План лекції Сутність основних засобів та їх відтворення Показники стану та ефективності використання основних засобів

Вид материала

Документы

Содержание 2.1.4 Індекс доходності інвестицій 3. Рекомендації по застосуванню методів оцінки Тема 8. аналіз кредитоспроможності позичальника при довгостроковому кредитуванні

Подобный материал:

• Розділ 1 економічний зміст амортизації основних засобів та її інформаційне відображення, 468.67kb.
• Р І шенн я недригайлів Про дозвіл на списання основних засобів Згідно ст Закон, 10.54kb.
• Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій), 375.17kb.
• Облік основних засобів, 323.66kb.
• Рекомендації щодо удосконалення нарахування амортизації  нематеріальних активів спд, 119.09kb.
• Положення «Про порядок списання основних засобів об’єктів районної комунальної власності», 70.53kb.
• Україна Центральна спілка споживчих товариств укоопспілка договір здачі в операційну, 79.91kb.
• Методика наукового дослідження економічної ефективності використання основних фондів, 317.09kb.
• Договір оренди основних засобів, 66.57kb.
• Облік основних засобів бухгалтерський облік господарських операцій, 884.21kb.

2.1.4 Індекс доходності інвестицій

Індекс рентабельності (PI) розраховується по формулі

, (2.14)

де PI - індекс доходності інвестицій;

IC - дисконтована сума інвестиційних витрат.

Якщо: РI > 1, то проект варто прийняти;

РI < 1, то проект варто відкинути;

РI = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником. Завдяки цьому він дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій із максимальним сумарним значенням NPV.

Висновки До останнього часу розрахунок ефективності капіталовкладень виконувався переважно з "виробничої" точки зору і мало відповідав вимогам, запропонованим фінансовими інвесторами:

• по-перше, використовувалися статичні методи розрахунку ефективності вкладень, що не враховують чинник часу, що має принципове значення для фінансового інвестора;
  
• по-друге, що використовувалися показники були орієнтовані на виявлення виробничого ефекту інвестицій, тобто підвищення продуктивності праці, зниження собівартості в результаті інвестицій, фінансова ефективність яких відходила при цьому на другий план.
  

Тому для оцінки фінансової ефективності проекту доцільно застосовувати так звані "динамічні" методи, засновані переважно на дисконтуванні грошових потоків проекту, що виникли у ході реалізаціїЗастосування дисконтування дозволяє відбити основний принцип "завтрашні гроші дешевше сьогоднішніх" і врахувати тим самим можливість альтернативних вкладень по ставці дисконту. Загальна схема всіх динамічних методів оцінки ефективності в принципі однакова і грунтується на прогнозуванні позитивних і негативних грошових потоків на плановий період і зіставленні отриманого сальдо грошових потоків, дисконтованого по відповідній ставці, з інвестиційними витратами. У той же час у сукупності з динамічними методами можна застосовувати і статичні, проте для найбільш ефективного їхнього застосування необхідно усунути всі протиріччя між ними.

3. Рекомендації по застосуванню методів оцінки

Використання динамічних методів на практиці сполучено з рядом допущень, виконати які на практиці достатньо складно. Розглянемо дві найбільше очевидних перешкоди.

По-перше, потрібно вірно оцінити не тільки обсяг початкових капіталовкладень, але і поточні витрати і надходження на весь період реалізації проекту. Вся умовність подібних даних очевидна навіть в умовах стабільної економіки з передбаченими рівнем і структурою цін і високим ступенем вивченості ринків.

По-друге, для проведення розрахунків із використанням динамічних методів використовується передумова стабільності валюти, у якій оцінюються грошові потоки. На практиці ця передумова реалізується за допомогою застосування порівняних цін (із можливим наступним коригуванням результатів з урахуванням прогнозних темпів інфляції) або використання для розрахунків стабільної іноземної валюти. Другий засіб більш доцільний у випадку реалізації інвестиційного проекту разом із закордонними інвесторами. Безумовно, обидва ці способи далекі від досконалості: у першому випадку поза полем зору залишаються можливі зміни структури цін; у другому, крім цього, на кінцевий результат впливає також зміна структури валютних і гривневих цін, інфляція самої іноземної валюти, коливання курсу і т.п.

