Повоєнної відбудови Донбасу стала хрестоматійною у радянській історіографії, яка присвятила їй велику кількість загальних праць І тематичних монографій. У першу чергу досліджувалася роль партійних, комсомольських та профспілкових організацій, соціалістичне змагання, відбудова та розвиток окремих гал
| Вид материала | Документы |
СодержаниеТаблиця №1. - Якісний склад науково-педагогічних працівників кафедри історії Київського славістичного університету (грудень 1998 |
- Писанка, яка з прийняттям християнства стала символом Христового Воскресіння використовується, 365.08kb.
- Стаття присвячена дослідженню участі населення Західної та Центральної України в економічному, 150.39kb.
- Реферат на тему, 214.7kb.
- Езпечує діяльність Партії, її керівних та виконавчих органів, Регіональних та Місцевих, 541.01kb.
- Реферат циклу наукових праць к е. н. Яроцької Ольги Валентинівни, 132.07kb.
- В допомогу керівникам гуртків «Матеріали тематичних бесід про Чорнобильську катастрофу», 46.58kb.
- Охорона рослин народами світу”, 99.9kb.
- Розвиток освіти на шполянщині, 906.36kb.
- П. П. Шевченко німецька національна меншина пвіденної україни у 20-ті–30-ті роки, 286.66kb.
- Ідеї Просвітництва проникнули в Німеччину, роздроблену на безліч невеликих держав,, 107.99kb.
Таблиця №1. - Якісний склад науково-педагогічних працівників кафедри історії Київського славістичного університету (грудень 1998 р.)
Із таблиці видно, що, у порівнянні з початковим етапом існування кафедри, її якісний науково-педагогічний рівень зріс, але за рахунок штатних сумісників, які складали більше 50% загального складу. Кафедру, як і раніше, очолював президент Київського славістичного університету, доктор історичних наук, професор Ю. М. Алексєєв, а у її складі працювали директор Інституту історії України НАН України академік П. П. Толочко, заступник директора Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор С. В. Кульчицький, член-кореспондент НАН України М. Ф. Котляр, зав. кафедрою історії західних та південних слов'ян Київського національного університету В. І. Яровий, доктори історичних наук, професори П. С. Гончарук, Я. С. Калакура, В. Й. Борисенко, А. О. Буравченков, С. З. Заремба та ін.
На закінчення зазначимо, що представлена у дослідженні інформація великою мірою стосувалася провідних недержавних ВНЗ, але вона засвідчує спроможність альтернативного державного сектора вищої освіти успішно конкурувати з останнім, що тільки має сприяти вдосконаленню навчально-виховного процесу у ВНЗ України.
На основі виконаного огляду і аналізу діяльності вітчизняних вищих навчальних закладів недержавної форми власності з підготовки істориків можна зробити такі висновки.
Протягом 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. недержавні ВНЗ, які готували фахівців-істориків, при всій неподібності, мали деякі спільні риси. Так, незважаючи на певні, іноді значні, успіхи Київського славістичного і Міжнародного Соломонового університетів, соціально-педагогічного інституту "Педагогічна академія" у створенні належного рівня матеріально-технічного та науково-інформаційного забезпечення, слід констатувати, що у державних ВНЗ (особливо провідних), які готували істориків, відповідна база рівнем вище. Деякі фахівці вважали, що головна причина цього факту в тому, що держава не має наявного плану щодо надання фінансової допомоги державним ВНЗ, у тому числі їх історичним підрозділам.
З початку 1990-х рр., а особливо з їх середини, поступово знизився престиж спеціальності "історія", тому недержавні ВНЗ (так само як і державні) шукали вихід з цієї ситуації. У більшості з них вводили до основної спеціальності "історія" додаткову - "іноземна мова", що відкривало більше можливостей випускникам у майбутньому професійному житті.
Ще один загальний знаменник більшості історичних підрозділів недержавних ВНЗ - велика кількість годин відводилась викладанню і вивченню всесвітньої історії поряд з історією України (історія європейської цивілізації, історія слов'янських народів, історія єврейського народу, сходознавство і т. ін.). Напевно, єдиним винятком був історичний підрозділ Краматорського економіко-гуманітарного інституту, де спеціалізувалися з українознавства.
