Університет державної податкової служби україни на правах рукопису Параниця Сергій Павлович
| Вид материала | Документы |
- Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової, 779.24kb.
- Національний університет державної податкової служби україни на правах рукопису Тісногуз, 1187.67kb.
- Академія державної податкової служби україни трофімова Лариса Віталіївна, 365.21kb.
- Національна академія державної податкової служби україни на правах рукопису бондаренко, 1037.41kb.
- Бачити легко – важко передбачити, 103.38kb.
- Кодекс честi, 326.58kb.
- Стратегічний план розвитку державної податкової служби України на період до 2013 року, 84.96kb.
- Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної, 226.32kb.
- Національний університет державної податкової служби україни пилипенко анжеліка анатоліївна, 413.1kb.
- Основні завдання та функції відділу обліку та звітності, 102.49kb.
УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
На правах рукопису
Параниця Сергій Павлович
УДК — 351.753.3 (477)
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОБІГУ ЗБРОЇ ТА ПРИСТРОЇВ ДЛЯ ВІДСТРІЛУ ПАТРОНІВ, СПОРЯДЖЕНИХ ГУМОВИМИ СНАРЯДАМИ
12.00.07 — адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, професор, Коваль Микола Васильович
Ірпінь — 2009
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОБІГУ ЗБРОЇ ТА ПРИСТРОЇВ ДЛЯ ВІДСТРІЛУ ПАТРОНІВ, СПОРЯДЖЕНИХ ГУМОВИМИ СНАРЯДАМИ
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ВИКОРИСТАННЯ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ……………………………………………13
1.1. Генезис права громадянина щодо використання зброї в індивідуальних цілях у національному законодавстві. ………………………………………………13
1.2. Нормативно-правові засади регулювання реалізації права громадян на використання зброї в Україні на сучасному етапі ………………………………….38
1.3. Зарубіжний досвід використання зброї в індивідуальних цілях та шляхи його впровадження у правове регулювання обігу зброї в Україні. ……………….60
Висновок до розділу 1 .............………………………………………………..80
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ОБІГУ ЗБРОЇ ТА ПРИСТРОЇВ ДЛЯ ВІДСТРІЛУ ПАТРОНІВ, СПОРЯДЖЕНИХ ГУМОВИМИ СНАРЯДАМИ, В УКРАЇНІ ……………………………………….82
2.1. Поняття, сутність процесу обігу зброї в Україні. ……………………….82
2.2. Правові підстави обігу зброї в Україні на сучасному етапі державотворення. …………………………………………………………………….103
2.3. Адміністративно-правове регулювання використання пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами .…………………………..128
Висновок до розділу 2 ............………………………………………………...148
РОЗДІЛ 3. ПРОТИДІЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ, ЩО ВЧИНЮЮТЬСЯ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ЗБРОЇ ТА ПРИСТРОЇВ ДЛЯ ВІДСТРІЛУ ПАТРОНІВ, СПОРЯДЖЕНИХ ГУМОВИМИ СНАРЯДАМИ ………………………………..150
3.1. Засоби попередження та припинення правопорушень, пов’язаних з використанням зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами ……………………………………………………………………………..150
3.2. Заходи адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язані із незаконним обігом зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами ..……………………………………………………………….167
3.3. Основні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією права громадян на
зброю …………………………………………………………………………………184
Висновок до розділу 3 ..............………………………………………………195
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………197
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………200
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …....……………………………208
ВСТУП
Головними напрямами розвитку України в ХХІ столітті є подальша демократизація суспільних відносин та входження нашої держави у світові господарські процеси, що в свою чергу вимагає кардинального оновлення сучасної правової системи. Незважаючи на зміни у суспільстві, незмінними залишилися суспільні відносини, пов’язані з предметами, які мають обмежений режим обігу. Ця обставина викликає певні ускладнення щодо правового регулювання суспільних процесів у державі. До сьогодні не знайшли повною мірою свого законодавчого вирішення багато питань щодо адміністративно-правових засад регулювання специфічних суспільних відносин. Однією з проблем, що потребує вирішення, є проблема, пов’язана з обігом зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, з метою захисту життя, здоров’я, прав і свобод та власності людини і громадянина.
Як показує аналіз, чинне законодавство, яке регулює обіг зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, що використовується для охорони та захисту особистості, її прав, свобод і законних інтересів, багато в чому недосконале як щодо повноти регулювання зазначеної сфери суспільних відносин, так і якості їх регулювання.
У розвиненому суспільстві кожна особа повинна мати максимум можливостей для охорони та захисту порушених прав. Держава на конституційному рівні закріпила право кожного громадянина на захист свого життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 Конституції України). Проте будь-яке право втрачає свій сенс, якщо не створено законодавчого механізму, який би належним чином його закріплював та забезпечував. Доводиться констатувати, що іноді неспроможність державних органів вжити реальних заходів щодо захисту життя чи здоров’я, прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина створюють у нашій державі сприятливі умови для протиправних посягань на життя, здоров’я людини та її власність.
Правова регламентація порядку обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, яка використовується з метою самозахисту, в Україні далека від вимог часу та має безліч недоліків. На сьогодні суспільні відносини, пов’язані з обігом зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, регулюються близько 90 нормативно-правовими актами, серед яких – постанови, укази, накази, а закону, який би регулював ці питання, до цього часу в нашій державі не прийнято. Особливої гостроти набуло питання прийняття єдиного комплексного нормативно-правового акта, який би регулював обіг зброї взагалі та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, в Україні.
Загальне науково-теоретичне підґрунтя дослідження цього питання становлять фундаментальні наукові праці таких провідних фахівців у галузі теорії держави і права та адміністративного права: В. Авер’янова, О. Бандурки, Д. Бахраха, В. Білоуса, І. Голосніченка, К. Гориславського, В. Колпакова, А. Комзюка, В. Конопльова, А. Коренєва, В. Курила, Б. Лазарєва, О. Петришина, Ю. Тихомирова, В. Шкарупи та ін.
Дослідження проблем функціонування дозвільної системи та дозвільних проваджень, безпосередньою частиною яких є система обігу зброї, фрагментарно висвітлено у роботах вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема: М. Анісімова, В. Гуменюка, І. Дєлягіна, І. Кириченка, І. Кузнецової, С. Лихачова, Г. Мєсхі, О. Шелковнікова та ін.
Окремі аспекти проблематики обігу зброї були предметом дослідження таких вітчизняних учених: М. Федорова (право громадян на зброю), О. Фролова та А. Корнієць (правові підстави), О. Каплунова та Л. Чистоклєтова (застосування зброї), однак комплексного, ґрунтовного дослідження проблеми адміністративно-правових засад обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, до цього часу не проводилося.
