Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування України Факультет харчових технологій та управління якістю продукції апк

Вид материала

Документы

Содержание Грунт. Поживні речовини. 1.5 Висновки з огляду літератури 2. Результати проведених досліджень 2.2. Вимоги національних нормативних документів, щодо розроблення стандартів Розроблення першої та другої редакцій проекту. Розроблення остаточної редакції проекту Державна експертиза проекту Прийняття та надання чинності НД Правила державної реєстрації та видання НД Титульний аркуш Назва стандарту. Сфера застосування. Нормативні посилання. Терміни та визначення понять. Познаки та скорочення. Вимоги до об'єкта стандартизації. Бібліографічні дані. 2.3. Вимоги стандартів IFOAM до органічного землеробства Вибір культур і сортів рослин Стандарти повинні встановлювати такі вимоги ... Полное содержание

Подобный материал:

• Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування, 1150.03kb.
• Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування, 2555.93kb.
• Національний університет біоресурсів І природокористування України, 1529.64kb.
• Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористтування, 1223.94kb.
• Акмеологія як складова підвищення якості освіти та забезпечення професійного успіху, 52.99kb.
• Кабінет міністрів україни, 213.84kb.
• Робоча учбова програма по дисципліні: Фінансовий облік 1 для студентів 3 курс, 212.42kb.
• Навчально-методичний комплекс з дисципліни " світове сільське господарство та продовольчі, 472.92kb.
• Кабінет міністрів україни постанова, 52.7kb.
• Кабінет міністрів україни постанова від 5 березня 2008, 192.93kb.

1.4 Фактори, що впливають на якість томатів

Основними факторами, що впливають на ріст і розвиток томатів, є: температура, вологість, освітленість, стан ґрунту і доступність основних елементів живлення.

Температура. Помідор походить із сухих субтропіків Південної Америки, тому вимогливий до тепла. Оптимальна температура проростання насіння 22-23°С; сходи з'являються на 4–5–й день, при температурі 15°С - на 14-22 день залежно від сорту чи гібрида, а при температурі нижче 10-11°С - насіння не проростає [24].

Подальший ріст і розвиток помідора найкраще відбувається при 23-25°С. З появою перших справжніх листків у нічний час помідор реагує на зниження температури до 14 - 16°С, але не ниж­че 12°С, при якій розсада формується стійкіша до стресових умов, менше зніжена, не витягується. Вдень температура повітря неповинна бути нижчою 25°С, бо при цьому порушуються процеси мікро- та макроспорогенезу, не запилюються квітки, внаслідок чого вони опадають, що значно зменшує ранній урожай.

Висока температура повітря (30-35°С) гальмує процеси фо­тосинтезу, прискорює процеси дихання, затримує ріст і розви­ток рослини, формування суцвіть, квіток. Отже, при будь-яко­му відхиленні температури від оптимальної погіршується і розвиток рослини, знижується ранній і товарний урожай пло­дів. Підвищена температура субстрату під час вирощування розсади (до 25°С) прискорює процеси плодоношення і дости­гання плодів, але знижує врожайність їх у цілому. Врожай плодів формується при температурі субстрату 16-18°С [27].

Оптимальна температура для росту і розвитку кореневої си­стеми помідора 19°С, що потрібно враховувати при пікіруванні сіянців, садінні розсади і висіві насіння у відкритий грунт.

У період цвітіння й плодоутворення помідор вимогливий до тепла. Мінімальна нічна температура, необхідна для зав'язування плодів, І5°С. Найінтенсивніше зав'язування плодів при нічній температурі 17-19°С, а найшвидше достигають вони при температурі 22-25°С. Проте зниження в цей період температури до 16-18°С не погіршує помітно процеси достигання.

Світло. Помідор дуже вимогливий до освітлення. Найбільша потреба його у світлі у фазі 4-6 листків. За недостатнього освітлення сіянці, а потім і розсада витягуються, рослини утво­рюють тонкі стебла, дрібні жовтуваті листки, затягується процес формування генеративних органів, знижується ранній урожай плодів [11]. Оптимальна освітленість для розсади 5-7 тис. лк., дорослої рослини 15-20 тис. лк.

Для формування генеративних органів, бутонів, квіток освітленість повинна бути не нижче 4-6 тис. лк.

При вирошуванні розсади помідора, особливо в грудні-січні, кількість світла недостатня, тому застосовують штучне досвічування зразу ж після появи сходів, не допускаючи перерви між природним і штучним. Тривалість досвічування - 10-12 год/добу. Потужність освітлення - 200-300 Вт/м², інтенсивність - 6-8 тис. лк. Додаткове освітлення помідора в 1,5-2 рази приско­рює формування розсади: плодоношення настає на 20-25 днів раніше, а загальна врожайність збільшується на 25-30%.

Помідор слабо реагує на довжину світлового дня: опти­мальною вона є 14-16 год.

Кількість світла, температура, наявність СО₂ впливають на швидкість фаз росту й розвитку рослини помідора: чим більше світла, вищі температура і СО₂, тим раніше починають дости­гати плоди.

Кількість ламп для досвічування і висота їхнього розміщен­ня залежать від фази розвитку рослини.

Світлова частина доби повинна бути єдиною, не переривати­ся темнотою. Бажано рослини освічувати і вдень, що допоможе регулювати температурний режим. Підвищена освітленість сприяє ростові кореневої системи, зниженню співвідношення маси стебла і маси коріння.

При збільшенні освітлення скорочується кількість листків до першої китиці, стимулюється інтенсивність формування листків і раннє цвітіння. За недостатнього освітлення закладення листків і китиць проходить пізніше, ніж за оптимального.

Несприятливі умови освітлення призводять до опадання кві­ток [27].