У цьому зв'язку виникає питання про доцільність застосування динамічних методів аналізу виробничих інвестицій узагалі: адже в умовах високої непевності і при прийнятті різного роду допущень і спрощень результати відповідних обчислень можуть виявитися ще більш далекі від істини. Слід зазначити, проте, що метою кількісних методів оцінки ефективності є не ідеальний прогноз розміру очікуваного прибутку, а, у першу чергу, забезпечення можливості порівняння аналізованих проектів із погляду ефективності, виходячи з деяких об'єктивних критеріїв і критеріїв,які перевіряються, і підготування тим самим основи для прийняття остаточного рішення.

Аналіз розвитку і поширення динамічних методів визначення ефективності інвестицій доводить необхідність і можливість їхнього застосування для оцінки інвестиційних проектів. Тим більше важливий динамічний аналіз інвестиційних проектів у діяльності фінансового інституту, орієнтованого на одержання прибутку й альтернативного вкладення коштів , що має численні можливості.

Нарешті, заходи щодо оцінки ризику інвестування і застосування методів урахування невизначеності у фінансових розрахунках, що дозволяють зменшити вплив невірних прогнозів на кінцевий результат і тим самим збільшити ймовірність правильного рішення, можуть істотно підвищити обгрунтованість і коректність результатів аналізу.

З усього різноманіття динамічних методів розрахунку ефективності інвестицій найбільше відомі і часто застосовуються на практиці метод оцінки внутрішньої норми рентабельності проекту і метод оцінки чистого приведеного доходу від реалізації проекту. Крім того, є ряд спеціальних методів. Слід зазначити, що із наведених критеріїв вибору інвестиційних проектів найбільш доцільним є критерій NPV. Основна причина цього полягає у тому, що NPV - це абсолютний показник, IRR - відносний.

Основні аргументи на користь критерію NPV: він дає ймовірнісну оцінку прирощення капіталу підприємства у випадку прийняття проекту; критерій повною мірою відповідає основній меті діяльності керівногоперсоналу ,що полягає у нарощуванні економічного потенціалу підприємства; йому притаманна властивість адитивності, що дає можливість складати значення показника за різними проектами і використовувати агреговану величину для оптимізації інвестиційного проекту.

Метод NPV у той же час не дає цілком задовільних результатів у таких крайніх випадках, як: вибір між проектами з різними інвестиційними витратами; вибір між проектами з більшою NPV і тривалим терміном реалізації і проектом із меншою NPV і коротким терміном реалізації.

Показник терміна окупності інвестиції дуже простий у розрахунках, водночас він має ряд недоліків, що необхідно враховувати в аналізі: він не враховує вплив прибутків останніх періодів; оскільки цей метод заснований на недисконтованих оцінках, він не робить різниці між проектами з однаковою сумою кумулятивних прибутків, по різноманітним розподілом її по роках; даний метод не є адитивним; якщо у процесі капіталовкладень показник NPV буде змінювати свій знак , то ми отримаємо декілька показників IRR.

Існує ряд ситуацій, при яких застосування методу, заснованого на розрахунку терміна окупності витрат, може бути доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства в більшому ступені стурбовано рішенням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту - головне, щоб інвестиції окупилися і якомога швидше. Метод також гарний у ситуації, коли інвестиції сполучені з високим ступенем ризику, тому чим коротше термін окупності, тим менше ризикованим є проект. Така ситуація характерна для галузей або видів діяльності, яким властива велика ймовірність достатньо швидких технологічних змін.

Основною проблемою, пов'язаною з використанням IRR і NPV ,є те, що ці два методи конфліктують між собою, тобто при оцінці двох інвестиційних проектів вони можуть давати протилежні результати.

