Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка духовність. Культура. Нація. Збірник наукових статей Випуск 4 Львів 2008 Духовність. Культура. Нація

Вид материала

Содержание

Neochristian churches as the subject of misunderstanding between confessions
Новітні релігійні течії та рухи
Новые религиозные течения и движения в контексте восприятия „иного”
Modern religious trends and movements in the context of "other" percieving
Вплив культурно-цивілізаційних чинників

Подобный материал:

1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 28

Шмигельский Михаил

Рассмотрены нехристианские церкви как субъект конфликтов между конфесиями; проанализированы основные аспекты противостояния между традиционными и нетрадиционными церквями; раскрыт вопрос места нехристианских церквей в общественной жизни Украины и их отношений с другими конфессиями.

Ключевые слова: новейшие религиозные течения, неорелигии, неохристианство, харизматическое движение, конфесия, церковь, религиозная община.

NEOCHRISTIAN CHURCHES AS THE SUBJECT OF MISUNDERSTANDING BETWEEN CONFESSIONS

Shmigelskyy Myhaylo

The article deals with the consideration of neochristian churches as the subject of conflicts between confessions; the basic aspects of the opposition between traditional and nonconventional churches are analysed; the place of neochristian churches in the social life of Ukraine and their relations with other confessions was identified.

Key-words: modern religious movements, neoreligions, neochristianity, charismatic movement, confession, church, congregation.

Стаття надійшла до редколегії 20.05.2008.

Прийнята до друку 5.06.2008.

А Н А Л І Т И К А

НОВІТНІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ ТА РУХИ

В КОНТЕКСТІ СПРИЙНЯТТЯ “ІНШОГО”

(НАУКОВО-АКАДЕМІЧНИЙ ТА РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНИЙ ПІДХОДИ)

Васьків Андрій

Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська, 1,

м. Львів, 79000, Україна.

kafedra_kultury@mail.ru

Проаналізовано науково-академічні та релігійно-церковні формати у ставленні до проблем новітньої релігійності. Визначено схеми та теоретичні конструкції інтерпретаційних підходів до НРР. Їхнє окреслення уможливлює оптимізацію ставлення до новітніх релігійних течій і рухів у площині практичного застосування.

Ключові слова: новітні релігійні течії та рухи, тоталітарна секта, деномінація, толерантність, традиційна церква.

Феномен новітньої релігійності з’являється орієнтовно у другій половині ХХ ст., хоча деякі дослідники схильні вважати, що його можна виводити ще з часів появи спільнот Свідків Єгови та Церкви Ісуcа Христа святих останніх днів (мормонів).

Новітня релігійність є справді новою і за часом появи, і за формами та методами спілкування з надприроднім. Сьогодні відсутній єдиний усталений науковий термін, який міг би охопити все розмаїття новітніх релігійних явищ. Найчастіше не зовсім коректно з наукової точки зору всіх їх називають сектами, нетрадиційними релігіями, тоталітарними течіями, неорелігіями тощо. Сучасні українські релігієзнавці, зокрема, професор А.М. Колодний, пропонують використовувати в означенні новітнього релігійного феномену ті терміни, які „не несуть ніякого емоційного, відтак, упередженого ставлення”. Таким оптимальним варіантом назви даного феномену є поняття „новітні релігійні течії”. [1, с. 772). Даний термін є відносно нейтральним і акцентує головно на новітньому часі появи релігійних феноменів та новітності у підходах спілкування з надприроднім. Інші сутнісні характеристики новітньої релігійності видаються занадто неповними для означення даного феномену в цілому.

Дуже часто для означення комплексу новітньої релігійності використовується поняття „New age” – релігії „Нового віку”. Для цілої мережі цих новітніх релігійних структур притаманне нове бачення розвитку світу та людства в цілому. Засобами спілкування з надприроднім у даному форматі можуть бути окультні практики, езотеричні знання, специфічні практики впливу на людську свідомість тощо.

Причини стрімкого росту новітньої релігійності приховані у декількох площинах. Це, передовсім, стрімкий злет науково-технічного прогресу, розвиток раціонального знання, досягнення вершин наукової думки. За таких обставин традиційна релігійність починає трактуватися як щось занадто архаїчне та невідповідне вимогам часу. Пересичена та переобтяжена науковим знанням людина, відходить від усталених форм спілкування з надприроднім і починає у результаті „духовних пошуків” творити нові форми релігійності, які, на її думку, вже більшою мірою відповідають вимогам часу, новим духовним потребам. Адже знання як таке, саме по собі, не здатне задовольнити одвічної людської потреби зв’язку з надприроднім.

