Законодавство України щодо попередження насильства в сім’ї

Вид материала

Закон

Содержание Ці нормативні акти можна знайти на офі­ційному сайті Верховної Ради України Характеристики насильства в сім'ї 1.2. Насильство у сім'ї та порушений міжнародно-визнаних прав 1.3. Історичні корені насильства в сім'ї

Подобный материал:

• Інформаця про особливості роботи відділу у справах сім`ї та молоді, міського центру, 63.45kb.
• Мвс 26. 11. 2008 №367, 284.48kb.
• Соціально-педагогічний аспект насильства в сім’ї, що вчиняється неповнолітніми, 583.88kb.
• Управління у справах сім’ї та молоді, 546.14kb.
• Міська комплексна програма профілактики злочинності на 2011-2015роки (далі Міська комплексна, 217.97kb.
• Комплексний план заходів Близнюківської районної державної адміністрації щодо попередження, 61.99kb.
• Правовий захист дітей від насильства в сім’ї, 57.31kb.
• Законодавство щодо вільних економічних зон України, 457.19kb.
• Рекомендації за результатами засідання Міжвідомчої координаційно методичної ради, 745.25kb.
• Кабінету Міністрів України від 22. 11. 2010 №2140-р Про затвердження плану заходів, 42.72kb.

Нормативно-правова база щодо попередження

насильства в сім'ї. Виявлення жертв насильства та осіб,

які його вчиняють.


Законодавство України щодо попередження насильства в сім’ї


Починаючи з 80-х років XX сторіччя, біль­шість країн світу визнали домашнє насильство як серйозну проблему й почали шукати шляхи її вирішення. З 2001 року в Україні послідовно формується законодавство у сфері протидії на­сильству в сім'ї, яке складають:


Закон України "Про попередження насильс­тва в сім’ї від 15 листопада 2001 р. № 2789-ІИ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім'ї" від 25 ве­ресня 2008 p. № 599-VI;


Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу" від 26 квітня 2003 р. № 616;


Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства внутріш­ніх справ України "Про затвердження Інструк­ції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї молоді та спорту, службу справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї ді­тей та молоді та відповідних підрозділів орга­нів внутрішніх справ з питань здійснення захо­дів з попередження насильства в сім’ї від 7 верес­ня 2009 р. № 3131/386, зареєстрований у Міні­стерстві юстиції України ЗО вересня 2009 р. за № 917/16933;


Наказ Міністерства охорони здоров'я Ук­раїни "Про затвердження заходів щодо вико­нання Закону України "Про попередження на­сильства в сім’ї та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї " від 23 січня 2004 р. №38;


Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутріш­ніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я Украї­ни "Про затвердження Порядку розгляду звер­нень та повідомлень з приводу жорстокого по­водження з дітьми або реальної загрози його вчинення" від 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11 та інші.

Ці нормативні акти можна знайти на офі­ційному сайті Верховної Ради України -www.rada.kiev.ua

порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї".

Все це показує, що робота з постраждалими від насильства в СІМ'Ї, надання їм різноманітної допомоги стає одним із важливих напрямків роботи соціальних працівників. Досвід такої роботи в Україні є відносно невеликим і був накопичений переважно громадськими організаціями, в першу чергу жіночими, які вже досить давно працюють в цьому напрямку. Така робота вимагає спеціальних знань, оскільки насильство в сім'ї є складним суспільним явищем, має глибокі корені у суспільній свідомості, породжує серйозні правові, соціальні, психологічні проблеми.

Інформаційно-практичний посібник вміщує досить детальний опис явища насильства в сім'ї, його характерних особливостей, історичних коренів, соціальних і психологічних аспектів, зокрема того впливу, який справляють на психічне здоров'я постраждалих як ПООДИНОКІ випадки насильства в сім'ї так і тривале життя в умовах насильства. Значне місце у посібнику приділене умінням і навичкам, які необхідні всім тим, хто спілкується з постраждалими від насильства в сім'ї, надає їм різні види допомоги, здійснює соціальний супровід, допомагає у розв'язанні сімейних конфліктів тощо.

