Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування України
| Вид материала | Документы |
- Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування, 1150.03kb.
- Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування, 1061kb.
- Акмеологія як складова підвищення якості освіти та забезпечення професійного успіху, 52.99kb.
- Кабінет міністрів україни, 213.84kb.
- Робоча учбова програма по дисципліні: Фінансовий облік 1 для студентів 3 курс, 212.42kb.
- Національний університет біоресурсів І природокористування України, 1529.64kb.
- Кабінет міністрів україни постанова від 5 березня 2008, 192.93kb.
- Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористтування, 1223.94kb.
- Кабінет міністрів україни національний аграрний університет, 1071.48kb.
- Черногод Іван Олегович удк 635. 25: 631. 5 Формування господарсько-цінних показників, 605.35kb.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Факультет харчових технологій та управління якістю продукції АПК
УДК 066:619:614.882 ДОПУСКАЕТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ
Завідувач кафедри стандартизації та
сертифікації с.-г. продукції,
к.б.н. Новожилова Є.В.
«___»___________2011р.
Спеціальність: 8.00001 «Якість, стандартизація та сертифікація»
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
на тему «Розроблення стандарту на швидку невідкладну ветеринарну допомогу тваринам»
Науковий керівник
д. с.-г. наук, професор __________________ Гуменюк Г.Д.
Науковий консультант з
економічних питань,
к.е.н., доцент ___________________ Чередніченко О.О.
Автор магістерської роботи ___________________ Січкар П.В.
Київ - 2011
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
Кафедра стандартизації та
сертифікації сільськогосподарської
продукції
ЗАТВЕРДЖУЮ:
Завідувач кафедри _____________ Новожилова Є.В.
(підпис)
ЗАВДАННЯ
на виконання магістерської роботи студенту
Січкару Павлу Вадимовичу
Спеціальність: 8.00001 «Якість, стандартизація та сертифікація»
Програма:
Фахово-професійна
- Тема роботи
Розроблення стандарту на швидку невідкладну ветеринарну допомогу домашнім тваринам
затверджена наказом по НУБіП України 11.08.2010 р. № 584 «З»
- Термін подання завершеної роботи «01» червня 2011 р.
- Вихідні матеріали до виконання роботи:
Законодавчі та нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я тварин та надання ветеринарної допомоги. Літературні джерела щодо значення домашніх тварин.
- Перелік питань, що підлягають дослідженню:
- Вимоги законодавчих та нормативно-правових актів України щодо охорони здоров’я тварин
- Вивчити практику надання швидкої ветеринарної допомоги дрібним тваринам
- Вимоги національної стандартизації щодо розроблення і оформлення НД
- Розробити проект ДСТУ «Дрібні домашні тварини. Надання швидкої невідкладної ветеринарної допомоги»
Науковий керівник
магістерської роботи ______________________ Гуменюк Г.Д.
Завдання прийняв до
виконання ______________________ Січкар П.В.
Завдання видане «16» лютого 2011 р.
РЕФЕРАТ
Текст роботи викладено на 79 сторінках комп’ютерного набору, в роботі представлено 2 таблиці, перелік посилань складається з 39 джерел літератури, додатки.
Мета дослідження розроблення проекту стандарту на надання швидкої ветеринарної допомоги дрібним домашнім тваринам.
Об’єкт дослідження надання ветеринарної швидкої допомоги дрібним домашнім тваринам – собакам і кішкам.
Предмет дослідження – вивчення найпростіших лікарських маніпуляцій, вимог безпеки ветеринарних фахівців тощо при наданні швидкої допомоги.
Матеріали дослідження - законодавчі та нормативно-правові акти, нормативні документи, літературні джерела щодо охорони здоров’я дрібних домашніх тварин та розроблення стандарту.
Методи дослідження – при виконанні роботи застосовували загально прийняті методи – аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення.
В результаті проведеного аналізу нормативно-правової бази щодо надання ветеринарної допомоги свійським непродуктивним дрібним тваринам встановлено, що в Україні чинними є закони, якими регламентовано забезпечення здоров’я тварин та регулювання відносини у сфері ставлення до тварин. Проте в цих законах не регламентується надання ветеринарної швидкої допомоги дрібним тваринам, зокрема собакам і котам. Немає також нормативного документа на надання такої послуги.
На основі аналізу ветеринарної практики у відношенні до дрібних тварин на підприємствах ветеринарної медицини різних форм власності, розроблено проект ДСТУ «Домашні дрібні тварини. Надання швидкої невідкладної ветеринарної допомоги».