Проблема адміністративно-правового регулювання права громадян на використання зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, з індивідуальною метою, сутність і правові підстави обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, має не лише теоретичне, а й практичне значення. А це ще раз підкреслює актуальність проблеми дослідження адміністративно-правових засад обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, що використовуються для охорони та захисту особистості, її життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів і власності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження відповідає реалізації основних положень Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767). Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної проблематики кафедри управління та адміністративної діяльності – „Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (номер державної реєстрації 0105U000657), та кафедри спеціальних дисциплін та організації професійної підготовки Національного університету державної податкової служби України „Проблеми професіональної діяльності та безпеки співробітників ДПС України” (номер державної реєстрації 0108U004234).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі досягнень науки конституційного та адміністративного права, чинного законодавства України, а також узагальнень практики його застосування здійснити аналіз теоретичних засад і правового регулювання питань, пов’язаних із реалізацією права громадян на використання зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, у індивідуальних цілях в Україні, підстав їх обігу та використання з метою самооборони.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:
– простежити ґенезу права громадян на використання зброї в індивідуальних цілях у національному законодавстві;
– проаналізувати чинне законодавство, що регламентує нормативно-правові засади реалізації права громадян на використання зброї в державі на сучасному етапі її розвитку;
– вивчити зарубіжний досвід використання зброї в індивідуальних цілях та шляхи його впровадження у правове регулювання обігу зброї в Україні;
– з’ясувати поняття, сутність процесу обігу зброї в українському законодавстві;
– дослідити правові підстави обігу зброї в Україні на сучасному етапі державотворення;
– проаналізувати адміністративно-правове регулювання використання пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами;
– дослідити види та специфіку застосування заходів попередження та припинення правопорушень, пов’язаних із використанням зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами;
– розкрити особливості застосування заходів адміністративної відповідальності за правопорушення, пов’язані із незаконним обігом зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами;
– розробити рекомендації та надати пропозиції, спрямовані на вдосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією права громадян на зброю та пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, в індивідуальних цілях.
Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження стала сукупність загальнонаукових (історико-правового, системного аналізу, логіко-семантичного, системно-структурного та системно-функціонального тощо) та спеціальних (порівняльно-правового, статистичного аналізу, компаративного тощо) методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх із соціальним змістом та юридичною формою.
Історико-правовий метод застосовувався при аналізі етапів еволюції права громадян щодо використання зброї в національному законодавстві (підрозділ 1.1). Застосування методу системного аналізу дозволило комплексно проаналізувати положення Конституції України, інших нормативно-правових актів, які закріплюють право громадян на використання зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, і регулюють порядок обігу зброї (підрозділ 1.2, 2.2, 2.3). Порівняльно-правовий метод дозволив виявити переваги та прогалини правового регулювання і практики використання тих чи інших видів зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, в індивідуальних цілях у національному та зарубіжному законодавстві (підрозділ 1.2, 1.3). За допомогою логіко-семантичного методу визначено окремі основні категорії та поняття (підрозділ 1.1, 2.1, 2.2, 3.1). Системно-структурний та системно-функціональний методи було використано як інструмент для з’ясування сутності права громадян на зброю та пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, з метою самозахисту. Ці методи дозволили дослідити особливості використання заходів адміністративного попередження та припинення протидії правопорушенням у зазначеній сфері. Системний підхід у цьому випадку є одним із інструментів дослідження об’єкта як складного явища, що містить елементи, взаємозв’язок між якими забезпечує його цілісність (підрозділ 2.1, 2.2, 3.1). Синтез як прийом наукового пізнання використовувався для узагальнення даних, отриманих у результаті аналізу складових елементів обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, громадянами в індивідуальних цілях (підрозділ 2.1, 2.2, 2.3). Метод статистичного аналізу дозволив відстежити в динаміці застосування заходів адміністративного примусу при протидії правопорушенням у сфері обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, в індивідуальних цілях (підрозділ 3.1, 3.2). Компаративний метод використовувався для вироблення рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад і практики використання зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, громадянами України для самозахисту (підрозділ 1.1, 2.2, 2.3, 3.3).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі загальної теорії держави і права, конституційного, адміністративного права та процесу.
Положення та висновки роботи ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, які визначають правові засади обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, метою використання яких є охорона та захист особистості, її прав, свобод, законних інтересів та власності, а також ратифікованих в установленому законом порядку міжнародно-правових актів.
Репрезентативність висновків досягнута за рахунок дослідження статистичних матеріалів, практики правоохоронних органів при використанні зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, з метою охорони та захисту людини, її прав, свобод і власності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дане дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній науці комплексним дослідженням проблем адміністративно-правового регулювання обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами з позицій охорони та захисту особистості, її прав, свобод, законних інтересів та власності. На основі проведеного дослідження автором сформульовано висновки, рекомендації і пропозиції, які відповідають вимогам наукової новизни, зокрема:
вперше:
– визначено, що адміністративно-правове регулювання обігу зброї є сукупністю нормативно-правових актів, які унормовують право людини на придбання, зберігання, носіння, володіння, застосування і використання зброї та становлять самостійний адміністративно-правовий інститут;
– дано авторське визначення поняття права людини і громадянина на самозахист за допомогою зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, від протиправних посягань, як гарантована державою норма можливої поведінки, що може виявлятися як в інтелектуальній, так і безпосередньо у функціональній діяльності особи, що здійснюється з метою забезпечення прав людини, передбачених як внутрішньодержавними нормами, так і міжнародними стандартами, яка ґрунтується на засадах правових приписів та інших соціальних норм поведінки, що не суперечать загальнолюдським правилам співіснування;
– запропонована періодизація формування права населення на володіння та використання зброї з метою самозахисту на теренах української держави;
– сформульовано пропозиції, спрямовані на уточнення та доповнення окремих положень нормативно-правових актів, зокрема: КУпАП ст. 174, 190, 191, 192, 193, 194, 195; проект Закону України „Про зброю”;
удосконалено:
– сутність процесу обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, в Україні, який є об’єктом правового регулювання та включає суб’єктів – людей, їх дії, а предметом виступає зброя та пристрої;
– твердження, що невід’ємною складовою захисту прав людини і громадянина є право на використання пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, які не призводять до смерті, а тільки нейтралізують правопорушника, щоб звести до мінімуму ризик завдання шкоди стороннім особам;
дістали подальшого розвитку:
– позиція про природне право громадян щодо використання зброї в індивідуальних цілях у національному законодавстві та зроблено висновок щодо врегулювання питання самозахисту завдяки легалізації зброї і пристроїв, а також використання її для охоронно-захисної діяльності;
– теоретичне обґрунтування потреби використання досвіду зарубіжних країн щодо використання зброї громадянами з метою самозахисту в індивідуальних цілях та можливостей його впровадження у правове регулювання обігу зброї в Україні;
– систематизація заходів адміністративної відповідальності у сфері обігу зброї, до якої віднесено заходи адміністративної та дисциплінарної відповідальності, встановлено, що вони є найбільш дієвими у системі заходів адміністративного примусу;
– класифікація заходів запобігання та припинення правопорушень, що вчиняються у сфері обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами. Доведено, що поряд із загальноприйнятими заходами адміністративного запобігання та припинення застосовуються заходи, притаманні лише сфері обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані у правотворчій діяльності при підготовці та вдосконаленні нормативно-правових актів, з питань адміністративно-правового забезпечення обігу зброї та пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, в індивідуальних цілях шляхом внесення в них змін і доповнень.
