Огляд новин законодавства

Вид материала

Закон

Содержание Лист Державної податкової адміністрації України від 16.01.2009 р. № 738/7/16-1517-26 (Витяг) Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 06.02.2009 р. № 41 Реєстрація та облік платників внесків Порядок нарахування внесків Сплата внесків Новий звіт про внески на страхування від безробіття Коли звітувати до Фонду

Подобный материал:

• Огляд новин законодавства, 895.35kb.
• Огляд новин законодавства, 578.91kb.
• Огляд новин законодавства, 892.46kb.
• Огляд новин законодавства, 528.22kb.
• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17. 07. 2009 р. №838-р 3 Застосування, 469.63kb.
• Огляд новин законодавства, 843.3kb.
• Огляд новин законодавства, 563.96kb.
• Новинні змі І ліберально-демократична політика, 319.41kb.
• Право громадян на свободу мирних зібрань (огляд законодавства україни та місцевих нормативно-правових, 588.73kb.
• Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження, 2274.39kb.

Щодо особливостей податкового обліку при оподаткуванні ПДВ отриманих платником сум індексу інфляції та 3 % річних, які сплачуються покупцем у разі простроченого виконання ним договірних зобов'язань


Лист Державної податкової адміністрації України від 16.01.2009 р. № 738/7/16-1517-26 (Витяг)

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо особливостей податкового обліку при оподаткуванні ПДВ отриманих платником сум індексу інфляції та 3 % річних, які сплачуються покупцем згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України у разі простроченого виконання ним договірних зобов'язань та повідомляє.

Датою виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість з сум індексу інфляції та 3 % річних, які сплачуються покупцем згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України у разі простроченого виконання ним договірних зобов'язань є дата фактичного отримання продавцем цих сум.

У разі, якщо продавцем були визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість на дату нарахування таких сум на підставі прийнятих судових рішень, то на дату отримання цих коштів податкові зобов'язання з податку на додану вартість повторно не нараховуються.

При цьому, відповідно до пункту 20 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 р. № 165, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.97 р. за № 233/2037 (далі - Порядок) у разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону постачальник товарів (послуг) виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної (далі - Розрахунок).

Загальний порядок заповнення Розрахунку визначено пунктами 20 - 31 Порядку. При заповненні Розрахунку, виписаного при отриманні платником сум індексу інфляції та 3 % річних, які сплачуються покупцем згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України у разі простроченого виконання ним договірних зобов'язань, у графі 3 "номенклатура поставки товарів (послуг)" також указується "сум індексу інфляції та 3 % річних, які сплачуються покупцем згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України у разі простроченого виконання ним договірних зобов'язань за товарами, послугами, указаними в податковій накладній № _______" (зазначається номер податкової накладної, виписаної на суму поставки цих товарів (послуг), визначену виходячи з їх договірної (контрактної) вартості). Графи 4 - 8 не заповнюються, у них має бути проставлений прочерк.

5. Щодо нарахування ПДВ за відвантаженням та авансом за різними договорами
   

Лист Державної податкової адміністрації України від 23.01.2009 р. № 1310/16-116

Державна податкова адміністрація в Луганській області на запит щодо правильності відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість повідомляє таке.

Згідно з пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями (далі - Закон), об'єктом оподаткування податком на до­дану вартість є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кре­дитору) для погашення заборгованості заставо­давця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орен­дарю).

Відповідно до пп.7.2.3-7.2.4 Закону податкова накладна складається у момент виникнення подат­кових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим докумен­том і одночасно розрахунковим документом. По­даткова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Право на нарахування податку та складання податкових на­кладних надається виключно особам, зареєстрова­ним як платники податку.

Згідно з пп.7.3.1 Закону датою виникнення по­даткових зобов'язань з поставки товарів (робіт, по­слуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (за­мовника) на банківський рахунок платника подат­ку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засві­дчує факт виконання робіт (послуг) платником по­датку.

Згідно з пп.7.5.1 Закону дата виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського ра­хунку платника податку в оплату товарів (робіт, по­слуг), дата виписки відповідного рахунку (товарно­го чека) - в разі розрахунків з використанням кре­дитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку то­варів (робіт, послуг).

Одним із основних реквізитів, який повинен бути зазначено окремим рядком у податковій на­кладній, згідно з пп.7.2.1 Закону є опис (номенкла­тура) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм).

Відповідно до пп.7.4.1—7.4.2 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо до­говірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, на­рахованих (сплачених) платником податку за став­кою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх по­дальшого використання в оподатковуваних опера­ціях у межах господарської діяльності платника по­датку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та неза­вершених капітальних інвестицій в необоротні ка­пітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з ме­тою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних опе­рацій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені по­датковими накладними чи митними декларація­ми.

Враховуючи викладене вище:

1. У випадку здійснення операції придбання ВАТ від контрагента у грудні 2008 року за договором № 1 товару без здійснення його фактичної оплати виникає:

- у контрагента податкові зобов'язання по даті першої з подій: відвантаження товару на суму 800000 грн.;

- у ВАТ на суму 800000 грн. податковий кредит за умови виконання вимог пп.7.4.1, 7.4.5 Закону.

2. У випадку здійснення ВАТ операції оплати контрагенту у грудні 2008 року за договором № 2 товару без здійснення його фактичного отримання виникає:

- у контрагента податкові зобов'язання по даті першої з подій: отримання оплати за товар на суму 200000 грн.;

- у ВАТ на суму 200000 грн. податковий кредит за умови виконання вимог гш.7.4.1, 7.4.5 Закону.

