на іншу людину.
   
4. Прийняття реальності такою, якою вона є.
   
5. Намагання змінити свої очікування, своє ставлення до людини, ситуації. Скерувати себе в інше русло, прийняти іншу людину такою, якою вона є, і зберегти ті почуття, що були до образи.
   
6. Акт пробачення. Спроба змінити людину за допомогою добра у кращу сторону.
   

Психологічна структура провини, за Ю. М. Орловим

• очікування іншої людини;
  
• моя реальна поведінка;
  
• порівняння, реакція.
  

Психологічна схема роздумів над провиною.

• Моя реальна поведінка.
  
• Порівняння моєї реальної поведінки з очікуваннями іншої людини.
  
• Осмислення, аналіз причин, мотивів очікувань іншої людини (їх реалістичність, зв'язок з сімейними традиціями, інфантильність, культурні стереотипи тощо).
  
• Переживання почуття провини (найчастіше людина захищається від почуття провини шляхом агресії чи втечею: реальною чи розумовою).
  

Шляхи подолання почуття провини.Аналіз джерел почуття провини.

• Пояснення, мотивування своєї поведінки.
  
• Знання способу вибачення (винний – не винний – вибачся, радить автор).
  
• Самозвільнення.
  
• Гумор, жарт.
  
• Замінити, витіснити із пам’яті іншої людини образу чимось добрим, щирим.
  

За аналогічною схемою аналізуються такі негативні емоції як заздрість, гординя, ревнощі, омана, ненависть тощо.

Таким чином, за Ю. М. Орловим, для саногенного мислення є характерним:

• звільнений стан;
  
• вміння керувати своїм розумом, думками, емоціями, почуттями, своїми психічними станами тощо.
  

Отже, для формування саногенного мислення необхідно, як вважає дослідник, навчитися:

• відокремлювати своє «Я» від негативної емоції, власного образу;
  
• приймати інших людей такими, якими вони є;
  
• відмовлятися від діагностики, характеристик, аналізу, оцінки;
  
• шукати в людині позитивне і спиратися на нього.
  

Семінар 7-8.

АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ЛЮДИНИ ТА ШЛЯхИ ЇЇ РЕГУЛЯЦІЇ (САМОРЕГУЛЯЦІЇ).


План лекції

1. Агресивна поведінка: теорії агресії.
   
2. Причини агресивної поведінки, її види, механізми формування.
   
3. Способи боротьби з агресією.
   
4. Поняття саногенного та патогенного мислення (за Ю. М. Орловим)..
   
5. Психологічна структура образи та шляхи її подолання (за Ю. М. Орловим)..
   
6. Психологічна структура провини та шляхи її подолання (за Ю. М. Орловим)..
   
7. Шляхи формування саногеннонго мислення (за Ю. М. Орловим)..