Закону України "Про зайнятість населення"

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України “Про зайнятість населення”

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

І. Внести зміни до Закону України “Про зайнятість населення” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 p., № 14, ст. 170; Відомості Верховної Ради України, 1992 p., № 12, ст. 169; 1993 p., № 2, ст. 3; 1994 p., № 45, ст. 408; 1996 p., № 3, ст. 11, № 9, ст. 42; 1997 p., № 8, ст. 62; 1998 p., № 11 - 12, ст. 44; 1999 p., № 1, ст. 6, № 4, ст. 33; 2000 р., № 3, ст. 22, № 38, ст. 318; 2001 р., № 9, ст. 38, № 27, ст. 133; 2002 р., № 29, ст. 194; 2003 р., № 27, ст. 209; 2005 р., № 13, ст. 233; 2006 р., № 1, ст. 18, № 22, ст. 184, № 32, ст. 271; 2007р., № 7-8, ст. 66, 2009 р., № 18, ст.247; №32-33, ст. 485, Офіційний вісник України, 2009 р., № 93 ст. 3151), виклавши його в такій редакції:

“ЗАКОН УКРАЇНИ

Про зайнятість населення

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики зайнятості, у тому числі гарантії держави щодо реалізації конституційного права людини і громадянина на працю та соціальний захист від безробіття з урахуванням норм міжнародного права.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

безробіття – соціально-економічне явище, внаслідок наявності якого частина громадян не має змоги задовольнити потребу у праці;

вільно обрана зайнятість – виключне право особи обирати види діяльності, не заборонені законом, у тому числі не пов’язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи;

державне регулювання зайнятості – реалізація державної політики зайнятості за допомогою правового, організаційного та економічного механізмів з метою створення умов для забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості населення та соціального захисту населення;

зайнятість населення – діяльність осіб, пов’язана із задоволенням їхніх особистих або суспільних потреб, що не суперечить законодавству України та, як правило, приносить їм заробітну плату (дохід) у грошовій або іншій формі;

квота для працевлаштування – встановлена для підприємств, установ, організацій, кооперативів, фермерських господарств, інших юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм господарювання (далі - підприємства, установи та організації), норма (кількість) працевлаштування осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (у відсотках від середньооблікової чисельності штатних працівників), для їх працевлаштування (далі – квота);

особи працездатного віку – особи віком від 16 років, які не досягли встановленого законом пенсійного віку;

працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров’я здатні до активної діяльності у сфері праці;

посередник із працевлаштування:

державна служба зайнятості;

суб’єкти господарювання (юридичні особи незалежно від форм власності та організаційно-правових форм господарювання, фізичні особи-підприємці), які створені та зареєстровані в установленому законом порядку і які відповідно до законодавства надають громадянам послуги з посередництва у працевлаштуванні (далі – агентства зайнятості);

повна зайнятість – зайнятість працівника протягом повного робочого дня (тижня, року) за максимальною нормою робочого часу, що визначена законодавством, колективним або трудовим договором;

продуктивна зайнятість – зайнятість, яка сприяє ефективній діяльності суб’єктів господарювання та підтриманню фізичних сил, задоволення потреб і здібностей працівника;

професійна орієнтація – науково обґрунтована система взаємопов’язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на активізацію процесу професійного самовизначення та реалізації здатності до праці особи, виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають на вибір професії або на зміну виду трудової діяльності;

професійна освіта – комплекс педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності;

професійне навчання – здобуття кваліфікації та удосконалення професійних знань та умінь працівників з метою ефективного виконання виробничих функцій;

ринок праці - система соціально-економічних і правових відносин, пов’язаних з професійною підготовкою, використанням та рухом трудових ресурсів;

робоча сила – економічно активне населення обох статей віком 15 – 70 років. До складу економічно активного населення входять тільки ті особи, які працювали, займались іншим видом діяльності або шукали роботу і готові приступити до неї, тобто класифікуються як зайняте населення та безробітні;

соціальний захист від безробіття – сукупність заходів, відповідно до законодавства, спрямованих на забезпечення громадян у разі безробіття з незалежних від них обставин. Право на соціальний захист від безробіття гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття;

трудова міграція – переміщення населення в межах країни та за кордон з метою пошуку роботи.

Стаття 2. Державна політика зайнятості

1. Державна політика зайнятості – забезпечення державою захисту конституційних прав і гарантій громадян на працю та соціальний захист від безробіття, обрання ними видів діяльності та роботи, а також інтересів роботодавців щодо залучення працівників необхідної професії і кваліфікації до праці.

Метою державної політики зайнятості є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості громадян.