Для усунення цієї проблеми необхідно скористатися різновидом показника IRR - модифікованою внутрішньою нормою прибутку (MIRR). [16] Модифікована внутрішня норма прибутку - це ставка доходу , при котрій кінцева вартість надходжень від проекту дорівнює поточної вартості інвестиційних витрат. Вона визначається по формулі:

, (2.15)

де CIF_t - надходження від проекту (позитивні грошові потоки без інвестиційних витрат);

COF_t - інвестиційні витрати по проекту.

Така зміна у порядку розрахунку внутрішньої норми прибутку позбавила показник IRR усіх властивих йому перерахованих вище недоліків. І головне, показники MIRR і NPV не конфліктують між собою , а дають однозначні оцінки у відношенні пріоритетності проектів.

Розглянемо також області застосування методів NPV і IRR. [17]

Коректне використання NPV-методу можливо тільки при дотриманні ряду умов: Обсяг грошових потоків у рамках інвестиційного проекту повинний бути оцінений для всього планового періоду і прив'язаний до визначених тимчасових інтервалів. Грошові потоки в рамках інвестиційного проекту повинні розглядатися изольовано від іншої виробничої діяльності підприємства, тобто характеризувати тільки платежі і надходження, безпосередньо пов'язані з реалізацією даного проекту. Принцип дисконтування, який застосовується при розрахунку чистого приведеного прибутку, з економічної точки зору припускає можливість необмеженого залучення і вкладення фінансових коштів по ставці дисконту. Використання методу для порівняння ефективності декількох проектів припускає використання єдиної для всіх проектів ставки дисконту і єдиного тимчасового інтервалу (як правило, найбільший термін реалізації з усіх проектів).

При розрахунку NPV, як правило, використовується постійна ставка дисконтування, проте в залежності від обставин (наприклад, очікується зміна рівня процентних ставок) ставка дисконтування може диференціюватися по роках.

При аналізі умов застосування IRR-методу в літературі виділяються два типи інвестиційних проектів: чисті інвестиції (pure investments), і змішані (mixed investments).

Під чистими інвестиціями розуміються інвестиції, що не потребують проміжних капіталовкладень, а отримані від реалізації проекту кошти направляються на амортизацію вкладеного капіталу і у доход. Нормальною ознакою чистих інвестицій є характер динаміки сальдо грошових потоків: до певного моменту часу тільки негативні сальдо (тобто перевищення витрат над прибутками), а потім - тільки позитивні сальдо (чистий прибуток), причому підсумкове сальдо грошових потоків повинно бути позитивним (тобто проект повинний бути номінально прибутковим).

Формальною ознакою змішаних інвестицій є чергування позитивних і негативних сальдо грошових потоків у ході реалізації проекту.

Однозначне визначення показника IRR стає неможливим, а застосування IRR- методу для аналізу змішаних інвестицій - недоцільним. Ефективність змішаних інвестицій розраховується за допомогою застосування NPV-методу або одного зі спеціальних методів розрахунку ефективності. Тому, говорячи далі про IRR- метод, буде матися на увазі аналіз тільки чистих інвестицій.

Цей критерій також орієнтований у першу чергу на урахування можливостей альтернативного вкладення фінансових коштів, оскільки він показує не абсолютну ефективність проекту як таку (для цього було б достатньо позитивної ставки IRR), а відносну - у порівнянні з операціями на фінансовому ринку.

Показник IRR може застосовуватися також і для порівняння ефективності різноманітних інвестиційних проектів між собою. Проте тут простого зіставлення значень внутрішньої норми рентабельності порівнюваних проектів може виявитися недостатньо. Зокрема, результати, отримані при порівнянні ефективності інвестиційних проектів за допомогою NPV- і IRR-методів, можуть призвести до принципово різноманітних результатів. Це обумовлено такими обставинами: для досягнення абсолютної порівнянністі проектів необхідно застосування т.зв. додаткових інвестицій, що дозволяють усунути різниці в обсязі інвестованого капіталу і термінах реалізації проектів. додаткових інвестицій, що дозволяють усунути розходження в обсязі інвестованого капіталу і термінах реалізації проектів. При використанні NPV-методу передбачається, що додаткові інвестиції також дисконтуються по базовій ставці відсотка i, у той час як використання IRR-методу припускає, що додаткові інвестиції також мають прибутковість, рівній внутрішній нормі рентабельності аналізованого проекту і котра явно вище, чим базова ставка дисконту .

