Закону України "Про зайнятість населення"

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5

Стаття 12. Право на оскарження дій, що призвели до порушення прав особи на зайнятість

1. Кожен має право на оскарження дій або бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, роботодавців, агентств зайнятості, органів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших юридичних та фізичних осіб, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення прав особи щодо її зайнятості, відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку.

2. Спори з питань порушення законодавства про зайнятість населення розглядаються в суді у порядку, встановленому законом.

Стаття 13. Додаткова гарантія зайнятості для окремих категорій громадян

1. Держава забезпечує надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у разі їх звернення до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні.

До зазначених категорій громадян належать:

один із батьків або особа, яка їх замінює, що має на утриманні дітей віком до 6 років;

один із батьків або особа, яка їх замінює, що виховує без подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;

один із батьків або особа, яка їх замінює, що утримує без подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку);

діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка вперше приймається на роботу;

особи передпенсійного віку (за два і менше років до настання пенсійного віку);

інваліди, які не досягли встановленого законом пенсійного віку та отримують пенсію по інвалідності.

2. Для обов’язкового працевлаштування зазначених у частині першій цієї статті громадян, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних рад, місцеві державні адміністрації за поданням державної служби зайнятості встановлюють підприємствам, установам та організаціям відповідну квоту.

3. Квота встановлюється у таких розмірах:

для підприємств, установ та організацій з чисельністю штатних працівників від 20 до 50 осіб - у кількості однієї особи;

для підприємств, установ та організацій з чисельністю штатних працівників понад 50 осіб - у кількості 2 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників.

Середньооблікова чисельність штатних працівників для розрахунку квоти визначається за попередній календарний рік.

При встановленні квоти враховується чисельність працівників, які належать до категорії громадян, зазначених у частині першій цієї статті.

На підприємства, установи та організації, щодо яких відсутнє рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті ради про встановлення квоти, не поширюється зобов’язання щодо реалізації додаткової гарантії зайнятості, визначене цією статтею, і до них не можуть бути застосовані санкції відповідно до частини четвертої цієї статті.

При встановленні квоти не застосовується Закон України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Порядок встановлення квоти для підприємств, установ та організацій затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. У разі необґрунтованої відмови роботодавцем у прийомі на роботу зазначених у частині першій цієї статті категорій громадян у межах встановленої квоти (крім інвалідів, які не досягли встановленого законом пенсійного віку) орган державної служби зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку відмову в розмірі двох встановлених законом мінімальних заробітних плат на момент виявлення порушення.

У разі несплати (або відмови від сплати) роботодавцем протягом місяця у добровільному порядку передбаченого цією статтею штрафу його стягнення провадиться відповідним органом державної служби зайнятості в судовому порядку.

Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

5. Для забезпечення зайнятості категорій громадян, зазначених у частині першій цієї статті, державна служба зайнятості може направляти їх на працевлаштування з подальшим відшкодовуванням витрат роботодавця на заробітну плату за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Стаття 14. Гарантії зайнятості для інвалідів

1. Держава гарантує інвалідам створення необхідних умов для зайнятості згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.

2. Право на працю інваліди можуть реалізувати шляхом зайняття підприємницькою діяльністю, самозайнятості, звернення безпосередньо до роботодавця, державної служби зайнятості та інших організацій, посередників із працевлаштування, які сприяють інвалідам у реалізації цього права з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, індивідуальної програми трудової реабілітації інвалідів, професійних знань і навичок та їх побажань до умов праці.

3. Держава забезпечує реалізацію гарантій зайнятості інвалідам відповідно до законодавства.

4. Державна служба зайнятості сприяє інвалідам у працевлаштуванні шляхом безоплатного надання інформаційних, консультаційних та профорієнтаційних послуг, направлення на робочі місця, передбачені нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів, також на інші робочі місця, де може застосовуватися праця інвалідів, у тому числі робочі місця, створені за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

5. У разі якщо для забезпечення зайнятості інваліда потрібне професійне навчання, така особа за її згодою направляється на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та цього Закону.

Стаття 15. Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці

1. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, яким на день вивільнення залишилося не більше півтора року до встановленого статтею 26 Закону України „Про пенсійне забезпечення” пенсійного віку, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості, гарантується право на достроковий вихід на пенсію у разі, якщо вони мають страховий стаж: для чоловіків - 25 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, - стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.

Витрати на достроково призначену пенсію відшкодовуються Пенсійному фонду України за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (в межах коштів, передбачених бюджетом Фонду на ці цілі).

