Повоєнної відбудови Донбасу стала хрестоматійною у радянській історіографії, яка присвятила їй велику кількість загальних праць І тематичних монографій. У першу чергу досліджувалася роль партійних, комсомольських та профспілкових організацій, соціалістичне змагання, відбудова та розвиток окремих гал

Вид материала

Содержание

Діяльність вищих навчальних закладів недержавної форми власності з підготовки істориків в україні

Подобный материал:

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17

ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ НЕДЕРЖАВНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ З ПІДГОТОВКИ ІСТОРИКІВ В УКРАЇНІ

(90-І РР. ХХ - ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Геннадій Мишечкін,

старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін Донецького інституту Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП), м. Донецьк

У статті висвітлюються деякі аспекти діяльності вищих навчальних закладів недержавної форми власності (матеріально-технічна і науково-інформаційна база, особливості навчально-виховного процесу, забезпечення науково-педагогічними кадрами), які готували фахівців з історії у 90-х рр. ХХ - на початку ХХІ століття. Автором надано практичні рекомендації щодо вдосконалення цього процесу.

Фахова підготовка істориків була і є пріоритетом гуманітарної освіти в розвинутих демократичних країнах світу. Вся система сучасної вищої освіти, розвиток науки зорієнтовані на виховання гуманістичних ідеалів, демократизацію вищої школи, відповідності існуючої системи освіти, змісту, технологій, форм та методів навчання, виховання з новою високотехнологічною інформаційною цивілізацією, що поступово йде на зміну індустріальному суспільству. Вирішення цих завдань нерозривно пов'язано з процесом підготовки якісно нового покоління фахівців-істориків, адже відомо, що історія є могутнім засобом як єднання народів, так і їх розбрату.

Підготовка істориків у країнах пострадянського простору, зокрема в Україні, в період трансформаційних процесів кінця ХХ - початку ХХІ століття набула якісно нового характеру. Зокрема виникли нові вузи з недержавною формою власності. Відстеження і аналіз цього процесу - актуальна проблема розвитку сучасної вітчизняної вищої освіти.

На початку 1990-х рр. недержавний сектор вищої освіти України отримав позитивний імпульс для свого подальшого розвитку. Протягом 90-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. деякі вищі навчальні заклади недержавної форми власності (надалі - НФВ) готували і фахівців із спеціальності "історія".

Діяльність визначених ВНЗ деякою мірою отримала висвітлення у наукових дослідженнях і публікаціях. Серед них слід відзначити численні праці проф. Ю.М. Алексєєва [1,2,3] і, перш за все, його монографії "Україна: освіта і держава (1987-1997)" та "Думать, сіять, не ждать…" [4,5], а також наукове дослідження С.А. Баришнікова, Л.П. Баришнікової "Особенности исторического образования в негосударственном высшем учебном заведении" [6]. У вказаних дослідженнях крізь аналіз діяльності Київського славістичного університету (в минулому Київського інституту "Слов`янський університет") і Донецького інституту соціальної освіти (Донецького відкритого університету) визначаються особливості підготовки істориків у ВНЗ НФВ, звертається увага на досягнення й труднощі, що мали місце у визначений період.

Серед інших праць назвемо "Розвиток недержавної вищої школи в Україні (кінець 80-х - 2001 рр.)" В.М. Огаренка, "Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі" О.Л. Сидоренка, "Оновлення та реформа вищої освіти: приватна вища освіта в Україні у 1991-1996 рр." Дж. Стетара, "Приватна школа в объективе времени. Украинский вариант" В.І. Астахової, "О некоторых проблемах подготовки кадров в негосударственных вузах Украины" В.А. Палкіна, С.П. Харченко та ін. [7,8,9,10,11]. У вказаних наукових доробках звертається увага здебільшого на загальний розвиток недержавного сектора вищої освіти України, як правило, не відокремлюється підготовка фахівців історичного профілю. Проте їх цінність для дослідження даної проблеми не викликає сумніву насамперед завдяки тому, що вони допомагають зорієнтуватися в особливостях розвитку недержавної вищої історичної освіти крізь розгляд загальних процесів еволюції недержавних ВНЗ.

