Уфойє народного дому розгорнуті виставки : української вишивки

Вид материалаДокументы

Содержание


У виконанні хору і всіх присутніх звучить Державний Гімн України.
Звучить пісня «Родимий краю», сл. С. Мидловського, муз. В. Матюка
У супроводі гри на бандурі виконуються пісні
Хор виконує пісні на слова Тараса Шевченка
Хор виконує патріотичні пісні, які до написання Гімну
Історія мого заслання
Дисертацію на цю тему я написав і 18-го Листопада відправив до Правління С.-Петербурзького Університету.
Прагнення навчати селянських дітей було сприйнято як прагнення підбурювати селян.
Так як я раніше встиг нажити незадоволення дворян Переяславського повіту, то кожен крок мій став пояснюватися під впливом вищевк
Ось до такої дурниці доходить налякана поміщицька уява.
Плітки та обвинувачення росли не днями а погодинно, внаслідок чого ми, так звані хлопомани, вимушені були ввійти в друковані поя
Я не вважаю себе ні в чому винним.
Моє заслання я не можу нічим іншим пояснити, як тільки помилкою. Я впевнений, що мені не відмовлено буде в Правосудді.
Якщо я винен, то нехай буду покараний за законами, якщо ж не винен, то нехай будуть покарані мої наклепники, що спричинили стіль
Сон невольника
Звучить пісня
У виконанні хору звучать українські
Звучать 1 – 2 народні пісні
У запису звучить «Мелодія»
Ведучі разом
...
Полное содержание
Подобный материал:


ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР

НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ І КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ


ЛЮДИНА ВЕЛИЧНОЇ І ТРАГІЧНОЇ ДОЛІ


(сценарій просвітницького заходу,присвячений 170-річчю

від дня народження ПАВЛА ПЛАТОНОВИЧА ЧУБИНСЬКОГО,

творця Національного Гімну України)


Автор: М. Грицик

Редактор: В. Квітневий


Львів – 2008

У фойє народного дому розгорнуті виставки : української вишивки; тематична книжкова, що висвітлює події пов’язані з життям і діяльністю вченого, поета і фольклориста.

Основними елементами оформлення сцени є Державний Прапор України, портрет П. Чубинського, дати життя (1839 – 1884), або цифра – 170 і напис:

«Я в світі щиро працював,

Я сіяв те, що Бог послав.»

П. Чубинський.

Ведучі і читці одягнені у повний український народний стрій.

У виконанні хору і всіх присутніх звучить Державний Гімн України.


Читець 1 Патріотизм в українському народі весь час горів, незламний дух ніколи не зникав,навіть і в період втрати державності. Легендарні герої своєю діяльністю, своїми вчинками та ціною життя підтверджували відвічну правду про невмирущість ідеї Волі і Державної Незалежності України. Вони твердо вірили, що Встане Правда! Встане Воля!


Читець 2 Споконвіків з української землі йшов такий потужний інтелектуальний струмінь, що ошелешені чужинці не раз дивувалися де береться сила в цього бездержавного народу, яку він проявляє в найрізноманітніших галузях людської діяльності.


Читець 1 Через тернисту історичну долю нашої батьківщини, віками позбавленої власної державності, імена багатьох видатних її синів і дочок замовчувалися. Нині прийшов час, щоб віддати данину пошани нашим славетним співвітчизникам, тим більше, що багато з них, попрацювавши на чужому терені, завжди вважали своєю Батьківщиною Україну. Ми мусимо знати їх і про них, як справжніх синів і дочок свого народу.


Читець 2 На жаль, ми мало знаємо про життя і діяльність патріота України Павла Платоновича Чубинського. Сьогодні, в час самостійної Незалежної Держави ми, нащадки,не маємо права забути таких патріотів, як П. Чубинський, який був засланий в неволю у далекі засніжені північні простори чужої держави більше як на шість років тільки за те, що він з однодумцями відвідував могилу Т. Г. Шевченка; за створення і виконання українських пісень; за ношення української вишивки і козацького костюму.


