Geum.ru

Максима Едуардовича "Походження та рання історія міста Катеринослава"

Вид материалаДокументы

Содержание


Кавун М.Е.
Кавун М.Е.
Болебрух А.Г.
Болебрух А.Г.
Посунько О.М.
Кавун М.Е.
Подобный материал:
1   2   3   4   5
Болебрух А.Г. Спасибі! Максим Едуардович, вам слово для відповіді.

Кавун М.Е. Прошу шановних членів ради дати мені можливість на всі ці моменти відповісти дуже детально, оскільки серйозність...

Болебрух А.Г. Максим Едуардович, давайте так. Ми сьогодні Раду доконаємо. Мені здається, що, звичайно, багато зауважень, Анатолія Васильовича, досить правдиві і обґрунтовані. Але ви зосередьтесь на принципових, розумієте, там де дійсно не врахували, не подивились якісь справи, в такому дусі. Як їх немає в списку, то немає.

Кавун М.Е. Стосовно принципів, то, по-перше. Остання чверть XVIII ст. посідає не 80%, а 30% тексту – це сторінки 89-156. Теоретичний розділ не зараховується, таким чином, до цієї таблиці. Тобто, XVIII – це 30%, перша половина ХІХ ст. – 30%. Там не 20%, а 30%, я вирахував! Значить стосовно: верхня межа ранньої історії. Що таке “рання історія”? Цей термін взагалі він не має такого визначення. Він застосовується в західній історичній науці: “early history of city”, і я мав право самостійно визначати цю межу. Щодо того, що вона в мене позначена 60-ми роками, може 70-ми роками. Стосовно яких процесів йде мова? Якщо це процеси формування історичного центру, то воно завершується 60-ми роками. Якщо це формування економічного підґрунтя, то це 70-ті роки. А щодо того, що я даю кінець 80-х – початок ХХ ст. (с. 219), то це в мене таблиця. І в ній включений пункт, нижній пункт: стійкий розвиток, інтенсифікація і стійкий розвиток, вона включена в таблицю для кращого розуміння цього процесу зростання міста. Із тексту можна зрозуміти, що вона не входить до ранньої історії міста. А 60-70-і роки – це суперечливий період, дійсно перехідний. Коли частина процесів закінчується, частина отримає новий початок, але цілком такої межі не було. Стосовно фрази моєї, що: “Сьогодні стає особливо помітною відсутність фундаментально розробленої наукової історії головних міських центрів – Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Сімферополя”. Зауваження стосовно Херсону. Херсона в мене тут немає. Я ці всі праці, я їх знаю. Але я не включав їх в список, щоб його штучно не збільшувати. Він і так великий – 469 позицій. Тобто, враховувалися тільки ті роботи, які безпосередньо входили в дослідження. Щодо Херсона також, Херсон тут не згадується. Щодо Запоріжжя. Це я хочу наголосити розуміння фрази “фундаментально розроблена наукова історія”. Вона не має ніякого негативного відтінку. Справа в тому, що “фундаментально розроблена” – це не одна монографія, дві, три монографії, тобто, критерій тут досить невизначений. Тобто, по Запоріжжю, я знаю, є популярні нариси, потім вийшла монографія Карагодіна. На жаль, це мені не дає такого права говорити, що це “фундаментально розроблена наукова історія”. І знову ж, це фраза ця, вона поставлена в тому контексті, що воно було б дуже добре, тобто, ну це є перспектива досліджень. Тобто, немає ніякого негативу. Що стосується, з якого боку я це визначав – “Фундаментально розроблена наукова історія”. Зі специфіки історичної урбаністики. Тобто, поняття це не збігається, на мою думку, з сукупністю праць, пов’язаних з історичним минулим якогось міста. Тобто, механічна сукупність праць. На наш погляд, це праці, які виходять на засадах спеціально-історичних, тобто, виходячи з системного підходу, специфіки міста як багатовимірного феномену. Тобто, я не можу, на жаль, сказати. Деякі з цих праць, вони не досліджують на такому ґрунті. Тобто, знову ж нема негативу. Стосовно праць А. Скальковського. “фрагментарність висвітлення історії міст”. Мабуть, слід було сказати “урбанізація”. Тобто, знову ж таки: у Скальковського йде в “Опыте статистического описания», в «Історії Нової січі», є досить побіжні фрагменти стосовно ну, зокрема, Катеринослава і, мабуть, ми мали все ж таки на увазі більш Степову Україну. Це зауваження воно, стосовно Степової України – в роботах Скальковського «Первое тридцатилетие истории Одессы» мне знакомо, знайома вона мені, роботи Смольянінова «История Одессы», Ге «Исторический очерк столетнего существования города Николаева» - вони мені знайомі, але вони не були включені в цей список.