Ще однією причиною стрімкої динаміки росту новітніх релігійних течій та рухів є окремі кризові явища у традиційному релігійно-церковному середовищі. Якщо століттями існуючі релігійно-церковні структури не завжди оперативно реагують на вимоги часу, можуть видаватися надміру консервативними, то новітні релігії надзвичайно мобільні у таких ситуаціях, завжди відповідають „викликам епохи”, реалізують численні соціальні програми та проекти, функціонують у форматі невеликих громад із фіксованим членством, що дає можливість надзвичайно ефективної опіки та уваги з боку спільноти кожному із її членів.

Велика популярність новітньої релігійності на пострадянських теренах зумовлюється низкою соціально–політичних чинників. Падіння комуністичного режиму витворило своєрідний „духовний вакуум”. Крах віри у „світле майбутнє” породив духовну порожнечу, непевність, які надзвичайно швидко були компенсовані привабливими духовними рецептами та пропозиціями новітньої релігійності. В умовах соціально-економічної нестабільності, непевності у завтрашньому дні, постійного відчуття приниження честі та гідності, прості та чіткі схеми та алгоритми, що їх висувають новітні релігії, видаються надзвичайно привабливими та оптимальними. Справляє враження на адептів новітньої релігійності і фактор „бомбардування любов’ю” – постійної опіки, турботи та підтримки. Людина, часто зневірена та засмучена, отримує керівництво до дії, неухильне виконання якого може забезпечити успіх, радість та процвітання і в земному, і в потойбічному світі. Партнерські, а не вертикально-субординаційні взаємини з Богом теж додають прихильникам новітніх релігійних феноменів відчуття впевненості, можливості злитися з Абсолютом, співдіяти йому на рівних. Все це доповнюється також факторами психологічного впливу на людську свідомість, або як його називають „brain washing” – „промиванням мізків” [5, с. 32 ]. Очевидно, не буде коректним стверджувати, що фактори психологічного пресингу чи просто впливу застосовуються у всіх, без винятках, новітніх релігійних спільнотах. Однак дуже часто саме такі форми впливу використовуються і є надзвичайно дієвими.

Сучасне зурбанізоване суспільство втратило традиційні методи впливу на релігійність своїх громадян. Сучасні глобалізацій ні процеси, можливість швидкого обміну інформацією, зрештою приватність такого явища як релігійні переконання, уможливлюють стрімкий ріст новітніх релігійних течій та рухів. Традиційно-консервативне світське чи релігійно-церковне середовище в таких умовах вже не володіють, як це було колись, важелями впливу на процеси формування нових духовних реалій. Саме такий комплекс причин появи новітньої релігійності визначають українські дослідники.

Комплекс новітньої релігійності є дуже складним та неоднорідним за своєю сутністю. Важко віднайти спільні характеристики, які б уніфіковано окреслювали все розмаїття новітніх релігійних течій та рухів. Кожна з класифікаційних груп (а їх чимало) має свою специфіку та особливості, які притаманні лише їй і неактуальні для іншої групи. Однак, у цьому розмаїтті можуть виділятися і ситуативно спільні риси. Наприклад, відомий російський сектознавець Олександр Дворкін схильний вважати практично всі релігійні новотвори „тоталітарними сектами”, які теж мають свою внутрішню класифікацію. На його думку їх об’єднує декілька спільних рис:

Наявність гуру (лідера – вчителя, наставника).
Організація (характеризується суворим контролем та дисципліною, носить ознаки тоталітарної структури).
Метод (його носієм є гуру чи організація; це спосіб ознайомлення з надприроднім, формами та прийомами порятунку тощо).
„Езотеричний розрив” (відсутність повного розуміння доктринальних основ, часткова чи „порційна” їх інтерпретація). [2, с. 65-73].

Вже згадуваний автор наводить цікавий документ – інформативну листівку, яку уряд Німеччини поширив серед школярів. Вона містить застережний характер і виділяє аж 17 ознак тоталітарних сект. Вважаємо, що її цитування може бути корисним для розуміння специфіки новітньої релігійності та вироблення критеріїв для її окремих класифікаційних груп:

В групі ти знайдеш те, що вже давно шукав. Вона знає абсолютно точно, чого тобі не вистачає.
Вже перша зустріч відкриє тобі новий погляд на речі.
Світогляд групи вражаюче простий і пояснює будь-яку проблему.
Важко скласти точну характеристику групи. Ти не повинен роздумувати чи перевіряти...
В групі є вчитель, вождь, медіум чи гуру. Лише він знає всю істину.
Вчення групи вважається єдино справжнім, вічно істинним знанням...
Критика з боку тих, хто не належить до групи, вважається доказом її правоти.
Світ прямує до катастрофи, і лише група знає як його можна врятувати.
Твоя група – еліта. Решта людства важко хворе і втрачене...
Ти маєш негайно стати членом групи
Група відмежовує себе від решти світу, наприклад, одежею, харчуванням, спільною мовою, регламентацією міжособистісних стосунків.
Група бажає, аби ти розірвав свої „старі” зв’язки, оскільки вони перешкоджають твоєму розвитку.
Твої статеві стосунки регламентуються зовні.
Група наповнює весь твій час завданнями.
Важко залишитися одному. Хтось із групи завжди поруч з тобою.
Якщо тобою оволодіють сумніви, винним завжди виявишся лише ти – недостатньо працюєш і надто слабко віриш.
Група вимагає абсолютного і беззаперечного дотримання, оскільки це єдиний шлях до порятунку [2, с. 62-63].

