Університет державної податкової служби україни на правах рукопису Параниця Сергій Павлович

Вид материала

Содержание

2. 1. Поняття, сутність процесу обігу зброї в Україні
2.2. Правові підстави обігу зброї в Україні на сучасному етапі державотворення

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

2. 1. Поняття, сутність процесу обігу зброї в Україні

Розбудова Української держави, яка розпочалась з 90-х років минулого століття, потребує проведення кадрових, матеріальних, правових та інших заходів з метою всебічного забезпечення ефективного державного управління справами суспільства та регулювання процесів економічних і соціально-політичних перетворень. Демократичні перетворення передбачають певні зміни і у питаннях щодо обігу зброї, зокрема лібералізацію чинного законодавства стосовно громадян, які мають бажання володіти зброєю на законних підставах.

Поняття „обіг зброї” не розроблено на сьогодні в юридичній літературі належним чином, так, наприклад, зовсім немає фундаментальних наукових досліджень щодо даної проблематики. Водночас практика законотворення потребує з’ясування термінології, яка стосується поняття, сутності та змісту процесу обігу зброї, особливо щодо визначення поняття „обіг” і відмежування його від суміжних понять і категорій.

Слово „обіг” трактується як оборот (капіталу) банківський, біржовий, річний, цивільний, ринковий. Слово „обіговий” означає „оборотний“ (по-російськи „находящийся в обращении ”) [75, с. 131].

Обіг у ч. 1 – використання, вжиток. Характерна для товарного виробництва форма обміну продуктів праці та інших об’єктів власності через купівлю-продаж; рух товарів та інших цінностей у суспільстві [2, с. 636].

На думку Ю. А. Кармазина, В. В. Мухіна, О. Ю. Данильчука, В. М. Недригайла, М. В. Хомича та інших, обіг зброї охоплює виробництво, ремонт, реалізацію, придбання, користування, застосування, зберігання, колекціонування, носіння, перевезення, облік, експорт, імпорт зброї, її основних частин на території України, а також транзит через її територію 41, с. 319; 133.

О. С. Фролов дає опосередковане визначення поняттю „обіг зброї”, як базової складової „обігу предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система”. Зокрема він зазначав, що поняття „обіг” включає в себе такі дії, як: виготовлення, ремонт; продаж-купівля, передача, дарування; використання, носіння; зберігання, охорона, реєстрація, облік; транспортування; ввезення та вивезення з території України; вилучення, знищення” [24]. На жаль, автор у цій статті зробив узагальнення тільки на рівні „види дій, що становлять обіг зброї”, тобто обмежився лише переліком дій. Але це не зменшує його внеску у цю галузь, тому що решта авторів в Україні взагалі оминали це питання або, як наприклад М. П. Федоров, задовольнялися лише констатацією факту на кшталт: „сьогодні питання обігу вогнепальної зброї в Україні є надзвичайно актуальним, ще недостатньо унормованим і в той же час складним для вирішення” [42, с. 44].

О. Романов, під обігом зброї розуміє: „виробництво, ремонт, реалізацію, придбання, користування, носіння, застосування, зберігання, облік, вилучення, знищення, колекціонування, експонування, нагородження, передачу, спадкування, дарування, перевезення, експорт, імпорт, ввезення, транзитне перевезення, вивезення з території України зброї та її основних частин” [134].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Право населення на придбання і зберігання зброї та користування нею передбачає відповідні критерії щодо правового становища таких осіб у суспільстві, морально-вольових якостей, а також стану здоров’я. Чинне законодавство України враховує як світовий досвід володіння населенням вогнепальною зброєю, так і той, що має наша держава. Запобігаючи нещасним випадкам і тим наслідкам, що ведуть до трагедії, в розвиток положень чинного законодавства медичні установи відпрацювали певні стандарти, що стосуються стану здоров’я особи, яка володіє вогнепальною зброєю [141].

Як уже зазначалось вище, обмеження щодо надання права на придбання вогнепальної зброї для особистого захисту за соціальним статусом порушує відомий конституційний принцип, встановлений ст. 24 Конституції України, за яким „не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками … соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками” [10].

