На тлі світового досвіду

Вид материала

Книга

Содержание Iii. структура і організація роботи парламентів Становлення парламентаризму в україні Адміністративний персонал Контрольні служби Iii. структура і організація роботи парламентів Становлення парламентаризму в україні Риксдазі Швеції Великобританії Палата громад Iii. структура 1 організація роботи парламентів Становлення парламентаризму в україні Iii. структура і організація роботи парламентів Становлення парламентаризму в україні Iii. структура і організація роботи парламентів Становлення парламентаризму в україні Iii. структура 1 організація роботи парламентів Становлення парламентаризму в україні Iii. структура і організація роботи парламентів

Подобный материал:

• О. В. Ковальчук, студ., Т. П. Мірзак,, 167.02kb.
• Магістерська програма «економіка аграрного сектора» Студентка: Карпенко Ірина Володимирівна, 1727.27kb.
• Тема досвіду: Використання проектної технології на сучасному уроці англійської мови, 183.96kb.
• Ресурси Світового океану І рекреаційні ресурси Ресурси Світового океану, 49.75kb.
• Олександр Михайлович Павленко, 176.73kb.
• Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності». Вихід у світ цього роману у 1967 році, 644.2kb.
• Назва реферату: Суть світового ринку І його структура Розділ, 134.31kb.
• Програма обласного науково-методичного дослідження "Запровадження інноваційних педагогічних, 441.44kb.
• Картка обліку об’єктів ефективного педагогічного досвіду, 33.11kb.
• Картка обліку об’єктів ефективного педагогічного досвіду, 29.8kb.

3.1.2. Основні органи і підрозділи парламенту

Структура парламентів світу є різною, але можна назвати ос­новні органи і підрозділи, які є майже у кожному парламенті:

• комітети;
  
• фракції;
  
• апарат;
  
• адміністративна служба;
  
• дослідницька служба;
  
• контрольна служба;
  
• інститут омбудсмена
  

Комітети є основними робочими органами парламентів. За оз­накою впливу на роботу законодавчого органу можна виділити дві системи комітетів:

• комітети, що визначають роботу законодавчого органу: ви­
  рішують, які законопроекти варто подавати на розгляд пар­
  ламенту (палати), які проблеми виносити на слухання, які
  питання потребують контрольного розгляду;
  
• комітети, від яких мало що залежить у роботі законодав­
  чого органу: питання розгляду законопроектів визначають­
  ся урядом, питання призначення посадових осіб не зале­
  жить від розгляду у комітеті.
  

Дійові комітети відіграють провідну роль у законотворчій ро­боті парламентів. Всі депутати парламенту працюють у них відпов-

164

III. СТРУКТУРА І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПАРЛАМЕНТІВ

ідно до свого фаху або уподобань. Саме у комітетах здійснюється щоденна, рутинна законотворча робота. Президент США Вудро Вілсон у 1885 році сказав: "Я не дуже погрішу проти істини , коли скажу, що засідання Конгресу - це видовище для публіки, а справж­ня робота відбувається за дверима комітетів".

Саме постійні комітети мають широкі права здійснювати кон­троль за діяльністю органів виконавчої влади, надавати рекомендації про призначення посадових осіб, висловлювати їм недовіру. Вони мають загальні повноваження здійснювати нагляд і контроль за уря­довими програмами і діяльністю місцевих адміністрацій у сфері еко­номіки, науки і суспільно-політичного життя.

Кількість комітетів у парламентах світу часто не є сталою. Вони створюються у відповідності до наявних міністерств в уряді і соціально-політичної ситуації в державі. їх кількість може змінюва­тися від скликання до скликання. Особовий склад комітетів зазви­чай формується за домовленістю партійних лідерів.

В парламентських республіках можуть створюватись також спеціальні комітети, що мало впливають на поточну діяльність пар­ламенту. Вони, як правило, створюються урядом для розгляду пев­них законопроектів і розпускаються після вирішення питання.