2. Державна політика зайнятості базується на таких основних принципах:

пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації соціально-економічної політики держави;

відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення, створення конкурентних переваг національного ринку праці;

забезпечення рівних можливостей громадянам України в реалізації їх конституційного права на працю;

забезпечення соціального захисту громадян від безробіття;

співробітництва органів виконавчої влади, організацій роботодавців та їх об’єднань, профспілок і профспілкових об’єднань на основі паритетності та рівності сторін соціального діалогу;

пріоритетності норм міжнародних договорів України у сфері зайнятості населення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Основними напрямами державної політики зайнятості є:

сприяння легальній, продуктивній зайнятості населення;

сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і освітньо-кваліфікаційний рівень якої задовольняє потреби ринку праці;

підтримка самостійної зайнятості населення, сприяння розвитку підприємницької ініціативи громадян;

сприяння підвищенню якості та конкурентоспроможності робочої сили, розвитку системи професійно-технічної та вищої освіти, забезпечення потреб працездатних осіб у професійному навчанні і навчанні незалежно від віку з урахуванням вимог ринку праці;

посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринку праці;

підтримка осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

соціальна підтримка зареєстрованих безробітних з метою повернення їх до трудової діяльності;

захист національного ринку праці;

регулювання трудової міграції, забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.

Шляхи та заходи щодо реалізації державної політики зайнятості відповідно до її основних напрямів, а також прогнозні макропоказники ринку праці визначаються в окремому розділі Державної програми економічного і соціального розвитку України та програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, області, району, міста.

4. Державна політика зайнятості реалізовується Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державною службою зайнятості, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців та всеукраїнськими профспілками і профспілковими об’єднаннями, агентствами зайнятості, центрами професійної орієнтації, іншими недержавними підприємствами, установами та організаціями, фізичними особами - підприємцями, які надають послуги на ринку праці з професійної орієнтації.

Стаття 3. Гарантії зайнятості населення

1. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом реалізації державної політики зайнятості.

2. Держава гарантує у сфері зайнятості:

добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності, одержання заробітної плати відповідно до законодавства;

захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення;

професійну орієнтацію і професійне навчання відповідно до покликання, здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;

безоплатне сприяння у виборі підходящої роботи, а також сприяння у збереженні роботи;

соціальний захист від безробіття відповідно до законодавства.

3. Зайнятість реалізовується в процесі здійснення відносин, які регламентуються трудовими договорами, у процесі підприємницької діяльності, шляхом забезпечення громадянами себе роботою самостійно, зайняттям іншими видами діяльності, не забороненими законом.

4. Кожному громадянину належить виключне право вільно обирати види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов’язані з виконанням роботи за винагороду, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці у будь-якій формі забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Добровільна незайнятість осіб не може бути підставою для притягнення їх до відповідальності.

Стаття 4. Зайняте населення

1. До зайнятого населення належать громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах проживають або перебувають на території України, а саме:

1) особи, які працюють за трудовим договором:

на підприємствах, в установах та організаціях;

у фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців;

в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств, установ та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);

2) особи, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими угодами (договорами) на підприємствах, в установах та організаціях, у фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців;

3) члени колективних та орендних підприємств, фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів;

4) зайняті підприємницькою діяльністю особи (особи, які заснували суб’єкт господарювання або зареєстровані як фізичні особи – підприємці);

5) самостійно зайняті особи – особи, які забезпечують себе роботою самостійно і здійснюють відповідно до законодавства діяльність − адвокатську, нотаріальну, наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, творчу чи іншу подібну діяльність, на свій розсуд і ризик, або займаються медичною чи юридичною практикою, та є платниками податку з доходів фізичних осіб, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України “Про особисте селянське господарство” (крім тих, хто вперше шукає роботу, у тому числі, випускників навчальних закладів), члени творчих спілок та інші особи, зайняті творчою діяльністю;

6) особи, обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських організаціях, які одержують заробітну плату (винагороду) за роботу на таких посадах;

7) військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу, що отримують грошове забезпечення (крім осіб, які проходять строкову службу);

8) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

9) громадяни України, які на законних підставах працюють за кордоном;

10) іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України і на законних підставах працюють (надають послуги) у роботодавця, крім забезпечення діяльності дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій (надають йому послуги) або самостійно забезпечують себе роботою в Україні;

11) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від роботи (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства) і перебувають у трудових відносинах з таким роботодавцем;

12) непрацюючі працездатні особи, які відповідно до законів перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або шести років за медичним висновком;

13) непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом 1 групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, та отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

2. До зайнятого населення України не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України і зайнятість яких пов’язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або з виконанням своїх професійних чи трудових обов’язків перед роботодавцем - нерезидентом України.