До того ж, безпека народних депутатів України забезпечується Управлінням державної охорони України разом з органами Служби безпеки України та Міністерством внутрішніх справ (Закон „Про статус народного депутата України”) при виконанні ними депутатських повноважень, а також за місцем їх проживання та членів їх сім’ї, що напевне надає більш надійний захист, ніж отримання вогнепальної зброї [142].

Крім народних депутатів України, державна охорона у разі наявності загрози життю чи здоров’ю може здійснюватися щодо членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, суддів Конституційного Суду України та Верховного Суду України, голови Національного банку України, голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, голови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 7 Закону України „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”). Працівники правоохоронних органів та суду, відповідно до Закону “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, крім інших видів державного захисту, мають право на отримання зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку [143].

Проаналізуємо порядок придбання вогнепальної зброї в Російській Федерації. Громадянин, який бажає придбати вогнепальну зброю, звертається з відповідною заявою до органу внутрішніх справ за місцем проживання, який протягом одного місяця повинен розглянути цю заяву і прийняти відповідне рішення. До заяви додається медичний висновок про відсутність у заявника протипоказань щодо володіння зброєю. Особи, які вперше придбавають зброю, перевіряються на знання правил безпечного поводження зі зброєю. Право на придбання зброї самооборони, спортивної або мисливської вогнепальної зброї, сигнальної і холодної зброї мають громадяни, які досягли 18-річного віку і одержали ліцензію на придбання конкретного виду зброї. Вогнепальну гладкоствольну довгоствольну зброю громадяни можуть придбати з метою самооборони тільки з правом зберігання, тобто без права носіння. Нарізну вогнепальну мисливську зброю можуть придбати професійні мисливці або особи, які не менше п’яти років є власниками гладкоствольної мисливської вогнепальної зброї. При цьому право на придбання нарізної мисливської вогнепальної зброї мають особи, які не допускали правопорушень щодо обігу зброї [56].

Іноземці, особи без громадянства, які отримали дозвіл на постійне проживання в Україні, мають право на придбання зброї в порядку, встановленому для громадян України.

Іноземці, особи без громадянства, які перебувають на території України з інших підстав, мають право на придбання зброї, бойових припасів за дозволами, що видаються органами внутрішніх справ на підставі клопотань дипломатичних представництв або консульських установ держав, громадянами яких вони є.

Мисливська та спортивна зброя може ввозитися іноземцями в Україну для участі в полюванні, спортивних змаганнях, виставках за наявності відповідного дозволу органів внутрішніх справ та угоди про полювання, укладеної з користувачами мисливських угідь або запрошення органів виконавчої влади, інших юридичних осіб [144].

Органи виконавчої влади, інші юридичні особи, які запрошують іноземців для участі в полюванні чи спортивних змаганнях, зобов’язані забезпечити надійне зберігання зброї та бойових припасів, що ввозяться.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

б) вона притаманна тим видам практичної діяльності, які пов’язані із опором, протидією, боротьбою;

в) її характеризує гнучкість, рухливість тактичних прийомів, вибір і застосування яких завжди обумовлені необхідністю враховувати оперативну ситуацію, особливості швидко змінюючих ситуацій особи і „противників”.

Норми права містять, як правило, найбільш загальні і принципові приписи щодо здійснення певних дій, наприклад, у стані необхідної оборони. Загально-тактичний прийом або спосіб у кожному випадку індивідуальний. Доцільно зазначити, що ніякий закон або інший нормативний акт не може регламентувати всі можливі способи тактичних дій у різних ситуаціях.

Таким чином, при застосуванні вогнепальної зброї проявляється, перш за все, при вирішенні питання про необхідність застосування зброї у випадках, коли закон не допускає її застосування, і виборі в межах передбаченої законом процедури застосування зброї, найбільш цілеспрямованого і ефективного варіанта поведінки в контакті з правопорушником, виходячи із ситуації, яка склалася.

Застосування зброї залежно від ситуації має специфічні особливості, але у своїй основі базується на загальних принципах, визначаючих найбільш ефективне виконання тактичних прийомів і способів з урахуванням бойових властивостей вогнепальної зброї. Ці принципи відображають загальні закономірності застосування даної міри дії, забезпечуючи дотримання охороняючих законом прав громадян і виконання основних вимог закону при застосуванні вогнепальної зброї, і перш за все, закономірності правового регулювання застосування даної міри дії, а також об’єктивні моменти соціальної реальності (практики), характеризуючи застосування вогнепальної зброї у конкретних ситуаціях.