Порядок та умови видачі клопотань на достроковий вихід на пенсію безробітних визначається Кабінетом Міністрів України у порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку безробітних громадян, а також, умови видачі клопотань до органів Пенсійного фонду України на достроковий вихід на пенсію безробітних.

2. На працівників, які звільняються з підприємств, установ та організацій, незалежно від їх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення і зареєструвалися у місячний строк після звільнення в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, поширюється дія пункту 1 цієї статті.

Стаття 16. Повноваження Кабінету Міністрів України у проведенні державної політики зайнятості

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень:

забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, професійної освіти населення, регулює трудову міграцію;

вирішує питання державного управління у сфері зайнятості;

вносить до Верховної Ради України погоджені із сторонами соціального діалогу пропозиції щодо вдосконалення засад регулювання зайнятості;

приймає нормативно-правові акти з питань зайнятості населення;

здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері зайнятості.

Стаття 17. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики, інших центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики зайнятості

1. Центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики зайнятості.

2. Центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики:

реалізує державну політику у сфері зайнятості та соціального захисту населення;

здійснює координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, державної служби зайнятості, пов’язаної із реалізацією державної політики зайнятості;

розробляє і здійснює заходи державного регулювання ринку праці, спрямовані на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, запобігання безробіттю та забезпечення соціального захисту громадян, які тимчасово не працюють;

вживає заходів для підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили, бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо приведення освітніх послуг з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці у кваліфікованих кадрах;

забезпечує зв'язок із навчальними закладами, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;

здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у підготовці, укладенні та виконанні міжнародних договорів (угод) у сфері зайнятості, трудової міграції та соціального захисту населення;

здійснює ліцензування господарської діяльності із посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном;

здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням агентствами зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, відповідних ліцензійних умов;

вживає заходів для регулювання трудової міграції, здійснює збір, обробку та оприлюднення відповідних адміністративних даних.

3. Інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції здійснюють заходи, спрямовані на розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць з належними умовами та гідною оплатою праці, ефективне використання робочої сили, запобігання масовим звільненням, забезпечення належного професійно-кваліфікаційного рівня працівників, стану професійної освіти тощо.

Стаття 18. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в реалізації державної політики зайнятості

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції:

організовують реалізацію пріоритетних завдань державної політики зайнятості, визначених законодавчими актами;

розробляють та затверджують заходи щодо розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць з належними умовами та гідною оплатою праці, вживають інших заходів з розв’язання проблем зайнятості населення та забезпечення його соціального захисту від безробіття;

забезпечують реалізацію державних гарантій у сфері зайнятості;

здійснюють заходи щодо регулювання трудової міграції;

організовують проведення суспільно-корисних робіт;

інформують відповідні центральні органи виконавчої влади та населення про стан і розвиток регіонального ринку праці, виконання заходів щодо розв’язання проблем зайнятості населення та його соціального захисту від безробіття.

Стаття 19. Державна служба зайнятості

1. Державна служба зайнятості є одним з органів, які забезпечують реалізацію державної політики зайнятості населення.

Діяльність державної служби зайнятості щодо реалізації державної політики зайнятості, спрямовується та координується центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики через його керівника.

Для забезпечення прав громадян на соціальний захист у разі настання безробіття з незалежних від них обставин на державну службу зайнятості згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” покладаються функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та її робочих органів.

Державний нагляд у сфері страхування на випадок безробіття здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики через його керівника.

2. До складу державної служби зайнятості входять:

Державний центр зайнятості – виконавча дирекція Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є головним органом у системі органів державної служби зайнятості;

регіональні центри зайнятості – центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські центри зайнятості;

місцеві центри зайнятості - районні, міськрайонні, міські та районні у містах, міжрайонні (у разі потреби) центри зайнятості. Регіональні та місцеві центри зайнятості складають систему територіальних органів державної служби зайнятості – робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Державна служба зайнятості у своєму підпорядкуванні може мати навчальні заклади (у тому числі, післядипломної освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації), центри професійної орієнтації населення, інформаційно-обчислювальні центри, інші підприємства, установи та організації.

3. Фінансування діяльності державної служби зайнятості здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а також за рахунок коштів Державного бюджету України в частині виконання функції реєстрації трудових договорів, укладених між працівниками і фізичними особами, відповідно до законодавства про працю та покладених на неї інших функцій, не передбачених цим Законом та Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

4. Організаційно-правовий статус органів державної служби зайнятості визначається у положенні про державну службу зайнятості, яке погоджується з правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та за поданням керівника центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики затверджується Кабінетом Міністрів України.

