Geum.ru

Donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материалаДокументы

Содержание


Аналіз сутності і поняття системи формування еколого-валеологічної культури.
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Методика дослідження. Розробляючи методику дослідження в педагогіці, необхідно базуватися на концепціях, що добре перевірені досвідом і мають як філософські і загальнонаукові, так і конкретно-наукові, технологічні обґрунтування. У цьому випадку методика дозволяє отримати нові дані для оптимізації навчально-виховної діяльності і розробити на цій підставі конкретні практичні рекомендації.


Важливо також врахувати, що педагогічні задачі формулюються кожним викладачем значною мірою індивідуально на основі певної картини світу і людини в ньому, образу науки і позанаукового знання, на основі визначених соціальних і особистісних ціннісних орієнтацій. Тому слід виділити деякі найбільш загальні положення побудови теоретичної моделі формування еколого-валеологічної культури, а в більш широкому значенні - культури здоров'я старшокласника.

Загальнонаукова методологія в соціально-педагогічних дослідженнях може бути подана рядом підходів, однак системний підхід має особливе значення через наступні причини. Методологією системного підходу розроблені принципи, способи і сукупність дослідницьких засобів, необхідних для побудови системи; для встановлення послідовності розв’язання задач, а також методи аналізу рішень (зокрема, кваліметрія, математичне і машинне моделювання, оптимальне управління тощо).

Вибір системного підходу має переваги ще й тому, що в педагогіці неможливе повне інструментальне дослідження явища або об'єкта, а, отже, неможлива і тільки кількісна теорія. Системний же підхід відображає зв'язок і взаємозумовленість процесів через навколишню дійсність, розглядає відносно самостійні компоненти системи у взаємозв'язку. Це надалі дозволяє виявити інтегративні системні властивості та якісні характеристики досліджуваного об'єкта, що відсутні в складових компонентів; виділити інваріантні системні зв'язки і відносини, стійкі і змінні властивості, головні і другорядні параметри, оцінити значущість (ранжувати) різних характеристик системи.

Важливо також підкреслити, що для навчально-виховної діяльності особливо характерною є конкуренція факторів її оптимізації: значне підвищення рівня одних якостей (параметрів) може призводити до істотного зниження темпів розвитку інших, досить цінних і виграшних. Системний підхід при розв’язанні таких задач є найбільш продуктивним, оскільки в теорії систем розроблені досить коректні аналітичні методи оптимізації й управління. Однак поняттєво-термінологічний апарат педагогіки на цій підставі цілеспрямовано не розроблявся, тому нами застосовані наступні визначення (з багатьох відомих) вихідних понять.

Система – сукупність елементів, що знаходяться у будь-яких відносинах і зв'язках між собою, утворюючи певну цілісність. Під цілісністю розуміється надалі достатня повнота (всебічне охоплення) властивостей, зв'язків і відносин системи, як внутрішня обумовленість і єдність системи, що задають її специфіку, винятковість (сутність) і виділення даної системи із системи більш високого порядку в межах даного дослідження. Виділена сукупність елементів у такому визначенні задовольняється вимогами:

- кожний з елементів усередині системи вважається неподільним;

- задані (чи такі, що можуть бути задані) зв'язки між цими елементами;

- з оточенням система взаємодіє як ціле;

- при еволюції в часі сукупність цих елементів буде вважатися однією системою, якщо між елементами на різні моменти часу можна провести однозначну відповідність.

Для аналізу системи спочатку необхідне її визначення, тобто встановлення її положення як підсистеми в ієрархії систем. У даній роботі розглядається система формування еколого-валеологічної культури старшокласника. При аналізі її взаємодії з іншими системами і між підсистемами в середині встановлюються сутність, зміст, структурні і функціональні характеристики; критерії ефективності, параметри і фактори оптимізації системи.

Критерій ефективності – це показник, що характеризує досягнутий результат, віднесений до витрат (психоемоційних, енергетичних, матеріальних, тимчасових тощо) на його досягнення. У загальному випадку критерії повинні включати багато властивостей системи (продуктивність, надійність, якість, економічність, доцільність, оптимальність тощо). У нашому випадку критерій ефективності може характеризувати, наприклад, рівень здоров'я або творчий потенціал, або соціальність старшокласника. Умовно критерій ефективності може оцінюватися як відношення кількості успішних дій у даному виді діяльності до кількості всіх реальних дій. Можна окремо досліджувати й оцінювати ефективність досягнення успіху і ефективність уникнення невдач.

