Geum.ru

Лекции по истории зарубежной журналистики: античность

Вид материалаЛекции

Содержание


Британська телерадіомовна корпорація
Юпітн. Із 60-х рр. між Великобританією, Канадою, Австралією та іншими державами діяли кабельні мережі КОМПАК
Прес Асошіейшн
Ексчейндж Телеграф
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Важливою процесуальною гарантією свободи преси є необхідність підтримки генеральним атторнеєм чи директором публічних переслідувань ЗМІ з цілого ряду законів. Генеральний атторней не зобов’язаний чинити юридично значимі дії, навіть якщо закон було порушено. Він має дискреційні повноваження із збудження карного переслідування, а його рішення залежить від того, чи вважає він таке переслідування необхідним у громадських інтересах. Два моменти впливають на поведінку генерального атторнея: його політична лояльність і приналежність до юридичної професії.

Отже, Європейська конвенція, суд присяжних, відкритість судовиробництва, правило неприпустимості попередніх обмежень, відсутність законів, що дозволяють пряме урядове втручання, а також стримуюча роль генерального атторнея – усе це веде до того, що британські ЗМІ користуються відносною свободою від цензури порівняно із Східною Європою і країнами третього світу.

Потужним важелем регулювання діяльності ЗМІ є реклама: з кінця другої світової війни по 70-і рр. англійський уряд щороку витрачав на рекламні кампанії в пресі, на радіо і телебаченні 5,5 млн. фунтів стерлінгів. Урядові витрати на рекламу у виданнях лівих сил набагато менші: у 1977-1978 рр. “Морнінг стар” отримала 1,5 тис. фунтів стерлінгів з 12 млн. фунтів стерлінгів, витрачених урядом на рекламу.

Нині Великобританія має широку розгалужену мережу періодичної преси. Національні видання загального типу (приміром, газети “Таймс” і “Санді таймс”) і спеціалізовані (наприклад, щоденна газета “Спортінг лайф”, що виходить з 1859 р.) поширюються по всій країні. До провінційних (або місцевих) відносяться близько 20 ранкових і всі вечірні газети, а також журнали, які висвітлюють життя своїх регіонів. На сторінках якісної преси друкується реклама важкої прмисловості, будівельної індустрії. Оскільки рекламодавці готові платити за надану для реклами газетну площу солідні суми, наклади якісних газет порівняно невеликі. Якісна преса висвітлює серйозні проблеми внутрішнього і міжнародного життя, вона змістовна та інформативна. До національних щоденних якісних газет відносяться “Дейлі телеграф”, “Гардіан”, “Таймс”, “Файненшнл таймс”.

Масова (або популярна) преса орієнтується на широке коло читачів, рекламує, як правило, товари масового вжитку, публікує набагто менше аналітичних та інформаційних матеріалів, аніж якісні видання. До масових відносяться такі газети, як “Ньюз оф уорлд”, “Сан”, “Міррор”, “Дейлі експрес”, “Дейлі мейл”.

Різноманітна англійська журнальна періодика. Її представляють політико-економічні та наукові видання, наприклад, “Економіст” (заснов. 1843 р., тираж 232,1 тис. прим.). Висвітлюють проблеми політики, літератури та мистецтва щотижневий журнал лейбористського спрямування “Нью стейтсмен” (“Новий державний діяч”, виходить з 1913 р., тираж 40 тис. прим.), заснований за участі Дж.Б.Шоу, і журнал “Сектейтор” (“Спостерігач”, заснов. 1828 р., наклад 18,4 тис. прим.), котрий орієнтується на консерваторів.

Серед видань з питань науки й техніки істотне місце належить щотижневому ілюстрованому науково-популярному журналу “Нью сайєнтист” (“Новий вчений”, заснов. 1856 р., тираж 77,2 тис. прим.).

Англійська військова періодика представлена рядом журналів, у тому числі щомісячниками “Діфенс” (“Оборона”, заснов. 1970 р., наклад 11,3 тис. прим.), і “Арм форсіз” (“Збройні сили”, заснов. 1978 р.), а також щоквартальним військово-історичним і військово-політичним журналом “Армі куотерлі енд діфенс джорнел” (“Армійський щоквартальний журнал з питань оборони”, заснов. 1820 р., тираж 20 тис. прим.).

