Закону України "Про зайнятість населення"

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5

Використання праці (послуг) іноземців на території України фізичними особами, у тому числі суб’єктами підприємницької діяльності, забороняється.

3. Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, посвідчень (карток) трудового мігранта, а також розмір плати, що справляється за використання праці (послуг) іноземці та осіб без громадянства на території України, визначається Кабінетом Міністрів України.

4. У разі використання роботодавцем праці (послуг) іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового або іншого договору без відповідного дозволу, встановлення факту перебування таких осіб на території України у службових справах (відрядженні) понад 45 діб протягом одного календарного року державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

У разі встановлення державою службою зайнятості факту використання праці (послуг) іноземця та особи без громадянства на інших умовах, ніж ті, що зазначені у дозволі на використання праці іноземця та особи без громадянства, або іншим роботодавцем державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Порядок накладення штрафу визначається центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.

У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в судовому порядку.

Кошти від стягнутих штрафів та справляння плати за використання праці (послуг) іноземці та осіб без громадянства на території України спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

5. Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися роботодавцями на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов’язано з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

6. Дозвіл на працевлаштування не потрібний:

іноземцям, які постійно проживають в Україні;

іноземцям, які набули статус біженця відповідно до законодавства України чи які одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

представникам іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують їх на території України;

працівникам закордонних органів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

спортсменам, які набули професійного статусу, артистам та працівникам мистецтва для роботи в Україні за фахом;

працівникам аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

працівникам іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 30. Регулювання масового вивільнення працівників з ініціативи роботодавця.

1. Критерії, за якими вивільнення працівників вважається масовим, встановлюються угодами, укладеними на галузевому та територіальному рівнях.

2. Розроблення заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за участю координаційних комітетів сприяння зайнятості населення і роботодавців.

3. За умов, коли масове вивільнення працівників спричинило різке зростання безробіття в регіоні або на відповідній території, ситуація на ринку праці визнається кризовою. Для вжиття заходів щодо запобігання різкому зростанню безробіття при масовому вивільненні працівників можуть утворюватися спеціальні комісії у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 31. Порядок і умови визнання осіб безробітними

1. Безробітними визнаються особи віком від 15 до 70 років включно, які відповідають таким умовам:

не мають роботи (незайняті);

шукають роботу;

готові приступити до підходящої роботи.

2. Зареєстровані безробітні - особи працездатного віку (від 16 років і до досягнення встановленого законом пенсійного віку або до оформлення пенсії в тому числі на пільгових умовах), які не мають роботи (незайняті), шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи та зареєстровані безробітними у державній службі зайнятості в установленому порядку. Зареєстрованими безробітними визнаються також інваліди, які не досягли встановленого законом пенсійного віку та отримують пенсію по інвалідності, а також особи, молодші 16 років, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників.

3. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку безробітних громадян, а також, умови видачі клопотань до органів Пенсійного фонду України на достроковий вихід на пенсію безробітних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 32. Права, обов’язки та відповідальність зареєстрованих безробітних

Зареєстровані безробітні мають право на:

1) безоплатне одержання від державної служби зайнятості:

послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі на суспільно-корисні роботи;

консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою вибору або зміни виду діяльності (професії) для працевлаштування;

інформації про свої права та обов’язки як безробітного;

відомостей про себе, які містяться в банку даних державної служби зайнятості, із забезпеченням їх конфіденційності;

2) матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”;

3) оскарження дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи, у тому числі до суду.

2. Зареєстровані безробітні зобов’язані:

сприяти своєму працевлаштуванню, відвідувати центр зайнятості у визначений і погоджений з ними час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів;

інформувати державну службу зайнятості про зміну обставин, які впливають на прийняття рішення щодо надання соціальних послуг та призначення (виплату) матеріального забезпечення (тимчасову зайнятість, зміну місця проживання, виїзд за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку тощо);

виконувати письмові рекомендації державної служби зайнятості щодо пошуку роботи.

3. Зареєстровані безробітні несуть відповідальність за достовірність поданих до державної служби зайнятості даних та документів, на підставі яких приймалися рішення щодо їх реєстрації та перебування на обліку як безробітних, надання соціальних послуг та матеріального забезпечення, а також за своєчасність подання даних, які впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг під час перебування їх на обліку в державній службі зайнятості.

Стаття 33. Припинення реєстрації осіб як безробітних в державній службі зайнятості

1. Реєстрація осіб як безробітних в державній службі зайнятості припиняється у разі:

1) набуття зайнятості особою відповідно до статті 4 цього Закону;

2) поновлення на роботі за рішенням суду;

3) подання до державної служби зайнятості письмової заяви про відмову від її послуг;

4) зміни реєстрації місця проживання;

5) відмови без поважних причин від двох пропозицій підходящої роботи, а для безробітних, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності), від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки за направленням державної служби зайнятості;

6) відмови без поважних причин від підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням державної служби зайнятості;

7) припинення без поважних причин професійного навчання за направленням державної служби зайнятості;

8) невідвідування без поважних причин відповідного органу державної служби зайнятості впродовж десяти робочих днів з дати призначення відвідування;

9) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких приймалося рішення щодо надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення та надання соціальних послуг;

10) встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг), у тому числі тимчасової, у юридичних чи фізичних осіб;

11) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі, про відбуття виправних робіт або направлення за рішенням суду на примусове лікування;

12) вступу до навчального закладу на навчання за денною формою;

13) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

14) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку;

15) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або шести років за медичним висновком;

16) смерті безробітного чи визнання його за рішенням суду померлим чи безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним;

17) підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку безробітних громадян, а також, умов видачі клопотань до органів Пенсійного фонду України на достроковий вихід на пенсію безробітних, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

2. У разі припинення реєстрації відповідно до пунктів 5 - 10 частини першої цієї статті безробітний має право на наступну реєстрацію у державній службі зайнятості як безробітний не раніше ніж через 90 календарних днів з дати припинення за умови повернення незаконно отриманих коштів.

Стаття 34. Підходяща робота

1. Для осіб, які втратили роботу і заробітну плату (дохід), підходящою вважається робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з урахуванням її середнього рівня, що склався у відповідній сфері економічної діяльності у регіоні за минулий місяць.

2. При пропонуванні підходящої роботи враховуються попередня діяльність особи, тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, а також стан ринку праці.

3. Для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує первинної професійної підготовки, у тому числі безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для осіб, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, - робота за професією, яку вони мали за останнім місцем роботи, або робота, що потребує попередньої перепідготовки за новою професією (спеціальністю) за направленням державної служби зайнятості.

4. Для осіб, які не працювали за попередньо набутими професіями (спеціальностями) понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за набутими раніше професіями (спеціальностями) може бути підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках.

5. У разі неможливості надання особі роботи за наявними професіями (спеціальностями) протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, стану здоров’я і професійного досвіду, доступних для неї видів навчання та потреби ринку праці у відповідних працівниках.

6. У разі зміни особою професії за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота за отриманою та за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи.

7. Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, їхніх професійних навичок, знань.

8. Для громадян, які не мають професії, або таких, які займали місця, що не потребують спеціальної підготовки та перебувають на обліку як безробітні більш як 9 місяців, а також для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян передпенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь в суспільно корисних та тимчасових роботах, тривалість яких понад 1 місяць.

9. Підходящою не може вважатися робота, якщо:

вона пов'язана із зміною місця проживання громадянина без його згоди;

місце роботи розташоване за межами доступності послуг транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради;

на запропонованому місці роботи заробітна плата нижча за встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати або не забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати;

умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою.

Стаття 35. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до державної служби зайнятості

1. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до державної служби зайнятості, складається з:

професійної інформації - документованих або публічно оголошуваних відомостей про трудову діяльність та її роль в професійному самовизначенні особи, інформації про стан, потребу і динаміку ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій і вимоги до особи, форми та умови оволодіння ними, можливості професійно-кваліфікаційного зростання і побудови кар'єри, що спрямовані на формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо вибору або зміни виду трудової діяльності, професії, кваліфікації, роботи;

професійної консультації - організованої взаємодії фахівця з професійної орієнтації та особи, яка отримує послугу, що спрямована на оптимізацію її професійного самовизначення на основі виявлення індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвих ситуацій, професійних інтересів, нахилів, стану здоров'я та з урахуванням потреби ринку праці;

професійного відбору - науково обґрунтованої системи заходів, що створює умови для встановлення професійної придатності особи до провадження конкретних видів професійної діяльності та посад згідно з нормативними вимогами і конкретним робочим місцем.

2. Послуги з професійної орієнтації надаються населенню, у тому числі учнівській та студентській молоді, інвалідам, військовослужбовцям, особам, які звільнилися з місць позбавлення волі тощо державною службою зайнятості на безоплатній основі, у тому числі шляхом забезпечення вільного доступу до джерел інформування.

Стаття 36. Професійне навчання зареєстрованих безробітних

1. Право на професійне навчання за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття мають громадяни, які зареєстровані у державний службі зайнятості як безробітні.

2. Професійне навчання зареєстрованих безробітних – професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації, спрямована на підвищення їхньої мотивації до праці, конкурентоспроможності на ринку праці, набуття знань, вмінь, навичок та можливостей виконувати ті чи інші операції, які особа набуває впродовж всього життя.

3. Професійне навчання зареєстрованих безробітних організовується з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці та побажань особи, у тому числі, для самостійного пошуку роботи, і здійснюється у професійно-технічних, вищих навчальних закладах, навчальних закладах державної служби зайнятості, безпосередньо на виробництві та у сфері послуг незалежно від форм власності чи відомчого підпорядкування.

4. Професійне навчання, що організовується за бажанням особи для самостійного пошуку роботи, може проводитися не частіше одного разу на два роки.

5. Порядок відбору навчальних закладів, для організації професійного навчання зареєстрованих безробітних, та їх проживання в період навчання за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття затверджується правлінням цього Фонду.

6. За безробітними громадянами, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Стаття 37. Суспільно-корисні та тимчасові роботи

1. Суспільно-корисні та тимчасові роботи – це оплачувані роботи, які виконуються громадянами на добровільних засадах, спрямовані на забезпечення їхньої тимчасової зайнятості, отримання доходу, збереження здатності до праці, недопущення втрати та здобуття вмінь і трудових навичок.

2. Суспільно-корисні роботи – це оплачувані роботи, що відповідають потребам певної територіальної громади або задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Суспільно-корисні роботи організовуються місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, роботодавцями, незалежно від форм власності та господарювання, за участю державної служби зайнятості на договірних засадах.

Види суспільно-корисних робіт визначаються місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад.

На рішення місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про організацію, визначення видів суспільно-корисних робіт не поширюються вимоги Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

З особами, які беруть участь у таких роботах роботодавцями укладаються строкові трудові договори на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів.

Переважне право на участь в суспільно-корисних роботах надається зареєстрованим безробітним.

Фінансування суспільно-корисних робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, роботодавців, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (у разі залучення зареєстрованих безробітних), інших джерел, не заборонених законодавством.

3. Тимчасові роботи – це оплачувані роботи, що організовуються роботодавцем за сприяння державної служби зайнятості, на які працівник приймається строком до двох місяців або чотирьох місяців у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника.

Фінансування тимчасових робіт здійснюється за рахунок коштів роботодавців, інших джерел, не заборонених законодавством.

4. Цільове використання коштів при організації та проведенні суспільно-корисних та тимчасових робіт забезпечує виконавець таких робіт.

На осіб, зайнятих на суспільно-корисних та тимчасових роботах, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю та зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, іншими нормативно-правовими актами.

Оплата праці осіб, зайнятих на суспільно-корисних та тимчасових роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законом.

За безробітними громадянами, які беруть участь у таких роботах, зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені відповідно до законодавства.

5. Положення про порядок організації та проведення суспільно-корисних та тимчасових робіт затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 38. Контроль за додержанням законодавства про зайнятість

1. Державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення покладається на центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики та державну службу зайнятості.

Громадський контроль у сфері зайнятості здійснюється профспілками.

2. Штрафи, що застосовуються за порушення вимог цього Закону, не є адміністративно-господарськими санкціями, визначеними главою 27 Господарського кодексу України.

Стаття 39. Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість

Посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичні особи – підприємці, винні у порушенні законодавства про зайнятість, несуть відповідальність згідно із законом.

ІІ. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2011 року.

2. До приведення законодавства у відповідність із Законом України „Про зайнятість населення” закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) статтю 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст.299) доповнити новим пунктом 46 такого змісту:

“46) посередництво у працевлаштуванні громадян в Україні;”.

Blog

Закону України "Про зайнятість населення"