Східноукраїнський національний університет
| Вид материала | Диплом |
- Східноукраїнський національний університет, 2834.55kb.
- Східноукраїнський національний університет, 2589.71kb.
- Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
- Східноукраїнський національний університет, 2401.62kb.
- Східноукраїнський національний університет, 926.8kb.
- Східноукраїнський національний університет, 1383.6kb.
- Східноукраїнський національний університет, 307.07kb.
- Східноукраїнський національний університет, 404.71kb.
- Східноукраїнський національний університет, 707.5kb.
- Східноукраїнський національний університет, 579.02kb.
1.3. Поняття про Цивільну оборону
Цивільна оборона – складова частина системи загальнодержавних оборонних заходів, які проводяться у мирний та воєнний час з метою захисту населення і народного господарства від зброї масового ураження та інших засобів нападу супротивника, а також проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у районах ураження (зараження) і районах стихійного лиха.
Систему цивільної оборони складають:
• органи державної виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;
• органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі центральних та місцевих органів державної виконавчої влади та адміністрації підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання;
• сили і засоби, призначені для виконання завдань Цивільної оборони;
• фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
• системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.
Завданнями Цивільної оборони України є:
• запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
• оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;
• захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;
• організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
• організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;
• створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
• підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
1.4. Керівництво Цивільною обороною
Загальне керівництво Цивільною обороною України покладається на Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Республіки Крим, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрацію підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.
Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України або окрема посадова особа - на інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальників Цивільної оборони здійснюють голови та керівники відповідних органів виконавчої влади; в міністерствах, інших органах державного управління та на об'єктах народного господарства начальниками Цивільної оборони є їх керівники.
Безпосереднє керівництво виконанням завдань Цивільної оборони, діями її органів управління та сил під час надзвичайних ситуацій, а також відповідальність за їх виконання покладаються на штаби Цивільної оборони.
Територіальні штаби Цивільної оборони відповідно до законодавства України входять до складу місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів державної виконавчої влади за принципом подвійного підпорядкування.
1.5. Сили Цивільної оборони
Силами Цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Війська Цивільної оборони виконують завдання щодо захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, воєнних дій, а також проводять рятувальні та інші невідкладні роботи. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ визначаються з урахуванням потреб і особливостей регіону призначення. Для виконання специфічних робіт, пов'язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах, створюються спеціалізовані формування.
Для подання медичної допомоги населенню, охорони громадського порядку в осередках ураження та лиха, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контроля за станом навколишнього природного середовища, матеріально-технічного та інженерного забезпечення заходів з Цивільної оборони залучаються міністерства та інші органи державної виконавчої влади.
1.6. Дії у випадках оповіщення про надзвичайні ситуації
Одним із завдань Цивільної оборони є організація оповіщення населення про загрозу нападу супротивника з повітря, про радіоактивне, хімічне та бактеріологічне зараження, про стихійні лиха.
Оповіщення про небезпечні явища природи, стихійні лиха, аварії, катастрофи ви можете почути по радіо чи телебаченню.
Для того, щоб ви вімкнули радіо чи телевізор, використовують завивання сирен, переривчасті гудки підприємств, сигнали автомобілів. Пам'ятайте, що це є попереджувальний сигнал «Увага всім!». Почувши цей сигнал – негайно вмикайте радіоприймач і слухайте інформацію штабу Цивільної оборони. Ви можете почути такі сигнали:
- повітряна тривога;
- хімічна тривога;
- радіаційна небезпека;
- повідомлення про можливий землетрус, повінь, снігопад, штормове попередження.
- ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЗАПОБІГАННЯ
РЕАГУВАННЯ НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ
ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ
2.1. Мета створення та завдання єдиної державної системи
3 метою своєчасного проведення роботи, пов'язаної із запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру Кабінет Міністрів України постановою № 1198 від 3 серпня 1998 р. затвердив «Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру». Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (далі – єдина державна система) включає центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження (далі – надзвичайні ситуації) і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.
Основною метою створення єдиної державної системи є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та цивільного захисту населення.
2.2. Склад єдиної державної системи
Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.
Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків.
Підсистема – це складова частина єдиної державної системи.
2.3. Органи управління єдиною державною системою
Орган управління єдиною державною системою (ії підсистемами) – орган виконавчої влади або його структурний підрозділ, призначений для безпосереднього керівництва діяльністю щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації в межах їх компетенції.
Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення. Координуючими органами єдиної державної системи є:
1) на загальнодержавному рівні :
• Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
• Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення. В окремих випадках для ліквідації надзвичайної ситуації та її наслідків рішенням Кабінету Міністрів України утворюється спеціальна Урядова комісія;
2) на регіональному рівні – комісії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі – регіональні комісії);
3) на місцевому рівні – комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі – місцеві комісії);
4) на об'єктовому рівні – комісії з питань надзвичайних ситуацій об'єкта (далі – об'єктові комісії).
Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, Цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:
• на загальнодержавному рівні – Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
• на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
• на місцевому рівні – районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення; на об'єктовому рівні – структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.
До системи повсякденного управління єдиною державною системою входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передавання інформації:
• центри надзвичайних оперативно уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення усіх рівнів;
• диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.
2.4. Сили і засоби єдиної державної системи
Сили і засоби єдиної державної системи – військові, спеціальні і спеціалізовані цивільні підрозділи з їх оснащенням, наглядові органи та інформаційні бази підсистем єдиної державної системи, призначені або залучені для виконання завдань щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.
До складу сил і засобів єдиної державної системи входять відовідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем (військові і спеціальні цивільні аварійно-пошуково-рятувальні формування), а також недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт.
Громадські об'єднання можуть брати участь у виконанні робіт, пов'язаних із запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації під керівництвом територіальних органів, уповноважених з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, за наявності в учасників зазначених робіт – представників цих об'єднань відповідного рівня підготовки, підтвердженого в атестаційному порядку.
2.5. Основні заходи, що реалізуються єдиною державною системою
1) У режимі повсякденної діяльності:
• ведення спостереження і здійснення контроля за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території;
• розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;
• вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкованих їм сил;
• організація навчання населення методів і користування засобами захисту, правильних дій у цих ситуаціях;
• створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;
• оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків.
2) У режимі підвищеної готовності: здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:
• формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;
• посилення роботи, пов'язаної з проведенням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля, обстанавкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення надзвичайної ситуації та її масштабів;
• розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;
• приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залучення додаткових сил, уточнення планів їх дії і переміщення у разі необхідності в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;
• проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації.
3) У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:
• здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи;
- організація захисту населення і територій;
- переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуації;
• організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів;
• визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;
• організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;
• здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них теригорії;
• інформування вищестоящих органів управління щодо рівня надзвичайної ситуації та вжитих заходів, пов'язаних з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення населення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися.
4) У режимі діяльності у надзвичайному стані:
• здійснення заходів, передбачених Законом України «Про надзвичайний стан».
3. Захист населення і територій у надзвичайних ситуаціях військового характеру
3.1. Сучасні і перспективні засоби поразки та їхній вплив
Проблема війни і миру є однією із самих важких проблем, хвилюючих людство.
На сучасному етапі у світі відбувається подолання конфронтації, розширення партнерства і всебічного співробітництва, зміцнення довіри у військовій області, здійснюється поетапне скорочення ядерних і звичайних озброєнь. Пріоритетне значення в запобіганні війни, збройних конфліктів здобувають політико-дипломатичні , мїждержавно-правовї, економічні й інші засоби.
Разом з тим не можна не враховувати імовірність зміни полїтичного курсу окремих країн, прагнення деяких держав (коаліцій) до панування в окремих регіонах і у світі, а також розширення військових блоків і союзів, що може викликати напруженість у мїждержавних відносинах, створювати потенційну можливість виникнення війни.
Війна - суспільно-політичне явище, особливий стан суспільства, зв’язаний з різкою зміною відносин між державами, народами, нациями, класами, соціальними групами і з переходом до застосування збройного насильства для досягнення політичних, економічних і інших цілей. Війна - це продовження внутрішньої і зовнішньої політики країн засобами збройного насильства, головним змістом якого є збройна боротьба. Війна веде до якісної зміни усіх сфер громадського життя.
У сучасних умовах війни можуть бути: за масштабах -локальні, регіональні і великомасштабні (світові); за тривалістю - швидкоплинні і затяжні; за засобами ведення - із застосуванням зброї масової поразки (ЗМП) чи звичайних засобів поразки.
3.2. Можливий характер сучасних воєн
У сучасних умовах імовірність розв’язання світової ядерної чи звичайної війни значно зменшилася. Разом з тим, можливість виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних воєн не тільки зберігається, але і зростає. Тому найбільш імовірною є не пряма збройна інтервенція проти України, а поступове втягування її в конфлікти, розв’язані в сусідніх країнах і регіонах. За складних взаємозв’язків та взаємозалежності інтересів різних держав і народів будь-який збройний конфлікт може перерости у великомасштабну війну.
Аналіз воїн останнього сторіччя показує, що постійно росте частка втрат серед мирного населення. Якщо в Першій світовій війні вона складала 5%, то в Другій світовій - уже 50%, у війні в Кореї - 84%, у В’єтнамі -90%.
3.3. Сучасні засоби поразки та їх характеристика.
