О. В. Стрілець Мистецтво вишивки українського рушника

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Зміст Передмова. Словник знаків-символів в українських народних рушниках Білий ( колір Дерево життя Зелений колір Зоря – символ животворної родючої природи; дівчини – красуні, кохання; доброї душі; нового щасливого життя; світлогодуху; очей Б Криниця – символ батківщини, здоров`я, сили, багацтва, святості й чистоти; безсмертя народного духу; високої духовності. Трикутн Курка – символ прекрасних материнських якостей. Ластівка Лелека – символ поваги до батьків; сімейного благополучча, щастя, любові до рідної землі. Мак Мамай – козак Христос Ісус Церква – символ вічного Бого; спасіння; радості; любові. Семантика українських вишитих рушників Значення рушників у духовній та матеріальній культурах Та підіте принесіте Головні елементи геометричного орнаменту Семантика кольорів Рослинний орнамент Гілка та стебло Технологія вишивання рушників Заняття 1. Техніка вишивання “лиштва”. ... Полное содержание

Подобный материал:

• На рушнику хай доля квітне, 59.79kb.
• Програма творчого конкурсу за обраним фахом Галузь знань 0202 «Мистецтво», 91.83kb.
• «Кобзарське мистецтво – яскрава сторінка історії українського народу», 221.17kb.
• Уфойє народного дому розгорнуті виставки : української вишивки, 312.43kb.
• План Вступ 1 Історія рушника 2 Рушник у народному побуті 3 Мова рушника, 396.61kb.
• Прийнятий: Затверджено: Постановою №6 Радою Українського Народу Установчих Зборів Українського, 368.33kb.
• Уроку: «Театр як синтез мистецтв», 48.67kb.
• Історія української кухні, 169.65kb.
• Програма курсу за вибором образотворче мистецтво для учнів 5-7 класів 2004, 821.11kb.
• Програма творчого конкурсу за обраним фахом Галузь знань 0202 «Мистецтво», 63.6kb.

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди”


О.В.Стрілець


Мистецтво вишивки українського рушника


Навчально-методичний посібник


Переяслав-Хмельницький 2006р.

Рецензенти:

Л.А.Онищук, кандидат педагогічних наук, завідувач лабораторії педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України;

Л.М.Різник, кандидат педагогічних наук ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький педагогічний університет імені Григорія Сковороди”.


У навчально-методичному посібнику висвітлено основні відомості про мистецтво українського рушника. Також подано розробки занять, технології вишивання рушників.

Посібник орієнтований на особистий художньо-естетичний розвиток студентів педагогічних і мистецьких навчальних закладів, формування компетенцій у сфері художньої культури в процесі опанування цінностей української культурно-мистецької спадщини; розширення змісту художньо-естетичної освіти; оволодіння досвідом творчої діяльності. А також може бути використано на заняттях декоративно-прикладного мистецтва та художньої праці в середніх та вищих навчальних закладах.

Зміст

Передмова.

Словник знаків-символів українського рушника.

Розділ 1

Значення українського рушника в духовній та матеріальній культурі.

1. Головні елементи геометричного орнаменту.
   
2. Семантика кольорів.
   
3. Рослинний орнамент.
   

Розділ 2

Технології вишивання українських рушників.

2.1. Технологія вишивання.

2.2. Розробки занять “Технологія вишивання українських рушників”.

Висновки

Додатки

Використана література


Передмова

В умовах оновлення суспільства зростає роль творчих начал людської особистості, вимог до її морального обліку, свідомості, поведінки. Велику роль тут відіграє мистецтво, яке займає важливе місце у всебічному розвитку особистості, прилучення її до духовної культури. Роль народного мистецтва у формуванні особистості виняткова внаслідок найбільшої сили впливу на емоційний світ людини [5:121]. Адже естетичне виховання – це процес формування і розвитку естетичної емоційно-чуттєвої і ціннісної свідомості особистості та відповідної діяльності під впливом народного мистецтва та різноманітних об’єктів і явищ реальності. Певною мірою впливаючи на внутрішній світ людини народне мистецтво забезпечує її емоційно-почуттєву сферу, пробуджує сприйнятливість до прекрасного, стимулює розвиток образного мислення, асоціативної пам’яті, художньої уяви.

Також доцільно сказати, що мистецтво є джерелом духовного розвитку та вдосконалення особистості; воно діє на психічну діяльність, формує та розвиває почуття, волю, потреби, поведінку, моральні та естетичні ідеали, творче мислення, світогляд. Великий поет-художник Т.Г.Шевченко вважав, що високе народне мистецтво за силою впливу на думку людини перевищує навіть природу. Тут слід нагадати і слова великого педагога В.О.Сухомлинського: „Мистецтво – це час і простір, в якому живе краса людського духу, як гімнастика виправляє тіло, так мистецтво виправляє душу. Пізнаючи цінність народного мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає насолоду” [9:514].

Велика роль належить народному мистецтву, як найбільш дійовій формі естетичного пізнання дійсності. Воно в усі часи було могутнім засобом виховання людей.

І в наш час народне мистецтво залишається гострою зброєю в боротьбі за уми і серця людей. Народне мистецтво вчить людину правильно розуміти високі і прекрасні моральні почуття.

Проблема естетичного розвитку особистості має досить глибоке історичне коріння (Сократ, Платон, Аристотель, І.Кант та ін.). в науковій літературі цю проблему досліджували такі видатні особистості як: В.Г.Бутенко, В.А.Верба, Н.В.Гончаренко, Є.В.Квятковський, М.С.Каган, Л.Т.Левчук, В.Н.Лепський, В.О.Сухомлинський, О.П.Щоголова, Б.М.Юсов.

Науково-теоретичні дослідження питання морально-естетичного змісту мистецтва як однієї з форм пізнання дійсності, дозволили вченим (Т.Г.Аболіній, Л.Т.Левчук, І.Ф.Лосєву, В.І.Панченко, О.І.Фортовій, С.В.Шинкаренку та ін.) констатували, що мистецтво не просто вчить жити, а показує життя, яке часто більш справжнє, ніж, так зване „теперішнє”, тому, що є людським поглядом на життя, на природу, на саму людину.

На наш погляд, ефективне використання виховних можливостей народного мистецтва дозволить формувати в студентської молоді духовну свідомість у єдності знання, переживання ідеї. Це положення визначає головні напрямки естетичного розвитку особистості:

• опанування духовною культурою як сумою естетичних знань і уявлень;
  
• формування і розвиток естетичної свідомості на основі отриманих знань, здібностей їх сприйняття;
  
• розвиток таких якостей, потреб і здібностей, які перетворюють особистість в активного творця естетичних цінностей [2:314].
  

Професор В.О.Орлов стверджує. Що спілкування з народним мистецтвом має особливий вплив на становлення майбутнього фахівця. З одного боку це стосується того, як буде формуватись естетична свідомість молодого вчителя, а з другого – на яких засадах викладачі будуть здійснювати виховання своїх студентів. Ще у Древньому Китаї (особливо у конфуціанський період) мистецтво вважалося одним із найкращих засобів не лише виховання, але й перевиховання людей, зміни їх звичаїв [6:52].

На думку О.П.Рудницької народному мистецтву властива висока чутливість до всього, що відбувається навколо. Воно завжди узагальнює і синтезує найсуттєвіші та найзначніші проблеми людського життя, викликає до них суспільний інтерес. Закріпленню у свідомості одержаних знань сприяє емоційна забарвленість художньої інформації, яка передбачає почуттєвий рівень реагування, що розширює межі пізнання навколишнього світу, допомагає усвідомити його іманентне багатство [7:24].