Фракції є другим важливим органом парламенту. Це особливі органи парламенту, які створюються партіями або окремимим депу­татами. Фракції здійснюють політичне керівництво діяльністю де­путатів у парламенті. "Фракції є утвореним на певний законотвор­чий період об 'єднанням депутатів-однодумців, що вважають своїм завданням досягнення певних політичних цілей шляхом організова­ної підготовки та обстоювання їх у парламенті" (визначення із книги Гаральда Кречмера "Фракції").

В багатьох парламентах визначається кількісний склад фракцій. Так, за регламентом Бундестагу фракціями називаються "об 'єднання щонайменше п 'яти відсотків загальної кількості членів Бундестагу, що належать одній партії або таким партіям, які за своїми політичними напрямами не конкурують між собою у жодній із федеральних земель ".

В Німеччині фракції мають право законодавчої ініциативи. Вони вносять на розгляд Бундестагу законопроекти і зміни до діючих законів.

165

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Фракції у парламенті можуть об'єднуватись в парламентську (урядову) більшість. Фракції, які не входять до більшості, об'єдну­ються в офіційну опозицію.

Апарат у парламенті виконує важливі функції забезпечення діяль­ності депутатів і всіх парламентських структур. Він надає депутатам всю необхідну інформацію і готує інформаційні матеріали і документи для проведення законодавчої і контрольної діяльності, а також забез­печує поточну діяльність необхідними технічними засобами.

Адміністративний персонал парламентів веде фінансові спра­ви, вирішує кадрові питання, забезпечує законодавців засобами зв'яз­ку і транспортуванням.

Дослідницька служба парламентів забезпечує комітети і окремих депутатів необхідними матеріалами, інформаційними і аналітичними розробками, на підставі яких приймаються законотворчі рішення.

Контрольні служби у більшості країн призначаються парла­ментом, але у своїй діяльності вони є незалежними як від уряду, так і парламенту.

Інститут омбудсмена створено в останні роки у багатьох краї­нах. Він створюється парламентом і має повноваження слідкувати за дотриманням прав людини і громадянина. По суті він є незалеж­ною державною структурою.

3.1.3. Порядок роботи парламентів

Порядок роботи парламентів визначається конституцією дер­жави, законом про парламент, іншими законодавчими атами та рег­ламентом парламенту.

Ці акти регулюють порядок скликання сесій, їх початок, закін­чення і тривалість. У більшості країн ці питання вирішує сам парла­мент, в інших -уряд. Після проведення виборів парламент скликаєть-

ся на сесію:

за правом, визначеним конституцією країни (Бразилія, Ук­раїна); за актом глави держави (Австрія, Великобританія, Японія);

166

III. СТРУКТУРА І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПАРЛАМЕНТІВ

• без будь-якого акту, парламент засідає постійно (Італія,
Німеччина).

Кількість парламентських сесій може бути різною:

• одна сесія (США, Японія);
  
• дві сесії (Іспанія, Україна, Франція);
  
• чотири сесії (Індія).
  

Позачергові сесії парламенту можуть скликати глави держав, голови урядів і палат, а також і певна кількість депутатів, зібравши необхідне число підписів.

На першій сесії парламент вирішує всі організаційні питання: обирає керівні органи, створює комітети (комісії), формує уряд (в парламентських республіках і конституційних монархіях), перегля­дає і приймає регламент своєї роботи.

Засідання парламенту є відкритими, якщо з цього приводу нема спеціальних положень чи окремих рішень. Вони висвітлюються пре­сою, радіо і телебаченням. У багатьох країнах проводиться повна транс­ляція засідань парламенту. Практично тільки країни з тоталітарним ухи­лом обмежують інформацію про роботу законодавчого органу.

Засідання парламенту проводяться при наявності кворуму, виз­наченого конституцією або регламентом (1/2, 1/3 - Японія або навіть 1/10 - Індія). Розклад засідань сесії і порядок роботи визначаються парламентом, його органами або урядом.