Зброя - пристрої і засоби, що застосовуються в збройній боротьбі для поразки і знищення супротивника. У більшості випадків вона являє собою сполучення засобів безпосередньої поразки, засобів їх доставки до мети, а також приладів і пристроїв керування і наведення.
За масштабом і характером вражаючої дії розрізняють зброю массової поразки (ядерну, хімічну, біологічну) і звичайну, до якої відносяться всі інші види озброєння. За способом доставки до мети засобів безпосередньої поразки (кулі, снаряди, міни, гранати, бойові частини ракет і ін.) зброя підрозділяється на вогнепальну (стрілецьку, артилерію, гранатомети), реактивну, ракетну. Засобами доставки також являются авіація і різні генеруючі установки.
Звичайна зброя.
До звичайної зброї відносяться усі вогнепальні й ударні засоби, що застосовують стрілецькі, артилерійські, авіаційні боєприпаси, ракети, торпеди, інженерні боєприпаси і морські міни звичайного спорядження; боєприпаси об’ємного вибуху, запальні боєприпаси і уміші. Вона застосовується для поразки живої сили і техніки противника, руйнування і знищення різноманітних об’єктів.
Зброя масової поразки. Ядерна зброя.
Ядерна зброя - зброя масової поразки вибухової дії, занована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ланцюгових реакціях поділу ядер деяких ізотопів урану і плутонію чи при термо- ядерних реакціях синтезу легких ядер ізотопів водню (дейтерію і тритію) у більш важкі, наприклад, ядра гелію. Вона включає різні ядерні боєприпаси (бойові частини ракет, авіаційні бомби, артилерійські снаряди і міни), а також засоби доставки їх до мети і керування ними.
Під час вибуху ядерних боєприпасів за мільйонні частки секунди виділяється колосальна кількість енергії, тому в зоні реакції темпераура досягає міліонів градусів, тиск - мільярдів атмосфер, що викликає світлове випромінювання і могутню ударну хвилю. Потік нейтронів, що виділяється при цьому, і гама-квантів утворять проникачу радіацію. Радіоактивні продукти, що містяться в хмарі вибуху , є джерелом радіоактивного забруднення місцевості, обьектов і повітря. Нерівномірний рух електричних зарядів у повітрі, ви- никаючий під дією іонізуруючих випромінювань, призводить до утворення електромагнітного імпульсу (ЕМІ).
Місцевість по сліду хмари вибуху прийнято поділяти на наступні чотири зони:
зона А - помірного забруднення з дозою до повного розпаду на внутрішній і зовнішній межі, відповідно, 40 і 400 рад;
зона Б - сильного забруднення з дозами 400 і 1200 рад;
зона В - небезпечного забруднення з дозами 1200 і 4000 рад;
зона Г - надзвичайно небезпечного забруднення з дозами 4000 і 7000 рад.
Рівні радіації на зовнішніх межах цих зон через 1 годину після вибуху складають, відповідно, 8, 80, 240 і 800 рад / г. Згодом рівні радіації на місцевості знижуються. При цьому закон спаду інший, ніж при забрудненні у результаті аварії на АС, де спад відбувається значно повільніше. Зниження рівнів радіації відбувається, орієнтовно, у 10 разів із збільшенням часу у 7 раз (через 49 годин - у 100 разів).
Хімічна зброя.
Одним з видів ЗМП є хімічна зброя, уражаюча дія якої заснована на використанні бойових хімічнонебезпечних речовин. До БХНР відносяться отруйні речовини (ОР) і токсини, що уражають організм людини і тварин, а також фітотоксини, які можуть бути застосовані для поразки різних видів рослинності.
Основу хімічної зброї складають ОР - хімічні сполуки, яким властиві визначені токсичні фізико-хімічними властивості, що забезпечують при їхньому бойовому застосуванні поразку людей, зараження повітря, одягу, техніки, об’єктів і місцевості.
До числа бойових властивостей і специфічних особливостей БХОР відносяться:
- висока токсичність БХОР і токсинів , що дозволяє у вкрай малих концентраціях викликати важкі і смертельні поразки;
- біохімічний механізм уражаючої дії на живий організм ;
- здатність проникати усередину техніки, будинків, споруд і уражати незахищених людей, що знаходяться там, і тварин; зберігати уражаючі властивості визначений час;
- труднощі своєчасного виявлення факту застосування і встановлення типу БХОР;
- неможливість керування характером і ступенем поразки людей; необхідність використання для захисту від поразки і ліквідації наслідків застосування БХОР комплексів спеціальних засобів хімічної розвідки, засобів індивідуального і колективного захисту, дегазації, санітарної обробки , антидотів і ін.
Біологічна зброя (БЗ).
Це спеціальні боєприпаси і бойові прилади, споряджені біологічними засобами. БЗ призначена для масової поразки людей, сільскогосподарських тварин і посівів сільськогосподарських культур. Уражаюча дія БЗ заснована на використанні хвороботворних властивостей патогенних мікробів і токсичних продуктів їхньої життєдіяльності.