Деякі результати дослідження можуть бути корисними як для науковців, що працюють у сфері адміністративного права, так і для практичних працівників правоохоронних органів. Окремі основні положення дослідження впроваджені автором у практичну діяльність підрозділу Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у м. Вінниці (акт впровадження від 31 жовтня 2008 року), практичну діяльність відділу податкової міліції Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції в Рівненській області (акт впровадження від 14 листопада 2008 року вих. № 19918/ 26-34/01).
Результати проведеного дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін „Адміністративне право України”, „Адміністративний процес”, „Вогнева підготовка” для студентів, курсантів та слухачів у Національному університеті державної податкової служби України (акт впровадження від 19 червня 2005 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано з використанням останніх досягнень науки адміністративного та конституційного права, усі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на підставі особистих досліджень. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору опублікованої наукової праці, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на десяти міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях та круглих столах, зокрема: „Наука и технологии: шаг в будущее – ’2006” (г. Белгород, 20 – 31 марта 2006 года); „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 20 – 21 квітня 2006 року); „Стан та перспективи розвитку юридичної науки” (м. Київ, 17 – 18 листопада 2006 року); „Розвиток наукових досліджень 2006” (м. Полтава, 27 – 29 листопада 2006 року); „Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 13 квітня 2007 року); „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 26–27 квітня 2007 року); „Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (м. Ірпінь, 24 – 25 травня 2007 року); „Права людини в умовах державотворення: теоретичні і практичні аспекти” (м. Суми, 21-22 грудня 2007 року); „Актуальні проблеми розвитку держави і права” (м. Чернігів, 2 квітня 2008 року); „Організаційно-правове забезпечення діяльності контролюючих та правоохоронних органів у сфері господарювання: проблеми сьогодення та перспективи розвитку” (м. Ірпінь, 6 червня 2008 року); „Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів” (м. Симферополь, 11–12 грудня 2008 року); „Сучасні наукові досягнення – 2008” (м. Миколаїв, 29–30 листопада 2008 року).
Публікації автора. Основні положення і висновки дисертації відображено у п’ятнадцяти публікаціях, чотири з яких опубліковано у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАКом України, і тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, додатків (8 сторінок) і списку використаних джерел (229 найменувань на 23 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінка.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ВИКОРИСТАННЯ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ
1.1. Генезис права громадянина щодо використання зброї в індивідуальних цілях у національному законодавстві
Нині триває процес реформування законодавства України, зокрема такої його важливої складової ланки публічного права, як адміністративне, норми якого повинні визначати адміністративно-правові відносини нового типу, спрямовані на забезпечення передусім пріоритету прав і свобод громадян, рівноваги між інтересами держави та суспільства [1]. Цей підхід має стати базовим і при реформуванні системи державного регулювання суспільних відносин щодо реалізації права громадян на використання зброї в індивідуальних цілях з метою захисту свого життя, здоров’я та особистої власності.
У процесі реформування активно розробляються та втілюються у життя нові теоретичні положення, правові категорії, інститути, у зв’язку з чим доцільним є звернення до аналізу історичного досвіду державного регулювання права громадянина щодо використання зброї в індивідуальних цілях, спроба дослідження етимології зброї, генези цього інституту.
Звернемося до дефініції, поняття „генезис” як філософської категорії, яке означає походження, виникнення, становлення [2, с. 177]. Зважаючи на наше дослідження, генезис свідчить про те, що важливим етапом, революційною подією у розвитку зброї та збройної боротьби стало застосування пороху, як метального засобу і виникнення зброї. Історичною батьківщиною походження зброї вважається Китай [3, с. 28]. У Стародавньому Китаї порох застосовувався у військовій справі і для святкових феєрверків. Згодом він почав використовуватися в Індії. Є відомості, що вибухові речовини знали й у Візантійській імперії, але справжня історія вогнепальної зброї усе ж почалася у Європі, на рубежі VII – ХІV століття. Звідси походить і етимологія зброї: вона відома з найдавніших часів, її перші зразки з’явилися у кам’яному віці як засіб полювання, тобто як різновид знарядь праці, проте до 2500 року до н. е. більшість інструментів та зброї виробляли з каміння. Однак десь близько 2500 року до н. е. виникла технологія виготовлення металу з руди. Кинджал став революційним винаходом в історії зброї [4].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
У кінці XVIII століття обіг зброї у населення почав регулюватися державою. Так, у Російській імперії, функціонувала система реєстрації зброї, відповідно до якої фізичні особи мали право придбати короткоствольну зброю для самозахисту, а довгоствольну – для полювання і заняття спортом [13, с. 113].
На початку ХХ століття кожний громадянин Російської імперії мав змогу у будь-якому магазині зброї купити пістолет і зареєструвати його в поліції [16, с. 160]. Зброю продавали фізичним особам: корткоствольну зброю для самозахисту, а довгоствольну – для полювання та заняття спортом. Закони, які регулювали обіг зброї, змінювались залежно від економічно-соціальних умов розвитку суспільства. Так, після бурхливих подій 1917 р. і початку громадянської війни контроль за зброєю, що знаходилась на руках у населення, було втрачено. Із встановленням радянської влади в Україні вийшов ряд нормативно-правових документів, якими встановлювалося, що функції контролю за обігом зброї покладаються на органи міліції. Документи прямо вказували, що видання дозволів, контроль за дотриманням правил користування зброєю покладаються на органи робітничо-селянської міліції, яка проводить облік зброї, що є в користуванні населення, а також вилученої зброї, передає вилучену зброю в розпорядження державних структур. Вони передбачали й вилучення зброї у тих осіб, які схильні до скоєння злочинів, і таких, що надають допомогу бандам 16, с. 160.
У минулому столітті було створено систему реєстрації зброї, наявної у громадян, і видання дозволів на користування нею тим особам, які відповідають певним вимогам, що встановлювалися правилами. Що ж до Російської імперії, до якої входила більша частина території України, то там був спеціальний департамент, чиї функції можна порівняти з дозвільною системою, яка існує нині.