Світло стимулює ріст плодів і асиміляцію цукрів. Перебування плодів на світлі стимулює процеси достигання.

При досвічуванні перспективніше збільшувати довжину дня. Ніж інтенсивність освітлення. Помідор повинен неменше 4 год знаходитися в темноті, тому що без нього рослини пога­но ростуть і розвиваються.

Волога. Помідори успішно розвиваються при достатній во­логості повітря і ґрунту. Оптимальна вологість повітря 60-70%, ґрунту - 70-80% повної вологості. Добре розвинена коренева система помідора може використовувати вологу навіть із мало­забезпечених ґрунтів. За добу рослина випаровує до 1,5 л води [29].

Із загальної кількості води, що засвоює рослина, 1 % втра­чається на фотосинтез, 9 - на ріст і 90% - на охолодження при транспірації. Найбільше потребують вологи рослина помідора у період масового плодоутворення. Нестача її в цей період спричинює масове осипання квіток, зав'язі, затримує ріст і розвиток плодів, особливо на додаткових пагонах, що знижує врожайність. Учені довели, що на створен­ня 1 ц продукції витрачається від 5 до 7 м³ води. Перепади вмісту вологи в ґрунті спричинюють розтріскування і призво­дять до захворювання верхівковою гниллю [15, 22].

Надлишок вологи в ґрунті зумовлює значний розвиток ве­гетативної маси, рослина ослаблюється, знижується її стійкість до несприятливих умов та проти хвороб.

Забезпечення помідора вологою залежить від функціону­вання кореневої системи, тому вона повинна бути добре роз­винута й здорова, а грунт — високоструктурним, з достатньою кількістю повітря і поживних речовин. Грунт не повинен бути ущільненим, перезволоженим, засоленим, не допускається зниження його температури. Помідор, як правило, краще вирощувати на легких, добре провітрюваних ґрунтах, з достатньою родючістю.

При вирощуванні на ґрунті кількість необхідної води для рослини визначається температурою, вологістю, площею листків, довжиною дня, концентрацією солей у ґрунті, соняч­ною радіацією, впливом обігріву, висотою рослини, кількістю рослин на 1 м², фазою росту і розвитку.

Технологи дотримуються "золотого правила": починати по­ливи не раніше ніж через 1 год після сходу сонця і закінчувати їх за 3 год до його заходу. Потреба у воді міняється протягом дня і ночі і може коливатися залежно від вищезазначених фак­торів від 1 до 14 л/м² за добу. Занадто щедрі поливи призводять до загнивання коренів, нестача вологи обмежує врожайність і знижує якість плодів [23].

Повітря. Для росту і розвитку помідора потрібен сприятливий повітряний режим. Повітря повинно бути не перенасичене во­логою, відносно сухе, забезпечене киснем та вуглекислим газом. Від кількості споживання вуглекислого газу залежить інтен­сивність фотосинтезу. Природний вміст його в повітрі 0,03%, що недостатньо для одержання високих врожаїв. У відкритому ґрунті всі агротехнічні прийоми, спрямовані на підвищення родючості ґрунту, поліпшення його структури, забезпечують помідор вуглекислим газом.

Помідор не любить ні занадто високої, ні низької вологості повітря. Низький рівень вологості призводить до засухи, висо­кий збільшує випаровування, спричиняє розвиток грибкових хвороб. Оптимальна відносна вологість повітря 70-75% [29].

Грунт. Поживні речовини. Помідори вимогливі до ґрунтово­го живлення. Найкраще вони ростуть на легких ґрунтах, що до­бре прогріваються, з кислотністю, близькою до нейтральної (рН 6,0-6,5). За механічним складом: кращими є супіщані та сугли­нисті ґрунти; на піщаних урожайність помідора значно нижча. Мало­придатні для помідора важкі глинисті, розміщені в понижен­нях, перезволожені, важкі, ущільнені, слабоаєровані ґрунти.

Помідор добре реагує на органічні й мінеральні добрива. Ефективне внесення в грунт перегною чи торфокомпості в 30-40 т/га або свіжого гною, особливо на легких супіщаних та піщаних ґрунтах - 40-50 т/га.

Помідор чутливий до нестачі азоту, фосфору, калію та мікро­елементів. Він найбільш потребує калію, потім азоту і, нарешті, фосфору. При нестачі азоту ріст стебел, листків уповільнюється, вони жовтіють, бутони та квітки опадають [22].

Азот найбільш потрібний у період формування вегетативних органів, особливо від сходів до цвітіння, а потім під час росту плодів. Однак необхідно стежити, щоб надлишок азоту не спри­чинив значного росту вегетативної маси, ослаблення рослин, зниження їх, захворювання, погіршення процесу формування суцвіть. Тому для раннього періоду розвитку азот краще вноси­ти восени, а потім — як підживлення у період рослу плодів [15].

При нестачі фосфору припиняється ріст рослин, ослаб­люється розвиток кореневої системи, затримується ріст зав'язі, погіршується засвоєння азоту, листки набувають синьо-фіолетового забарвлення, дрібнішають, плоди набувають бронзово­го відтінку, коріння вкривається іржавим нальотом. Понижені температури значно погіршують процес засвоєння фосфору. Помідор за своєю природою має погану здатність добувати фо­сфор з важкодоступних фосфорних сполук, тому його потрібно давати в підживленні у легкодоступній формі. Найбільша по­треба в ньому в ранньому віці (початок формування вегетатив­ної маси та кореневої системи) та під час формування плодів і насіння.

