Donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материала

Документы

Содержание Практична реалізація системи формування еколого-валеологічної культури старшокласника 1. Безсистемний, доструктурний, пасивний рівень. 2. Фізичний рівень. 3. Біологічний рівень. 4. Соціально-психологічний рівень. 5. Самореалізаційний рівень. Духовність у вихованні здорового покоління вчитель-методист Донецької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 151

Подобный материал:

• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 2259.73kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 3938.75kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 4086.35kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 16031.76kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 1319.59kb.
• Donetsk compartment of shevchenko scientific society, 2424.3kb.
• Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko, 3687.32kb.
• Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko, 3817.8kb.
• Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko, 3413.53kb.
• Донецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko, 398.96kb.

Найважливішою рушійною силою людської діяльності є невідповідність (протиріччя) між рівнем особистісних домагань (нестатків, потреб) і можливостями їхнього задоволення. Така невідповідність диктує людині усвідомлення необхідності постановки мети і роботи для її досягнення. Пріоритетність тих чи інших цілей формується відповідно до життєвих цінностей. Будь-яка цілеспрямована діяльність зорієнтована на майбутнє, і це майбутнє повинне бути освоєне особистістю спочатку у формі образу, думки-моделі необхідного майбутнього. Осмислення майбутнього формує мотивацію його наближення. Мотивація є інтегральним чинником діяльності або дії, вона творчо поєднує (синтезує в систему) потреби (кожній групі потреб відповідають і свої цінності), здатності (природні схильності, можливості) учня, а також умови (ситуація), що створилися. Мотивація визначає і перспективність учня. Тому за планами на майбутнє (за динамікою життєвих цінностей) можна, певною мірою, установити і мотиваційну сферу.

Рушійною силою розвитку мотивації збереження і зміцнення здоров'я є протиріччя між тим, ким я можу бути і тим, хто я є, або тим, ким стану за таких (сьогоднішніх) умов життя. Вона реалізується на базі формування потреб:

- самопізнання своїх можливостей, особливостей організму, і особистого рівня культури;

- самооцінки, уміння порівняти і співвіднести результати самопізнання з реально необхідними, можливими в принципі, ідеальними показниками;

- самооздоровлення як діяльнісного, творчого ставлення до себе, до свого здоров'я, як внутрішня необхідність самовдосконалення.

Розвиток цих потреб формує (й уже включає) внутрішній механізм саморозвитку. Зміцнення здоров'я потребує більш глибокого вивчення себе і самопізнання, а самопізнання стимулює процес формування культури здоров'я і, у цілому, активізує діяльність, спрямовану на зміцнення здоров'я, а, отже, стимулює і самопізнання. З цього випливає уявлення Г. Кривошеєвої про культуру здоров'я студента як якісне утворення особистості, що виявляється в єдності фізичних, біологічних, психологічних, соціальних і духовних факторів і характеризується його ставленням до життя, власного здоров'я, прагненням до самопізнання, самовдосконалення і реалізації усіх своїх здібностей.

Аналіз мотиваційно-ціннісної сфери старшокласника можна провести на підставі ієрархічної моделі мотивації психолога А. Маслоу й антропологічного підходу Ф. Лерше. Вони виділили принципово значущі рівні мотивації, починаючи від суто фізіологічних і закінчуючи самоактуалізацією і пошуками Бога, зв'язавши їх із природними задатками людини. Їхні уявлення, а також філософські ідеї Г.П. Щедровицького і модельні побудови здорового способу життя Кривошеєвої Г., Зайцева Г. і Скрипника Д. застосовані нами як засади побудови моделі культури здоров'я старшокласника.

Між крайніми (матеріально-фізичними і духовними) уявленнями про культуру здоров'я немає чітких меж, однак умовно можна виділити фізичну, біологічну, соціально-психологічну і самореалізаційну (самоактуалізації, духовності, самовдосконалення) складові моделі. Це відповідає також найбільш загальній класифікації галузей наукових і позанаукових знань, накопиченого досвіду і практики.

Вихідним (базовим) рівнем формування особистості (її фундаментом) є власне фізична і біологічна підструктури - властивості особистості, обумовлені віком, фізичними кондиціями, статтю, конституцією тіла, а також задатками, що визначаються типом нервової системи.

Більш високий рівень – це підструктури, що включають індивідуальні здібності і розвиненість психічних процесів людини: відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, мислення, уява, емоції, воля, розвинуті темперамент, домінантність півкуль мозку, стійкі біоритми тощо. Ці якості залежать як від уроджених властивостей (задатки), так і від тренування, розвитку й удосконалення (здатності).

Наступний, ще більш високий рівень розвитку особистості включає індивідуальний соціальний досвід, соціально-психологічну компетентність і підготовленість (знання, уміння, навички, соціальну адаптивність, творчість, соціальність).

Вищим рівнем особистісного розвитку є її стійка спрямованість і самореалізація: інтереси, ідеали, переконання, цінності, світогляд, мотиви, особливості характеру, самооцінка, здатність реалізувати себе.

Ці рівні розвитку визначають і принципові багатопланові розбіжності в культурі людей і в їхньому ставленні до свого здоров'я й оточення. У ранній юності проблеми розуміння іншої людини, проблеми міжособистісних відносин (особливо між підлітками і дорослими), проблеми сумісності характерів і конфліктів загострюються. Вони загострюються ще і тому, що різниця навіть їхнього біологічного розвитку може становити 3-4 роки. Тому для ефективної роботи з формування культури здоров'я ліцеїста педагогу необхідні певні соціально-психологічні знання, спостережливість, мотивація діяльності, спеціальні здібності і відповідні можливості.

Аналіз літератури і результати виконаних досліджень показують, що основні загальні характеристики (складові чи параметри структури особистості) старшокласника формуються (установлюються) на основі розвитку відповідних потреб.

1. Здатність зберігати і зміцнювати здоров'я (як фізичне, біологічне, психологічне, соціальне і духовне благополуччя) формується на основі: прагнення задовольнити природні потреби; прагнення виявити і розвинути свої задатки і здібності, прагнення до безпеки (захищеності), прагнення до любові і самовдосконалення; прагнення до адекватної самооцінки (включаючи оцінку рівня свого здоров'я).

