Роздрібна купівля-продаж

Вид материала

Содержание

ГПК не надає права суду виносити самостійне рішення у відношенні визнання договору неукладеним. У той же час ч. 3 ст. 84 ГПК
ЦПК, то права суду при ухваленні рішення зазначені в ст. 202'.

Подобный материал:

1 2 3 4 5

6. Неукладений договір – наслідки та способи виходу з ситуацій.

Загальні положення.

Договір набирає сили і стає обов'язковим до виконання для сторін з моменту його підписання. Тому факт висновку договору має найсерйозніші правові наслідки. Тим часом саме по собі підписання папера, озаглавленого «договір», ще не означає, що відбулося його укладання. На практиці досить часто приходиться зіштовхуватися з неукладеними договорами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Іншими словами, щоб договір вважався укладеним, необхідно:

1) дотримання сторонами відповідної форми договору;

2) досягнення сторонами договору угоди по всіх істотних умовах.

Сторонам договору при виборі його форми (усної чи письмовий) варто керуватися загальними вимогами до форми угод (ст. 208 ЦКУ).

Під істотними умовами договору (ч. 1 ст. 638 ЦКУ) варто розуміти:

умови про предмет договору;
умови, що визначені законом як істотні чи є необхідними для договорів даного виду;
умови, у відношенні яких за заявою хоча б однієї зі сторін в обов'язковому порядку повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) господарський договір вважається укладеним, якщо його сторони в передбаченому законом порядку і формі дійшли згоди по всім його істотних умовах. Тому господарський договір буде вважатися укладеним, якщо:

1) сторонами дотриманий порядок укладання господарського договору, передбачений законом;

2) дотримана форма господарського договору, передбачена законом;

3) було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Порядок висновку господарських договорів викладений у ч. 1 ст. 181 ГКУ. Господарський договір за загальним правилом укладається шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками. Аналіз ч. 1 ст. 181 ГКУ дозволяє стверджувати, що форма господарського договору може бути тільки письмовою.

Істотними умовами господарського договору є (ч.ч. 2, 3 ст. 180 ГКУ):

умови про предмет договору;
умови про ціну договору;
умови про термін договору;
умови, визнані істотними за законом чи необхідні для договорів даного виду;
умови, у відношенні яких за вимогою однієї зі сторін повинне бути досягнуто згоди.

Виходячи з аналізу норм ГКУ і ЦКУ, напрошується узагальнюючий висновок про те, що для визнання договору укладеним необхідно у встановлених порядку і/чи формі дійти згоди:

щодо істотних умов незалежно від виду договору;
щодо істотних умов, характерних для визначеного виду договору;
щодо істотних умов, про які заявляє одна зі сторін.

Також слід зазначити, що істотні умови окремих видів договорів іноді встановлюються спеціальними законами України, наприклад, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.92 р. N 2269-XII, Законом України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.97 р. N 723/97-ВР. Тобто при розробці і підготовці проектів договорів, що передбачають виникнення правовідносин у сферах, регульованих такими законами, крім загальних вимог у частині забезпеченості визнання договору укладеним, випливає в обов'язковому порядку забезпечити дотримання зазначених у них спеціальних вимог.

Недотримання вимог, висунутих у відношенні висновку договору, приводить до можливості визнання його неукладеним.

6.1. Коли договір визнається неукладеним.

На відміну від визнання договорів недійсними випадки визнання договорів неукладеними трапляються не так часто. Правовою базою для визнання господарських договорів неукладеними є ч. 8 ст. 181 ГК.

Про неукладений договір говорять як про договір, що не відбувся. Таке має місце, коли сторони підписали документ (договір в лапках), спрямований на виникнення, зміну або припинення взаємних прав та обов'язків, але він не дає можливості зрозуміти, відносно саме чого сторони дійшли згоди чи на яких конкретних умовах бажають будувати свої відносини.