Посібник призначений для працівників центрів соціальних служб для молоді, кризових центрів, притулків, центрів медико-соціальної реабілітації постраждалих від насильства в сім'ї, соціальних педагогів, працівників громадських організацій - всіх тих, хто вносить свій вклад у подолання насильства в сім'ї та його наслідків.


1. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ

ХАРАКТЕРИСТИКИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

1. Актуальність проблеми боротьби з насильством в сім'ї
   

Важливість проблеми насильства и сім'ї українське суспільство усвідомлювало поступово і доешь повільно. За радянських часів до цієї проблеми не приверталась увага громадськості і боротьба з і тс и ні.сіном в сім'ї залишалась переважно проблемою правоохоронних органів. Після здобуття незалежності в Україні утворилась велика кількість громадських організацій різного спрямування, в тому числі жіночих і правозахисних. Саме ці організації і почали, нерідко під впливом закордонних громадських організацій, в повний голос говорити про існування в Україні проблеми насильства в сім'ї. Почались соціологічні дослідження в цьому напрямку, правоохоронні органи почали збір статистичних даних (наприклад, збір статистичних даних про зареєстровані злочини, скоєні проти життя, волі і гідності осіб жіночої статі). Поступово стала вимальовуватись картина, яка викликала глибоке занепокоєння як у громадськості, так і у владних структур. Так, за даними дослідження, проведеного в Україні Київським міжнародним інститутом соціології у 1999 році на замовлення Світового банку, більше 30% жінок зазнавали у житті фізичного насильства, причому 61% з них - у сім'ї. За даними іншого дослідження, проведеного у 1995 році, близько 70% жінок піддаються різним формам приниження і знущання в родині. У колективній монографії "Соціально-економічні причини насильства в сім'ї в Україні: аналіз та шляхи запобігання" К.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2004 р. наведені дані про те, що у країнах, де ведеться систематичний статистичний облік випадків насильства в сім'ї, кількість жінок, які страждають від побиття їхніми чоловіками або партнерами сягає від 40% до 85 %. Там же вказується, що абсолютно переважаючу більшість потерпілих від сімейного насильства ( за даними американських дослідників, близько 95%) становлять жінки і дівчата.

Серйозну проблему становить насильство в сім'ї і для правоохоронних органів. Хоча злочини, які можна кваліфікувати як насильство в сім'ї, складають відносно невелику частину всіх злочинів, на них припадає значна частина тяжких злочинів - умисних вбивств та тяжких тілесних ушкоджень. Так, за 12 місяців 2005 року в Україні було скоєно 604 вбивства на сімейно-побутовому ґрунті, що складає 19% всіх розслідуваних вбивств. За цей час на сімейно-побутовому ґрунті спричинено 884 тяжких тілесних ушкодження, що складає 18,3% усіх таких розслідуваних злочинів. Всі ці дані свідчать про високу актуальність проблеми подолання насильства в сім'ї та про необхідність приділення цій проблемі особливої уваги.


1.2. Насильство у сім'ї та порушений міжнародно-визнаних прав

людини

Двадцяте сторіччя назавжди посяде визначне місце в історії завдяки тому, що саме у цей час вперше отримали міжнародне визнання основні принципи прав людини. Військові трибунали у

Нюренберзі й Токіо затаврували злочини проти людства і покарали винних. У 1948 р. ООН Прийняла Загальну Декларацію прав людини, яка проголосила, що «..визнання гідності та рівних і невід'ємних прав усіх членів людської сім'ї є запорукою свободи, справедливості та миру у світі». Протягом наступних десятиріч були прийняті численні міжнародні документи, спрямовані на розвиток і конкретизацію ідей, закладених у Загальній Декларації прав людини. Серед них були й такі, які спеціально стосувалися прав жінок, наприклад, Декларація про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах та в період збройних конфліктів (1974 р.) і Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 p.).

