Соціально-педагогічний аспект насильства в сім’ї, що вчиняється неповнолітніми

Вид материала

Подобный материал:

Соціально-педагогічний аспект насильства в сім’ї,

що вчиняється неповнолітніми.

О.О. Лазаренко, головний спеціаліст УМДПЛ МВС України

Насильство в сім’ї належить до одного з самих негативних соціальних явищ останнього десятиліття і значною мірою загрожує життєдіяльності людини, а у випадках, коли насильство вчинюється неповнолітнім членом сім’ї, додатково виникає загроза порушення функцій інституту сім’ї, як основи суспільства. Сьогодні ми відверто кажемо про кризу сім’ї. Деякі батьки чесно зізнаються, що не знають як виховувати дітей. Ще більш безпорадними є батьки, які потерпають від насильства, яке чинять над ними їх власні діти.

Насильство в сім’ї – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров'ю[4].

Насьогодні склалися три основних підходи до вивчення проблеми насильства в сім’ї: соціально-історичний; системний сімейний та індивідуально-психологічний. Відповідним чином можна класифікувати напрямки профілактики насильства в сім’ї. Враховуючи особливість суб’єкту насильства в сім’ї – неповнолітніх, пропонується розглянути соціально-педагогічний аспект профілактики насильства і в сім’ї, що вчинюється неповнолітніми.

За даними МВС України органами внутрішніх справ у 2007 році було виявлено 606 неповнолітніх у віці від 16 до 18 років, які вчинили насильство в сім’ї, у 2008 році – 609, у 2009 році – 575. Але це лише поверхня айсбергу. У більшості випадків факти вчинення неповнолітніми насильства в сім’ї залишаються латентними. Дорослі члени сім’ї не звертаються до відповідних органів, адже тоді вони мають визнати свою неспроможність як батьків. І, зазвичай, намагання з їх боку відкоригувати поведінку підлітка, призводить до нового насильства, але вже по відношенню до дитини (табл.1).

Табл. 1

№ п/п		Вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису (ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення)
		Виявлено осіб, які вчинили адміністративні правопорушення	з них		Виявлено адміністративних правопорушень	Розглянуто та прийнято рішення
		Виявлено осіб, які вчинили адміністративні правопорушення	вчинили повторно	непов- нолітніх	Виявлено адміністративних правопорушень	Розглянуто та прийнято рішення
1.	2007 рік	87961	7557	606	95283	74084
2.	2008 рік	88655	5891	609	99296	72123
3.	2009 рік	96931	16376	575	112988	75345

Як свідчать статистичні дані кількість фактів учинення насильства в сім’ї зростає. Це також показник того, що міліція реагує на такі факти, притягуючи до відповідальності кривдників. В той же час причини цього негативного явища не можуть бути вирішенні лише з-за втручання працівників міліції та правоохоронної системи в цілому.

За даними МВС України лише у 2009 році в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ на профілактичному обліку перебувало більше ніж 36 тис. неблагополучних сімей. Впродовж року виявлено понад 7 тис. сімей, в яких батьки негативно впливали на виховання дітей і вчиняли насильство в сім'ї. В таких сім’ях проживають більше як 13,1 тис. дітей. Працівниками міліції, відповідно до ст. 184 Кодексу України Про адміністративні правопорушення складено більше 40,4 тис. адміністративних протоколів за невиконання батьками або особами що їх замінюють батьківських обов’язків, зібрано понад 3,4 тис. матеріалів щодо позбавлення батьківських прав.

Характерним для формування насильницької поведінки підлітка в сім’ї, є взаємозв’язок особистісних характеристик підлітка, типу сім’ї, внутрісімейних факторів та факторів ризику насильства, до яких відносять: соціально-економічний, соціально-педагогічний та соціально-психологічний.

Тривалість, безкарність і частота повторюваності фактів вчинення насильства в сім’ї призводить до засвоєння підлітками „корисності” насильницької поведінки і не в зв’язку з необхідністю самооборони, а у зв’язку із сформованими у них установками на насильницькі дії як на мету діяльності. За визначенням О.М. Леонтьєва подібні девіації набувають „особистісний характер” і формують психологію домашнього тирана, який готовий „вибухнути” з приводу будь-яких зовнішньо не значних посягань на його інтереси [6].

