Geum.ru

Максима Едуардовича "Походження та рання історія міста Катеринослава"

Вид материалаДокументы

Содержание


Кавун М.Е.
Болебрух А.Г.
Болебрух А.Г.
Болебрух А.Г.
Бойко А.В.
Бойко А.В.
Подобный материал:
1   2   3   4   5
Болебрух А.Г. Максим Едуардович, це не зовсім ваша тема. Ви ж з чимось погодьтесь, а то ж образяться. Що не скажеш, не так. (сміх у залі).

Кавун М.Е. Зараз я закінчу з “грецьким проектом” (гомін у залі). Зараз, от я погоджуюсь з тезою, що “наголошуючи на еволюційній траєкторії розвитку Катеринослава у ХІХ ст., слід було більш змістовно розкрити ознаки формування міського середовища як рушійної сили розвитку міста”. Це я з цим погоджуюсь (сміх у залі).

Болебрух А.Г. Ну, нарешті! (сміх у залі).

Кавун М.Е. Відгук – Ніжинський педагогічний університет. В авторефераті не оговорено, вперше чи ні розрізняються міста Катеринослав І та ІІ. Зауважимо, що міста Катеринослав І та ІІ розрізнялися в ХІХ – ХХ ст., однак не проводився типологічний аналіз. Тобто, за цією констатацією не йшла якась дослідницька практика. Тобто, в Гавриїла Розанова є “Старий Катеринослав”, “Новий Катеринослав”, у М. Владимирова є “Старий Катеринослав”, також “Катеринослав Новий”. В історико-архітектурних роботах є Катеринослав І, Катеринослав ІІ. І все ж таки типологічного аналізу проведено не було. “Вимагає більш змістовного пояснення теза про те, що міські ознаки Катеринослава сформувалися... під впливом місцевої культурної традиції”. Це вже було вище.

Відгук професора Пірка. Зауважень майже немає. Хоча: “висновки М.Е. Кавуна... не поставлять останню крапку щодо конкретної дати заснування міста Катеринослава”. Повністю погоджуюся з цим, оскільки історіографічний процес, специфіка історіографічного процесу така, що, мабуть, ніколи не буде поставлена остання крапка щодо конкретної дати заснування, і в тому ж соціокультурному контексті, про який зазначалося вище.

І відгук Івано-Франківського... Прикарпатського університету імені Стефаника, кафедра історіографії й джерелознавства. “Слід було б більш рельєфно показати причини занепаду... локальної міської традиції... в руслі колоніальної політики...”. Так, це фактично другий урбанізаційний потік, який формується на підґрунті колонізаційної політики, він призвів до ліквідації тих надбань, урбанізаційних надбань цієї традиції XVII – XVIII ст., тобто, спадкоємності там не існує фактично. Наприклад, Новий Кодак занепав виключно “за допомогою” утворення Катеринослава ІІ. “Перспективним... є вивчення впливу зовнішніх чинників на характер урбанізації різних регіонів... не обмежуючись рамками Півдня України”. Повністю погоджуюсь. В дисертації ми ставили завдання все ж таки в контексті більш регіональних реалій. Все. Дякую за увагу.

Болебрух А.Г. Спасибі. Сідайте, будь ласка. Далі слово має офіційний опонент, професор Бойко Анатолій Васильович. Будь ласка!

Бойко А.В. Вельмишановне товариство! Вельмишановні президія наша! Вельмишановні колеги! Мені дуже приємно виступати в нашій раді, в рідних стінах, бачити рідні обличчя, от. Але я відразу ж перепрошую. Я хочу сказати, що робота, тут вже говорилося, що вона дуже проблематична, що вона дуже гостра, і тому я прошу надати певний час для того, щоб висловити всі моменти цієї дисертаційної роботи, навіть ті, які не ввійшли у відзив. Тобто те, що не ввійшло у відзив, але я вважаю, що повинно бути проголошене.

Болебрух А.Г. Як рада дивиться? За положенням офіційний опонент повинен зачитати відзив, тому повинні ми визначитись. Анатолій Васильович просить дати додатковий час, який?

Бойко А.В. Ну, може там хвилин десять.

Болебрух А.Г. Як дивиться вчена рада? Немає заперечень?

Голоси членів ради: Немає заперечень.

Болебрух А.Г. Будь ласка, Анатолій Васильович.