Нестача калію призводить до порушення основних процесів життєдіяльності, що відбуваються в рослині погіршення засвоєння азоту, фосфору, мікроелементів, укриття країв листків коричневим некрозом, потім кручення і відмирання їх. Калій підвищує стійкість рослин до несприятливих умов та проти хвороб, покращує колір плодів та їхні якісні показники. Росли­ни помідора потребують підвищеного вмісту в ґрунті калію з самого початку росту. Його потрібно в 2,5-3 рази більше, ніж азоту. Особливо він необхідний у період наливання плодів та плодоношення. В цей самий період помідор потребує кальцію і магнію. Протягом усього вегетаційного періоду він добре реагує на внесення мікроелементів. Вважається, що для отриман­ня кожних 10 кг/м² плодів треба на 1 га внести 400кг N, 480 кг Р₂О₅ , 800 кг К₂О. Оптимальне відношення N:Р:К у розчині для поливу становить 1:1, 2:2.

Деякі іони поживних елементів краще за­своюються за відсутності інших, і навпаки. В таких взаємозв'яз­ках знаходиться співвідношення К:Са, Fе:Мn. Підвищення змісту К зменшує, споживання Са. Тому оптимальне співвідношення їх 1:2. Високий рівень Мn блокує засвоєння Fе. Кращим співвідношенням їх буде Fе:Мn = 1:2. Із збільшенням наван­таження плодами потреба в К збільшується на 20%. Крупноплідний помідор вимагає теж багато калію [24].

На всіх етапах росту і розвитку рослини помідора вимага­ють певного співвідношення між елементами живлення, яко­го потрібно дотримуватися (табл.1.6.) в практичній роботі.

Азот у рослині необхідний для утворення білків, Мg і Fе входять до складу хлорофілу, Са і К поліпшують проникність мембран клітин і структуру їхніх оболонок, P - основний учасник процесів створення енергії (фотосинтез) і звільнення її (дихання).

Таблиця 1.6. Концентрація поживних елементів у робочому розчині, мг/л

Поживні елементи	Співвідношення К:N
	2:1	4:1	6:1
N-N03,	193	113	113
N-NH4	7	7	7
P	50	50	50
K	400	480	720
Са	127	133	127
Мg	50	50	50
Fе	8	8	8
Zn	0,07	0,07	0,07
Cu	0,07	0,07	0,07
В	0,30	0,30	6,30
Mn	2,00	2,00	2,00
Мо	0,05	0.05	0,05

Для перевірки стану рослин помідора необхідно уважно спо­стерігати симптоми, які з'являються на рослині при нестачі тих чи інших поживних елементів. Приклали таких симп­томів.

Азот — обмеження росту верхівок коріння і особливо бокових пагонів. Рослина стає ниткоподібною, світло-зеленою, листя жовтіє з молодих листків. Старіші листки рано опадають.

Фтор — обмежений ріст, ниткоподібність, подібно до не­стачі N. Забарвлення листка тьмяне, темно-зелене до синьо-зеленого з пурпурними черешками. Молоді листки жовто-зелені з пурпурни­ми жилками, як при нестачі N і темно-зелені, як при нестачі Р.

Калій — старі нижні листки проявляють поміж жилок некроз. Плоди достигають нерівно або на них з'являється гнилина у вигляді плям від зеленого до жовтого кольору. Іноді плоди відпадають перед самим достиганням.

Кальцій — легкий хлороз до побуріння чи почорніння обпа­лення країв нових листків та відмирання точок росту. На плодах - верхівкова гнилизна. Уповільнюється ріст бокових пагонів, укорочуються міжвузля.

Магній — поміжжилковий хлороз, поява крапчастості або мармуровості на старих листках, з переходом на більш молоді в міру посилення недостатності.

Сірка — схожа на нестачу азоту у більш старих листків, які і стають жовто-зеленими, стебло стає тонким, твердим, зде­рев'янілим. Плоди частіше стають оранжевими. Стебла видов­жуються, але не ростуть у діаметрі.

Залізо — починається із прожилкового крапчастого хлорозу або загального пожовтіння молодих листків. Хлоротична плямистість на молодих листках починає проявлятися від основи листочка, тоді як середня частина його мас вигляд жовтої смугастості.

Марганець — починається із поміжжилкової хлоротичної плямистості на молодих листках. Важко відрізнити від нестачі заліза. Квіткові бруньки неповністю розвинені, жовтіють, опа­дають.

Цинк — поява хлоротичної плямистості на старих листках, ураження точок росту, з'явлення дрібного листя. Симптоми подібні до нестачі Fе чи Мn.

Бор — бурі та чорні відмерлі тканини повільно висушуються і стають дуже ламкими. Серце­вина уражених стебел може бути порожньою, а епідерміс грубіє і тріскається. На стиглих плодах з'являються дрібні тріщини, що можуть переходити в сильне розтріскування.

Мідь — листки у верхній частині рослини легко в'януть. На них утворюється некроз і хлороз. Листки зморщуються. Стиглі плоди розпливаються.

Молібден — на старих листках з’являються некротичні плями поміж жилок. Плями чашкоподібні, стовщені. Хлороз пересу­вається до молодих листків у міру збільшення нестачі елемента [8, 26].


1.5 Висновки з огляду літератури

За результатами досліджень із всіх вирощених в Україні помідорів тільки 3% можна віднести до групи їстівних, а 97% складають групи умовно їстівних, 25% із яких находяться дуже близько до групи отруйних. Отруєння помідорами трапляється рідше, ніж кавунами тільки тому, що людина не з’їдає за раз стільки помідор, як кавунів. Але не потрібно забувати, що кожен спожитий нами кілограм умовно їстівних помідор скорочує наше життя. Це не в меншій мірі стосується і інших овочевих культур та фруктів.

На кінець 2010 року сільськогосподарські площі під органічними господарствами становили близько 270 тис. га, що вдвічі більше, ніж 6-7 років тому. За цим показником Україна у 2010 році зайняла 20-те місце в світі [30]. 