У двопалатних парламентах кожна палата засідає окремо. Спільні засідання палат обумовлюються конституцією у певних випадках: для прийняття присяги президентом, виборів президента (у парламентсь­ких республіках), оголошення війни і політичних заяв тощо.

Після обговорення за визначеною процедурою парламент прий­має рішення більшістю від поданих голосів, від фактичного складу або від конституційного складу. Рішення з питань процедури можуть прийматися 1/3 голосів, а щодо змін до Конституції і конституцій­них законів, а також подолання вето глави держави - конституцій­ною більшістю (2/3 від конституційного складу).

167

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Парламенти застосовують різні системи голосування: особис­те (поіменне), таємне, голосування бюлетенями та електронне. В парламентах, де застосовується електронне голосування, депутати або мають особисті коди, або на стіні висить велике електронне таб­ло для голосування, яке показує, де електронна система задіяна. Іна­кше кажучи, депутати можуть побачити, чи задіяна система голосу­вання на робочому місці відсутнього депутата.

В Риксдазі Швеції депутати сидять по двоє за одним столом відпо­відно до своїх округів, а не партійної приналежності. Теоретично мож­ливо, що один з двох депутатів за столом може нахилитися і дотягтися до електронної системи голосування сусіда. Така поведінка сприймається шведами як невластива парламентській практиці. Крім того, щодо дея­ких питань (як правило, дискусійних) депутатів, які голосують "за", можуть попросити встати. З деяких питань, що не викликають запере­чень, рішення можуть прийматися без голосування.

Якщо партії не доходять згоди, а доповідь містить застереження по одному чи декількох пунктах, тоді один з депутатів звичайно вима­гає постановки питання на голосування. Після цієї вимоги витримується шестихвилинна пауза, щоб дати можливість тим депутатам, які не бра­ли участі в обговоренні, прийти до Палати. Депутатів скликають до Палати звуковими й світловими сигналами. Явка на голосування як правило дуже висока - присутні принаймні 300 депутатів.

Коли всі зійдуться, секретар Палати зачитує пропозицію щодо голосування. В ній говориться про те, яким буде рішення парламен­ту при голосуванні "за" і голосуванні "проти". Спікер починає про­цедуру голосування, попросивши встати спочатку тих, хто голосує "за", а потім тих, хто голосує "проти". Спікер одноособово вирішує, яка сторона набрала більше голосів. Часто представник опонентів пропозиції вимагає підрахунку голосів, для чого депутати користу­ються кнопками для голосування. Після цього результат голосуван­ня можна побачити на табло.

У Великобританії Палата громад користується доволі ста­рим способом підрахунку голосів. Депутати голосують, проходячи через різні коридори. Інакше кажучи, коли проводиться формальне голосування або голосування поділом на групи, депутати покида-

168

III. СТРУКТУРА 1 ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПАРЛАМЕНТІВ

ють свої місця і йдуть в той коридор для голосування, який відпові­дає тому, як вони хочуть голосувати.

Якщо вони хочуть голосувати за, вони йдуть до коридору для тих, хто голосує "за". Цей коридор є кімнатою праворуч від спікера за лавами урядової партії. Якщо вони хочуть проголосувати проти, вони йдуть до коридору "проти". Цей коридор є кімнатою ліворуч від спікера за лавами опозиції.

Коли пропозиція ставиться на голосування, спікер (або його заступник) говорить: "Річ у тім, що ... законопроект має стати зако­ном. Ті, хто дотримується цієї думки, говорять "так" (після цього лунає хор голосів "так"), "хто думає інакше, каже "ні" (такі ж самі гучні вигуки "ні").... "Думаю, що більшість "за". Якщо після цього пролунають вигуки "ні", спікер призначає голосування поділом на групи, оголосивши "Звільніть коридори".