5. Регулювання правового становища працівників державної служби зайнятості здійснюється відповідно до Закону України “Про державну службу”.

Посади та ранги державних службовців органів державної служби зайнятості прирівнюються відповідно до посад та категорій посад державних службовців центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики та його територіальних підрозділів.

Директор Державного центру зайнятості та його заступники призначаються (звільняються) з посади керівником центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики після надання згоди правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Призначення та звільнення керівників регіональних центрів зайнятості здійснюється керівником центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики за поданням директора Державного центру зайнятості у порядку, визначеному Положенням про державну службу зайнятості, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

6. Структура державної служби зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та її робочих органів, гранична чисельність та умови соціально-побутового забезпечення її працівників, адміністративно-господарські видатки визначаються правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за погодженням із центральними органами виконавчої влади у сфері фінансів та соціальної політики.

Стаття 20. Завдання та функції державної служби зайнятості

1. Основними завданнями державної служби зайнятості є:

участь у реалізації державної політики зайнятості та підтримка тимчасово непрацюючих громадян;

сприяння громадянам у підборі підходящої роботи;

надання особам, які до неї звертаються, соціальних та інших послуг, здійснення виплат матеріального забезпечення відповідно до цього Закону і Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”;

надання роботодавцям послуг щодо добору працівників, інформаційно- консультаційних послуг;

здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення та про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

2. Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

створює банк даних про попит на робочу силу (вакансії) на підставі інформації роботодавців, забезпечує вільний доступ до цієї інформації особам, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, та сприяє роботодавцям у доборі працівників;

веде облік осіб, які до неї звертаються за сприянням у працевлаштуванні, наданих їм послуг, реєструє громадян у встановленому порядку як безробітних;

здійснює у порядку, встановленому законодавством, перевірку достовірності даних, поданих особою, які є підставою для надання статусу безробітного, виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг;

інформує населення та органи державної влади щодо попиту та пропозиції на ринку праці;

здійснює у порядку, встановленому законодавством, збирання та опрацювання адміністративних даних, щодо діяльності державної служби зайнятості, що здійснюється відповідно до цього Закону;

аналізує попит та пропозицію робочої сили;

бере участь у здійсненні наукових досліджень з питань зайнятості, ринку праці та соціального захисту населення від безробіття, вивчає міжнародний досвід з метою удосконалення своєї діяльності, виступає замовником наукових робіт, досліджень, методичного забезпечення тощо;

організовує професійне навчання зареєстрованих безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;

видає роботодавцям дозволи на використання праці (послуг) іноземців та осіб без громадянства з видачею таким особам посвідчення (картки) трудового мігранта, веде базу даних виданих дозволів та посвідчень (карток);

здійснює реєстрацію укладеного у письмовій формі трудового договору між працівником і фізичною особою;

застосовує в порядку, встановленому законодавством, фінансові санкції та адміністративні штрафи до роботодавців та їх посадових осіб, які порушили вимоги Кодексу України про адміністративні правопорушення, цього Закону та Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”;

бере участь у розробленні та реалізації заходів з розв’язання проблем зайнятості населення та забезпечення його соціального захисту від безробіття.

Стаття 21. Агентства зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян

1. Діяльність агентств зайнятості, яка пов’язана з наданням послуг із посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, підлягає обов’язковому ліцензуванню і регулюється цим Законом та іншими законодавчими актами України.

2. Агентства зайнятості, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні, мають право:

надавати громадянам послуги з пошуку роботи;

надавати роботодавцям відповідно до їх замовлень послуги у доборі працівників у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).

3. Агентства зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, мають право:

надавати послуги з пошуку роботи відповідно до заявок роботодавця (його контрагента) або уповноваженого ним органу (особи) щодо незайнятих робочих місць (вакантних посад) у межах укладених зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

надавати інформаційно-консультаційні послуги щодо умов та можливостей працевлаштування, соціального захисту працевлаштованих, найменування та місцезнаходження роботодавців.

4. Агентства зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні, не мають права стягувати з громадян, яким надано послуги із посередництва у працевлаштуванні та інші пов’язані з цим послуги, ніяких гонорарів чи комісійних винагород безпосередньо або опосередковано, повністю або частково. Оплата послуг агентства зайнятості з посередництва у працевлаштуванні громадян здійснюється виключно роботодавцем, якому ці послуги надано.

Blog

Закону України "Про зайнятість населення"