Особлива активізація свідомості засобами народного мистецтва зумовлюється тим, що художній твір і відбиває дійсність і оцінює зображення, прагнучи виявити його сутність. Таке відтворення цінності буття не тільки збагачує своїх читачів, слухачів, глядачів життєвим досвідом, а й спонукає до його ціннісного переживання, яке становить важливий компонент світоглядної позиції. Не випадково саме народне мистецтво, що виникло раніше ніж наука і філософія, тривалий час відігравало провідну роль в осмисленні світу [8:97].

Таким чином, творча глибина мистецьких творів криється в здатності осмислювати людський досвід на такому рівні, на якому він водночас виявляється і як універсальна загальність, і як неповторна індивідуальність, завдяки чому стає можливим залучити до світу художньої реальності кожну людину. Під впливом художніх образів безпосередні почуття переходять в естетичні, естетичні уявлення суб’єкта як ціннісний акт осягнення світу та самопізнання власної індивідуальної сутності. Саме в цьому виявляється катарсичний характер естетичних відношень, що виступають способом розвитку художнього світогляду людини [8:98].

Отже, народне мистецтво як єдність пізнання з насолодою, евристичного з гедоністичним, є важливою передумовою виховання творчої особистості, гармонія якої проявляється як у матеріальному виробництві, так і в духовній діяльності, спрямованій на перетворення світу за законами краси.

Важливість народного мистецтва в естетичному вихованні не викликає сумніву. Тому що воно є власне його суттю. Його особливості, як засобу виховання, полягає в тому, що в мистецтві „згущено, сконцентровано творчий досвід людини, духовне багатство” [1:35].

У зв’язку з цим особливо актуально та гостро постає проблема забезпечення процесу художньо-естетичного розвитку молоді необхідними і достатніми (тобто оптимальними) педагогічними умовами, серед яких бачиться доцільним виділити: удосконалення вітчизняної системи мистецької освіти та естетичного виховання; якісні зміни у розумінні особистості, її духовних, етичних, інтелектуальних, естетичних потреб (спираючись на думку Е.Фромма, усвідомлення кожної людини як „феномена космічного значення”, з притаманним духовно-творчим потенціалом); більш активне використання у навчально-виховному процесі педагогічного впливу мистецтва шляхом упровадження таких освітніх технологій, що сприятимуть художньо-естетичному розвитку особистості [4:211].

На закінчення підкреслимо, що мистецтво духовно підносить людину і робить її шляхетною, передбачає формування світогляду особистості не тільки через осмислення правильності вчинку, відповідності моральним потребам суспільства, але й через естетичне переживання його краси і довершеності.


Словник знаків-символів в українських народних рушниках

Барвінок – символ радісної життевої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам`яті про покійних; незайманості, цнотливості. Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками ( підсніжник, пролісок ), вважали провісником весни. Його глянцеио- зелене тверде листя не гине не в літку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності й була перенесена з лісу в сади біля людських жител.

Бджола – символ чистоти душі, творчої діяльності, працьовитості, невтомності, у християнській традиції – символ старанності, красномовства, святості, непорочності, порядку, обережності.

Білий ( колір ) – символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества, радості, святковості.

Мовознавці стверджують, що на Україні – Росії слово “ білий ” первісно означало “ блискучий , прозорий, невидимий “, а пізніше – “ чистий та світлий ”.

Мальва – символ найдорожчого – любові до рідної землі, до всього народу. “ Н е було, а в ньому хати, - пише В.Скуратівський, - де не палахкотіли б під вікнами мальви – ці не зрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: та земля мила, де мати родила! ” ( Скуратівский В. Берегиня. – ст. 17 ).

Верба – символ космічного океану. Прадерева життя; надзвичайної працездатності; України Батьківщини. Без верби і калини нема України, - говорить народна мудрість.

О. А. Шоколо вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ретуальне дерево весняного Нового року. Велекодня Верба – Прадерево життя усіх хліборобських народів – символ Всесвіту… Великодня Верба сприяє прилученню людини Космічної Гормонії ( Українознавство. – К., 1994. – ст. 296 ).

У християнстві верба – прокляте дерево, бо, за міфами, з неї були зроблені цвяхи, якими збивали хрест для розп`яття Ісуса Христа. Існує народне свято – Вербна неділя ( за тиждень перед Великднем). Свячені вербові віти зберігають як магічні предмети, здатні відвернути недугу, викликати дощ. Існував звичай жартівливо бити посвяченою вербою зустрічних, дітей, що мало принести їм здоров`я, силу, багатство.

Для українського народу верба – це його своєрідний символ – Вербовий сум, гарний і гордий, як душа українця.

Веретено – символ життя. Веретеном називають стародавнє ручне знаряддя для прядіння, що становить собою тонку палочку з видовженими загостреними кінцями і потовщенням по середині.

Нещодавно астрологи з`ясували, що деякі зоряні Світи і наша Галактика схожі… веретено! А, може наші пращури володіли геніальним даром передбачення? А, може, і значно глибшими знаннями Всесвіту?

Вишиванка – символ здоров`я , краси, щасливої долі, родової пам’ятки, народності, чесності, любові, святковості; оберіг.

Вінок – символ слави, перемоги, святості, миру; Сонця; влади; цнотливості; дівоцтва.

В Україні вінки мали солярну символіку. Дівчата у вінку асоціювались з сонцем, котре сходить.

Вінки з стрічками протягом століття використовувалися під час весілля. Вони були найулюбленішою прикрасою кожної дівчини.

Вірок з довгого листя й жолудів міг бути для українців тим, чим був для давніх греків вінок з лавру. На таких знаках слави вгорі, у місці переплетення гілок, часто вишивається на рушниках корона, а внизу вони з’єднуються якимись вузлами зі стрічок, бантами.

Вуж – символ енергії життя; воскресіння і водночас смерті; кругообігу явищ; глибокої мудрості; прихованих знань; духовних скарбів.

Для зміїних сюжетів на рушниках відводять якщо й не найпочесніше, то, принаймні, найвидніше місце.

Такі повсюдності образу змії в українському мистецтві сприяли традиції мистецької культури Трипілля.

Голуб – символ духовності; у християнстві – символ Святого Духа. Поширеним було вірування, що душа людини після смерті може втілюватись у голуба. З цим, очевидно, пов`язана категорична заборона вживати в їжу голубине м`ясо, що проіснувало аж до ст. Тих, хто знищував голубів, вважали великими грішниками. І навпаки: хто тримає у оселі цих ніжних птахів, матиме достаток і щастя.

Про вагомість цього символу свідчить і той факт, що на святинях українців – рушниках – чи не найчастіше є мотив голуба та голубки. Вони символізували не лише вічну та ніжну любов, а були оберегами, зокрема від пожеж.

Дерево життя – символ життя Космосу, його зародження; росту, гармонії, безсмертя; невичерпних життевих сил; вічного оновлення та відродження.

Образ “ дерева життя ” – всесвітній символ. У праукраїнців – вишня, дуб, верба, калина.

Чому саме дерево ( а не назва птахів чи звірів ) входить до цього словосполучення? Інакше кажучи, чим спільні поняття “ дерево ” і “ життя ”? Мовознавець В. В. Колесов з`ясував, що слово “здоровий” ( здоров`я – це життя ) походить від давньої форми su – dorr – o, що дослівно означає, “ із гарного дерева, міцний як дерево, сильний ”. ( Колесов В. В. Мир человека в Слове Древней Руси. – Л ., 1986. – ст.211 ).