Але, на жаль, більшість цих документів важко було застосувати у конкретних випадках насильства у сім'ї. Тому правозахисні організації, зокрема жіночі, протягом багатьох років продовжували докладати свої зусилля у цьому напрямі. Невтомна багаторічна праця цих організацій сприяла тому, що з'явилась ціла хвиля досліджень і наукових статей, присвячених проблемі домашнього насильства. Це змусило, уряди багатьох країн звернути увагу на цю проблему, яка набула в очах громадської думки виміру прихованої епідемії світового масштабу.

Наслідком цих багаторічних зусиль стало те, що у червні 1993р. на Всесвітній конференції з питань прав людини, яка відбулась у Відні, тему насильства в сім'ї було висунуто на передній план. В результаті проблема вийшла на міжнародний рівень і стала предметом розгляду ООН. У грудні 1993 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про викорінення насильства проти жінок, яка стала свідченням досягнення міжнародного консенсусу стосовно захисту жінок ВІД насильства. Це перший міжнародний документ, який значною мірою присвячений саме насильству у сім'ї. Відтепер насильство у сім'ї стало розглядатися як порушення міжнародно-ш і знаних фундаментальних прав людини.


З 1994 р. Комісія ООН з прав людини має посаду спеціального доповідача з питань насильства проти жінок. До його обов'язків належить «..надання рекомендацій щодо заходів, шляхів та засобів, як на національному, так і на регіональному та міжнародному рівнях, подолання насильства проти жінок та обставин, що його спричиняють, а також стосовно усунення його наслідків».

1.3. Історичні корені насильства в сім'ї

Для ефективного подолання насильства в сім'ї як явища, необхідно усвідомлювати історичні корені цього явища та механізм його відтворення у наступних поколіннях.

Одним із основних витоків домашнього насильства в сім'ї є пережитки патріархальної свідомості у сучасному суспільстві. У патріархальному суспільстві абсолютно домінуючою була постать чоловіка, який був зобов'язаний забезпечувати сім'ю всіма необхідними ресурсами для життя, а також захищати її від будь-якої зовнішньої небезпеки. При цьому жінки й діти були абсолютно безправними і повністю підпорядкованими чоловікові - голові сім'ї. Влада чоловіка підтримувалась за допомогою жорстокого насильства. Культурна традиція, підтримувана релігією, не просто виправдовувала насильство у сім'ї, а нерідко робила його обов'язковим елементом життя.

Наведемо цитату про виховання дітей із середньовічного порадника "Домострой", де рекомендується «Любить их и беречь и страхом спасать; уча и наказуя, и рассуждая раны возлагать. Казни сына своего от юности и будет покой тебе в старости; не ослабевай бия младенца: если железом бьешь его - не умрет, но здоров будет; бия его по телу, душу его избавляешь от смерти» (цитується за книгою О. Боргардта Дві культури. - Донецьк, 1999 р.). Ставлення до жінки у патріархальному суспільстві можна проілюструвати такою цитатою відомого російського історика: «Обращение мужьев с женами было таково: по обыкновению у мужа висела плеть, исключительно назначенная для жены и называлась дурак; за ничтожную вину муж таскал жену за волосы, раздевал донага, привязывал веревками и сек дураком до крови - это называлось учить жену; у многих мужьев вместо плети играли ту же роль розги, и жену секли как маленького ребенка, а у других, напротив, дубина - и жену били как скотину. Такого рода обращение не только не казалось предосудительным, но еще вменялось мужу в нравственную обязанность. Кто не бил жены, о том благочестивые люди говорили, что он дом свой не строит и о своей душе не радеет, и сам погублен будет и в сем веце и в будущем, и дом свой погубит» (Костомаров Н. Истор. моногр. и исслед. - Санкт-Петербург, 1887.-T.XIX.-С.148).

