Теоретична концепція інфраструктури товарного ринку 1 Поняття І сутність комерційної діяльності
| Вид материала | Документы |
- Тема сутність інфраструктури товарного ринку, 1260.36kb.
- Проблеми розвитку конкурентоспроможної інфраструктури ринку цінних паперів, 87.11kb.
- Критерії вибору товарного ринку та його сегментів, 55.88kb.
- Поняття та сутність інституту адвокатури поняття адвокатської діяльності в Україні,, 196.13kb.
- Л. В. Лазоренко > к е. н., доцент, 45.69kb.
- План вступ 3 розділ теоретико-методологічні основи банківської діяльності на світовому, 1335.72kb.
- Програма комплексного вступного іспиту з фахових дисциплін на окр, 169.21kb.
- Поняття інвестицій, 74.41kb.
- Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні, 5534.36kb.
- Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні, 5243.15kb.
3.1. ПОНЯТТЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ІНФОРМАЦІЇ І КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ
Комерційна інформація являє собою зведення про сформовану ситуації на ринку різних товарів і послуг.
Призначення комерційної інформації полягає в тому, що вона дозволяє торговим фірмам проводити аналіз своєї комерційної діяльності, планувати її і здійснювати контроль за результатами цієї діяльності (тобто за одержанням прибутку).
Джерелами комерційної інформації можуть слугувати маркетингові дослідження з конкретним товарам. Однак перед тим, як вкладати грошові кошти в проведення досліджень, збір і аналіз інформації, необхідно провести порівняльну оцінку витрат і значимості (цінності) можливих результатів. Якщо приріст прибутку від використання комерційної інформації перевищить приріст витрат на її одержання, то проведення маркетингових досліджень є доцільним.
Важливим джерелом комерційної інформації є також внутрішні матеріали і документи торгової фірми, зокрема, зведення про обсяги товарообігу, витрати на продаж, товарні запаси, прибуток підприємства, витрати на рекламу й ін.
Ще одним із джерел комерційної інформації є дані зовнішньої статистики і опубліковані в засобах масової інформації зведення про стан ринку.
Останнім часом усе більше поширення одержує покупка інформації в різних фірм, основним видом діяльності яких є «виробництво і продаж чистої інформації».
Комерційна таємниця — навмисно приховувані з комерційних розумінь економічні інтереси і зведення про різні сторони і сфери виробничо-господарської, управлінської, науково-технічної, фінансової діяльності фірми, охорона яких обумовлена інтересами конкуренції і можливих погроз економічної безпеки фірми. Комерційна таємниця виникає тоді, коли вона становить інтерес для комерції.
Комерційні секрети — форма прояву комерційної таємниці. Являють собою зведення у вигляді документів, схем, виробів, що відносяться до комерційної таємниці фірми і підмети захисту з боку служби безпеки від можливих зазіхань шляхом викрадення, вивідування, витоку інформації.
Вони розрізняються по наступним ознаках:
— по природі комерційної таємниці (технологічні, виробничі, організаційні, маркетингові, інтелектуальні, рекламні);
— по приналежності власнику (власність підприємства, групи підприємств, окремого обличчя, групи облич і т.д.);
— по призначенню комерційних секретів.
Документи, що містять комерційні секрети, можуть мати гриф «конфіденційно», «строго конфіденційно», «конфіденційно, тільки адресату» і інші.
Носій комерційного секрету — особа, обізнана про комерційні секрети підприємства чи фірми (керівники і допущені до комерційних секретів виконавці).
Носіїв комерційних секретів варто відрізняти від джерел закритої комерційної інформації («ноу-хау», схеми, документи, технології, вироби, зразки).
Таємність в умовах ринкового господарювання захищає виробника від недобросовісної конкуренції, до якої відносяться різні протиправні дії у виді схованого використання торгової марки, підробки продукції конкурента, облудної реклами, підкупу, шантажу і т.п. Не останнє місце в цьому ряді займає «промислове шпигунство». Промислове шпигунство — незаконний збір зведень, що складають комерційну таємницю, незаконне використання секретної інформації особою чи підприємством, не уповноваженим на те її власником. Об'єктом промислового шпигунства можуть виступати будь-які матеріальні чи нематеріальні об'єкти, що містять комерційну таємницю підприємства: документи, креслення, зразки продукції, неоформлені патенти, технічні проекти, інформація про ціни, контракти, постачальників, маркетингових дослідженнях і інших зведеннях, що представляють підприємницький інтерес.
У США, ФРН, КНР, Японії й інших країнах захист комерційної таємниці забезпечується системою промислової таємності, що базується на відповідної правовій базі. При цьому основну роль у забезпеченні її збереження відіграють самі фірми, а не державні органи.
У Сполучених Штатах Америки, що мають найбільш досконале законодавство в області захисту інформації, Закон про комерційну таємницю по прийнятій там термінології — «фірмових секретів» («секретів виробництва») — був прийнятий тільки в 1979 році, і то не всіма штатами. Відповідно до цього закону комерційною таємницею є інформація, що:
— має самостійну економічної вартість завдяки тому, що не є загальновідомою чи доступною людям, що можуть її використовувати в комерційних цілях;
— є об'єктом розумних зусиль по захисту. Зрозуміло, якщо щось назване комерційною таємницею, то це дійсно повинно нею бути, що буває непросто довести юридично. Тому закон рекомендує:
— вказати цінність інформації (які засоби витрачені на одержання інформації і в що обійдеться вам її несанкціоноване обнародування);
— назвати, які міри захисту даного секрету були використані.