Перераховані характеристики далеко не завжди є комплексно присутніми у складній мозаїці новітніх релігійних течій та рухів, відтак не можуть трактуватися нами як винятково спільні. Однак деякі риси можуть фрагментарно бути властивими тому чи іншому релігійному новотвору.

Сучасний український релігієзнавець Ю. Решетніков переконаний, що у ставленні до новітніх релігійних течій та рухів сьогодні поширено декілька міфів, які вимагають корекції та спростування.Серед них він виділяє:

Міфологема 1. Новітні релігійні течії та рухи є чимось неприродним у релігійній сфері. Вважається, що з погляду історичної ретроспективи будь-яка релігія може вважатися нетрадиційною. На час своєї появи кожна релігійна система сприймається із настороженням та підозрами.
Міфологема 2. Новітні релігійні рухи, як правило, є деструктивними за своєю суттю. Деструктивність – поняття відносне. З точки зору, наприклад, атеїста, будь-яка релігія є деструктивною. Прояви деструкції, на думку Ю. Решетнікова, можуть мати місце в будь-якій релігійній системі.
Міфологема 3. Залучення до новітніх релігійних рухів веде до розриву родинних і суспільних зв’язків. Вважається, що будь-який поважний релігійний вибір чи посвячення автоматично веде до відходу людини від родинних та традиційних суспільних зв’язків.
Міфологема 4. Адептів новітніх релігійних рухів втягують туди, використовуючи недобросовісні засоби, зомбування тощо. Дослідник переконаний, що подібний вибір робиться добровільно в пошуках сенсу життя, відповідей на певні питання, в гіршому випадку – в пошуках певних матеріальних вигод чи інших благ.
Міфологема 5. Прихильників НРР утримують там силоміць, не даючи змоги повернутися до нормального життя. На думку вченого, подібні твердження актуальні для будь-якої релігійної системи, противники якої не хочуть миритися із перебуванням там близької їм людини.
Міфологема 6. Новітні релігійні рухи, як правило, тоталітарні за своєю внутрішньою структурою. Вважається. що ієрархічність будь-якої структури може бути потрактована як тоталітарність.
Міфологема 7. Новітні релігійні рухи складають загрозу національній безпеці України. Ю. Решетніков переконаний, що чисельність релігійних новотворів в нашій державі не є вже такою значною, аби складати небезпеку. Кількість прихильників релігійних новотворів не перевищує 1/4 населення країни. При цьому новітні релігії надто розрізнені, не є єдиним духовним, зконсолідованим монолітом, який може чимось загрожувати державі.
Міфологема 8. Новітні релігійні рухи стрімко поширюються в Україні, що може призвести до розмиття традиційних духовних засад. Вважається, що відсоток новітніх релігій в релігійній інфраструктурі України складає приблизно 7% . Таке процентне співвідношення, на думку автора, не може призвести до втрати національно-культурної ідентичності.
Міфологема 9. Винним у поширенні НРР в Україні є лібералізм українського законодавства. Вважається, що поширенню неорелігій в нашій державі сприяє не ліберальне, а демократичне законодавство, яке до того ж регулює діяльність усіх інших релігійних інституцій [4].

Прикметно, що ставлення до новітніх релігій в академічному чи релігійному середовищі не завжди однозначне. Свідченням цього – дві діаметрально протилежні позиції Олександра Дворкіна та Юрія Решетнікова. Науково-академічний підхід вимагає виваженого та об’єктивного аналізу цього феномену.

Релігійно-церковні підходи до цього явища новітньої релігійності детермінуються конфесійністю. Знаменним у цьому плані є ставлення до нових релігійних рухів з боку католицької церкви. У документі ще з 1991 р. кардинал Френсіс Арінзе, тодішній голова Папської Ради по міжрелігійному діалогу, теперішній Префект Конгрегації богослужіння і дисципліни таїнств зазначав: „щодо послідовників інших релігій, то католицька церква не відкидає нічого, що є в них правдивого і святого. Отож церква спонукає своїх синів з розумом і любов’ю провадити дискусію і співпрацю з членами інших релігій...Не слід безоглядно засуджувати всі нові релігійні рухи... Церква розглядає осіб, залучених до НРР (новітніх релігійних рухів – Авт.) не як ворогів, що на них треба нападатися, а як людей, що спасенні во Христі, але тепер збилися на манівці...” [6]).