У Великобританії виходять ілюстровані щотижневики для жінок: “Вумен” (“Жінка”, заснов. у 1937 р., наклад 1,3 млн. прим.), “Вуменз оун” (“Журнал для жінок”, заснов. у 1932 р., наклад 1,38 млн. прим.), “Мі” (“Я”, заснов. 1989 р., тираж 1,25 млн. прим.).

До розпаду СРСР товариством Британо-радянської дружби видавався журнал “Бритиш сов’єт френдшіп” (“Британо-радянська дружба”, заснов. у 1929 р., наклад 3 тис. прим.). У Радянському Союзі поширювався популярний щоквартальний журнал російською мовою “Англія” (після 1991 р. регулярно виходить як “журнал у журналі” у виданні “Эхо планеты”).

Широку відомість отримали журнали “Уест Африка” (“Західна Африка”, заснов. 1917 р., тираж 31 тис. прим.), “Нью африкен” (“Новий африканець”, таку назву носить з 1978 р., заснов. 1966 р. і спочатку видавався під назвою “Нью африкен дівелопмент” – “Новоафриканський розвиток”, наклад 42 тис. прим.), “Африка” (заснов. у 1971 р., тираж 92,5 тис. прим.), котрі висвітлюють політико-економічні та соціальні проблеми Африканського континенту.

Популярні у Великобританії видання, що висвітлюють діяльність телебачення і радіомовлення, – “Радіо таймс” (заснов. 1923 р., тираж 3,36 млн. прим.) і “Ліснер” (заснов. у 1929 р., наклад 29,2 тис. прим.). Обидва видання є виданнями Британської телерадіомовної корпорації – Бі-Бі-Сі.

Історично склалася стала партійна орієнтація (яка, щоправда, не завжди відверто визнається) преси Великобританії. Консерваторів підтримують “Таймс” і “Санді таймс”, “Дейлі телеграф” і “Санді телеграф”, “Ньюз оф уорлд”, “Сан”, “Дейлі експрес”, “Дейлі мейл” та ін.; традиційно пов’язані з лейбористами “Міррор”, “Триб’юн” (заснов. 1937 р. щотижневий політичний журнал), щомісячник “Нью соушіаліст”. Преса лейбористів наприкінці 80-х рр. зазнала значних труднощів: закрився офіційний партійний щотижневик “Лейбор уїклі”, скоротився випуск журналу “Лейбор парті ньюз”. Інтереси лібералів відбиває найстаріша впливова недільна газета “Обсервер” (заснов. 1791 р., тираж 793 тис. прим.).

У 80-і рр. продовжували виходити старі видання лівих сил і виникли нові. Центральний щомісячний теоретичний і дискусійний орган Компартії Великобританії “Марксизм тудей” (“Марксизм сьогодні”, заснов. 1957 р., тираж 12 тис. прим.) висвітлює найбільш актуальні проблеми внутрішнього життя країни і міжнародні події. Із вересня 1986 р. виходить щотижневик Компартії Великобританії “7 дейз” (“7 днів”) – таблоїд (тобто газета формату А3. – Прим. укл.), який друкується на 12 шпальтах. Він виступає за широкі демократичні перетворення у Великобританії, конституційні реформи, політичний плюралізм.

Група виключених з Компартії Великобританії діячів, котрі утворили в подальшому Комуністичну партію Британії, об’єдналися навколо газети “Морнінг стар” (з квітня 1966 р., колишня назва – з 1 січня 1930 р. по квітень 1966 р. – “Дейлі уоркер”, тираж 30 тис. прим.). Ця газета продовжує активно підтримувати страйковий рух, виборювати права англійських трудящих.

Широкого розмаху у Великобританії отримали альтернативні видання (формату А2), що публікуються на кооперативній основі на кошти профспілок або демократично налаштованих осіб. У другій половині 80-х рр. у країні нараховувалося близько 80 таких малоформатних газет, котрі нагадують бюлетень і виходять нерегулярно невеликими тиражами.