Органічні продукти вироблені в Україні, ідуть на експорт. В результаті, насичення внутрішнього ринку цією продукцією недостатнє. Зокрема, це пов`язано з тим, що більшість української органічної продукції — це сировина для виробництва кінцевого продукту (зерно, бобові, олійні культури). Тільки останні два роки почало активно розвиватися органічне рослинництво — вирощування овочів, фруктів, ягід. Також останні 1,5—2 роки почалася розвиватися переробка цієї продукції (є вже перші українські сертифіковані крупи, повидло, соки, сухофрукти, м'ясні продукти тощо). Причиною вивезення такої сировини і продукції з нашої держави є те, що більшість населення не інформована щодо особливостей вживання та використання такої продукції.

Тим часом наповнений неякісними товарами внутрішній ринок України призводить до утворення низки хвороб, поширенням алергії на продукти харчування та інших небажаних наслідків.

Тому вживання органічної продукції є пріоритетним, через те, що вона: безпечна для людини й навколишнього середовища; вона не забруднена нітратами, важкими металами, залишками пестицидів, гербіцидів й інших речовин хімічного синтезу; не містить хвороботворних мікроорганізмів, паразитів і алергенних компонентів; генетично модифікованих організмів і речовин; синтетичних ароматизаторів, консервантів, добавок і т.д. Вживання органічних продуктів опосередковано сприяє збереженню навколишнього середовища, а саме позитивно впливає на відтворення природної родючості ґрунтів, сприяє збільшенню природного біорізноманіття.

Таким чином, найкращі умови для росту і розвитку органічних томатів можуть бути досягнуті тільки при оптимальному поєднанні цілого ряду взаємозалежних чинників та факторів які впливатимуть на технологію їх вирощування.


2. РЕЗУЛЬТАТИ ПРОВЕДЕНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ


2.1 Мета, об’єкт, предмет, матеріали та методи дослідження

Мета дослідження – на основі вивчення факторів, які впивають на якість і безпеку томатів та з врахуванням вимог органічного землеробства, розробити проект стандарту «Томати органічні. Технологія вирощування. Загальні вимоги»».

Об’єкт дослідження – томати органічні, технологія вирощування органічних томатів.

Предмет дослідження – фактори, стандартизовані показники технології вирощування томатів та вимоги до органічного землеробства.

Матеріали дослідження – нормативні документи, наукова література, щодо технології вирощування органічних томатів.

Методи дослідження – під час дослідження користувалися такими методами як порівняння, аналіз, синтез та узагальнення.

Завдання дослідження:

• дослідити технологію вирощування органічних томатів;
  
• визначити фактори, які впливають на якість томатів;
  
• запропонувати стандартизовані показники і параметри кожного етапу вирощування, для включення в проект стандарту;
  
• розробити стандарт «Томати органічні. Технологія вирощування. Загальні вимоги».
  

2.2. Вимоги національних нормативних документів, щодо розроблення стандартів

Розроблення проекту стандарту регламентується правилами національної стандартизації. Так, порядок і процедура розроблення проектів національних стандартів викладена у ДСТУ 1.2 [31] та включає:

• організація розроблення НД;
  
• розроблення першої редакції проекту;
  
• розроблення другої редакції проекту;
  
• розроблення остаточної редакції проекту та підготовлення справи НД;
  
• державна експертиза проекту;
  
• прийняття та надання чинності НД;
  
• державна реєстрація та видання НД.
  

Організація розроблення НД

НД замовником яких є Держспоживстандарт України чи Держбуд України, розробляють на підставі договорів, відпо­відно до правил чинного законодавства.

На розроблення НД складають технічне завдання (далі — ТЗ). До ТЗ до­лучають перелік організацій, яким надсилають проект НД на відгук, та перелік організацій, з якими треба погодити проект НД.

Розробник повинен залучити до розглядання проекту та надавання відгуків якнайширше коло фахівців та організацій. А також забезпечити ознайомлення з проектом НД за рівних умов усім заці­кавленим сторонам. На всіх етапах розроблення НД розробник розміщує розроблений проект НД в інформаційних мережах для надавання пропозицій та зауваг щодо нього.

Для інформування зацікавлених сторін, в інформаційних мережах розміщують звід відгуків.

Розроблення першої та другої редакцій проекту.

Розробник готує першу редакцію проекту НД згідно з ТЗ на розроблення НД. Одночасно із розробленням проекту НД він складає його пояснювальну записку. Після чого розсилає проект НД і пояснювальну записку на відгуки організаціям згідно ТЗ. Організації, які одержали проект НД, складають відгук на нього, в якому обґрунтовують зауваги та пропозиції.

3 урахуванням надісланих зауваг та пропозицій розробник документа складає звід відгуків на першу редакцію. Після чого розробляє другу редакцію проекту НД та уточнює поясню­вальну записку.

Другу редакцію проекту НД з пояснювальною запискою і зводом відгуків організація-роз­робник розсилає на погодження в організації згідно ТЗ.

Погоджувальні організації складають і надсилають висновок.

Розроблення остаточної редакції проекту

Остаточною редакція проекту НД є така, яку погоджено організаціями згідно з ТЗ. Розробник розглядає остаточну редакцію проекту НД і виносить його на засідання ТК або НТР для отримання ухвали про подання його на прийняття. Потім розробник комплектує справу про­екту і подає її із супровідним листом за підписом голови ТК або керівника організації-розробника на розгляд та експертизу в науково-дослідну організацію.

Державна експертиза проекту

Державну експертизу (далі — експертизу) провадить науково-дослідна організація Держ­споживстандарту України чи Держбуду України. До експертизи, за потреби, залучають ТК, інших суб'єктів стандартизації, відомих науковців та фахівців згідно з вимогами ДСТУ 1.11 [32].