Таким чином, здійснення операцій за договором № 1 та договором № 2 слід розглядати як окремі господарські операції, за результатами яких у грудні 2008 року:

- у контрагента повинні бути нараховані подат­кові зобов'язання на загальну суму 1000000 грн.;

- у ВАТ є право на нарахування податкового кредиту на загальну суму 1000000 грн. за умови дот­римання вимог податкового законодавства по подат­ку на додану вартість.

6. Щодо обліку податку на додану вартість при здійсненні вилучення предметів фінансового лізингу через несплату лізингових платежів
   

Лист Державної податкової адміністрації у м. Києві  від 06.02.2009 р. № 2288/7/16-1517-26 (Витяг)

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо податкового обліку податку на додану вартість при здійсненні вилучення предметів фінансового лізингу через несплату лізингових платежів і повідомляє.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) операції з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю) є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. При цьому датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного передання об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу) (підпункт 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону). При визначенні бази оподаткування об'єкта фінансового лізингу слід враховувати положення пункту 4.1 статті 4 Закону, відповідно до якого база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Стосовно лізингових платежів, то слід зазначити, що відповідно до статті 16 Закону України від 16.12.97 року № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" (далі - Закон № 723) лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Оскільки нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за об'єктом фінансового лізингу відбувається при його передачі, то сума, яка у вигляді частини вартості предмета лізингу відшкодовується орендарем орендодавцю (пункт "а" статті 16 Закону № 723), не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Крім того, відповідно до підпункту 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу, не є об'єктом оподаткування.

Таким чином, компенсація відсотків за кредитом (пункт "в" статті 16 Закону № 723), у складі лізингового платежу, у межах подвійної облікової ставки Національного банку України, встановленої на день нарахування відсотків за відповідний проміжок часу, розрахованої від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

У разі, якщо до лізингового договору включено винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно та/чи компенсацію інших витрат лізигодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, то зазначені частини лізингового платежу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість та оподатковуються у законодавчовизначеному порядку. 

Особливості заповнення податкової накладної по лізингових платежах визначено у пункті 9 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 р. № 233/2037).

Стосовно податкового обліку податку на додану вартість при здійсненні вилучення предметів фінансового лізингу через несплату лізингових платежів, необхідно зазначити наступне. Згідно з підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг.

Враховуючи зазначене, повернення об'єкта фінансового лізингу (вилучення лізингодавцем предметів фінансового лізингу у випадку розірвання договору фінансового лізингу до моменту закінчення його дії (у тому числі і через несплату лізингових платежів), з метою оподаткування податку на додану вартість, для лізингоотримувача є об'єктом оподаткування і оподатковується податком на додану вартість у загальновстановленому порядку.

Таким чином, оскільки згідно з підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону повернення майна з фінансового лізингу визначено об'єктом оподаткування, положення пункту 4.5 статті 4 Закону до зазначеної операції не можуть застосовуватися.

Наступна поставка лізингодавцем вилученого предмету лізингу (у фінансовий лізинг чи його продаж для погашення заборгованості лізингоотримувача) з метою оподаткування податком на додану вартість розглядається як окрема операція та оподатковується податком на додану вартість у загальновстановленому порядку.

7. Щодо відновлення з 1 січня 2009 року дії свідоцтв платників податків на додану вартість, анульованих відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2008 № 1118
   

Лист Державної податкової адміністрації України від 07.02.2009 р. № 1373/5/17-0416

Державна податкова адміністрація України на виконання підпункту 12 пункту 3 Протоколу № 8 засідання Кабінету Міністрів України від 04.02.2009 р. щодо опрацювання питання відновлення з 1 січня 2009 року дії свідоцтв платників податків на додану вартість, анульованих відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2008 р. №1118, повідомляє наступне.

Питання реєстрації та анулювання реєстрації платників податку на додану вартість відповідно до законів України, Указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України визначенні Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 р. №79, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 за № 208/4429, із змінами (далі - Положення).

До Положення не вносились зміни у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2008 № 1118. А отже після скасування названої постанови немає необхідності у внесенні змін до Положення.

Робота органів державної податкової служби щодо реєстрації платників податку на додану вартість проводиться відповідно Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2007 № 110.

Програмно-технічні засоби формування та ведення реєстру платників податку на додану вартість дозволяють здійснювати реєстрацію та анулювання реєстрації платників податку на додану вартість, а також відміну анулювання такої реєстрації.

Державною податковою адміністрацією України із зазначеного питання надані відповідні доручення органам державної податкової служби на місцях щодо забезпечення виконання відповідних процедур із врахуванням вимог чинного законодавства, нормативних актів Кабінету Міністрів України і врахуванням заяв платників податків та доручено забезпечити своєчасне і якісне їх обслуговування.

8. Щодо здійснення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій без роздрукування відповідного розрахункового документа
   

Лист Державної податкової адміністрації України від 09.12.2008 р. № 12115/6/23-7019

Державна податкова адміністрація України розглянула лист ТОВ "Баланс-Клуб" від 10.11.2008 р. № 55 з питань здійснення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій без роздрукування відповідного розрахункового документа і в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до статті 2 Закону України від 06.07.95 р. № 265-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон № 265) розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну. Статтею 8 Закону № 265 визначено, що форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Згідно пункту 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 р. № 614 "Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 р. за № 105/5296 (далі - Положення № 614), касовий чек повинен містити обов'язкові реквізити, зокрема назву господарської одиниці, адресу господарської одиниці.