Стосовно “подив включення до цієї чи іншої версії, в таблицю версій літочислення окремих авторів”. Джерелами слугували як і наукові праці, але слугували і листи, і заяви, і газетні публікації. Оскільки я хочу наголосити на такій тезі, що історіографія цього питання, вона зазнала дуже сильного впливу ідеологічного. Тобто, якщо шановний опонент мені зауважує, що дисертація місцями, вона нагадує памфлет, з чим я категорично не погоджуюсь. Праці шановних основоположників, я мушу на цьому наголосити, “кодацької концепції”, вони взагалі є політичним памфлетом. Це можна пересвідчитися, будь яку фразу – там немає доказів. Там є тільки політика фактично. Я мушу на цьому... Коли пишеться, що Д.І. Яворницький, він не знав, що робив, і “писав на замовлення обкому” – це цитата [Мицик Ю.А. Скільки років нашому місту? // Січеславщина: Краєзн. альм. / За ред. Г.К. Швидько. – Д.: “Поліграфіст”, 1997. – Вип. 1. – С. 23; Мицик Ю.А. Оригінальна теорія виникнення Катеринослава історика початку ХІХ ст. // Південна Україна XVIII – XIX ст.: Записки наук.-досл. лаб. іст. Південної України ЗДУ. – Запоріжжя: РА “Тандем У”, 2001. – Вип. 6. – С. 220], це просто неповага до Яворницького. Це фраза одного з супротивників моїх, тобто це є памфлет. Я намагався навпаки, відійти від цієї позиції. Інакше не було сенсу десять років працювати таким чином. Тобто, ця дисертація, це є відхід від ідеологізації та політизації. І відхід саме в бік більш теоретичний, аніж конкретно-історичний. Що стосується “певні наукові кола”, “певні спрямування” – те ж саме. Тобто, в значенні “деяке”, в нього не вкладався негативний зміст. Стосовно етики – я вже висловився.

Стосовно Г.О. Потьомкіна. “Роль Г.О. Потьомкіна, – моя фраза, – досі не стала предметом спеціального дослідження”. “Дослідження” не в значенні окремого видання, а в якості об’єкту дослідження, тобто одна монографія, якщо вона є, теж не свідчить вона про те, що це є напрямок дослідження. І знову ж ніякого негативу, тобто, це, навпаки, я вважав би, щоб ця роль Потьомкіна, вона стала предметом спеціального дослідження.

Стосовно архівних справ московських і петербурзьких архівів. Що стосується РДАДА, РДВІА і РДАВМФ. Значить... Стосовно РДАДА. 16 фонд. 4 справи. По перше, не 4, а 5 справ. Йдеться про 5 справ – 699, 696, 799, 690 і 798. Ці справи, вони не є такі малі, як можна з виступу дізнатися, там по 500, по 600 сторінок. Тобто, маса документів. Дійсно, вони були частково введені до наукового обігу. Стосовно 17 фонду. Частину документів з цього фонду ввела до наукового обігу шановна професор Ганна Кирилівна Швидько. Тобто, мені не було потреби знову з ними, так сказать, знайомитись. А що стосується фондів 9, 10, 11 та інші. Зрозуміло, що шановний опонент, він, без сумніву, набагато краще орієнтується в фондах архівосховищ, але це було моє право, які джерела я знайшов, я їх використав, я вважаю, що вони достатньо репрезентативні. Проведена дійсно велика евристична робота. Я не погоджуюсь з тим, що я по цитатах цих монографій працював. Далі я про це скажу.