Впровадження стандарту дає можливість уніфікувати, стандартизувати методи і засоби лікування при наданні швидкої невідкладної ветеринарної допомоги дрібним тваринам (собакам і кішкам).
Ключові слова: ШВИДКА ВЕТЕРИНАРНА ДОПОМОГА, ДРІБНІ ТВАРИНИ, СТАНДАРТ
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ…………………5
ВСТУП…………………………………………………………………………….6
1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………..………7
1.1. Історія розвитку та характеристика стосунків дрібних домашніх тварин та людей………………………………………………….….7
1.2. Коротка характеристика хвороб властивих дрібним домашнім тваринам…………………………………………………………………….…..15
2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ…………………………………………….17
2.1. Мета, об’єкт, предмет, методи дослідження……………………..17
2.2. Вимоги законодавчих та нормативно-правових актів України щодо охорони здоров’я тварин…………………………………………….…17
2.3. Вивчення практики надання швидкої ветеринарної допомоги дрібним тваринам………………………………………………………………19
2.4. Вибір найбільш ефективних елементів надання ветеринарної допомоги тваринам…………………………………………………………….25
2.5. Вимоги національної системи стандартизації щодо розроблення і оформлення НД…………………………………………………………..……39
2.6. Розроблення проекту ДСТУ «Дрібні домашні тварини. Надання швидкої ветеринарної допомоги»………………………………………….…42
2.7. Економічна ефективність……………………………………….…68
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..70
РЕКОМЕНДАЦІЇ……………………………………………………………….71
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………………………………………………..72
АНОТАЦІЯ……………………………………………………………………...75
ДОДАТОК А тези доповіді «Аналіз законодавчих та нормативно-правових актів щодо охорони здоров’я дрібних тварин» / Зб. праць. Міжнарод. науково-практ. конф. молодих вчених, аспірантів і студентів. - К.: 2011. – С.37……………………………………………………………………………….76
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ
В. – ветеринарія
Зооантропонози – хвороби спільні для людей і тварин
ДНК – дезоксирибонуклеїнова кислота
РНК – рибонуклеїнова кислота
МКФ – міжнародна кінологічна федерація
ВГЕ – вміст гемоглобіну в одному еритроциті
ЦНС – центральна нервова система
РНК – швидкість наповнення капілярів
НС – частота серцебиття
ЧД – частота дихання
НД – нормативний документ
ВСТУП
В даний час у великих містах люди тримають безліч домашніх тварин – своїх улюбленців, серед них найбільш популярні собаки і кішки, які іноді потребують професійної ветеринарної допомоги.
В законодавчих актах немає конкретних вимог щодо надання кваліфікованої ветеринарної допомоги на яку мають право розраховувати наші домашні улюбленці. [1-6].
Стандартизація – це діяльність, яка встановлює вимоги до надання послуг для загального і багатократного вживання відносно реально існуючих і потенційних завдань.
На сьогоднішній день ще не існує стандарту, який би регламентував діяльність ветеринарних спеціалістів при наданні допомоги дрібних тваринам. Тому цей стандарт буде розроблено вперше в чому і полягає актуальність магістерської роботи.
- ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
- Історія розвитку та характеристика стосунків дрібних домашніх тварин та людей.
Свійський cобака чи пес (Canis familiaris) – культигенна тварина. Цей термін застосовується як для домашніх, так і для бездомних тварин. Домашній собака був одним з найбільш широко застосовуваних службових та компанійських тварин протягом всієї історії людства.
Коли відбулося одомашнення – питання спірне; наукові оцінки варіюються в межах від 100.000 до 15.000 років до сьогодення. Собака швидко став незамінним у всіх світових культурах, та був дуже цінним в ранніх людських поселеннях. Наприклад, вважається, що успішна еміграція через Берингову протоку могла б бути неможливою без їздових собак. Собаки виконують багато видів робіт для людей, таких як полювання, охорона, служба в поліції та військах, а також собаки допомагають пасти стада худоби, допомагають інвалідам, та служать компанійськими сімейними собаками. Ця універсальність, більша ніж практично в будь-якої відомої людству тварини, дала собаці прізвисько «кращий друг людини». Зараз за підрахунками на планеті проживає 400 млн. собак.