У 1987 р. у Лондоні та Манчестері виникла щотижнева недільна газета “Ньюз он санді” (“Новини в неділю” – популярне демократичне видання, призначене для людей праці і безробітних (наклад 700 тис. прим.).

Для преси Великобританії характерний ряд сталих тенденцій. Одна з них – триваюче посилення концентрації в сфері преси. Близько 70% щоденної і недільної преси контролюють групи газетних магнатів Р.Мердока (“Ньюз інтернешнл”), лорда Стівенса (“Юнайтед ньюз пейперз”). Сильні позиції груп лорда Ротерміра (“Асошіейтед ньюзпейперз груп”) і Томсона (“Томсон ріджен ньюзпейперз”). Після загадкової смерті Р.Максвелла випала з цієї обойми його “Мірор груп ньюзпейперз”.

Р.Мердок обганяє своїх суперників на газетно-видавничому ринку: він контролює понад 1/3 накладу щоденних і недільних національних видань країни.

Англійська преса відчуває вплив транснаціональних корпорацій, який постійно посилюється. За активної участі цих корпорацій відбувається злиття капіталу в газетному світі західних держав: так, британські володіння Р.Мердока становлять лише 25% тиражу усіх газет його концерну; англійська видавнича група “Пірсон-Лонгмен” у другій половині 80-х рр. придбала французьку газету “Еко” і зміцнює зв’язки з голландською видавничою компанією “Ельзевір”; Р.Максвелл був компаньйоном Ф.Буїга – приватного власника ТФ-1 – програми французького телебачення. Р.Максвелл встиг створити щоденну європейську газету “Юропіен”.

Англійський капітал присутній у пресі африканських країн: англо-південноафриканський концерн “Лонро” пов’язаний з однією з найбільших газет Кенії “Стандард”, а також дуже помітний на південноафриканському ринку преси. Південноафриканські фінансисти, в свою чергу, встановили контроль над одним з англійських журнальних об’єднань.

Найбільші інформаційні корпорації Великобританії відкривають для себе ринок у країнах Східної Європи: Р.Мердок у Румунії, Р.Максвелл залишив по собі пам’ять у Болгарії. Ці представники західного газетного світу знайшли сфери застосування капіталу і в пресі Угорщини.

Наслідком зверхмонополізації англійської преси є її змістовна уніфікація, що викликає стурбованість громадськості країни; тому цілком природним є прагнення журналістів до створення газет, котрі не належать магнатам преси, наприклад, таких, як “Санді кореспондент” (заснов. у 1989 р.). Незалежною оголосила себе газета “Індепендент” (заснов. у 1986 р., тираж 335 тис. прим.).

Принципово новим явищем для преси Великобританії стало розширення співробітництва з пресою Радянського Союзу. На рубежі 80-90-х рр. у туманному Альбіоні почав виходити англійський варіант газети “Московские новости”, англійською мовою видавалися щомісячник “Правда” і газета “Аргументы и факты” (тираж 10 тис. прим.). Останнє видання включало в себе довідник з торгівлі, призначений для бізнесменів, які мали ділові контакти з СРСР. Видавництво “Пергамон прес” вирішило публікувати щорічник “Перестройка в СССР” 6 європейськими мовами. Р.Максвелл почав видавати журнал “Наше наследие” (Радянський фонд культури) для радянських читачів.

Якщо 70-і рр. були кризовими для преси Великобританії (приміром, у 1978-1979 рр. практично не виходила газета “Таймс”, яка до цього стала збитковою), то наприкінці 80-х рр. кризові тенденції певною мірою були подолані. Відбулися суттєві зміни в технології видавничої справи, фактично було скасовано друкарський набір. Створення нової технічної бази преси в Лондоні спричинило зникнення найбільших газетних підприємств з Фліт-стріт, що була протягом кількох століть цитаделлю англійської преси.

У 80-і рр. у країні залізничні перевезення друкованої продукції були замінені автомобільними.