Не треба думати, що давні традиції насильства в сім'ї властиві тільки українській або російській історії. Джудіт Арматта у статті "Виключити співучасть закону у насильстві проти жінок в сім'ї"" (Judith Armatta, Getting beyond the law's complicity in intimate violence against women, Williamette Law Review, Vol. 33, Number 4, Fall 1997) цитує повчання монаха Черубіно, написані у XYI сторіччі "Коли ви бачите, що ваша жінка робить помилку, не поспішайте ображати її та давати у гніві ляпаси... Суворо сваріть її, залякуйте її, тримайте у страху. А якщо все це не дає результатів ... візьміть палку і гарненько її побийте, бо краще покарати тіло і виправити душу, ніж дати душі псуватись, а тіло лишити у спокої. Будьте готові бити її не в гніві, а спокійно з милосердя і турботи про її душу, так, щоб биття йшло їй і вам на користь". Такі думки знаходили своє відбиття і в законах. Так у "Коментарях Блекстоуна" 1775 року з питань цивільного права написано: "Оскільки він (чоловік) є відповідальним за провини жінки, то розумно, що закон дає йому право стримувати її і карати фізично приблизно так, як він може карати своїх учнів або дітей" (цитується за вказаною вище статтею Джудіт Арматта).

Патріархальний уклад життя можна було певною мірою виправдати існуючим на той час способом виробництва, для якого потрібна була велика фізична сила (полювання, обробка землі, випасання худоби), а також необхідністю самостійно із зброєю в руках захищати родину. З тих часів спосіб життя докорінним чином змінився, але суспільна думка, культурна традиція мають велику інерцію і зберігаються десятиріччями і століттями після того, як зникли об'єктивні причини їх виникнення. І в наш час ще розповсюджені погляди, успадковані від патріархального суспільства, які у суспільній свідомості нерідко виправдовують насильство в сім'ї. Досить згадати відомі прислів'я "Б'є - значить любить", "Небита жінка - як коса неклепана" або поширену думку про те, що жінки самі провокують насильство над ними, не виконуючи законних вимог чоловіка. В основі цих поглядів лежить уявлення про другорядність жінки, її другосортність. Детальніше це питання розглянуте у наступному розділі «Гендерні витоки насильства в сім'ї».

Незважаючи на те, що в усіх цивілізованих країнах вже багато десятиріч офіційно задекларована рівність чоловіка й жінки, уявлення про перевагу чоловіків над жінками, залежність жінки від чоловіка досі зберігаються. Все це створює у суспільстві атмосферу терпимості до насильства в сім'ї і не сприяє подоланню цього явища.

1.4. Психологічні причини вчинення насильства.

Укоріненість залишків патріархальних поглядів у суспільній свідомості є лише одним з факторів, що сприяють поширеності насильства в сім'ї. Розповсюдженість таких поглядів визначає ступінь терпимості суспільства до насильства в сім'ї, але не пояснює, чому конкретна людина стає схильною до вчинення насильства. В тому ж, що стосується окремої людини в першу чергу важливими є особистісні психологічні фактори. Зрозуміло, що схильність людини до насильства визначається величезною кількістю причин -біологічних, психологічних, соціальних, наприклад, рівнем різних гормонів, спадковістю, умовами виховання, тим фактом, піддавалась ця людина насильству чи ні тощо. Ця величезна кількість чинників формує у людини комплекс психологічних якостей, які сприяють вчиненню насильства, або навпаки, утримують від нього. Серед цих психологічних якостей важливо знайти такі, без яких насильство як звичний спосіб життя є практично неможливим.

Людство багато тисячоліть живе в умовах, де насильство є майже повсякденним явищем, тому не дивно, що таке питання ставили перед собою ще мислителі давнини, наприклад, Аристотель і Тома Аквінський. Цьому ж питанню присвячені численні роботи сучасних психологів, психоаналітиків та психіатрів, які досліджують психологічні витоки насильства. Однією з найбільш яскравих і аргументованих праць у цьому напрямку є книга відомого американського психіатра Джеймса Джиллігена (James Gilligen) "Запобігання насильству". Він присвятив більше ЗО років вивченню проблеми насильства, створенню і оцінці програм запобігання насильству, працюючи з найбільш агресивними людьми американського суспільства - в'язнями американських тюрем. Висновки, які робить Джеймс Джилліген, співпадають з нашою думкою, сформованою в результаті спілкування з численними домашніми насильниками.