Варто зазначити, що радянська юридична наука розділяла думку К. Маркса, який не визнавав прав людини у соціалістичному суспільстві. Соціалістична доктрина ґрунтувалася на марксистському погляді, що будь-яке право (у тому числі і природні права людини) пов’язане не з біологічною сутністю людини, гуманністю, моральними якостями, а з його соціальністю, з людиною-членом суспільства [17, с. 24]. Звичайно, таке ставлення до прав людини, інтересів держави над власними інтересами людини відобразилося у законодавстві. За концепцією прав людини марксизму-ленінізму, одним з найголовніших прав було право на працю. Це право забезпечувало всі інші права та було гарантією права на життя [18, с. 53; 19].
Ще В.І. Ленін на зорі революції зазначав, що народ повинен бути озброєний. Адже ознака будь-якої демократії – можливість захищатися! 20.
У 1924 і 1938 роках було прийнято постанову ВЦВК і РНК УРСР, що стосувалася здачі зброї населенням, у яких передбачалося, що міліція видаватиме спеціальні дозволи на користування зброєю, а за відсутності них мусить вилучати її (зброю) у населення. У той період на рівні Кримінального кодексу було встановлено відповідальність за порушення правил на володіння, зберігання та користування вогнепальною та холодною зброєю [21].
За часів радянської влади зброя продавалась населенню тільки для полювання та заняттям спортом. У 30-х роках був введений дозвіл на придбання та зберігання зброї на 3 роки. У 1953 році придбання мисливської гладкоствольної зброї відбувалося без мисливського квитка. Тільки 1975 році в державі був встановлений єдиний порядок придбання і зберігання громадянами мисливської зброї [22, с. 36–50].
Чинними нормативними актами передбачаються процедури використання цивільними особами для самозахисту від протиправних посягань мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, пневматичної, холодної зброї, спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, а окремими особами – пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів.
Становлення нового суспільства, де панівним стають відносини приватної власності, вимагає нового напряму захисту цієї власності, прав особистості, як і самої людини, її життя, честі та гідності [23, с. 60; 24].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Отже, поки не існує законодавчого визначення поняття „зброя”, пропонуємо при конструюванні його дефініції застосовувати замість поки що невкоріненого слова „уражання” коректне слово „ураження”.
Спільним у визначенні зброї є те, що це пристрої, прилади та предмети, спеціально виготовлені, конструктивно призначені та технічно придатні для ураження живої або іншої цілі.
З конструктивної точки зору, зброя може бути як простим предметом, з обмеженою кількістю нерухомих деталей, так і складним пристроєм, що передбачає наявність значної кількості деталей, частина яких змінює своє положення та взаєморозташування під час використання за цільовим призначенням, перенесенням, зберіганням тощо.
Отже, існує проблема зброї, що хибно сконструйована або хибно виготовлена чи непридатна для використання і фактично не представляє суспільну небезпеку. Тут ми маємо ще одну необхідну якісну ознаку, яку, на нашу думку, повинен мати предмет, щоб міг бути віднесеним до категорії „зброя” – придатність до використання за прямим призначенням.
Ця ознака, цей тип правового регулювання відображає відношення держави до предмета, що виражається в наданні цьому предмету правового статусу зброї та вводить його у поле правових відносин, які регламентуються нормами адміністративного права [44].
На нашу думку, з огляду на існування приладів нічного бачення, пристроїв для безшумної стрільби, лазерних прицілів сучасне розуміння призначення зброї не вичерпується формулюванням „ураження”. Правильно було б тлумачити призначення зброї як вплив на живу або іншу ціль.
Крім того, такі ознаки зброї, як „ступінь ураження”, „конструктивне призначення”, „спеціальне призначення”, які, на нашу думку, дозволяють виокремити таку загальну властивість будь-якої зброї, як здатність або придатність до ураження. По-перше, енергія, яку використовує зброя, повинна бути достатньою для ураження цілі певним механічним снарядом (кулею, шротом, стрілою) – ця властивість закладається конструктивно. По-друге, зброя повинна мати ефективні параметри (здатність отруювати, паралізувати, шокувати, подразнювати слизову оболонку тощо). По-третє, вона повинна бути цілком придатною для використання.
Аналіз усіх наведених вище дефініцій загального поняття „зброя” дозволяє стверджувати, про широке розуміння цільового призначення зброї у сукупності з відсутністю положень, які роз’яснюють значення терміна „ураження”, а також „ступінь ураження”, що повинен заподіювати предмет чи пристрій, щоб його можна було віднести до зброї. Відкриваються можливості для розширеного тлумачення поняття „зброя”, оскільки очевидно, що коло предметів, які формально підпадають під зазначену ознаку, теоретично й практично може бути широким.
Це аспекти, які стосуються поняття зброї як суспільно вживаної категорії. Звичайно, ті види зброї, що перебувають на озброєнні та у цивільному користуванні, можна за наведеними ознаками класифікувати.
Класифікація зброї – це розподіл зброї залежно від призначення за видами, ступенями автоматизації, а також від принципу використання енергії порохових газів для приведення в дію автоматики (за класами, групами і типами) 35.
Тому спочатку проведемо класифікацію видів зброї залежно від того як вона може впливати перш за все на живу істоту, а не на речі матеріального світу. Так, зброя – це засіб нападу або оборони, а захищатися можна перш за все від нападу інших живих істот. Цінність цієї класифікації полягає ще й тому, що вона досі у дослідженнях чинника зброї не проводилась, себто буде аутентичною.
Отже, розглянемо шість аспектів, які можуть бути видовими ознаками при формуванні правової підсистеми „зброя за способом впливу на живу істоту”.
По-перше, живій істоті можна завдати шкоди шляхом механічного впливу на неї при безпосередньому контакті з її плоттю стороннього предмета. Наприклад, кулі, шроту, ножа, палки, стріли, каменю, ударної хвилі тощо. Ці предмети повинні мати певну кінетичну енергію, яка залежить від маси та квадрату швидкості руху. Об’єктом впливу є цілісність та життєдіяльність як організму в цілому, так і окремих органів. І цю видову ознаку класифікації зброї можна сформулювати таким чином: зброя, що має за мету механічне ушкодження живої істоти. Ми погоджуємося із думкою А.В. Корнієць та О.С. Фролова проте, що буде великою помилкою назвати цей вид зброї – „зброя механічного впливу”. До „зброї механічного впливу” можна віднести вогнепальну, холодну, пневматичну, так звану метальну, вибухову зброю тощо [42, с. 19].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Наступним видом вогнепальної зброї є військова зброя – зброя, що перебуває на озброєнні Збройних Сил України та інших військових формувань і призначена для вирішення бойових та оперативно-службових завдань з метою забезпечення виконання покладених на них функцій [46, с. 242; 49, с. 302; 50 с. 318; 51, с. 337]. Вона прийнята відповідно до нормативно-правових актів України, рішенням Кабінету Міністрів – Урядом України на озброєння Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації тощо.