Стосовно “територіально-хронологічного” підходу, який, на думку автора, тобто, на мою, зародився наприкінці 80-х років. Російська, радянська історіографія, вона виходила все ж таки більш з міських ознак, тобто, з формування міста як комплексу цих ознак. І ніколи не було згадки про те, що стосується міст Півдня України, ніколи не було наголосу саме на першопоселенні, тобто, дійсно можна йти з доби неоліту, можна йти з запорозьких поселень, з турецьких поселень. Проте, всі ми знаємо, що Одесу датували 1794 роком, Херсон 1778-м, хоча всім відомо, що на їх місці були поселення і раніше. Саме ця фраза мала на увазі, що акцент, наголос на територіально-хронологічному підході зародився наприкінці 80-х років. Зокрема, шановний професор Василь Олексійович Пірко є теоретиком цього підходу, він має масу наукових статей з цього приводу. Тобто, цей підхід зараз активно розвивається.

Стосовно виникнення Катеринослава І й ролі В.О. Черткова. Я не намагався протиставити традиційній точці зору про роль суб’єктивного чинника, ну, в розвитку міста. Я просто намагався з іншого боку на це подивитись, тобто, у більш широкому історичному контексті. Тобто, я вважаю, що все ж таки розвиток Катеринослава І і його ліквідація, вони обумовлені більш об’єктивними чинниками. Тобто, роль фортеці була зведена до мінімуму, а цей вислів шановного опонента, що “життя мешканців унеможливлювалося в Кільченському”. Ну все ж таки, воно десять років проіснувало, це місто. Тобто, воно зазнавало значних труднощів, однак існувало. І скільки ми маємо міст Півдня України, які в таких умовах існували, і той же Олександрівськ молодий, так сказати. І це не була причина його перенесення, ну, безпосередня.

Що стосується співвідношення Катеринослава Кільченського і на Дніпрі, і Кобеляцького Катеринослава. Тут я хочу зупинитись детальніше. Стосовно згадки В. Кабузана. Згадка В. Кабузана про Кобеляцький Катеринослав є в моїй дисертації – це сторінка 101. В свій час Кабузан згадував проект при селі, при містечку Кобеляки. Він пише: “Проект этот не был утвержден”, посилається на фонд РДАДА, карта 1783 г. – «неутвержденный проект», цитата. Шановний опонент пише, що “вже влітку 1783 року губернатор розглядає роботи по будівництву Катеринослава в Кобеляках”. Тоді не зовсім зрозуміло, скільки ж років проіснувало це нове місто. Тобто, 22 січня 1784 р. виходить указ Катерини ІІ, який вирішив долю міста і “Губернскому городу Екатеринославу быть по лучшей удобности на правой стороне реки Днепра у Кайдака”. Тобто, це місто, воно проіснувало фактично, ну, рік, або півроку офіційно, якщо воно було. Я, зі свого боку скажу відразу, що цей матеріал, він не введений, на жаль, до наукового обігу. Для мене самого, ну, це досить прикро. Але яне знаю, як проходив цей процес. Як створювалися і апробувалися плани цього міста. Як “активно” розбудовувалися присутствені місця. І сам опонент шановний пише, що розбудова тривала влітку 1783 до травня 1784 рр. Тобто менше року. Фактично це є епізод, епізод формування... Ми знаємо: насаджували міста Алексополь – Нехвороща, Царичанка. Алексополь постійно блукав між Царичанкою та Нехворощею. В Кобеляках спробували насадити Катеринослав. Але ні про яке формування окремого організму третього, який можна було б назвати Катеринославом ІІ, просто я не маю права зараз це казати. Тобто, змінювати два Катеринослави на три Катеринослави. Хочу сказати, що, “як наслідок, – шановний опонент пише, – з літа 1784 року питання про місце будівництва Катеринославу знову стало відкритим”. Воно не могло стати відкритим з літа, оскільки був указ від січня 1784 року, який закрив всі ці питання, з цього приводу. Здається, мої аргументи зрозумілі. Тобто, йдемо далі: “Наявність проміжної ланки між Катеринославом І та Катеринославом III у вигляді Катеринослава II у Кобеляках і стала як для нового правителя І. Синельникова, так і для Г. Потьомкіна, фактором, що розривав зв'язок між Кільченським і Дніпровським Катеринославом”. Зв’язок цей розривала кількість, комплекс чинників. Оскільки ми знаємо, що між Катеринославом І та ІІ все ж таки був, дійсно був зв’язок. До нього переносилися до 40 споруд Катеринослава І, перенесли функції. Тобто, все ж таки, цей Катеринослав ІІ, це є або побіжний епізод. І ще один доказ, що він не відноситься до фази урбанізаційних процесів в Дніпровському Надпорожжі. Тобто, це є досить інший регіон. Взагалі я розумію, що це є нове положення, але я не маю права на його снові робити висновки.