Бойко А.В. Дякую. Дослідження історії міст Південної України звичайно є важливою складовою студій з історії південного краю. Пожвавлення, особливо в останнє десятиріччя, таких студій, крім заповнення чисельних лакун, спричинилося появі дискусій, в основі яких — різні методологічні підходи та світоглядні орієнтири тих чи інших авторів. До таких дискусійних проблем відноситься і проблема виникнення та ранньої історії міста Катеринослава. Вже кілька років поява будь якої публікації з даної проблеми призводить до гострої полеміки, яка розмежувала істориків на два табори. У світі цих процесів актуальність запропонованого дисертаційного дослідження не викликає сумніву. Втім, структура роботи уявляється не зовсім коректною, більш того, некоректною. Згідно визначених дисертантом хронологічних меж досліджується період “виникнення та становлення Катеринослава на Дніпрі (1780-і – 1860-і рр.)”. Разом з тим, внутрішній зміст дисертаційного дослідження побудований так, що остання чверть XVIII століття посідає 80%, тоді як уся перша половина XIX століття — лише 20% дослідження. Тобто, певна узгодженість внутрішньої структури дисертації повинна відповідати тим завданням, які визначені в дисертаційному дослідженні. На жаль, структура не зовсім відповідає цьому. Крім того, на наш погляд, слід було також визначитися у співвідношенні вживання таких понять як “походження” та “виникнення”, адже вони не завжди виступають синонімами. В цьому контексті я хочу сказати, що робота має назву “Походження та рання історія міста Катеринослава”. Якщо ви подивитеся зміст і текст дисертаційного дослідження М.Е. Кавуна, то таке поняття як “походження”, крім назви самої дисертації, ви ніде не зустрінете. Ви в меті побачите: метою роботи є “виникнення та розвиток Катеринослава”; у завданнях – “виникнення”, “еволюція Катеринослава” і т.д. Тобто, ніде крім теми дослідження, поняття такого, як “походження”, ви більше не знайдете. Тому це дає прецедент говорити про невідповідність змісту дисертації темі дисертаційного дослідження. Це треба враховувати, ось такі речі.

Вступ має усі необхідні структурні елементи. Доведено актуальність, визначено об'єкт та предмет дисертаційного дослідження. Мета роботи визначена досить конкретно, але в конкретності “виникнення та розвитку міста Катеринослава”, а не “походження”, от. Сформульовані завдання направлені на досягнення поставленої мети. Заслуговує на увагу намагання автора розглянути виникнення Катеринослава в контексті урбанізаційних процесів. Це також, на мій погляд, це досить цікаво. Не викликають заперечень хронологічні та географічні межі дослідження. Водночас маємо певну плутанину з верхньою хронологічною межею. Фактично, якщо ми подивимося текст дисертації, то кожен розділ дисертації має свою хронологічну межу, верхню межу, визначення верхньої межи. Якщо у вступі верхня хронологічна межа визначена: 1860-і рр. (с. 6), то у другому розділі ми вже побачимо, що “рання історія” міста Катеринослава верхньою межою має 70-і роки ХІХ ст., а в третьому розділі верхня межа дисертаційного дослідження вже визначається початком XX століття (с. 219). Тобто, я перепрошую, так яка ж верхня межа ранньої історії міста Катеринослава, якщо для кожного розділу вона своя. Тобто, це також, на мій погляд, не є коректним для дисертаційного дослідження.

Щодо контексту наукової новизни даного дисертаційного дослідження. Можна повністю погодитись з тим, що це — перша спроба розглянути виникнення Катеринослава в контексті урбанізаційних процесів. Так. І ось це те, на мій погляд, що може бути здобутком цього дисертанта. Оце, чесно кажучи, це єдине, що може бути здобутком даного дисертаційного дослідження.

У першому розділі розглядається історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні основи дослідження. Перший параграф присвячено стану наукової розробки проблеми. Автор слушно звертає увагу на перелік наукових проблем, пов'язаних з підготовкою нового видання “Історії міст і сіл України”. Разом з тим, я хочу сказати, що ми маємо досить слабку орієнтацію в сучасній історіографічній ситуації в Україні з проблем історичної урбаністики, що і спричинилося, на наш погляд, до некоректних узагальнень, як-от на с. 11: “Сьогодні стає особливо помітною відсутність фундаментально розробленої наукової історії головних міських центрів Південної та Східної України — Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Сімферополя та ін.”. То вибачаюсь, але у такому разі як сприймати фундаментальну працю одеських істориків, яка вийшла в 2002 р., яка має назву “Історія Одеси”, яку видав Одеський національний університет, серед авторів якої такі відомі прізвища, як В. Станко, В. Ващенко, В. Хмарський, О. Дьомін. Монографія 560 сторінок має, це фундаментальний фоліант, де на концептуальному науковому рівні розглядається історія Одеси, то вибачаюсь, такі закиди, як же немає? А як же тоді говорити про монографію Ю. Крючкова з історії Миколаєва (302 с.); а дослідження професора А. Карагодіна з історії Олександрівська (Запоріжжя, 2001, 286 с.); врешті-решт, а херсонських істориків С. Водотики та Є. Сінкевича. У них вийшла історія Херсонщини, і до ювілею оце весною 2003 р. – “Історія Херсона”. Як це вважати? Тобто, я вибачаюсь, такі закиди не мають під собою ґрунту, і говорять те, що дослідник не орієнтується в історіографічній ситуації з урбаністики щодо історіографії Південної України.