Суть концепції Джеймса Джиллігена полягає в тому, що головним психологічним чинником, який спонукає до насильницької поведінки, є бажання позбутись почуття враженої гордості, сорому, приниження, і замінити такі почуття на протилежні - на почуття гідності і самоповаги. Те, що автор називає почуттям сорому, він роз^’яснює за допомогою довгого ряду синонімів або близьких за значенням понять. Це відчуття зневажання з боку інших, нехтування, презирства, глузування, відчуття меншовартості, власної слабкості, відчуття себе людиною, від якої відцуралися і яка зазнала поразки в житті, стала об'єктом ображання, відчуття ставлення до себе як до нікчеми, відчуття втрати престижу і поваги. Список таких відчуттів можна продовжувати і далі, і сама довжина цього списку, наявність у мові такої великої кількості близьких за значенням понять свідчить про те, яке величезне значення ці поняття мають у свідомості людей.

Близькими до цих почуттів є також заздрощі і ревнощі, адже той, хто заздрить або ревнує, відчуває себе нижчим за тих, кому він заздрить або до кого ревнує.

Ще в Біблії пояснюється, чому Каїн вбив Авеля: "І зглянувся Господь на Авеля і жертву його, а на Каїна і на жертву його не зглянувся" - тобто Каїн відчув, що Бог його зневажає. Це викликало його заздрість, гнів, спрямовані проти Авеля.

Важливо відмітити, що відчуття нехтування, презирства або просто недостатньої поваги з боку інших, тобто відчуття, які стають поштовхом до вчинення насильства, насправді можуть і не бути пов'язаними із справжнім ставленням оточуючих до насильника. Насильник з хворобливо чутливим самолюбством часто сприймає світ як у викривленому дзеркалі, тому факт, абсолютно нейтральний з точки зору інших, він може сприйняти як такий, що наносить йому образу, підриває його авторитет, або свідчить про неповагу до нього.

Відчуття ураженої гордості, в свою чергу, викликає почуття гніву, навіть люті, бажання помститися тому, хто завдав шкоду почуттю самоповаги. Часто буває так, що людина, яка викликала це почуття гніву, є недосяжною для розгніваної людини і тоді весь гнів, лють переносяться на того, хто є слабшим, доступнішим - найчастіше це члени сім'ї. Людина, яка виховувалась у сім'ї, де чиниться насильство, сама може стати схильною до насильства не тільки тому, що вона наслідує насильницькі моделі поведінки, але і тому, що насильство над нею вразило її гордість та почуття самоповаги, і, скоюючи в свою чергу насильство, вона прагне підвищити свій статус і відновити самоповагу. Це рівною мірою стосується і чоловіків і жінок. Жінки, які піддавалися насильству у дитинстві, або відчували себе ущемленими чи пригнобленими у своїй сім'ї, нерідко намагаються відновити самоповагу чи підвищити власний статус шляхом вчинення насильства, найчастіше психологічного, над іншими.

Важливо підкреслити, що відчуття приниження, зневажання, враженої гордості тощо зовсім не обов'язково ведуть до вчинення насильства. Навряд чи існує в світі людина, якій не довелось би переживати подібні відчуття, але далеко не всі вдаються до насильства. Наявність таких відчуттів є лише необхідною умовою вчинення насильства, це означає, що за відсутності таких почуттів насильство є неможливим.

Інші психологічні якості можуть або підсилювати прагнення вчинити насильницькі дії, або навпаки, утримувати від них. До тих якостей, які сприяють скоєнню насильства, належить, в першу чергу, агресивність. Вона є настільки важливим фактором у насильницькій поведінці, що без неї вчинення насильства стає малоймовірним. Сприяють вчиненню насильства і такі якості, як злостивість, злопам'ятність, імпульсивність, слабкий самоконтроль.