У ФРН діє закон про несумлінну конкуренцію, у якому виділяють два види таємниць — виробнича і комерційна. Даний закон встановлює кримінальну відповідальність до трьох років тюремного ув'язнення за повідомлення комерційної чи виробничої таємниці стороннім особам, а також за її вивідування.
До виробничої таємниці у ФРН відносяться зведення організаційного і технічного характеру, що стосуються способу виробництва, технології, організації праці, а також технічні відкриття, винаходи або зведення про характер і цілі дослідницьких робіт і т.п.
Комерційною таємницею, на відміну від виробничої, є зведення, що стосуються торгових відносин фірм: організація і розміри обороту, стан ринків збуту, зведення про постачальників і споживачів, зведення про банківські операції.
Держрада КНР у 1988 році затвердила Положення про комерційні служби безпеки, що не входять у структуру державних правоохоронних органів. Комерційні служби безпеки є госпрозрахунковими організаціями і виконують визначений вид робіт і послуг відповідно до контрактів, що укладаються з держустановами, кооперативами, приватними підприємствами, а також підприємствами, заснованими на змішаному китайському й іноземному капіталах. Рішення про те, які секрети необхідно захищати на кожному підприємстві, у кожній організації приймається на основі домовленості і будується на економічному розрахунку.
У Японії немає ні законів, ні яких-небудь інших нормативних актів, що передбачають відповідальність за розголошення комерційної таємниці. Там ця проблема зважується в такий спосіб: на департаменти кадрів, що є в кожній японській фірмі, покладається контроль за неухильним дотриманням режиму таємності, що ґрунтується на кодексі поведінки службовців. У ньому містяться положення, що забороняють:
— передавати стороннім особам зведення, що містять комерційну таємницю;
— укладати угоди, що можуть підірвати довіру до компанії з боку клієнтів;
— влаштовуватися без дозволу керівництва на роботу із сумісництва;
— навмисне завдавати економічної шкоди;
— давати й одержувати хабарі.
Слід зазначити, що японський бізнес менш за все страждає від витоку інформації. Це пов'язано з властивою цій країні системою «довічного найму» і вихованням у співробітників почуття патерналізму, коли вони вважають себе членами однієї родини.
Керівник фірми «Соні» Акіо Моріта стверджує, що коли немає відданості, що приходить з довгостроковою зайнятістю, немає можливості покласти кінець витокам інформації і злодійству, від яких повсякденно страждає бізнес на Заході.
До «не таємних» зведень згідно законодавства України відносяться: установчі документи (рішення про створення підприємства договір засновників) і статут; документи, що дають право займатися підприємницькою діяльністю (реєстраційні посвідчення, ліцензії, патенти); зведення по установленим формах звітності про фінансово-господарську діяльність і інші зведення, необхідні для перевірки правильності обчислення і сплати податків і інших обов'язкових платежів у державний бюджет України; документи про платоспроможність; інформація про чисельність, склад працюючих, їх заробітну плату і умови праці, а також про наявність вільних робочих місць; довідки про сплату податків і обов'язкових платежів; дані про забруднення навколишнього середовища, порушення антимонопольного законодавства, недотриманні безпечних умов праці, реалізації продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення, а також про інші порушення законодавства і розмірах заподіяного при цьому збитку; зведення про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, товариствах, акціонерних товариствах, об'єднаннях і інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю.
Крім того, державним і муніципальним підприємствам до й у процесі приватизації заборонено відносити до комерційної таємниці дані про розміри майна підприємств і його коштів; про вкладення засобів у дохідні активи (цінні папери) інших підприємств, у процентні облігації і позики, у статутні фонди спільних підприємств; про кредитні, торгові й інші зобов'язання підприємства, що випливають із законодавства й укладених ним договорів, про договори з кооперативами, іншими недержавними підприємствами, творчими і тимчасовими трудовими колективами, а також окремими громадянами.
Розголошення комерційної таємниці може погіршити економічне становище чи підприємства фірми. Щоб цього не відбулося, варто перевести таку інформацію в розряд тієї, що охороняється. Це робиться наказом керівника фірми, у якому перелічуються зведення, що відносяться до комерційної таємниці.
Методика віднесення тих чи інших зведень до комерційної таємниці в нашій країні ще остаточно не розроблена, тому, спираючись на досвід закордонних країн, обмежимося лише деякими рекомендаціями.
1. При засекречуванні інформації потрібно виходити з принципу економічної вигоди і безпеки фірми. Причому, оголошуючи ту чи іншу інформацію комерційною таємницею, важливо дотримати золотої середини. Надмірне засекречування діяльності фірми може обернутися втратою прибутків, тому що умови ринку вимагають широкої реклами виробленої продукції і послуг. Ті ж результати може викликати зневажливе відношення до комерційної таємниці, тому що ринок — це завжди конкуренція. Американські підприємці вважають, що втрата 20% інформації приводить до руйнування фірми протягом місяця в шістдесяти випадках зі ста.