Дзвоник, що сповіщає про таке голосування, лунає по всьому будинку, на табло висвічується, що має відбутися голосування, а охоро­на наказує всім стороннім особам відійти від коридору депутатів. Вони також проходять через приміщення для публіки в Палаті, вигукуючи "Голосування!". Депутати залишають кафетерії, кабінети, бібліотеки, бари і терасу і йдуть до Палати де, оскільки голосування відбуваються відповідно до партійної лінії, партійні організатори повинні нагадати тим, хто не визначився, як голосуватиме їхня партія. Тим часом секре­тарі, які записують прізвища голосуючих, підходять до виділених для них високих столів з готовими розлогими алфавітними списками прізвищ депутатів, де роблять позначки, фіксуючи подані голоси.

Правляча партія і опозиція призначають обліковців, прізвища яких подаються головуючому, секретарі записують прізвища, а обліковці раху­ють. Через вісім хвилин після першого запитання спікер наказує: "Зачи­нити двері", і службовці зачиняють всі три входи до коридорів. Останній, хто залишає кожен з коридорів, а це як правило партійний організатор, оголошує: "всі вийшли", і обліковці подають цифрові дані секретарям.

Коли дані по коридорах підраховані, і цифри внесено до картки, вона передається старшому обліковцеві більшості. Обліковці стають в ряд за столом, причому обліковці більшості розташовуються ліворуч від спіке­ра. Обліковець, що стоїть поблизу скриньки опозиції для офіційних па-

169

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

перів, оголошує цифри. Секретар, що стоїть біля скриньки, бере картку і передає її спікерові, який ще раз зачитує цифри і оголошує: "Отже, більше голосів подано "за" (або "проти")". Результат висвічується на табло, а спікер, закликавши Палату до порядку, переходить до іншого питання. Список з результатами голосування надсилається для друку до "Офіцій­ного парламентського звіту" і представникові його редакції на голосуванні.

Голос депутата, який перебуває в межах території парламенту, але надто хворий для того, щоб дістатися коридору, може бути вра­хований. Тобто партійні організатори, з'ясувавши його чи її став­лення до питання і поінформувавши про це секретарів і обліковців, додає його чи її до відповідного списку голосуючих і до списку, який додається до загального списку. Така процедура припустима лише коли депутат перебуває на території парламенту.

У Палати немає засобів, за допомогою яких член Палати гро­мад міг би засвідчити утримання від голосування. Але депутати мо­жуть залишатися на своїх місцях під час голосування поділом на групи, аби показати, що вони утримуються.

Депутат, який проголосував помилково, може, за наявності часу, перейти до іншого коридору і проголосувати ще раз, скасовуючи таким чином своє попереднє рішення, хоча, звичайно, ця процедура не дозволяє йому насправді зареєструвати свій голос на підтримку пропозиції щодо якої він спочатку зробив помилку. Депутати можуть також, якщо того за­бажають, залишатися в коридорі і не реєструвати свій голос взагалі.

Домовленість про взаємну неучасть у голосуванні є домовлен­істю, згідно з якою депутат від однієї партії домовляється з депута­том від опозиційної партії не брати участі у голосуванні з якогось окремого питання. Такі угоди мають реєструватися партійними орган­ізаторами, які вживають заходів для контролю за дотриманням до­мовленостей. Такі домовленості забороняються під час голосувань, що мають велике політичне значення.

Цю практику було приведено в систему, так що домовленості можуть тривати місяцями або роками і стосуватися всіх голосувань поділом на групи, а також продовжуватися в часі в разі хвороби, відсут­ності депутата в зв'язку з перебуванням у складі парламентських де­легацій, тощо. Такі домовленості не є елементом регламенту Палати.

170

III. СТРУКТУРА І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПАРЛАМЕНТІВ

У Стортінгу Норвегії голова оголошує дебати закритими, коли всі зареєстровані промовці виступили. У верхній і нижній палатах питання ставиться на голосування наприкінці кожного сесійного дня, якщо тільки парламент не вирішить, що одне або декілька питань мають бути поставлені на голосування раніше. Якщо щодо питання є декілька пропозицій, голова ставить кожну з них на голосування у логічній послідовності.

Порядок голосування повинен оголошуватися й прийматися заздалегідь. Окремі пропозиції можуть також ставитися на голосу­вання послідовно. Депутат, відсутній у Палаті, коли голова оголошує, що питання має ставитися на голосування, не голосує. Присутні де­путати не повинні залишати палату до закінчення голосування.