Приклад 1

Сторони уклали договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов'язується передати покупцеві у власність офісні меблі фірми «Ялинка», а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну суму коштів. Далі по тексту зазначено, що кількість, асортимент, номенклатура та якість товару визначені у специфікації, що є невід'ємною частиною договору. Ціну сторони встановили в договорі чітко, а от специфікацію до договору так і не підписали.

Висновок. Предмет договору (офісні меблі фірми «Ялинка») є настільки невизначеним, що не дає змоги зрозуміти, що саме розраховує отримати за договором покупець і планує передати продавець Такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

6.2. Чи може рахунок-фактура замінити договір?

Нерідко оплата підприємством товарів, робіт та послуг здійснюється на підставі виставлених рахунків-фактур без підписання договору в звичайному розумінні цього слова. У принципі це не є порушенням, І оплата виставленого рахунка вважається здійсненою на підставі договору. Справа в тому, що рахунок-фактура, який містить усі необхідні реквізити і дані (істотні умови), може вважатися пропозицією укласти договір. Оплата за цим рахунком може вважатися прийняттям такої пропозиції.

Таким чином, навіть без підписання єдиного документа можна говорити, що договір укладено, І без побоювань його виконувати (передавати товар, сплачувати кошти тощо). Але - і на цьому слід наголоси-- сказане є справедливим за умови, що рахунок-фактура містить усі необхідні дані, що дають змогу зрозуміти, яка сума, за які саме товари (роботи, послуги), у якій кількості та асортименті якої якості підлягає сплаті, а також протягом якого строку сторони можуть реалізувати свої права та виконати обов'язки відповідно до досягнутої домовленості.

Можна стверджувати, що в більшості випадків рахунки-фактури не містять таких даних. Отже оплата товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі договору, що не відбувся. Про наслідки див. далі.

Що є підставою для визнання договору неукладеним? Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов (ч. 2 ст. 180 ГК). Аналогічне правило містить ч. 1 ст. 638 ЦК. Істотними є умови договору:

1) визначені я к такі згідно із чинним законодавством;

2) необхідні для договорів даного виду;

3) за якими на вимогу будь-якої зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, якщо сторони не дійшли згоди хоча б щодо однієї з істотних умов, договір між ними є таким, що не відбувся.

Коли може постати питання про визнання договору неукладеним?

Питання про визнання договору неукладеним постає частіше за все в процесі розгляду судом справи щодо спору відносно виконання договору або інших правових наслідків укладеного договору.

Приклад 2

Одеський апеляційний господарський суд у справі N 17-5-22-4/01-4588 скасував рішення суду першої інстанції і прийняв нове рішення, яким, зокрема, визнав неукладеним договір N 11/к від 04.11.98 р., на який посилалися позивач та відповідач на обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Вищим господарським судом (постанова від 27.09.01 р.) рішення апеляційної інстанції залишено без змін. У постанові ВГСУ зазначено, зокрема, що судом апеляційної інстанції чітко встановлено факт неукладення між сторонами договору N 11/к від 04.11.98 р. у зв'язку з недосягненням згоди за такими істотними умовами, як асортимент, кількість і строки поставки матеріальних ресурсів відповідачу, як того вимагає п. 2.2 договору.

Якими є юридичні наслідки визнання договору неукладеним?

Неукладений договір не тягне за собою жодних юридичних наслідків для сторін. Таким чином, якщо ви оплатили товар за договором, який згодом визнано неукладеним, ви не можете вимагати передачі оплаченого вами товару або ж повернення коштів, посилаючись на умови договору, оскільки його юридично немає.

Сказане не означає, що у вас немає можливості захистити власні права. Кошти ви все ж можете повернути. Але підставою для повернення грошей буде вже не факт порушення договору, а отримання вашим контрагентом грошей без достатніх правових підстав (ці відносини врегульовані статтями 1212 -1215 ЦК).