2. Інформація типу «ноу-хау», безумовно, повинна бути віднесена до розряду комерційної таємниці. Її треба охороняти і від власного персоналу, тому що завжди існує небезпека, що той чи інший співробітник звільниться і влаштується на роботу в конкуруючу фірму. Зведення ж, якими він володіє, не можуть бути в нього вилучені.
За рубежем існує практика підписання зі співробітником угоди, по якому йому після звільнення забороняється працювати в конкуруючій фірмі. Правда, такого роду угоди діють лише протягом визначеного терміну після розірвання договору про найм. Крім того, під час дії подібного обмеження цій особі повинна виплачуватися винагорода. У нашій практиці такі угоди поки невідомі.
3. Інформація про раціоналізаторську пропозицію, винахід і т.п., що знаходиться на стадії розробки, безсумнівно, відноситься до комерційної таємниці.
Раціоналізаторська пропозиція навіть після її оформлення і видачі авторського посвідчення може залишатися комерційною таємницею, оскільки являє собою технічне вирішення задачі, нове для даної фірми.
4. Особливу увагу варто приділити охороні договорів, що укладаються підприємством. Велика їхня частина, безумовно, відноситься до комерційної таємниці. Причому у визначених випадках охороні підлягає не тільки текст договору, але і сам факт його висновку.
Керівник фірми повинен встановити строгий порядок збереження перших екземплярів договорів і роботи з ними. Їх варто зберігати у визначеному місці у відповідального обличчя і видавати тільки під розписку з письмового дозволу керівника фірми. На особи, відповідальні за збереження договорів і роботу з ними, покладається персональна відповідальність за втрату чи договорів витік інформації з них. Усе це необхідно тому, що діяльність комерційних структур будується в більшому ступені на договірних засадах, і конкурент чи партнер по переговорам, володіючи інформацією в цій сфері, може скласти досить повну картину виробничого і фінансового положення фірми. Пропажа (викрадення) перших екземплярів договорів веде до значних утруднень і навіть неможливості доводити ті чи інші положення при виникненні суперечки і його дозволу в судовому порядку. Під час підписання договору рекомендується, щоб представники сторін ставили підпису не тільки наприкінці договору, але і на кожнім листі щоб уникнути заміни одного тексту іншим.
Отже, що ж відноситься до комерційної таємниці і вимагає захисту витоку інформації і її викрадень?
Ділова інформація:
— фінансові зведення;
— дані про ціну (вартості) продукції і послуг, технології;
— ділові плани і плани виробництва нової продукції;
— списки клієнтів і продавців, контракти, преференції і плани:
— інформація про маркетинг;
— угоди, пропозиції, квоти;
— списки персоналу, організаційні схеми й інформація про співробітників (їхньої характеристики).
Технічна інформація:
— науково-дослідні проекти;
— конструкторські розробки по виробництву якої-небудь продукції і її технічні параметри;
— заявки на патенти;
— дизайн, ефективність і можливості виробничих методів, устаткування і систем;
— інформаційний процес;
— програмне забезпечення ЕОМ.
3.2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ
Аналізуючи закордонний і вітчизняний досвід по створенню механізму захисту комерційної таємниці, можна виділити основні блоки, з яких він складається:
— норми права, спрямовані на захист інтересів її власників;
— норми, установлювані керівництвом підприємства, фірми і т.п. (накази, розпорядження, інструкції);
— спеціальні структурні підрозділи, що забезпечують дотримання цих норм (підрозділу режиму, служби безпеки і т.п.).
Усе перераховане вище повинно бути тісно зв'язане між собою. Так, наприклад, фірма може мати самі зроблені правила й інструкції, що стосуються внутрішнього порядку звертання з конфіденційними матеріалами, але при відсутності державно-правового регулювання навряд чи зможе захистити свої секрети. Точно так само навряд чи удасться зберегти секрети при наявності правового регулювання, але при відсутності професіоналів, що будуть перетворювати норми права й інструкції на практиці. А не знаючи основних напрямків захисту секретів, не удасться зберегти свою конфіденційну інформацію навіть при наявності державної підтримки і спеціального структурного підрозділу в штатному розкладі.
Сьогодні, коли на повний хід йде процес становлення нових господарських форм і відносин, у підприємств виникають проблеми, зв'язані з необхідністю захисту власної секретної інформації. Спроби, що починаються, автоматично перенести сформовану систему організації захисту державних секретів в область комерційної таємниці, швидше за все, приречені на провал.
Світовий досвід в області захисту виробничих секретів показує, що чисто адміністративні міри не гарантують результат, тому підприємці, не відмовляючись від адміністративних мір, переходять до сполучення їхній з активним залученням у процес захисту конфіденційної інформації всіх співробітників фірми.
Головне місце в організації надійного захисту секретної інформації повинне приділятися роботі з кадрами. Фахівці вважають, що збереження секретів на 80% залежить від правильного підбору, розміщення і виховання кадрів. І ця робота повинна починатися з дня прийому людини на роботу.