Дуб – символ Сонця, дерево життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров`я; цілісності; дужого, гарного парубка.

Вінок із дубового листя символізує силу, міць, гідність. На Україні дуб особлива цінувався за міцну деревину, з якого робили житло, мости, домашне начиння.

Існував добрий звичай – на відзнакку народження хлопчика садити молоденкий дуб.

Жито – символ життя; плодючості; достатку; здоров`я, щястя; символ неперервності роду, духовності українців.

Жито – одна з найдавніших злокових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще із часів Трипільської культури.

Жито було фактично символом усіх етапів жиитя людини. Коли народжувалося немовля, повивальна бабуся посипала житом “ місце ” в хаті.

Молодих посипали зерном, що символізувало побажання достатку, злагоди.

Шлях за домовиною посипали житнім зерном. Це означало побажання, щоб в оселі продовдувалося життя.

Зелений колір – символ природи і молодості; плодючості полів; краси і радості; ствердження життя. В іконах зелений колір означав – учительство, тому Ісуса Христа зображували в одязі зеленого кольору, а також червоного ( страждання ).

Зозуля – символ суму та вдівства; провісниця весни і водночас смерті; туги за життям, минулим; віщування і нерозважливої матері.

У міфологічних легендах праукраїнців цей образ уособлував мотив перетворення жінки в птаху. Ярославна із “ Слова о полку Ігоревім ” прагне зозулею полетіти до свого полоненого чоловіка.

Зоря – символ животворної родючої природи; дівчини – красуні, кохання; доброї душі; нового щасливого життя; світлогодуху; очей Бога.

Коло – символ сонця, неба, символ нескіняенності, вічності, довершеності, досконалості, внутрішньої єдності.

Калина – символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України; батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; символ нескореності та стійкості; українського козацтва.

Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним.

Одним із найважливіших символьних значень палише був “ чиста дівоча врода” ( “ А Дівчина, як калина, личком румяна … ” ). Сильну символіку мала калина у хвилину вічної розлуки з дорогою людиною, її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців.

Кінь – символ сонці і водночас потустороннього світу; циклічного розвитку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуітивного пізнання;

У слов`ян – язичників – символ багацтва, могутності, степу, швидкості; болі; символ вірності, відданості.

Кіт ( кішка ) – символ доброго духу житла; незалежності.

Криниця – символ батківщини, здоров`я, сили, багацтва, святості й чистоти; безсмертя народного духу; високої духовності.

Трикутник – символ тріади, символ святої Тріеці, вогню прагненя досконалості. Його символіка відповідае символіці числа 3. Трикутнк з основою внизу символізуе воду. Два такі трикутники при накладанні один на одного утварюють шестикутну зірку – символ людської душі.

Курка – символ прекрасних материнських якостей.

Ластівка – символ добра ів зла; весни; відродження; щастя; матері, коханої дівчини.

Лебідь – символ краси, вірного кохання, вродливої дівчини; щасливого дитинства.

Лелека – символ поваги до батьків; сімейного благополучча, щастя, любові до рідної землі.

Мак – символ Сонця, зорі, красивої дівчини, безневинно пролитої крові.

Мамай – козак – символ непереможності; величі духу, оптимізму укркїнця; співочої душі народу; мужності та відваги.

Орел – символ відваги, сміливості, гордості, чоловічої краси.

Півень – символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; господарності.

Троянда – символ небесної досконалості; часу і вічності; краси; знотливості; у християнстві – символ раю, небесного божества і водночас страждання.

Хата – символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; юезперервності роду; затишку; святості; добра і надії; материнської любові, захисту і допомоги.

Хрест – символ Дерива Життя; поєднання двох протилежностей; символ розп`яття; перемоги життя над смертю; в слов`ян – язичнеків – поднання двох сил ( вогню і води. Вода тече горизонтально, а вогонь горить вертекально. І при поєднанні цих двох стихій утворюєтся хрест. Він мае надзвичайну властивість – розходитись в безпечність).

Христос Ісус – символ Єдиного Господа, Спасителя; Вічного життя; Воскресіння; звільнення від земних кут. Християнство заклинає людей вірити “ … в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця рожденного перше всіх віків, світло від світла. Бого Істеного…, рожденного, несотворенного, Єдиносущого з Отцем…” (Пошир. Котехизис Православної Церкви Христової. – К., 1992. – ст. 45 ).

Церква – символ вічного Бого; спасіння; радості; любові.

Семантика українських вишитих рушників

Рушник як особливий, високого рівня сакральності предмет, ха­рактерний для багатьох народів, здебільшого слов'янської, балтійської та угро-фінської груп. Українці, які належать до слов'ян, акумулювали в надрах традиційної матеріальної і духовної культур великий масив інформації у тканих та вишитих рушниках і цим ста­новлять значний інтерес для всього світу. Адже орнаменти, символи, знаки, нанесені на рушниках, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там є. А про пла­нетарну та космічну генезу, про створення Людини та інші форми Життя. Ці полотняні криптограми, котрі зуміли зберегти та донести до наших днів українські жінки як хранительки глибокої традиції, містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ. Тому так багато у вишиваних рушниках сюжету з Деревом Життя, що, безперечно, є центральним символом, сповне­ним надзвичайно глибокого змісту. Серед повсюдно поширених і давніх тканих рушників, композиції у різноманітні суцільні та орна­ментальні смуги, чергуючись між собою в кольорах та знаках, пере­дають також знання про те, що Світ неоднорідний, багатоплановий і складний за своїми проявами.


ЗНАЧЕННЯ РУШНИКІВ У ДУХОВНІЙ ТА МАТЕРІАЛЬНІЙ КУЛЬТУРАХ

Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував усе життя українця. На чистий білий рушник або лише полотно, котре називали криж-мо, приймали підчас пологів дитину. Це символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди в наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Як і у випадку з крижмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортали в саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги в зоряних світах.

Рушники незамінні під час календарно-обрядового річного циклу в різних роботах, святах, обрядах. Ще задовго до християнських часів люди розвішували ткані та вишиті рушники у священних гаях та дібровах, де відбувалося їхнє спілкування з Творцем (адже вся Природа — його творіння, і в кожній живій і "неживій" формі Він перебуває). Вони були своєрідними медіаторами, тобто посередниками між Богом і Людиною. Ті коди, ключі, що їх наносили на рушники, завдяки лініям та кольорам, допомагали людям спілкуватися зі світом невидимим, населеним різноманітними духами. Ці духи, що належать до чотирьох стихій — Вогню, Повітря, Землі і Води, сукупно будують усі живі форми, в тому числі і людину як фізичну істоту. Тому інформація про це була відома предкам, і вони спілкувалися з духами, приваблюючи світлих або "добрих" для життя і відлякуючи "злих".

Філософ і математик Платон вважав, що Бог діє за геометричними лініями. І справді, орнаменти на рушниках, так само як і на одязі, структурували навколишній простір у бажаний, комфортний для життя стан. Тільки в першому випадку вони структурували простір помешкання чи того середовища у природі, де знаходився рушник, а в другому — простір довкола людини або її ауру. Ми часто кажемо "атмосфера дому". Вона може бути тепла, приязна, а може бути холодна, чужа. От власне рушники і робили цю атмосферу теплою, насиченою невидимими, але такими необхідними флюїдами.