Згідно з регламентом норвезького парламенту процедура го­лосування проводиться в один з наступних способів:

1. на прохання голови депутати, котрі голосують "за" або
   "проти" даної пропозиції, встають;
   
2. за допомогою електронних пристроїв. Було б дуже незвич­
   но, якби хтось натискав кнопки за того, хто відсутній. Це
   теоретично неможливо;
   
3. поіменне голосування. Якщо голова вважає, що поіменне
   голосування непотрібне, а депутат на ньому наполягає, пар­
   ламент вирішує, що голосування буде проводитися без
   будь-яких дебатів згідно з підпунктом 1) чи 2).
   

Поіменне голосування у верхній і нижній палатах проводить­ся за виборчими округами, починаючи з депутата, номер виборчого округу якого секретар витягнув першим. Поіменне голосування у верхній палаті проводиться, починаючи з депутата, прізвище якого визначається жеребкуванням. Далі голосування відбувається в по­рядку розміщення депутатів.

Якщо голосування проводилося згідно з підпунктами 1) чи 2), а голова чи одна п'ята частина голосуючих заявляють про те, що результати голосування не можна вважати точними, нове голосування проводиться згідно з підпунктом 2) чи 3).

171

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

3.2. КОМІТЕТИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ РОБОТИ 3.2.1. Створення та ліквідація комітетів

Законодавчий орган у своїй діяльності повинен уникати внутрішніх конфліктів і чітко дотримуватися свого регламенту. Він повинен мати структури, які б забезпечували постійні комітети і де­путатів аналітичними матеріалами з різних проблем державного бу­дівництва, політики, економіки, культури, освіти, медицини і новітніх технологій.

По-перше, парламент повинен розробити цілий набір органі­заційних процедур, які зроблять його здатним як до ефективного функціонування, так і до уникнення періодичних внутрішніх конфліктів у визначенні власних правил гри.

По-друге, члени парламенту повинні мати в активі фахову підготовку у галузі політології і навички політиків-практиків, щоб активно повсякденно впливати, а зрештою і контролювати, виконав­чу гілку влади, яка має у розпорядженні значно більші людські ре­сурси і організаційну інфраструктуру в порівнянні з найбільш роз­виненими законодавчими органами.

В багатьох, якщо не у всіх країнах, де законодавчі органи відіграють важливу роль як у формуванні державної політики, так і у здійсненні значного контролю над діяльністю виконавчої влади, одним з ключових елементів, що суттєво цьому сприяє, є існування сильної, добре організованої і стійкої системи комі­тетів. У більшості випадків саме завдяки існуванню ефективно функціонуючої системи комітетів члени законодавчого органу набувають необхідних знань та навичок, створюють інституційні структури і отримують політичні ресурси, що є передумовою здійснення серйозного впливу на ухвалення рішень виконавчою владою.

Дієвість багатьох парламентів забезпечується, в першу чергу, наявністю сильної системи комітетів. Саме в них концентрується основна політична і законотворча влада парламенту і відбувається процес ухвалення рішень.

172

III. СТРУКТУРА І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПАРЛАМЕНТІВ

Комітети у багатьох законодавчих органах виконують багато важливих функцій, які наведені нижче:

• комітети є реальними осередками творення найбільш серй­
  озних законів, оскільки дають кожному окремому депута­
  тові можливість спеціалізації у певній політичній галузі.
  Справді, беручи до уваги складність сучасного економіч­
  ного та соціального устрою, жоден законодавець не може
  навіть мріяти про те, щоб бути добре обізнаним в усіх, або
  навіть більшості, найважливіших питаннях, що потрапля­
  ють на розгляд законодавчого органу.
  