Не можна також погодитися з положенням дисертанта про фрагментарність висвітлення історії міст південноукраїнського регіону XVIII — XIX століття у працях А. Скальковського (с. 11). Нажаль, автор знайомий лише з такими узагальнюючими працями А.О. Скальковського, як “Опыт статистического описания Новороссийского края”, та “Історія Нової Січі”, на які він і посилається скрізь, але, вибачаюсь, у А.О. Скальковського є “История г. Херсона с 1774 до 1794 года” (Одеса, 1836, 80 с.) та “Первое тридцатилетие истории г. Одессы. 1793 – 1823” (Одеса, 1837, 296 с.) і т.д. , і це перелік можна продовжувати. Йому невідомі, судячи з тексту дисертації, такі праці, як роботи К, Смольянинова, Г. Ге, А. Орлова та багатьох інших, які присвячені історії міст Південної України.

Водночас дисертант, звичайно, демонструє гарну обізнаність, непогану обізнаність щодо дослідження історії саме м. Катеринослава, але ж він претендує на загальні питання урбаністики, історії урбаністики південного регіону. Він же розглядає урбаністичні процеси в цьому контексті. Разом з тим, слід відзначити, що ми маємо цікаві спроби визначення дослідницьких парадигм Гавриїла (Розанова), Д. Яворницького, досить цікаво. Можна погодитися із запропонованою періодизацією наукового освоєння проблеми історії Катеринослава.

Цікавими уявляються і зведені у таблицю версії літочислення Катеринослава – Дніпропетровська. Хоча і виникає певний подив включення до тієї чи іншої версії окремих авторів. На якій підставі включення відбувається, незрозуміло: чи на основі наукових доробок, чи якихось там публіцистичних заяв чи всього іншого. На якій підставі? Але ж ми говоримо не про памфлет політичний, ми говоримо не про політичну якусь інсинуацію, ми говоримо про наукове дослідження і річ йде у нас про наукову дисертаційну роботу, перш за все, а не про політичний памфлет. Тому керуватися, на мій погляд, треба, саме науковими розробками тих чи інших авторів, от.

Проведений дисертантом аналіз найбільш поширеної версії літочислення Катеринославу свідчить про вміння здійснювати певний аналіз історіографічних та історичних фактів. Цього не можна сказати, коли йдеться про концепції, прихильником яких дисертант не являється. Тоді автор вдається до недопустимих у науковому дослідженні узагальнень: “певні наукові кола”, “певні спрямування”... тощо, які перетворюють наукове дослідження на певний політичний памфлет, а не на науковий аналіз і дослідження. В даному випадку авторові не слід забувати про етику наукового дослідження.

Цілком погоджуємося з автором про “особливе місце”, яке посідав Г. Потьомкін в російській імперії, і, зокрема, на Півдні України. Тут цілком ми погоджуємося. Водночас не можемо погодитись з тим, що “роль Г. Потьомкіна в процесі історичного розвитку Південної України останньої чверті XVIII ст. досі не стала предметом спеціального дослідження” (с. 28). В цьому контексті, на наш погляд, дисертантові слід порадити звернутися до досить оригінального монографічного дослідження одеського історика В. Гончарука (Одеса, 2002), яке саме й присвячене ролі Г. Потьомкіна у розвитку Південної України.