2. Екологічна і валеологічна компетентність формуються на підставі стійкого професійного самовизначення, мотивації учня, прагнення належати до групи лікарів-професіоналів.

3. Зокрема, для ліцеїста-медика необхідні лікарю якості характеру формуються на підставі прагнення до кар'єри, поваги, визнання, престижу, конкурентноздатності, іміджу.

4. Творча активність особистості формується на основі розвинутої природної пошуково-пізнавальної потреби.

5. Соціальна відповідальність за своє здоров'я і здоров'я оточуючих, за здоров'я навколишнього середовища формується на підставі мотивації самореалізації своєї індивідуальності, внутрішньої мотивації самодостатності, унікальності своєї особистості, на основі потреби в розширенні свого світосприймання, інших.

Ці теоретичні уявлення покладені за основу моделі і методик дослідження рівня еколого-валеологічної культури старшокласника.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алфiмов В.М. Сучасний український ліцей. – К., 1995. – 136 с.

2. Кривошеєва Г.Л. Формування культури здоров’я студентів університету: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / ЛДПУ.- Луганськ, 2001. - 20 с.

3. Латышева Т.В. Социально-педагогическое сопровождение учебно-воспитательного процесса в лицее Донецкого медицинского университета. // Материалы международной научно-практической конференции “Прикладна соціальна політика: проблеми використання та розповсюдження”. Донецк. – 2002.- С. 149-151.

4. Мягченко А.П. Культура личности – проблема валеологии // Материалы всеукраинской научно-методической конференции “Здоровье и образование: проблемы и перспективы” / Гл. ред. А.Г. Рыбковский – Донецк: ДонГУ, 2000. – 416 с.

ББК 74.00я73

Георгій МАНЖЕЛЄЄВ, кандидат медичних наук, доцент

Віктор АНТОНОВ, викладач

Тетяна ЛАТИШЕВА, психолог

Світлана БАЛАХОНОВА, викладач

Микола ТАРАПАТА, доктор медичних наук, професор

Борис ПОПОВ, кандидат медичних наук, доцент

Донецький державний медичний університет ім. М. Горького

Донецький медичний ліцей

ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ СИСТЕМИ

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКА

Раніше було показано, що для старшокласника і особливо для ліцеїста-медика, рівень еколого-валеологічної культури є найважливішою складовою культури особистості. При цьому основні загальні характеристики старшокласника формуються (установлюються) на основі розвитку відповідних потреб.

1. Здатність зберігати і зміцнювати здоров'я (як фізичне, біологічне, психологічне, соціальне і духовне благополуччя) формується на засадах прагнення задовольнити природні вади; прагнення виявити і розвинути свої задатки і здібності; прагнення до безпеки і захищеності; прагнення до любові, самовдосконалення і самореалізації й адекватної самооцінки (як потреби й уміння порівняти себе з іншими, включаючи оцінку рівня свого здоров'я).

2. Екологічна і валеологічна компетентності формуються на основі стійкого професійного самовизначення, мотивації навчання, прагнення належати до групи лікарів-професіоналів.

3. Необхідні якості характеру формуються на основі прагнення належати до визначеної групи людей (наприклад, представників якоїсь професії). Зокрема, для ліцеїста-медика необхідні лікарю якості характеру формуються на основі прагнення до кар'єри, конкурентноздатності, іміджу, поваги, визнання, престижу.

4. Творча активність особистості розвивається на засаді природної пошуково-пізнавальної потреби.

5. Соціальна відповідальність за своє здоров'я, здоров'я оточуюючих формується на основі внутрішньої мотивації самореалізації своєї індивідуальності, унікальності своєї особистості, на основі потреби в розширенні своєї відтвореності в інших.

Ці уявлення були використані як інструмент діагностики, що дозволяє оцінювати рівень еколого-валеологічної культури конкретного старшокласника, зокрема, за допомогою таких методик:

- методика співбесіди з абітурієнтом;

- методика співбесіди з першокурсником;

- план твору «Що я знаю про своє здоров'я?»;

- методика інтерактивного заняття «Фактори мого здоров'я»;

- запитувальник «Мій спосіб життя».

Аналіз отриманих результатів на основі поданих вище теоретичних положень дозволив виділити наступні рівні моделі еколого-валеологічної культури старшокласника.

1. Безсистемний, доструктурний, пасивний рівень.

Здоров'я розуміється як щось уже дане тією чи іншою мірою, а уявлень про необхідність його збереження і зміцнення немає взагалі. Не спостерігається інтересу до свого здоров'я, не визначена мета життєдіяльності, частіше пасивна поведінка і низька рухова активність.

Дії для збереження і зміцнення здоров'я не застосовуються.

Основний мотив діяльності відсутній.

Основні поняття: фізкультура, спорт, режим дня, загартовування, спосіб життя тощо не мають досить визначеного змісту.

2. Фізичний рівень.

Здоров'я розуміється як відсутність хвороб, шкідливих звичок і наявність зовнішньої фізичної привабливості.

Дії для збереження і зміцнення здоров'я спрямовані винятково на те, щоб уникнути хвороби, не здійснювати вчинків, що наносять шкоду фізичному здоров'ю (тютюнопаління, вживання алкоголю й інших наркотичних речовин, ранні небезпечні сексуальні відносини), а також спостерігається прагнення раціонально харчуватися і займатися фізичною культурою і спортом з метою удосконалювання фізичних якостей: постави, фігури, сили, спритності тощо.

На випадок хвороби, перевага надається швидкодіючим лікарським препаратам, лазні з парилкою, вітамінам, нетрадиційним методам лікування, які (як припускається) дають швидкий ефект оздоровлення.