Другим по важливості заходом повинний бути обмеження доступу до секретної інформації. Робота повинна бути організована таким чином, щоб кожен співробітник мав доступ тільки до тієї інформації, що необхідна йому в процесі виконання прямих службових обов'язків. Ця міра не зможе сама по собі цілком захистити від можливого її витоку, але дозволить звести можливий збиток до мінімуму.
Третім напрямком у роботі з кадрами є проведення виховної роботи. Фахівці в області протидії промисловому шпигунству дають наступні рекомендації:
— використовувати будь-як можливість для пропаганди програм забезпечення режиму таємності;
— усіляко стимулювати зацікавленість співробітників у виконанні режиму таємності;
— не забувати періодично винагороджувати співробітників за успіхи в захисті секретної інформації.
Варто мати на увазі, що голі заклики не дають позитивних результатів, тому значне місце у виховній роботі необхідно відводити навчанню, цілями якого. є:
— чітке знання співробітником обсягів охоронюваної інформації, за безпеку якої він несе особисту відповідальність;
— розуміння виконавцем секретних робіт характеру і цінності даних, з якими він працює;
— навчання правилам збереження і захисту секретних даних.
При цьому жодне чи правило процедура не повинні вводитися без роз'яснення їхньої суті, їхньої розумності і необхідності. Кожен керівник, доводячи такі правила до зведення своїх підлеглих, зобов'язаний підкреслити, що вони є невід'ємною частиною їхньої роботи.
Разом з тим не слід обмежуватися тільки виховною роботою і навчанням. Співробітник, що порушив правила роботи із секретною інформацією, повинний знати, що в нього будуть серйозні неприємності і він буде строго покараний керівництвом.
Такі підходи до роботи з кадрами дають непогані результати і можуть застосовуватися на підприємствах різного профілю діяльності.
Отже, що ж можна рекомендувати вітчизняному керівнику, початківцю створювати систему безпеки на своїй фірмі? Насамперед знати, що це обійдеться недешево. Доручити створення системи безпеки професіоналам, тільки їм і нікому більш. Відразу ж варто подумати про безпеку найбільш важливих секретів, витік яких здатна завдати шкоди, значно перевищуючої витрати на їхній захист. При цьому треба установити:
— яка інформація має потребу в захисті;
— кого вона може зацікавити;
— який «термін життя» цих секретів;
— у що обійдеться їхній захист.
Потім варто підготувати план по охороні комерційної таємниці. Ґрунтуючись на закордонному досвіді, він повинний складатися з двох розділів:
— запобігання викрадення секретної інформації;
— запобігання витоку секретної інформації. Для цього потрібно:
— визначити, яка комерційна інформація є секретом фірми;
— установити місця її нагромадження;
— виявити потенційні канали витоку інформації;
— одержати консультацію по перекриттю цих каналів у фахівців;
— проаналізувати співвідношення витрат по використанню різних систем, що забезпечують захист секретної інформації, і вибрати найбільш прийнятну;
— призначити людей, відповідальних за кожну ділянку цієї системи;
— скласти графік перевірки стану справ на ділянках. Система забезпечення безпеки фірми містить у собі наступні організаційні заходи:
— контроль приміщень і устаткування (забезпечення безпеки виробничих і конторських приміщень, охорона фото-и іншого копіювального устаткування, контроль за відвідувачами);
— робота з персоналом (бесіди при прийомі на роботу, інструктаж знову прийнятих із правилами захисту інформації, навчання збереженню комерційної таємниці, стимулювання дотримання комерційної таємниці, робота зі співробітниками, підозрюваними в розкраданні секретної інформації, бесіди з що звільняються);
— організація роботи з конфіденційними документами (установлення порядку діловодства, контроль за проходженням секретних документів, контроль за публікаціями, розсекречення і знищення конфіденційних документів, охорона секретів інших фірм);
— робота з конфіденційною інформацією, накопиченої в комп'ютерах фірми (створення системи захисту електронної інформації від несанкціонованого доступу, забезпечення контролю за користуванням ЕОМ);
— захист комерційних таємниць фірми в процесі висновку контрактів (тут важливо чітко визначити коло облич, що мають відношення до цієї роботи).
Вищевикладений план є зразковим. Однак у всіх випадках захисту комерційної таємниці необхідно звернути особлива увага на документи, оскільки в нашій країні основні обсяги комерційної інформації зберігають у документах.
Керівник повинний упорядкувати процеси фіксації секретної інформації в ділових паперах і організувати їхній рух таким чином, щоб викрадення конфіденційних документів було б утруднене настільки, щоб воно ставало економічно невигідним для викрадача.
При роботі з документами, що містять комерційну таємницю, слід дотримуватися визначених правил, що зводяться до нижченаведеного:
— строгий контроль ( чиособисто через службу безпеки) за допуском персоналу до секретних документів;
— призначення відповідальних облич за контролем секретного діловодства і наділення їхній відповідними повноваженнями;
— розробка інструкції (пам'ятки) по роботі із секретними документами, ознайомлення з нею відповідних співробітників фірми;
— контроль за прийняттям службовцями письмових зобов'язань про збереження комерційної таємниці фірми;
— уведення системи матеріального і морального заохочення співробітників, що мають доступ до секретної інформації;
— впровадження в повсякденну практику механізмів і технологій захисту комерційної таємниці фірми;
— особистий контроль з боку керівника фірми за службами внутрішньої безпеки і секретного діловодства.