Читець 1 І нарешті, тільки у Незалежній Україні настала можливість розповісти про яскраву, але й драматичну постать нашої історії Павла Платоновича Чубинського.

Звучить пісня «Родимий краю», сл. С. Мидловського, муз. В. Матюка


Ведучий 1 27 січня 2009 року минає 170 років від дня народження великого сина України і визначного вченого, суспільно-громадського діяча, відомого етнографа, історика і фольклориста, поета і журналіста, мовознавця, юриста і соціолога, перекладача, статиста, режисера, актора, організатора перших недільних шкіл та першого прообразу Академії Наук України (Південно-Західного відділу Російського географічного товариства), автора національного гімну «Ще не вмерла України і Слава, і Воля». Разом із своїми однодумцями заклав фундамент українського мовознавства.


Ведучий 2 Життя і діяльність Павла Чубинського пов’язані з Бориспільщиною, в той час Переяславського повіту Полтавської губернії. Сьогодні та місцевість входить у межі міста Борисполя поблизу Києва.

Батько – військовий відставник Платон Іванович Чубинський, крім хутірця, мав ще й будинок у Борисполі по вулиці Горянській, 14 (нині вулиця Володимира Короленка).

Неподалік від Борисполя в невеликому будинку часто збиралися близькі товариші, друзі, діячі української культури: Михайло Старицький, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Павло Житецький, Федір Вовк, Олександр Русов, Олександр Кістяківський та багато інших.


Ведучий 1 Климент Квітка у спогадах пише: «Олена Пчілка оповідала мені, що ще на різдвяні свята в кінці 1860 і початку 1861 року М. Лисенко поїхав не до своїх батьків, а до Чубинського в Бориспіль, щоб записувати пісень, і був радий, що є таке місце, де можна з вигодою робити це діло, гостюючи у товариша, що був у добрих і простих відносинах з селянами».


Ведучий 2 Родовід Чубинських має велику і славну історію. Корені роду тягнуться з часів козацтва. В часи Гайдамаччини рід Чубинських був вирізаний.

Історичні джерела засвідчують, що зазнали репресій деякі нащадки П. Чубинського, а один із його правнуків закінчив життя у в’язниці. Його маму постійно звинувачували в буржуазному походженні, а батька за буржуазний націоналізм. Науковими дослідженнями встановлено, що рід Чубинських продовжує існувати, хоча корені залишилися за межами України, в місті Санкт-Петербурзі Це його правнук Вадим Васильович Чубинський, професор історичних наук, ректор академії.


Ведучий 1 Навчався Павло Чубинський у другій Київській гімназії (нині бульвар Т. Шевченка, 18), пізніше у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті.

Роки становлення як громадянина, формування світогляду Павла Чубинського припали на період піднесення національного руху в Україні. Ще юнаком почав виявляти цікавість до суспільного життя, громадських проблем, публікуючись під псевдонімом «Павлусь» у першому українському громадсько-політичному і літературно-художньому часописі «Основа», що видавався в Санкт-Петербурзі. У студентські роки визначався громадсько-політичною активністю, великим потягом до етнографічної роботи, брав участь у діяльності Петербурзької української «Громади», яка об’єднувала найвидатніших вчених, письменників, художників, громадських діячів.


Ведучий 2 В час канікул П. Чубинський разом з М. Лисенком мандрували по селах, зустрічалися з народом, відвідували досвітки і вечорниці молоді, записували народні пісні, прислів’я. Багато пісень записав М. Лисенко і від самого П. Чубинського, яких він наспівував.

Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації, П. Чубинського виключають з університету. Деякий час він живе на Чернігівщині в селі Ропша. В 1861 році захищає в Петербурзі дисертацію на тему: «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і одержує вчений ступінь кандидата правознавства.


Ведучий 1 Повернувшись в Україну до Борисполя, роботи за спеціальністю йому не знайшлося. Впродовж 1861 – 1862 років пише статті для «Основи», співпрацює у «Черниговском листке», бере активну участь у діяльності Київської Громади. Саме тут, зародилася ідея створення національного Гімну.