У Черкаській та Житомирській областях у 2007 році було проведено соціологічне дослідження з метою визначення стану проблеми насильства в сім‘ї. Було проведено опитування як дітей (школярів загальноосвітніх шкіл I – III ступеня віком від 9 до 15 років) та батьків тих самих шкіл. Виявилося, що 63% опитаних – учнів 5 – 8 класів вважають насильством побиття та приниження, 35% – примус до сексу, 29% – лайку, 25% образи, 23% – приниження, 9% – економічний контроль, психологічний тиск та ігнорування. Понад 2/3 хлопців та дівчат середньої школи не відносять до насильства лайки, близько 1/3 – не вважають за насильство образи, приниження [3, с.19-20].

За визначенням В.М. Оржеховської насильство в сім’ї виявляється як комбінація фізичної та емоційної образи [12]. Дані досліджень засвідчили, що діти, які самі зазнали насильства, намагаються у ситуаціях, пов’язаних із наданням допомоги, копіювати дії дорослих, як то відмовляються допомогти хворому члену сім’ї, перешкоджають при спробі звернутися за медичною допомогою, не дають заснути вночі, відмовляються купувати продукти харчування, псують майно і речі членів сім’ї, погрожують заподіяти собі шкоду, маніпулюють дорослими.

Одними з головних умов для нормального соціально-психологічного розвитку дитини є батьківська любов і поважання особистості дитини.

В той же час в асоціальних сім’ях переважають насильство і фізичні покарання, відчуженість батьків у ставленні до дитини, що сприяє формуванню патологічних особливостей поведінки, розвитку шкідливих звичок, агресії по відношенню до більш „щасливих” однолітків. Коли такі діти дорослішають їх гнів, як помста за „нещасливе дитинство” виливається на батьків.

Діти, які живуть у багатодітних сім’ях з низьким прибутком і постійним браком коштів, стикаються з незадоволеністю базових потреб в їжі, житлі, навчанні. Безробіття одного з батьків (іноді обох) ще більше погіршують ситуацію. Дезадаптація у таких дітей проявляється ще в ранньому дитинстві.

В тоталітарних сім‘ях, де прийняті директивні, жорсткі форми виховання, або дитину надмірно опікують, не враховуються потреби та психоемоційні особливості дитини. В таких сім‘ях жорстоке поводження з боку батьків не усвідомлюється, вони вважають, що такий спосіб виховання корисний для дитини і не розуміють того, що це формує модель поведінки підлітка, в якій насильство та жорстоке поводження є інструментом досягнення мети. Іноді такі методи виховання призводять до психічних розладів у дитини. Так, „чорноколготочник” Юрій Цюман, який ґвалтував та убивав жінок в чорних колготах, в дитинстві був „цапом-відбувайлом”. Батьки карали його побиттям за кожну провинність, вимагаючи від нього дотримання дисципліни, слухняності, повної відвертості. Покарання були пов’язані з постійним приниженням. Одного разу мати відлупцювала хлопця прилюдно на очах перехожих прямо на вулиці тільки за те, що той завередував, захотівши морозива. Повернувшись додому мати покарала хлопця додатково - застосувавши на два тижні „домашній арешт”.

Останнім часом збільшується кількість вчинення насильства з боку підлітків в сім’ях, які зовні виглядають благополучними, рівень матеріального достатку яких вище середнього, а іноді набагато вище середнього. Бажання батьків „відкупитися від дитини” дорогими подарунками нівелює їх виховний вплив, призводить до маніпулювання підлітків своїми батьками.

Цікавими є результати дослідження, яке було проведено Т.Моффітт і А. Каспі (Лондонський королівський коледж і Університет Вісконсін) підтвердили гіпотезу впливу звичайних генів на ензими головного мозку, що робить чоловіків більш агресивними, але лише в тому випадку, якщо в дитинстві вони потерпали від жорстокого відношення або відчували себе знехтуваними.

Вчені вивчили історії життя 442 хлопчиків британського та європейського походження, які народилися в м. Данедин, Нова Зеландія, в 1972 році. У перші роки життя 154 хлопчика потерпали від жорстокого поводження, 10 з них – від вкрай жорстокого. Зокрема ці діти піддавалися сексуальними посяганням, потерпали від побиття, були знехтувані матерями чи прийомними батьками.

Зі 154 хлопчиків – 55 були носіями активного різновиду гену, який має назву моноамін оксидаза (MAOA), контролюючого баланс нейротрансміттерів у головному мозку, а 99 - больш активного різновиду. 55 хлопців з першої групи були більш схильними до асоціальної поведінки, ніж представники другої групи. Вони склали 12% від загальної кількості, але ними було скоєно 44% злочинів, які були вчинені 442 підлітками експериментальної групи [18].