Установлені в даному Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів. У разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим (підпункт 2.1 пункту 2 Положення № 614).

Як вбачається з листа «..» від 10.11.2008 р. № 55, на касовому чеку відсутня або невірно вказана адреса господарської одиниці.

За порушення цих вимог передбачено відповідальність у вигляді фінансової санкції згідно з пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.

9. Щодо віднесення окремих об'єктів до груп основних фондів
   

Лист Державної податкової адміністрації України від 14.03.2008 р. №4956/7/15-0517

Державна податкова адміністрація України розглянула лист Державної податкової адміністрації в м. Києві <...> з питання віднесення в податковому обліку до груп основних фондів комутаторів, маршрутизаторів, джерел безперебійного живлення, міні АТС, банкоматів та вивісок на будівлях з назвою фінансової установи і повідомляє.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. N 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями) установлено, що основні фонди - це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у його господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з пп. 8.2.2 вищезазначеної статті основні фонди розподілено за групами. До складу основних фондів групи 1 відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Законом України "Про телекомунікації" від 18.11.2003 р. N 1280-IV (зі змінами та доповненнями) телекомунікаційна мережа визначена як комплекс технічних засобів телекомунікацій і споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням. У свою чергу, під технічними засобами телекомунікацій розуміють обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж. Таким чином, витрати на комунікаційне обладнання комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) та його підключення до телекомунікаційної мережі в податковому обліку відображаються як створення основних фондів групи 1 (передавальні пристрої) за умови їх використання в господарській діяльності платника податку.

Телефонна мережа - це телекомунікаційна мережа, призначена переважно для надання послуг телефонного зв'язку. У свою чергу, телефонний зв'язок - це вид електрозв'язку для передавання голосових повідомлень у реальному масштабі часу з використанням номерного ресурсу телефонної мережі (п. 3 Загальних положень Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. N 720).

Відповідно до Державного класифікатора України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів", затвердженого наказом Держстандарту України від 19.08.97 р. N 507, до коду 13202 віднесено "Станції та системи телефонні", які належать до класу 130200 "Будівлі та споруди ліній зв'язку і передач (телевізійні, радіо, телеграфні, телефонні та інші)" та, відповідно, до підгрупи 130000 "Передавальні пристрої".

Підпунктом 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. N 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями) установлено, що будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири й місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі відносяться до групи 1 основних фондів. З огляду на викладене, міні-АТС також відносяться до основних фондів групи 1.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону до складу основних фондів четвертої групи включаються електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до Закону України від 05.04.2001 N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та постанови Національного банку України від 27.08.2001 N 367 "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосування" банківський автомат самообслуговування (банкомат) - програмно-технічний комплекс, що надає можливість держателю спеціального платіжного засобу здійснити самообслуговування за операціями одержання коштів у готівковій формі, внесення їх для зарахування на відповідні рахунки, одержання інформації щодо стану рахунків, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього комплексу.

Таким чином, банківські автомати самообслуговування (банкомати) слід обліковувати у четвертій групі основних фондів.

Що стосується вивіски на будівлі з назвою фінансової установи, то відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону основні фонди груп 1, 2 та 4 містять конкретний перелік видів основних фондів, а до групи 3 відносяться будь-які основні фонди, не включені до груп 1, 2 та 4. Враховуючи те, що за своєю характеристикою основні фонди груп 1, 2 та 4 не включають вивіски на будівлях з назвою підприємства, їх необхідно віднести до групи 3 основних фондів.

10. Щодо службових поїздок за маршрутними листами
    

Лист Міністерства фінансів України від 11.02.2009 р. № 31-18010-206-25/3586

Міністерство фінансів розглянуло лист <...> щодо надання роз'яснення стосовно застосування норм Порядку відшкодування витрат на проїзд пасажирським транспортом окремим категоріям працівників бюджетних установ та організацій у зв'язку з виконанням ними служ­бових обов'язків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.97 № 922, і повідомляє.

Запитання 1: "Чи поширює свою дію Порядок А» 922 на оплату проїзду працівників бюджетних установ за маршрутними листами?"

Відповідь: У Порядку відшкодування витрат і на проїзд пасажирським транспортом окремим категоріям працівників бюджетних установ та організацій у зв'язку з виконанням ними служ­бових обов'язків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.97 № 922, є передбачено положень щодо оплати проїзду працівників бюджетних установ за маршрутними листами.

Запитання 2: " Чи є порушеннями службові поїз­дки на маршрутному таксі?"

Відповідь: Відповідно до норм статті 35 Закону України "Про автомобільний транс­порт" послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезен­ня пасажирів автобусами, на таксі та легкови­ми автомобілями на замовлення.

Перевезення пасажирів на автобусному мар­шруті загального користування може здійсню­ватися у режимах: звичайному, експресному, маршрутного таксі. Перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі — це перевезення пасажирів на міському чи приміському автобус­ному маршруті загального користування. З огляду на зазначене, за наявності підтверд­них документів витрати на проїзд автобусом, який здійснює перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі, відшкодовуються праців­никам бюджетних установ та організацій, які користуються таким автобусом у зв'язку з ви­конанням ними службових обов'язків.

11. Щодо переліку витрат, які можуть включатися до складу витрат на відрядження
    

Лист Державної податкової адміністрації України від 09.12.2008 р. № 12119/6/17-0716


Державна податкова адміністрація України розглянула лист і повідомляє.

Підпунктом 5.4.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (з урахуванням змін і доповнень), Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів від 10.06.99 р. № 146, визначено вичерпний перелік витрат, які можуть включатися до складу витрат на відрядження.