Коли сучасне розуміння генетики отримало значний розвиток, люди почали інтенсивно розводити собак для виконання широкого кола конкретних функцій. Через цей процес, собаки розвинулись в сотні різних порід, та зараз виявляють більше поведінкових та морфологічних відмінностей між собаками різних порід, ніж в будь-яких інших наземних ссавців. Наприклад, висота в холці може варіювати від декількох сантиметрів (чи-хуа-хуа) до майже метра (ірландський вовкодав, німецький дог); забарвлення – від білого до чорного, включаючи палеве, сіре, коричневе з великим розмаїттям відтінків. 15 тисяч років тому (за іншою версією 100 тисяч років тому) пращур собаки – вовк – прийшов до багаття первісної людини. А може, й узагалі не приходив, а просто мисливці принесли виводок малесеньких вовченят, і комусь із них пощастило – його не з'їли. І безпорадне маля залишилося жити – спочатку як іграшка й живий запас їжі.
Але у вовка й людини є одна спільна риса: вони зграйні тварини, соціальні, тобто кожен із них живе в зграї, серед схожих на нього. Вони разом здобувають їжу, охороняють територію і, щоб координувати спільні дії, спілкуються за допомогою розвинутої системи знаків: звуків, жестів, та поз[7,8].
Можливо, й маленьке вовченя змогло влитися в нову (людську) зграю. Мабуть, так траплялося доволі часто, і вовченята виявилися корисними: вони мали кращий, ніж у людини, слух і нюх, могли гарчанням попередити про наближення ворога, допомагали заганяти здобич. І, може, тих, хто ставився до людини прихильно, не сахався, не намагався втекти, не виявляв агресії, не з'їдали відразу. Можливо, вони жили довго й пара таких «добрих» вовків навіть давала потомство – народжувалися по-дружньому налаштовані до людей вовченята.
Так, напевно, почався відбір, селекція, на «гарне» ставлення до людей, тобто почалося одомашнювання собаки, чи, користаючись більш офіційним терміном, доместикація.
За іншою версією, сміливі, дружньо налаштовані й розумні тварини трималися поблизу людини й харчувалися залишками здобутої на полюванні великої дичини. А потім почали приєднуватися до мисливців: допомагали заганяти, зупиняти звіра, як вони це робили у вовчій зграї. І дружньо налаштовані вовченята, що виросли поблизу людей, починали вважати їх членами своєї зграї.
Вовк і людина могли знайти «спільну мову». Недарма, саме вовчі зграї приймали й виховували людських дітей, які опинилися в лісі [8].
Тривалий час існували припущення, що пращурами собак могли бути не вовки, а якийсь інший вид з родини вовчих: шакали, койоти, гривасті вовки, бо навіть існували версії про походження собак від гієн чи лисиць тощо.
Проте відкриття останніх десятиліть у царині молекулярної біології, що відгалузилися у нову науку генетику, однозначно довели, що собаки це лише підвид вовків.
Людям властиво систематизувати своє оточення, і тому породи собак поділяють на групи. Наприклад, за призначенням – мисливські, службові й декоративні. Але зараз багато порід здобувають нові спеціальності, так мисливці лабрадори й біглі працюють іще й як службові собаки, окрім того, собак практично всіх порід люди тримають як компаньйонів. Тому зараз собак поєднують у групи швидше за спільністю давніх коренів: догоподібні собаки, вівчарські собаки, такси, тер'єри, хорти тощо.
У наш час існують більше 400 порід собак, які зовсім не схожі одна на одну, але процес створення нових триває й зараз.
ЮНЕСКО оголосила всі існуючі породи домашніх тварин надбанням людства [8].
Кіт свійський, або кішка свійська (Felis silvestris catus), як і його родич кіт дикий (лісовий) – невеликий ссавець ряду хижих (Carnivora) родини котових (Felidae). Сучасна назва походить від латинської назви catus, що використовується для позначення дикого кота, на відміну від свійського, який латиною називається felis.
Кіт знаходиться у тісному співіснуванні з людиною понад 9500 років та є найпоширенішою хатньою твариною. Поширений у всіх районах земної кулі [9].
Налічується кількадесят порід кота свійського.
Українські слова кіт і кішка походять від пізньолатинських catus або cattus чи catta. Ще в давньоруську добу була запозичена лексема cattus, яка внаслідок певних фонетичних та морфологічних змін набула вигляду котъ і котъка, що були споріднені з давньочеськими kot і kotwa. Ці лексеми фіксуються у пам'ятках «Житії Андрея Юродивого» (XV—XVI ст.), «Часопису Георгія Амартола» (XIV—XV ст.) [9].