В той же час дослідження які проводились Міжнародним гуманітарним центром „Розрада” довели, що насильницька поведінка у підлітків формується на основі моральних, виховних компонентів. Спектр скарг на дітей з боку батьків є досить широкий. Поряд з поведінковими проблемами, такими як жорстокість по відношенню до членів сім’ї, підвищена агресивність, бійки з однолітками в школі, конфлікти з оточуючими, постають проблеми емоційні – негативна налаштованість, депресія, тривожність, емоційна лабільність [1].

Інститутом соціології Російської Академії наук були проведені дослідження картини світу дітей. Результати свідчать про її кардинальну різницю з картинами світу їх батьків. Т. Адамьянц наводить наступні дані [5], що стосуються також і дітей України:

5% дітей мають абсолютно негативну картину світу:
недружелюбні по відношенню до однолітків іншої національності чи іншого віросповідання;
оточуючий світ здається їм поганим, злим, нелагідним;
в ігрових ситуаціях намагаються грати роль агресивного персонажу;
в реальному житті часто б‘ються.

Вчинення насильства в сім’ї є проявом агресії з боку підлітка. Т.Є Федорченко зазначає, що на розвиток підліткової агресії батьки впливають двома основними способами: емоційне нехтування та жорстокість контролю [17]. Перший спосіб проявляється тоді, коли батьки вважають, що діти виросли і повинні вирішувати свої проблеми самостійно, або коли матері переживають „другу молодість” і намагаються влаштувати особисте життя. Другий – в намаганні наляканих звістками про зростання підліткової злочинності, наркоманії та розпусти батьками (дідусями та бабусями) контролювати кожен крок підлітка.

В залежності від цього підліткова агресія може проявлятися у наступних формах:

1) недеструктивна агресія, тобто стійка неворожа, самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої мети;

2) ворожа деструктивність, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточуючим.

На думку В.Т. Лукинюк [9, с.9] ненависть, розлюченість, бажання помсти теж можуть бути формою захисту, однак породжують багато особистісних проблем і примушують страждати оточуючих. Дана форма агресії викликається і активізується в результаті сильних неприємних переживань (надмірний біль, дистрес).

Недеструктивна форма агресивної поведінки служить для захисту потреб, власності, прав і тісно пов’язана із задоволенням особистих бажань, досягнення мети.

Нестерпні біль і дистрес змінюють недеструктивну агресивність на протилежну – ворожу диструктивність, що набуває рис деякого ендогенного бажання завдати шкоди або знищити щось у своєму оточенні та відчувається як джерело надмірного незадоволення.

Основними формами агресії, з якими приходиться стикатися батькам, виступають:

- фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої особи;

- негативізм, спрямований проти керівництва і встановлення правил;

- підозрілість, тобто недовіра до оточуючих людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;

- вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження,

- аутоагресія - агресія спрямована на самого себе [2, с.30].

Щодо аутоагресії то автором було проаналізовано випадки самогубств серед дітей у 2008 році. Згідно даних територіальних підрозділів кримінальної міліції у справах дітей зареєстровано 238 випадків навмисних самоушкоджень вчинених дітьми (150 суїцидів та 88 спроб їх вчинення). Із загальної кількості дітей 137 хлопчиків та 101 дівчинка, переважна кількість у віці 14 до 18 років (199), які навчаються у загальноосвітніх закладах. Однією з основних причин вчинення самогубств (45%) є різні форми насильства з боку батьків.

Так, у Волинської області, в себе вдома покінчила життя самогубством неповнолітня С. 1999 р.н.. Батько дитини знаходився вдома коли дочка повернулась зі школи. Відлучившись по справах на півгодини і повернувшись додому він виявив свою доньку повішаною на спортивному тренажері. Зі слів однокласниць С., впродовж трьох місяців до трагедії неодноразово висловлювала та вчиняла спроби суїцидів по причині непорозуміння з батьками, зі слів С. батьки її не любили та не розуміли.