Прикметно, що серед низки причин поширення НРР цитований нами документ виділяє „пасторські хиби” традиційної церкви. Серед них називаються „пекучий брак священицтва”, „млявість та байдужість синів та дочок Церкви”, безликість парафій тощо. [6].

Ставлення православних церков до феномену новітньої релігійності різниться здебільшого в артикуляціях, тональності, формулюваннях, однак загальна позиція однозначно негативна. Так, у цій ситуації показовими є заяви Української православної церкви, в яких новітня релігійність трактується винятково як наслідок „спокуси диявола”, „важкий гріх”, „служіння сатані” тощо [3, с. 10]. Більше того, православні богослови переконують своїх вірних і всіх нас у тому, що Сатана є єдиним „духовним наставником всіх неорелігій” [7].

Показовою у плані оцінки православними, та й не лише ними, діяльності нерелігійних течій є діяльність організації „Національний Альянс”. Ця громадська структура відстоює позицію традиційного християнства і спрямовує свою діяльність на популяризацію українських церков – Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви. „Національний Альянс” є організатором заходів під гаслом „Обережно – секти!”, спрямованих проти НРР. У активі цієї структури, зокрема, – акції протесту проти церкви „Посольства Божого” у Києві [8].

Отже, бачимо, що підходи до розуміння „Іншого” у форматі новітньої релігійності надзвичайно неоднозначні та часто полярні. Нашому суспільству ще треба сформувати оптимальний рівень культури толерування, яка б містила належний рівень оцінкової критичності, з одного боку, а з іншого – насправді толерувала б „Іншого” чи „Інше”, оскільки вони допомагають викристалізувати самоцінність „Свого”.

_____________________________________

Академічне релігієзнавство / За ред. проф. Колодного А.М. – К., 2000. – С. 772.
Дворкин А.Л. Сектоведение. Тоталитарные секты / Дворкин А.Л. – Нижний Новгород, 2002. – С. 62-63, 65-73.
Новиченко М. Новітні релігії на конфесійній карті України / Новиченко М. // Новітні релігії в сучасній Україні. Зб. матеріалів. – К., 2000. – С. 10
Решетніков Ю. Новітні релігійні рухи: міфологеми та реальність// [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.risu.org.ua
Маріо Фйоріно ді. Тоталітарні інституції і „промивання мізків” / Маріо ді Фйоріно . – Львів, 2000. – С. 32
Проблема сект або нових релігійних рухів: пастирський підхід // [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.religio.org.ua
Ворона О., протоієрей. Чому я православний [Електронний ресурс]. Режим доступу: thodoxy.org.ua/page-1194.phpl
[Електронний ресурс]. Режим доступу: da.com/?lang=ua&pubId=34696

НОВЫЕ РЕЛИГИОЗНЫЕ ТЕЧЕНИЯ И ДВИЖЕНИЯ В КОНТЕКСТЕ ВОСПРИЯТИЯ „ИНОГО”

(НАУЧНО-АКАДЕМИЧЕСКИЙ И РЕЛИГИОЗНО-ЦЕРКОВНЫЙ ВЗГЛЯДЫ)

Васькив Андрей

Проанализированы научно-академические и религиозно-церковные форматы в отношении к проблемам новейшей религиозности. Определены хемы и теоретические конструкции интерпретационных подходов к НРД. Их очерчение делает возможной оптимизацию отношения к новым религиозным течениям и движениям в сфере практического использования.

Ключевые слова: новейшие течения и движения, тоталитарная секта, деноминация, толерантность, традиционная церковь.

MODERN RELIGIOUS TRENDS AND MOVEMENTS IN THE CONTEXT OF "OTHER" PERCIEVING

(SCIENTIFIC-ACADEMIC AND RELIGIOUS-CHURCH APPROACH)

Vaskiv Andriy

The article deals with the analysis of scientific-academic religious-church formats in attitude towards the problem of modern religiousness. The author defines the schemes and theoretical constructions of interpretive approaches towards NRT. Their delineation makes possible the optimization of attitude towards modern religious trends and movements in the plane of practical use.

Key-words: modern religious trends and movements, totalitarian sect, denomination, tolerance, traditional church.

Стаття надійшла до редколегії 28.11.2008.

Прийнята до друку 3.12.2008.

ВПЛИВ КУЛЬТУРНО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ЧИННИКІВ

НА ТРАНСФОРМУВАННЯ АРХАЇЧНОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ

(НА ПРИКЛАДІ ФРАНЦУЗЬКОЇ НАЦІЇ)

Дорошенко Сергій

Національний університет „Львівська політехніка”,

вул. С. Бандери, 12,

м. Львів, 79013, Україна.