Основний мотив діяльності: прагнення не хворіти, уникнути хвороби, бути сильним, спритним, красивим, фізично привабливим (під впливом зовнішніх вимог чи думок). Цей мотив із збереження і зміцнення здоров'я не стає внутрішнім, тобто потребує постійних емоційно-вольових зусиль, спрямованих на забезпечення негативної «волі від», запобігання, примушення себе.

Для дівчат додаткову значущість має заборона на дії, що завдають щкоди її здоров'ю як здоров'ю майбутньої матері і здоров'ю її майбутніх дітей.

Основні поняття: фізкультура, спорт, харчування, гімнастика, загартовування, сила, спритність, стрункість, привабливість, фізична досконалість, фізичне здоров'я.

3. Біологічний рівень.

Здоров'я розуміється не тільки як зовнішня фізична привабливість, відсутність хвороб, шкідливих звичок, але і як оптимальна саморегуляція функціональних систем організму, уміння регулювати біологічні процеси і стани.

Дії для збереження і зміцнення здоров'я спрямовані також на те, щоб уникнути хвороби, тобто відмовитися від дій, що наносять збиток здоров'ю, помірні і навіть збалансовані заняття спортом і фізкультурою, а також раціональне харчування, дотримання режиму дня, особиста гігієна, обмежене спілкування з комп'ютером і телевізором. Однак на даному рівні перераховані уміння складають «закінчену» індивідуальну систему оздоровлення, виконуються майже автоматично, не потребують особливих вольових зусиль і не припускають подальшого розвитку.

На випадок хвороби перевага надається фізіотерапії, природним факторам лікування, вітамінам, сучасним лікарським препаратам і методикам лікування.

Основний мотив діяльності: прагнення вивчити свій організм (його фізіологію і біологію) і забезпечити йому нормальне функціонування.

Основні поняття: фізкультура, раціональне харчування, гімнастика, загартовування, привабливість, режим дня, правила і норми здорового способу життя, баланс праці і відпочинку, глибокий сон, особиста гігієна, спілкування з природою, обмежене спілкування з комп'ютером і телебаченням, біологічний вік, саморегуляція.

4. Соціально-психологічний рівень.

Здоров'я розуміється як фізичне благополуччя, оптимальна здатність саморегуляції функціональних систем, а також здатність досягнення психологічного комфорту і гармонійної взаємодії з соціальним оточенням і з конкретними людьми.

Дії для збереження і зміцнення здоров'я (крім дій, спрямованих на зміцнення соматичного здоров'я) спрямовані на оволодіння й удосконалювання технік психоемоційного розвантаження, психорегуляції, методів конструктивного спілкування. Уміння зберігати і зміцнювати здоров'я, що відповідають попереднім рівням, досить освоєні і застосовуються майже автоматично, без істотних витрат психічної енергії і напруги уваги.

Основний мотив діяльності: потреба підтримувати гарний настрій, не нервувати і бути бадьорим і натхненним для ефективної життєдіяльності.

Основні поняття: соціальне і психологічне благополуччя, саморегуляція, психологічні розвантаження, режим дня, баланс праці і відпочинку, освіта, гарна робота, родина, приємний і корисний відпочинок.

5. Самореалізаційний рівень.

Здоров'я розуміється як фізичне, соціально-психологічне і духовне благополуччя; єдність і гармонія з природним і соціальним середовищем; відчуття особистої незалежності, автономності і спокою.

Дії для збереження і зміцнення здоров'я спрямовані на удосконалювання себе і методів конструктивної взаємодії з людьми, з соціальним і природним середовищем, на особистісний і професійний ріст, на повну реалізацію себе як особистості.

Основний мотив діяльності: потреба в життєтворчості, в удосконалюванні себе і свого оточення, потреба в ефективній натхненній життєдіяльності, у самореалізації.

Основні поняття: повне благополуччя, особистісний ріст, саморегуляція, самовдосконалення, самореалізація, самоактуалізація, гармонізація відносин з оточенням.

Дослідження рівня захворюваності ліцеїстів на основі аналізу даних поглиблених медичних оглядів за методикою медичної частини університету свідчить про те, що найбільш частими захворюваннями всіх наборів є сколіоз і міопія (у сумі до 60% набору учнів) - “професійні” захворювання учнів. Рідше зустрічаються гіперметропія, астигматизм, захворювання ШКТ і НЦД. Медичною частиною реєструється більше число захворювань наприкінці випуску, ніж при вступі.

З метою розробки методики корекції фізичного здоров'я в ліцеї була проведена наступна робота. Фізичний статус організму учнів ліцею визначався за рівнем фізичного розвитку, фізичної працездатності і рівнем аеробних здатностей. Фізичний розвиток оцінювався за антропометричними даними з використанням загальноприйнятих методик. Результати антропометричних вимірів оцінювалися методом сигмальних відхилень. Фізична працездатність визначалася за методикою Л.І. Абросимової і В.Є. Карасик (1978) одномиттєвої модифікації тесту PWC-170. Рівень аеробної здатності організму або максимального споживання кисню (МСК) оцінювався непрямим методом з використанням перерахункової формули (за В.Л. Аріманом), у якій враховувалися результати тесту PWC-170. Розраховувались показники як абсолютної, так і відносної (на одиницю маси тіла) величини МСК. За величиною відносної МСК за допомогою таблиці Астранда визначали рівень фізичного стану (РФС).

Для уточнення надійності отриманих даних паралельно використовувався запропонований професором Опанасенко Г.Л. (1989) експрес-метод оцінки рівня фізичного стану (або, за визначенням автора, - рівня фізичного здоров'я (РФЗ)).

Крім того, за результатами проб Мартіне і Руф’є визначалися якісні показники пристосування серцево-судинної системи до фізичних навантажень, зокрема: тип реакції на фізичне навантаження, вегетативний індекс Кердо, індекс Руф’є, коефіцієнт витривалості.