Важко не погодитись з положенням автора, що найголовнішою перешкодою наукового вивчення ранньої історії Катеринослава є поширене уявлення про майже повну відсутність додаткових джерел (с.33). Цілком слушним є висновок про те, що основні висновки дослідників ранньої історії Катеринослава базуються на обмеженому комплексі джерел, який кілька десятиліть практично не розширювався. Звідси схвальним уявляється прагнення дисертанта вирватися з такого замкнутого кола через проведення евристичної роботи, передусім в архівосховищах Росії. Дисертант опрацював фонди Російського державного архіву давніх актів, Російського державного військово-історичного архіву, Російського державного історичного архіву, Рукописного відділу Російської національної бібліотеки Салтикова-Щедріна, Російського державного архіву військово-морського флоту (м. Санкт-Петербург). Водночас уявляються незрозумілими евристичні пріоритети дисертанта. При тому, що майже 80% дослідження присвячено останній чверті XVIII століття, що саме цей період історії Катеринослава викликає саме найбільш активні суперечності, можна було сподіватися на зосередження евристичних студій саме на тих архівосховищах, де зосереджена виключна більшість матеріалів з досліджуваної теми, а це, перш за все, Російський державний архів давніх актів, Російський державний військово-історичний архів, ну і частково, Російський державний архів військово-морського флоту. Натомість у РДАДА, у Російському державному архіві давніх актів, де зосереджена, ще раз кажу, виключна, переважна більшість документів, бо цей архів саме і зосереджував всі матеріали кінця XVIII ст., було опрацьовано всього 4 справи, як це видно з тексту дисертаційного дослідження. Я розумію дисертанта, коли, наприклад, йому принесли цю ж саму, яку він там пише, 669-ту чи 966-ту, справу, от, а це чотири от-такі коробки мікрофільмів, де в кожному там по 60 бюксів, і це тільки одна справа. І щоб їх переглянути, треба просидіти в Московському архіві мінімум, тільки одну справу повністю передивитися, це півтора, два, три місяці треба, адже назва цієї справа цієї справи не говорить повністю про зміст. Бо всередині цієї справи існують десятки частин, які мають зовсім інші назви й містять зовсім інші документи, от. Але, йдеться саме про наукову сумлінність і про те, що він досліджує най, най, найгостру і проблематичну тему. Але ж позначено в дисертації всього чотири справи з архіву давніх актів і то всього 16-го фонду. Переважно картографічні матеріали Архіву військово-морського флоту й Військово-історичного архіву. Слід сказати, що усі ці матеріали, так чи інакше, ті, які згадуються по XVIII ст., і я наголошую на цьому, вони так чи інакше були введені попередніми дослідниками до наукового обігу. Не те, що там, наприклад, карти погано надруковані, ні, вони були включені дослідниками в своє дослідження, про них знали ці дослідники, вони позначали, посилалися на них. Тобто, ґрунтували свої дослідження на цих матеріалах. Тобто, я можу з впевненістю заявити і стверджувати, що по XVIII ст. фактично немає жодного матеріалу, наведених в цій дисертації, яка складає певну новизну і не була залучена дослідниками до наукового обігу, чи так чи інакше незнайома дослідникам і не використовувалася ними. Хоча я хочу сказати, що в тому ж самому 16 фонді маємо десятки справ, які так чи інакше стосуються виникнення Катеринослава. Крім того, чисельні листи та рапорти В. Черткова, Т. Тутолміна, І. Синельникова стосовно проектів та будівництва губернського міста Катеринослава знаходиться у фондах 9, 10, 11, 13, 15, 18, 20 РДАДА. Виходячи з тих положень і тої проблеми, яка є в цьому дисертаційному дослідженні, на мій погляд, дисертант повинен впродовж оцих п’яти принаймні років, з 1782 по 1787 рр., переглянути і відновити весь ланцюжок історичних подій, не пропускаючи жодної лакуни, жодного місяця. А ситуація на Півдні саме в ці часи змінялася настільки блискавично, настільки моментально. І це пов’язано з виникненням й будівництвом Катеринослава, що угледіти там через певні фрагменти – це неможливо. Можна тільки завдяки суцільній евристиці, реконструюючи оці п’ять років дуже ретельно. Тим більше, що вигадувати багато не треба. Ці всі фонди, вони відомі. Це 16 фонд, ці самі справи, які він дивився, просто треба було додивитися хоч би до кінця, скажімо так, і всі підряд, суцільною евристикою, не кажучи вже про листування. Якщо ми говорити про листування, вибачайте, той же Чертков, той же Тутолмін, і Синельников під час будівництва Катеринослава щоденно посилали рапорти, щоденні рапорти по будівництву Катеринослава. І саме ці рапорти, які зосереджені у фонді 11 РДАДА дають можливість реконструювати весь ланцюжок, день за днем в будівництві Катеринослава. І заповнити оці всі лакуни, про які говориться тут. На жаль, цього зроблено не було. Ці матеріали не були залучені й використані.

Далі. Заслуговує на увагу намагання дисертанта визначитися з понятійним апаратом свого дослідження. Зокрема, поняттям “місто” (с. 41-43). Із запропонованими ідентифікуючими складовими міста можна погодитись. Не зовсім зрозумілим здається протиставлення “традиційного” системного підходу “новому” (за висловлюванням дисертанта) – “територіально-хронологічному”, який, на думку автора, зародився наприкінці 80-х років. На нашу думку, цей підхід далеко не “новий” і чудово побутував у російській історіографії, звідки й перейшов до радянської. Схвальним уявляється намагання дисертанта довести свою точку зору у дискусії з опонентами. Втім, з боку дисертанта такі намагання, особливо з теоретичної точки зору, не завжди виглядають переконливими. Чого не скажеш про визначені М. Кавуном компоненти дослідження генезису, формування та еволюції міських населених пунктів (с.57). Важко не погодитись з положенням автора, що проблема генезису формування та еволюції міст — це, в першу чергу, проблема історичної спадкоємності. Не викликають будь-яких застережень і методи, застосовані дисертантом у своєму дослідженні.