Згідно з зазначеними нормативно-правовими актами витрати на пально-мастильні матеріали при відрядженні працівника в межах України до складу витрат на відрядження не включаються (лист Мінфіну України від 01.12.2003 р. № 31-03173-07-10/6477).

Щодо використання власного автомобіля працівника у відрядженні, то відповідно до п. 1.13 Інструкції про службові відрядження витрати на пально-мастильні матеріали та інші витрати, пов'язані з технічним обслуговуванням автомобіля, відшкодовуються відрядженому відповідно до діючих норм за кілометр пробігу та затвердженого маршруту, що має бути визначено у наказі (розпорядженні) керівника підприємства, тільки у разі відрядження працівника за кордон на службовому автомобілі.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 р. № 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Кінцевий перелік доходів, які не підлягають оподаткуванню, визначено у п. 4.3 ст. 4 Закону. Такий вид доходів фізичних осіб як компенсація витрат за використання власного автотранспорту у виробничих цілях (вартість використаного пального, технічне обслуговування та ремонт автомобіля, заробітна плата найманого водія такого автомобіля тощо) у цьому переліку відсутні. Водночас відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку, розглядаються як додаткові блага і оподатковуються податковим агентом у складі загального місячного оподатковуваного доходу їх отримувача за ставкою п. 7.1 ст. 7 Закону.

12. Щодо отримання іноземної валюти КБПК
    

Лист Національного банку України від 24.10.2008 р. № 25-313/2313-14525


Розглянувши Ваш лист <...> щодо надан­ня роз'яснення про те, у якій валюті необхід­но повертати невитрачений залишок готівки, отриманої працівником під час відрядження за кордоном з використанням корпоративної платіжної картки, Національний банк України повідомляє таке.

Зазначені питання нормативно врегульовані Законом України "Про податок з доходів фі­зичних осіб", постановою Кабінету Міністрів України "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.99 р. № 663 (далі - Постанова) та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59 (далі - Інструкція).

Так, підпунктом 1.2 розділу II Інструкції ви­значено, що підприємства, які направляють пра­цівників у відрядження за кордон, зобов'язані забезпечити їх коштами в національній валюті країни, куди відряджаються працівники, або у вільно конвертованій валюті як аванс на поточ­ні витрати у розмірах згідно з установленими нормами та з урахуванням положень підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У підпункті 1.3 розділу II Інструкції визначе­но, що придбання валютних коштів в уповно­важеному банку та бухгалтерський облік іно­земної валюти здійснюється згідно з чинним законодавством.

Згідно з пунктом 4 Постанови аванс відрядже­ному працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із засто­суванням платіжних карток.

Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосу­ванням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 19.04.05 р. № 137 (далі - Положення),встановлює загаль­ні вимоги до порядку здійснення банками емісії платіжних карток, визначає операції, що здій­снюються з їх застосуванням, і порядок розра­хунків за цими операціями.

Відповідно до вимог пункту 3.12 Положення кошти, які списані з картрахунку юридичної особи або фізичної особи - підприємця за операції, що здійснені з використанням кор­поративних платіжних карток, уважаються виданими під звіт держателю платіжної картки. Отже, іноземна валюта, яку працівник зняв з картрахунку за межами України для оплати витрат на відрядження вважається виданою йому під звіт. Повернення довіреною особою клієнта невикористаних коштів і відшкодуван­ня власнику корпоративного картрахунку кош­тів, використаних понад установлені норми, здійснюються згідно із законодавством України.

Порядок повернення довіреною особою клієнта невикористаних коштів до каси під­приємства та подальше їх використання під­приємством регламентується Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.04 р. № 637. Згідно з пунктом 2.12 зазна­ченого Положення фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які від­повідно до законодавства України одержали готівку з карткового рахунку із застосуванням корпоративної платіжної картки, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бух­галтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з карткового рахунку (чек банкомата, копія ви­даткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного тер­мінала тощо) разом з невитраченим залиш­ком готівки.

Крім того, невикористаний залишок готівко­вої іноземної валюти, що була отримана юри­дичною особою - резидентом або іноземним представництвом з поточного рахунку в іно­земній валюті для забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон та/або на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуго­вуванням транспортних засобів за кордоном, відповідно до вимог пункту 8.4 глави 8 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.07 р. № 200, підлягає зарахуванню без­посередньо на поточний рахунок в інозем­ній валюті юридичної особи - резидента або іноземного представництва в уповноважено­му банку України протягом п'яти банківсь­ких днів з часу його оприбуткування до каси юридичної особи - резидента або іноземного представництва. Враховуючи викладене, вважаємо, що по­рушене Вами питання врегульоване чинним законодавством України.

13. Щодо відображення в бухгалтерському обліку визнаних економічних санкцій
    

Лист Міністерства фінансів України від 31.12.2008 р. №31-34000-10-27/46568


Міністерство фінансів України на запит щодо відображення в бухгалтерському обліку визнаних економічних санкцій (неустойка, пеня, штраф) повідомляє, що зазначені виплати відображаються відповідно до пункту 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, пункту 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291.

14. Щодо затвердження Змін до Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
    

Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 06.02.2009 р. № 41

Із 13 січня поточного року було запроваджено нові ставки та об'єкти для нарахування внесків на страхування від безробіття, а також внесено деякі інші зміни до Закону про страхування від безробіття. Тому коментованим наказом відкоригували Інструкцію №339 та форму Розрахункової відомості по внесках на випадок безробіття.