Первинні обстеження були проведені на початку навчального року (жовтень 1999 р.). На підставі отриманих результатів і даних медичних обстежень були розроблені індивідуальні і групові рекомендації з метою розширення адаптивно-пристосувальних можливостей організму ліцеїстів, підвищення їхньої розумової працездатності і психоемоційної стійкості. Рекомендації були пояснені і передані ліцеїстам, а наприкінці другого року навчання (травень 2000 р.) було проведено заключне обстеження з метою встановлення й аналізу динаміки показників фізичного статусу. Порівняльний аналіз вхідних характеристик з контрольними показав деяке поліпшення стану здоров'я ліцеїстів. Так, зокрема, зросли коефіцієнт витривалості і показник якості реакції серцево-судинної системи на дозоване навантаження. Однак тип реакції не змінився.

На рис. 1, як приклад, подані гістограми розподілу станової сили для ліцеїстів за результатами первісних обстежень (початок навчального року, жовтень 1999 р., верхня частина гістограми) і за результатами заключних обстежень (травень 2000 р., нижня частина гістограми). Можна побачити, що розподіл первинних вимірів близький до нормального, а вибірка досить репрезентативна для таких оцінок.



Рис. 1. Гістограма розподілу станової сили (кг) ліцеїстів за результатами первісних обстежень (верхня частина) і заключних
обстежень (нижня частина)

Крім того, у дівчат більшість досліджуваних показників істотно покращилися, за винятком вагово-ростового, що пояснюється відставанням приросту м'язової маси на тлі збільшення довжини тіла. В юнаків позитивна динаміка менш виражена. Під час опитування, проведеного наприкінці другого року навчання, установлено, що вищевказані рекомендації ними виконувалися нерегулярно.

Таким чином, наявність у цілому поліпшення більшості показників фізичного розвитку і фізичної працездатності, вказує на адекватність розроблених заходів.

Проведення такої роботи дозволяє не просто корегувати фізичний стан учня, але й підсилити його мотивацію ведення здорового способу життя, пробуджувати в ньому бажання стати лікарем для себе, більш глибоко вивчити особливості свого організму й оптимізувати на цій засаді режим праці і відпочинку, харчування тощо. Особливо це актуально для юнаків і дівчат, що обрали охорону здоров'я як сферу діяльності.

При дослідженні рівня еколого-валеологічної культури старшокласників було показано, що більшість абітурієнтів і першокурсників розуміють здоров'я як відсутність хвороб і шкідливих звичок. Здоровий спосіб життя, на їхню думку, спрямований на те, щоб уникнути хвороби. При цьому лише невелика частина абітурієнтів (менше 10%) свідомо дотримується окремих правил і норм деякої оздоровчої системи, прищеплених у ранньому дитинстві: режим дня, баланс праці і відпочинку, раціональне харчування, сон, особиста гігієна, спілкування з природою, обмеження в роботі за комп'ютером, у перегляді телевізора тощо. Приблизно стільки ж юнаків і дівчат активно займаються спортом, фізкультурою, розвитком фізичних якостей (сили) з метою бути здоровими і привабливими. Ще менше абітурієнтів здоровий спосіб життя пов'язують з освітою, гарною роботою, родиною, відпочинком, особистісним ростом. Лише одиниці поняття здоров'я зіставляють з процесом розвитку психорегуляції і загартовуванням, особистісним ростом і гарними стосунками з людьми і собою, автономністю, творчістю і цілісністю особистості. Як правило, - це переможці предметних олімпіад (в основному з біології).

Опитування різних груп респондентів з метою виділення визначальних конкретних соціально-педагогічних факторів здоров'я старшокласників показав (незважаючи на значні розходження думок ліцеїстів, їхніх батьків, викладачів ліцею, студентів першого курсу і викладачів університету), що такими можна вважати:

1. ступінь стомлення і психоемоційної напруженості, обумовлені особливостями структури занять і труднощами навчальних предметів;

2. психоемоційний клімат у групі;

3. психоемоційна напруженість і тривожність, обумовлені особливостями соціального середовища ліцею (адаптації першокурсника у новій навчальній групі, комунікативність, адекватність стосунків з новим педагогічним колективом, адаптація до особливостей навчально-виховного процесу в ліцеї);

4. психоемоційна напруженість, обумовлена особливостями соціально-економічної, політичної й екологічної ситуації в Донецькому регіоні;

5. психоемоційний клімат вдома;

6. санітарно-гігієнічні умови в навчальних аудиторіях на занятті;

7. санітарно-гігієнічні умови вдома;

8. режим дня;

9. раціональне, збалансоване харчування;

10.параметри оточуючого середовища;

11. біоритмологічні особливості;

12. спадковість;

13. духовні сили організму, духовність;

14. здатність (ЗУН, компетентність) використання наукових прийомів збереження і зміцнення здоров'я;

15. рухова активність.

При цьому, значущість різних факторів здоров'я старшокласника з погляду різних груп респондентів значно розрізняється. Відносна збіжність спостерігається лише для ліцеїстів і їхніх батьків. В якійсь мірі збігаються думки викладачів і батьків у виборі таких факторів, як режим дня, раціональність харчування і спадковість.

Здатність конструктивно взаємодіяти із соціальним середовищем – найважливіший фактор здоров'я, особливо в юнацькому віці, коли за спокійною, врівноваженою, а іноді й агресивною поведінкою учня може приховуватися ранима, підвладна зовнішньому впливу психіка.

Як конкретний й оцінюваний критерій рівня соціалізації старшокласника може бути обрана динаміка відношення старшокласника до життєвих цінностей. В якості досліджуваних нами були обрані такі цінності як здоров'я, переконання, дружба, любов, родина, кар'єра тощо.

Показано, що індивідуальні оцінки життєвих цінностей і особливо їхня динаміка від минулого до майбутнього істотно відрізняються для різних учнів у загальноосвітній школі і в ліцеї. Це свідчить про наявність принципових соціально-психологічних розходжень між ними. З одного боку, це характеризує їхні особистісні якості, наприклад, здібності, критичність характеру, рівень відповідальності і спрямованість особистості в цілому, а з іншого боку, є відображенням тих норм життя, що формує сьогодні суспільство.