Що стосується “теза М. Кавуна про те, що нове місце для будівництва Катеринослава на Дніпрі було визначено у 1783 році, не витримує жодної критики”. Я не можу з цим погодитись. Оскільки указ Катерини ІІ від січня 1784 року вже визначав це місце “у Кайдака”. У 1782 р. не було й мови про переміну міста. Ще Катеринослав І існував, складаються ще його проекти, згадаймо книжку В. Тимофієнка “Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII столетия”. Тобто, логічно й обґрунтовано, що це місце обиралося у 1783 році, між 1782 та 1784 роками. Не можемо ми також погодитися з зауваженням, що “дисертант і сам не зовсім розібрався у цьому питанні, адже у подальшому контексті дослідження М. Кавун дає зрозуміти, що місце для будівництва Катеринослава не було остаточно визначено й у 1785 році”. Йде мова про нерозуміння фрази цієї, оскільки є два різних “місця” – це є локалізація конкретна або регіональна. Тобто, я пишу, що до 1784, 1783 року, було вже визначено місце його на теренах саме Дніпровського Надпорожжя, а конкретна локалізація місця, тобто Новий Кодак, Половиця, оця гора, Соборна, – це був 1784, 1785, 1786 рік. Йдеться про конкретне місце.

Стосовно “ігрищ” з історичними фактами. “Слід застерегти дослідника” від цих “ігрищ”. Значить, я хочу сказати, що мої критики, там, шановні, вони набагато більше... Критика на мій розділ у “Віхах історії” шановного пана Брехуненка [Брехуненко В. Дніпропетровський СНІД (синдром наукового імунодефіциту) // Український археографічний щорічник. – К. – Нью-Йорк, 2002. – Вип. 7. – С. 413-431], вона взагалі свідчить, що він взагалі його не зрозумів! Там жодне положення, яке він проти мене висуває, це є просто нерозуміння! Тобто, я вже намагався, навпаки, відійти; і може, мені не дістало толерантності, може якось, але я намагався це зробити. Стосовно програми Потьомкіна, що вона була продуманою, планомірною. Все ж таки мені здається, що в дисертації я подав докази того, що вона була все таки продуманою.

Стосовно принципів наукової дискусії. Йдеться про не досить вірне розуміння цього фрагменту, який стосується поняття “окружность”. Я вважаю, що я мав право на комплекс аргументів шановного автора, шановного опонента, висунути свій комплекс аргументів. Тобто, є два різних розуміння поняття “окружность”. Його аргумент, що “окружность” – це поняття “в межах”. Але в словарі, скажімо, Срезневського «Материалы для словаря древнерусского языка», все ж таки «окружный – это соседний, вокруг лежащий» [Материалы для словаря древне-русскаго языка по письменным памятникам. Труд И.И. Срезневскаго. Том второй. Л – П. – СПб: Тип. Имп. Акад. наук, 1902. – Кол. 651]. Тобто, є два різних підходи. Я навів аргументи, які, на мою думку, підтримують інший підхід: «соседний, вокруг лежащий». А вихід з цього питання – я й надав в дисертації можливість, це все було, – це фраза Гавриїла Розанова, що “окружность Екатеринослава» – это не территория «собственно... города», а «территория всех предместий и заведений, ему принадлежать имевших». Тут немає причини спору. Тобто, чи воно було в межах, чи воно не було в межах, мені здається, що це тупиковий напрям досліджень.