На відміну від національного законодавства, яке звертає увагу на забезпечення безпеки громадян (включаючи самих правопорушників), міжнародні стандарти США наголошують на наявності безпосередньої загрози життю або здоров’ю людини та громадянину.

Згідно із Законом України „Про міліцію” охорону громадського порядку покладено на органи внутрішніх справ України, а існуючі положення у проекті Закону України „Про зброю” № 171-д суперечать чинному законодавству. Крім того, у проекті закону порушені конституційні права громадян, а саме у ст. 21 Основного Закону [10], де йдеться про те, що: „усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах…”, та ст. 24 [10], у якій проголошуються рівні конституційні права і свободи громадян: „… не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками перед законом”.

У них концентруються основоположні рекомендації, дотримання яких необхідно в усіх випадках застосування вогнепальної зброї.

Можна виділити дві групи принципів: організаційно-правові й організаційно-тактичні.

Організаційно-правові принципи відображають закономірності правового регулювання застосування вогнепальної зброї. До них потрібно віднести:

– забезпечення безпеки працівників (інших повноважних посадових осіб, працівників) і оточуючих (не причетних до конфлікту осіб);

– першочерговість психічної дії над фізичною;

– спричинення (за можливістю) мінімальної шкоди правопорушнику.

Група організаційно-тактичних принципів визначається особливостями застосування працівниками міліції вогнепальної зброї у конкретній ситуації. Вона включає в себе такі принципи:

– індивідуальний підхід і самостійність в оцінці ситуації і застосування рішення про застосування зброї;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Бути чи не бути більш прозорому обігу зброї в суспільстві? На жаль, однозначної відповіді на це запитання немає. На розгляді Верховної Ради України є ряд відповідних законопроектів, але поки що жодному з них законодавцем не надано переваги. Як свідчить світовий досвід, розповсюдження зброї у суспільстві не викликає різкого зниження злочинності чи її викорінення. Безумовно, вільний обіг вогнепальної зброї стане додатковою гарантією безпеки громадян лише в тому випадку, якщо він буде здійснюватися у межах суворого і тотального державного контролю.

2.2. Правові підстави обігу зброї в Україні на сучасному етапі державотворення

Проблеми правового регулювання обігу зброї є значно актуальними на даному етапі розвитку України як демократичної правової країни. Правова реформа, яка проводиться в Україні, потребує удосконалення правової системи в цілому і у сфері обігу зброї. Різноманітні соціально-економічні, політико-правові, культурно-психологічні та інші процеси, що відбуваються у нашому суспільстві, можуть принести бажані наслідки тільки за умови їх належного наукового забезпечення.

До сьогоднішніх реалій українська юридична наука виявилась не повністю підготовленою. Здебільшого це обумовлено її ідеологізацією в умовах тоталітарної держави, порушенням спадковості в науковому пізнанні.

У нових умовах суспільного життя юридична наука повинна чітко визначити свою роль у теоретичному обґрунтуванні процесів, які відбуваються у сучасній Україні, допомогти юридичній практиці у вирішенні проблем, породжених життям. Однією із таких проблем є проблема обігу зброї в Україні на сучасному етапі державотворення.

Необхідність прийняття Закону України „Про зброю” обумовлена тим, що питання правових підстав обігу зброї, зокрема набуття права власності, володіння, користування та розпорядження зброєю, порядок її виробництва, ремонту, реалізації потребують правового врегулювання, які мають досить не однозначний характер і нерідко дискримінують значну частину законослухняних громадян. На сьогодні правові підстави обігу зброї на території України регулюються переважно відомчими нормативними актами.

Система законодавства, що регулює порядок обігу зброї, базується також на окремих нормах другого розділу Конституції України, які закріплюють основні конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина [151, с. 90].

Історико-правовий аналіз нормативних актів, що регламентують обіг, свідчить про те, що правила обігу зброї з’явилися одночасно з появою й розповсюдженням вогнепальної зброї (XIV століття). Перші спогади про вогнепальну зброю „армати” зустрічаються вже в 1383 році у Голіцинському літописі й „от того часу уразумели из них стреляти”, що стали відправним моментом розвитку російського законодавства про зброю. Спочатку нормативні акти про зброю не мали певної системи, що охоплювала б всю територію країни, а встановлювали правила обігу зброї при конкретних ситуаціях або відносно окремих осіб. У III розділі Соборного Укладення 1649 р. були встановлені обмеження щодо поводження зі зброєю при царському дворі. Заборонялося оголювати зброю як у присутності, так і під час відсутності царя, під загрозою покарання (ст. 3, 4, 5) [152].