Розглянуто напрям трансформації традиційної ментальності. Зроблено висновок, що вплив детермінанти символів, ідей, творів цивілізації спричинив утвердження в свідомості французів індивідуалістичних цінностей. Визначено можливість застосування цієї методології до аналізу української ментальності.

Ключові слова: цивілізація, Франція, детермінанта, французька ментальність.

На всіх етапах історичного розвитку менталітет як вихідна психологічна „матриця” залишається базовим чинником соціальної активності особи. Це дає змогу розглядати ментальність серед інших центральних об’єктів наукового пізнання, універсальність і принципове значення яких сприяють дослідженню змісту глибинних пластів духовності, і – ширше – поведінки особи й великих соціальних груп у різних сферах суспільного буття. Особливістю менталітету є те, що, існуючи триваліший час, ніж економічні, соціальні, політичні структури, він залишається дещо незалежним від конкретних подій і ситуацій.

Французька школа соціально-гуманітарних досліджень має суттєві здобутки в опрацюванні змістовного наповнення масиву етнічної ментальності. Таке визначення актуальності проблеми спрямовує фахівців на особливо уважне ставлення до широкого кола природнокліматичних, історичних, соціальних, культурних, політичних чинників, наслідки впливу яких забезпечують трансформацію колективної свідомості, утвердження у етноособливого суб’єкта, зокрема, таких ознак ментального рівня як доброзичливе, поважне ставлення до інших людей, визнання свободи й гідності особи, її суб’єктивної значущості, права на життя.

Об’єктом дослідження визначено ментальність як духовно-інтелектуальний феномен на прикладі французької нації. Предметом дослідження виступають зрушення якісного рівня, викликані впливом детермінанти символів, ідей, колективних цінностей і, на загал, творів цивілізації.

У межах французької національної школи важливе значення для обґрунтування методології дослідження ментальності має праця історика Мішеля Вовеля „Ідеології і ментальності” [Див.: 13]. Функціональну спрямованість широкого кола соціально-історичних детермінант на утвердження в особи прагнення свободи як цінності ментального рівня, визначив соціолог Жорж Гурвич [Див.: 10]. Якісні характеристики традиційно-архаїчного (консерватизм, міфологічне мислення) і технологічного (раціоналізм, абсолютизація значення науки, технічного прогресу й освіти; плюралізм ідей; відмежування священного від світського; відчуття зверхності щодо менш розвинених суспільних верств і народів) типів ментальності подав соціолог Гі Роше [12, с. 122-127].

В Україні значення впливу соціально-історичних детермінант як рушійної сили генезису етнічної ментальності обґрунтував Р. Додонов [3, с. 123]. Різноманітні аспекти ментальності французів стали об’єктом наукового вивчення нещодавно [Див.: 4; 5]. Водночас за межами досліджень українських вчених залишаються деякі важливі здобутки французьких фахівців, які суттєво конкретизують шляхи трансформації ментальних цінностей етноособливого суб’єкта, починаючи від найдавніших часів.

У Франції, де, як відомо, різноманітні аспекти ментальності досліджували насамперед антропологи, а впродовж тривалого часу історики, філософи та соціологи, обґрунтовано численні варіанти її наукового висвітлення. Різноманітні підходи об’єднує традиція використання ментальності у найширшому філософському значенні як „системи більш-менш свідомих вірувань, звичок, способів мислення і поглядів, сприйнятих і поширених у соціальному середовищі якоїсь групи людей або у визначеному суспільстві”; зазначену категорію трактують як достатньо туманну, як синонім психічного, передусім пов’язаний з думкою, мисленням, свідомістю людини, який пересічні громадяни практично не використовують для висловлення власної позиції [8, с. 187]. Об’ємність переліку структурних складових етнічної ментальності вимагає уточнення насамперед термінологічного наповнення наукової категорії „соціально-історична детермінанта”.

На думку Жоржа Гурвича, „детермінанта – це універсальний чинник, який стимулює інтегрування окремих реалій навколишньої дійсності в соціальні рамки або середовище, які вже існують (щойно виникли, відомі давно, створені штучно); усталення зазначених реалій на рівні людської свідомості означає їхнє сприйняття, а також раціональне пояснення контекстом функціонального спрямування зазначеного середовища” [9, c. 237, 238]. Запропонований французьким вченим перелік детермінант такий: 1) морфологічна й екологічна поверхні; 2) апарат організованих об’єднань; 3) приклади для наслідування, правила, знаки, ознаки і способи дії, які з певною регулярністю виявляються у соціумі; 4) соціальні ролі та колективні дії; 5) символи, ідеї, колективні цінності і, на загал, твори цивілізації; 6) колективні ментальності – стани, думки, колективні почуття [10, c. 113-114].