На практиці порівняльний аналіз інвестиційних проектів проводиться в більшості випадків за допомогою простого зіставлення значень внутрішніх норм рентабельності. Незважаючи на певну теоретичну некоректність, такий підхід дозволяє усунути вплив суб'єктивного вибору базової ставки відсотка на результати аналізу. Дійсно, основна мета використання інструментарію додаткових інвестицій полягає в спробі узгодити результати порівняльного аналізу за допомогою застосування NPV- і IRR-методів, точніше, прив'язати друге до першого, оскільки при такому підході пріоритет має чистий приведений доход проекту. Крім того, застосування інструмента додаткових інвестицій коректно тільки у випадку порівняльного аналізу альтернативних, або взаємовиключних, проектів, що ще більш звужує область його застосування і робить цілком негожим для аналізу інвестиційної програми.

У цілому в порівнянні з NPV-методом використання показника внутрішньої норми рентабельності пов'язано з великими обмеженнями. По-перше, для IRR-методу дійсні всі обмеження NPV-методу, тобто необхідність ізольованого розгляду інвестиційного проекту, необхідність прогнозування грошових потоків на весь період реалізації проекту і т.д. По-друге, сфера застосування IRR-методу обмежена тільки областю чистих інвестицій.

Урахування чинника ризику й інфляції може здійснюватися за допомогою коригування коефіцієнта дисконтування.

З проблемою коректного визначення розміру коефіцієнта дисконтування (або, як іноді його називають, ставки дисконту, альтернативних витрат або необхідної норми доходності) зіштовхується кожний фінансовий аналітик при обчисленні поточної вартості майбутніх грошових потоків.

Які ж основні підходи до визначення ставки дисконтування?

Перший підхід заснований на моделі оцінки доходності активів (capital asset pricing model - CAPM), теоретичної моделі, розробленої для пояснення динаміки курсів цінних паперів і забезпечення механізму, за допомогою якого інвестори могли б оцінювати вплив інвестицій у гадані цінні папери на ризик і доходність їхнього портфеля.

Відповідно до моделі необхідна норма доходності (ставка дисконтування, альтернативні витрати) для будь-якого виду інвестицій залежить від ризику, пов'язаного з цими вкладеннями, і визначається вираженням:

R = R_f + (R_m - R_f)*b, (2.16)

де R_f - доходність безризикових активів;

R_m - середньоринкова норма прибутку;

b - коефіцієнт (вимірювач ризику вкладень).

Ця модель виведена її автором - У. Шарпом при цілому ряді допущень, основними з який є припущення про наявність ефективного ринку капіталу і доконаної конкуренції інвесторів.

Таким чином, відповідно до цієї моделі необхідна норма доходності дорівнює доходності альтернативних безризикових вкладень для інвестицій із нульовим рівнем ризику (b = 0), середньоринковій нормі прибутку, якщо ризик вкладень дорівнює середньоринковому (b = 1), а також може бути більше або менше Rm (при відповідних значеннях b).

Другий підхід до визначення розміру ставки дисконту пов'язаний з обчисленням поточної вартості безборгового грошового потоку (debt free cash flow), який часто використовується інвесторами, які аналізують величину грошового потоку, який генерується компанією ,і який може бути використаний для фінансування нових проектів, у тому числі покупку або злиття компаній, що фінансуються за допомогою позикових засобів. Для його обчислення застосовують величину вартості капіталу, який використовується компанією для фінансування своєї діяльності. Оскільки в такому фінансуванні беруть участь як власні, так і позикові кошти, то в якості величини <загальної> вартості капіталу виступає середньовиважена вартість капіталу (weighted avera- ge cost of capital - WACC). Обчислюється середньовиважена вартість капіталу по формулі:

WACC = St = 1n(r_i*V_i/V), (2.17)

де r_i - вартість i-го джерела капіталу;

V_i/V - частка i-го джерела в загальному притягнутому капіталі (по ринковій вартості).