Прийняття та надання чинності НД

Держспоживстандарт України чи Держбуд України розглядає подані документи і видає наказ, щодо прийняття і позначення НД та надання йому чинності, або вертає проект на доопрацювання до науково-дослідної організації.

У разі потреби, тим самим наказом скасовують чинність в Україні НД, які суперечать уводженому НД або які втратили актуальність.

Після прийняття НД комплект документів (справу НД) вертають до науково-дослідної організації із супровідним листом та копією відповідного наказу.

Правила державної реєстрації та видання НД

Прийняті НД реєструє науково-дослідна організація згідно з ДСТУ 1.6 і подає інформацію про них в офіційних виданнях Держспоживстандарту України чи Держбуду України.

Готує НД до видання та видає їх організація (підприємство), уповноважена на це Держспоживстандартом України згідно із законодавством. Публікують НД українською мовою.

Проекти НД підлягають видавничому редагуванню до подання на прийняття. Під час якого не можна робити виправлення, які змінюють зміст положень, або спричиняють неоднозначність чи неправильне їх розуміння.


Структура стандарту.

Кожен стандарт повинен містити такі структурні елементи (за найвищим рівнем підпорядкованості) згідно з ДСТУ 1.5 [33]:

1) елементи передньої частини:

— титульний аркуш;

— передмова;

— зміст;

— вступ;

2) елементи основної частини:

— назва;

— сфера застосування:

— нормативні посилання;

— терміни та визначення понять;

— познаки та скорочення;

— вимоги до об'єкта стандартизації;

— додатки;

— бібліографічні дані.

Титульний аркуш. На титульному аркуші стандарту має бути:

— зображення Державного Герба України;

— назва стандарту;

— повне позначення стандарту;

— назва установи, що видала стандарт, рік і місце опублікування;

Передмова. У структурному елементі «Передмова» наводять довідкові відомості про стандарт. У разі перегля­ду стандарту наводять відомості про останню публікацію стандарту. Тут містяться відомості: про організацію-розробника; про документи органу виконавчої влади, який ухвалив стандарт; про введення стандарту, або про перевидання стандарту.

Вступ. Тут не викладають вимоги до об'єкта стандартизації. Він може містити лише відомості про стандарт, які викладають у довільній формі:

— обґрунтування потреби розробити стандарт;

— загальну характеристику структури стандарту, перелік частин, додатків, їхній статус;

— характеристику взаємопов'язаних нормативних документів, на які є посилання, і ступінь їхньої відповідності.

Назва стандарту. Вона має бути стисла і точно характеризувати об'єкт стандартизації, забезпечу­ючи правильну класифікацію стандарту в системі класифікування нормативних документів.

Назву складають з окремих складників, починаючи із загального і закінчуючи конкретним. Кожен складник повинен мати одне речення, зрідка – два речення. У назві можна використовувати не більше ніж три складники.

Сфера застосування. Цей розділ має однозначно окреслювати об'єкт стандартизації, сферу застосування стандарту і за потреби може уточнювати, на які саме об'єкти він поширюється.

У стандартах на продукцію, процеси та послуги, що мають вимоги, спрямовані на безпеку життя, здоров'я та майна громадян, охорону довкілля та вимоги до методів випробовування цих показ­ників, треба зазначати: «Вимоги щодо безпечності продукції (роботи, процесу, послуг).

Нормативні посилання. Цей розділ подають, якщо в тексті стандарту є посилання на інші чинні в Україні норма­тивні документи, положення яких разом з положеннями стандарту становлять сукупність його поло­жень та вимог.

Тут повинні міститися повні позначення документів, їхні назви мовою оригіналу та переклад назви українською мовою у круглих дужках. Документи у списку не ну­мерують і розташовують за зростанням їхніх реєстраційних номерів.

Якщо до списку внесено ще не опублікований стандарт, його відмічають знаком виноски, а наприкінці сторінки у тексті виноски зазначають: «На розгляді».

Терміни та визначення понять. У цьому розділі наводять науково-технічні терміни, не встановлені іншими стандартами, а за потреби — загальновідомі слова чи вислови, які можуть мати кілька значень, що може призвести до неоднозначного розуміння вимог і положень стандарту.

У цьому розділі не повинно бути вимог.

Познаки та скорочення. Цей структурний елемент містить список познак та скорочень, використаних у стандарті й потрібних для розуміння його тексту.

Познаки та скорочення подають за українською абеткою, за латинською або іншими абетками.

Вимоги до об'єкта стандартизації. Структурний елемент «Вимоги до об'єкта стандартизації» — визначальний у стандарті. У ньому викладають сутнісну частину стандарту (правила, положення, вимоги, методи тощо). Зміст цього струк­турного елемента відповідно до конкретних видів стандартів, установлених ДСТУ 1.0 викладають згідно з розділом 8 цього стандарту.

Додатки. Матеріал, що доповнює або унаочнює положення стандарту, дозволено розміщувати в додатках. Додатки можуть мати такий статус:

— обов'язковий;

— довідковий.

В обов'язковому додатку подають детальний виклад окремих положень стандарту, щоб уникну­ти переобтяження основного тексту.

У довідковому додатку наводять відомості, які унаочнюють положення стандарту або які містять довідкові відомості про стандарт чи об'єкт стандартизації.

Бібліографічні дані. Даний структурний елемент не має заголовка. Цей додаток містить список бібліографічних описів документів, на які можуть бути посилання в тексті стандарту, а також інші документи, використані під час розроблення стандарту.

Бібліографічні дані розміщують на останній сторінці стандарту.

Як бібліографічні дані подають:

— умовну познаку згідно з ДК 004 — Код УКНД;

— код(и) класифікаційного(-их) угруповання(-нь) згідно з ДК 004, до якого(-их) віднесено стандарт:

• ключові слова.
  