Значно зріс обсяг реклами в пресі. Наприкінці 80-х рр. усі національні газети Великобританії були рентабельними. Проте цей процес мав і негативний бік. Відміна набірного виробництва призвела до масових звільнень друкарських робітників, що викликало піднесення страйкового руху й зростання соціальної напруги в країні. Одним з найбільших в історії Великобританії став страйк друкарів 1985-1986 рр., звільнених Р.Мердоком у зв’язку із створенням нового, сучасно оснащеного поліграфічного комбінату в Уоппінгу (Східний Лондон). Конфлікти неодноразово виникали на підприємствах Р.Максвелла і в редакціях його видань: журналісти, звільнені ним, вимагали виключити Р.Максвелла з лейбористської партії.

РАДІОМОВЛЕННЯ І ТЕЛЕБАЧЕННЯ. У 1922 р. була організована Британська телерадіомовна корпорація. У 1927 р. вона отримала назву Британська радіомовної корпорація (скорочено Бі-Бі-Сі). Їй було надано монопольне право на радіомовлення на території Англії та Північної Ірландії. Зарубіжне мовлення іноземними мовами розпочалося 1930 р. і особливо поширилося після другої світової війни. Із 1936 р. Бі-Бі-Сі почала вести телепередачі, і до того, як влада в 1954 р. дозволила у Великобританії комерційне ТБ, що фінансувалося приватними компаніями, Бі-Бі-Сі була монополістом і в сфері телебачення.

У 1971 р. у Великобританії було введено комерційне радіомовлення в провінціях, таким чином у країні склалася конкуруюча з Бі-Бі-Сі комерційна радіомережа, котра в середині 80-х рр. мала два загальнонаціональні канали телебачення, а також місцеві радіостанції.

Якщо в середині 80-х рр. Бі-Бі-Сі – некомерційне громадське підприємство – мала чотири загальнонаціональні канали радіо, місцеві радіостанції і два канали телебачення, то наприкінці 80-х рр. у сфері радіо- і телебачення Великобританії відбулися зміни. Бі-Бі-Сі зберегла статус громадської організації, але замінила абонентну плату за її телепередачі передплатою, а кількість національних радіоканалів замінила двома. Створено три загальнонаціональні канали ефірного телебачення, два з них залишаються Бі-Бі-Сі за одночасного розширення можливостей комерційних ефірних телекомпаній. Йдеться про створення нових супутникових телевізійних каналів, розширення кабельної мережі і створення місцевих мікрохвильових телестанцій.

Бі-Бі-Сі у 70-80-і рр. продовжувала відігравати значну роль у міжнародному рідіомовленні. Найбільш великими є служби Бі-Бі-Сі, що ведуть передачі французькою, німецькою та арабською мовами. Вагоме місце посідають передачі російською, польською, чеською, словацькою та болгарською мовами. Існують програми мовами народів Африки, Індії, Китаю, Південно-Східної Азії. У 80-і рр. загальний обсяг іномовлення 39 мовами становив 643 год. на тиждень.

Англія – один з найбільших експортерів телевізійної продукції: у 80-і рр. вона поставляла за кордон програми загальною тривалістю 20-30 тис. год. Програми Бі-Бі-Сі експортуються в 100 країн.

У Лондоні знаходиться штаб-квартира Візньюз – міжнародної компанії з поширення телевізійних новин за участі англійського, американського та канадського капіталу. Агентство Візньюз експортує телематеріали 174 компаніям у 100 країн.

Одним з найбільш потужних агентств телехроніки у світі в 80-і рр. було спільне підприємство Англії і США – Юпітн.

Із 60-х рр. між Великобританією, Канадою, Австралією та іншими державами діяли кабельні мережі КОМПАК і СЕАКОМ. Дуже помітна роль Великобританії в забезпеченні країн співдружності не лише кабельним, а й супутниковим зв’язком. Британська система телекомунікацій (Бритиш Телеком) у 1981 р. набула статуту самостійної організації.

ІНФОРМАЦІЙНІ АГЕНТСТВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ. Одним з п’яти світових інформаційних агентств є Рейтер (заснов. у 1851 р.) – акціонерна компанія із штаб-квартирою в Лондоні. Щодня передає 5 млн. 500 тис. слів. По регіональних програмах передається 120 тис. слів англійською, французькою, німецькою, іспанською та вірменською мовами. Спеціалізується на збиранні та розповсюдженні переважно зарубіжної інформації.