Реєстрація та облік платників внесків

В Інструкції № 339 прописали порядок реєстра­ції осіб, на яких не поширюється дія Закону про держреєстрацію. Зокрема, закріпили, що таких страхувальників беруть на облік у центрах зай­нятості за їх місцезнаходженням (місцем прожи­вання) не пізніше наступного робочого дня з мо­менту отримання від них відповідної заяви. А її треба надати протягом 10 днів із дня:

- реєстрації представництва нерезидента у встановленому порядку;

- реєстрації Мін'юстом структурного осередку громадської (неурядової) організації зарубіжної держави в Україні;

- державної реєстрації в НБУ представництва іноземного банку;

- реєстрації військової частини;

- укладання договору цивільно-правового ха­рактеру (далі - ЦПД) із фізособою.

Зауважте, заяву на реєстрацію треба подавати роботодавцям, які укладають із фізособою ЦПД лише тоді, коли вони не зареєстровані в Центрі зайнятості в якості страхувальників.

Порядок нарахування внесків

В останньому абзаці наведеного пункту ствер­джується, що внески за ЦПД нараховують після виконання фізособою робіт (надання послуг), тоб­то після підписання акта про виконання робіт (на­дання послуг). Але не забудьте: внески сплачують і в разі виплати авансу за ЦПД. Тож фактично ви матимете справу з авансовими внесками на стра­хування від безробіття. І під час виплати авансу за ЦПД достатньо лише відобразити сплату внес­ків (Дт 653 Кт 311), а от після підписання акта по­казати їх нарахування та доплатити залишок (Дт 23, 91,92, 93 Кт 653, Дт 653 Кт 311). При такому підході до Розрахункової відомості не потраплять суми сплачених авансом винагород за ЦПД, адже там треба зазначати нараховані суми. Звісно, суми сплачених внесків потраплять до Розрахунку не­залежно від періоду їх нарахування.

Також з’явилися новації в п. 5.4 Інструкції № 339. Найцікавіший тут також останній абзац: у ситуації, коли роботу (послуги) за ЦПД виконували більше місяця, треба визначати щомісячний доход фізособи діленням доходу" на пе­ріод виконання договору". За роз'ясненнями спеціалістів Державного центру зайнятості (далі - ДЦЗ), щомісячний доход визначаємо за кожний ка­лендарний місяць роботи за ЦПД, виходячи із кіль­кості календарних.

Приклад. Договір підряду укладено 16.02.2009 р., а акт про виконання робіт підписано 06.04.2009 р. Згідно з договором нараховано доход у сумі 18 тис. грн. Отже, договір діяв 50 календарних днів. Максимальний розмір доходу, з якого сплачують внески на страхування від безробіття, становить 10035 грн. В описаній ситуації внески треба плати­ти не зі всієї суми, але й не з 10035 грн., адже фак­тично йдеться про доход фізособи за три місяці. Знаходимо доход фізособи за ці місяці:

- за лютий: 18000 грн : 50 к. дн. х 13 к. дн. = 4680 грн;

- за березень: 18000 грн : 50 к. дн. х 31 к. дн. = 11160 грн, з яких під нарахування внесків потрапляє лише 10035 грн;

за квітень: 18000 грн : 50 к. дн. х 6 к. дн. = 2160 грн.

Отже, сума доходу, з якого треба сплатити внески, - 16875 грн. Описане правило діє виключно для внесків на страхування від безробіття.

Сплата внесків

У цьому питанні Інструкцію № 339 узгодили з нормами ст. 17 Закону про страхування від без­робіття. Нагадаємо: перераховувати внески по­трібно в день виплати доходу або отримання з бан­ку коштів на його виплату. Сплати внесків поширюється також і на фізосіб, які укладають трудові чи цивільно-правові договори з фізособами. І для них тепер не існує спецнорми в п. 5.11 Інструкції № 339, яка передбачала сплату внесків один раз на місяць у день виплати зарплати працівникам.

Новий звіт про внески на страхування від безробіття

У формі розді­лили об'єкти для нарахування внесків роботодав­цями (страхувальниками) залежно від нових ста­вок - 1,6 та 2,2%. Крім того, у відомості тепер до­ведеться зазначати суми виплат, на які нарахову­ють внески, окремим категоріям громадян (ця ін­формація довідкова): інвалідам, пенсіонерам, іно­земцям та військовослужбовцям. Причому щодо останніх це треба робити починаючи з 13.01.2009 р., незважаючи на те, що внесків на грошове забезпе­чення не нараховуватимуть до 2010 року, утриму­вати їх (0,6%) треба вже цьогоріч. За згаданими категоріями необхідно буде фіксувати середньооблікову чисельність штатних працівників.

При заповненні розділу «Середня чисельність працівників, які в звітному періоді працювали за договорами цивільно-правово­го характеру» може виникнути запитання: кого саме хочуть бачити в цьому розділі: працівників, з якими було укладено ЦПД, чи всіх осіб, з якими підписали ЦПД? Спеціалісти ДЦЗ пояснили: треба зазначати всіх строронніх осіб, з якими укладали ЦПД, тобто на дохо­ди яких ви нараховували 2,2% внесків.

Внески на зар­плату за січень мусили нараховувати та утриму­вати за різними ставками:

- за період до 13.01.09 р. - 1,3% та 0,5%;

- із 13.01.09 р. - 1,6% та 0,6%.