Стаття 5. Законодавство про зайнятість населення

1. Відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, іншими нормативно-правовими актами з питань зайнятості населення.

На регулювання відносин у сфері зайнятості населення не поширюється дія Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.

2. Якщо міжнародним договорам, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість населення, застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 6. Право особи на вільний вибір місця застосування праці, виду діяльності та працевлаштування

1. Кожен має право на вільний вибір місця застосування праці, виду діяльності та працевлаштування.

Це право забезпечує держава, створюючи відповідні правові, організаційні, економічні умови для вільного вибору професії та зайнятості.

2. Реалізація права на вибір місця застосування праці, виду діяльності та працевлаштування здійснюється шляхом самостійного забезпечення себе роботою, організації підприємницької діяльності або звернення з метою працевлаштування до роботодавця чи посередника із працевлаштування відповідно до законодавства.

Стаття 7. Право особи на професійну орієнтацію та професійне навчання

1. Кожен має право на професійну орієнтацію та професійне навчання.

2. Держава забезпечує вільний доступ осіб до професійної освіти шляхом створення економічних та організаційних умов для розвитку установ з професійного навчання, навчальних закладів усіх форм власності та підпорядкування.

3. Особи мають право на безоплатні соціальні послуги з професійної орієнтації, з метою вибору або зміни виду діяльності, місця роботи, режиму праці, а також здобуття первинної професійної підготовки за робітничими професіями та післядипломної освіти в порядку, визначеному законодавством.

Стаття 8. Право особи на соціальний захист від безробіття

1. Кожен має право на соціальний захист від безробіття відповідно до законодавства.

2. Реалізація права особи на захист від безробіття забезпечується шляхом:

загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці;

надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

надання додаткових гарантій зайнятості інвалідам.

3. Особи, зареєстровані в установленому порядку безробітними, мають право на соціальні послуги та матеріальне забезпечення на випадок безробіття відповідно до закону.

4. Особи, які не можуть бути зареєстровані як безробітні відповідно до цього Закону, мають право на отримання інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних послуг, а також послуг з пошуку роботи.

Стаття 9. Право особи на захист від дискримінації у сфері зайнятості

1. Держава гарантує право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об’єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

2. Ніхто не може бути позбавлений права на використання своєї здатності до праці, професійних знань та кваліфікації, за винятком випадків, встановлених законом.

3. Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (за виключенням випадків, визначених законодавством, та з винятком специфічної роботи, яка може виконуватись виключно особами певної статі), політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об’єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, а також вимагати від осіб, які працевлаштовуються, надання відомостей про особисте життя.

4. Розповсюджувачі реклами, винні у порушенні вимог цієї статті, сплачують до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Стаття 10. Право особи на одержання інформації щодо зайнятості

1. Кожен має право на безоплатне одержання інформації про пропонування і попит на робочу силу, можливості та умови працевлаштування на території України і за кордоном, професійну орієнтацію, професійну освіту та інші послуги, передбачені законодавством.

2. Держава забезпечує доступ до інформації щодо зайнятості через державні органи та засоби масової інформації, мережу Інтернет, агентства зайнятості у порядку, визначеному законом.

3. Держава забезпечує інформування населення про:

попит на робочу силу на ринку праці, в тому числі про професії, умови праці та її оплату, професійну орієнтацію та професійну освіту;

додержання сторонами соціального діалогу умов генеральної, галузевих та регіональних угод, колективних договорів.

4. Забороняється розголошувати без письмової згоди особи інформацію, яка міститься про неї в банку даних державної служби зайнятості, зокрема інформації про перебування особи на обліку як безробітної, одержані нею матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, за винятком випадків, передбачених законом.

Стосовно інформації, що знаходиться у користуванні органів державної служби зайнятості, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної та визначено системи (способи) захисту.

5. Розповсюджувачі реклами не мають права поширювати рекламу про діяльність агентств зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, якщо рекламодавець не надав розповсюджувачу реклами копії ліцензії на посередництво у працевлаштуванні за кордоном, завіреної в установленому порядку.

Текст реклами про діяльність агентств зайнятості має містити:

інформацію про те, що відповідно до законодавства агентства зайнятості не мають права справляти плату за надані послуги наперед, поки не працевлаштовано особу;

відомості про серію та номер ліцензії, дату прийняття рішення про її видачу, строк її дії та інформацію про номер телефону органу, за допомогою якого можна отримати відомості про дійсність ліцензії на посередництво у працевлаштуванні громадян за кордоном.

Стаття 11. Право на трудову діяльність за кордоном

1. Громадяни України мають право на здійснення трудової діяльності за кордоном, якщо вона не суперечить законодавству України та країни перебування.

2. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та країни перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Blog

Закону України "Про зайнятість населення"

Содержание