У представленому дослідженні автор спирається на Конституцію і закони України, використовує документи і матеріали архівів Міністерства освіти і науки України, Київського славістичного університету, Донецького інституту соціальної освіти, інформаційні матеріали комп'ютерної мережі Інтернет, довідкову літературу та ін. (додамо до цього, що автор має особисте враження від відвідування головних корпусів Київського славістичного університету (КСУ), Донецького інституту соціальної освіти, архіву КСУ).

Короткий історіографічний огляд свідчить, що деякі аспекти підготовки істориків у ВНЗ недержавної форми власності отримали висвітлення у науковій літературі, проте узагальнюючих досліджень, які б спиралися на досвід діяльності декількох закладів освіти, майже немає, тому актуальність теми не зменшується.

До того ж такі питання, як матеріально-технічна і науково-інформаційна бази підготовки істориків у недержавних вищих закладах освіти, навчально-виховний процес і особливості його вдосконалення на історичних підрозділах визначених установ протягом 1990-х рр. - початку ХХІ ст., забезпечення науково-педагогічними кадрами майже не отримали свого висвітлення і потребують подальшого вивчення.

Дане дослідження не претендує на вичерпне висвітлення проблеми, тому у ньому ставиться мета - охарактеризувати в цілому процес підготовки істориків у ВНЗ недержавної форми власності у 90-і рр. ХХ ст. - поч. ХХІ ст., крізь розгляд визначених вище аспектів проблеми, виокремити особливості процесу, підкреслюючи позитивні приклади, викрити негативні явища і спробувати дати деякі практичні рекомендації щодо вдосконалення навчально-виховного процесу на історичних підрозділах (факультетах і відділеннях) недержавних і державних ВНЗ. Час вирішення поставлених у цій праці завдань збігається зі святкуванням 10-ї річниці існування одного з провідних ВНЗ НФВ України - Київського славістичного університету (листопад 1993 - листопад 2003 рр.), що додає гостроти й важливості визначеній темі.

У рік проголошення незалежності України фахівців-істориків готували у 10 державних університетах і 11 державних педагогічних інститутах. Недержавний сектор вищої освіти тільки торував собі шлях. Недаремно фахівці вважають кінець 1989 р. - початок 1992 р. - початковим етапом становлення недержавного сектора, коли з'явилися перші недержавні ВНЗ. Одним із перших недержавних ВНЗ, який почав надавати послуги в отриманні спеціальності "історія", був Донецький інститут соціальної освіти (Донецький відкритий університет, заснований у 1990 р.), в якому у 1991 р. з'явився факультет історії та релігієзнавства (з аналогічною назвою спеціальності, згодом визначено третій рівень акредитації). Навчання на цьому факультеті коштувало студентам-історикам 20-30 доларів на місяць [12, с. 104].

На другому етапі розвитку недержавної вищої школи (середина 1992 - квітень 1994 рр.) з'явилось декілька історичних підрозділів ВНЗ. Так, з 1993-1994 навчального року на гуманітарному факультеті Міжнародного Соломонового університету (заснований у м. Києві у 1992 р.) почали готувати фахівців зі спеціальності "Всесвітня історія" (історія єврейської культури та релігії, третій рівень акредитації). Студенти денної форми навчання (іншої і не було) мали сплачувати за навчання суму, еквівалентну 300 американським доларам на рік [12, с. 233-234]. З цього ж навчального року у Таврійському екологічному інституті (м. Сімферополь) на факультеті сходознавства готувалися теж фахівці з всесвітньої історії (сходознавці, третій рівень акредитації, 40 млн карбованців - оплата) [12, с. 312].

На наш погляд, напевно, найголовніша для недержавної вищої історичної освіти подія 1993 р. відбулася 25 листопада, коли Управління юстиції у місті Києві здійснило державну реєстрацію Київського інституту "Слов'янський університет", що дало змогу з вересня 1994 р. на факультеті міжнародних відносин готувати істориків з поглибленим вивченням англійської мови (третій рівень акредитації, оплата за навчання еквівалентна 400 американським доларам; для порівняння: на спеціальності "міжнародні відносини" - 470 американських доларів) [12, с. 202].