Інше латинське слово – feles або felis, яким об'єднали весь рід кішок, означає «дика європейська кішка». Точно невідомо чи назва кішки виникла в латинській чи в грецькій мові, але впевнено можна сказати, що перша європейська назва кішки пішла від афро-азійських мов, де слово feles означало «дика кішка». У свою чергу афро-азійська мова запозичила назву кішки в єгиптян, які називали тварину словом caus (кішка джунглів, або африканська дика кішка), яке безпосередньо пішло від стародавнього єгипетського слова tesau (жінка-кішка).
У питанні походження домашньої кішки залишається багато загадок. Дотепер невідомо, пішла вона від одного або декількох пращурів. Вихідним та, ймовірно, основним пращуром усіх порід і різновидів домашньої кішки прийнято вважати дику північно-африканську лівійську або степову кішку – Felis libyca. Вона відома ще як степова, краплиста, нубійська, що одержала свою назву від давньої держави Нубія, розташованої на території нинішнього Судану. Біологи-натуралісти описали її як вид наприкінці XIX століття.
Вважають, що європейська лісова кішка та деякі різновиди диких азійських кішок (бенгальська) зіграли також певну роль у становленні сучасної домашньої кішки. У країнах Західної Європи та Малої Азії поширена дика лісова, або європейська, кішка – Felis silvestris. Відомий 21 підвид цієї тварини. Живе у високостовбурних лісах, заростях чагарнику й очерету, вдалині від населених пунктів, але іноді може поселятися на горищах будинків. Влаштовує лігвище у покинутих лисячих і борсучих норах, у дуплах товстих дерев. Полює переважно вночі.
Паралельно з одомашнюванням нубійської кішки в Індії та Афганістані була приручена індійська степова кішка – Felis silvestris irani. Ареал проживання цього виду простягався аж до гір Середньої Азії. За зовнішнім виглядом індійська степова кішка подібна до домашньої, але має інше забарвлення й більша за розміром. Імовірно, що ці кішки були одомашнені на два тисячоліття раніше від африканського виду. Свідчень про це майже не збереглося. В основному це зображення, пов'язані з релігією. В індійських легендах богиня, що оберігає немовлят, їде верхи на кішці.
Степові кішки мають довгу шерсть, що, ймовірно, вплинуло на формування основної породи довгошерстих кішок. За деяким даними, за 600 років до н.е. цей вид тварин поширився в Китаї, де розводилися довгошерсті кішки [9].
Слово «pet» в англійській мові означає узагальнену назву свійських тварин і дослівно переводиться на українську мову як «мазун», «улюблена тварина», «ручний».
Саме зворушливе видовище на світі це дитина й чотиринога пухната істота. Вони дивляться на мир однаково цікавими й здивованими очами. Вони так схожі у своїй смішній незграбності й дитячій безпосередності. Спостерігати за їхніми іграми це щире задоволення. Щасливий той будинок, у якому лунає веселий дитячий сміх і радісний собачий гавкіт.
Соціологи, психологи й педагоги помітили, що дитина, що росте в одному будинку разом із тваринами, більше товариська й терпимо до недоліків інших, вона швидше знаходить взаєморозуміння з батьками, у неї більше позитивних емоцій, раніше формується почуття відповідальності, вона більш дбайливо ставиться до природи й легше переживає всі неприємності, пов’язані з перехідним віком [10,11].
Як показують соціологічні дослідження, сучасні діти й підлітки дуже часто гублять подання про те, що таке добре й що таке погано. Деякі з них перебувають у стані глибокої схованої депресії. Батьки не завжди можуть звернутися до професійного дитячого психолога або психотерапевта. Роль такого домашнього психотерапевта нерідко з успіхом виконують свійські тварини. Спілкуючись із тваринами, діти не тільки виховують їх, але й мимоволі виховуються самими тваринами. Випробовуючи відповідальність за своїх друзів-тварин, діти знаходять дуже важливе почуття «потреби» [9].
За даними соціологічного опитування, встановлено що найпоширеніші тварини це собаки (46 %) і кішки (33%). Діти вважають собак насамперед захисниками й дійсними друзями. У кішках цінують незалежність, домовитість, пестливість, веселу вдачу й кумедність.
Ще в часи Гіппократа було відомо, що свійські тварини сприятливо впливають на здоров’я людини. Однак термін «пет-терапія» з’явився порівняно недавно у середині XX століття. Саме тоді дитячий психіатр зі США Борис Левінсон звернув увагу на те, що його маленькі пацієнти позитивно реагували на собаку, що дуже часто перебувала в приймальні під час сеансу лікування [12,13].
Правда, у той час ніяких науково обґрунтованих підтверджень лікувального ефекту, що роблять свійські тварини на людину, ще не було.