На думку багатьох вчених (В.М. Оржеховська, Є.Г. Костяшкін, Т.Є. Федорченко В.М. Бондаровська, В.І. Ролінський, Д. Брунер) відчутну роль у поширенні насильства відіграє сучасна кіно-та відеопродукція, комп’ютерні ігри та Інтернет. Дослідники різних країн одностайно стверджують, що фільми, які містять акти насильства, є причиною 15-20% актів насильства, що відбуваються у реальному житті. Демонстрування практично щодня насильства за допомогою телебачення і відео зміцнює думку дитини або підлітка про насильство як цінність і засіб засвоєння усталеної поведінки [13]. Дитина, у якої процеси оцінки, осмислення і розмежування реальності та фантазій розвинуті ще недостатньо, легко засвоює побачені норми поведінки, манери, цінності. Агресію, побачену на екрані підліток може перенести у своє повсякденне життя з власними цілями.

Виховання як процес, необхідний для формування особистості, відіграє значну роль у формуванні особистості дитини, її поведінки, впливає на все її подальше життя. Виховання не може існувати поза певним середовищем і являється суспільним процесом, характерною особливістю якого є його багатокомпонентність (цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний, оцінно-результативний). Відповідно сам процес виховання є одним з компонентів соціального середовища.

Одним із методів виховання є приклад. Особливо важливим для дітей є приклад батьків. З досвіду роботи можу стверджувати, що дітлахи не тільки сприймають слова, які батько чи мати їм говорять, а ще використовують в якості зразка модель батьківської поведінки. Особливо запам’ятався випадок, коли працівниками кримінальної міліції у справах дітей з однієї родини був вилучений хлопчик, якому виповнилось один рік і сім місяців. Його словниковий запас складався з десяти слів, дев’ять з яких – були нецензурними…

На яких прикладах виховуються діти, що проживають в неблагополучних сім’ях де батьки зловживають алкоголем, вживають наркотики, вчиняють насильство? Відповідно до статистичних даних в органах внутрішніх справ на обліку перебуває більш ніж 37,9 тис. неблагополучних сімей, в яких проживає 12,6 тис. дітей. Щорічно біля 400 підлітків, що проживають в таких сім’ях, вчиняють злочини.

Коли підліток починає грубо себе поводити по відношенню до членів сім’ї, кричати, вимагати задоволення його примх, погрожуючи щось з собою зробити, систематично затримується більш ніж йому дозволено на вулиці, заставляючи рідних хвилюватися, застосовує грубощі та фізичну силу по відношенню до слабкіших за нього членів сім’ї, що є насильством в сім’ї – домашні нерідко задають собі питання „Хто його виховував?”, забуваючи про власний внесок у виховання підлітка.

У результаті досліджень Л.М. Линник [8] було практично доведено, що рання коригувальна профілактика характерологічних особливостей підлітків стимулює підвищення вихованості, що зумовлює пом’якшення характеру девіантної поведінки.

Критерієм вихованості людини є її вчинки. Саме по вчинках суспільство і окремі громадяни оцінюють індивідуума. Теорія вчинку досліджувалась багатьма вітчизняними вченими (В.А. Роменець, Г.С. Костюк, М.М. Бахтін, О.М. Ткаченко та інші). Центральною категорією „вчинкової парадигми” є вчинок як спосіб особистісного існування людини у світі. Вчинок розглядається як комунікативний акт між особистістю і матеріальним світом, і як кожна комунікація, має свою мету, яка охоплює, символізує та виражає міжособистісні взаємини, а також суб’єктів – різних осіб, які заходять у комунікацію. Вчинок як соціальний акт об’єднує людину і світ шляхом взаємних комунікацій осіб на основі „матеріального світу”[14, с.383-402].

На сьогодні існує практика діагностики вчинку, як елементу педагогічної діагностики. Діагностика відхилень у поведінці підлітків – це надзвичайно важлива складова педагогічного процесу. Від успішного її застосування залежить успіх виховного впливу. Зокрема педагогічний аналіз вчинків передбачає врахування того, що може усвідомити дитина, підліток, можливу глибину цього усвідомлення [11, c.121-127].

Для того, щоб підліток поводив себе правильно, йому необхідно визначити та усвідомити для себе критерії поведінки в суспільстві – норми та правила, яких необхідно дотримуватися, що насправді є першим етапом процесу виховання. А.С.Макаренко[10] практикував проведення з вихованцями спеціальних бесід теоретичного характеру: про чесність, ставлення до сторонніх, своїх, державних речей, стриманість, повагу до жінки, дитини, людини похилого віку. Ним була розроблена навіть теорія вчинків стосовно суспільства. Подібні бесіди розробляв і проводив з учнями В.О. Сухомлинський[15], більшість з яких висвітлено ним у книгах з питань виховання школярів.