У більшості учнів спостерігається значна позитивна динаміка в оцінці життєвих цінностей, пов'язана, мабуть, з тим, що в підлітка в цей життєвий період різко розширюється сфера стосунків з оточенням, вони стають набагато більш активними. Чітко виражена потреба в поліпшенні своїх особистісних якостей, що взаємопозв’язано з їхньою зростаючою соціальною активністю, спрямованою на досягнення певного соціального статусу.

Однак у деяких учнів спостерігається і спад значущості досліджуваних цінностей на сьогодні. Негативна динаміка від минулого до сьогодні обумовлена, зокрема, труднощами соціальної адаптації ліцеїстів. Ці результати відрізняють ліцеїстів від школярів.

Динаміка соціального благополуччя ліцеїстів стала предметом також спеціальних досліджень за методом експертних оцінок кураторів груп. Як характеристики (чи показники якості) соціалізації ліцеїстів були обрані: 1) рівень комунікативності (соціальна адаптація в групі); 2) адекватність відносин з педагогічним колективом; 3) адаптація до особливостей навчально-виховного процесу в ліцеї; 4) психофізіологічна вартість адаптації до умов ліцею; 5) активність і результативність науково-дослідницької роботи; 6) впевненість у собі; 7) сформованість інтернального контролю; 8) рівень емпатії; 9) загальний рівень соціалізації (сума показників за пунктами 1, 2, 3, 5 і 6).

Установлено, що активність і результативність науково-дослідницької роботи учнів, загальний рівень соціалізації, освітній рівень і оцінка ліцеїста як майбутнього професіонала досить добре корелюють між собою (r = 0,41 – 0,76). Таким чином, активність і результативність науково-дослідницької роботи вносить вклад у рівень даних узагальнених характеристик, а їхня інтегральна оцінка може використовуватися як показник успішності навчально-виховної діяльності.

Наприкінці навчання в ліцеї відносно висока кореляція зберігається між рівнем комунікативності і соціальною адаптацією в групі, адекватністю відносин з педагогічним колективом, адаптацією до особливостей навчально-виховного процесу в ліцеї, впевненістю в собі і психофізіологічною вартістю адаптації до умов ліцею. Якщо висока кореляція між впевненістю в собі й іншими показниками соціалізації зберігається, то зв'язок адаптації до умов ліцею з її психофізіологічною вартістю знижується.

Виявилося також, що в цілому за два роки навчання в ліцеї більш успішно соціалізувалися ті, хто мав при вступі високий вихідний рівень відповідних показників. Вони його зберегли і до кінця навчання, коефіцієнти кореляції між досліджуваними показниками ліцеїстів на початку навчання і наприкінці досягають високих величин (r = 0,62 - 0,96).

Учні, що мешкають у гуртожитку, можуть зазнавати додаткових труднощів у соціальній адаптації, обумовлених особливостями побуту і міжособистісними стосунками як з ліцеїстами, так і зі студентами різних курсів.

Для вивчення особливостей адаптації ліцеїстів до життя в гуртожитку використовувалася анкета, складена на підставі опитування абітурієнтів, ліцеїстів і студентів з питань їхнього спільного побуту і труднощів соціально-психологічного плану, з якими вони зіштовхуються в гуртожитку.

Отримані результати говорять про те, що більше половини ліцеїстів беруть участь у спільній побутовій діяльності: разом готують і приймають їжу, разом прибирають кімнату. Усі ліцеїсти допомагають один одному виконувати домашнє завдання. Однак життя в гуртожитку позитивно впливає на успішність тільки в 38% ліцеїстів, а негативно – у 19%. У 81% ліцеїстів життя в гуртожитку відбилося на характері. Нормальні відносини в кімнаті склалися практично у всіх ліцеїстів, побутові конфлікти бувають не часто, і практично усі відзначають, що, в цілому адаптувалися до життя в гуртожитку. Проте в окремих ліцеїстів виникають проблеми комунікативного плану, вони не можуть успішно корегувати свій побут, установити свої стосунки із сусідами і швидко адаптуватися до життя в гуртожитку, а це негативно впливає на їхню успішність і стан здоров'я. Такі учні отримують індивідуальну допомогу куратора, психолога і викладачів.

Оскільки ліцеїсти приходять до ліцею із зовсім різних навчальних закладів міста й області, їм необхідно адаптуватися до нового колективу викладачів, нового колективу учнів і виникаючі в них при цьому проблеми можуть негативно відбитися на їхньому психоемоційному стані, на стані здоров'я. Тому на початку другого семестру з ліцеїстами першого курсу проводиться тренінгове заняття на розвиток довіри і згуртованості в навчальній групі. Воно дозволяє учасникам краще пізнати один одного, відчути єдність, налагодити взаєморозуміння й атмосферу співробітництва в групі.

Мотивація самоформування еколого-валеологічної культури старшокласника ефективна при використанні інтерактивних методів: діяльні тести або ігрові заняття, що включають, наприклад, ділові ігри, мозкові штурми, роботу в мікрогрупах, підготовку спільних робіт, доповідей і дискусії. Такі заняття дозволяють не тільки надійно виявити, але й, що особливо важливо, вплинути на рівень мотивації старшокласника до розвитку своєї валеологічної і духовної культури. Прикладом такої роботи може бути інтерактивне заняття з використанням методу Делфі для розвитку ціннісно-мотиваційної орієнтації й оцінки значущості факторів здоров'я старшокласника.

Для здійснення найвищого самореалізаційного рівня формування особистої еколого-валеологічної культури ліцеїста величезне значення, на наш погляд, має науково-дослідна робота (як за темою, пов'язаною зі здоров'ям і здоровим способом життя, так і за іншими темами). При цьому спеціальне спілкування і діяльність, пов'язана з виконанням роботи, а також участь у семінарах і конференціях як ліцейського, так і вузівського й обласного загальношкільного рівнів, сприяють особистісному, професійному розвитку, повній гармонійній реалізації себе.