Стосовно підтасовок. Шановний опонент каже, що він не є прихильником напряму, ну, скажімо, пов’язаного з Кодаком – Старим, Новим Кодаком. Але його підпис стоїть в числі підписантів листа 2001 року, направленого міському голові Івану Куліченкові, з проханням за ювілей міста визнати 1635 рік [Про герб Дніпропетровська: [Відкритий лист міському голові м. Дніпропетровська] // Літературна Україна. – 2001. – 11 січня; Бористен. – 2001. – № 2. – С. 3]. Це є доказ позиції автора. Знову ж я нікого не звинувачую, ніяких звинувачень немає. Тобто, це є констатація, що автор все ж таки належить до цього принципу. Оскільки мені відомі кілька робіт, в яких вже висновки шановного опонента в цій статті 1993 р., вони трактуються так, що через Кодак, через те, що воно входило в “окружность”, воно переросло в Катеринослав [Швидько Г.К. Пошуки істини (до початкової історії м. Дніпропетровська) // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.І. Світленко (відп. ред.) та ін. – Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. – С. 117]. Тобто ці висновки, вони вже іншими дослідниками, і по іншому трактуються. Тобто, сама наука зарахувала його в прихильники цього датування.

Стосовно фактологічних недоречностей. Значить, там йдеться про.... Мені б теж хотілося це озвучити, оскільки це дуже важливо, ну, в морально-етичному сенсі. Шановний опонент пише, що я пишу Дніпровська лінія, а треба писати Нова Дніпровська лінія укріплень. Історіографічна традиція, вона однозначно називає її Дніпровською лінією, саме без “Нова”. Тобто, Тимофієнко – сторінка 49. Кабузан – сторінка 58: він пише “Нова або Дніпровська”. Тобто, це є скоріше, що я слідую якійсь традицій історіографічній. Це не є моя помилка. Ревський взагалі в роботі “Катеринослав Кільченський” пише “Новая” або “Новая Украинская” линия [с. 10, 14]. Тобто, там взагалі є плюралізм тлумачень, стосовно чого вона була “Новою”, ця лінія. Не мав на увазі, не мав наміру робити ці підтасовки. Стосовно того, що “у 1774 р. виникли дві губернії (Новоросійська та Азовська)” – приймається без застережень. Азовська губернія була створена у лютому 1775 року. Прошу вибачення за цю помилку.

“Дисертант пише, що з “1774 – 1775 рр.” Г. Потьомкін обіймав посаду генерал-губернатора Новоросії”. Посади такої не було. Погоджуюсь. Ця точка зору теж це не є помилка. Вона взята з твору Ізабель де Мадаріаги. Це відома західна дослідниця віку Катерини: “Россия в эпоху Екатерины Великой». Тобто, знову ж я слідую традиції. Стосовно, що “М. Кавун впевнений, що Г. Потьомкін “особливо обирав місце для Херсона”. Ну, це воно через кому йде – “для Катеринослава, Миколаєва, Вознесенська”. Особливо я на цьому не акцентував. Значить, “зазначимо, що Г. Потьомкін з 1774 по 1780 рік з Петербургу до Півдня не виїздив, а тому і не міг врахувати “вигідного місцезнаходження” Херсону”. Д. Багалій в своїй роботі “Колонизация Новороссийского края и первые шанги его по пути культуры” пише наступне (мовою оригіналу): “Потемкин выбрал Александр-шанц” [с. 36]. То есть для Херсона. Тобто, я наслідую думці Багалія, і ця думка, вона озвучена ще в ряді праць. Це не є помилка, це я не ставив конкретно за мету це питання розглядати, але це не є помилка. Я слідую традиції.

Хотілося б наприкінці зауважити, що враховуючи, дійсно таку ідеологізованість, політизованість питання, я не міг apriori позбутися якихось політичних традицій, може дніпропетровських, може ідеологічних традицій. Але я намагався максимально з документами, і з джерелами працювати максимально сумлінно. Інакше не було мови про те, щоб проводити евристичну роботу в Петербурзі і в Москві. Оскільки всі відомі автори місцеві, за останні кілька десятиліть, вони спокійно обмежуються колом місцевих джерел, які містять безліч помилок. І навіть дисертація, прошу вибачення, С. Ревського – “Историко-архитектурное развитие города Днепропетровска», і роботи В. Тимофієнка – це професори – вони містять низку помилок і незважаючи на те, що там архіви Москва та Петербург. Тобто, стосовно цього, що попередники... Я не маю права казати, що це все вперше сказане, але в мене була спроба підняти це дослідження на новий теоретико-методологічний рівень. Дякую.

Болебрух А.Г. Спасибі. Сідайте, будь ласка. Анатолій Васильович. Положення мене зобов’язує пересвідчитися, задоволені ви відповіддю?