• комітети відіграють дуже важливу роль у здійсненні контро­
  лю за діяльністю виконавчої влади. Це є наслідком фахової
  спеціалізації у розробці політичного курсу, про що вже згаду­
  валося. Така спеціалізація є однаково актуальною для контро­
  лю за діяльністю виконавчої влади та роботою адміністратив­
  них органів і виконанням ухвалених рішень. Спеціалізація, що
  є наслідком ефективної системи парламентських комітетів, не
  тільки сприяє досягненню високого рівня законодавчого дос­
  віду на певній ділянці, але є також знаряддям налагодження
  важливих взаємозв'язків між законодавцем і посадовими осо­
  бами середньої та вищої ланки виконавчої влади, що у свою
  чергу підвищує здатність законодавчого органу до контролю.
  
• робота комітетів є важливим засобом поліпшення розуміння
  громадськістю складності державної політики. Типова проце­
  дура парламентського комітету включає проведення слухань,
  що часом набувають широкого розголосу і на яких громадяни,
  досвідчені фахівці, а також відповідні державні службовці да­
  ють публічні свідчення щодо певних сторін питань державної
  політики, що розглядаються чи обговорюються. Такі слухання
  можуть бути чудовою нагодою для просвіти громадян і підго­
  товки законодавців, а також для висвітлення важливих держав­
  но-політичних рішень. Отже, комітети є важливим знаряддям,
  яке дозволяє і сприяє причетності громадян до діяльності зако­
  нодавчої влади і організації громадянського суспільства.
  

173

_і

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

У зв'язку з вищеозначеним робота комітетів, слухання у комі­тетах і пленарні засідання парламенту повинні ґрунтовно висвітлю­ватися засобами масової інформації. Це надає можливість населен­ню бути причетним до управління державою і розуміти політику за­конодавців і уряду у вирішенні проблем державного будівництва. Протидія розповсюдженню інформації про законодавчий орган і його діяльність є ознакою тоталітарного управління.

В комітетах визнані національні лідери мають можливість об­ійняти керівну посаду і брати участь у формуванні політики у важ­ливих сферах державного будівництва. Отже, існування сильної і життєздатної системи парламентських комітетів надає зацікавленим особам численні додаткові можливості у виконанні ними керівної ролі як у парламенті, так і в країні.

Якої-небудь формули або ж ідеального способу побудови сис­теми парламентських комітетів не існує. Реальність полягає у тому, що системи комітетів навіть тих законодавчих органів, де вони над­звичайно ефективні і впливові, істотно відрізняються. Відмінності існують як між країнами, так і в середині парламентів стосовно кількості й розмірів, а також функцій та діяльності комітетів. На­приклад, у Національних зборах Коста-Ріки, що є однопалатним пар­ламентом, існує по суті три абсолютно різні типи комітетів, а саме:

• ті, що мають право ухвалювати закони або вносити до них
  зміни у певних технічних ділянках незалежно від їхнього
  розгляду законодавчим органом у цілому;
  
• ті, що виконують звичну роль, обговорюючи, формулюючи і
  пропонуючи законопроекти на розгляд всього парламенту;
  
• ті, що не мають права вносити законопроекти, а лише ви­
  конують контрольні функції і вважаються одними з найвп-
  ливовіших комітетів костаріканських Національних зборів.
  

Законодавчі органи багатьох країн мають як тимчасові, так постійні комітети, в той час як деякі мають лише постійні комітети. Деякі парламенти мають небагато комітетів (12-15), інші - значно більше ЗО. Щоб уникнути проблем часткового дублювання юрис-

174

III. СТРУКТУРА 1 ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПАРЛАМЕНТІВ

дикції комітетів, парламенти розробляють норми співпраці між ком­ітетами.

Хоча в структурі систем комітетів можуть існувати суттєві відмінності, кожен законодавчий орган, що має сильні й великі комі­тети, виробив певний прийнятний рівень стандартизації й усталеності діяльності цих комітетів як щодо їхньої структури, так і юрисдикції. Це, звичайно, не означає, що всі комітети повинні, наприклад, мати однаковий кількісний склад або однакові обсяги повноважень. Дуже важливим, однак, є встановлення й забезпечення виконання погодже­них правил діяльності і поведінки його членів, підтримуваної всіма головними фракціями, партіями або угрупованнями законодавчого органу. На практиці це звичайно означає, що склад кожного комітету точно відображає політичний баланс влади між фракціями та парт­ійними угрупованнями в межах парламенту, і що членство у комітеті є постійним і закріпленим на період сесії парламенту.

З огляду на ці обставини не дивно, що одним з надзвичайно важ­ливих питань у розбудові достатньо ефективної і добре структурова-ної системи парламентських комітетів є розробка узгоджених критеріїв призначення членів комітетів. Домінує практика, за якої призначення окремого члена якої-небудь партії або фракції до певного комітету є прерогативою керівництва цієї партії або фракції (хоча потребує оста­точного схвалення з боку її членів). Очевидно, що під час ухвалення подібних рішень керівництвом партії або фракції важливу роль відігра­ють неписані правила або принципи. Серед них відносний стаж зако­нотворчої діяльності і відомий політичний вплив або авторитет членів парламенту; географічне представництво членів від реніонів країни та професійна підготовка; і, звичайно, рівень особистих знань у певній предметній галузі та інтереси членів парламенту.

Зрозуміло, що іншим вирішальним питанням у розбудові силь­ної й ефективної системи комітетів пов'язане з реальними повнова­женнями самих комітетів. Найефективнішими є ті системи комітетів, де самі комітети мають суттєвий вплив як на характер законопро­ектів, які подаються на пленарний розгляд законодавчого органу, так і на розклад та обставини проходження цих законопроектів аж до стадії обговорення парламентом у повному складі.

175

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

У контрольній діяльності комітетів також дуже важливим та суттєвим питанням є рівень повноважень, які має законодав­чий орган, аби бути здатним забезпечувати співпрацю виконав­чої гілки влади та зацікавлених громадян. З цього погляду здатність парламентських комітетів, якщо потрібно, вимагати появи і свідчень чи то від урядовців, чи то від пересічних грома­дян набуває значної ваги.

Іншою важливою складовою розбудови сильної системи комі­тетів є компетентність і досвідченість працівників апарату комітетів. Процедури добору, організації та управління кадрами у різних зако­нодавчих органах є різними. Хоча багато парламентів тяжіють до копіювання у своєму апараті партійної чи фракційної структури всьо­го законодавчого органу, існують також досить ефективні системи комплектування кадрів, організовані на позапартійній основі.

Ключовими чинниками ефективного комплектування комітетів кадрами є не стільки питання партійної належності, скільки питан­ня здатності залучати до роботи здібних осіб, пропонуючи посади із платнею, привабливою для здібних молодих професіоналів, яка б давала певну гарантію зайнятості і впевненість у тому, що кваліфі­кація таких людей буде повною мірою використана.

У свою чергу добре підібрані кадри комітетів дають можливість запровадити цілу низку законодавчих методів, що призведуть до більш ефективного функціонування системи комітетів. Наприклад, обізнані кадри є необхідною умовою успішної організації слухань у комітеті, які, у свою чергу, є вкрай необхідними для забезпечення певного рівня участі громадян у процесі законотворення і його про­зорості. Організація слухань в комітеті вимагає часу і знань у вузь­ких сферах державної політики.

Варто ще раз зазначити, що між парламентами із сильними системами комітетів можна знайти чимало відмінностей. Однак існу­ють основні характерні ознаки, якими потрібно керуватися, щоб пол­іпшити ефективність роботи комітетів, а саме:

визначена кількість комітетів із погодженим, наперед виз­наченим чисельним складом кожного комітету;

176

III. СТРУКТУРА І ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПАРЛАМЕНТІВ

• погоджені процедури, які б забезпечували представницт­
  во фракцій в усіх комітетах на рівні, приблизно пропорц­
  ійному їхньому представництву в законодавчому органі в
  цілому;
  
• забезпечення партійного чи фракційного керівництва у кож­
  ному комітеті принаймні декількома компетентними фахі­
  вцями і канцелярськими працівниками.