Рушники використовували, враховуючи їх велику силу, магію, чи, висловлюючись сучасною мовою, дію, в різноманітних життєвих ситуаціях. Скільки оспівано в піснях сюжет, коли мати дає синові в далеку дорогу рушник. Син міг виїжджати на війну, це щоразу становило загрозу його життю. І мати, вишиваючи, вкладала в свою молитву прохання про здоров'я, безпеку та щасливе повернення сина додому. Але уявіть собі, що синові належало зібратися за день-два. То якої пишності могло бути те шитво? Ясна річ, давні рушники XVII — XVIII століть, які знаходимо в музейних зібраннях, свідчать про те, що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший виступала його сакральна, ритуальна функція. Тобто, важливо було передусім відтворити певну символіку, орнамент, дотримуючись також відповідних умов. Яких саме, скажемо про це нижче.

Уже в XIX сторіччі, коли починається руйнація світогляду та світосприйняття, коли цивілізація почала наступати з усіма "благами", спрощуючи не в кращий бік життя людини, те позначилось і на рушниках. Вони ставали дедалі пишнішими, вишиття заповнювало весь простір полотна, аж поки взагалі сталася підміна давніх сюжетів новітніми, чужими — натуралістичними зображеннями квітів, вишитих хрестиком барокових форм, їх науковці в багатьох країнах одностайно визначають як "брокарівські".

Але повернімося до "золотого віку" українських рушників. З того, що вдалося зафіксувати етнологам упродовж другої половини XIX та всього XX століття, вимальовується панорама широкого застосування рушників, окрім вище згаданих обрядів. Відомі "обиденні" рушники, які ткали, вишивали за одну ніч — від заходу до сходу Сонця. їх виготовляли жінки з нагоди багатьох проблем в родині, сільській общині тощо. Це могла бути хвороба когось із родичів, кого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали. Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували на війні (так само під час епідемій, різних хвороб як у людей, так і у домашніх тварин). Зазвичай, його робили в одній хаті, куди збиралось непарне число ткаль. За всю ніч вони не промовляли жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку подумки кожна жінка вирішувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, творили такий рушник унікальним за силою впливу.

Відомі рушники до першого вигону худоби на пасовище, до весняного свята Юрія. їх дарували пастухам і називали "юріївськими", або скотарськими. Рушники — обереги під час закладання хати та польових робіт.

Вишивали також поминальні рушники. Вони задіяні в обряді кілька разів на рік, у поминальні дні. Відчиняли вікно і один кінець вивішували надвір, а другий — всередину хати. На середній, не зашитій, частині ставили запалену свічку, воду та хліб. Так нащадки шанували своїх померлих предків, родичів, запрошуючи через рушник (дорогу) завітати до хати.

Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, вони виконували роль тих-таки святих образів. Із запровадженням християнства вони не зникли, а почали співіснувати разом із іконами, слугуючи для них прикрасою. Напевно, відтоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.

Про те, що рушник — річ свята, ще відносно недавно знали люди. Одна з сучасних дослідниць народної матеріальної культури Тамара Приходченко зафіксувала на Південному Поділлі (в межах сучасної Одеської області) таку розповідь. За часів колективізації, коли більшовики знущались над роботящими родинами, одна з сімей підпала на виселення до Сибіру. Причому не дозволили взяти з собою ніякого інструменту, запасу їжі, а наказали їхати, зібравшись за 10 хвилин. Тоді найстарша жінка в родині — бабуся взяла з покуті найдавнішого рушника і, молячись, тричі за сонцем обійшла з ним навколо всіх членів родини, котрі навколішки поставали на подвір'ї. Вона молилась, щоб родина неушкодженою повернулась назад після лихоліття на свою рідну землю. Родина вижила, ніхто, крім стареньких дідуся і бабуні, не помер на чужині, і всі повернулися на родове місце. Цей рушник Т. Приходченко бачила на власні очі і відзначила, як дорожать ним нащадки.

Якнайкраще, найширше служив рушник у весільному обряді. Етнолог Софія Терещенко зафіксувала на початку XX ст. на Звенигородщині (Черкаська обл.) за час весілля використання рушників біля 20 разів. Весілля — це свято, до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина, маючи вдосталь часу, наперед вишивала для цього посаг. Тому саме весільних рушників, що представлені по музейних збірках, кількісно найбільше, і вони найбагатше вишиті. На жаль, у минулому етнологи мало звертали уваги на семантику рушника в певному ритуалі під час весілля. Знову ж таки через те, що йому начебто відводили роль прикраси.

Найбагатшу культуру вишиваних рушників бачимо на Середній Наддніпрянщині — регіоні, який з різних точок зору справедливо називають серцем України. Про чисельність їх у кожній родині красномовно свідчить народна весільна пісня:

У коморі сволок,

Там рушничків сорок.

Та підіте принесіте,

Бояр прикрасіте.

Хоч не точно стільки вишивали, але лічили їх не одиницями, а десятками. Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. Передусім — це прядіння ниток та ткання полотна. Рушник був святою річчю, і до нього ставились із надзвичайно високою повагою. Для вишивання брали найкраще, найтонше, найбіліше, найкращої якості полотно, купували дуже дорогі червоні нитки. Ми бачимо на старих полтавських, київських, чернігівських рушниках багатство червоного кольору, в той час, як у вишитті сорочок, наприклад, червоних ниток набагато менше.

Головні елементи геометричного орнаменту

Рушникова вишивка незалежно від виду орнаменту, саме «в ряд» вибудовує більшість знаків своєї орнаментальної системи. Та найперше «в ряд» шиються початкові геометричні знаки, викликаючи аналогії з ідеями пізнання вимірів часу і простору, розвитку і руху. Спробуємо прослідкувати, як інші геометричні знаки відтворюються в рушниковій вишивці Середнього Подніпров'я. Звернемо увагу на їх розміщення, певні техніки виконання і сутність значень, пов'язаних з ними. В одних випадках геометричні знаки мають лише декоративний характер, в інших — ще й ритуальне навантаження. Оскільки рушник і вишивка на ньому належать до обрядових речей, то розглядатимемо знаки з урахуванням саме цієї їх сутності.

КРАПКА. Ця невеличка цяточка існує в рушниковому орнаменті у найнесподіваніших поєднаннях з іншими орнаментальними знаками. Вона ставиться у центрі розеток, від неї відходять промені хрестів, її бачимо в овалах, колах, у ромбах і кутах, у перетинах ліній, фактично у всіх видах вишиваних орнаментів, виконаних у найрізноманітніших техніках. Як декоративна деталь оформлення рослинних шевронів, крапка особливо часто використовується на бічних горизонталях і вертикалях «чернецьких» рушників. Там вона досить значних розмірів, часом різноколірна серед загалом чорно-червоної чи лише червоної гами вишивки. Інші версії знаку є способом окреслення рушникових сюжетів, створюють своєрідні рамки, в яких ці сюжети існують. З крапок створюються також обриси складних геометричних конструкцій. Поставлені у певному порядку, крапки ніби дозволяють глядачеві домислити всю фігуру, подумки провівши по них пряму чи звивисту лінію. Особливо цікаво читається семантика знаку на рушниковому малюнку з села Лисянка на Черкащині. Тут крапки розміщені так, що із їх поєднань вибудовується квадрат, вертикально поставлений на один із кутів, поруч вишито ромб, перекреслений навпіл горизонтальною лінією. Ромб, обрамлений косими лініями, поруч з якими нашито знак, за яким археологи пропонують бачити втілення поняття про засіяне поле. Всі перелічені знаки вибудовані у горизонтальний ряд, вишивка виконана у коричнево-жовтих тонах (інтерпретація безколірних чи золотних «житніх» ниток, у поєднаннях техніки стебнівки й мережки. Само собою, це вже свідчить про належність вишивки до традицій, що передують захопленню майстрами чорно-червоною гамою і хрестиковим шиттям. Знаки з лисянського рушника відповідають тим, що їх бачимо серед інших геометричних знаків із народних календарів-су-дин, прочитаних Б.О.Рибаковим як «календарні черти і резі». Останні існували на території Середньодніпров'я задовго до Київської Русі.