Досить цікаве питання регулювання обігу зброї у воєнний час. Указом від 23 листопада 1812 р., даним Московському цивільному губернаторові, пропонувалося відбиту у військовослужбовців французької армії й розгублену ними зброю здати; встановлювалася винагорода за здачу зброї: за кожну рушницю й кожну пару пістолетів – по 5 рублів; за виявлення й повідомлення про місцезнаходження гармати – 50 рублів (за кожну гармату). В умовах Кавказької війни були вжиті заходи щодо обмеження розповсюдження озброєння на Кавказі серед горянських народів. У вищезатверджених „Правилах для митного нагляду по Кавказькій лінії” від 13 березня 1835 р. чітко визначалося, що „... огнестрельное и холодное оружие, как-то: пушки, ружья, пистолеты, шпаги, сабли, кинжалы, штыки, копья или пики и вообще оружие всякого рода, а также снаряды военные, как-то: порох, селитра, пули, свинец, железо и сталь, ядра, кремни и т.п. запрещается пропускать к горцам по всей линии” [153].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Видача зброї, боєприпасів до неї, а також засобів індивідуального захисту працівникам судів і правоохоронних органів, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, здійснюється працівниками служб озброєння управлінь матеріально-технічного і тилового забезпечення, господарчих управлінь, відділів ГУМВС, УМВС за накладною Ф 26, затвердженою наказом МВС України від 15 квітня 1995 р. № 233 “Про затвердження Настанови по службі озброєння в органах внутрішніх справ та вищих навчальних закладах МВС України”.

Зброя та спецзасоби видаються на підставі мотивованої постанови компетентного органу про здійснення заходів безпеки стосовно осіб, які потребують відповідного захисту, медичної довідки про стан їх здоров’я та після проведення з ними спеціальних занять згідно з навчальним та тематичним планами (додаток № 1 до цього положення) з вивчення вимог відповідних законодавчих і нормативних актів, а також наявності умов для зберігання зброї за місцем проживання таких осіб, за результатами обстеження яких складається акт (додаток № 2 до цього положення). Для проведення практичних стрільб та здачі заліків з них передбачається 120 патронів на один пістолет на рік.

Щодо страхування громадян-власників та користувачів зброї і сплати при цьому страхових тарифів – Законом України від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІІІ Про внесення змін до Закону України „Про страхування” визначено, що в Україні здійснюється такий вид обов’язкового страхування, як страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї [159].

Відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України 29 березня 2002 р. за № 402 прийнята постанова „Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї” [160].

16. Наказ МВС України № 292 від 13.05.1999 р. „Про внесення доповнень до Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів”, затвердженої наказом МВС України від 21.08.1998 р. № 622”.

17. Наказ МВС України від 25.03.1993 р. № 164 „Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнестрільної зброї, бойових припасів до неї та вибухових матеріалів” (зі змінами від 03.09.1996 р. № 635).

18. Наказ МВС України і Держмиткому України від 19.10.1993 р. № 650/272„Порядок ввозу із-за кордону та вивозу з України спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії”.

19. Наказ МВС України від 18.10.1993 р. № 643 „Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензії на виробництво, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створення та утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”.

20. Наказ МОЗ України від 15.03.1994 р. № 36 „Інструкція про порядок видачі ЛКК психіатричних (психоневрологічних) і наркотичних закладів довідок про можливість громадянами володіти вогнепальною зброєю та здійснювати роботи, пов’язані з нею і вибуховими матеріалами”.

21. Наказ МОЗ України № 110 від 24.06.1994 р. „Інструкція про порядок видачі медичних довідок громадянам України на право придбання спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, можливість займатися недержавною охоронною діяльністю”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Органом, що здійснює ліцензування, згідно з постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14 листопада 2000 р. № 1698, є МВС України.