Існують різні способи ведення секретного діловодства, що спрямовані на запобігання витоку комерційних секретів, що містяться в документах. Як уже було зазначено вище, документи, що містять комерційну таємницю, підрозділяються по ступені таємності наявної в них інформації і забезпечуються відповідним грифом таємності.
Для роботи із секретними документами повинні приділятися спеціальні приміщення з гарною звукоізоляцією. У ці приміщення не повинні допускатися не тільки сторонні обличчя, але і співробітники, що не мають дозволи (допуску) на роботу із секретами фірми. Ці приміщення повинні мати капітальні стіни, надійні перекриття, міцні двері з замками і запорами, захист на вікнах від проникнення сторонніх облич. Ці приміщення повинні надійно охоронятися, у тому числі системою охоронної сигнализація, електронно-механічними пристосуваннями з застосуванням кабельного телебачення і т.п.
Чернетки секретних документів повинні готуватися в зошитах із пронумерованими аркушами. Після підготовки документів набіло чернетки повинні знищуватися уповноваженими на те співробітниками. Число копій секретних документів повинне строго враховуватися, а копіювальні машини забезпечуватися лічильником копій і ключем, що запускає машини в дію.
Копіювальний папір і барвна стрічка пишучих машин — предмет особливих турбот, тому що з них можна зняти секретну інформацію. Тому використаний копіювальний папір і стрічка знищуються під контролем відповідальних облич.
Імовірність витоку секретної інформації з документів особливо велика в процесі їхнього пересилання. Якщо немає можливості користатися послугами воєнізованої фельдсвязи, то доставку секретних документів і цінностей варто організувати самотужки з залученням співробітників власної служби чи безпеки ж звернутися в спеціалізовані фірми, що такі послуги роблять за плату.
Фірми, що служать, що відповідають за схоронність, використання і своєчасне знищення секретних документів, повинні бути захищені від спокуси торгівлі секретами фірми простим, але дуже надійним способом — гарною зарплатою.
У процесі збереження і пересилання секретних документів можуть бути застосовані засоби захисту і сигналізації при несанкціонованому доступі до них. Одна з новинок — світлочутливе покриття, наносимое на документи, що може проявитися під впливом світла, указуючи тим самим на факт ознайомлення з чи документами їхнього фотографування сторонніми особами.
Використовують у цих цілях і електроніку. Електронний пристрій величиною із сірникову коробку реагує на світло. Коштує його включити і помістити в сейфі, під паперами на робочому столі — верб вашому розпорядженні надійний сторож. Електронний пристрій спрацьовує при влученні на нього світла і подає пронизливий звуковий сигнал. Цей пристрій називається «Хоум детектив» (домашній детектив) і коштує 10 дол. США. За бажанням замовника фірма постачає «Хоум детектив» радіопередавачем, що включає на значній відстані інші захисні системи і зовнішня сигналізація.
Фахівцям з питань захисту комерційної інформації відомі й інші технології і системи охорони конфіденційних документів від несанкціонованого чи доступу можливого витоку з них охоронюваних зведень.
3.3. РОЛЬ ТОВАРНИХ ЗНАКІВ У КОМЕРЦІЙНІЙ РОБОТІ
Товарний знак захищає виключні права продавця на користування марочною чи назвою марочним знаком (емблемою).
Одне з рішень комерсанта, що має бути прийняти, — це рішення про тім, чи буде торгова фірма працювати під товарним знаком. У минулому більшість торгових фірм обходилося без товарних знаків. Зараз наша країна будує ринкові відносини, входить у міжнародний ринок і питання про товарні знаки має велике значення.
Товарні знаки виступають у ролі своєрідних покажчиків, що допомагають споживачам (покупцям) вибирати ті чи інші товари і користатися послугами тих чи інших торгових
фірм. Товарний знак є особам фірми, сприяє її узнаваемости.
У 1992 році був прийнятий Закон РФ «Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів».
Відповідно до закону товарний знак і знак обслуговування (далі — товарний знак) — це позначення, здатні відрізняти відповідно товари і послуги одних юридичних чи фізичних осіб від однорідних товарів і послуг інших юридичних і фізичних осіб.
Правова охорона товарного знаку в Російській Федерації надається на підставі його державної реєстрації в порядку, установленому Законом РФ «Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів», чи в силу міжнародних договорів Російської Федерації. Право на товарний знак охороняється законом.
Товарний знак може бути зареєстрований на ім'я юридичної особи, а також фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. На зареєстрований товарний знак видається свідчення на товарний знак. Свідчення засвідчує пріоритет товарного знаку, виключне право власника на товарний знак у відношенні товарів, зазначених у свідченні.
Власник товарного знаку має виключне право користатися і розпоряджатися товарним знаком, а також забороняти його використання іншими особами. Ніхто не може використовувати охоронюваний у Російській Федерації товарний знак без дозволу його власника.