З огляду на таке подання наукової проблеми, надзвичайно важливо конкретизувати змістовне наповнення детермінанти символів, ідей, колективних цінностей і творів цивілізації, ефективність якої в рамках концепції пропонованого дослідження визначають скерованістю на трансформування цінностей ментального рівня, притаманних представникам холістичного, тобто колективістського, суспільства, визначально вкоріненого у територію, розміщену у західній частині Євразії.

Сучасні дослідження доводять, що історія перших відомих науці жителів „французького перешийка” – галлів починається у IV-II ст. до н. е. Однак лише після перемоги армії Юлія Цезаря представники цих племен змогли створити оригінальну культуру, яка своїм розквітом, завдячує римському впливу. Саме Рим, унаслідок прокладення доріг, розбудови міст, запровадження шкільництва, створення постійної армії, зробив Галлію частиною латинського світу, який на тисячоліття визначив долю європейської цивілізації. І притаманною йому детермінантою символів, ідей, колективних вартостей, творів цивілізації, основа яких становила гуманітарний внесок Греції, а також політико-правові досягнення Риму, оригінальний кельтський світ, піддали такій ґрунтовній обробці, унаслідок якої треба було сприйняти базові цінності, що значною мірою співвідносилися з якісними психо-ментальними ознаками античної традиції світосприйняття. Однак було втрачено рідну мову, яка дуже своєрідно впливає на акти свідомості, стереотипи мислення і рівень несвідомого, а також релігію предків – самий етнічний елемент духовної сфери, в якому значно більшою мірою задіяно мислений (найвищий) і психоенергетичний (найнижчий) рівні етнічної ментальності.

Аналіз чинників формування культурного поля, що зумовлювали зміни якісного рівня в колективній свідомості мешканців „французького простору”, підвів сучасних дослідників до висновку принципового значення: на ранньому етапі формування етнічної ментальності переважало мовне розмаїття. Така специфіка мови, яка дуже своєрідно віддзеркалювала психоенергетику, ритм, темп життя населення кожного окремого куточка відомого простору, не могла спонукати до об’єднання в якусь єдину спільність. По-друге, мовні розбіжності природно спричинювали нерозуміння, ворожнечу, сварки, підозрілість, розбрат, соціальні конфлікти, які переростали в громадянські війни. Що перетворювало мовний фактор у надзвичайно дієвий чинник культурного походження, який насамперед народжував, зберігав і поглиблював відцентрові тенденції у суспільстві. Починаючи від тисячного року, окремі вирази французькою мовою поступово поширювалися і входили у місцеві діалекти, констатуючи першість культурно-цивілізаційного впливу французької Півночі. Цьому особливо сприяло формування протягом XVI-XVII ст. сучасної французької літературної мови, що її король Франціск І своїм едиктом (1539 р.) проголосив державною мовою, а такі письменники як Франсуа Рабле, Мішель Монтень і інші поступово очистили від латинізмів і діалектизмів, надавши переваги народженню і поширенню французької духовності. Інші суттєві зрушення, якими забезпечено адекватність сприйняття суспільних реалій відбулися: а) відколи у мирян народився інтерес до поширення писемності; б) все більша кількість осіб шляхетського стану прагнула здобути вищу освіту в університетах; в) представники влади зацікавилися результатами пізнання світу на основі досягнень науки у перших академіях; г) шляхта й заможні міщани, особливо після заснування першої друкарні в Парижі 1470 р., відчули потяг до зберігання, а також читання друкованих книжок. Появу друкованої книжки треба розглядати як важливе свідчення інтелектуального перевороту у Франції, започаткованого гуманістами, які, виконуючи свої праці французькою мовою, також відкривали шлях долученню до вченої культури широких народних мас.