Але в Розрахунковій відомості немає відповід­ної графи для сум, на які нараховували внески за старими ставками. Де ці суми фіксувати у відо­мості? Як радять спеціалісти ДЦЗ, усю зарплату варто записувати в графі "1,6%", у тому числі й ту, на яку нараховували 1,3% внесків. Аналогічно й для утримань: усі суми зазначають у графі «для застрахованих осіб».

Коли звітувати до Фонду

Для звичайних роботодавців тут усе залиши­лось, як і раніше. Але в п. 6.7 з'явилися дві цікаві новації.

Тепер роботодавці, у тому числі фізособи, які ук­ладають ЦПД із фізособами, мають щокварталу надавати Розрахункову відомість (додаток 6), по­чинаючи з кварталу, у якому здійснено виплати. Як бачите, звітувати про виплати за ЦПД треба, навіть якщо акт про виконані роботи ще не підпи­сували (а відповідно, внесків не нараховували).

Об'єднання громадян, благодійні, профспілкові та релігійні організації, політичні партії, які про­тягом звітного року не використовували найма­ної праці, подають Розрахункову відомість один раз на рік до 25 січня наступного за звітним року. Тут варто зробити ремарку: для того аби згадані організації могли звітувати лише раз на рік, їм не­обхідно не лише не мати найманих працівників, а й не укладати ЦПД із фізособами. Адже при ук­ладенні ЦПД діятиме наведена вище норма щодо щоквартального подання звітів.

15. Щодо застосування середньогодинної зарплати при наданні допомоги у випадках неповного робочого дня
    

Лист Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 05.02.2009 р. № 01-16-211

У зв'язку з фінансовою та економічною кризою, зменшенням обсягів виробництва склалася ситуація, коли на багатьох підприємствах встановлюється режим неповного робочого дня, у зв'язку з чим збільшилась кількість звернень щодо надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах в такі періоди.

Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 (далі - Порядок), не передбачено обчислення середньогодинної заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах у випадках, коли норма робочого часу в розрахунковому періоді і в періоді, за який виплачується допомога, різна.

Враховуючи викладене та з метою запобігання нецільового використання коштів Фонду вважаємо за необхідне для обчислення середньої заробітної плати при наданні допомоги у випадках встановлення режиму неповного робочого дня керуватися пунктом 15 вказаного Порядку, тобто застосовувати середньогодинну заробітну плату.

В той же час повідомляємо, що Виконавча дирекція Фонду надіслала пропозиції до Міністерства праці та соціальної політики України щодо внесення змін до Порядку в частині застосування середньогодинної заробітної плати у випадках, коли в окремих місяцях розрахункового періоду, за який обчислюється середня заробітна плата, або в періоді, за який виплачується допомога, встановлюється неповний робочий день.

16. Щодо обчислення страхових внесків із суми відпускних
    

Лист Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 24.02.2009р. №07-35-337


Порядок сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності визначається Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування у зв'язку з тимчасовою втратою пра­цездатності та витратами, зумовленими похо­ванням» від 18.01.2001 р. № 2240 (далі - Закон № 2240), Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування» від 11.01.2001 р. № 2213 (далі - Закон № 2213).

Відповідно до абзацу 5 пункту 1 статті 1 Закону № 2213 та пункту 2 частини 1 статті 21 Закону № 2240 базою для нарахування страхо­вих внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є суми фактичних ви­трат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочу­вальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню податком з фізичних осіб.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про вне­сення змін до деяких законів України щодо змен­шення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25.12.2008 р. №799-VІ (далі - Закон № 799), із 13 січня 2009 року було зменшено на 0,1% розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування з тимчасової втрати працездатності, які нараховуються роботодавцями на суми фактич­них витрат на оплату праці найманих працівників. Враховучи, що цей Закон набуває чинності з дня його опублікування (газета «Урядовий кур'єр» №3 за 13.01.2009 р. (включно)), страхові внески до Фонду мають справлятися страхувальниками-роботодавцями до 13 січня 2009 року за ставкою 1,5%, а із заробітної плати, нарахованої за робочі дні з 13 січня 2009 року, - 1,4% відповідно.

Враховуючи зазначене, страхові внески до Фонду мають нараховуватися на суму відпуск­них пропорційно за дні з 1 по 12 січня 2009 року (включно) зі ставкою 1,5%. А з 13 січня 2009 року - 1,4%.

17. Щодо обчислення страхових внесків із суми відпускних, нарахованих у січні 2009 року
    

Лист Міністерства праці та соціальної політики України, Державного центру зайнятості від 16.02.2009р. №ДЦ-03-1068/0/6-09


Відповідно до пункту 5.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття нарахування страхових внесків на оплату щорічної відпустки, період якої більше одного місяця, здійснюється за ставкою, що діє на момент її нарахування, окремо за кожний місяць. Тому страхові внески на відпускні, які нараховані та сплачені до 13 січня 2009 року за діючими на час нарахування тарифам, не перераховуються.

18. Щодо надання допомоги з тимчасової втрати працездатності
    

Лист Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України від 28.01.2009 р. №04-06/І-4з-17


Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності повідомляє, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240 допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати.

Відповідно до ст. 56 Кодексу законів про працю України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень (при цьому до трудового договору повинні вноситися зміни шляхом подачі працівником відповідної заяви та видання наказу про встановлення неповного робочого часу).

Оскільки працівник, у наведеному в листі випадку, написав заяву про перехід на неповний робочий тиждень після одужання, то допомога по тимчасовій непрацездатності йому надається за дні пропущені через хворобу згідно із графіком роботи, який йому був встановлений на момент настання страхового випадку.