Параметри системи – це ті найбільш загальні і відносно незалежні властивості системи (характеристики, інтегральні показники якості, складові), кожний з яких, за можливістю, оцінюється кількісно (об'єктивно чи суб'єктивно методами кваліметрії) і може використовуватися як характеристика для оцінки критерію (чи критеріїв) ефективності і побудови моделі досліджуваної системи. Виділяють багато груп параметрів, такі як параметри бажаності, параметри ефективності, параметри результату, параметри мети та інші. Знаючи параметри оптимізації, можна побудувати модель і дати кількісну оцінку того чи іншого критерію (наприклад, за допомогою функції бажаності Гарінгтона).

Фактори оптимізації - це відносно прості і незалежні первинні причини, що змінюють відповідний параметр (можуть керувати даним параметром); фактор може бути утворений спільним впливом декількох простих причин. Факторів оптимізації навіть для одного конкретного параметра дуже багато; вони, як правило, взаємозалежні і взаємодіють, тому намагаються виділити деякі контролюючі, тобто найбільш значущі, інформативні і, по можливості, вимірювані фактори. У взаємодії всі вони і повинні забезпечувати цілісність, ефективність, надійність, стійкість, результативність, продуктивність та інші критеріальні властивості системи, необхідні умовою задачі.

У процесі дослідження системи встановлюються закономірності її функціонування, тобто стійкі зв'язки між факторами і параметрами оптимізації. При цьому кожний із параметрів системи є певним функціоналом групи факторів оптимізації. Безумовно, значущість тих чи інших факторів і параметрів залежить від специфіки досліджуваної системи. Соціально-педагогічна діяльність має свою сильно виражену специфіку, а, отже, і свої особливі факторно-параметричні взаємозв'язки і відносини. Їхнє виявлення і складає основний предмет системного дослідження.

Таким чином, системний підхід припускає:

- визначення досліджуваного об'єкта як системи, ефективність (чи якість) якої характеризується заданими критеріями;

- кожний із критеріїв оцінюється (у кращому випадку - обчислюється) за параметрами оптимізації системи;

- у свою чергу параметри системи змінюються (керуються) шляхом впливу відповідної групи факторів;

- вивчення взаємозв'язків факторів і параметрів оптимізації і визначення критеріїв ефективності з метою побудови моделі й оптимального управління системою;

- дослідження моделі і розробку рекомендацій (наприклад, з управління системою).

Якщо надалі необхідно розкрити механізм процесу, встановити тверді причинно-наслідкові зв'язки, тобто від знання перейти до розуміння функціонування системи, то необхідно продовжити дослідження, включивши такі етапи:

- вивчення поведінки частин системи окремо (кожен параметр може розглядатися як підсистема);

- розуміння частин структурується в спробі розуміння цілого через взаємодію частин;

- розгляд досліджуваної системи як частини системи більш високого рівня;

- пояснення поведінки узагальнюючого цілого;

- розуміння цілого розгортається (дезагрегується) для пояснення поведінки частини; таким чином, досліджувана система отримує пояснення шляхом визначення її функції в узагальнюючій системі.

Аналіз сутності і поняття системи формування еколого-валеологічної культури. Задача корекції особистості молодої людини – це одне з найважливіших питань, тому що особистість вихованця є основним критерієм ефективності освітньої системи. Тут же відзначимо, що вік 15 - 17 років є найбільш значущим періодом у розвитку особистості індивіда: людина починає виділяти себе як об'єкт самопізнання і самовиховання, досить чітко усвідомлює свої можливості, формує свої життєві цінності і, зокрема, ставлення до свого здоров'я. Особливості віку старшокласника пов'язані також з його домінуючою спрямованістю в майбутнє - до майбутніх принципових змін у житті, пов'язаних зі зміною соціального статусу і необхідністю професійного вибору.

Процес формування особистості і соціалізації в ранній юності характеризується сферою спілкування і діяльності, що швидко поширюється (з набуттям індивідом соціального досвіду), розвитком і помноженням його контактів з іншими людьми. За посередництва цих контактів він починає більш адекватно сприймати й оцінювати себе й інших. У цей час юнак або дівчина отримують можливість бути не тільки об'єктом, але і суб'єктом соціальних процесів, впливати на соціалізацію інших людей. У зв'язку з цими особливостями вплив референтних груп на загальну культуру молодих людей і на їх еколого-валеологічну культуру, зокрема, може мати домінуюче значення.

При організації навчальної діяльності необхідно враховувати також особливості соціально-культурного, професійно орієнтованого (медичного) середовища ліцею. У деяких конкретних випадках цей фактор є визначальним.

Поставлена проблема – формування еколого-валеологічної культури (не торкаючись її соціально-політичних аспектів) – у юнацькому віці набуває особливої значущості через наступні причини. У ці роки можна найбільш ефективно закласти потребу в здоровому способі життя, у творчості і самовдосконаленні, сформувати інтереси і принципи (внутрішню мотивацію) базової культури молодої людини. Для медичного ліцею такий підхід стає провідним, оскільки формування культури здоров'я, здорового способу життя, валеологічної і екологічної компетентності повинно бути професійною потребою медика і як лікаря, і як просвітителя (педагога), і як дослідника.