РОМБ — паралелограм з рівними сторонами чи не найбільш популярний знак геометричної вишивки Середньодніпрянщини. Його можна побачити на численних зразках доісторичного гончарства, на виробах з каменю, кісток тварин, на прадавньому металі, звідки він і перейшов у шиття. Вшанування ромбу на Середньодніпрянщині можна датувати останньою чвертю кам'яного віку, бо саме тоді, у верхньому палеоліті, прадавні митці почали використовувати цей знак як символ ма-монта-блага, відтворюючи його у традиційному ромбо-меандровому орнаменті. На цій території ромб відтворений з деталей прикрас побутових і культовивих споруд, речей, знайдених при археологічних роботах в с. Мізин, Чернігівської і Межиріч, Черкаської областей, на Київщині, Полтавщині, звідки ромб і прийшов у студії з первісного мистецтва всього світу. Відомий з початків людської цивілізації знак наповнив собою види мистецтва різних часів, різних культурних контекстів. Подніпрянський ромб має не лише широкий ареал побутування, а й різні мистецькі інтерпретації, що стосуються як технік його виконання, так і розмірів знаку. Ромб характерний різноманіттям способів взаємодії з орнаментальними мотивами інших видів узорів, характеризується найнесподіванішим переосмисленням його архаїчної форми.

Отже, живучість ромбічного орнаменту та його початкова символіка підтверджується й рушниковим орнаментом Середньодніпров'я. Навіть хрестикова вишивка останнього десятиліття не цурається цього магічного узору, вміщуючи його серед розмаїття рослинних різнокольорових завитків, гілочок, пагінців. Широкі поперечні смуги ромбів чітко виділяються і ніби відгороджуються від рослинних узорів. Єдине — що їх об'єднує, — різнокольорова вишивка та хрестикова техніка.

ПРЯМОКУТНИКИ і КВАДРАТИ на рушниках у своєму традиційному вигляді нерідко шиються без наповнення іншими знаками. «Порожні» квадрати і прямокутники вибудовуються у ряди, оточені горизонтальними лініями. Часом знаки дуже зменшені, розділені вертикальними рисочками, волютками чи сигмами, в кольорі — почергово червоні і чорні. Як окремі деталі, прямокутники дуже цікаво використовуються художницями сіл Золотоніського району Черкащини. Характерним у цьому відношенні є узор рушника з с. Бубнівська Слобідка. На ньому невеличкими прямокутниками оточений подвійний ромб. Власне прямокутники також подвійні, бо в їх центрі нашиті зовсім мініатюрні відповідні знаки. Прямокутниками декоруються фантастичні двоповерхові хатки, вишиті на цьому ж рушникові. Певне, у такий спосіб імітуються вікна «хаток». Взагалі геометричний орнамент рушника настільки незвичайний, що має послужити основою для подальшого ґрунтовного наукового осмислення майбутніми дослідниками рушникового мистецтва.

Поширеним методом вишиваної інтерпретації квадрату є «встановлення» його на один із кутів. На деяких рушникових узорах квадрати складаються з плахтових рушникових рядів: червоні і чорні квадратики, чергуючись, створюють враження рухливості, змінності узору, хоч і побудованого з однакових знаків. Середньодніпрянські вишивальниці всіляко маніпулюють квадратом: ставлять його в центрі дванадцятикутників, восьмикутників, хрестів, оточують квадратиками інші геометричні знаки, роблять квадрат основою для розміщення на ньому ромбів, вписують його у знак кола та у хрести. Дуже цікавою є інтерпретація квадрату на рушникові з с.Зорівка, Золотоніського району Черкащини. Його власниця, 80-річна Пріська Олексіївна Зоря отримала рушник у спадок від прабаби, що жила «ще за Шевченка». На зорівському рушникові квадрати вибудувані в ряди. У кожен знак вшиті дванадцятикутники й хрести, почергово червоного і чорного кольору, над квадратами — червоні тризуби.

3 селища Маньківка (власниця й вишивальниця Бобченко Н.С., 78 р.) маємо шитий гладдю і стебнівкою рушник, на якому з квадратиків вибудувані крупні ромби. Між квадратиками вставлені геометричні «ялинки», що нагадують своїх палеолітичних попередників — кути, з'єднані вертикальними лініями. Звертає на себе увагу факт використання квадрату в зображенні чотирипелюсткових квіточок, мотиву відомого й знаного вишивальницями всіх Середньодніпрянських областей. Поруч з цим є варіанти орнаментів, де відбувається заміна квітки на квадрат, поставлений на один із кутів. Такі «квадратні» квітки нашиваються серед рослинних пагінців, виділяючись на їх фоні графічною квіткою — свідченням високого примітиву у стилізації, художньому осмисленні рослинного світу.

КОЛО також належить до початкових знаків геометричного орнаменту. З ним пов'язані не лише рушникові візерунки, а й саме існування рушника в різних обрядових діях. Як деталь хатнього інтер'єру, рушник звично висить на стіні у формі кута, рідше — прямокутного меандрового рапорту. Коли ж його знімають зі стіни чи беруть зі скрині, то з ним відбуваються змісто-формові метаморфози, продиктовані ритуальними діями вертіння, в'язання. Так, в рушник загортають — зав'язують новонароджених, ним пов'язують руки весільним старостам і зв'язують руки молодим, рушник в'яжуть на надмогильні хрести, під час купальських свят пов'язують дерева, на обжинках — в'яжуть, підперізують снопи-іменинники тощо. Вертіння є фактично динамічним визначенням сутності кола в ритуалах, спрямованих на його утворення: імітуючи сонячне коло, крутяться дівчата-українки у веснянкових, купальських хороводах, «кругом, кругом, понад зеленим лугом» йдуть женці, закликаючи на допомогу сонце, таке необхідне під час жнив і т.ін. Отже, обрядові дії людей перегукуються з обрядовим використанням рушника, а на підсилення ритуального звучання «кругової» ходи та дій спрямовані і рушникові орнаментальні кола.

СИГМУ як знак, відомий світовому мистецтвознавству, в сучасних дослідженнях української вишивки іноді чомусь не зовсім зграбно називають «есовидним зображенням».Знак справді відтворює латинську літеру «5», та виглядає швидше схожим на подвійну спіраль, що складається з двох симетричних волют. Цей дуже давній знак, що сягає витоків орнаментальної культури людства, в рушникових узорах шиється як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні. Вертикальні сигми в рушниках — це часом лише одиничні знаки, усамітненість яких підкреслюється він-коподібними формами рослинного орнаменту. Такі вишивки об'єднуються певними, досить складними ідеями, що виникли ще в первісному суспільстві і є досить незрозумілими для сучасності. Згідно з законами фонетичного символізму, сигмами могли позначатися певні звуки, пов'язані з життям природи, приміром свист вітру, шум води, сичання змії. Симетричні закінчення сигм своїми круговими вигинами можуть передавати особливості первісного бачення обрисів горизонту, з'єднання неба і землі, відтворювати образи місяця, зірок, колоподібних знаків води — озер, криниць, загалом якоїсь нерозривності взаємозалежних природних (земних і космічних) явищ. Дуже цікавими є рушникові графічні сигми. Як правило, вони шиються поперемінно з восьмикутниками в ряд, один знак за іншим, і при цьому не зливаються між собою. Коли подумки накласти такі зображення одне на одне, вибудовується традиційна свастика, специфічний прадавній загальнопланетний знак.