Структура, наповнення і оформлення основних розділів проекту стандарту регламентовано у ДСТУ 1.5. Проект стандарту, який установлює основні вимоги до технології вирощування органічних томатів, належить до такого виду стандартів як стандарти на процес і згідно з ДСТУ 1.5 [33] повинен містити:

1. вимоги до технологічних операцій, що мають самостійне значення;
   
2. вимоги до сукупності послідовно виконуваних технологічних операцій.
   

Ці стандарти зокрема встановлюють:

— методи автоматизованого проектування продукції та інформаційного обслуговування;

— методи блоково-модульного конструювання;

— технологічні методи виготовлення (вирощування) продукції;

— принципові технологічні схеми вироблення продукції та використовувані технологічні режими (норми) тощо.

Стандарт повинен містити вимоги безпеки для життя і здоров'я людини під час виконування технологічних операцій, а також, за потреби, вимоги до обладнання, приладдя, інструменту та допоміжних матеріалів, що повинні відповідати положенням інших стандартів та нормативних актів про охорону праці.


2.3. Вимоги стандартів IFOAM до органічного землеробства

У даний час існують дві основні групи базових регулювань (стандартів), роз­роблених та обговорених на міжнародному рівні — Базові Стандарти ІFОАМ для органічного виробництва і переробки. Ці міжнародні стандарти є настановами для національних урядів стосовно мінімальних вимог до органічного виробництва та сертифікації.

Згідно базових стандартів IFOAM існують наступні вимоги до органічного землеробства:

Вибір культур і сортів рослин

Загальні принципи

Вибір видів і сортів для вирощування в органічному сільському господарстві здійснюється з огляду на їх адаптованість до місцевого ґрунту і кліматичних умов, а також стійкість до шкідників і хвороб.

Усе насіння і садівний матеріал, що використовуються у даному органічному господарстві повинні походити також з органічного сертифікованого виробництва.

Рекомендації

Слід вирощувати широкий набір сільськогосподарських культур і сортів з тим, щоб посилити екологічну сталість, самозабезпеченість та біорізноманітну цінність органічного господарства.

При виборі сортів слід брати до уваги генетичне різноманіття.

Слід надавати перевагу органічно вирощеним сортам, а також сортам, про які відомо, що вони придатні для органічного вирощування.

Операторам слід використовувати сорти, спеціально виведені селекціонерами для органічного виробництва (органічне насіння) [34].

Стандарти повинні встановлювати такі вимоги:

1. Необхідно використовувати органічне насіння і садивний матеріал належ­них сортів. У разі їх комерційної недоступності, орган сертифікації повинен встановити часові рамки для використання не органічного насіння і садивного матеріалу.
   
2. Оператор повинен використовувати насіння, що походить з органічних господарств, та садивний матеріал відповідних видів та у необхідній кількості.
   

Якщо органічне насіння і садівний матеріал відсутні, то можна використову­вати традиційні матеріали за умови, що вони не були оброблені пестицидами. Організації, які займаються підготовкою стандартів, повинні встановити відповідні стандарти та/чи часові рамки використання неорганічного насіння та садивного матеріалу. Там, де немає необробленого традиційного насіння і садівного матеріалу, можуть бути використані хімічно оброблені матеріали. Орган сертифікації повинен встановити часові обмеження та умови дії цих винятків, що дозволяють використання хімічно обробленого насіння і садивного матеріалу.

Тривалість перехідного періоду

Перехідний період (період конверсії) дає можливість запровадити органічну систему господарювання й підвищити родючість ґрунту [7].

Загальний принцип

Перехідний період (період конверсії) дає можливість запровадити органічну систему господарювання й підвищити родючість ґрунту.

Рекомендації

Перехідний період має бути достатньо тривалим, щоб значно поліпшити ро­дючість ґрунту та відновити рівновагу екосистеми. Тривалість перехідного періоду слід узгодити з:

• попереднім використанням землі
  
• екологічною ситуацією та її наслідками
  
• досвідом оператора (тобто сільськогосподарського виробника).
  

Тривалість перехідного періоду слід визначати так, щоб він складав при­наймні 36 місяців від дати останнього застосування забороненого матеріалу або виробничої практики.


Стандарти повинні встановлювати такі вимоги:

1. Рослинна продукція однорічної культури може вважатися органічною лише, якщо ще до початку її виробничого циклу закінчився перехідний період три­валістю не менше 12 (дванадцяти) місяців. У разі багаторічної культури (крім луків і пасовищ) вимагається перехідний період не менше 18 (вісімнадцяти) місяців до першого врожаю.
   
2. Луки, пасовища та продукція, що збирається з них, можуть вважатися органічними після принаймні 12 (дванадцяти) місячного періоду конверсії.
   
3. Перехідний період може бути продовжений органом стандартизації з огляду на такі чинники, як попереднє використання землі, господарська спроможність оператора і умови природного довкілля (екологічні чинники).
   
4. У разі якщо стандарти вимагають перехідного періоду, тривалість якого пе­ревищує час, зазначений в пункті а) і дозволяють маркування продукції як «продукції органічного сільського господарства перехідного періоду», вимоги стандартів повинні виконуватися протягом не менше ніж 12 місяців до початку здійснення такого маркування [7, 34].
   

Різноманіття в рослинництві

Загальний принцип

Основою органічного виробництва є саме грунт та належне управління ним. системи органічного вирощування базуються на дбайливому ставленні до ґрунту та природної екосистеми. Вони підтримують різноманіття біологічних видів, сприяючи кругообігу поживних речовин та зводячи до мінімуму втрату ґрунту та поживних речовин в ньому.