Тільки наприкінці XX сторіччя з’явилися наукові праці по пет-терапії, що доводять, що спілкування з домашніми вихованцями приносить людині величезну користь. З тих пор цей метод одержав на Заході досить широке поширення.
У даний час вивченням цього питання займаються сотні вчених. Чомусь у нашій країні до цього методу лікування ставляться несерйозно. А от за рубежем, зокрема в США й деяких європейських країнах, спосіб терапії за допомогою свійських тварин уже перейшов з розряду нетрадиційної медицини в постійну практику лікарів. У деяких країнах навіть існують курси по підготовці фахівців з пет-терапії, по закінченні яких лікарі одержують право займатися приватною практикою. Яким же чином свійські тварини допомагають людям справлятися з їхніми недугами?
По-перше, перебуваючи поруч із людиною, тварини створюють в останнього гарний настрій і служать своєрідним стимулом до життя, особливо в самотніх людей. Тварини стають не тільки об’єктами їхньої турботи й уваги, але й кращими друзями. Чотириногий друг любить свого хазяїна таким, який він є, незважаючи на його вік, зовнішність або психічний стан.
По-друге, домашні вихованці здатні позбавити людину від багатьох серйозних захворювань. При цьому терапевтичний вплив тварини роблять навіть однією своєю присутністю, створюючи сприятливе енергетичне поле.
По-третє, тварини допомагають лікарям установити контакт із тими пацієнтами, які в силу ряду психофізичних причин відмовляються від спілкування із психологом або іншим фахівцем. У США й деяких країнах Європи за допомогою пет-терапії лікують депресію, аутизм, синдром Дауна, а також різні порушення мозкової діяльності із проявами якої-небудь залежності або агресивності. Крім того, свійські тварини допомагають хворим упоратися з постійним занепокоєнням і безсонням, За допомогою пет-терапії можна вилікувати гіпертонію, аритмію, а також інфаркт і його наслідки [14].
Дослідження, проведені наприкінці XX століття в США, показали, що в 70 будинках для людей похилого віку, де був дозволене утримання домашніх вихованців, люди похилого віку, що страждали депресією й не бажали ні з ким спілкуватися, доглядаючи за тваринами, повністю міняли свій спосіб життя, ставали активними й зав’язували дружні стосунки навіть із тими жителями будинку, з якими колись не контактували [9].
Присутність у будинку тварин є відмінною профілактикою багатьох серйозних недуг. Наприклад, кішки, як уже згадувалося вище, здатні знизити артеріальний тиск, вилікувати простудні й багато інших захворювань. Що стосується спілкування дітей із тваринами, то отримані незаперечні докази позитивного впливу домашніх вихованців на дітей. Вражаючі результати були отримані при спостереженні за спілкуванням тварин з дітьми, що страждають різними психічними відхиленнями й серйозними захворюваннями.
Доведено, також, що в родині, де є свійські тварини, діти відрізняються міцним здоров’ям і гарним імунітетом. Крім того, такі діти, як правило, емоційно врівноважені.
Присутність у будинку тварин запобігає в дітей розвиток алергії й бронхіальної астми: відповідно до наукових досліджень, у дітей, які ростуть у будинку, де втримуються тварини, з перших днів життя розвивається імунітет до алергії на вовну, домашній пил і пилок рослин. Учені й медики, що серйозно займаються цим питанням, вважають, що успіх лікування за допомогою тварин насамперед залежить від того, які відносини встановлюються між домашнім вихованцем і його хазяїном. Якщо людина не любить тварин або боїться їх, то ні про яку пет-терапію не може бути й мови [15].
Необхідними умовами для успіху пет-терапії є оцінка стану здоров’я й потреб пацієнта при виборі домашнього вихованця, постійний контроль за станом здоров’я тварини, а також позитивне відношення до нього хазяїна.
Уперше в лікувальних установах тварини з’явилися в 1792 році в Англії, у місті Йорку, у закладі для душевнохворих. Уже тоді лікарі звернули увагу на позитивний вплив, кішки й собаки роблять на психічно нездорових людей.
Крім кішок і собак, домашніми лікарями можуть стати хом’ячки, білі миші, пацюки, кролики, морські свинки, співочі птахи, папуги й навіть акваріумні рибки. Різновидом пет-терапії є також іпотерапія - це лікування за допомогою коней.
У країнах, де пет-терапія є офіційною медичною дисципліною, добором домашніх вихованців і спостереженням за їхнім спілкуванням з пацієнтами займається цілий штат фахівців, у який обов’язково входять пет-терапевт, дресирувальник, ветеринар і психолог [7,16-18].