Відповідно до Закону „Про ліцензування”, постанови „Про перелік органів ліцензування” та Положення „Про дозвільну систему” було розроблено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру більш ніж 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, торгівлі вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру більш ніж 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, затверджені спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва й МВС України від 21 березня 2001 р. № 53/213.

Господарська діяльність у сфері виробництва, ремонту, торгівлі вогнепальною зброєю здійснюється згідно з Ліцензійними умовами, що були затверджені спільним наказом Держкомітету з питань регуляторної політики та МВС. Цим документом встановлено чіткі організаційні, технологічні, режимні та особливі вимоги, яких зобов’язані дотримуватися зброярі, персонал торговельних закладів. Існують правила обладнання приміщень зброярень, торговельних закладів. Наприклад, зброя та набої повинні зберігатися у металевих шафах з двома замками, товщина стінок яких повинна бути не менше 3 міліметрів. У магазині не може зберігатися більше 100 кілограмів пороху та 50 тисяч набоїв. Тобто у разі невиконання вимог, в тому числі і щодо суворого обліку зброї, працівники міліції, згідно з чинним законодавством, притягують до відповідальності посадових осіб, а у разі систематичних порушень позбавляють суб’єктів господарювання ліцензій. Перевірки здійснюються регулярно.

Якщо говорити про торговельну мережу чи систему послуг, то для громадян буде корисною, наприклад, така інформація. На комісійний продаж зброя може здаватися юридичними чи фізичними особами лише за направленням органів внутрішніх справ. Квитанція про прийом на комісійний продаж зброї разом з дозволом на її зберігання та носіння надається у десятиденний термін до підрозділу міліції, де вона була зареєстрована. Зі „старого” обліку зброя знімається після її реалізації. А от у разі виявлення технічного дефекту вона повертається торговельній організації лише за наявності відповідного направлення органів дозвільної системи.

У ремонт зброя приймається також за дозволом міліції. Якщо до майстерні потрапила незареєстрована зброя, то адміністрація зобов’язана негайно передати її правоохоронцям, а також надати відомості про особу, яка її здала. Якщо через місяць після виконання ремонту зброю не забрали з майстерні, то вона передається до міліції для подальшого з’ясування належності.

Продаж нарізної зброї здійснюється тільки після проведення торговельним закладом її відстрілу у експертно-криміналістичних підрозділах МВС. Довідка про здійснення відстрілу видається покупцю, а він, у свою чергу, пред’являє її під час отримання дозволу на право зберігання та носіння зброї.

Ці статті регулюють порядок надання ліцензій на здійснення діяльності, пов’язаної з обігом зброї і боєприпасів. Положення щодо виробництва і ремонту зброї варто було б включити до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, оскільки пунктом 2 ст. 9 цього Закону передбачено ліцензування такого виду діяльності.

Громадяни мають право придбати вогнепальну, пневматичну, холодну зброю. Таке право реалізується на підставі дозволів внутрішніх справ на її придбання (мисливські ножі – на підставі дозволу органу внутрішніх справ на право зберігання і носіння мисливської вогнепальної зброї, а також арбалетів) і паспорта громадянина або документа, який посвідчує особу.

За словами експертів, приблизно десята частина від загальної кількості ножів, що реалізується у торговельній мережі, належить до холодної зброї. Але від того ці вироби не є менш доступними для широкого кола споживачів, які у разі їх придбання зобов’язані дотримуватися певних вимог законодавства. В іншому випадку настає адміністративна або кримінальна відповідальність за незаконне поводження з холодною зброєю.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Аргументуючи необхідність прийняття даного закону, Василь Крутов, зокрема наголосив, що питання набуття власності на зброю та користування нею досі регулюються інструкціями МВС України, що є порушенням конституційних норм [167]. Водночас він заявив, що введенню закону у дію повинно передувати внесення змін до постанови Кабінету Міністрів щодо придбання та використання спецзасобів, особливо для виконання функцій з охорони та безпеки життя і майна громадян. Наступним кроком має стати здійснення ряду заходів щодо формування культури володіння вогнепальною зброєю. Зброя захисту повинна бути дуже гучна, щоб привернути увагу оточуючих людей.

На завершення варто зауважити, що більш детального та ретельного опрацювання потребують положення законопроекту щодо відповідальності за порушення правил обігу зброї в країні.

Blog

Університет державної податкової служби україни на правах рукопису Параниця Сергій Павлович

Содержание