Внутрішня інформація віддана Прес Асошіейшн (ПА, заснов. 1868 р.) – агентству, правління якого також знаходиться в Лондоні. Передає щодня 80 тис. слів.

Економічну, фінансову, статистичну і спортивну інформацію передає Ексчейндж Телеграф (Екстел, заснов. 1872 р.) – англійське акціонерне інформаційне агентство, правління якого розташоване в Лондоні.

ПІДГОТОВКА ЖУРНАЛІСТСЬКИХ КАДРІВ. У 1952 р. у Великобританії створена Національна рада з підготовки журналістів, яка займається розробкою програми з журналістської освіти. Останні в 1961 р. стали обов’язковими для журналістів-початківців. Навчання журналістів ведеться в тісному поєднанні теорії і практики. Існують курси і для практиків, котрі бажають підвищити свій професійний рівень.

Курси підготовки журналістів організовують і найбільші газетні корпорації країни, приміром, “Інтернешнл паблішінг корпорейшн” і “Томсон організейшн”.

Із 1962 р. діє Міжнародна програма навчання журналістів, створена за задумом Р.Томсона. З моменту свого створення фонд Томсона надав допомогу працівникам пресових видань і телевізійних станцій більше 90 країн світу.

Підготовка працівників ЗМІ у Великобританії ведеться в Центрі дослідження масових комунікацій (університет у Лейчестері), в Європейському інституті засобів інформації (університет у Манчестері), в Національній школі кіно і телебачення (Біконсфілд), у Міжнародному інституті радіомовлення (Лондон) та інших навчальних закладах і організаціях.


Рекомендована література:

  1. Беглов С.И. Внешнеполитическая пропаганда. Очерк теории и практики. – М., 1984.
  2. Беглов С.И. Монополии слова. – М., 1972.
  3. Белявский В.С. Британская пресса 70-х-80-х гг. о политической активности тред-юнионов // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1986. – №1.
  4. Бережной А.Ф. Карл Маркс и Фридрих Энгельс – журналисты. – М., 1983.
  5. Власов Ю.М. Взаимоотношения буржуазного государства и журналстики в США и Великобритании в 1986 г. // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1987. – №5.
  6. Власов Ю.М. Взаимоотношения буржуазного государства и журналистики в США и Великобритании в 1988 г. // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1989. – №6.
  7. Власов Ю.М. Буржуазная журналистика Великобритании // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1986. – №4.
  8. Власов Ю.М. Буржуазная журналистика Великобритании // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1987. – №4.
  9. Власов Ю.М. Взаимоотношения буржуазного государства и журналистики в США и Великобритании // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1989. – №1.
  10. Власов Ю.М. Буржуазная журналистика Великобритании // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1989. – №4.
  11. Голованова Г.А., Маринко И.В. Транснациональная корпорация Руперта Мэрдока // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1987. – №1.
  12. Журналистика западноевропейских стран. – Л., 1990.
  1. Зарубежная печать: Краткий справочник / Под ред. С.А.Лосева. – М., 1986.
  1. История зарубежной коммунистической и рабочей печати, 1917-1945 гг.: Хрестоматия / Под ред. Я.Н.Засурского. – М., 1981.
  1. Коммунистическая печать европейских стран в борьбе против фашизма // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1985. – №2.
  2. Маевский Сраженья мирных дней. – М., 1975.
  3. Маринко И.В. Газета “Морнинг стар” // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1986. – №2.
  4. Маринко И.В. Газета британских трудящихся “Морнинг стар” // Вестн. Моск. ун-та. Сер.10: Журналистика. – 1987. – №2.
  5. Матвеев В.А. Империя Флит-стрит. – М., 1961.
  6. Рамазанова Н.К. Ежедневная коммунистическая печать в Англии в годы второй мировой войны и послевоенный период. – М., 1974.
  7. Телень Э. Как готовят профессионалов // Журналист. – 1985. – №10. – С.60-61.
  8. Энтин В. Правовое регулирование деятельности прессы за рубежом: (Обзор законодательных документов). – Вып.№1. – М., 1992.