Інша, не менш важлива умова. За даними досліджень ліцею і ДонДМУ сьогодні до 50 - 70% школярів, що прийшли в ліцей, мають хронічні захворювання опорно-рухового апарату, органів зору, шлунково-кишкового тракту й ін. Аналіз здоров'я школярів, що приходять у вузи, свідчить про те, що мало хто з них починає своє студентське життя практично здоровим. За даними Міністерства охорони здоров'я України до 90% дітей, учнів, студентів мають відхилення в здоров'ї. Погіршення стану здоров'я учнів відбувається на тлі напруженої санітарно-епідеміологічної ситуації. Розширюється захворюваність туберкульозом, СНІДом, хворобами, що передаються статевим шляхом, реєструються осередки особливо небезпечних інфекцій.

Проблема екології й здоров'я особливо актуальна для Донецька і Донецько-Придніпровського регіону, де особливо велика кількість шкідливих речовин, що викидаються в навколишнє середовище (більше 80% від загальної кількості по Україні).

Низький рівень здоров'я молоді обумовлений також відсутністю в неї належного інтересу до свого здоров'я. Дослідження рівня валеологічної освіченості і культури здоров'я школярів виявили досить низький рівень знань з питань гігієни, фізичного і статевого виховання, репродуктивного здоров'я, оцінки значущості особистих факторів здоров'я [2, 3, 5]. Особливу стривоженість викликає факт дуже низької фізичної активності учнів (менше 60% необхідного рівня).

Необхідність формування культури здоров'я старшокласників обумовлена також інтенсивним розвитком самосвідомості особистості, виробленням стабільного способу життя, що більш ніж на 50 – 60 % визначає саме здоров'я людини. Культура здоров'я, здорового способу життя ліцеїста розглядається як основа самореалізації, високої працездатності, активного плідного життя.

Ще один аспект проблеми обумовлений тим, що культура здоров'я покликана формувати особливий стан психофізіологічної готовності до професійної діяльності в нормальних, а для лікаря - і в екстремальних умовах; забезпечувати підвищений рівень професійної працездатності як розумової, так і фізичної.

Екологія і валеологія встановлюють, що людина і середовище - дві тісно взаємозалежні (практично невід’ємні) частини однієї системи. Здоров'я людини припускає її фізичне, біологічне, соціально-психологічне і духовне благополуччя, що можливо лише в сприятливому природному і соціальному оточенні. Еколого-валеологічна культура передбачає співтворчість усіх людей у збереженні здоров'я, співтворчість людини з Природою і Розумом і втілення в собі ідеалів Істини, Добра і Краси, поєднує дослідницькі, просвітительські і мистецькі начала. Тому сутність еколого-валеологічної культури (а в загальному значенні - культури здоров'я) старшокласника - це найважливіша складова оптимізації навчально-виховної діяльності. Вона покликана відстоювати пріоритетне значення творчої активності, гуманності і духовності людини у формуванні здорового суспільства. Вона стверджує можливості і доцільність самовдосконалення, самостворення, самозцілювання й обґрунтовує принцип - людина здатна допомогти собі сама, якщо вона формує і використовує тренуючі фізичні і психологічні навантаження, гігієнічний аскетизм, активне творче ставлення до соціуму.

Аналіз наукової літератури і державних програм з даного питання дозволяє зробити висновок, що культура здоров'я визначається зокрема такими складовими: здоров'я, фізичний розвиток і розумова працездатність, творча активність, валеологічна й екологічна компетентність, ставлення до життя, до свого здоров'я, до розвитку і самовдосконалення тощо. Дані якості є життєвою основою успішного, гармонійного становлення особистості старшокласника і студента.
Еколого-валеологічна культура – це один із основних параметрів оптимізації освітньої системи медичного ліцею. Він має включати теорію і практику досягнення і збереження «ідеального» здоров'я ліцеїстів і навколишнього середовища. При цьому, здоров'я припускає не тільки оптимальний психосоматичний стан і соціально-психологічне благополуччя людини, але й високий рівень його духовно-морального розвитку і відповідний рівень його навколишнього середовища.

Еколого-валеологічна культура для ліцеїста-медика має формуватися як світогляд і теоретична основа соціальних, професійних та індивідуально-особистісних технологій спілкування, освіти й діяльності.

Запровадження еколого-валеологічної культури ліцеїста і як сукупності наукових знань, і як навчальної дисципліни, і як практики відображає її сутність і є найбільш продуктивним для професійного й особистісного становлення ліцеїста-медика.