Ідея створення слов'янознавчого центру з'явилась ще з утворення української незалежної держави, і тому, що постала практична потреба у професійно підготовлених спеціалістах-славістах. На початку 90-х рр. проф. Ю.М. Алексєєв з однодумцями і колегами, за підтримки НАН України втілює своє розуміння розвитку слов'янознавства в Україні, створивши громадську організацію - Київський слов'янський університет - незалежну наукову установу, що об'єднала викладачів ВНЗ, науковців НАН України, громадських діячів, дипломатів і бізнесменів. Ця ініціативна група у квітні 1992 р. виступила з концепцією створення центру слов'янознавства в Україні - Київського інституту "Слов'янський університет".

Проте появу нового недержавного ВНЗ із таким напрямом і назвою не було сприйнято однаково. Бюрократи від освіти критикували за недержавний статус, політики, особливо представники радикально-національного напрямку, - за брак патріотизму та несумісність "слов'янської ідеї" із розбудовою української держави. На це проф. Ю.М. Алексєєв відповідав, що "…"слов'янська ідея" в наш час набуває нового змісту, в якому домінантою є багата духовна спадщина слов'янських народів, які стали на шлях розбудови своїх суверенних держав" [2, с. 332].

Наступний, третій етап розвитку вищої недержавної освіти (квітень 1994-1996 рр.) був теж позитивним для історичної ланки освіти. Істориків почали готувати Харківська гуманітарна академія і соціально-педагогічний інститут "Педагогічна академія" (м. Кіровоград). На 1995/1996 навчальний рік плата за навчання в них становила 300 американських доларів (третій рівень акредитації). У цей же час з'явилась спеціальність "історія" зі спеціалізацією "українознавство" у Краматорському економіко-гуманітарному інституті (третій рівень акредитації).

Як бачимо, не враховуючи філій вказаних вище установ (про деякі з них мова піде пізніше), не так вже багато недержавних ВНЗ готували фахівців-істориків. Якщо порівняти визначену спеціальність із спеціальністю "менеджмент організацій", то лише у Донецькій області існувало 10 недержавних ВНЗ, які готували менеджерів (див.: Учебные заведения Донецкой области. Справочник. - Донецк: ЦПА, 2000. - 184 с.). Це можна пояснити багатьма причинами, в тому числі падінням престижу спеціальності "історія" і не тільки у недержавних ВНЗ, кількість яких на початок 2000 р. налічувала 98 установ (5 університетів, 7 академій, 86 інститутів) [7, с. 14].

Стаття 13 закону України "Про освіту" (1991 р.) визначала рівноправність державних і недержавних закладів освіти, але порівняння матеріально-технічної і науково-інформаційної баз підготовки істориків у перших і других було не на користь останніх. До речі, якщо пункт 5 статті 39 закону Росії про освіту закріплював підтримку розвитку недержавних закладів освіти, то у відповідному законі України, на жаль, про це не йшлося. Студентам-недержавникам держава не надавала пільг навіть на залізничному транспорті. Так, перші і подальші кроки Київський славістичний університет робив "без жодної державної копійки" [4, с.95]. Проте вже на кінець ХХ ст. у структурі КСУ діяли Київський славістичний університет (центральна установа), Рівненський інститут слов'янознавства, Миколаївська філія, навчально-консультаційні пункти у Дніпропетровську, Полтаві, Чернігові, Луганську, Тирасполі, Слов'янський клуб. При КСУ знаходилась і мовна школа "Слов'янський дім" з поглибленим вивченням російської, польської, словацької, болгарської, сербсько-хорватської, італійської, англійської, німецької мов, науково-дослідний центр, спеціалізована наукова слов'янська бібліотека, поліграфічна база (видавництво "Репетитора", "Наукових записок КСУ"), комп'ютерні класи, лінгафонні кабінети, спеціалізована аудиторія з історії тощо.

На факультеті міжнародних відносин КСУ готували спеціалістів за професійним напрямом "історія і англійська мова" для викладання всесвітньої та вітчизняної історії, для дослідницької діяльності. Крім того, сферами діяльності випускників визначалась аналітично-консультативна робота у вітчизняних та міжнародних установах й практична - в культурно-освітніх закладах, видавництвах, засобах масової інформації.