19. Щодо строків виконання платіжних доручень клієнтів
    

Лист Національного банку України від 05.03.2009 р. № 25-113/592-3302


Національний банк України розглянув запит щодо строків виконання платіжних доручень клієн­тів і повідомляє.

Стаття 8 Закону України «Про платіжні систе­ми та переказ коштів в Україні» (далі — Закон) встановлює строки проведення переказу коштів, згідно з якими банк зобов'язаний виконати дору­чення клієнта, що міститься в розрахунковому до­кументі, в день його надходження або не пізніше наступного дня, якщо документ надійшов до бан­ку після операційного часу (пункт 8.1 статті 8 За­кону).

Крім того, банки та їх клієнти мають право пе­редбачити в договорах інші, ніж встановлені в аб­зацах першому та другому цього пункту, строки ви­конання доручень клієнтів.

В свою чергу, пункт 8.4 статті 8 Закону про пе­реказ визначає строки виконання банками міжбанківського переказу, які не повинні перевищувати трьох операційних днів (для внутрішньобанківського переказу — двох операційних днів).

Таким чином, платіжні доручення клієнтів ви­конуються банком протягом цього ж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня і не мо­жуть перевищувати два операційні дні для внутрішньобанківського переказу коштів, а для міжбанківського переказу коштів не можуть перевищува­ти три операційні дні або в інші строки, якщо це передбачено в договорі.

Щодо початку перебігу строку із сплати пені.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу Ук­раїни перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, згідно з пунктами 1.21, 1.22 статті 1 та пунк­тами 8.1, 8.4 статті 8, статтею 30, пунктом 32.2 статті 32 Закону банк платника або банк отримувача зо­бов'язані сплачувати пеню клієнту — ініціатору пе­реказу або відповідно клієнту-платнику на наступ­ний день після останнього дня, коли такі банки повинні були відповідно до законодавства або договору завершити (виконати) ініціювання переказу коштів або завершити переказ коштів (зарахувати на раху­нок або видати в готівковій формі).

20. Щодо визначення місцезнаходження юридичної особи
    

Лист Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 06.11.2008 р. № 9392


На Ваше звернення щодо визначення місцезнаходження юридичної особи повідомляємо наступне.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про реєстрацію) для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення), зокрема, заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Згідно зі статтею 17 Закону про реєстрацію відомості щодо місцезнаходження юридичної особи повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тому зазначення цих відомостей в реєстраційній картці юридичної особи є обов'язковим.

Відповідно до статті 1 Закону про реєстрацію місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Частиною другою статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Відповідно до статті 29 ЦКУ місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно із пунктом 58 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. N 1155, адреса, за якою пересилається поштове відправлення (поштовий переказ), зазначається у такому порядку: найменування адресата (одержувача) у називному відмінку (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові; для юридичних осіб - повне найменування підприємства, установи, організації, а також посада, ім'я та прізвище); найменування вулиці, номер будинку, квартири; найменування населеного пункту, району, області; поштовий індекс; країна призначення (для міжнародних поштових відправлень). Отже, адреса, згідно із нормативно-правовими актами, має певний перелік складових.

Як вбачається зі статті 1 Закону України "Про поштовий зв'язок" абонентська поштова скринька - спеціальна скринька із засобами для запобігання несанкціонованому доступу, призначена для одержання адресатами простих поштових відправлень, періодичних друкованих видань, повідомлень про надходження реєстрованих поштових відправлень.

Враховуючи зазначене вище, вважаємо, що абонентська поштова скринька не є адресою органу або особи, які виступають від імені юридичної особи, і, таким чином, не може бути місцезнаходженням юридичної особи.

 

21. Про скасування тимчасової надбавки
    

Лист Державної митної служби України від 24.03.2009 р. №11/1-10.21/2619-ЕП (Витяг)


Повідомляємо, що відповідно до підпункту 3.5 пункту 3 статті 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Митний тариф України» Кабінет Міністрів України своєю постановою скасував тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита у розмірі 13 відсотків від митної вартості товарів, запроваджену згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв'язку із світовою фінансовою кризою», за винятком товарів за кодами згідно з УКТ ЗЕД 8418 і 8703.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанова набирає чинності з 00 годин 25 березня 2009 року.

22. Щодо застосування пільги в обкладенні ввізним митом раніше вивезеного транспортного засобу при поверненні його на митну територію України
    

Лист Державної митної служби України від 27.01.2009 р. № 11/2-15/665-ЕП


У Державній митній службі України розглянуто Ваш лист щодо застосування пільги в обкладенні ввізним митом на підставі пункту "ж" статті 19 Закону України "Про Єдиний митний тариф" від 05.02.92 № 2097-XII при поверненні на митну територію України раніше вивезеного транспортного засобу у митному режимі експорту, за який при первісному ввезенні в Україну вже було сплачене ввізне мито.

Інформуємо, що згідно з пунктом "ж" статті 19 Закону України "Про Єдиний митний тариф" товари та інші предмети, які знову ввозяться на митну територію України і походять з іншої території, які були оплачені митом при первісному ввезенні на митну територію України та тимчасово вивозилися за її межі, звільняються від обкладення ввізним митом.

Статтею 204 Митного кодексу України передбачено, що тимчасове ввезення (вивезення) - митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов'язковим наступним поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування.

З урахуванням вищевикладеного, вважаємо, що товари іноземного походження, які при первісному ввезенні в Україну були оплачені ввізним митом, можуть бути звільнені від обкладення цим податком при зворотному ввезенні в Україну у разі їх попереднього розміщення у митний режим тимчасового ввезення (вивезення).