Зрозуміло, що доходність нового інвестиційного проекту повинна бути вище, чим величина WACC (інакше нема сенсу його реалізовувати, оскільки він понизить загальну вартість компанії), тому логічно використовувати WACC у якості ставки дисконту.

І, нарешті, при третьому підході до визначення величини альтернативних витрат використовують званий метод кумулятивної побудови. Відповідно до цього підходу до величини безризикової ставки прибутку добавляються премії за різноманітні види ризику, пов'язані з конкретним інвестуванням. Звичайно конкретна величина премії за кожний із видів ризику визначається експертним шляхом у ймовірному інтервалі від 0 до 5%.

Застосування методу CAPM для визначення ставки дисконту в Україні не можливо по таких причинах: важко визначити доходність безризикових цінних паперів (звичайно беруться державні цінні папери) з аналогічним досліджуваному проекту обрієм інвестування; немає репрезентативних баз даних, що дозволяють коректно визначити галузеві ризики ( необхідно для визначення коефіцієнтів b).

При використанні WACC у якості ставки дисконту виникають такі дві основні проблеми: WACC відображає поточну вартість сукупності джерел, які використовуються для фінансування звичайних для даної компанії капіталовкладень, і при виході за рамки звичайної для організації діяльності інвестиції піддаються абсолютно іншим ризикам, ніж "нормальні", у зв'язку з чим WACC не може використовуватися в якості необхідної норми доходності, тому що не враховує розходження в ризиках різних інвестицій; якщо масштаб інвестицій настільки великий, що істотно змінює структуру фінансових джерел компанії, то WACC також не може у якості ставки дисконту.

Але навіть якщо мова йде про звичайні капіталовкладення, то й у цьому випадку інвестиції можуть припускати різноманітний ступінь ризику. Так, капіталовкладення, пов'язані із заміною устаткування, як правило, меньш ризиковані, ніж інвестиції, зроблені з метою освоєння нових видів продукції. При оцінці економічної ефективності в цьому випадку можна розглядати середньовиважену вартість капіталу компанії як мінімально припустиме значення величини альтернативних витрат, збільшуючи необхідну норму прибутковості в залежності від характеру капіталовкладень. Таким чином, фактично в даному випадку при визначенні ставки дисконту використовуються експертні оцінки, що вносить у цей процес елемент суб'єктивізму. Цілком заснований на застосуванні експертних оцінок використовуваний для визначення величини коефіцієнта дисконтування метод кумулятивної побудови, а це означає, що до нього повною мірою відноситься зроблене вище зауваження з приводу суб'єктивності одержуваного значення ставки дисконту (оцінка чинників ризику індивідуальна і розрізняється у різних інвесторів).

Отже, виходить, що, яким би методом ми не спробували визначити величину коефіцієнта дисконтування, завжди може виникнути (і виникає) ситуація, при якій цей самий коефіцієнт розрізнений для різних інвесторів.

Яке ж значення ставки порівняння вважати коректним і яким методом для його визначення варто користуватися, якщо усі з перерахованих вище способів несуть у собі елемент невизначеності?

Висновки. Критерій прийнятності величини необхідної норми доходності - вона повинна задовольняти обидві сторони, що беруть участь в угоді, тобто фінансовий аналітик, проводячи відповідні розрахунки, завжди повинний чітко уявляти собі, якими критеріями буде керуватися його візаві, оцінюючи угоду зі своєї сторони.