Другий розділ присвячено аналізу генезису Катеринослава – Дніпропетровська. В розділі послідовно розглядаються історичний розвиток міської традиції в Південній Україні; урбанізаційні процеси на теренах Дніпровського Надпорожжя; Катеринослав І (Кільченський); історичні умови генезису Катеринослава на Дніпрі.

Цілком слушним уявляється положення дисертанта про те, що характер урбанізаційних процесів в південному краї визначався переважно зовнішніми факторами, а першорядне значення мали “місце території в геополітичних та колонізаційних планах різних держав” (с.62). Можна також погодитися, що в регіоні до другої половини XVIII ст. не склалася стійка міська традиція (с.64), ті міста, що з'являються впродовж другої половини XVIII ст. стають “центрами та каталізаторами колонізаційних процесів” (с.66). Цікавими уявляються й висновки автора про напрямки урбанізаційних процесів. Це досить цікавий й перспективний напрямок дисертаційного дослідження, який би і треба було розвивати дисертанту.

Заслуговує на увагу намагання дисертанта визначити співвідношення Катеринослава І (Кільченського) та Катеринослава II (на Дніпрі). Дослідник досить ретельно розглядає та реконструює історичні факти, пов'язані із виникненням Катеринослава І. Він намагається протиставити традиційній точці зору про невдалий вибір місця губернатором В. Чертковим, про “дуже вдале, з точки зору безпеки” місце для Катеринослава І (с. 91). Так, можна погодитись, що В. Чертков, як колишній командир Нової Дніпровської лінії, прив'язував вибір міста – фортеці Катеринослава І до фортець цієї лінії і керувався фактором безпеки при виборі місця. Але факт залишився фактом. В. Чертков, врахувавши фактор безпеки, зовсім не враховував природно-географічного фактору, при виборі місця для Катеринослава І, від чого життя мешканців стало просто неможливим. Зазначимо, що це не перша і не остання помилка В. Черткова. Згадаймо, що його вибір місця для Олександрівської фортеці поблизу ріки Мокрої Московки також був невдалим. Фортеця весною затоплювалася розливом річки і В. Чертков змушений був через півтора року переносити фортецю Олександрівську, тобто, нинішнє місто Запоріжжя, на нове місце — високий пагорб річки Сухої Московки.

Цілком можна погодитись з положенням дисертанта про відсутність зв'язку між Катеринославом І та II, що це — “два різних міста” (с. 99). Максим Кавун наводить 5 головних рис, що унеможливлюють зв'язок цих міст. Приймаючи і погоджуючись з цими рисами зазначимо, що ці риси — наслідок явища, факту в урбанізаційному процесі, який залишився поза увагою даного дисертаційного дослідження і поза увагою дисертанта. Він просто цей факт був невідомий. Що це за факт?

Справа в тому, що у свій час В. Кабузан згадував проект будівництва м. Катеринослава при с. Кобеляки. В основі цієї згадки — незатверджений Г. Потьомкіним та імператрицею проект штату Катеринославського намісництва 1783 року, поданий губернатором Тимофієм Тутолміним. Але відмова від запропонованого штату, де на першій сторінці було позначено, що “Губернське місто Катеринослав в містечку Кодак”, ні – “Кобеляки”, зовсім не означала відмову від вибору місця для губернського міста Катеринославу. Справа в тому, що вже влітку 1783 року губернатор, Тимофій Тутолмін розглядає і розпочинає роботи по будівництву Катеринослава у Кобеляках. Створюються і апробовуються плани міста, які затверджуються тим же Потьомкіним. До Кобеляк доставляється будівельний матеріал і зганяються робітники. Активно розбудовуються присутні місця. Для того, щоб оперативно керувати будівництвом нового губернського міста Катеринославу Т. Тутолмін наприкінці літа 1783 року переносить правління Катеринославського намісництва з Кременчука до Полтави, щоб бути поближче до нового губернського міста Катеринославу і готує переїхати до нового губернського міста Катеринославу, яке чудово розбудовується у Кобеляках. Я хочу сказати, що Т. Тутолмін постійно шле рапорти про хід будівництва Катеринослава у Кобеляках. Г. Розбудова губернського міста у Кобеляках тривала до травня 1784 року, тобто трохи більше року. Губернське місто Катеринослав будувалося і було в місті Кобеляках. З червня 1784 року правителем Катеринославського намісництва замість Тимофія Тутолміна було призначено Івана Синельникова – більш покладистого, і головне те, що він був більш готовий виконувати усі як законні, так і незаконні розпорядження Г. Потьомкіна, а Т. Тутолмін, з підвищенням в чині генерал-полковника був відправлений намісником в Олонецьку губернію. Таке собі підвищення, досить цікаве! Зазначимо, що Т. Тутолмін – це особлива постать на тлі Південної України як правитель Катеринославського намісництва. Справа в тому, що належав він до старої аристократії російської, такої боярської аристократії, і тому специфічно ставився до Григорія Потьомкіна. Крім того, сам Потьомкін не мав влучних засобів вплинути на рішення Тутолміна, якщо він заявляв про керівництво буквою закону. А в своїх діях він завжди Потьомкіну говорив, що він керується положенням про цивільного губернатора 1764 року. І що він робе все згідно повноважень цих положень. А тому не боявся самостійно приймати будь-які рішення, і самостійно приймати рішення про будівництво й розбудову Катеринослава у Кобеляках. В цьому контексті Кобеляцький Катеринослав — це дітище Т. Тутолміна, з яким певний час мирився й Г. Потьомкін. Але на травень 1784 року стосунки між намісником і правителем настільки загострилися, що після заміни Т. Тутолміна І. Синельниковим намісник не хотів чути про будь-які починання тепер вже Олонецького намісника. Як наслідок, з літа 1784 року питання про місце будівництва Катеринославу знову стало відкритим. Але слід враховувати і те, що впродовж усього правління Т. Тутолміна І. Синельников виконував обов'язки товариша правителя і, як віце-губернатор, старався на розбудові Кобеляцького Катеринослава.