Порушенням прав власника товарного знаку визнається несанкціоноване виготовлення, застосування, увіз, пропозиція до продажу, продаж, інше введення в господарський чи оборот збереження з цією метою товарного чи знаку товару, позначеного цим знаком, чи позначення, подібного з ним до ступеня змішання, у відношенні однорідних товарів.
Як товарні знаки можуть бути зареєстровані словесні, образотворчі, об'ємні й інші чи позначення їхні комбінації. Товарний знак може бути зареєстрований у будь-якому чи кольорі колірному сполученні.
Не допускається реєстрація товарних знаків, що складаються тільки з позначень:
не володіють розпізнавальною здатністю;
державні герби, що представляють собою, прапори й емблеми; офіційні назви держав, емблеми, скорочені чи повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печатки, нагороди й інші знаки чи відмінності подібних з ними до ступеня змішання. Такі позначення можуть бути включені як неохоронювані елементи в товарний знак, якщо на це мається згода відповідного компетентного чи органа їхнього власника;
позначення товарів, що увійшли в загальне вживання як, визначеного виду;
являющихся загальноприйнятими символами і термінами;
указывающих на вид, якість, кількість, властивості, незначення, цінність товарів, а також на місце і час їхнього чи виробництва збуту.
Не допускається реєстрація як товарні чи знаки їхніх елементів позначень:
являющихся помилковими чи здатними ввести в оману споживача щодо чи товару його виготовлювача;
суперечних суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі.
Не можуть бути зареєстровані як товарні знаки позначення, тотожні чи подібні до ступеня їхнього змішання:
с товарними знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Російській Федерації на ім'я іншого обличчя у відношенні однорідних товарів;
с товарними знаками інших облич, охоронюваними без реєстрації в силу міжнародних договорів Російської Федерації;
с найменуваннями місць походження товарів, охоронюваних відповідно до закону Російської Федерації, крім випадків, коли вони включені як неохоронюваний елемент у товарний знак, регистрируемый на ім'я обличчя, що має право користування таким найменуванням;
с сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.
Не реєструються як товарні знаки позначення, що відтворюють:
відомі на території Російської Федерації фірмові найменування (чи їхня частина), що належать іншим особам, що одержали право на ці найменування раніше дати надходження заявки на товарний знак у відношенні однорідних товарів;
промислові зразки, права на який у Російській Федерації належать іншим особам;
назви відомих у Російській Федерації добутків науки, літератури і мистецтва, персонажі з них чи цитати, твору мистецтва чи їхні фрагменти без згоди власника авторського чи права його правонаступників;
прізвища, імена, псевдоніми і похідні від них, портрети і факсиміле відомих облич без згоди таких облич, їхніх спадкоємців, що відповідає компетентного органа, якщо ці позначення є надбанням історії і культури Російської Федерації.
РЕЄСТРАЦІЯ ТОВАРНОГО ЗНАКУ
Заявка на реєстрацію товарного знаку (далі — заявка) подається юридичною чи фізичною особою (далі — заявник) у Державне патентне відомство Російської Федерації (далі — Патентне відомство). Заявка може бути подана через патентного повірника, зареєстрованого в Патентному відомстві.
Іноземні юридичні чи особи постійно проживаючі за межами Російської Федерації фізичні особи або їхні патентні повірники ведуть справи, зв'язані з реєстрацією товарних знаків, через патентних повірників, зареєстрованих у Патентному відомстві. Повноваження патентного повірника засвідчуються дорученням, виданої йому заявником.
Вимоги до патентного повірника, порядок його атестації і реєстрації визначаються Положенням про патентних повірників, затверджуваним постановою Уряду Російської Федерації.
Заявка повинна відноситися до одного товарного знаку.
Заявка повинна містити:
заява про реєстрацію позначення в якості товарного
знака з указівкою заявника, а також його чи місцезнаходження
місця проживання;
позначення, що заявляється, і його опис;
перелік товарів, для яких і запитується реєстрація товарного знаку, згрупованих по класах Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків.
Заявка представляється російською мовою.
До заявки повинні бути прикладені:
документ, що підтверджує сплату мита у встановленому розмірі;
статут колективного знака, якщо заявка подається на колективний знак.
Документи, прикладені до заявки, представляються на чи росіянині іншій мові. Якщо ці документи представлені на іншій мові, до заявки додається їхній переклад на російську мову. Переклад на російську мову може бути представлений заявником протягом двох місяців після надходження в Патентне відомство заявки, що містить документи на іншій мові.
Вимоги до документів заявки встановлюються Патентним відомством.
Пріоритет товарного знаку встановлюється по даті надходження в Патентне відомство заявки.
Експертиза заявки здійснюється Патентним відомством і включає попередню експертизу й експертизу заявленого позначення.
У період проведення експертизи заявки до прийняття по ній
рішення заявник вправі за власною ініціативою доповнювати, чи уточнювати справляти матеріали заявки.
Якщо додаткові матеріали мають заявку власне кажучи, ці матеріали не приймаються до розгляду і можуть бути оформлені заявником як самостійну заявку.