Особливу своєрідність збагачення комплексу ментальних цінностей, які притаманні мешканцям „французького простору”, зумовлено впливом християнської релігії. У 170-х рр. н.е. в Марселі, Ліоні, Отені Християнська церква, яка впродовж тривалого часу зберігала за собою роль єдиного виразника інтелектуальної культури, дала початок розвитку феномена мудреця-аскета. Перебуваючи окремо від усіх інших, ще не охоплених впливом християнського вчення, ця морально вища людина демонструвала схильність до самостійного та динамічного існування. Що засвідчено фактом присутності в соціальних обставинах „французького перешийка” індивіда, який себе уособлював таким тільки щодо Творця. Перебування „за межами” реального світу давало змогу такому індивідові визнавати мирський порядок обмеженим, підпорядкованим абсолютним, тобто християнським, цінностям. Отже, першим кроком на шляху індивідуації мешканців „французького простору” (і в цілому західної цивілізації) цінностями християнства треба вважати створення інституту Церкви. Другий крок – це еволюція відносин між Церквою і Державою, започаткована наверненням у християнство імператора Костянтина (V ст. н. е.). Третій крок еволюції філософсько-політичної теорії індивідуалізму пов’язано з Реформацією, вченням Жана Кальвіна (1568-1639) [6, с. 71]. У коментарях до численних релігійних текстів цей мислитель обґрунтував місце християнського індивіда в світі політики, враховуючи і концепти, які насамперед детермінували активність його позиції: а) Бог як воля (Бог – це архетип, тобто глибинне, істинне джерело індивідуальної волі особи у кожній сфері суспільного буття); б) приречення (незрозуміла божественна воля наділяє деяких людей благодаттю обраності, однак нарікає інших залишатися простими об’єктами влади, навзамін гарантуючи кожному реалізацію божественного плану „спасіння”); в) християнського града як об’єкта, на який скерована воля індивіда (як вихідна фаза будь-якого процесу, свідоме рішення втілити „потойбічний” світ практичними діями в земному світі). Зазначені позиції, які обґрунтував Луї Дюмон, дещо розвинув французький дослідник історії політичної думки Дмітрі Лаврофф. На його переконання, особливе значення має такий елемент концепції, що „домінує в політичній антропології Жана Кальвіна”, як „духовна рівність християн”. Принципове значення цього елемента відомої доктрини визначається так: по-перше, „всі люди є рівними у своїй гріховності”; по-друге, гріхи князя, можливо, навіть переважають гріхи його підданих; по-третє, перед Богом – втіленням абсолютної моральності грішні люди, насправді, зовсім мало вартують, та, незважаючи на це, Всевишній, „підносячи віруючого до Себе”, здатний однаково звеличити кожного [11, с. 161].

Отже, уособлюючи елітарну культуру середньовіччя, яка перевищувала своїм культурним рівнем світських людей, освіченіші представники Церкви демонстрували здатність генерувати й вживлювати в колективну свідомість суспільства певні, корисні з погляду церковної доктрини, принципи його існування. Такими принципами визначено: а) індивідуацію суспільства, яка дуже поступово спричинить зростання самооцінки особи; б) рівність християн, яка також трансформує ставлення до всіх тих віруючих, які, керовані відповідними морально-релігійними нормами, все більше асоціюватимуться з кровноспорідненими „братом” або „сестрою”. Водночас інші важливі соціально-політичні й економічні зміни, які відбулися, починаючи від ХІІ-ХІІІ ст., посилили та урізноманітнили детермінаційний потенціал принципів індивідуалізму і рівності, примусивши Церкву пристосувати раніше вироблені ідеальні схеми світосприйняття до реальних потреб мирян. Напрями, які стимулювали переломні зміни на ментальному рівні, необхідно визнати формування наукових, тобто відмінних від раніше усталених колективних уявлень, стосовно сприйняття а) простору (ідентифікації природних небес з релігійними небесами, інтерпретації незвіданих територій земної поверхні як чужих і зловісних для людини, розгляду напряму, де заходить сонце, як місця темряви та диявола); б) будови світу (зображення світу на картах у вигляді концентричних кіл: у благодатному центрі – християнство, звідки звістка про спасіння людства могла дійти до всіх народів; близько до нього – православ’я з Греції, далі мусульмани, потім ідолопоклонники в Азії; на кінці світу – монстри); в) місця людини (проповідування духівництвом проти фізичної і моральної мобільності, прославляння незмінності, спокою, які дають людині виняткову змогу „піднестися”); г) часу (сприйняття періодів раннього і високого середньовіччя як часу церкви, адже обчислення часу насамперед полягало у визначенні годин молитви, а також аграрних потреб і природного ритму пір року й перебігу дня, важливих для людини, зайнятою на сільськогосподарських роботах) [7, с. 655-656, 660-663, 694-695]. Це призвело до того, що Церква стала більш мирською, а Держава, натомість, безпосередніше сприймала абсолютні, універсальні цінності, яких не було у всіх інших політичних формах, що існували перед тим.

Особлива роль належала першому великому інтелектуалові сучасного типу П’єру Абеляру. Цей „самотній” мислитель активно долучився до обговорення проблеми релігійної толерантності. У період Середньовіччя зазначена проблема набувала значення політичного принципу, з огляду на який мисляча людина отримувала змогу піднятися до розуміння способів взаємодії та взаємовідносин між різними сторонами (індивідами, соціальними групами, державами), за якого сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях. Друга важлива ініціатива П’єра Абеляра – це звернення до французьких священиків з пропозицією активізувати переклад арабських версій грецьких текстів, а також грецьких оригіналів в умовах, коли Захід уже не знав грецької, а перший етап отримання зазначених матеріалів інтелектуалами Заходу перекладачі проводили за межами Франції: в Іспанії та Італії. Шартр і Париж, в яких відбувалося введення східних надходжень до християнської культури – саме французькі міста. Ці знамениті шкільні центри ХІІ ст. оточували більш традиційні Лан, Реймс, Орлеан. Саме там – між Луарою і Рейном, де також містилися банки і центри крупної торгівлі, – відбувалися обмін і опрацювання ідей, книг, які надійшли на Захід у результаті насамперед військових зіткнень, хрестових походів, у готову продукцію – культуру, „яка зробила Францію спадкоємницею Греції і Риму [...]” [2, с. 20]. Третя ініціатива П’єра Абеляра – звернення до особистих переживань людини, тобто почуттів, природних для кожної особи чоловічої та жіночої статі, зумовлених цілком „земним” коханням, яке він так глибоко і красномовно описав у своїх листах до Елоїзи [1].