Відтак, ми повинні говорити про Катеринослав II у Кобеляках і Катеринослав III на Дніпрі, тобто, вони просто існували, тобто, не два Катеринослава: Катеринослав І на Кільчені, Катеринослав ІІ на Кобеляках і Катеринослав ІІІ у Катеринославі на Дніпрі. Наявність проміжної ланки між Катеринославом І та Катеринославом III на Дніпрі у вигляді Катеринослава II у Кобеляках і стала як для нового правителя І. Синельникова, так і для Г. Потьомкіна, фактором, що розривав зв'язок між Катеринославом Кільченським і Катеринославом на Дніпрі. А не ті фактори, які намагався Максим поєднати.

В цьому контексті третя фаза урбанізаційного процесу у Дніпровському Надпорожжі, яке там визначається вельмишановним дисертантом, вимагає суттєвого корегування, в зв’язку з оцими такими речами.

Водночас, я хочу сказати, що в контексті всіх цих речей постає значна кількість питань, наприклад про співвідношення центральної та місцевої влади. Адже поява січневого указу Катерини II 1784 року про створення губернського міста Катеринослава у Кодака може свідчити, що місцева влада просто не знала, що робить центральна влада. А центральна, ймовірно не знала, звичайно, те, що робить місцева. Та й теза Максима Едуардовича про те, що нове місце для будівництва Катеринослава на Дніпрі було визначено у 1783 році (с. 101), не витримує жодної критики в такому разі, бо ми чудово знаємо, що на цей рік, – да? – Тутолмін чудово розбудовував Катеринослав не на Дніпрі, а у Кобеляках. І тому вона також не витримує жодної критики. Втім, складається враження, що дисертант і сам не зовсім розібрався у цьому питанні, адже у подальшому контексті дослідження Максим Кавун дає зрозуміти, що місце для будівництва Катеринослава не було остаточно визначено й у 1785 році.