Ті гуртки діяли напівлегально, а до того ще діяльність деяких членів тих гуртків набувала політичного характеру, що і привернуло увагу правоохоронців. Невдовзі за громадівцями почала наглядати поліція, тому навіть наукову працю, доводилося виконувати нелегально.


Ведучий 2 Дуже шанував, любив П. Чубинський Тараса Шевченка, з яким познайомився і співпрацював у студентські роки, випускаючи журнал «Основа». В колі цього гурту були і інші видатні постаті – Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Олександр Лазаревський…


Ведучий 1 Смерть Тараса Шевченка зворушила кожну українську душу. «Ще одна втрата у Слов’янському світі, ще одна могила на Слов’янському кладовищі… Погас великий поет, померла людина, в якої не було зерна неправди за собою.» «Заснув, батьку, ти для себе, Не заснув для люду», - пише Павло Чубинський.


Ведучий 2 У 1871 р. в Києві вийшла перша і остання збірка віршів під назвою «Сопілка», де автор скрито друкується під псевдонімом Павлусь. Назва символічна: сопілка – як менша посестра кобзи. Поет захоплюється, «як на кобзі славний кобзар грає», «Сіє Святе Слово –Правду – Колись будуть жнива!», «Про людськеє лихо й горе Жалібно співає, А часами він жартує, Людей звеселяє…»


Ведучий 1 Про Тараса Шевченка П. Чубинський ще так писав:

Умер кобзар, - мовчить кобза –

Жде, поки найдеться

Той дотепний, що за її

Без жаху візьметься.

Поки ж кобзи і бандури

Затихли, не грають,-

Під сопілку, люде добрі,

Я вам заспіваю.

У супроводі гри на бандурі виконуються пісні

на слова Тараса Шевченка


Ведучий 2 Щоб твори Тараса Шевченка знав народ, щоб Україна знала про свого поета, разом із М. Драгомановим за дорученням «Громади» П. Чубинський їздив у Прагу, щоби надрукувати двотомне видання «Кобзар».


Ведучий 1 П. Чубинський докладав великих зусиль відкрити школу для дітей у Борисполі. Збирав кошти, підручники, підбирав кадри.. Сам зобов’язувався щороку давати кошти по 16 крб. сріблом. Але всі старання відкрити школу були марними через непоступливість влади. В 1862 р. вже діючі недільні школи стали прибиратися до рук уряду і були закриті як «шкідливі». Царський уряд боявся поширення в них революційної пропаганди. Згодом, 18 липня 1863р. було видано Валуєвський циркуляр, за яким стверджувалося, що українського народу, української мови немає і ніколи не було, а є лише південна окраїна Російської імперії.


Ведучий 2 П. Чубинський багато їздить селами Переяславщини, збирає етнографічні матеріали, надає юридичні поради селянам, скривдженим поміщиком Ф. Ф. Треповим. Разом із Віктором та Володимиром Синьогубами, Богдановим та Іваном Касяненком відвідав 13 червня 1862 р. могилу Т. Г. Шевченка у Каневі.

Хор виконує пісні на слова Тараса Шевченка

«Думи мої…», «Реве та стогне Дніпр широкий»


Ведучий 1 Таємна діяльність П. Чубинського давала привід жандармам вважати його людиною «неблагонадійною». Його запідозрили в підбурюванні селян проти поміщиків. Великого розголосу дістав той факт, що місцева поміщиця О. І. Ремерс, яка жила в с. Велика Олександрівка Остерського повіту, по сусідству з хутором Чубинського, подарувала своїм селянам-кріпакам по десятині землі. В оформленні дарчих П. Чубинський брав участь як юрист. Сусіди – поміщики Чучмарьов, Мельниківський, Книш побачили в тому підступність захисника прав селян і на П. Чубинського писали доноси. Найбільше постарався в наклепах багатий і жорстокий Ф. Трепов.


Ведучий 2 За архівними документами, підставою для арешту послугували зібрання у маєтку Чубинського його київських друзів М. Лисенка, М. Старицького, Ф. Вовка, О. Русова та інших діячів українського культурно-національного руху.