Є ряд варіантів вишивок, де сигми складаються у довгі горизонтальні ряди. У такому ряді може бути від семи до дев'яти м'яко заокруглених знаків, вишитих у контрастному в порівнянні і загальним кольоровим фоном тоні.

СПІРАЛЬ (лат. spiralis від sріга «завиток») звичайно визначається як художній мотив, що складається з кривої, яка має півкола або кола, що поступово збільшуються у діаметрі. У подвійної спіралі дві криві з'єднуються у центрі, біжуча спіраль — ряд пов'язаних між собою спіралей. Знак є одним з історичних мотивів символізму орнаментального мистецтва всього світу, при цьому його «прочитання»досить неоднозначне. Деякі дослідники часом відмовляють спіралі в будь-якому символічному значенні. Б.І. Ривкін, приміром, описуючи одну із прадавніх критських ваз початку 2 тис. до нашої ери (з числа так званих «ваз Камарес») зазначає, що «чудовий зразок цієї кераміки — високу судину з Феста (близько 1800 р. до н.е.), оточують три ряди спіралей, виконаних білою і золотистожовтою фарбою на темно-блакитному фоні. Цей площинний орнамент добре відповідає завданню декоративного прикрашання вази».

ПЛЕТІНКА. На рушниках є безліч знаків, що мають вигляд вузлів, стрічок, сіток. Так відлунюється в рушниковій вишивці мотив плетінки, характерний також для давньохристиянського та ісламського мистецтва. Вважається, що плетінка почала виходити з українського орнаментального мистецтва ще в часи Київської Русі. Але такі висновки заперечуються не лише рушниковими традиціями. Плетінку можна зустріти як улюблений середньовічний мотив у книжковій мініатюрі, побачити серед прикрас храмів, на витворах українського художнього фарфору ХІХ-ХХ ст. Традиційно використовується плетінка й у писанкарстві, при художній обробці дерева й металу останніх століть. Як на нас, життя цьому геометричному знакові дало ткацтво, з якого, певне, й розпочинається історія плетінки. Як і в символіці спіралевидних форм, тут відчувається відгомін обрядових рухів людини. Це підтверджують хоча б ритуальні хороводні плетінки у веснянках «Мости», «Ворітця», «Король», «Царенко», «Жона» та інші, головним елементом яких є переплетені руки виконавців.

На рушниках плетінка зустрічається рідко, але все ж вишивається навіть у чистому вигляді ще наприкінці XIX та на початку XX ст. Згадкою про знак є лінійно-стрічкові елементи, які продовжують існувати у рушниковій вишивці й дотепер.


СЕМАНТИКА КОЛЬОРІВ

Включно до початку XX сторіччя ті регіони України, де побутували вишиті рушники, донесли до нас кольорову гаму, яка була характерна упродовж тривалого відтинку історії. Очевидно, ця палітра також збереглась завдяки традиції.

За кольорами рушники можна поділити на декілька груп. У деяких музеях, наприклад у Полтавському краєзнавчому, їх навіть систематизовано за кольоровою гамою вишиття. Але перш, ніж братися до такої характеристики, згадаємо, що палітра веселки, яка складається з семи основних кольорів, утворюється в результаті розкладу, дисперсії білого світла. Ця палітра розташовується між чорним та білим, який, власне, є сумішшю кольорів. Чорний та білий — це кольори тих-таки схем ідей або матриць, за якими Творець побудував Світ. Тому вишиття білими та чорними нитками на білому полотні, котре поширене по всій Україні, належить до найдавніших. Інформація, записана у білих та чорних орнаментах, без перебільшення, стосується найвищих планів Буття. Ці два кольори дуже часто поодинці і разом символізують Життя і Смерть. Тому їх бачимо в рушниках на смерть, а також у поминальних та рушниках на піст. Біле світло є іпостассю Бога-Отця, а золоте — Богородиці. На Поділлі поширені вишивки білими та жовтими (пшеничного кольору) нитками, а дорожчі зразки — білими та золотими нитками. Цей колорит, як і квітка ромашка або яйце з білком і жовтком несуть у собі символічне, сакральне поєднання батьківської та материнської енергій. Очевидно, саме тому білий — це колір сили, адже він містить усі кольори. Поширений вислів — "білий світ". Білі вишивки не розраховані на чуттєві враження, а скоріше для розуму, роздумів, для духовних потреб. Вони сприймаються вищими духовними центрами (чакрами) людини. Біле випромінює силу, енергію. Тому в білому житлі, в білому одязі людина швидко відпочиває, відновлює сили. Якщо йти в людне місце, то добре одягатись у біле вбрання, оскільки воно активно захищає.

Чорний колір як антипод білого, навпаки — вбирає в себе енергію, інформацію. Старші люди, хранителі мудрості, носили чорноколірні вишивки, тобто утримували в собі інформацію. Тому чорний колір не лише колір смерті. Поділля — регіон України, який демонструє активне використання чорного в побуті та вишитті сорочок. Цікаво, що весільні сорочки в багатьох районах вишивали чисто чорними узорами низзю. Чорний — це також колір землі, багатства, урочистості. Недарма він так поширений у святковому вбранні, в дорогих тканинах. Чорний колір ще називають контактерським.

Сенситивні люди, які наділені яснобаченням, яснослуханням, можуть приймати інформацію з високих планів, записуючи її лише чорним чорнилом. Тому й узори в чорному кольорі можна назвати також контактерськими. Однак, поєднання чорного з білим використовується більше в тканих рушниках, ніж у вишитих. Можливо через те, що чорно-білі вишиті рушники, як і чорно-білі писанки, так широко задіяні в поховально-поминальній обрядовості, зникли через постійну потребу в ужитку й, разом із тим, із втратою традиції, замінилися іншими рушниками.

Найпоширенішу групу становлять рушники, вишиті виключно червоними нитками. Це характерно для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Слобожанщини, Полісся. Червоний колір, як найбагатший, найкрасивіший, притаманний для всіх народів світу. Його використання в одязі, особливо дитячому, юнацькому, весільному та в ритуальних тканинах надзвичайно широке. Через те, що у регіонах Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини вишивали червоні рушники для весільного обряду, а також використовували в побуті після весілля, вони й становлять основу багатьох музейних зібрань.

Червоний, як і білий, є сильним, найбільш активним, порівняно з іншими кольорами. Він випромінює енергію і через те незамінний у весільних рушниках. Його функція як сильного імпульсу у весільній ініціації і, разом із тим, кольору, що захищає, просто неперевершена. Весільні рушники і вбрання найбагатші на червоний колір і найкраще оздоблені. Це пояснюється і тим, що до весілля є достатньо часу для підготовки, тоді як, "смерть і родини не знають години". Весілля — це кульмінаційна точка життя, тож обряд, що тривав, як правило, тиждень, мав бути належним чином підготовлений та обставлений із різних міркувань.