В умовах сьогодення, коли роль сім’ї у вихованні дитини внаслідок можливого „компенсування виховання грошовими внесками” нівелюється, з особливою гостротою постає питання необхідності виховання батьків, які крім функції дітонароджувальної, повинні відігравти когнитивну, соціальну та комунікативну функції. Грунтуючись на результатах досліджень І. Трубавіна доводить що негативними особливостями життєдіяльності сім’ї в Україні є криза сім’ї, яка означає неможливість самостійно виконувати свої функції в суспільстві через наявність у сімей складних комплексних проблем; невиконання сім’єю однієї з функцій тягне за собою проблеми з виконанням усіх інших функцій [16]. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред’являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім’я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих. Усвідомлення дитиною норм поведінки, в тому числі ненасильницького вирішення конфліктних ситуацій, розпочинається з самого раннього дитинства. Сім’я, батьки, перші зразки поведінки, побудування відносин між членами родини, дитина бачить в найближчому оточені. А як відомо перші відчуття найсильніші…

Як зазначив Д.О. Леонтьєв „багатьох трагедій могло б не бути, якби люди не були так обмежені у своїх можливостях – і зовнішніх, об'єктивних, і внутрішніх, особистісних, – побудувати своє життя розумно й осмислено, прийняти на себе відповідальність за реалізацію сенсу свого життя і втілити цей сенс у життя” [7].

Використана література:

1. Бондаровська В.М. Дитячі психологічні травми. “Школа для батьків”. Учбовий посібник. - К: – МГЦ “РОЗРАДА”, ЮНІСЕФ.- 2005.

2. Бэрон Роберт, Ричардсон Д. Агрессия: Учебное пособие для студ. и аспирантов психол.факультетов, а также слушателей курсов психол. дисц. на гуманитарных факультетах вузов РФ. – СПб: Питер, 2000. – 315с.

3. Городок М.М. Шлях до дитинства без насильства. – Житомир: Громадський вектор. №1. – 2005.

4. Закон України Про попередження насильства в сім’ї N 599-VI ( 599-17 ) від 25.09.2008, ВВР, 2009, N 13, ст.153.

5. Калинина М.Ю. Россия на перепутье: насилие и дети в современной России. http//www/otrok.ru/

6. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., - 1975. - 304 с.

7. Леонтьев Д.А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. - М.: Смысл - 1999.

8. Линник Л. М. Соціально-педагогічні засади профілактичної роботи з важковиховуваними підлітками /Линник Леся Миколаївна, дис... канд. пед. наук: 13.00.05 // Волинський держ. ун-т: – Луцьк. – 2006.

9. Лукинюк В. Т. Прояви агресії в обдарованих дітей. Обдарована дитина - 2000 - № 7-8-12

10. Макаренко А.С. С любовью и тревогой. – К: изд-во УСХА. – 1989.

11. Оржеховська В.М. Превентивна педагогіка./Оржеховська В.М., Пилипенко О.І.// Навч. посібник – Черкаси: вид. Чабаненко Ю. – 2007.

12. Оржеховська В.М., Федорченко Т.Є. Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх. Навч. посібник. – Черкаси. – вид. Чабаненко Ю. – 2008.

13. Ролінський В.І. Насильство щодо неповнолітніх: проблеми, профілактика: навч. посібник. – Одеса, Ветаком, 2003 – 220с.

14. Роменець В.А. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – К.: Либідь. – 1999.

15. Сухомлинский В.А. О воспитании / В.А. Сухомлинский. – М.: Политиздат. – 1982.

16. Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з сім’єю в Україні: теорія і методика: - Монографія. – Х. : Нове слово, 2007. – 395 с.

17. Федорченко Т.Є. Соціально-педагогічні засади профілактики девіантної поведінки школярів в умовах соціокультурного середовища: - Монографія. – Черкаси. 2009. – 357с.

18. Moffitt, TE, Caspi, A, Rutter, M & Silva, PA (2001). Sex Differences in Antisocial Behavior: Conduct Disorder, Delinquency, and Violence in the Dunedin Longitudinal Study. Cambridge, UK: Cambridge University Press.

Blog

Соціально-педагогічний аспект насильства в сім’ї, що вчиняється неповнолітніми