Це спричиняє за собою необхідність аргументованого обгрунтування методу, який застосовується для визначення ставки дисконту і значень параметрів,що використовуються; урахування підходів, якими може керуватися партнер по угоді при визначенні її ціни, а також проведення альтернативних розрахунків ставки дисконту при спробі провести угоду з партнерами, для котрих ця величина може мати різноманітне значення.

Вибір коректного значення коефіцієнта дисконтування повинний, безумовно, базуватися на основних теоретичних підходах до його визначення. Проте мистецтво фінансового аналітика, що займається оцінкою інвестиційного проекту, пакета цінних паперів або діючого бізнесу, полягає в його умінні врахувати як характерні риси конкретного об'єкта, що оцінюється, так і реальні умови проведення угоди (характер і форма "оплати" майбутніх економічних вигод, що одержуються інвестором або кредитором, його альтернативні витрати і т.д.).

Додаткові зусилля, витрачені на проробку зазначених нюансів, забезпечать аналітику, що виконав її, більш сильні позиції під час переговорів про ціну угоди з майбутнім інвестором.


ТЕМА 8. АНАЛІЗ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА ПРИ ДОВГОСТРОКОВОМУ КРЕДИТУВАННІ


1. Суть кредитоспроможності.

2. Сучасні підходи до методології аналізу кредитоспроможності позичальників у банківських установах

2.1. 2.1. Рейтингові (бальні) системи оцінки

2.2. 2.2. Кредитний скоринг (credit scoring

2.3. Дискримінантний аналіз

2.4. Модель CART (класифікаційного дерева)

2.5. Моделі комплексного аналізу

3. Вітчизняні методики оцінки кредитоспроможності


1. Суть кредитоспроможності.

Необхідно насамперед визначити зміст терміна «кредитоспроможність». Донині серед економістів немає єдиної думки з даного питання. Так, автори однієї з методик розуміють під кредитоспроможністю позичальника «…його здатність своєчасно і повно розраховуватися за своїми зобов’язаннями». На нашу думку, це твердження не розкриває наявних розбіжностей між платоспроможністю і кредитоспроможністю відповідно до їхньої суті. Вважаємо, що це не однозначні терміни, про що свідчить наступне. Перш за все, поняття «платоспроможність» охоплює спроможність юридичної чи фізичної особи вчасно погасити всі види заборгованості, тоді як кредитоспроможність характеризує лише здатність погашення позичкової заборгованості. З цього боку кредитоспроможність – поняття трохи вужче, ніж платоспроможність. Автори іншої методики вважають, що «…кредитоспроможність є оцінювання банком позичальника з точки зору можливості й доцільності надання йому кредиту і визначає ймовірність повернення позик і виплати відсотків по них у майбутньому».

Згідно з Положенням Національного банку України «Про кредитування», «кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями» [1]. Відповідно до Положення Національного банку України «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», «кредитоспроможність – наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його». Ці визначення найточніше відображають сутність проаналізованого вище поняття. Проте і вони не є вичерпними.

Однак наведені визначення кредитоспроможності не враховують такої важливої умови кредитної операції, як правомочність позичальника. У ринковій економіці можлива часткова зміна форм юридичного буття позичальників у результаті виникнення і ліквідації підприємств, злиття чи утворення дочірніх фірм, зміни форм власності та ін., що підвищує значення даного елемента кредитоспроможності.

Порівнявши існуючі визначення цієї категорії, пропонуємо вдосконалити формулювання кредитоспроможності, що міститься у Положенні Національного банку України «Про кредитування», і сформулювати його так: кредитоспроможність – це оцінка наявності економічних і юридичних передумов для одержання кредиту та спроможності підприємства у повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін повернути його, що здійснюється на основі розгляду фінансово-господарських аспектів діяльності позичальника, а також репутації керівника підприємства, що проводиться на етапі підготовки та прийняття рішення стосовно видачі кредиту й умов укладення кредитного договору і в процесі кредитування на перспективу. Такий зміст цієї категорії включає наявність передумов для одержання кредитів позичальником і можливість погасити їх у встановлені кредитним договором терміни.