Уміння планувати, організовувати свою діяльність – важливий інструмент саморозвитку, особистісного і професійного зростання. Тому з ліцеїстами першого курсу проводиться тренінгове заняття на розвиток тимчасової перспективи і здатності до цілеполягання. На основі цього заняття ліцеїстами під керівництвом психолога були проведені наукові дослідження, спрямовані на оцінку здатності самоврядування ліцеїстів і умінь, що його забезпечують, і на вивчення найбільш значущих на найближчі два роки цілей ліцеїстів, а також виділених ними ресурсів (те, що сприяє досягненню мети) і перешкод (те, що перешкоджає досягненню мети) на шляху до досягнення цілей. Пріоритетними цілями на найближчі два роки для ліцеїстів першого курсу є: вступити до університету, мати відмінний атестат, стати гарним медиком, пізнати кохання. Мета «вступити до університету» зустрічається найбільш часто. Для її досягнення ліцеїсти передбачають використовувати наступні ресурси: родина, цілеспрямованість, знання, друзі, гроші, бажання, завзятість тощо. На шляху до досягнення цієї мети ліцеїсти бачать наступні перешкоди: ледачість, матеріальні проблеми, конкуренція, тупість тощо. Кореляційний аналіз даних за курсом і даних за групами виявив: досить високу збіжність думок при виборі цілей (що вказує на професійну мотивацію і єдність ліцеїстів); розбіжність думок ліцеїстів при визначенні ресурсів і перешкод (тобто ліцеїсти виділяють різні ресурси і бачать різні перешкоди на шляху до досягнення мети «вступити до університету»).

Донецькому медичному ліцею в період 20 – 22 грудня 2003 року була доручена організація і проведення конференції “Екологія Донбасу і здоров'я молоді”.

Робота проходила в інтерактивній формі з використанням ділових ігор, починаючи зі знайомства (вправ, спрямованих на підготовку учасників до роботи в групі, на створення комфортної атмосфери довіри, згуртованості і співробітництва) і закінчуючи аналізом очікувань і підведенням підсумків конференції. Зокрема, були проведені вправи, спрямовані на визначення понять “здоров'я” і “факторів здоров'я”, методом мозкового штурму були визначені основні фактори, що впливають сьогодні на здоров'я молодої людини в Донбасі. Аналіз отриманих результатів показав, що учасники конференції досить добре розуміють сутність здоров'я і виділяють фактори здорового способу життя.

Узагальнення досвіду проведеної роботи дозволило розробити методичні рекомендації для викладачів ліцею, одне з основних положень, яких полягає в тому, що валеологія для ліцеїста-медика повинна формуватися як світогляд, як теоретична основа соціальних, професійних й індивідуально-особистісних технологій спілкування, освіти та діяльності. Такий підхід глибше відбиває її сутність і є концептуально продуктивним для професійного й особистісного становлення ліцеїста. При цьому супроводі створюються умови для формування наступних основних загальних характеристик ліцеїста: соціальна відповідальність, екологічна і валеологічна компетентність, здоров'я (фізичне, біологічне, психічне, соціальне, духовне благополуччя), творча активність особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алфiмов В.М. Сучасний український ліцей. – К., 1995. – 136 с.

2. Кривошеєва Г.Л. Формування культури здоров’я студентів університету: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / ЛДПУ.- Луганськ, 2001. - 20 с.

3. Латышева Т.В. Социально-педагогическое сопровождение учебно-воспитательного процесса в лицее Донецкого медицинского университета // Материалы международной научно-практической конференции “Прикладна соціальна політика: проблеми використання та розповсюдження”. - Донецк. – 2002.- С. 149-151.

4. Мягченко А.П. Культура личности – проблема валеологии // Материалы всеукраинской научно-методической конференции “Здоровье и образование: проблемы и перспективы” / Гл. ред. А.Г. Рыбковский – Донецк: ДонГУ, 2000. – 416 с.

5. Тарапата Н.И., Манжелеев Г.Н., Латышева Т.В., Попов Б.Г. Динамика отношения к жизненным ценностям и формирование личности старшеклассника // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. за ред. Єрмакова С.С. – Харків-Донецьк: ХДАДМ (XXI II ), 2005. - №10. – 256 с. (С. 116-119).


ББК 74.00я73

Георгій МАНЖЕЛЄЄВ, кандидат медичних наук, доцент

Катерина БАКІНА, ліцеїстка

Світлана БАЛАХОНОВА, викладач

Тетяна ЛАТИШЕВА, психолог

Донецький державний медичний університет ім. М. Горького

Донецький медичний ліцей

ДУХОВНІСТЬ У ВИХОВАННІ ЗДОРОВОГО ПОКОЛІННЯ

Сьогодні український народ будує суверенну державу. Історичний шлях людства показує, що держава могутня та незборима тоді, коли міцне не тільки її коріння, а й молоді пагони, що вже своїм народженням сягають у звичаї та традиції нашого народу. Роки ранньої юності (вік ліцеїста, старшокласника) - це період духовно-естетичної сензитивності і найбільш активного розвитку як психофізичних, так і морально-духовних якостей людини. Формування здорового способу життя в цей час дуже тісно пов'язано з особистісним розвитком і соціалізацією, тому є пріоритетним напрямком виховання старшокласника, а духовність і духовні сили організму розглядаються як одна з найважливіших складових здоров'я, як основа активної творчої діяльності і професійного становлення.

У соціально-педагогічній літературі проблема духовності сьогодні обговорюється в різних аспектах - як на філософському і загальнонауковому рівнях, так і на рівні конкретних наук і практичних технологій. При цьому більшість дослідників і педагогів відзначають сьогодні факт утрати моральних і духовно-ціннісних орієнтирів у молоді.

У сучасному світі мало хто звертає увагу на принципи народної моралі. Більшість батьків забувають, що у вихованні української дитини надзвичайно важливим було саме моральне виховання, базоване на Божих заповідях, зі збереженням найкращих рис народного менталітету, відображених у фольклорних творах. Це, насамперед, духовність, людяність, милосердя, працелюбність, розум, кмітливість, допитливість. Вироблення цих рис у наших дітей з метою їх подальшого закріплення в народній пам'яті – одне з найголовніших завдань кожного українця.