Зверніть увагу і на таке: якщо ви оплатили товари за «неіснуючим» договором, то сплачені кошти будуть вважатися безпідставно перерахованими (немає договору, отже, немає підстави для оплати), а отримані товари будуть вважатися безоплатно наданими згідно з п. 1.23 ст. 1 Закону про прибуток. А якщо ще до визнання договору неукладеним ви зменшили базу обкладення податком на прибуток, включивши вартість таких товарів до складу валових витрат, цілком імовірно, що вам загрожують штрафні санкції. Визнання договору неукладеним вплине і на розмір податкового кредиту з ПДВ (п. 4.5 Закону про ПДВ).

6.3. Правові наслідки визнання договорів неукладеними.

Про що може свідчити неукладання договору? Насамперед про відсутність правовідносин між сторонами договору, тобто про відсутність прав і обов'язків сторін договору. У даному випадку з'являється можливість стверджувати, що договір узагалі не існував.

З погляду особи, непосвяченого в юридичні тонкості договірних відносин, ситуація виглядає парадоксально. Адже є один чи кілька аркушів папера з текстом, що у свій час був погоджений сторонами договору, а отже, були погоджені взаємні права й обов'язки; на цих аркушах папера є підпису сторін і навіть печатки; є також дата укладання договору і визначений порядок його вступу в силу, можливо, навіть були проведені якісь дії у виконання умов договору. І в той же час це не має ніякого значення, ніякої юридичної сили. Більш того, договір визнається неукладеним саме з моменту його підписання сторонами.

От чому особливо важливо вже при складанні договору прийняти всі заходи для дотримання описаних вище вимог з метою запобігання застосування наслідків визнання договору неукладеним.

Піднімаючи питання про неукладання договору, варто розрізняти насамперед два види наслідків:

неможливість застосування до правовідносин, що виникли за даним договором, установлених способів захисту порушених прав;
можливість застосування до правовідносин, що виникли за даним договором, спеціальних способів захисту порушених прав.

Наслідки першого виду обумовлені існуванням ст. 631 ЦКУ, відповідно до якої договір набирає сили і породжує суб'єктивні права й обов'язки з моменту його укладання. Отже, результатом визнання договору неукладеним буде відсутність наступних правових можливостей:

по-перше, сторони договору будуть позбавлені можливості взаємного спонукання до виконання умов договору, що визнаний неукладеним;
по-друге, неукладений договір не може бути доповнений, змінений чи розірваний, оскільки подібні дії можливі тільки у відношенні укладеного договору;
по-третє, визнання договору неукладеним позбавляє потерпілу сторону можливості вимоги від винної сторони стягнення грошової заборгованості, повернення втраченого майна і т.п. на підставі норм права, що регулюють договірні відносини, оскільки договірних відносин у даному випадку не існує;
по-четверте, у результаті визнання договору неукладеним потерпіла сторона позбавляється можливості стягнення встановлених договором або нормативно-правовим актом штрафу, пені, відсотків і т.п. унаслідок відсутності порушення зобов'язань за неукладеним договором;
по-п'яте, по визнаному неукладеним договору не існує можливості вимоги відшкодування збитків з винної сторони, пов'язаних з невиконанням чи неналежним виконанням договору, у силу того, що неукладений договір не може установити обов'язку виконання умов договору, що, у свою чергу, позбавляє можливості залучення винної сторони до відповідальності за невиконання договору.

Наслідки другого виду обумовлені існуванням вимог глави 83 ЦКУ, що регламентує правові наслідки безпідставного збагачення. Унаслідок визнання договору неукладеним постраждала сторона буде мати правові підстави використання спеціальних способів захисту порушених прав.

Факт придбання чи заощадження майна (цінностей) без відповідних правових основ одним суб'єктом правовідносин за рахунок іншого суб'єкта правовідносин припускає виникнення зобов'язань особливого виду, які називаються кондиційними. Кондиційні зобов'язання відносяться до числа позадоговірних зобов'язань. Основна мета кондиційних зобов'язань — відновлення майнового положення того суб'єкта, за рахунок якого інший суб'єкт безпідставно збагатився.