Зараз досить популярним у світі стало китайське стародавнє мистецтво облаштовувати дім, яке називається фен-шуй. У ньому для червоного кольору відводять почесне місце. В житлі розвішують червоні ліхтарики, червоні китиці з дзвониками для того, щоб привабити життєдайну енергію ци. В українців цю роль у хаті завжди відігравали рушники. Вони створювали той неповторний настрій, колорит і наповнювали собою простір помешкання, насичували його атмосферу, захищали її від дисгармонії.

Досить широко представлено вишиття в рушниках червоними та синіми і червоними та чорними нитками. Така двоколірність характерна з прадавніх часів. Хоча правильніше сказати — триколірність, адже треба завжди враховувати білий колір полотна. Червоно-синя гама символізує ніби поєднання активного гарячого чоловічого червоного кольору з пасивним холодним жіночим синім. У рушниках Наддніпрянщини, Слобожанщини синій колір поряд із червоним бачимо значно рідше. Хоча відомі рушники, вишиті суцільно синім ("пісним") кольором. Їх ивішували в піст поряд із білими або й поєднували в одному узорі сині та білі нитки. Пісним також є поєднання синього з чорним. Синій барвник добували з індигоносних рослин у тропіках. Його здавна завозили на терени України. Проте на Правобережній Україні, особливо на Поділлі, червоний і синій поєднуються в орнаменті у цілковитій рівновазі. Якщо йде ритм мотивів чи геометричного стрічкового орнаменту, то червоний чергується з синім напереміну. Навіть кінці рушника виходять врівноваженими. Якщо на них вишито, скажімо, по 9 мотивів, то один кінець буде мати 5 мотивів червоних, а 4 — синіх, а другий кінець рушника з такою ж точністю, тільки навпаки.

Вишивання червоними і чорними на білому, безперечно, в багатьох викликає асоціацію з класичними, хрестоматійними зразками українського шитва. Ці кольори називають ще трипільськими. Хоча їхнє поєднання старе як Світ. Це гармонія двох сильних кольорів божественної графіки — білого і чорного з не менш сильним, пульсуючим червоним, що утверджує Життя. Червоне і чорне — це не тільки любов і журба, за висловом українського поета. Це також, як і червоне та синє, — поєднання активного і пасивного. Хоча, як не дивно, ці кольори стоять у палітрі поруч — червоний сусідить з чорним. Треба також мати на увазі, що з часом у багатьох червоно-синіх орнаментах синій колір було замінено на чорний.

Окремо у вишитті рушників стоїть жовтий колір. Суцільно ним рушників не вишивали, але як компонент, він досить символічно, а за естетикою — виразно поєднується з іншими кольорами. Жовтий із синім — прадавнє поєднання кольорів, що стало для українців символом державності. Але, окрім поверхневої символіки про жито і пшеницю, заслуговує на увагу, як на мою думку, давніше окультне тлумачення жовтого, як небесного вогню — Сонця, Небесного Царства і синього, блакитного — як води, потойбіччя. Зрештою, правильне їх розташування на прапорі України повинно було б бути таке — вгорі жовтий колір, знизу — синій.

Поєднання червоного, чорного і жовтого кольорів поширене на рушниках переважно Правобережжя — Черкащини, Київщини, Поділля. Жовтий символізує Божественну Мудрість — якість, яку людина набуває внаслідок багатьох втілень на Землі. Мудрість — це гармонійний сплав Знання, Волі і Любові. Жовтий колір може також у вишитті замінювати золотий. Широке використання золотих ниток колись було неможливе і через дорожнечу, і через складність їх виготовлення.

Окрім розглянутих вище конкретних кольорів, які становлять основу більшості вишивок України, в тому числі й рушників, є багато варіантів вживання ниток, фарбованих у різноманітній рослинній сировині. Це тепла гама від світло-жовтих, вохристих до темно-коричневих тонів, сіра гама — від сіро-блакитного (фарбування "куницями") до темно-сірого і чорного, різні відтінки зелених і зелено-коричневих тощо. Якраз поліхромні вишиті рушники здавна були характерними для Правобережної України, зокрема Поділля. До речі, колорит Поділля та й орнаментика також дуже перегукуються з віддаленими теренами світу — індіанцями Америки, Індонезією та деякими іншими. На цих землях для вишивання брали вовняні нитки, які набагато краще фарбуються і утримують барвники, ніж нитки з рослинних волокон. Починаючи з XIX сторіччя, коли було відкрито анілінові барвники, розширюється спектр кольорів у рушниках. Однак це використання, яке дало змогу зробити яскравішими вишивки, стало причиною занепаду як з точки зору сакральної, так і декоративної також. У світі зараз знову повертаються до натуральних барвників, які є екологічно чистими, естетично привабливими і енергетично не порівнюваними з хімічним фарбуванням.


Рослинний орнамент

Проаналізуємо окремі варіанти рослинного орнаменту та зупинимось на розгляді сутності вишиваних рослинних символів.

Дерево. Образу дерева, як одній з найбільш значущих фігур світової обрядової системи, цілком заслужену увагу приділив відомий англійський релігієзнавець і етнограф Дж. Фрезер. Його праця «Золота гілка» (М., 1980) — справжній гімн дереву. Вивчаючи звичаї, пов'язані з культовим ставленням людей до рослинності, вчений підкреслює виключно широку розповсюдженість фітоморфних обрядових образів у язичницькій Європі.

Вишивка також зберігає подібні мотиви, і, разом з тим, вишивані образи дерев України ХІХ-ХХ ст. часом вражають зрілим філософським наповненням, далеким від первісно-анімістичної символіки. На рушниках дерево існує в своєму початковому графічному вираженні — у вигляді хреста, вишивається з листям і в безлистому вигляді, відтворюється у пірамідальних формах. Вишивані дерева розгортаються в орнаментальні ряди, творяться як одиничні та парні зображення, великі й дрібні стилізації. У переважній більшості варіантів зображень дерева інтерпретуються не якісь певні його види, а відтворюються синтезовані народною уявою погляди на дерево як сповнену таємниць незвичайну частку оточуючого світу. Рушникове Дерево — це своєрідне художнє узагальнення, підсумок довготривалих спостережень, роздумів, різнобічної оцінки явища. Саме дерево для народних митців є показником ступеню незвичайності існування людини і природи.

У Середньому Подніпров'ї поширеним мотивом є вишивані дерева, на яких фантастично зображені всі життєві елементи — від коріння до верхі­вок, від квітів до плодів. Одночасність існування рослин з різних часових вимірів — диво, запрограмоване необхідністю якогось заклику, уславлення чогось, що має зрозуміти кожен, хто споглядає вишивку. Призначення таких рослинних мотивів виявляється у прагненні викликати в інших думки і почуття, які народні митці вважали найважливішими. Народна вишивка ніби пропонує осягнути найскладніше — смисл людського життя, локалізований зверненням до відповідника людини — дерева. Дерево і людина об'єднані символічно відтвореними у вишивці процесами зародження, розвитку і кульмінацією — дозріванням, зрілістю.

Вишивані образи дерев передані у кількох варіантах. Дерево життя у більшості випадків не має оточення, яке дозволило б двозначне трактування його символіки. Навпаки, ідея життя, його повноти підкреслюється чарівністю рослинних-таки деталей: галузок, квітів, листя.