Нові форми взаємовідносин створюють правову базу для захисту особи та її інтересів, що є позитивним явищем. Але на фоні цього позитиву з’явились і негативні явища, зокрема зростання злочинності [23, с. 60].
Злочинність – організована, озброєна і технічно оснащена, створює загрозу розвитку демократичних процесів в Україні. Їй протистоять правоохоронні органи, які в силу об’єктивних і суб’єктивних причин не можуть поки що забезпечити належний громадський порядок і громадську безпеку, охорону інтересів держави, прав і свобод громадян. За таких умов у громадян виникає цілком виправдане бажання захистити самих себе від злочинних посягань. Звідси і підвищений інтерес у громадян до зброї як можливого засобу самозахисту 35, с. 34. Злочинність – це негативний бік розвитку суспільства. Головне її завдання полягає не в боротьбі з наслідками, а в усуненні причин, що її породжують. А це – всі сфери життя суспільства. Тому провідна роль у цьому процесі належить державним органам [13, с. 113]. Отже, основна проблема полягає у вирішенні питання права громадян щодо використання зброї в індивідуальних цілях.
Тому держава вимушена формувати та запроваджувати чітку систему використання зброї в індивідуальних цілях, вводячи загальні заборони і контролюючи дозволені види діяльності та дії зі зброєю.
Цивільне населення користувалося зброєю завжди під контролем державних структур. Для цього створювалися, по-перше, певна правова база, що обумовлювала спеціальні правила щодо користування зброєю і визначала категорію осіб, на яких ці правила поширювалися; по-друге, певна структура, що зосереджувала в собі виконавчу державну функцію з дотримання цих правил 21, с. 7.
Нині контроль за дотриманням громадянами та юридичними особами, установами та організаціями встановленого порядку виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання зброї проводить Міністерство внутрішніх справ України. Воно виконує дану функцію на підставі Закону України „Про міліцію” [58], а також інших нормативно-правових актів. У структурі міністерства для здійснення дозвільної системи створено спеціальний підрозділ, який діє згідно з постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про дозвільну систему” від 12 жовтня 1992 р. № 576, відділ дозвільної системи Головного управління адміністративної служби міліції МВС України [59; 60].
Дозвільна система – це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку, використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян [61].
Але ситуація в Україні, де дозвільна система і так перевантажена, вимагає визначення чітких пріоритетів. Спостерігається небезпечна та, зрештою, і неможлива до реалізації тенденція застосувати під інструкції дозвільної системи всю зброю.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Проаналізувавши всі основні позитивні та негативні аспекти щодо використання зброї в індивідуальних цілях в національному законодавстві, можна зробити такі висновки: по-перше, необхідно переглянути практику надання спеціального права на володіння та носіння зброї в індивідуальних цілях як приватної власності, якого пересічні громадяни, згідно з існуючими законами, позбавлені; по-друге, першочерговим завданням є прийняття такого Закону України „Про зброю”, який створить правову базу та надасть поштовх для розгляду інших законопроектів щодо права мати у власності та користуватися зброєю в індивідуальних цілях.
1.2. Нормативно-правові засади регулювання реалізації права громадян на використання зброї в Україні
У світлі демократизації суспільних відносин в Україні відбувається оновлення адміністративного права України, метою якого є гарантування прав людини і встановлення цивілізованого пріоритету між інтересами особи і держави [67]. Сучасний період розвитку суспільства потребує проведення державно-правової реформи, метою якої, зокрема, є державне забезпечення конституційних прав і свобод людини на особисту безпеку, в тому числі і за допомогою реалізації права на використання зброї.
Права людини – це система умов і благ (матеріальних і духовних), без якої неможливі нормальна життєдіяльність людини, розвиток її індивідуальних властивостей, вільний вибір і самовизначення, реалізація громадських інтересів 68.
Права людини перебувають у площині взаємин людини і держави, а міжнародне та національне право контролюють і регулюють здійснення державою її повноважень відносно людей, наділяють їх певними свободами щодо держави та вимагають від держав забезпечення основних людських потреб усіх осіб під їх юрисдикцією [9].
Для людини як розумної природної істоти діяти за природним законом означає вимогу діяти за наказами людського розуму [25, с. 9]. З фундаментального права на життя та необхідності його збереження Т. Гобс вивів цілу науку про природні закони, якими, на його думку, забезпечуються всі права людини, основними серед яких є право на життя [69, с. 9].
Питання забезпечення і реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина окремими державними органами і, зокрема, міліцією останнім часом досліджували Л. Чистоклєтов [29], Є. Гіда [70], О. Горова [71], М. Федоров [72], О. Фролов [73], К. Волинка [74].
Якщо звернутися до філософії, то життя – це визначення однієї з форм існування матерії, яка закономірно виникає за певних умовах у процесі її розвитку. Ця форма руху матерії більш висока, ніж фізична та хімічна і включає їх у „знятому” вигляді [25, с. 7; 75, с. 139].
Життя може бути визначено також як складна єдність фізіологічного та соціального буття людини [19].
З точки зору соціології, життя – це сукупність різноманітних видів та форм спільної діяльності людей, яка направлена на забезпечення умов та засобів, реалізацію потреб [25, с. 7; 76, с. 17].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
З наведених тез можна зробити висновок, що водночас виникає тотожність і пряма розбіжність двох інтересів: з одного боку – тієї частини суспільства та кожної окремої людини, які не володіють зброєю і яким необхідно забезпечити захист від джерел підвищеної небезпеки через можливість стати жертвою неправомірного заподіяння фізичної (смерть людини, тілесні ушкодження, фізичний біль) або майнової (знищення або пошкодження майна) шкоди, а з іншого – озброєння органів державної влади та фізичних і юридичних осіб, у розпорядженні яких перебуває зброя.
Термін „зброя” з самого початку несе в собі смислове навантаження, пов’язане із терміном „вогнепальна”. І це характерно не тільки для праць вчених–юристів, які користуються не словосполученням „вогнепальна зброя”, а словом „зброя”, знаючи, що і так відомо про що йдеться.
Більш детально ми розглянемо поняття „вогнепальна зброя”.