Змістом кондиційного зобов'язання є дії, спрямовані на повернення втраченого, а також дії, пов'язані з відшкодуванням збитків, що виникли в зв'язку з безпідставним збагаченням. Причому особливістю виникнення кондиційного зобов'язання є та обставина, що можливість застосування вимог глави 83 ЦКУ не залежить від того, чи було безпідставне збагачення результатом поводження набувача майна, потерпілої сторони чи третіх осіб, чи ж безпідставне збагачення стало результатом події (незалежно від волі зацікавлених осіб).

У відповідності зі ст. 1213 ЦКУ одержувач майна зобов'язаний повернути придбане потерпілому у натурі. У випадку неможливості повернення майна в натурі провадиться повернення вартості майна, розмір якого може бути визначений у момент розгляду справи про повернення майна судом.

Іншими словами, передбачається можливість визначення розміру вартості необґрунтовано придбаного майна під час судового розгляду справи про повернення втраченого (під час окремого виробництва по кондиційному позову).

Особливої уваги заслуговують положення ст. 1214 ЦКУ, що передбачають можливість витребування з користувача майна доходів, що були їм отримані чи могли бути їм отримані з того моменту, коли йому стало відомо про необґрунтоване одержання майна. Також користувач майна має зобов'язання у відношенні відшкодування витрат за псування майна, що знаходиться в нього необґрунтовано. До того ж, якщо безпідставно отримані і зберігаються кошти, потерпілий має право витребування від користувача відсотків за використання коштів відповідно до положень ст. 536 ЦКУ.

У той же час користувач безпідставно отриманого майна має право вимагати відшкодування витрат, здійснених у відношенні майна, але тільки з часу виникнення зобов'язань повернення доходів від необґрунтованого використання майна, вже отриманих чи передбачуваних.

Виходячи з цього можна узагальнити можливі випадки виникнення правовідносин при безпідставному збагаченні і розділити їх на дві частини:

1) безпідставне придбання майна (цінностей), що супроводжується вибуттям майна з правомірного володіння одного суб'єкта і переходом у неправомірне володіння іншого суб'єкта;

2) безпідставне заощадження майна (цінностей), що супроводжується відсутністю правової підстави користування майном іншого суб'єкта чи неправомірним придбанням результатів робіт, послуг, зроблених іншим суб'єктом, результатом чого стає відсутність можливості одержання іншим суб'єктом доходів від користування своїм майном чи наявність витрат, понесених іншим суб'єктом у процесі провадження робіт, послуг.

З огляду на можливі правові наслідки визнання договору неукладеним, суб'єкт правовідносин може планувати своє подальше поводження в суді.

6.4. Розгляд у суді спорів, пов’язаних з неукладанням договору.

Нарешті, ще одним важливим моментом при розгляді питань, пов'язаних з неукладанням договору, є законодавча неврегульованість при розгляді можливості звертання в суд з позовною заявою за самостійною вимогою про визнання договору неукладеним. Справа в тім, що позиція судів у даному питанні на сьогоднішній день неоднозначна. Розглянемо дане питання більш докладно.

Дискусія про можливість пред'явлення самостійних позовів про визнання договору неукладеним виникає внаслідок різного трактування вимог ст.ст. 1,2 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) і ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК).

Зазначені норми права встановлюють умови, при яких сторони правовідносин можуть звертатися в суд з метою захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Використовуючи розширене тлумачення приведених вимог, прихильники можливості розгляду судом заяв із самостійними вимогами про визнання договорів неукладеними наполягають на тому, що суперечка про право не може бути відсутньою тільки внаслідок того, що це право не було порушено (оскільки неукладений договір не породжує прав і обов'язків).

Прихильники іншого підходу наполягають на тому, що право, підлягаюче захисту, повинне в будь-якому випадку існувати, а також порушуватися і/чи заперечуватися.