В той же час існують інші почуття, які активно протидіють почуттю гніву, що викликане дійсним або уявним ураженням гідності, гордості, самолюбства. Це почуття любові, емпатії, доброти, вміння прощати, прагнення до ненасильницьких стосунків. Це здатність переживати почуття провини, каяття, якщо вже вчинені якість насильницькі дії. Такі переживання сприяють не повторенню таких дій. Це, нарешті, здоровий глузд, який підказує, наскільки небезпечно давати волю гніву. Отже насильником стає людина, у якої риси характеру, які утримують від вчинення насильства, розвинуті недостатньо, або відсутні зовсім. 1.5. Ґендерні витоки насильства в сім'ї.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадянам України гарантуються рівні права незалежно від статі. Згідно із статтею, чоловіки і жінки мають рівні можливості реалізації своїх прав і свобод. Принцип рівних прав чоловіків і жінок закріплений і в українському законодавстві, зокрема Сімейному кодексі України, Кодексі законів про працю України, Цивільному і Цивільно-процесуальному кодексах, Кодексі про адміністративні правопорушення, Кримінальному і кримінально-процесуальному кодексах тощо. Але незважаючи на це, реальне становище чоловіків і жінок майже у всіх сферах життя є відмінним.

Звичайно, значною мірою це обумовлено біологічними відмінностями чоловіків і жінок, в першу чергу різними ролями у відтворенні нових поколінь. Але не тільки ці відмінності визначають різне становище чоловіків і жінок у суспільстві. Не менше значення мають ті традиції і звичаї, які складалися протягом всієї історії народу і несуть на собі печатку давніх умов існування людини. Стародавні умови існування давно пішли у минуле, але і досі сформовані тоді традиції і звичаї продовжують впливати на суспільство.

В усіх сферах сімейного і суспільного життя, в тому числі й тих, які прямо не пов'язані з народженням і годуванням дитини, існує певний розподіл ролей, який значна частина суспільства вважає природним і незмінним. Але при порівнянні суспільств, які існують в різних природних умовах, на різних ступенях соціально-економічного і політичного розвитку виявляються разючі відмінності у поглядах на розподіл таких ролей. Якщо, наприклад, в Європі у XIX столітті жінка вважалась "слабкою статтю" і мала обов'язки пов'язані переважно з домашнім господарством, то в цей же час в африканських туземних королівствах так само природними вважались жіночі загони особистої охорони правителів. Такі загони, за свідченням очевидців, відрізнялись особливою стійкістю і люттю. В наші дні нікого вже не дивує жінка на посту міністра оборони у якій-небудь із скандинавських країн, і, в той же час, у деяких мусульманських країнах існують обмеження для жінок навіть у таких сферах, як робота лікаря. Така обумовленість суспільних ролей чоловіка і жінки традиціями, соціальними настановами, засвоєними стереотипами поведінки спонукала соціологів сформулювати нове поняття -"ґендер", яке означає сукупність не біологічних, а соціально-культурних ознак, що визначають місце людини як чоловіка або жінки у різних сферах особистого, сімейного і громадського життя. "Ґендер - це система стосунків між жінкою і чоловіком, яку визначає не статева природа, а соціальні, політичні і економічні умови" пише Л. Таран у статті "Чоловік і жінка. Чи закінчиться війна між ними" (Політика і культура, №24, 1999 р., стор. 20-22).

Раніш було вказано, що українське законодавство досить послідовно в усіх нормативно-правових актах проголошує рівність прав чоловіків і жінок. Але цього далеко не досить, щоб така рівність стала дійсністю. Реальне життя показує, що, на жаль, немає рівних можливостей реалізації цих прав. Це означає відсутність в Україні тендерної рівності. Наведемо для прикладу кілька цифр, опублікованих у роботі Н.С. Власенко, Л.Д. Виноградової, І.В. Калачової "Ґендерна статистика для моніторингу досягнення рівності жінок і чоловіків". Київ. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000р. Рівень освіти жінок в Україні в середньому вищий, ніж чоловіків. Так у 1999-2000 навчальному році серед студентів вищих навчальних закладів 53% складали жінки. В той же час середня заробітна плата жінок на 27,6% нижче, ніч у чоловіків. Частка жінок серед звільнених з роботи у 1999р. дорівнювала 62,6 %. При цьому серед працевлаштованих центрами зайнятості жінки складали лише 45 %. В результаті серед усіх безробітних частка жінок у 1999 р. сягала 62,1%.