Відповідно до статті 194 Кодексу експорт - митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України.

Таким чином, у разі повернення в Україну раніше вивезених у митному режимі експорту товарів, які походять з іншої території, та оформлення їх у митному режимі імпорту, ввізне мито підлягає сплаті на загальних підставах.

23. Щодо порядку застосування окремих положень Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» у зв'язку з набранням ним чинності
    

Роз'яснення затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 лютого 2009 року № 237 від 17.02.2009 р. № 3


Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до пункту 23 статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» роз'яснює питання порядку застосування окремих положень Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» у зв'язку з набранням ним чинності.

Згідно пункту 1 «Прикінцевих та перехідних положень» Закон України «Про акціонерні товариства» (далі - Закон) набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування. Закон було опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті «Урядовий кур'єр» № 202 від 29.10.2008 року. Таким чином, цей Закон набуває чинності з 29.04.2009 року.

Пунктом другим Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що через два роки з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 29.04.2011 року) втрачають чинність статті 1 - 49 Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств.

Абзацом першим пункту п'ятого Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше, ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом (тобто в термін до 29.04.2011 року).

Приведення діяльності відкритого акціонерного товариства та закритого акціонерного товариства у відповідність до вимог до Закону України "Про акціонерні товариства" потребує здійснення таких дій:

- внесення змін до статуту товариства шляхом викладення статуту у новій редакції, які в тому числі передбачають зміни найменування акціонерного товариства з відкритого/закритого акціонерного товариства на публічне/приватне акціонерне товариство, а також виконання всіх інших вимог Закону України «Про акціонерні товариства» у статуті товариства;

- приведення внутрішніх документів товариства у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», а також нової реакції статуту товариства.

Приведення діяльності відкритого акціонерного товариства та закритого акціонерного товариства у відповідність до вимог до Закону України «Про акціонерні товариства» не потребує застосування процедури припинення акціонерного товариства.

Виконанням вимог абзацу першого пункту п'ятого Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про акціонерні товариства», тобто приведенням діяльності відкритого акціонерного товариства та закритого акціонерного товариства у відповідність до вимог до Закону є здійснення всіх зазначених вище дій.

Часткове виконання вимог абзацу першого пункту п'ятого Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» не є виконанням вимог Закону.

Датою приведення діяльності відкритого акціонерного товариства та закритого акціонерного товариства у відповідність до вимог до Закону України "Про акціонерні товариства" є дата державної реєстрації змін до статуту шляхом викладення статуту у новій редакції, які в тому числі передбачають зміну найменування акціонерного товариства з відкритого/закритого акціонерного товариства на публічне/приватне акціонерне товариство.

Відповідно до пункту сьомого Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерні товариства звільняються від сплати реєстраційного збору під час реєстрації змін до статуту товариства або статуту в новій редакції у зв'язку з приведенням його у відповідність із цим Законом. З метою виконання вимог законодавства щодо строків, в тому числі приведення статутів та інших внутрішніх документів акціонерного товариства у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», рекомендується прийняти на річних загальних зборів акціонерного товариства у 2010 році рішення про викладення статуту у новій редакції, в тому числі зміни найменування товариства з відкритого/закритого акціонерного товариства на публічне/приватне акціонерне товариство, у зв'язку з приведенням діяльності акціонерних товариств у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства».

Акціонерні товариства до приведення у відповідність з нормами Закону статуту та інших внутрішніх положень акціонерного товариства мають керуватись у своїй діяльності з 29.04.2009 року до 28.04.2011 року Законом України «Про господарські товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами.

Акціонерні товариства, які починаючи з 29.04.2009 року привели свою діяльність у відповідність до Закону мають керуватись у своїй діяльності Законом України «Про акціонерні товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами.

При цьому, починаючи з 29.04.2009 р., всі акціонерні товариства, в тому числі ті, що ще не привели свою діяльність у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» зобов'язані керуватись у своїй діяльності положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Закону України «Про управління об'єктами державної власності», в тому числі тими, що внесені до зазначених законодавчих актів Розділом XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства».

Крім того, починаючи з 29.04.2011 р., всім акціонерним товариствам необхідно виконувати всі вимоги Закону України «Про акціонерні товариства» в повному обсязі, в тому числі, положення частини другої статті 20 щодо виключно бездокументарної форми існування акцій.

Пунктом шостим Розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що у разі, якщо після набрання чинності цим Законом загальними зборами акціонерного товариства, створеного до набрання чинності цим Законом, прийнято рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства, деномінацію акцій та емісію цінних паперів, таке товариство зобов'язане привести свою діяльність у відповідність із цим Законом та внести відповідні зміни до статуту та інших внутрішніх документів товариства.

Невнесення таких змін до статуту та інших внутрішніх документів акціонерного товариства є підставою для відмови в державній реєстрації випуску цінних паперів цього товариства.

Таким чином, у разі, якщо, починаючи з 29.04.2009 р., загальними зборами відкритого акціонерного товариства або закритого акціонерного товариства прийнято рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства (збільшення або зменшення розміру статутного капіталу), деномінацію акцій та емісію цінних паперів, таке товариство зобов'язане привести свою діяльність у відповідність із цим Законом. У разі, якщо збори засновників акціонерного товариства проводяться починаючи з 29.04.2009 року, такі збори засновників приймають відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про заснування публічного акціонерного товариства або приватного акціонерного товариства.


З повагою,


Директор з аудиту

Аудитор (серт. А № 3816) Л.О. Кошембар


Вик.: Н.В.Женунтій, 332-77-50