Рекомендація

Різноманіття в рослинництві досягається за рахунок комбінування таких за­ходів:

• різноманітна та різнобічна сівозміна, включаючи зелених добрив, бобових та рослин з глибоким корінням
  
• відповідне покриття поверхні ґрунту різними культурами протягом якомога більшого періоду часу.
  

Стандарти повинні встановлювати такі вимоги:

1. Різноманіття в рослинництві повинно забезпечуватися вимогами щодо мінімально допустимої сівозміни та/або щодо розмаїття вирощуваних культур. Необхідно встановити стандарти щодо мінімальної кількості сівозмін для однорічних річних культур за винятком ситуацій, коли оператор може довести забезпечення різноманіття в рослинництві у інший спосіб. Від операторів вимагається застосування таких методів боротьби із шкідливими комахами, бур'янами, захворюваннями та іншими шкідниками, які зберігають або підвищують вміст органічної речовини в ґрунті, його родючість, мікробіологічну активність і загальний здоровий стан ґрунту.
   
2. У випадку багаторічних культур орган сертифікації повинен встановити мінімальні стандарти щодо рослинного покриву на землі у садах/орних угіддях та/або розширення різноманіття рослинності з метою знаходження притулку у садах [7].
   

Родючість ґрунту та внесення добрив

Загальний принцип

Органічне сільське господарство передбачає повернення в грунт мікробіологічних, рослинних або тваринних решток, щоб підвищити або, як мінімум, зберегти його родючість і біологічну активність.

Рекомендації

Біологічно розкладені матеріали мікробіологічного, рослинного або тварин­ного походження, що було отримано у господарствах з органічним виробництвом, мають становити основу внесення добрив.

Ресурси поживних речовин слід використовувати відповідально і в екологічно сталий спосіб. Втрати поживних речовин з господарства до природного довкілля слід мінімізувати. Для оптимізації ефекту використання поживних ре­човин їх слід застосовувати у відповідний час та в належних місцях.

Слід запобігати накопиченню в ґрунті важких металів й інших забрудню­вачів.

Несинтетичні мінеральні добрива і завезені добрива біологічного походжен­ня, використання яких дозволяється даними Стандартами, слід розглядати ли­ше як одну з складових частин системи живлення і як доповнення, а не як заміну надходження поживних речовин з місцевих джерел.

Добрива, що містять людські екскременти (кал і сечу), не можна використо­вувати, якщо немає впевненості щодо відсутності в них людських патогенів. Не­обхідно ретельно дбати про дотримання гігієни, а також рекомендується, щоб ці добрива не застосовувалися безпосередньо до рослин, які призначені для людського споживання, та ґрунтів, на яких протягом наступних шести місяців вирощуватимуться однорічні культури.

Стандарти повинні встановлювати такі вимоги:

1. Матеріали мікробіологічного, рослинного чи тваринного походження по­винні становити основу внесення добрив.
   
2. Поживні речовини та інші засоби для підвищення родючості повинні вико­ристовуватися у спосіб, що зберігає грунт, водні ресурси та біорізноманіття. Об­меження можуть стосуватися обсягів, місць і часу внесення, способів перероб­ки, методів обробітки ґрунту та вибору продуктів, які застосовуються як добри­ва.
   
3. Добрива, що містять людські екскременти (кал і сечу), заборонені до вико­ристання для вирощування культур, продукція яких споживається людиною.
   

Винятки можуть допускатися тоді, коли орган стандартизації встановив де­тальні санітарні вимоги з тим, щоб запобігти поширенню шкідників, паразитів або збудників хвороб та гарантувати, що добрива не змішуються з іншими побу­товими або промисловими відходами, які можуть містити заборонені речовини.

4. Мінеральні добрива повинні використовуватися лише як складова довгост­рокової програми підтримки родючості разом з іншими методами, такими як внесення органічної маси і зелених добрив, використання сівозміни та фіксації азоту рослинами.
   
5. Мінеральні добрива повинні застосовуватися в їхньому натуральному складі в якому вони видобуваються, і їх не можна робити більш розчинними за рахунок хімічної обробки, окрім як шляхом додавання води та змішування з іншими дозволеними натуральними матеріалами.
   
6. Використання чилійської селітри та всіх синтетичних добрив із вмістом азоту, включаючи сечовину, заборонене [7, 34].
   

Боротьба зі шкідниками, хворобами і бур'янами та використання регуляторів росту

Загальні принципи

Органічне агровиробництво передбачає застосування біологічних методів та заходів щодо використання особливостей культурних рослин, з метою запобігання неприйнятних втрат, викликаних шкідниками, хворобами і бур'янами. Воно використовує культурні рослини, види і сорти, які добре адаптовані до природного довкілля; збалансоване внесення добрив, щоб підтримувати родючість ґрунту з високою біологічною активністю; придатну до місцевих умов сівозміну, посів супутніх рослин, додавання зелених добрив та інших визнаних органічних методів, описаних в даних Стандартах. Ріст і розвиток рослин мають відбуватися природно.

Рекомендації

Боротьбу зі шкідниками, хворобами і бур'янами слід здійснювати через Відповідне застосування одного або поєднання кількох наступних заходів:

• вибір придатних видів і сортів культурних рослин;
  
• належна сівозміна;
  
• механічні методи обробітку;
  
• захист природних ворогів шкідників через підтримку сприятливого життєвого середовища, таких як живоплоти, місця гніздування і виведення потомства, екологічні буферні зони, що зберігають первісну рослинність для проживання ворогів шкідників;
  
• диверсифіковані екосистеми (Вони будуть різними залежно від географічного розташування. Наприклад, буферні зони для протидії ерозії, лісосмуги, сівозміна культурних рослин, ущільнення культур.);
  
• термічне/теплове знищення бур'янів;
  
• попередня передпосівна підготовка насіннєвого ложа;
  
• природні вороги, включаючи введення відповідних хижаків і паразитів;
  
• прийнятні біодинамічні препарати з кам'яного борошна, гною або рослин;
  
• мульчування та сінокосіння;
  
• випас худоби;
  
• механічні методи боротьби, такі як пастки, перешкоди, світло та звук.
  

Стандарти повинні встановлювати такі вимоги:

1. Усі органічні господарства повинні засвідчити наявність конструктивних процесів/механізмів, здатних за нормальних обставин відповідати за боротьбу зі шкідниками, бур'янами і хворобами.
   
2. У разі недостатності заходів, передбачених пунктом а), допускається зас­тосування засобів боротьби зі шкідниками, хворобами і бур'янами, вироблених у господарстві з місцевих рослин, тварин або мікроорганізмів.
   
3. Дозволяються фізичні методи боротьби зі шкідниками, хворобами і бур'яна­ми, включаючи застосування тепла. Термічна стерилізація ґрунту з метою бо­ротьби зі шкідниками і хворобами обмежується. Орган стандартизації повинен встановити стандарти або критерії для всіх методів стерилізації ґрунту, які вва­жаються узгодженими.
   
4. Будь який вхідний продукт, що застосовується як засіб боротьби зі шкідни­ками, хворобами і бур'янами, або як регулятор росту, повинен бути присутнім в переліку дозволених в органічному землеробстві та підлягає обмеженням, зазначеним в ньому. До складу речовин не повинні входити тератогени, мутагени, нейротоксин [7].
   

Запобігання забрудненню

Загальний принцип

Вживаються всі належні заходи, щоб забезпечити захист ґрунту та продукції від забруднення в системі органічного виробництва.

Рекомендації

Операторам слід вживати належні заходи для ідентифікації та попередження потенційного забруднення.

У разі виникнення загрози або обґрунтованої підозри у ризику забруднення, органу стандартизації слід встановити максимальні обмеження щодо обсягів використання важких металів й інших забруднюючих речовин. Стандарти ма­ють наголошувати на таких вимогах, як визначення джерел забруднення, удос­коналення виробничих систем з урахуванням процедур передбачених НАССР, та оцінці фонових рівнів забруднення.

Слід обмежувати накопичення важких металів й інших забруднюючих речовин та вживати, по можливості, заходи з відновлення нормального стану.

Стандарти мають встановлювати показники для допуску/недопуску органічних продуктів на основі відповідного аналізу.

Стандарти мають встановити процедуру оцінки органічних продуктів, у разі обґрунтованої підозри щодо забруднення, що базувалася б на відповідному експертному розгляді та запобіжному принципі.

Забруднення, що сталося внаслідок обставин поза межами контролю оператора не обов'язково змінює органічний статус оператора.

Стандарти повинні встановлювати такі вимоги:

Оператор повинен вживати заходи, включаючи створення бар'єрів та буфер­них зон, щоб запобігти потенційному забрудненню та обмежити вміст забруднюючих речовин в органічному продукті

У разі обґрунтованої підозри в забрудненні орган сертифікації повинен забезпечити проведення аналізу відповідних продуктів і можливих джерел забруднення (ґрунт, вода, повітря й засоби виробництва), щоб з'ясувати рівень забруднення, та належно відреагувати, зокрема визначити джерела забруднення, враховуючи рівень фонового забруднення та інші істотні чинники.

Для синтетичних покрівель, пластикового мульчування, москітних сіток, плівкової упаковки силосу можуть бути використані лише продукти, виготовлені на базі поліетилену та поліпропілену або інших полікарбонатів. Після використання вони повинні бути прибрані з ґрунту, і їх не можна спалювати на полях.

Все обладнання з традиційних сільськогосподарських систем повинно бути ретельно очищене від потенційних забруднюючих матеріалів перш, ніж його можна використовувати на органічно оброблюваних площах [7, 34].


2.4. Розроблення проекту національного стандарту ДСТУ «Томати органічні. Технологія вирощування. Загальні вимоги»





НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ




«ТОМАТИ ОРГАНІЧНІ. Технологія вирощування. Загальні вимоги»


ДСТУ ХХХХ:2011


КИЇВ

ДЕРЖСПОЖИВСТАНДАРТ УКРАЇНИ

2011

ПЕРЕДМОВА

1. РОЗРОБЛЕНО: Національним університетом біоресурсів і природокористування України (НУБіП України).
   

РОЗРОБНИКИ: Кукса П.В., Мельничук С.Д. (керівник розробки).

2. ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ: _________________________
   
3. ВВЕДЕНО ВПЕРШЕ
   

Право власності на цей документ належить державі. Відтворювати, тиражувати і розповсюджувати його повністю чи частково на

будь-яких носіях інформації без офіційного дозволу заборонено. Стосовно врегулювання прав власності звертатись до Держспоживстандарту

України.


Держспоживстандарт України, 2011

ЗМІСТ

1. Сфера застосування
   
2. Нормативні посилання
   
3. Терміни та визначення понять
   
4. Познаки та скорочення
   
5. Технологічні вимоги
   
   0. 5.1 Тривалість перехідного періоду
      
   1. 5.2 Ґрунти. Попередники
      
   2. 5.3 Обробляння ґрунту
      
   3. 5.4 Родючість ґрунту та внесення добрив
      
   4. 5.5 Підготовка насіння до сівби
      
   5. 5.6 Сівба. Садіння
      
   6. 5.7 Догляд за рослинами
      
   7. 5.8 Збирання
      
6. Вирощування насіння
   
7. Методи контролювання
   
8. Оцінювання якості робіт
   
9. Вимоги щодо безпеки
   
10. Охорони довкілля