Один із перших варіантів визначення поняття „вогнепальна зброя” був запропонований Європейською конвенцією по контролю за придбанням та зберіганням вогнепальної зброї приватними особами. Європейська конвенція, що була підписана у Страсбурзі 28 червня 1978 року та набула чинності від 1 липня 1982 року [100], запропонувала надто розгалужене, складне та далеке від універсального визначення поняття. Термін „вогнепальна зброя”означає:
1) будь-який предмет, який призначений для застосування зброї, із якої за допомогою вибухового, газового або повітряного чи іншого способу метання можна випустити заряд шроту, кулю або інші боєприпаси, заряд токсичного газу, рідини або іншої речовини і який
2) підходить під одне з визначень, сформульованих нижче, при тому розумінні, що підпункти з „a” по „д” включно і підпункт „ж” включають лише ті предмети, дію яких засновано на використанні вибухової метальної речовини:
а) автоматична зброя;
б) короткоствольна зброя з напівавтоматичним механізмом, з механізмом, що вимагає перезаряджання, або механізмом для ведення вогню одиночними пострілами;
в) довгоствольна зброя з напівавтоматичним механізмом або механізмом, що вимагає перезаряджання, що має як мінімум, один нарізний ствол;
г) однозарядна довгоствольна зброя з не менш, ніж одним нарізним стволом;
г) довгоствольна зброя з напівавтоматичним механізмом або механізмом, що вимагає перезаряджання і обов’язково з гладким (и) стволом (ами);
д) ручні реактивні гранатомети;
е) будь-яка зброя чи пристрій, що є загрозою життю або здоров’ю людей шляхом впливу на них зарядом паралітичних або дратівливих речовин;
є) наступальні або оборонні гранатомети;
ж) однозарядна довгоствольна зброя і тільки з гладким (и) стволом (ами);
з) довгоствольна зброя з газовим механізмом;
і) короткоствольна зброя з газовим механізмом;
и) довгоствольна зброя з пневматичним механізмом;
ї) коротко ствольна зброя з пневматичним механізмом;
й) зброя зі стріляючим механізмом тільки пружинного типу.
Мається на увазі, що з пункту 1 варто вилучити предмети, що:
1) явно непридатні для використання;
2) через малопотужність не підлягають контролю у країні, з якої вони переміщуються;
3) призначені для підняття тривоги, подачі сигналів, використання в рятувальних діях, на бойнях, для гарпунного видобутку тварин, промислового або технічного використання, і за умови, що ці предмети застосовуються тільки для перерахованих вище цілей;
4) через давність не підлягають контролю у країні, з якої вони переміщуються.
Для цілей цієї Конвенції:
а) термін „автоматична” відносять до зброї, з якої можна вести вогонь по черзі (або у певній послідовності);
б) термін „напівавтоматична” відносять до зброї, що робить постріл при кожному натисканні на спусковий гачок;
в) термін „з механізмом, що вимагає перезаряджання” відносять до зброї, для приведення в дію якої необхідно щораз, крім натискання на спусковий гачок, робити перезаряджання;
г) термін „однозарядна” відносять до зброї, ствол чи стволи якої перезаряджаються для проведення кожного чергового пострілу;
д) термін „короткоствольна” відносять до зброї, довжина ствола якої не перевищує 30 см або загальна довжина зброї менша 60 см;
е) термін „довгоствольна” відносять до зброї, довжина стволу якої перевищує 30 см, а загальна довжина більша 60 см.
Можливо складність запропонованого формулювання полягає у перших спробах дати визначення зброї, а можливо, що положення Європейської конвенції направлені в першу чергу на приватних осіб та їх відносини з державою у сфері контролю останньої над переміщенням зброї [101, с. 41].
В.В. Василенко, В.М. Дзюба, О.Ю. Окунський, Б.І. Пилипів дають таке визначення: вогнепальна зброя – це будь-яка зброя, вражаючі якості якої обумовлюються дією снаряда, що отримує прискорення силою порохових газів [102, с. 264].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Механізм реалізації прав і свобод громадян – це комплексний інститут, який одночасно поєднує ознаки державного, правового та соціального явища 111, с. 40.
Особливу роль у механізмі правового регулювання відіграють акти застосування права. Вони доповнюють, посилюють владність юридичних норм, конкретизують владні приписи нормативних актів у певній конкретній ситуації [110].
Правовий характер даного механізму полягає у тому, що конституційні права є одними із різновидів цих прав та правових засобів, які регулюють діяльність державних органів із реалізації та охорони основних прав, входять до такого механізму, як його елементи.
Усі елементи зазначеного права є різногалузевими, але мають єдину мету – надати кожній особі максимум можливостей для захисту власного життя та здоров’я. Вони знаходять своє закріплення у базовій галузі права – конституційному праві України, яке містить основні засади, принципи та гарантії здійснення цього права [19]. Одним із способів захисту вищевказаних прав людини є право особи щодо володіння, носіння, використання і застосування зброї.
Процес нормативно-правового регулювання завершується фактичною реалізацією учасниками правових відносин суб’єктивних юридичних прав і обов’язків [114]. В окремих випадках реалізація таких прав і обов’язків здійснюється без виконання будь-яких активних дій. Наприклад, громадянин, який немає дозволу щодо придбання вогнепальної зброї, утримується від її придбання.
Таким чином, на нашу думку, реалізація громадянами суб’єктивного права щодо використання зброї в Україні здійснюється за допомогою механізму правового регулювання, до складу якого входять правові норми, правові відносини, акти реалізації суб’єктивних прав та обов’язків, а також правова свідомість і правова культура. Основним напрямом вдосконалення правового регулювання реалізації громадянами права щодо використання зброї є вдосконалення відповідного правового механізму, його складових елементів, зокрема:
- удосконалення чинного законодавства, а також розробка і прийняття нових законодавчих та нормативно-правових актів із питань регулювання обігу зброї в Україні;
- Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
4. Наявність у громадянина документів, підтверджуючих, що даний громадянин не перебуває на наркологічному та психдиспансерному обліку.
Чинне законодавство України враховує як світовий досвід володіння громадянами зброєю, так і той, поки що незначний набуток, що його має наша держава. Критерії здоров’я передбачають, щоб людина була в такому стані, який не може призвести до негативних наслідків, пов’язаних із придбанням, зберіганням, носінням та використанням зброї.
5. Не притягувався до кримінальної відповідальності.
6. Проходження громадянином спеціальних курсів навчання із: вивчення матеріальної частини зброї; заходів безпеки щодо поводження із вогнепальною зброєю; правових підстав застосування та використання вогнепальної зброї; стрільби. Наявність довідки про закінчення таких курсів є обов’язковою умовою для надання дозволу на придбання зброї. Після закінчення даних курсів видають ліцензію на 3 роки.
7. Обов’язкове страхування життя і відповідальності власників зброї.
8. Заборона громадянам перебувати поза будинком зі зброєю у стані алкогольного сп’яніння. У випадку порушення цього пункту позбавити громадянина права на володіння і носіння зброї терміном на 3 роки. У випадку повторного порушення – назавжди.
9. Обов’язковий відстріл зброї, що надходить у продаж, з метою створення кулегільзотеки.