Крім образу дерева, середньодніпрянський орнамент постійно використовує окремі рослинні деталі — як частини декоративного оформлення певних композицій і як самостійні орнаментальні чинники. Зупинимося на їх розглядь

Коріння. У переважній більшості вишивок коріння дерев повністю відсутнє. Замість нього вишиваються горизонтальні лінії, з яких ніби виростають ряди деревних рапортів. Інколи такі «земні горизонти» замінюються квадратами і ромбами, хрещатий орнамент яких, складаючись з крапок і рисок, є свідченням зображувальної системи далеких першохліборобських часів і може читатись як знак засіяного поля. Немає потреби доводити належність лінійних елементів і геометричних фігур до епохи зародження орнаментальної культури. Символіка таких узорів досліджена широко і однозначно читається у різних народів Європи.

Дерево, коріння якого є ніби невід'ємною часткою всього хліборобського лану, може бути «посаджене» вишивальницями з тією ж ритуальною метою, на досягнення якої спрямовані й рослинні обрядові дії, описані в численних етнографічних дослідженнях. Як відомо, смисл таких обрядів полягає у прагненні взяти силу оточуючої природи, зокрема й рослинності, а в даному випадку — дерева, і передати її хліборобським ланам. До таких обрядів належать численні традиції Вербної, Зеленої неділі, Купальських свят. Цікаво, що саме дерева, які ростуть на вишиваних «ланах» часто мають антропоморфний вигляд, змушуючи згадати звичаї обрядових метаморфоз, суть яких полягає у ритуальному рядженні людини в зелень певного виду дерев. Це стосується звичаїв і календарних обходів дворів на чолі з Кустом, Тополею, Явором, які на Україні несли ідею заклинання врожаю. Рушниковий орнамент фіксує, так би мовити, зворотний спосіб: рослина переряджується вишивальницями в людину. Коли згадати традицію обов'язкового вишивання рушників до Трійці, то смисл відповідної символіки подібних зразків обрядової вишивки стає досить прозорим.

Вазон. Існує чимало варіантів вишивок, де коріння дерев замінене вазонами. Правда, серед них є твори, в яких від вазона все ж таки відгалужуються дві, три спрямовані донизу гілки, які можна назвати натяком на коріння.

Г.С.Маслова висловлює припущення: певно, вазон іноді осмислювався як дерево. Це підтверджує один з написів на костромській вишивці, де зображено кошик з квітами — «розлога тополя». Подніпрянська вишивка чітко розмежовує вазони з деревами і вазони типу кошиків з квітами, пучечками квітів і трав, та величезні вазони, наповнені неендемічними для України трояндами. З середньодніпрянських вазонів піднімаються справжні гіллясті дерева з парносиметричними гілками, всіяними казковими квітами, листям, плодами. Варіантів таких вишивок значна кількість, зокрема на Черкащині так вишивають в Чигиринському, Золотоніському районах. У переважній більшості вазони, з яких ростуть дерева, ледь помічені вишивкою, настільки вони мізерні у порівнянні з великими, або й величезними вазонами з квітковим чи листяним наповненням. Останні відомі вишивальницям всіх українських регіонів, повторюються у різних техніках, існують у традиційних біло-чорно-червоній і поліхромній гамах.

Цікаві основи для вишиваних вазонів з квітами, плодами, листям. Вони часом настільки складної і прекрасної форми, що їх архетипи слід шукати не в традиціях початкового гончарства, а в часах більш пізнього розвитку народної культури України.

Кора. Чітко вимальовані на рушниках стовбури дерев, вишиті переважно червоним кольором, часто прикрашаються біло-червоними та чорно-червоними «крапками й тире», різноманітними меандрово-шевроновими зигзагами. Так виявляється увага вишивальниць до кори дерев.

Вишивані птахи «обцокочують» не лише стовбур, а часом злітають до верхівок дерев, зависають над ними, тримаючи в дзьобиках червоні ягідки. Сповнені високої поезії колядки оповідають про Діву Марію, що «позбирала золоту кору» у поділ своєї святкової різдвяної сукні, чи «красную панну», яка віддала кору золотареві на перстень та чару.

Як і в зимових величаннях у вишивці засобами звертання до фантастичних образів уславлюються Світові Дерева — символи Різдва світу, вкриті незвичайною, казково прикрашеною корою.

Гілка та стебло. Спостерігаємо цікаву закономірність: гілки і стеблини у вишивках майже ніколи не повторюють одна одну за формою. Як правило, гілка вишивається у вигляді чіткої, переважно косо поставленої до стовбура, або ж у вигляді теж рівної, але опущеної донизу лінії. Догори теж піднімаються лише прямі або дугасті гілки. Звивистих ліній гілок дерев вишивальниці не дозволяють собі зображувати. Стеблини — навпаки, ніколи не шиються у вигляді прямих ліній, У вертикальному чи горизонтальному вигляді стебла завжди звивисті, передані у формі шевронів, рідше — меандрів.

Колоски. Рушниковий орнамент досить часто користується зображенням колоска як складової частини квіткових стеблин, гірлянд з віщими птахами — журавлями, включає колосок до складу букетів, пучечків, вінчає колосками зоо- і антропоморфні композиції. Досить широко використовують майстрині графічні форми колосків. Такі вишивки нагадують, з одного боку, «верхньопалеолітичні ялинки» з трикутників вершинами донизу, з іншого — прикраси на сакральному посуді часів Трипільської хліборобської культури.

Колоскова рушникова графіка перегукується з календарними знаками Ле-песівської чаші для новорічних гадань полянських часів, дослідженої Б.О.Рибаковим. Як вже згадувалося, ярма для волів на Подніпров'ї самі по собі є незвичайними ритуальними предметами із зображеннями Волоса — бога тварин і багатства у вигляді голів ящурів. Вкриті знаками плодоріддя, вони вражають численними графічними зображеннями колосків.

Колосками вкриті також різні побутові вироби з дерева: держачки ложок, рублів, колеса прядок, деталі ткацьких верстатів. Ця своєрідна форма проникає і в інші рушникові «висловлювання» про колосок. Так, коли подивитися на рушникові квіткові букети, то колоски в них не губляться серед інших образів, а ніби очолюють їх, піднімаючись дороги з квіткового та листяного світу. Цим підкреслюється думка про цінність хліба — колоска, його особливе значення і для вишивальниць, і для кожного, хто споглядає вишивку.

Вінок. Залежно від того, є значення рослинного символу головним чи другорядним, він займає на рушниковому просторі певне, чітко визначене місце. Це стосується і одного з найпоширеніших символів — вінка. Для нього у рушниковому орнаменті визначене постійне місце — угорі будь-якої композиції.

Про символічне значення вінка говорить народне мудрослів'я: «Кінець — ділу вінець». Розставивши знаки інакше, можна прочитати й так: «Кінець ділу — вінець».

Рушникові вінці компонуються з найрізноманітніших рослинних елементів — галузок, листя, квітів, плодів та з їх поєднань. Незвичайність символу стверджується його самостійністю та наповненнями, коли вінок оточує якийсь інший знак, взятий з арсеналу інших видів орнаменту, або сам подається в найрізноманітнішому обрамленні. Оскільки вінок є відомим знаком — оберегом, одним з найголовніших, то таким чином підкреслюється важливість знаку, який, на думку майстринь, треба було особливо берегти. Є ряд вишиваних варіантів, композиція яких зводиться до зображення вінка у вінкові. Більший вінок оточує менший, з усіх сторін обмежуючи навколо нього рушниковий простір. Семантика подібного орнаменту стає зрозумілою з урахуванням потрійної сутності символів: рушник — оберіг оповідає про вінок- оберіг, що має захищати вінок-оберіг.