У сформованій ситуації, швидше за все, найбільш розумним буде керуватися позицією, викладеної в постанові ВСУ від 14.01.2002 р., що було прийнято в тому числі й у результаті розгляду питання про визнання договору неукладеним.

У даній постанові ВСУ прийняв кілька тверджень, а саме:

вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав;
вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим, як установленням факту, що має юридичне значення, що може бути встановлений тільки під час розгляду суперечки про право;
установлення факту неукладання договору є складовою частиною оцінки фактичних обставин справи при розгляді суперечки про право;
вимога про визнання договору неукладеним не може бути предметом суперечки і самостійно розглядатися в окремому виробництві.

Подібні висновки судового органа обгрунтовуються в першу чергу обмеженнями, викладеними в процесуальних законах. Наприклад, у ст. 83 ГПК установлені виключні права суду в частині ухвалення рішення по господарських спорах: ч. 1 ст. 83 даного Кодексу передбачає для суду можливість при ухваленні рішення визнавати договір, пов'язаний із предметом суперечки, недійсним; ч. 2 ст. 83 передбачає для суду можливість при ухваленні рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача чи третіх осіб (але в будь-якому випадку дана норма передбачає існування порушеного права чи інтересу, що не можуть існувати за неукладеним договором).

Тобто ГПК не надає права суду виносити самостійне рішення у відношенні визнання договору неукладеним. У той же час ч. 3 ст. 84 ГПК передбачено, що в мотивувальній частині рішення суд вказує обставини справи, установлені судом. Природно, що в даній ситуації обставини справи, пов'язані з визнанням договору неукладеним, можуть відображатися в рішенні при розгляді судом суперечки по суті.

Що стосується ЦПК, то права суду при ухваленні рішення зазначені в ст. 202'. Наприклад, ч. 3 ст. 202' передбачено, що суд приймає рішення у відношенні правовідносин, що обумовлені існуванням встановлених обставин (фактів). У тексті самого рішення (з урахуванням вимог ч.ч. 6, 7 ст. 203 ЦПК) суд також повинний відобразити факти (обставини) і відповідні їм правовідносини, а також указати про наявність порушень прав, з метою захисту яких було подане звертання в суд.

Як було встановлено раніше, неукладений договір не породжує яких би то ні було правовідносин, тому суд не може прийняти самостійне рішення по питанню визнання договору неукладеним, однак обставини, пов'язані з визнанням договору неукладеним, є невід'ємною частиною сукупних обставин справи, на підставі оцінки яких судом приймається рішення.

Тому з обліком викладеного вище можна зробити висновок, що визнання договору неукладеним у даний час можливо тільки в процесі розгляду суперечки про порушене право, способи захисту якого прямо передбачені (встановлені) законом. Після того як суд у передбаченому порядку встановить, що договір є неукладеним, сторона суперечки може звернутися в суд з окремим кондиційним позовом по факту безпідставного придбання і/чи заощадження майна іншою стороною.

З усього цього можна зробити самий головний висновок — при складанні договору варто звертати підвищену увагу на ті моменти, що згодом можуть привести до визнання його неукладеним. Це допоможе заощадити досить багато часу, та й матеріальних ресурсів.

Який вихід із ситуації?

Припустимо, ваш контрагент, отримавши гроші за неукладеним договором, не бажає добровільно їх вам повернути. У такому випадку у вас є можливість стягнути з нього ці кошти через суд, пред'явивши позов про стягнення з відповідача коштів, отриманих ним без достатніх підстав.

А як же бути зі штрафними санкціями за податковими зобов'язаннями⁷ Варіанти можуть бути різні. Продемонструємо на прикладі один з них (приклад 3). Цей варіант найвірогідніше може бути реалізований за умови, що сторони договору, який визнається неукладеним, не бажали таких наслідків та згодні допомогти одна одній уникнути несприятливих наслідків у вигляді відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Приклад 3

Підприємству за наслідками перевірки загрожує додаткове нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій на тій підставі, що воно неправомірно зменшило базу оподаткування, включивши до складу валових витрат суми коштів, перерахованих на підставі договору, підписаного 05.11.04 р. і згодом визнаного неукладеним.