У період проведення експертизи Патентне відомство вправі запросити в заявника додаткові матеріали, без яких
проведення експертизи .неможливо.
Додаткові матеріали по запиті експертизи повинні бути представлені протягом двох місяців з дати одержання запиту. На прохання заявника даний термін може бути продовжений за умови, що прохання надійшло до витікання цього терміну. Якщо заявник порушив зазначений чи термін залишив запит експертизи без відповіді, заявка вважається відкликаною.
Заявка може бути відкликана на прохання заявника на будь-якому етапі її розгляду, але не пізніше дати реєстрації товарного знаку.
Попередня експертиза заявки проводиться в місячний термін з дати її надходження в Патентне відомство.
У ході проведення попередньої експертизи перевіряються зміст заявки, наявність необхідних документів, а також їхня відповідність установленим вимогам. За результатами, попередньої експертизи заявнику повідомляється про прийняття заявки до розгляду або про відмовлення в прийнятті її до розгляду.
При прийнятті заявки до розгляду заявник повідомляється про встановлення пріоритету товарного знаку.
Експертиза заявленого позначення проводиться по завершенні попередньої експертизи.
У ході експертизи перевіряється відповідність заявленого позначення вимогам, установленим законом і встановлюється пріоритет товарного знаку, якщо він не був установлений при проведенні попередньої експертизи.
За результатами експертизи приймається рішення про реєстрацію товарного чи знаку про відмовлення в його реєстрації.
Рішення експертизи про реєстрацію товарного знаку може бути переглянуте в зв'язку з надходженням заявки, що користається більш раннім пріоритетом.
При незгоді заявника з рішенням попередньої чи експертизи з рішенням експертизи заявленого позначення він вправі протягом трьох місяців з дати одержання рішення подати заперечення в Апеляційну палату Патентного відомства (далі — Апеляційна палата). Заперечення повинне бути розглянуте Апеляційною палатою протягом чотирьох місяців з дати його надходження.
При незгоді заявника з рішенням Апеляційної палати він може протягом шести місяців з дати його одержання звернутися зі скаргою у Вищу патентну палату Російської Федерації (далі — Вища патентна палата). Рішення Вищої патентної палати є остаточним.
Заявник вправі знайомитися з матеріалами, зазначеними в рішенні експертизи. Протягом місяця після одержання рішення за заявкою заявник може запросити копії цих матеріалів.
Терміни, пропущені заявником, можуть бути відновлені Патентним відомством по клопотанню заявника, поданому не пізніше двох місяців по їхньому витіканні, за умови підтвердження поважних причин і сплати мита.
На підставі рішення про реєстрацію товарного знаку патентне відомство протягом місяця з дати одержання документа про сплату встановленого мита проводить реєстрацію товарного знаку в Державному реєстрі товарних знаків і знаків обслуговування Російської Федерації. До Реєстру вносяться товарний знак, зведення про його власника, дата пріоритету товарного знаку і дата його реєстрації, перелік товарів, для яких зареєстрований товарний знак, інші зведення, що відносяться до реєстрації товарного знаку, а також наступні зміни цих зведень.
Видача свідчення на товарний знак виробляється Патентним відомством протягом трьох місяців — вважаючи з дати реєстрації товарного знаку в Реєстрі. Форма свідчення і склад зведень, що вказуються в ньому, установлюються Патентним відомством.
Реєстрація товарного знаку діє протягом десяти років — вважаючи з дати надходження заявки в Патентне відомство. Термін дії реєстрації товарного знаку може бути продовжений за заявою власника, поданому протягом останнього року її дії, щораз на десять років.
По клопотанню власника для продовження терміну дії реєстрації товарного знаку йому може бути наданий шестимісячний термін після витікання терміну дії реєстрації за умови сплати додаткового мита. Запис про продовження терміну дії реєстрації товарного знаку вноситься Патентним відомством до Реєстру і свідчення на товарний знак.
Власник товарного знаку повідомляє Патентне відомство про зміну свого найменування, прізвища, імені і по батькові, скороченні переліку товарів, у відношенні яких зареєстрований товарний знак, зміні окремих елементів товарного знаку, що не змінює його істоти, інших змінах, що відносяться до реєстрації товарного знаку. Зміни вносяться до Реєстру і свідчення на товарний знак за умови сплати мита.
Зведення, що відносяться до реєстрації товарного знаку і внесені до Реєстру, публікуються Патентним відомством в офіційному бюлетені протягом шести місяців з дати реєстрації товарного знаку в чи Реєстрі з дати внесення до Реєстру змін у реєстрацію товарного знаку.
Юридичні і фізичні особи Російської Федерації вправі зареєструвати товарний знак у закордонних чи країнах зробити його міжнародну реєстрацію. Заявка на міжнародну реєстрацію товарного знаку подається через Патентне відомство.
КОЛЕКТИВНИЙ ЗНАК
Колективним знаком є товарний знак союзу, господарської чи асоціації іншого добровільного об'єднання підприємств (далі — об'єднання), призначений для позначення що випускаються і(чи) реалізованих ними товарів, що володіють єдиними якісними чи іншими загальними характеристиками.