В іншому ВНЗ - соціально-педагогічному інституті "Педагогічна академія" - на історичному факультеті готували фахівців з двох спеціальностей: "історія і англійська мова" (тільки денне відділення) та "історія та менеджмент у сфері освіти" (денне й заочне відділення). Програма підготовки з останньої спеціальності передбачала, крім вивчення фундаментальних базових курсів, також належну підготовку у сфері економіки й управління освітою, щоб допомогти фахівцю у майбутньому працювати у керівництві навчального закладу. Незважаючи на дуже короткий термін існування, студенти-історики соціально-педагогічного інституту мали можливість працювати у комп'ютерних класах, обладнаних за останнім словом техніки, та користуватися комп'ютерною мережею Інтернет.

Протягом 90-х рр. ХХ ст. зміцнювалась матеріально-технічна і науково-інформаційна база й інших історичних підрозділів недержавних ВНЗ. У Міжнародному Соломоновому університеті студенти-історики теж мали можливість працювати на комп'ютерах, обов'язковий курс інформатики було запроваджено з першого курсу. В університеті приділяли величезну увагу поглибленому вивченню української і англійської, івриту, латині та інших мов. Студенти забезпечувалися гуртожитком під час навчання.

Відповідно до змін у матеріально-технічній і науково-інформаційній базах підготовки істориків у визначених закладах освіти, відбувалося вдосконалення і навчально-виховного процесу. Звернімося до особливостей цього процесу у Київському славістичному університеті. З першого навчального року основними дисциплінами, які викладались історикам, стали історія України, всесвітня історія, світова культура, історія й культура слов'янських народів, історіософія, українська культура, археологія, архівознавство, музейна справа, а також поглиблене вивчення двох іноземних мов [13, с. 22]. Аналіз навчального плану (1994/1995 навчальний рік) свідчить про те, що, так само як і у державних ВНЗ, на лекційне викладання виділялась більша частина годин, ніж на практичні заняття. Так, наприклад, двом головним дисциплінам - історії України і всесвітній історії - відводилось 108 годин лекцій і 32 години практичних занять на кожну [14, с.14].

У грудні 1995 р. вчена рада КСУ схвалила "Концепцію викладання історичних дисциплін в КСУ", розроблену викладачами кафедри історії (зав. кафедрою - професор Ю.М. Алексєєв). В цьому ж році видатні українські фахівці (більшість працювала у КСУ) Ю.М. Алексєєв, Н. М. Кравченко, В. П. Крижанівська, Ю. В. Павленко створили навчальну програму курсу "Історія слов'янських народів (від стародавніх часів до наших днів)", рекомендовану студентам факультету слов'янознавства та балканістики й історичним факультетам ВНЗ України. Найважливіше, що дана навчальна програма була побудована на основі оновленої методологічної бази, вільної від застарілих догм та ідеологічних штампів.

Вже протягом перших навчальних років застосовувалися нові форми при викладанні історичних дисциплін. Так, на заняттях, крім викладача з підготовленими доповідями, виступали студенти, семінарські заняття відбувалися у різних формах: прес-конференції, дискусії, наукової конференції і т. ін.

Результати зимової заліково-екзаменаційної сесії (1995/1996 навчальний рік) свідчили про те, що всі студенти факультету слов'янознавства і балканістики склали заліки та екзамени із середніми балами з дисциплін: міжнародні відносини - 4,2, історія країн Азії, Африки і Латинської Америки - 4,5, англійської мови - 3,6 бала. Тимчасом літня сесія для "істориків-англійців" пройшла не так добре. 11 студентів спеціальності "історія та англійська мова" не склали залік з першого разу, а 16 студентів - іспит. Аналіз отриманих результатів свідчить, що особливу складність для студентів мали англійська мова, культура українського мовлення, історія релігій, фізичне виховання, тобто здебільшого небазові дисципліни. Середня успішність склала 74,2%. 24 студенти факультету навчалися на "відмінно" [15, с.50].

Високий рівень якості навчально-виховного процесу засвідчила й перевірка комісії (професор В.А.Манжола, доцент С.П.Галака - обидва з Київського національного університету, 1996 р.). Проведені на двох курсах контрольні роботи з історії міжнародних відносин встановили абсолютну успішність - 100%, якість навчання - 75% - на першому курсі й відповідно 97% і 55% - на другому курсі.