Для поразки людей можуть використовуватися наступні біологічні засоби :
- з вірусів - збудники натуральної віспи. жовтої лихоманки, энцефалитов, геморогічних лихоманок і ін.;
- із класу бактерій - збудники сибірської виразки, туляремії , чуми ,бруцельозу, сапу , меліоідозу й ін.;
- з риккетсий - збудники Ку-лихоманки , тифу, лихоманки цуцугамуші й ін.;
із класу грибків - збудники кокцидіомікозу, гістоплазмозу, глибоких мікозів і ін.;
- серед бактеріальних токсинів - ботулічний токсин і стафілококовий энтеротоксин.
В організм людини патогенні мікроби здатні проникати з повітрям через органи дихання, з їжею і водою через травний тракт, у результате укусів кровососучих комах, через слизисті оболонки рота, носа, очей та ушкоджені шкіряні укриття. Вражаюча дія з’являється не відразу, а після інкубаційного періоду (2-5 діб), що залежить від виду і кількості потрапивших в організм хвороботворних мікробів чи їхніх токсинів і від фізичного стану організму.
Перспективні види зброї.
Концепція військово-технічної переваги знаходить своє вираження в постійному удосконалюванні існуючих і створенні нових видів зброї. У найближчому майбутньому на озброєння армій розвинутих країн можливе надходження зброї, дія якої заснована на нових фізичних принципах. Це зброя спрямованої енергії, уражаючим фактором якої є високоінтенсивні потоки енергії малого розсіювання, що розповсюджується зі швидкістю світла чи близькою до неї. Воно включає ядерну зброю направленної дії, лазерну, пучкову і мікрохвильову зброю. Ведуться розробки інфразвукової, радіочастотної, радіологічної, геофізичної і інших видів зброї.
3.5. Рівні надзвичайних ситуацій
Надзвичайна ситуація (НС) – це спричинена джерелом небезпеки ситуація, за якої на певній території, акваторії чи господарському об'єкті порушуються нормальні умови життя та діяльності людей, виникає загроза їх життю чи здоров'ю, завдається шкода об'єктам економіки, особистому майну та природному довкіллю.
Надзвичайна ситуація залежно від джерела небезпеки може бути: натурогенна (природна), техногенна, біо-соціогенна (соціально-політична), військова; від масштабу: глобальна, національна (загальнодержавна), регіональна, місцева, локальна (об'єктова).
Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифі-каційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:
° національний (загальнодержавний);
° регіональний;
° місцевий;
° об'єктовий.
Відповідно до територіального поширення та обсягів технічних та матеріальних ресурсів, що необхщні для ліквідації наслідків НС:
° до національного (загальнодержавного) рівня відноситься НС, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідащї необхщні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
° до регіонального рівня відноситься НС, яка розгортається на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхіднi матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;
° до місцевого рівня відносиюся НС, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;
° до об'єктового рівня відноситься і НС, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.
3.6. Класифікація надзвичайних ситуацій
Надзвичайні ситуації класифікуються так:
Надзвичайні ситуації ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ:
° транспортні аварії (катастрофи);
° пожежі, вибухи;
° аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних ре-
човин на об'єктах економіки (крім транспортних);
° наявність у навколишньому середовищі шкідливих речовин понад ГДК;
° аварії з викидом (загрозою викидів) радіоактивних речовин (крім аварій на транспорті);
° раптове руйнування споруд;
° аварії на електроенергетичних системах;
° аварії на системах життєзабезпечення;
° аварії систем зв'язку та телекомунікації;
° аварії на очисних спорудах;
° гідродинамічні аварії.
Надзвичайні ситуації ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ:
° геологічні;
° метеорологічні;
° гідрологічні (морські);
° гідрологічні (прісноводні);
° пожежі в природних екосистемах;
° інфекційна захворюваність людей;
° отруєння;
° інфекційні захворювання сільскогосподарських тварин;
° массова загибель диких тварин;
° ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.
Надзвичайні ситуації СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ХАРАКТЕРУ:
° збройні напади, захоплення і утримання важливих об'єктів або реальна загроза вчинення таких акцій; замах на керівників держави та народних депутатів України;
° напад, замах на членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна, викрадення або спроба викрадення, знищення або спроба знищення таких суден, захоплення заложників з числа членів екіпажу чи пасажирів;
° встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, організації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті;
° зникнення або викрадення з об'єктів зберігання використання, переробки та під час транспортування зброї, боєприпасів, бронетехніки, вибухових матеріалів, радіоактивних речовин тощо.
4. прогнозування масштабів зараження
СДОР під час аварій (руйнувань)
на хімічно небезпечних об'єктах.