Цілком слушно дисертант пов'язує внутрішню політику на Півдні з “грецьким проектом”. Зазначимо, що про напрямки реалізації грецького напрямку на Півдні українські історики досить конкретно говорять з середини 90-х років. Максим Кавун демонструє нам зразки дискусії. Він не боїться вступити в полеміку і намагається відстояти свою точку зору, тим самим довівши хибність положення своїх опонентів. Це не може не викликати позитивних вражень, адже дискусія завжди розкриває науковий потенціал автора, показує його вміння проводити аналіз складних і проблемних явищ, особливо таких, як час і місце заснування Катеринославу на Дніпрі. Водночас слід застерегти дослідника від “ігрищ” з історичними фактами, які можуть сприйматися як тенденційність та намагання будь-якими засобами довести справедливість своєї точки зору. В цьому контексті, вельмишановне товариство, я хочу звернути увагу. Ну, він, наш дисертант, дискутує з такими авторами, як Василь Олексійович Пірко, Юрій Андрійович Мицик, і ваш покорний слуга, Анатолій Васильович Бойко. Я не хочу звертатися до дискусії з Мициком і Пірком. Якщо ви дозволите, я спробую визначити ті критерії, принципи проведення дискусії, які висловлює автор, виказує автор в ході цієї дискусії, на прикладі дискусії зі мною. На с. 138 дисертант пише: “А.В. Бойко зробив висновок, що “і Новому, і Старому Кодакам відводилася на той час деяка містоформуюча роль” [172, 66]. На основі цього положення вашого покорного слугу зараховують до певної течії, належності до певної течії, – да? – по літочисленню Катеринослава. Що хочу сказати. Цієї фрази, цієї концепції, цього положення в моїх роботах не існує. Посилання на сторінку моєї роботи на цій сторінці, як в цій роботі, так і у всіх інших роботах, цієї цитати просто немає. Цього положення просто немає, я просто ніколи такого не говорив. Тобто, йдеться про чисту фальсифікацію. В цій роботі, ні на цій сторінці, ні на інших, цієї цитати ви просто не знайдете ніде. А це концептуальне положення. Ви розумієте, да? Це перший принцип проведення наукової дискусії. Справа в тому, що недоречності в інших цитуваннях там також існують, але концептуального положення такого просто не існує в моїх роботах. Другий принцип проведення наукової дискусії. Цитую, це все та ж сама тут сторінка 137 – 139, на сторінках він проводить дискусію зі мною, з приводу історії Катеринослава. Він пише, вельмишановний наш дисертант: “А.В. Бойко вважає: Д.І. Яворницький та інші дослідники тлумачили “окружность” як територію навколо міста, але для XVIII ст. це, – далі він цитує мене, – “могло розумітися і як територія, що розміщалася в межах Катеринослава”. На його думку, – це на мою думку, – так вважав й автор опису, коли зазначав: “в окружности города Екатеринослава населения мужчин – 1981, женщин – 1639”. Тобто, фактично передається моя точка зору з приводу поняття “окружность”, які в описі включали Новий Кодак в структуру Катеринослава. Щоб довести... Я перепрошую, Анатолій Григоровичу. Щоб довести свою точку зору, що робить дослідник? Ну, на мій погляд. Я чітко говорю про те, що це поняття “окружность” могло для XVIII ст. розумітися і розглядатися як територія, яка знаходиться в межах кругу. Адже для XVIII ст., якщо ми візьмемо “Словарь русского языка XVIII века», якщо ми візьмемо «Русскую грамматику» Барсова, якщо ми подивимося будь-який «толковый словарь», вплоть до Даля, – да? – поняття “окружность”, то для цього періоду характерно два розуміння поняття “Окружности”. Перше – це в межах кругу, друге поняття – за межами кругу. Тобто, поняття “окружность” розглядалося у двох точках зору, у двох розуміннях – так чи ні? Це зрозуміло. Тому я й писав, що могло розумітися як територія, що розміщалася в межах Катеринослава. Так? А потім навожу приклади, і не то шо приклади, а навожу аргументацію, що саме в даному контексті це поняття “окружность” розглядалося як в межах окремої території. Що робить дисертант? Дисертант наводить ряд прикладів про те, ну, наприклад: “Анциферов наводить вислів Державіна: «окружность Петербурга привесть удобрением...» і т.д. Тобто, він наводить кілька прикладів, коли «окружность» розумілася в межах, за межами кругу, розумієте? І каже, от бачите, да? Окружность – это за межами кругу. Іншими словами, як вчив свій час і повторював нам Іван Афанасійович [Кривий] дуже часто, я пам’ятаю його лекції чудові, от, і семінарські заняття, коли він нам говорив, постійно повторював цитату одного з класиків тодішніх, – да? – по принципу: “Пример не доказательство. Всякое сравнение хромает”, от. Було таке. Так от це ми й маємо підборку, передьоргування, підміну одного методу іншим. Тобто, треба було застосувати герменевтичний метод, тобто тлумачення, зрозуміти, як автор, який зміст автор цього документу вкладав в це поняття “окружности”. І довести, що в цьому розумінні він саме інше, а не якесь, розумів. Натомість воно замінюється прикладами. Кілька приклад по “окружности”. Це другий принцип проведення наукової дискусії, тобто, підміна, ігра в фактики, підбор оцих таких речей. Третій принцип – коли йдеться про опис 1792 року, то автор одним з аргументів, “весомым аргументом», є аргумент той, що всі описи й атласи складалися далеко за межами від місць, де воно відбувалося, наприклад, там, в Кременчузі, чи в Москві, чи в Петербурзі, а тому, центральна влада просто не знала, і не орієнтувалася в цьому, і тому опис співвідношення Кодака і Катеринослава в атласі 1784 року, 1792 року не має під собою жодної підстави. Просто центральна влада не знала. Хочу сказати. Дослідники вже давно писали про техніку створення атласів, описів Катеринославського намісництва, і 1784, і 1792, і 1793, і 1795 рр. Так ось за технологією складання цих описів описи складалися повітовими межовиками на основі польових записок безпосередньо на місці, а потім відсилалися губернському землеміру, який там їх узагальнював, складав і відправляв до центру. Тобто, вони складалися не далеко від місця, а на місці безпосередніх подій, повітовими межовиками. І це аргумент, розрахований на тих, хто не знає, не знайомий з ситуацією по Південній Україні. Тобто, ось три аргументи, три принципи проведення дискусії вельмишановним паном Максимом Едуардовичем: перший – це відверта фальсифікація, другий – це підтасовка і підбірка фактів, третій – це розрахунок на невідповідність, незнання, скажімо так, з тою ситуацією. Ось три такі речі.