У 1996/1997 навчальному році факультет міжнародних відносин реорганізований у факультет міжнародних відносин і слов'янознавства шляхом об'єднання з факультетом слов'янознавства та балканістики. Структура нового факультету складалася з п'яти кафедр: міжнародних відносин, історії, слов'янської філології, іноземних мов, філософії /разом - 66 викладачів/. Серед спеціальностей продовжувала існувати "історія та англійська мова". План роботи факультету передбачав величезну увагу питанням вдосконалення навчально-виховного процесу. Всі курси дисциплін забезпечувались навчально-методичними комплексами (навчальна програма, робочий план, плани семінарських занять, теми курсових робіт, програми виробничих практик, навчальні плани, кваліфікаційні характеристики, пояснювальні записки до навчальних планів, індивідуальні плани викладачів та інша оперативна документація). Швидко була створена навчально-методична комісія із вдосконалення навчального процесу, формувалися програми нових факультативів.

Пропонувалося відновити систему кураторства над студентськими групами, було вибрано студентський деканат факультету, який мав організувати різні вечори, в тому числі вечори відпочинку.

Анкетування студентів визначило, що їм більш за все подобалось викладання історії України, археології. Найближча ж атестація "істориків-англійців" засвідчила, що серед 31 студента групи 12 "історія та англійська мова" (надалі - ІТАМ) першого курсу не атестовано 24,1%, а якість знань складала 48,2%, серед 21 студента групи 22 ІТАМ другого курсу відповідно - 28,1% і 64,9%, серед 27 студентів групи 31 ІТАМ третього курсу - відповідно 41,8% і 48,4% [16, с.23]. На першому курсі три студенти були не атестовані з двох предметів.

У 1998 р. почався новий етап у діяльності визначеного ВНЗ з підготовки істориків. В цьому році колективом кафедри історії розроблено "Концепцію спеціальності "історія" та визначено перспективи її розвитку, а також програми для рівнів бакалавра й спеціаліста. В. о. проф. Н. М. Кравченко та ст. викл. І. Ю. Ушаков розробили так звану "Наскрізну програму практичної підготовки фахівців з історії" та пакет програм практик.

10 квітня 1998 р. кафедрою історії проведено наукову конференцію студентів спеціальності "історія та англійська мова" на тему: "Актуальні питання всесвітньої історії: знахідки, відкриття, проблеми". У ній взяли участь 22 студенти першого - четвертого курсів. На основі матеріалів конференції підготовлено до друку перший випуск збірника наукових праць студентів-істориків.

Незважаючи на значні позитивні приклади, які відображали суттєві кроки вперед у вдосконаленні навчально-виховного процесу, у протоколах засідань кафедри історії підкреслювалось, що навчально-виховний процес потребує пильної уваги й подальшого вдосконалення.

До особливостей навчання на гуманітарному факультеті (спеціальність "всесвітня історія") Міжнародного Соломонового університету слід віднести те, що у навчальних планах значна частина лекційних та практичних годин відводилася історії єврейського народу. У другій половині 1990-х років професорсько-викладацьким складом факультету були підготовлені методичні посібники з історії, навчальний посібник з іудаїки, історії євреїв та єврейських традицій [12, с.234]. Серед інших основних дисциплін, які викладались на факультеті, відмітимо всесвітню історію, історію України, історіографію, філософію. Даний історичний підрозділ налагодив тісний зв'язок з історичними підрозділами вітчизняних та зарубіжних ВНЗ. Особливо плідно фахівці підрозділу співпрацювали з Єрусалимським університетом.

На іншому історичному підрозділі-факультеті сходознавства Таврійського екологічного інституту велику увагу приділяли всесвітній історії (точніше сходознавству), поглибленому вивченню східних мов (арабська, перська, турецька), історії міжнародних відносин, країнознавству, історії країн Азії та Африки. Головним напрямком науково-дослідницької роботи професорсько-викладацького складу і студентського контингенту вважалися проблеми Близького та Середнього Сходу. Найтісніший зв'язок підтримувався із Санкт-Петербурзьким університетом, інститутом мовознавства Академії наук Росії, Інститутом східних мов (м. Ташкент, Узбекистан).

Історичний факультет унікального для України вищого закладу освіти - соціально-педагогічного інституту "Педагогічна академія" (чи не єдиний в країні педінститут недержавної форми власності) теж здебільшого зорієнтував студентів на вивчення всесвітньої історії. Проте профіль ВНЗ потребував акцентувати увагу і на методиці викладання історії у школі, педагогіки і т. ін. Соціально-педагогічний інститут підтримував й певною мірою залежав від Кіровоградського педуніверситету (на той час інституту) й Міжнародної педакадемії.