Не дивно, що тема дитини як явища української етнології та фольклористики посідає чільне місце у віруваннях та обрядовості, роль яких дуже важлива в житті кожної людини. Адже вірування та пов'язані з ними обряди є одним із провідних чинників формування світогляду, духовного і творчого розвитку особистості. З давніх-давен і до сьогодні народні вірування, обряди, звичаї мають вплив на дитину від моменту її народження й аж до юнацтва, визначаючи подальший життєвий шлях. Ось чому в наш час проблема духовності молоді як фактора її здоров'я набула такої актуальності.

У загальнонауковому плані можна виділити декілька підходів до аналізу проблеми. По-перше, духовність може протиставлятися релігійності. Це виражається в наступному. На планеті співіснують мільйони невіруючих і навіть активних атеїстів з мільйонами віруючих, що сповідують християнство, іслам, буддизм, чи якусь іншу релігію. Представники однієї релігії часто вважають бездуховною іншу релігію або віру. Не можна не визнати і той факт, що як серед віруючих, так і серед атеїстів багато людей естетично піднесених і духовно багатих. Інша позиція, навпаки, зводиться до визнання тільки релігійної духовності. У цьому випадку всі інші форми духовності (культурні, наукові, художні) відкидаються. Цей підхід властивий релігійному фундаменталізму. Незалежно від віросповідання, з теоретико-пізнавальних позицій він зовсім безперспективний. З позицій третьої сторони визнається можливість високої духовності поза релігією, наприклад, у сфері мистецтва, літератури, науки тощо. Однак найбільш загальною і перспективною, очевидно, варто визнати точку зору, коли релігія (віра) розглядаються як складова частина духовності і культури в цілому. При цьому цінуються і поважаються духовні шукання кожної релігії, але також дається і моральна оцінка її спрямованості до добра чи зла.

Характерно, що духовність, духовні сили організму і навіть релігійність всіма однозначно і тісно пов'язуються зі здоров'ям людини, зі здоровим способом життя незалежно від пануючої в суспільстві релігії або системи цінностей.

Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником культури. “Освіта і виховання є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національними шляхами”, - писав Юрій Руденко.

Повертаючись до розгляду традицій нашої Батьківщини, можна відзначити, що український народ розцінював дітей як великий дар Божий. “Діти – то Божа роса” – говорить народна мудрість. І справді, дорослі дивуються і захоплюються дитячою довірливістю, правдивістю, безпосередністю, допитливістю. Українці порівнюють маленьких дітей з янголятами, з найближчими до Бога істотами, Божими посланцями. Існує навіть прислів’я: “Вустами дитини говорить істина”. Ось чому Ісус Христос завжди любив спілкуватися з дітьми, сіяв у їхні чисті, незаплямовані душі зерна добра й істини. У народі ходив поговір, що, коли помирає маленька дитина, це Господь забирає її до свого Царства. Тому така смерть вважалася хоч і вкрай скорботною, але благословенною.

Українська етнопедагогіка бере свій початок у далеких глибинах кількатисячолітньої історії нашої землі. Спочатку в основу національного виховання була покладена психологія мирного хлібороба, який живе за законами природи. Згодом потреба захищати рідну землю від чужоземних загарбників виробила у народу стійкість і мужність, войовничість, патріотизм. Ці риси були притаманні здебільшого жителям Причорномор’я та Придніпров’я. Вже тоді існували певні форми передачі світоглядних уявлень народу від старших поколінь до молодших. Зокрема, від скіфів пішов звичай знати свій родовід до сьомого коліна, шанувати Предків. У Велесовій Книзі знаходимо спеціальну молитву пошанування “родителів”: “Слава отцям нашим і матерям, що вчили нас про Богів наших і вели нас за руку по стежці Права”.

З часом потреба в народній освіті зростала. Вже за часів Ярослава Мудрого існували початкові школи при монастирях.

Традиції української етнопедагогіки розвивали і козацькі січові школи. Козацька педагогіка ґрунтувалася на ідеях національної свободи, людської гідності.

Значний внесок у нашу етнопедагогіку зробив видатний філософ Григорій Сковорода. Він гостро засуджував відірвану від практичного життя систему виховання, яка ігнорувала природу дитини, пригнічувала в ній людські нахили і прагнення. Крім того, найвидатніші українські письменники Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Юрій Федькович зберегли для нас джерела народної мудрості, де відображені педагогічні погляди, звичаї, обряди. Маємо також праці видатних педагогів Софії Русової, Костянтина Ушинського, Григорія Ващенка та інших.

Що ж до характеру української народної педагогіки, можна сказати, що вона не нав’язлива (це і колискова пісня, і казка або скоромовка, які спонукають дитину замислитися над невідомими явищами, почуттями людей тощо).

Український дитячий фольклор як вид усної поетичної народної творчості включає в себе твори різних жанрів, пов’язаних з дитячим побутом. Це різноманітні й оригінальні колискові, забавлянки, ігрові пісні, дражнилки, лічилки, казки, загадки й жартівливі пісні.

Священне право на вільну працю народ виборював століттями, у праці він відстоював свою честь і гідність.

Ось чому цінність людини вимірювалась передусім й ставленням до праці. Не випадково основу народної педагогіки становило трудове виховання. Навіть народження дитини сприймалося народною свідомістю як поява нового трудівника. Дитині треба було працювати щодня з того моменту, як вона навчилася тримати ложку в руці, адже українська народна педагогіка підкреслювала необхідність раннього виховання дітей у традиційному дусі. Таким чином, вже до 5-7-річного віку дівчата і хлопчики були певною мірою підготовлені до справжньої трудової діяльності. Саме у цей час їх залучали до допоміжних господарських робіт, наприклад, до намотування цівок.

Дуже вагомого значення надавалося першій самостійній роботі дитини. Так, наприклад, наприкінці XIX ст. на Україні в деяких селах Сумщини, Полтавщини, Харківщини виконували обряд спалювання першої нитки, випряденої дівчинкою. Сподівалися, що обрядові дії забезпечують успішне виконання цього виду робіт у майбутньому (“щоб нитки далі так же скоро прялись, як горять”). Це також символізувало “офіційне” залучення маленької трудівниці до конкретного трудового обов’язку.