Бойко А.В. (погано чути й дуже нерозбірливо). Я хочу сказати... Перше слово... (кінець сторони А касети 2). ...наукові результати дисертації. А по-друге, все ж таки фальсифікація під час диспуту, підгонка цитат, на які ви так і не відповіли, чому ви, й звідкіля це зробилося, от, це недоречно для наукового дослідження. І оці всі нездорові моменти, хай вони у вас залишаться зараз позаду, і стануть, ну, основою для переосмислення подальших наукових студій, саме наукових.

Болебрух А.Г. Спасибі, Анатолій Васильович. Слово має офіційний опонент, кандидат історичних наук, доцент Посунько Ольга Миколаївна. Ольга Миколаївна, якщо можливо, хвилин 5-10.

Посунько О.М. Шановна вчена рада, шановні присутні! (Далі проголошується текст відзиву, відзив додається). Дякую за увагу!

Болебрух А.Г. Спасибі, Ольга Миколаївна. Максим Едуардович, вам слово.

Кавун М.Е. По-перше, “верхня межа дослідження заперечується назвою третього підрозділу третього розділу і завданнями, які означують досліджувані процеси серединою XIX ст.”. Ну, про верхню межу вже говорилося, що це третя чверть – середина. Все це стосується 1860-1870-х рр. Тобто, там воно дійсно може в роботі якось не зіставилося. Стосовно характеристики географічних меж. Терміни. “Північне Причорномор'я” вживається виключно у географічному сенсі, в широкому географічному сенсі. Тобто, це є вся Східна Україна сучасна, немає ніяких соціокультурних, історичних наголосів, тобто, як вживала наприклад, О.Й. Дружиніна, в руслі російської колонізаційної політики. “Степова Україна” – це власне зона степова, це колишня фактично територія Запорозьких Вольностей, це є “Степова Україна”. “Новоросія” – це є термін, яким позначали територію сучасної Південної України з ХІХ до початку ХХ ст. в російській історіографії. Я казав про термін “Новоросія” вже, у відповіді на запитання професора Савчука. “Південно-Східна Україна”. От стосовно “Східної України” – це питання є розмите взагалі в сучасній українській історіографії. Тобто, до Східної України інколи залучають Донецьку, Луганську область, інколи навіть Дніпропетровськ чомусь фігурує в Східній Україні. “Південно-Східна Україна” – це взагалі незрозуміло, тобто, інколи Дніпропетровськ теж в “Південно-Східній”. Але ми вживали цей термін “Південно-Східна” як “Південна” та “Східна”. Може, було треба якось корегувати це. Що стосується терміну “Дніпровське Надпоріжжя”, яке активно використовується автором”. Мені це порадив мій шановний критик, пан Брехуненко. Тобто, я зрозумів цю пораду. Цей термін я використовую. Що я під ним розумію – я вже казав вище. Значить, приймається цей термін.

“Третій розділ суттєво перевищує за розмірами кожен з попередніх двох”. Так, це є. Значить, що стосується: періоди в історіографії “досить нерівнозначні і за кількісними показниками, і за якісними, що слід було б підкреслити”. Ну, здається, що я достатньо підкреслив. Тобто, радянський період явно, він нерівнозначний. Там це підкреслено. Стосовно абсолютизації доробку Д.І. Яворницького – не мав жодної мети, оскільки взагалі мені здалося, що я, мабуть, дійсно трошки більш критично підійшов до цієї книжки – “Істория города Екатеринослава”, ніж це вона цього заслуговує. Значить, стосовно “інші праці 20-30—х років”. Ну, є праця Д.І. Багалія, фрагмент праці Д.І. Багалія – є. Є Н.Д. Полонська-Василенко, стаття “Нездійснений архітектурний проект” (з історії Катеринослава). Тобто, праці 20-30-х рр. Мені здається, що все ж таки це був такий період “вакууму” взагалі в дослідженні міста. Може бути, я не правий.

Стосовно розподілення блоків досліджень: фонова література, “яка характеризується дисертантом фрагментарно, – приймається зауваження, – та, що стосується безпосередньо міської історії і, звичайно ж, теоретико-методологічні дослідження”. Ну, мені здається, що це було б можливе, якщо тема дисертації звучала б приблизно так: “Історіографія історії міст Півдня України”, або “Катеринослава”. Тобто, це вже є зміщення проблематики. Я поставив мету на базі періодизації розглянути всі ці дослідження.