У третьому розділі розглядається формування та еволюція Катеринослава на Дніпрі в кінці XVIII — середині XIX століття. У центрі уваги дослідника стали програма будівництва Катеринослава у першій – третій чверті XIX ст. Дисертант намагається довести, що потьомкінські “прожекти” будівництва губернського міста були продуманою і планомірною програмою розвитку міста, повністю реалізувати яку не вдалося, і планомірною програмою розвитку міста [так у касеті!], через вплив об'єктивних чинників”. Шкода тільки, що у обґрунтуванні цього досить цікавого положення, автор переважно зосереджується на аналізі архітектурно-планувального вирішення питання будівництва міста. М. Кавун визначає фактори змісту програми Г. Потьомкіна. Дисертант демонструє дослідницьку ерудицію. Втім, слід побажати автору поглянути на події очами сучасника, зрозуміти принципи та критерії, якими керувалися виконавці проектів, зрозуміти, нарешті, процеси справочинства південного краю. Саме тоді час і функції створеної експедиції будівництва Катеринослава будуть сприйматися дослідником у зовсім іншому контексті.

Заслуговує на увагу й визначення ролі В. Каховського у будівництві Катеринослава.

Закінчується останній третій розділ розглядом становлення та еволюції Катеринослава у першій половині XIX століття. Можна погодитись з положенням дисертанта про те, що з кінцем правління Павла І закінчується період в історії Катеринослава, коли його розвиток визначали переважно “суб'єктивні” чинники. З початком XIX століття історичний розвиток міста визначають загальний хід колонізаційних процесів та їх регіональні особливості у південному регіоні. Максим Едуардович Кавун робить спробу розкрити основні тенденції історичного розвитку міста. Подаються відомості про розвиток промисловості міста, його соціальний склад, громадське та культурне життя, тощо.

У висновках підведені підсумки проведеного дослідження.

Слід зазначити, що попри чисельних закидів дисертанта щодо фактологічних помилок, дана дисертаційна робота в цілому має не меншу кількість неточностей. Ну, я у відзиві перераховую, але я хочу сказати, що постійно дисертант наголошує, що всі попередні дослідники робили величезну кількість фактологічних помилок, які тиражувалися у наступних дослідженнях. Я хочу сказати, я тут приводжу кілька таких же самих “бліх”, обмежився там трьома-чотирма, але суттєвими “блохами”, скажем, але їх в дисертації значно більше, тому я б побажав дисертанту бути більш толерантним по відношенню до своїх попередників, тому що в певних випадках вони були перші; і звинувачувати Скальковського в тому, що він зробив помилок кілька, можна, звичайно, можна, але ж він був перший дослідник, і треба віддавати йому шану в цьому контексті, от. Ось в такому.

Підводячи підсумок слід сказати, що без сумніву, дане дослідження дисертаційне має величезну кількість недоречностей, але, при всіх оцих недоречностях, я хочу сказати, що ця дисертаційна робота буде мати дуже великий, ну, стимулюючий фактор. Тобто, вона стимулює дослідницький процес в дослідженні “ранньої” історії Катеринослава. Це я можу вам сказати достеменно. Да? І що вихід, поява цієї дисертаційного дослідження стимулює зараз будь-які групи, я так думаю, дослідників, зайнятися ранньою історією Катеринослава і намагатися поставити певні точки над “І” у проблемі літочислення, хоч би як би дисертант не говорив про неможливість з точки зору соціокультурної ситуації, соціокультурного аспекту. Але у нас є поняття таке як науковий аспект, у нас є поняття наукове дослідження, у нас є поняття наукове знання, чим ми саме й займаємося, бо ми є науковці. Так от, в цьому, я так думаю, ця дисертація стимулює саме, буде стимулювати саме наукове дослідження історії, ранньої історії Катеринослава. Крім того, що я хочу сказати. Попри недоречності, які можна віднести на певні, ну, скажімо так, амбіції молодого дослідника, не зовсім зважені ним самим, от, я хочу сказати про те, що в самій дисертації є досить багато цікавих думок, є досить багато цікавих напрямків, дослідницьких напрямків. Він започаткував оцей розгляд урбанізаційного процесу в розвитку міст південного краю. Чудовий напрямок! І я б вважав, що його доречно було б розглядати. І це вже є те, за що можна говорити про наукове значення цієї дисертації. От саме в цьому контексті. Виходячи з цього, саме з оцього напрямку, я й хочу сказати, що в цьому аспекті дисертація відповідає оцій науковості – да? – і може бути рекомендувати ВАКу для присвоєння йому звання кандидата історичних наук. Але врахувати всі принципи проведення наукової дискусії, усі напрямки, і так далі, і тому подібне. Дякую за увагу. Я перепрошую, вельмишановне товариство, але робота дуже актуальна, скажімо так.