Необхідно, щоб заявник не тільки подав усі необхідні довідки та документи, а й обґрунтував свою потребу у такій зброї.
1.3. Зарубіжний досвід використання зброї в індивідуальних цілях та шляхи його впровадження у правове регулювання обігу зброї в Україні
Із отриманням Україною незалежності перед нею постав ряд важливих завдань, які вона має виконувати, щоб стати демократичною державою, повноправним учасником міжнародних правовідносин та мати істотний вплив на світовій арені.
Взявши за орієнтир європейські та світові зразки функціонування демократичних правових держав, наша держава докорінно змінила свій внутрішній та зовнішній політичні курси. Світове співтовариство вже давно зрозуміло, що добробут в тому чи іншому суспільстві залежить, в першу чергу, від добробуту кожної окремо взятої людини, тому забезпечення та реалізація прав людини вже давно вийшли на перше місце в діяльності переважної більшості прогресивних держав світового співтовариства. Однією з умов швидкої інтеграції України в Європейське співтовариство стала внутрішня політика щодо забезпечення охорони та захисту прав людини, у тому числі і за допомогою впровадження зарубіжного досвіду обігу зброї та правового регулювання використання її в індивідуальних цілях [19].
Становлення української держави з ринковою економікою, перетворення всього соціального організму вимагає створення нової або кардинально оновленої сучасної правової системи. В умовах ринкової економіки старі методи вже майже не діють, а нові ще не до кінця сформовані. Ця ситуція викликає певні ускладнення щодо правового регулювання багатьох суспільних процесів у державі. Зокрема, до сьогодні ще не знайшли повною мірою свого законодавчого вирішення багато питань у сфері обігу зброї та її використання в індивідуальних цілях в Україні.
У науковій літературі приділяється певна увага проблемі зарубіжного досвіду використання зброї в індивідуальних цілях та можливості його впровадження в правове регулювання обігу зброї в Україні. У сучасній правовій науці є значна кількість науково-теоретичних досліджень щодо використання вогнепальної зброї працівниками міліції та інших правоохоронних органів, зокрема при охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю. Разом з тим, значно мало ґрунтовних теоретико-практичних праць з питань обігу зброї та її використання громадянами з метою захисту життя, здоров’я, власності від протиправних посягань.
Саме вони вимагають від України ухвалення такого закону про зброю, положення якого б відповідали положенням законів про зброю країн–учасниць ЄС.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
В Англії, де зброя у населення вилучена, пограбування домів – процвітаючий бізнес, так як у грабіжника є стовідсоткова гарантія, що він володіє монополією на зброю. Відповідно до Закону „Про вогнепальну зброю” громадянам Великобританії видається зброя для полювання, участі в спортивних стрільбах, а для самозахисту практично не видається. Простіше одержати дозвіл на гладкоствольну зброю, складніше – на нарізну. Доцільно зазначити про умови надання дозволу на придбання зброї: заявник проходить за місцем проживання обґрунтовану поліцейську, адміністративну та медичну перевірки. Згідно з інститутом консигнаторства за заявника мав поручитися громадянин, який знає його не менше 5 років. Консигнатор повинен бути державною посадовою особою (банкір, радник, юрист, військовий або поліцейський офіцер) [16, с. 120].
Законодавство Франції надає право своїм громадянам володіти бойовою вогнепальною зброєю, мисливською, спортивною, зброєю самооборони. У Франції після вступу в силу декрету 1995 року фактично скасовано колишній порядок придбання зброї – нові форми передбачають отримання попереднього дозволу від правоохоронних органів. При цьому кількість різновидів бойової зброї, якою мають право володіти громадяни, дуже велика. Це револьвери, пістолети-кулемети, гвинтівки, карабіни тощо [129, с. 3].
У Бельгії вогнепальна зброя класифікується за п’ятьма законними категоріями. Пістолети та револьвери належать до категорії зброї для захисту.
Володіння вогнепальною зброєю у Бельгії заборонено, крім осіб, які мають спеціальний дозвіл, виданий начальником відділення комунальної поліції, а у випадку його відсутності – командиром бригади жандармерії за місцем проживання заявника. Але встановлені суворі вимоги до їх власників та умов зберігання зброї. Так, власник зброї не має права її виносити за межі свого місця проживання, окрім випадків: коли існують легітимні підстави; коли власник має дозвіл на носіння вогнепальної зброї; безперечне виконання умов, зазначених у дозволі [16, с. 130].
Говорячи про процедуру одержання дозволу, необхідно зазначити, що найбільшою причиною для його одержання є спортивна стрільба. Заявник, як правило, є членом клубу спортивної стрільби. Анкета, як необхідний документ при поданні заяви, об’єктивно розглядається компетентними установами. У ній міститься інформація про кримінальне минуле заявника, якщо таке мало місце, психічний стан тощо. Особа, яка подає заяву, проходить тестування на вміння користуватися зброєю, знання її матеріальної частини та бойових якостей, безпеки поводження зі зброєю. Крім того, від особи вимагається знання законодавства, що регламентує її використання, причому незалежно від цілей одержання дозволу. Наступним етапом є навчальне моделювання ситуацій, пов’язаних із застосуванням зброї, з метою перевірки особи на спроможність знаходити з них оптимальний вихід, щоб уникнути застосування вогнепальної зброї самозахисту. Після проведення „іспитів” складається висновок про достатню підготовленість заявника володіти вогнепальною зброєю.
Носіння зброї для самозахисту дозволяється, якщо на це є законний дозвіл, як посвідчення, видане керуючим провінцією за місцем проживання заявника. Максимальний термін дії дозволу на носіння зброї – три роки.
Новим етапом в історії правового забезпечення обігу зброї в Польщі стало прийняття нової Конституції, Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів у 1997 році. Інтеграція Польщі в Європейську Співдружність країн вимагає від законодавців Сейму приведення чинного законодавства щодо правового забезпечення обігу вогнепальної зброї відповідно до положень світових стандартів. Треба зазначити, що до початку Другої світової війни громадяни Польщі за певних обмежень могли вільно придбати вогнепальну зброю для особистого користування [16, с. 144].
Великим досягненням у сфері законодавчого регулювання проблем вогнепальної зброї був крок, зроблений законодавцями наприкінці 1995 року в Чеській Республіці. На той момент країна за економічним та правовим станом нагадувала ситуацію, що склалася сьогодні в Україні.
Відповідно до законодавства Чеської Республіки громадяни можуть володіти, зберігати (вдома) та транспортувати вогнепальну зброю. Основною умовою володіння, зберігання і носіння вогнепальної зброї та відповідних боєприпасів є тільки наявність в особи ліцензії [16, с. 135].