Іншими прикладами ґендерної нерівності є незначна кількість жінок серед депутатів Верховної Ради, на вищих державних посадах. На початку 2006 року в уряді не було жодної жінки-міністра, серед голів обласних держадміністрацій - лише три жінки (на квітень 2006). Важливим є також те, що переважна частина крупних капіталів знаходиться в руках чоловіків.

Ґендерна нерівність, яку можна розглядати як різновид порушення прав людини, властива, звичайно, не лише Україні. В багатьох розвинених країнах вживаються спеціальні заходи, спрямовані на подолання тендерної нерівності, такі, наприклад, як резервування в парламентах певної кількості місць для жінок. Таким самим шляхом до подолання тендерної нерівності прямує і Україна. Так Постановою Кабміну від 6.05.2001 №479 був затверджений Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001 -2005 роки, а з 1 січня 2006 року вступив в силу Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків", який передбачає, зокрема, можливість так званих "позитивних дій", тобто спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків у реалізації рівних прав, наданих їм Конституцією і законами України.

Відмінність у суспільному становищі чоловіків і жінок є причиною специфічних насильницьких дій, які об'єднаються поняттям "ґендерне насильство". Це поняття охоплює такі насильницькі дії проти особи, причиною яких є стать жертви насильства, а також визначені суспільною думкою ролі людей та їх очікувана поведінка. Це поняття включає насильство в сім'ї, а також інші насильницькі дії, такі як сексуальне насильство, примусова проституція, сексуальні домагання на роботі тощо.

Традиційні погляди, уявлення щодо тендерних ролей, які не ґрунтуються на об'єктивних даних, не враховують величезної різноманітності людей і мають в своїй основі думку про другорядність жінок у порівнянні з чоловіками, називають тендерними стереотипами. Тендерні стереотипи широко розповсюджені у суспільстві і завдають значної шкоди його розвитку. Тендерні стереотипи, наприклад, можуть обмежувати людину у виборі професії, чим заважають її всебічному розвитку і самореалізації. Згідно з такими стереотипами головне призначення жінки - бути матір'ю, хатньою господинею, а чоловіка - матеріально забезпечувати сім'ю. Такі уявлення, очевидно, давно вже не відповідають сучасним умовам життя.

Тендерні стереотипи відіграють істотну роль у розповсюдженості насильства в сім'ї, в першу чергу над жінками. Під впливом цих стереотипів, як правило, знаходяться насильники-чоловіки, часто - жертви насильства та оточуючі їх особи, а іноді і працівники міліції, які за своїм посадовими обов'язками мають втручатись у випадки насильства в сім'ї.

Насильники чоловічої статі, які чинять насильство в сім'ї, часто схильні підкреслювати перевагу чоловічої статі, особливу відповідальність чоловіка за добробут сім'ї, роль годувальника, лише завдяки якому сім'я існує. Це дає йому підстави вимагати від оточуючих особливої поваги, виконання всіх його примх і забаганок. Навіть в тих випадках, коли немає інших підстав для гордості, його самоповага живиться думкою про те, що він заслуговує на повагу вже тому, що він чоловік. Іноді до цього додається ще бажання бути "крутим хлопцем". Такі риси у сукупності утворюють те, що психологи називають комплексом мачо. Такий чоловік без коливань вдається до насильства, як тільки йому здається, що поставлено під сумнів його виключне становище в сім'ї або репутація "крутого

хлопця".

Жінки - жертви насильства в сім'ї, які знаходяться під впливом Гендерних стереотипів, нерідко вважають самих себе винними у тому, що над ними вчинене насильство, можуть розглядати його як заслужене покарання за реальні або уявні помилки, не відчувають того, що порушуються їхні права, схильні все вибачати насильнику, соромляться оприлюднювати факти насильства та звертатись по допомогу до міліції чи соціальних служб. При спілкуванні з жертвою насильства необхідно роз'яснити їй, що ніхто не має права чинити над нею насильство, що насильство є порушенням її прав, а також порушенням чинного законодавства. Це буде сприяти руйнуванню тендерних стереотипів жертви і заохочувати її шукати вихід із ситуації насильства.