Колективний знак і право на його використання не можуть бути передані іншим особам.
До заявки на реєстрацію колективного знака додається статут колективного знака, що містить найменування об'єднання, уповноваженого зареєструвати колективний знак на своє ім'я, перелік підприємств, що мають право користування цим знаком, ціль його реєстрації, перелік і єдині якісні чи інші загальні характеристики товарів, що будуть позначатися колективним знаком, умови його використання, порядок контролю за його використанням, відповідальність за порушенням статуту колективного знака.
До Реєстру і свідчення на колективний знак на додаток до зведень вносяться зведення про підприємства, що мають право користування колективним знаком. Ці зведення, а також виписка зі статуту колективного знака про єдині якісні чи інші загальні характеристики товарів, для яких цей знак зареєстрований, публікуються Патентним відомством в офіційному бюлетені. Власник колективного знака повідомляє Патентне відомство про зміни в статуті колективного знака.
У випадку використання колективного знака на товарах, що не володіють єдиними якісними чи іншими загальними характеристиками, дія реєстрації може бути припинене достроково чи цілком частково на підставі рішення Вищої патентної палати, прийнятого за заявою будь-якого обличчя.
ВИКОРИСТАННЯ ТОВАРНОГО ЗНАКУ
Використанням товарного знаку вважається застосування його на товарах, для яких товарний знак зареєстрований, і(чи) їхньому упакуванню власником товарного чи знаку особам, якому таке право надане на основі ліцензійного договору.
Використанням може бути визнане також застосування товарного знаку в рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках, на вивісках, при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, проведених у Російській Федерації, при наявності поважних причин незастосування товарного знаку на товарах і(чи) їх упакуванню.
Юридичні і фізичні особи, що здійснюють посередницьку діяльність, можуть на основі договору використовувати свій товарний знак поряд з товарним знаком виготовлювача товарів, а також замість товарного знаку останнього.
Дія реєстрації товарного знаку може бути припинене достроково чи цілком частково на підставі рішення Вищої патентної палати, прийнятого за заявою будь-якого обличчя, у зв'язку з невикористанням товарного знаку безупинно протягом п'яти років з дати чи реєстрації п'яти років, що передують подачі такої заяви.
При рішенні питання про дострокове припинення дії реєстрації товарного знаку в зв'язку з його невикористанням можуть бути прийняті в увагу представлені власником товарного знаку доказу того, що товарний знак не використовувалася по не залежним від нього обставинам.
Реєстрація товарного знаку не дає права його власнику заборонити використання цього товарного знаку іншим особам у відношенні товарів, що були введені в господарський оборот безпосередньо власником товарного чи знаку з його згоди.
Власник товарного знаку може проставляти поруч з товарним знаком попереджувальне маркірування, що вказує на те, що застосовуване позначення є товарним знаком, зареєстрованим у Російській Федерації.
ПЕРЕДАЧА ТОВАРНОГО ЗНАКУ
Товарний знак може бути відступлений його власником за договором юридичній чи фізичній особі у відношенні усіх чи частини товарів, для яких він зареєстрований.
Поступка товарного знаку не допускається, якщо вона може з'явитися причиною введення в оману споживача щодо чи товару його виготовлювача.
Право на використання товарного знаку може бути надано власником товарного знаку (ліцензіаром) іншому обличчю (ліцензіатові) за ліцензійним договором.
Ліцензійний договір повинний містити умову про те, що якість товарів ліцензіата буде не нижче якості товарів ліцензіара і що ліцензіар буде здійснювати контроль за виконанням цієї умови.
Договір про поступку товарного знаку і ліцензійний договір реєструються в Патентному відомстві. Без цієї реєстрації вони вважаються недійсними.
ПРИПИНЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ТОВАРНОГО ЗНАКУ
Реєстрація товарного знаку може бути визнана недійсної чи цілком частково протягом усього терміну її дії, якщо вона була зроблена в порушення вимог, установлених законом, чи протягом п'яти років з дати публікації зведень про реєстрацію товарного знаку в офіційному бюлетені.
Будь-яке обличчя може подати в терміни, передбачені законом, заперечення проти реєстрації товарного знаку в Апеляційну палату. Заперечення проти реєстрації товарного знаку повинне бути розглянуте протягом чотирьох місяців з дати його надходження.
Рішення Апеляційної палати може бути оскаржене у Вищу патентну палату протягом шести місяців з дати його прийняття. Рішення Вищої патентної палати є остаточним.
Реєстрація товарного знаку анулюється Патентним відомством:
у зв'язку з припиненням терміну її дії;
на підставі рішення Вищої патентної палати про дострокове припинення її дії через використання колективного знака на товарах, що не володіють єдиними якісними чи іншими загальними характеристиками;
на підставі рішення Вищої патентної палати про дострокове припинення її дії через невикористання товарного знаку;
у випадку визнання її недійсної;
при ліквідації юридичної особи — власника товарного знаку;
на підставі рішення Вищої патентної палати у випадку перетворення товарного знаку в позначення, що увійшло в загальне вживання як позначення товарів визначеного виду; у випадку відмовлення від її власника товарного знаку.