Аналіз педагогічного досвіду показує (принцип мотивації), що свої знання й уміння передати учню неможливо, можна передати тільки інформацію. Однак, якщо розвивати природну пізнавальну активність учня, формувати мотивацію до навчання і передавати при цьому необхідну інформацію, то все це в системі буде спонукати учня до того, щоб самостійно перекласти одержувану інформацію на свою мову, свій понятійний апарат (тезаурус) – тільки тоді передана інформація стає знаннями конкретного учня, буде ним інтеріоризована, зведена до відповідності з іншими знаннями у систему.

Далі, для того, щоб сформувалися уміння і навички, необхідна мотивація практичного використання отриманих знань. Знання, уміння, навички і мотивація в системі формують елементи професійної компетентності й особистісного розвитку.

Розвиток мотивації пошуку і створення нового, більш довершеного, формування мотивації самовдосконалення одночасно з наданням можливостей навчитися творчо користатися своєю компетентністю – вищий ступінь освітньої діяльності. На цьому щаблі людина здатна самостійно реалізовуватися, удосконалювати своє персональне Я.

Особливістю такого мотиваційно-діяльнісного підходу є включеність механізму саморозвитку: правильна мотивація призводить до успіху (нехай маленького); досягнутий успіх у справі підсилює внутрішню мотивацію, що вивільняє резервні здатності і можливості людини; а останнє є основою для підвищення успішності діяльності.

Таким чином, на всіх етапах навчально-виховної діяльності мотивація є невід'ємним і найважливішим фактором діяльності. У цьому зв'язку формула динаміки освітнього процесу така: хочу знати - знаю, хочу вміти - умію, хочу бути досконаліше - роблю все для самовдосконалення.

Людина – суб'єкт історичного процесу, розвитку культури на Землі, біосоціальна істота (представник виду homo sapiens). Сучасна гуманістична психологія відмовляється сприймати людину як суб'єкта життєдіяльності (що змінює все, включаючи природу “для себе”) і розглядає людину як пріоритет природної світобудови, як системотвірний фактор світу (принцип пріоритетності людини в природній світобудові).

Наслідуючи ідеї філософа Г.П. Щедровицького про рівноправність усіх наук у вирішенні проблеми людини, усі знання про людину можна звести до наступного уявлення про неї:

1) як про організм;

2) як про функціональний елемент соціальної системи (соціуму);

3) як про вільну і суверенну особистість (про персону).

При цьому, наочний образ людини, – точка в просторі з ортогональними координатами, а всі люди створюють гіперповерхню.

Будемо (як наслідок принципу) вважати, що життєдіяльність (життєтворчість) людини і її добробут обумовлені єдністю взаємодії фізичного, біологічного, психологічного, соціального і духовного факторів (загальнонауковий підхід); єдністю соматичного і психічного (медицина); єдністю тілесного, щиросердечного і духовного (теологія). Інтегрованим результатом цієї єдності взаємодії факторів з позицій педагогіки культури здоров'я є здатність людини зберігати і зміцнювати здоров'я, успішно взаємодіяти із соціумом, з конкретними людьми (співпрацювати), бути джерелом власної активності і творчого ставлення до життя.

У гуманістичній філософській і соціально-психологічній літературі аналізуються різні підходи до поняття людини: як індивід, як суб'єкт діяльності, як особистість, як індивідуальність, як персона, як унікальність індивідуального Я тощо. У педагогіці, на нашу думку, можуть застосовуватися всі ці поняття і відповідні до них уявлення залежно від розв'язання задач.

Людина постійно співвідносить знання про власний стан з інформацією, що надходить ззовні, про стан навколишньої дійсності і про себе. Залежно від цього вона коректує потреби і цілі, свою поведінку і діяльність. Чим адекватніші (точніші) ці інформаційні зв'язки (між потребами людини, результатами її діяльності, станом оточення і своїм власним), тим імовірнішим є досягнення мети. Інтуїтивна або глибоко осмислена потреба знати в більшій чи меншій мірі притаманна усім. Тому потреби, бажання, прагнення, інтереси, мрії, сенси, настанови тощо виникають (формуються чи дістаються) у людини разом з можливостями і силами для їхнього досягнення і здійснення. Єдиною межею розвитку, яку ми досягаємо, є та, яку ми самі собі визначаємо (принцип самодостатності).

Характер зв'язку, що утворюється між метою і мотивом (потребою), істотно розрізняється залежно від того, задані цілі самостійно чи сформовані (за бажанням) людиною. У першому випадку зв'язок формується від мети до мотиву, а в другому - від потреби, цінностей і мотиву до мети. Для найбільш успішної діяльності характерний другий варіант. Тому важливо, щоб головні цілі людина визначила і сформулювала (немов) самостійно на підставі внутрішніх спонукань.