Змалку дитині прищеплювалася думка про ганебність бути невмілою, ледачою (“Що посієш, те й пожнеш”, “Якби вовк все лежав, то б досі здох”).

Народна педагогіка потребувала розумного вихователя, дотримування єдності вимог (“Хто дітям потаче, той сам плаче”, “Де багато няньок, там дитя каліка”).

Виховуючи культуру поведінки, в Україні здавна застосовували різні застереження, навчення, навіювання, які часто прирівнюють до забобонів: “Не сідай за кут стола, бо не одружишся”, “Коли сидиш, не дригай ногами, бо чорта колишеш”, “Не сьорбай і не клацай ложкою по зубах, бо матимеш заїди”. Якщо це не допомагало, то народ не заперечував проти фізичних покарань: “Б’ють – не на лихо учать”, “Хто годує, той і б’є”. Водночас народна мудрість часто розглядала такі дії як недоцільні й марні: “Не вчи дитину штурханцями, а хорошими словами”, “Хто б’є дитину, той не виховує добру людину”. Дуже часто, щоб дитина зрозуміла, що вчинила недобре, в народі застосовували жартівливі примовки, як-от: “Ой, піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні, славний з мене був би козак”.

Основним осередком виховання на Україні завжди була сім’я, де дитина пізнавала перші моральні норми, де формувався її світогляд.

Батько й матір були святими у кожній українській сім’ї, тому дітей привчали слухатися дорослих, виконувати вимоги батьків, піклуватися про хворих, бідних, сиріт, тварин.

Практика виховання у трудових сім’ях спрямовувалася також на вироблення таких якостей, як миролюбність, гостинність, товариська солідарність, вірність дружбі (“Вірний приятель – то найбільший скарб”).

Тож, як бачимо, у прислів’ях і приказках – перлинах словесного мистецтва, створених впродовж тисячоліть, - зафіксовано найважливіші принципи народної моралі українців, знання і досвід громадського життя, здобуті в галузі матеріальної і духовної культури.

З позицій соціальної психології духовність і духовні сили організму можна трактувати як комплекс якостей людини і стан її душі, що виражають єдність психічного і фізичного, соціально-особистісного і релігійного змісту людини, спрямованих на розвиток і твердження істинно людського, на формування культури, збереження і розвиток людини як виду. Духовні сили людини вивільняють резервну психічну енергію, розкривають творчі здібності, стимулюють і зміцнюють психофізіологічні функції і здоров'я в цілому. В особливих випадках вони надихають на рекорди і відкриття, допомагають пережити найтяжкі життєві позбавлення. Варто підкреслити, що фізична культура оптимізує фізіологічні процеси, а естетичне, духовне виховання оптимізує психічні процеси. Взаємодія фізичного і психічного породжує позитивні емоції в процесі фізичної діяльності. Вже на рівні неусвідомленої потяги до краси виникає особливий стан людини у формі «м'язової радості», ці емоції спонукають і до занять фізичною культурою, фізичною працею, до пошуку гармонії рухових дій, розвивають уяву.

Переконливий приклад - емоційний вплив музично-ритмічної діяльності, на якому будуються оздоровчі фітнес-програми і технології. Досягається ефект ритмо-темпу, коли вплив на емоції і почуття створює ефект ейфорії - почуття легкості, розширення границь простору й часу. Цей стан - синергія духовного і фізичного - реалізує вищі духовні потреби бути здоровою, красивою, активною і творчою особистістю.

Як бачимо, духовний розвиток і духовні сили організму є найважливішими факторами здоров'я, умовами формування здорового способу життя і культури молодої людини в цілому. Виховання молоді таким чином повинно оптимально поєднувати народні традиції з передовими науковими розробками в галузі соціальної психології.


ЛІТЕРАТУРА

1. Латышева Т.В., Тарапата Н.И., Манжелеев Г.Н., Антонов В.А. Духовные силы организма как фактор здоровья // Педагогіка, психологія та медико-біологічніі проблеми фізичного виховання і спорту: Зб.наук пр. за ред. Єрмакова С.С. – Харків-Донецьк: ХДАДМ (XXI II), 2005. - №10. –С. 154-159.

2. Платонов Г.В., Косичев А.Д. Проблемы духовности личности (состав, типы, назначение). Вестник МГУ. Серия философии, 1998. - № 3.

3. Погромская А.И. Духовность: понятия и факторы формирования // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб.наук пр. за ред. Єрмакова С.С. – Харків-Донецьк: ХДАДМ (XXI II), 2004. №18. –С. 25-31.

4. Ротерс Т.Т. Синергия духовного и физического в процессе музыкально-ритмической деятельности человека // Педагогіка, психологія та медико-біологічніі проблеми фізичного виховання і спорту: Зб.наук пр. за ред. Єрмакова С.С. – Харків-Донецьк: ХДАДМ (XXI II ), 2004. №18. – С. 82-87.

ББК 74.202


Наталія ДЬЯЧЕНКО,

вчитель-методист Донецької загальноосвітньої
школи I-III ступенів № 151

СТАНОВЛЕННЯ КОМПЕТЕНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ В СИСТЕМІ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ


Освіта сьогодення визначена як цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями. Результатом його має бути “інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності” (Закон України “Про загальну середню освіту” // “Освіта України №25 від 25 липня 1999р.) Актуальність впровадження нових педагогічних технологій акцентувалася на II Всеукраїнському з’їзді працівників освіти і визначена діючими навчальними програмами. Освітній процес сьогодення спрямований на ідеї загальнолюдських цінностей на засадах українознавства, виховання патріотизму, багатовікового духовного потенціалу з урахуванням суспільних проблем щодо рівня освіти, світових тенденцій, глобалізації розвитку науково-інформаційних технологій, які націлені на виховання компетентної особистості, здатної до прийняття нестандартних рішень і творчого мислення.