Бажаючи уникнути відповідальності, підприємство 01.11.05 р. укладає зі своїм контрагентом новий договір замість того, який було визнано неукладеним. На цей раз воно погоджує всі істотні умови договору, а в розділі про строк його дії зазначає приблизно таке: «Цей договір набуває юридичної сили з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2005 року. Дія цього договору поширюється на правовідносини, що мали місце між сторонами з 1 листопада 2004 року»^¹.

За таких обставин відпадає можливість кваліфікації операцій (поставки товару та сплати коштів) як таких, що здійснені без достатніх підстав. Адже підставою буде договір, який - як це не парадоксально в ситуації з нашого прикладу - с чинним на момент здійснення такої поставки та оплати.

Висновки

Шляхи виходу із ситуації, коли договір визнається неукладеним, існують. Але, погодьтеся, все ж краще із самого початку дотримуватися вимог законодавства щодо змісту господарського договору. Нагадаємо - при укладенні господарського договору, незалежно від його виду, сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору:

умова про предмет договору повинна визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості;
ціна в договорі визначається на розсуд сторін, якщо інше не встановлено законом (державні фіксовані ціни, регульовані ціни);
строком договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Закінчення строку дії договору також може бути визначено шляхом зазначення події, яка має неминуче настати (наприклад, настання заморозків).

Література.

1. Закон України від 21.04.99 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження".

2. Закон України від 26.06.97 p. N 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Закон України від 21.12.2000 p. N 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами".
Закон України від 09.06.92 р. N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».
Закон України від 21.05.97 р. N 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
Закон України від 01.07.2004 р. N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Цивільний кодекс УРСР від 18.07.63 р. N 1540-06.
Цивільний кодекс України від 16.01.03 p. N 435-IV.
Господарський кодекс України від 16.01.03 p. N 436-IV.
Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. N 1798-ХІІ.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".
Постанова КМУ від 03.11.98 р. N 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій".
Наказ N 84/5 Мін'юсту України від 20.09.2002 р. «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках»
Інструкція про порядок нарахування та сплати підприємствами, установами, організаціями і громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19.10.01 р. N 16-6.
Інструкція про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затверджена наказом ДПАУ від 17.03.01 р. N 110.
Лист N 01-8/98 - Вищого арбітражного суду України (інформаційний) від 31.01.2001 р. «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом»
Лист Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2005 р. N 31-48-81 “Щодо посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості нотаріусом”.
Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Держстандарту України від 22.11.94 р. N 288.
Журнал «Цінні папери України» N 37, від 25.09.2003 р.
Журнал “Юридична практика” N 6, від 7.02.2006 р.
Журнал “Юридична практика” N 34, від 20.08.2002 року
Журнал «Орієнтир» N 9, від 5.03.2004 р.
Журнал “Вісник податкової служби України” N 35, від 20.09.2005р.
Журнал “Баланс” N 34, від 19.08.2003 р.
Журнал “Баланс” № 7, від 15.02.2005 р.
Журнал “Баланс” N 48, від 28.11.2005 р.
Журнал "Податковий, банківський, митний консультант" N 18, квітень 1999 р.
Журнал “Дебет-Кредит” N 47, від 21.11.2005 р.
Журнал «Податки і бухгалтерський облік» N 102, від 22.12.2003 р.

1 Частина 7 ст. 180 ГК та ч. 3 ст. 631 ЦК дають сторонам можливість передбачити в договорі, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Тобто договір може мати зворотну дію в часі (діяти на минуле). Таким чином, є можливість «легалізувати» відносини між сторонами (перерахування коштів, передача товарів), що мали місце раніше на підставі договору, який згодом було визнано неукладеним, і зробити ці відносини дійсно договірними.

Blog

Роздрібна купівля-продаж

Содержание