Особа може отримати ліцензію у випадках, якщо вона: досягла 21-річного віку; одержує ліцензію для проведення законних дій; не страждає психічними або іншими захворюваннями, що не дозволяють їй зберігати або транспортувати чи переносити вогнепальну зброю та боєприпаси; пройшла перевірку на професійну придатність; ні в чому не обвинувачувалась і є надійною; проживає на території Чеської Республіки.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
– практика ведення „поліційних операцій” дозволяє їх ініціаторам визначати „легальність” чи „нелегальність” тих чи інших торговельних операцій зі зброєю, що є поширенням норм державного регулювання у сфері обігу зброї.
У таких ситуаціях стабільним залишається лише ринок зброї у Сполучених Штатах Америки. Фактично американський ринок процвітає завдяки лібералізації законів щодо носіння зброї громадянами з метою самооборони, децентралізації поліційних сил. У Європі розвивається тільки ринок приватного охоронного бізнесу, де є попит на різні види службової та цивільної зброї [130].
Натомість загальний ринок зброї у Європі повільно, але скорочується, показниками чого є зменшення обсягів обігу коштів, числа зайнятих у збройному бізнесі працівників, кількості проданої та виробленої зброї, припинення діяльності підприємств, що перед тим були відомими в цій галузі.
Законодавчі обмеження та тиск антизбройного лобі перешкоджають європейським виробникам реалізувати свою продукцію в периферійних країнах – на єдино перспективному ринкові стрілецької зброї.
Спроби України конкурувати у виробництві та продажі стрілецької зброї навіть із такими країнами, як Румунія чи Болгарія – наперед приречені.
Можливості бізнесу з продажу стрілецької зброї в Україні обмежені потребами внутрішнього ринку. Станом на 1991 рік у державі нараховувалось півмільйона власників зброї, без урахування комісійної торгівлі. Через поліційну практику обмеження доступу до зброї, яка не була навіть законодавчо закріплена відповідним актом, попит населення не був задоволений. За 16 років незалежності кількість легальних власників зброї зросла на 50 %. Проте обсяги збройного ринку не зросли. У країні не існує зброярських фірм, продаж зброї є лише одним із багатьох напрямів діяльності приватних підприємців, зброя лишається сезонним товаром, низьким є продаж набоїв.
У міжнародній угоді про торгівлю зброєю, якщо вона буде ухвалена, будуть передбачені мінімально необхідні стандарти, які дозволять здійснювати жорсткий нагляд та контроль за міжнародним постачанням зброї у кожний куточок планети, де відбувається торгівля цим товаром. Стандарти будуть базуватися на міжнародних нормах гуманітарного права та права про права людини.
Європейське співтовариство закликає до:
На міжнародному рівні – домогтися підписання міжурядової домовленості про торгівлю зброєю з метою припинення експорту зброї до тих країн, де висока ймовірність його застосування для серйозних порушень прав людини та норм міжнародного права.
На регіональному рівні – розробити та забезпечити виконання регіональних угод про контроль за обігом зброї та збільшити прозорість відповідно нормам міжнародного права.
На національному рівні – розширити можливості урядів країн здійснювати контроль за передаванням зброї, крім того, забезпечити захист цивільного населення від збройного насильства з метою виконання прав людини на захист свого життя і здоров’я, власності, надаючи права кожній країні самостійно вирішувати питання озброєності. Дозвіл на зброю надається особі за умови, якщо придбання, зберігання та носіння такої зброї не становитиме загрози суспільному порядку та безпеці. Також при отриманні дозволу особа має довести. Про наявність вагомих причин для придбання, зберігання або носіння.
На локальному рівні – громадські організації та місцеві органи влади повинні вжити заходів задля забезпечення правопорядку шляхом здійснення заходів щодо попередження правопорушень, пов’язаних з використанням зброї.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
При розробці Закону „Про зброю” потрібно враховувати досвід сусідів і законодавств інших країн світу: надати рівні права на володіння короткоствольною вогнепальною зброєю або усім громадянам, або нікому, як, до речі, зробили законодавці в Німеччині.
Висновок до розділу 1
Сьогодні, використовуючи надбання цивілізованих підходів до реалізації права особи щодо володіння зброєю в індивідуальних цілях, наша держава стоїть перед вибором: чи йти шляхом надання особистості мати зброю з метою використання її для захисту свого життя та здоров’я, власності від протиправних посягань, чи заборонити будь-яке право володіння, користування та розпорядження зброєю, а взяти функцію захисту особистості за допомогою зброї виключно державою.
Право на володіння зброєю та її використання на даному етапі розвитку української державності є однією із підстав забезпечення власної безпеки людини та громадянина, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека шляхом застосування в необхідних випадках зброї, що є предметом нашого дослідження.
Сьогодні згідно з поточним законодавством, сама зброя, якою на законних підставах володіє особа, є предметом приватної власності цієї особи, яка в нашій країні носить обмежений характер.
Проведене нами дослідження дозволяє зробити висновок, що на теренах української держави з певними умовностями можна виділити такі історичні етапи з питань володіння зброєю населенням:
– період Київської Русі – простим громадянам було дозволено мати зброю;
– період козацької доби – право на зброю мали козаки;
– період входження України до складу Російської імперії – характеризувався контролем держави за зброєю, яка знаходилась у громадян;
– період Радянської доби, який у свою чергу можна поділити: а) в 20-х роках цивільному населенню дозволялося набувати права на її володіння без обмежень; б) протягом 30–40-х років цивільному населенню дозволялося набувати права на її володіння на три роки; в) у 1953 році дозволялось придбання мисливської гладкоствольної зброї без мисливського квитка; г) у 1975 році встановлений єдиний порядок придбання і зберігання мисливської зброї. Вводиться дозвільна система і в Кримінальному кодексі встановлюється відповідальність за порушення правил володіння, носіння, зберігання та використання вогнепальної зброї;
– період незалежності або сучасний стан державотворення характеризується появою нових форм взаємовідносин, які вимагають створення цивілізованої правової бази для захисту особи та її інтересів.
У розвиненому суспільстві кожна особа повинна мати максимум можливостей для охорони та захисту порушених прав. Держава на конституційному рівні закріпила право кожного громадянина на захист свого життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 Конституції України). Проте будь-яке право втрачає свій сенс, якщо не створено законодавчого механізму, який би належним чином його закріплював та забезпечував. На сьогодні нормативно-правові засади регулювання реалізації права громадян на використання зброї в Україні потрібно спрямувати у визначене русло відносин, які виникають у цій сфері.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ОБІГУ ЗБРОЇ ТА ПРИСТРОЇВ ДЛЯ ВІДСТРІЛУ ПАТРОНІВ, СПОРЯДЖЕНИХ ГУМОВИМИ СНАРЯДАМИ, В УКРАЇНІ