Отож, під впливом детермінанти символів, ідей, колективних цінностей і, на загал, творів цивілізації, які представлені мовою, знанням, мораллю, мистецтвом, релігією, правом і збагачених переконаністю у тому, що світ невпинно розвивається, почуттям радості від земного буття, яке вивільнювало людей від почуттів страху і непевності, відбувалася поступова індивідуалізація вже відомих символів, ідей, колективних вартостей, що давніше визначали в свідомості людей панівну суспільну роль колективу, групи. Зрештою, завдяки гуманітарному впливу християнської релігії, соціальною реальністю стала людина, насамперед інтелектуал, який, демонструючи широку свободу вибору і становлячи соціальну цінність, почав розраховувати на те, що у недалекому майбутньому суспільство делегує йому, частину своєї правоздатності визначати соціальні цінності. Починаючи з ХІ ст., мешканець „французького простору” поступово набував здатності трансформувати свої думки та дії згідно з деякими нормами, які сприяли соціальному прогресу як переходу до такого стану суспільства, коли люди не страждатимуть фізично, а також морально. Ментальну основу зазначеного процесу становить переконаність у тому, що, по-перше, людська уява важливіша за безпосередню дію; по-друге, брак уяви становить не меншу перепону на шляху виявлення кожним особистої ініціативи.

Значення проведеного аналізу для сучасної української соціологічної науки в тому, що приклад дистанційного розгляду французької нації дозволяє виробити механізми аналогічного аналізу щодо нації української. Стверджуємо, що цей алгоритм визначення детермінант культурно-цивілізаційних трансформацій може слугувати потужним методологічним підґрунтям для будь-якого соціологічного чи соціо-культурологічного дослідження в Україні.

_____________________________________

Абеляр П. Історія моїх страждань. Листування Абеляра й Елоїзи / Абеляр П. [пер. з лат.]. – Львів: Літопис, 2004. – 136 с.
Гофф, Жак Ле. Интеллектуалы в Средние века / Гофф, Жак Ле [Пер. с фр.]. 2-е изд. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2003. – 160 с.
Додонов Р.А. Теория ментальности: учение о детерминантах мыслительных автоматизмов / Додонов Р.А – Запорожье: р/а „Тандем-У”, 1999. – 264 с.
Дорошенко С.І. Проблеми ментальності в контексті французької політичної традиції / Дорошенко С.І. // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. Вип. 2. – Ужгород: СМП „Вісник Карпат”, 2005. – С. 159-167.
Дорошенко С. Трансформування архаїчної ментальності французів під впливом детермінанти апарату організованих об’єднань / Дорошенко С. // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. Вип. 7-8. – Ужгород: Вид-во УжНУ „Говерла”, 2007. – С. 238-245. – Бібліогр.: с. 245.
Дюмон Л. Эссе об индивидуализме / Дюмон Л. [пер. с фр.]. – Дубна: Изд. центр «Феникс», 1997. – 304 с.
Історія європейської ментальності / За ред. Петера Дінцельбахера / [пер. з нім.]. – Львів: Літопис, 2004. – 720 с.
Barraquin N. Dictinnaire de philosophie. 2-e éd. / Barraquin N., Baudard A., Dugué J. – Paris: Armand Collin, 2000. – 327 p.
Gurvitch G. Problèmes de la sociologie générale // Traité de sociologie / Sous la dir. de Georges Gurvitch. En 2 t. T. 1. – Paris: Presses Universitaires de France, 1958. – P. 155-251.
Gurvitch G. Déterminismes sociaux et libertée humaine. – 2-e éd. révue et corrigée. – Paris: Presses Universitaires de France, 1963. – 327 p.
Lavroff D.G. Les grandes étapes de la pensée politique / Lavroff D.G. – Paris: Dalloz, 1993. – 499 p.
Rocher G. Introduction à la sociologie générale. En 3 t. T. 2: l’Organisation sociale / Rocher G. – Paris: Éd. HMH, 1968. – 254 p.
Vovelle M. Idéologies et mentalités / Vovelle M. – Paris: PUF, 1982. – 328 p.

Blog

Содержание