Ще гірше, коли носієм гендерних стереотипів є офіційна особа, яка за своїми посадовими обов'язками повинна протидіяти насильству в сім'ї. Найчастіше це трапляється з працівниками міліції-чоловіками, хоча працівники інших структур, в тому числі і жінки часто також не є вільними від таких стереотипів. Навряд чи такі працівники зможуть ефективно захистити жінку чи надати їй допомогу, якщо вони вважають, що жінка повинна бути покірною, слухняною, виконувати всі примхи чоловіка, а той має право вирішувати, карати її чи ні. Зустрічаються ще працівники міліції, які можуть задати питання насильнику "За що ти її побив?" Тим самим чітко дають зрозуміти насильнику, що він має право бити жінку, якщо, на його думку, є для цього вагомі причини.

Добрим індикатором наявності тендерних стереотипів може бути ставлення до ситуації, коли насильник стверджує, що "вона сама мене вивела". Таку фразу використовують особи, які переконані, що вони мають статус вищий, ніж той, хто "вивів". Так, наприклад,

кажуть батьки про своїх дітей, вчитель - про учнів, начальник - про підлеглих. Незалежно від того, чим жертва "вивела" насильника, у яких провинах він її звинувачує, така фраза підкреслює підпорядкованість і безправність однієї особи перед іншою, що у випадку сімейних конфліктів однозначно свідчить про наявність тендерних стереотипів у насильника. Якщо ж твердження, що насильника "вивели з себе" ("така хоч кого виведе") є переконливою аргументацією для працівника міліції, то він також є в полоні тендерних стереотипів.

Подолання тендерних стереотипів у суспільстві взагалі і, в першу чергу, у тих, хто має боротись з насильством у сім і', є важливою складовою попередження такого насильства. Подолання Тендерних стереотипів кожен повинен починати з себе. Для цього треба критично ставитись до звичайних і традиційних уявлень, перевіряти, чи не приховуються за ними думки про другорядність, неповноцінність жінок, "природну" підпорядкованість їх чоловікам. Лише позбавившись Тендерних стереотипів можна об'єктивно і неупереджено ставитись як до жертви насильства так і до насильника. В більшості сімей зараз працюють і чоловік і жінка, немало сімей, в яких жінка заробляє більше від чоловіка. Крім того, на жінці лежить, як правило, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо. В результаті на плечах жінки лежить основна відповідальність за функціонування сім'ї і вона стає фактичним головою сім'ї. В таких сім'ях також не є рідкими насильницькі стосунки. Це може бути насильство з боку жінки, найчастіше психологічне, яке виявляється в образах і приниженні чоловіка. Може бути і насильство з боку чоловіка, який в таких обставинах не здатен виконувати роль голови сім'ї, як це йому диктують Тендерні стереотипи, і намагається самоствердитись за допомогою насильства.

Вільною від насильства є партнерська сім'я, у якій немає чітко визначеного голови, і в різних сферах в залежності від обставин і компетентності лідером може бути або чоловік або жінка. В таких сім'ях конфлікти розв'язуються на ненасильницьких принципах з врахуванням інтересів всіх сторін шляхом взаємних поступок.

Подолання тендерних стереотипів є важливою умовою попередження насильства в сім'ї. В першу чергу від таких стереотипів повинні звільнитися ті, хто працює в сфері боротьби з насильством в сім'ї. Всім, хто може впливати на громадську думку, треба докладати постійних зусиль до подолання тендерних стереотипів у суспільстві. Вивільнення суспільної свідомості з полону таких стереотипів є необхідною умовою подолання насильства в сім'ї.

1.6. Поняття насильства

Поняття "насильство" хоч і використовується у багатьох нормативних актах, але в жодному з українських правових документів не дається визначення цього поняття. На практиці цей термін трактується юристами довільно, тобто виходячи з власного досвіду.

Відомий польський спеціаліст у галузі вивчення насильства у сім'ї Єжі Малібруда дає такі ознаки насильства:

1. Умисність

2. Спричинення шкоди

3. Порушення прав і свобод людини

4. Значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних з вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Отже можна сформулювати таке визначення насильства: