Закону України "Про зайнятість населення"

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5

5. Агентства зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, можуть отримувати від громадян, яким надані ці послуги, плату безпосередньо або опосередковано, повністю або частково лише за умови, якщо питання оплати наданих послуг та їх суми передбачені у зовнішньоекономічному договорі (контракті), укладеному між агентством зайнятості та іноземним суб’єктом господарювання.

6. Агентства зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні, та агентства зайнятості, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, зобов'язані:

надавати достовірну інформацію про заявлений роботодавцями попит на робочу силу (вакансії) в засобах масової інформації, включаючи рекламу;

співпрацювати з державними підприємствами, установами та організаціями, профспілками і профоб’єднаннями, організаціями роботодавців та їх об'єднаннями;

забезпечувати конфіденційність інформації, одержаної від громадян, які звертаються з метою працевлаштування, та конфіденційність комерційної інформації роботодавців відповідно до закону;

інформувати громадян, яким надаються послуги із посередництва у працевлаштуванні за кордоном, про механізм добровільної участі у загальнообов’язковому державному пенсійному та інших видах соціального страхування громадян України;

своєчасно та в повному обсязі подавати місцевим державним адміністраціям адміністративні дані про чисельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, та про здійснення агентствами зайнятості діяльності, пов’язаної з наданням послуг із посередництва у працевлаштуванні в Україні. Порядок подання місцевим державним адміністраціям зазначених даних встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики за погодженням із центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики.

У разі неподання або порушення порядку подання таких даних з агентства зайнятості до Державного бюджету України стягується штраф у дванадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

7. Посадові особи агентств зайнятості, які порушили вимоги законодавства при наданні послуг з посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, несуть відповідальність відповідно до законів України. Підстави анулювання ліцензії на зазначений вид господарської діяльності передбачені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

8. Агентства зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, мають право на створення об’єднань (у тому числі, асоціацій) агентств занятості відповідно до Закону України „Про об’єднання громадян”.

Стаття 22. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики зайнятості

1. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики зайнятості здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України та інших джерел фінансування відповідно до законодавства.

2. Кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття спрямовуються на надання соціальних послуг та матеріального забезпечення, передбачених Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, а також надання послуг роботодавцям, передбачених цим Законом.

Стаття 23. Участь роботодавців у реалізації державної політики зайнятості

1. Права і повноваження роботодавців та їх об’єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, Законом України „Про організації роботодавців”, іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами, угодами.

2. Роботодавці беруть участь у реалізації державної політики зайнятості шляхом:

створення умов для реалізації громадянами конституційного права на працю;

додержання вимог законодавства про працю, про зайнятість населення та про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

3. Роботодавці зобов’язані:

приймати на роботу за направленням державної служби зайнятості осіб, зазначених у частині першій статті 13 цього Закону, в тому числі в межах квоти, встановленої відповідно до частини другої статті 13 цього Закону;

інформувати державну службу зайнятості про причини відмови у працевлаштуванні осіб, які нею направляються;

завчасно, але не пізніше ніж за три місяці, інформувати первинні профспілкові організації про плановане вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, строки його проведення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, а також проводити консультації з профспілками з метою розроблення заходів щодо запобігання вивільненню, пом’якшення його наслідків, зменшення чисельності вивільнюваних працівників;

здійснювати інші заходи щодо сприяння зайнятості, передбачені колективними договорами, угодами.

4. Роботодавці зобов’язані своєчасно та в повному обсязі подавати державній службі зайнятості дані про:

попит на робочу силу (вакансії), у тому числі для працевлаштування осіб, зазначених у частині першій статті 13 цього Закону;

прийняття на роботу працівників, а також виконання фізичними особами робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

заплановане та фактичне вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників.

Порядок подання державній службі зайнятості зазначених даних визначається центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики за погодженням із центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики.

У разі неподання або порушення установленого порядку подання даних про прийняття на роботу працівників, а також про використання послуг фізичних осіб відповідно до укладеного цивільно-правового договору, роботодавець несе відповідальність відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У разі неподання або порушення роботодавцем установленого порядку подання даних про заплановане та фактичне вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну особу у розмірі її річної заробітної плати.

У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначених штрафів їх стягнення провадиться в установленому законодавством порядку. Суми стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

5. Роботодавці мають право:

проводити добір працівників безпосередньо або через агентства зайнятості;

здійснювати професійне навчання працівників відповідно до власних потреб;

брати участь через представницькі органи роботодавців в управлінні Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

взаємодіяти з державною службою зайнятості у створенні банку даних щодо попиту на робочу силу (вакансії), сприянні працевлаштуванню безробітних, а також, у визначенні перспективної потреби у кадрах;

використовувати працю (послуги) іноземців та осіб без громадянства в порядку, визначеному законом;

отримувати від державної служби зайнятості послуги з підбору працівників та інші інформаційно-консультаційні послуги з питань, що входять до її компетенції;

брати участь в організації та проведенні суспільно-корисних та тимчасових робіт;

проводити тестування та співбесіди з претендентами на працевлаштування з метою визначення відповідності професійних знань, вмінь та навичок особи встановленим вимогам.

6. Роботодавцям забороняється:

висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу, а також вимагати від осіб, які шукають роботу, подання відомостей про особисте життя;

проводити тестування, ставити запитання на співбесідах, здійснювати інші заходи, що є дискримінаційними за будь-якою ознакою, визначеною цим Законом. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я можуть встановлюватися лише законодавством;

використовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин або вчинення дій, спрямованих на приховування трудових відносин.

Роботодавці, які порушили вимоги, зазначені у цій частині статті, сплачують до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

7. Організації роботодавців та їх об’єднання беруть участь:

у розробленні та виконанні нормативно-правових актів з питань зайнятості населення та трудової міграції;

в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття;

у створенні та провадженні діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості населення.

8. Організації роботодавців та їх об’єднання вносять органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо зайнятості населення, які є обов’язковими для розгляду.

9. Порядок накладення на роботодавців штрафів за порушення вимог, визначених цією статтею, встановлюється правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Стаття 24. Участь професійних спілок та їх об’єднань в реалізації державної політики зайнятості

1. Права і повноваження професійних спілок та їх об’єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, Законом України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами, угодами.

2. Професійні спілки та їх об’єднання:

беруть участь у формуванні та реалізації державної політики зайнятості;

беруть участь у розробленні та здійсненні контролю за виконанням нормативно-правових актів з питань зайнятості населення та трудової міграції;

проводять спільні з організаціями роботодавців та їх об’єднаннями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування консультації з питань зайнятості населення;

беруть участь у розробленні заходів щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту працівників, які вивільняються з підприємств, установ та організацій з ініціативи роботодавців;

здійснюють громадський контроль за виконанням законодавства про зайнятість населення;

беруть участь у створенні та провадженні діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості населення.

3. Професійні спілки та їх об’єднання як представники застрахованих осіб беруть участь в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття відповідно до закону.

4. Професійні спілки та їх об’єднання мають право вносити органам державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, організаціям роботодавців і підприємців та їх об’єднанням пропозиції щодо забезпечення зайнятості населення, у тому числі перенесення строків тимчасового припинення або скасування заходів, пов’язаних з вивільненням працівників, які є обов’язковими для розгляду.

Стаття 25. Координаційні комітети сприяння зайнятості населення

1. Для підготовки узгоджених рішень щодо реалізації державної політики зайнятості утворюються Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення та координаційні комітети сприяння зайнятості населення на регіональному рівні з представників органів виконавчої влади, всеукраїнських профспілок і профоб’єднань та всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців.

2. Порядок формування, повноваження, основні напрями та організація діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості населення на державному і регіональному рівнях визначаються положеннями про ці комітети, які затверджуються представниками сторін, делегованими до складу цих комітетів.

3. До компетенції Українського координаційного комітету сприяння зайнятості населення належить:

внесення на розгляд Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади пропозицій щодо формування та реалізації державної політики зайнятості;

подання пропозицій щодо вдосконалення законодавства про зайнятість населення;

розгляд стану додержання вимог законодавства про зайнятість населення.

Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення має право розглядати проекти нормативно-правових актів з питань зайнятості населення.

4. До компетенції регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості населення належить:

внесення на розгляд місцевих органів виконавчої влади пропозицій щодо вдосконалення механізму регулювання регіонального ринку праці;

розроблення заходів щодо запобігання масовому вивільненню працівників;

внесення на розгляд Українського координаційного комітету сприяння зайнятості населення пропозицій щодо вдосконалення законодавства про зайнятість населення.

Стаття 26. Професійна орієнтація населення

1. Держава розробляє і реалізовує політику у сфері професійної орієнтації населення з метою забезпечення умов для оптимізації професійного самовизначення особи та задоволення потреб ринку праці у працівниках відповідних професій і кваліфікацій.

2. Професійна орієнтація здійснюється навчальними закладами та закладами охорони здоров'я, реабілітаційними установами, медико-соціальними експертними комісіями, центрами зайнятості, центрами професійної орієнтації населення, молодіжними центрами праці, військкоматами, установами виконання покарань, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, іншими юридичними та фізичними особами, що надають послуги з професійної орієнтації.

Типове положення про центр професійної орієнтації населення затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Стаття 27. Професійна освіта населення

1. Держава розробляє та реалізовує політику у сфері професійної освіти для забезпечення економіки країни працівниками, враховуючи інтереси особистості, потреби економіки та ринку праці.

2. Право на професійну освіту для забезпечення продуктивної і вільно обраної зайнятості, реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку особистості, громадяни реалізують шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації у професійно-технічних, вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти, безпосередньо на виробництві та у сфері послуг, з метою здобуття особою кваліфікації або приведення її рівня у відповідність до вимог виробництва (роботодавця).

3. Суб’єктами професійної освіти можуть бути:

молодь, яка проходить первинну професійну підготовку в навчальних закладах, що здійснюють або забезпечують підготовку фахівців різних рівнів кваліфікації;

працівники, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації в процесі трудової діяльності;

громадяни, які шукають роботу і потребують професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

4. Реалізація державної політики щодо підготовки фахівців та кваліфікованих робітників здійснюється через формування державного замовлення на підготовку кадрів відповідно до потреб економіки та ринку праці, ліцензування діяльності навчальних закладів, підприємств, установ та організацій з надання освітніх послуг, залучення роботодавців до освітніх та наукових процесів.

Державне замовлення на підготовку робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою формується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на підставі пропозицій центральних органів виконавчої влади, які здійснюють функції державного регулювання у відповідних сферах, місцевих органів виконавчої влади, всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців і підприємців.

5. Реалізація державної політики щодо підвищення якості та конкурентоспроможності працівників відповідно до вимог сучасного виробництва та сфери послуг здійснюється через формування системи безперервної професійної освіти впродовж трудової діяльності, сприяння роботодавцям у здійсненні професійного навчання працівників.

Стаття 28. Працевлаштування за кордоном. Соціальний захист громадян України, які працюють за кордоном

1. Регулювання тимчасового перебування громадян України за кордоном з метою зайняття трудовою діяльністю здійснюється відповідно до законодавства України та країни працевлаштування, міжнародних договорів, стороною яких є Україна.

2. З метою працевлаштування на роботу за кордоном громадяни України можуть звернутися до агентств зайнятості за одержанням послуг із посередництва у працевлаштуванні. Зазначені послуги агентства зайнятості надають лише на підставі ліцензії, виданої центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики в рамках укладених зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та відповідно до заявок роботодавця (його контрагента) або уповноваженого ним органу (особи) щодо потреби у робочій силі (вакансії).

3. Відносини між агентством зайнятості, що надає послуги із посередництва у працевлаштуванні за кордоном та іноземним суб’єктом господарювання (який відповідно до законодавства країни місцезнаходження має дозвіл (ліцензію) або інший документ, що дає йому право наймати та/або надавати послуги з працевлаштування іноземців), оформлюються зовнішньоекономічним договором (контрактом) про надання посередницьких послуг відповідно до Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”.

4. Відносини між особою, яка з метою пошуку роботи за кордоном звернулася до агентства зайнятості, регулюються договором про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, в якому передбачаються права, обов’язки та відповідальність сторін, у тому числі за достовірність наданої інформації.

5. Громадяни України, які в період трудової діяльності за кордоном брали участь у пенсійному страхуванні та загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні, відповідно до законодавства України мають право на соціальний захист у разі настання відповідних страхових випадків відповідно до закону.

Стаття 29. Використання в Україні праці (послуг) іноземців та осіб без громадянства

1. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні або яким надано статус біженця в Україні чи які одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на трудову діяльність на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

2. Підприємства, установи та організації, у тому числі з місцезнаходженням за межами України (далі – роботодавці), мають право на використання праці (послуг) іноземців та осіб без громадянства (крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті) на території України лише за наявності виданого їм державною службою зайнятості дозволу на використання праці (послуг) іноземців та осіб без громадянства, який надає право роботодавцю тимчасово (до одного року) використовувати працю (послуги) іноземців та осіб без громадянства виключно на визначеному робочому місці або певній посаді (у певному виді діяльності або сфері послуг), які потребують спеціальної підготовки (кваліфікації), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. На час дії такого дозволу іноземцям та особам без громадянства видається посвідчення (картка) трудового мігранта.

Дозвіл роботодавцю на використання праці (послуг) іноземця або особи без громадянства (далі - іноземець) оформлюється за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці (послуг) іноземних кваліфікованих фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. При цьому кількість іноземців, що працюють (виконують роботи, надають послуги) у роботодавця не може перевищувати п’ятдесяти відсотків від загальної кількості кваліфікованих працівників. Протягом строку дії дозволу на використання праці (послуг) іноземців з відповідним рівнем кваліфікації роботодавець вживає заходів щодо підготовки власного персоналу, з числа громадян України, який буде спроможний виконувати у подальшому відповідні види робіт (послуг).

Дозвіл оформлюється також:

закордонним роботодавцем на іноземців, які направлені в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб'єктами господарської діяльності (за умови, що відсоток іноземних кваліфікованих громадян, які залучаються в межах контракту не перевищує половини загальної чисельності осіб, які працюватимуть (надаватимуть послуги або виконуватимуть роботи) відповідно до умов контракту);

у випадку наміру перебування іноземців на території України у службових справах (відрядженні) понад 30 діб протягом одного календарного року.

У будь-якому випадку дозвіл не видається для здійснення робіт, які не потребують спеціального рівня підготовки (кваліфікації).

Blog

Закону України "Про зайнятість населення"