На початку 90-х рр. ХХ ст., в умовах корінних змін у навчальних планах, з метою їх деідеологізації, величезне навантаження лягло на науково-педагогічні кадри, які мали забезпечувати високу якість і подальше вдосконалення навчально-виховного процесу.

У питаннях, пов'язаних з недержавними ВНЗ, Міністерство освіти України додержувалось суворої вимоги: 70% професорсько-викладацького складу повинні бути у штаті, 60% - мати науковий ступінь. Тимчасом як державного сектора вищої школи це не стосувалося. До того ж пенсії професорів державного й недержавного ВНЗ були далеко не рівнозначними. При всіх цих негараздах аналіз професорсько-викладацьких складів історичних підрозділів чотирьох провідних недержавних ВНЗ - Київського славістичного університету (факультет міжнародних відносин), Міжнародного Соломонового Університету (гуманітарний факультет), соціально-педагогічного інституту "Педагогічна академія" (історичний факультет), Таврійського екологічного інституту (факультет сходознавства) на 1994/1995 навчальний рік свідчив про високий рівень якості забезпечення навчально-виховного процесу науково-педагогічними кадрами. Так, частка викладачів з науковим ступенем дорівнювала - понад 90% у Київському славістичному і Міжнародному Соломоновому університетах, 72% у соціально-педагогічному інституті та 52% у Таврійському екологічному інституті, а з вченим званням - 60% у КСУ, 57% - у МСУ, 72% - у соціально-педагогічному інституті, 52% у Таврійському екологічному інституті.

Взагалі навчально-виховний процес на історичних підрозділах цих закладів освіти здійснювали 125 викладачів. Серед них - 77,4% з вченим ступенем, 60,3% з вченим званням, частка докторів наук - 17%, професорів - 15,2%. Зрівняємо деякі з цих показників із загальними даними ВНЗ України та історичних факультетів державних освітніх закладів.

Згідно з офіційними даними у 1994/1995 навчальному році у ВНЗ нашої країни працювало 68.630 викладачів (основний персонал). Серед них з науковим степенем - 59,1%, докторів наук - 7,5%, причому найвищими ці показники були у Київській області та АР Крим - 63% і 9,9% та 64,2% і 10,2 відповідно, а один з найнижчих - у Кіровоградській області, де фахівців без наукового ступеня налічувалося 50,7% (нагадаємо, що м. Київ, м. Кіровоград та АР Крим - місцезнаходження розглянутих нами чотирьох вищих закладів освіти). Отже, загальне порівняння доводить нашу тезу про досить високий рівень забезпеченості історичних підрозділів вищевказаних ВНЗ.

Порівняння з професорсько-викладацькими складами історичних факультетів державного сектора (особливо за кількістю фахівців з науковим ступенем) свідчить про те, що показники Київського славістичного і Міжнародного Соломонового університетів відповідали або наближались до показників провідних історичних факультетів - Київського, Львівського, Харківського, Ужгородського, Одеського та ін., а відповідні показники соціально-педагогічного інституту "Педагогічна академія" були вищими, ніж у Волинському державному університеті, Кіровоградському, Сумському, Херсонському педінститутах і т. ін.

Деякі кафедри історичних підрозділів недержавних ВНЗ відповідали найвищим українським стандартам у забезпеченні високого рівня професорсько-викладацького складу. Для прикладу наведемо базову кафедру Київського славістичного університету - кафедру історії, створену у 1995 році. Перший склад кафедри становив 12 викладачів, серед яких академік П. П. Толочко, 3 доктори наук, професори - Ю. М. Алексєєв (зав. кафедрою), В. І. Яровий, П. С. Гончарук та 5 кандидатів наук, доцентів. Як бачимо, 75% складу кафедри - фахівці з науковим ступенем. Середній вік викладачів дорівнював 43 роки. Майже через чотири роки після заснування кафедри протоколом засідання кафедри історії від 8 грудня 1998 року засвідчено наступні зміни у її професорсько-викладацькому складі, які ілюструє таблиця 1:

Blog

Содержание