Більшість вищевизначених закладів освіти мали досить високий рівень забезпечення науково-педагогічними кадрами, здатними вирішувати складні завдання навчально-виховного процесу, і протягом визначеного часу ними зроблені певні кроки вперед щодо його вдосконалення. Вивчені документи і матеріали дозволили зробити висновки й надали можливість вийти на наступні практичні рекомендації:
- найближчим часом доопрацювати і прийняти концепцію безперервної історичної освіти з узгодженими до неї держстандартами;
- сформувати зміст вищої історичної освіти відповідно до вимог стандартів;
- систематично проводити науково-методичні і науково-практичні семінари на рівні викладачів історичних дисциплін ВНЗ різних форм власності;
- розповсюджувати досвід кращих науково-педагогічних колективів історичних підрозділів ВНЗ.
Дане дослідження далеко не вичерпало проблему підготовки істориків у недержавному секторі вищої освіти України. У ньому тільки окреслено деякі її важливі питання. Отже, є перспективи для подальших розвідок у даному напрямку і більш глибокого вивчення проблеми, що сприятиме вдосконаленню підготовки істориків у ВНЗ України.
Література:
1. Алексєєв Ю. М. Київський Слов'янський університет: стратегія, тактика, принципи організації /довідник/. - К.:КСУ, 1995.-22 с.
2. Він же. До питання про методологію сучасних історичних досліджень // Всеукраїнська науково-методична конференція "Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи". - К.: ВЦ "Київський університет", 2000. - 510 с. - С. 328 - 334.
3. Він же. Якщо справа освіти в державі не буде стояти на першому місці, ніяка державна ідея не спрацює // Говорить і показує Укр. - 2003. - 29 травня - с. 3.
4. Він же. Україна: освіта і держава (1987 - 1997). - К.:Експрес-об'ява, 1998. -112 с.
5. Він же. Думать, сіять, не ждать... - К.: Київський інститут "Слов'янський університет", 2001. - 215 с.
6. Барышников С. А., Барышникова Л. П. Особенности исторического образования в негосударственном высшем учебном заведении // Донбасс: прошлое, настоящее, будущее. - Донецк, 1994. - С. 273 -276.
7. Огаренко В. М. Розвиток недержавної вищої школи в Україні (кінець 80-х - 2001 рр.). Дис...канд. іст. наук: 07.00.01.-Історія України.-Запоріжжя, 2001-228 с.
8. Сидоренко О. Л. Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі.-Харків, 2000.-218 с.
9. Стетар Дж. Оновлення та реформа вищої освіти. Приватна вища освіта в Україні у 1991-96 рр.-К. : 1996.-32 с (укр.; англ.. мовами).
10. Астахова В.І. "Приватная школа в объективе времени". Украинский вариант.-Х.: "Знание", 2000.-158 с.
11. Палкін В.А., Марченко С.П. О некоторых проблемах подготовки кадров в негосударственных вузах Украины // Наукові праці МАУП / Редкол.: М.Ф. Головатий (гол. ред.) та ін.-К.: МАУП, 2002.-Вип.3.-400 с.-С. 367-369.
12. Вищі навчальні заклади України. В 2-х тт. том.1.-К.: "К.І.С.", 1995.-320 с. / упоряд. О. Телемко.
13. Навчальний план спеціальності "історія та англійська мова" // Поточний архів КСУ. - 1994р.
14. План навчального процесу факультету слов'янознавства та балканістики (відділення історії та міжнародних відносин, спеціальність "історія та англійська мова") // Поточний архів КСУ.- 1994 р.
15. Протокол №6 від 27.06.96 р. / Довідка про літню сесію / // Поточний архів КСУ.-1996 р.- червень
16. Довідка про наслідки літньої екзаменаційної сесії студентів факультету міжнародних відносин // Поточний архів КСУ.-1997 р.-червень.