Стосовно... От стосовно, знову ж таки, справ центральних архівів та місцевих. Стосовно фонду № 1684 ДАДО “Катеринославська губернська архівна комісія”. Мені стало відомо про існування цього фонду не дуже давно, але описи справ, які в ньому зберігаються, вони не дають мені, як досліднику, право вважати, що вони є репрезентативними. Оскільки це є описи справ, там можуть бути передані неправильно дати, факти. Я тоді прийняв рішення орієнтуватися на справи центральних архівів, оскільки в мене була така можливість. І якраз на оцьому прикладі, щодо борга колишнього осавула Глоби, ця методика, вона демонструється. “В описі справ “Новоросійський губернський прокурор” є запис про борг міста нащадкам... Л.Глоби... Далі у тексті дисертації автор зачіпає це питання і говорить про нього як про спірне”. Про спірне я говорю не про це питання, а про: який був борг Глоби, якою була плата Г.О. Потьомкіна Л. Глобі. Це питання – воно не є спірним – 3825 карбованців. Це справа – РДІА, ф. 1285, оп. 3, спр 92. Тобто, я цим... Центральні архіви, вони більш дають інформацію, ніж от описи справ, все ж таки.

Недостатня чіткість у визначенні критерію історіографічних джерел. Історіографічна джерела – я притримуюсь класифікації шановного професора І. Колесник. Це група джерел, що “містять інформацію про історіографічний процес і, водночас постають доробком цього процесу”. Це може бути “текст нарративного або документального характеру... статті, монографії, рецензії, критичні огляди, ...чернетки, нотатки, плани робіт” і т.ін. [Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII – початок XX ст.). – К.: Генеза, 2000. – С. 37]. Тобто, в якості історіографічних джерел використовувалися саме фрагменти праць літературного характеру. Тобто, я їх відніс до літератури, а фрагменти, все ж таки, вони використовувалися як джерела. А от нотатки і листи, які безпосередньо стосуються, вони винесені в джерела. Тобто, це є лист І. Куліченкові і відповідь Куліченка, приклад, і нотатки, текст Д.І. Яворницького, який зберігається в Інституті рукописів, це текст його лекції.

Стосовно демографічного чинника в факторі урбанізаційних процесів, має свою специфіку. Це я погоджуюсь з цим безпосередньо.

Значить, от, стосовно “автор заперечує один з існуючих підходів, згідно з яким історію Дніпропетровська можна поділити на доурбаністичний та власне урбаністичний періоди. Натомість Кавун М.Е. приходить до висновку, що слід говорити про “декілька етапів у розвитку урбанізаційних процесів в ареалі сучасного Дніпропетровська... дисертант суперечить сам собі”. Ну, я не розумію, в чому я тут суперечу сам собі, поскільки “розвиток та занепад різних міських організмів”, вони не переривають власне урбанізаційного процесу. Тобто, може йдеться про різні означення поняття “процес”. Тобто, процес розвивався, потім переривався. Може бути – про кінець одного етапу процесу та початок іншого етапу процесу. Тобто, треба може про етапи казати. Все це знову ж свідчить про складнощі вироблення та адаптування термінології загальнонаукової на урбаністичний процес і на український історичний процес.

Що стосується, “щоправда, викладення матеріалу [в третьому розділі] дещо сумбурне” – я не можу зрозуміти, що мав на увазі шановний опонент. Може, мабуть, академічний стиль, може це.

Стосовно повтору цитат П.Т. Тронька – це є, так, погоджуюсь. Цитата подана два рази, однак в другому разі вона ширше подана. Стосовно “деякі опубліковані джерела опинилися у розряді літератури”. Не можемо погодитися – ці позиції подані, значить: А. Маркевич “Материалы канцелярии таврического губернатора о путешествии императрицы...» – це все ж таки є дослідження з включенням документів. М. Владіміров «Первое столетие города Екатеринослава” – це є дослідження з включенням великих фрагментів документів, це є монографія. Можу погодитись: В. Машуков “Дворянские выборы...”, «Російське законодавство”, том 5, “Собственноручные бумаги Потемкина-Таврического». Ну, вони там опинилися переважно з технічних причин, були певні технічні труднощі. Мушу вибачитися за це. Дякую за увагу.