Ведучий 1 До справи П. Чубинського додалося і написання пісні «Ще не вмерла України і слава, і воля», яку він написав експромтом на хвилі патріотичного піднесення почуттів. Це було у вересні 1862 року на його квартирі, де збиралися на вечірки члени київської «Громади» та сербські студенти. Останні три місяці перед засланням П. Чубинський разом із братами Синьогубами квартирував в будинку купця Лазарєва, на Великій Васильківській, 122, а тепер 106.


Ведучий 2 Ті вечірки носили більше культурно-розважальний характер, ніж політичний. Тут обмінювалися думками, співами народних пісень. На одній із таких вечірок П. Чубинського зворушив зміст однієї сербської пісні, де були такі слова: «Серце біє і кров ліє за свою свободу.» Напевно, ота пісня була останньою краплею, що переповнила душу юного (23-річного) поета. Відлучившись на деякий час від товариства, він усамітнився у своїй кімнаті і почав писати, що зібралося на серці:

Ще не вмерла Україна

І слава, і воля…

Повернувся П. Чубинський зі своєї кімнати до гостей з написаною ним експромтом піснею на мотив сербської пісні. Її тут же в товаристві вивчили і почали співати під диригуванням автора у спільному піднесенні. Популярність пісні була така велика, що знали її по всій Україні і у Галичині, але без імені автора.


Ведучий 1 В редакції галицького часопису «Мета» були переконані, що це вірш Т. Шевченка і надрукували його разом із двома іншими поезіями поета, а композитор, громадський діяч Анатоль Вахнянин поклав ті слова на музику. Як гімн пісня зазвучала в часи революції 1917 року, а як неофіційний гімн, звучала від часу написання, тобто від 1860-их років, на мелодію А. Вахнянина в Галичині і на мелодію М. Лисенка, на сході.

Хор виконує патріотичні пісні, які до написання Гімну

«Ще не вмерла Україна», виконували роль українських славенів :

«Шалійте, шалійте, скажені кати» (сл.. О. Колесси, мелодія А. Вахнянина);

«Вічний революціонер» (сл. І. Франка, муз. М. Лисенка);

«Вставай, народе!» (сл. І. Багряного, муз. Г. Китастого).


Ведучий 2 Зміст пісні лякав царський уряд. Пізньої осені 1862 р. П. Чубинському пред’явлено обвинувачення. Загальний висновок цілого слідства був такий: не зважаючи на відсутність фактів, Чубинський «непременно имеет цель ложного противоправительственного толкования народу его положения,.. действуя на умы простого и легковерного народа, имеет на своей стороне этот народ».


Ведучий 1 Слідча комісія в Петербурзі під головуванням князя Голіцина, визнала, що поведінка П. Чубинського може мати поганий вплив «на умы простолюдинов» і «полагала выслать его на житье в один из уездных городов Архангельской губернии под надзор полиции». Постанова про арешт була затверджена самим царем Олександром ІІ.


Ведучий 2 П. Чубинського не допитували ні в Києві, ні в Петербурзі. Він домагався хоч формального слідства. В кінці своєї доповідної записки пише: «Я прошу не помилування, а слідства і суду. Якщо я винен, то нехай мене покарають згідно з законами, а якщо не винен, то нехай будуть покарані мої наклепники, які спричинили стільки страждань мені і моїм батькам.» Звичайно, царська влада не відгукнулася на домагання П. Чубинського.

Друзі пропонували емігрувати за кордон, але П. Чубинський заперечив їм: «Не хочу ховатися по закордонах, бо не чую за собою вини. Із заслання скоро вернуся, а в еміграції буду вічно.»


Ведучий 1 2 листопада 1862 р. П. Чубинського заарештовано і відправлено в місто Архангельськ, а звідти в Пінегу. У листі до свого щирого товариша, російського поета Я. П. Полонського він писав: «Я засланий в Пінегу, найогидніше містечко Архангельської губернії…» Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.


Ведучий 2 Так вірний син, український патріот опинився відірваним від Батьківщини.

На засланні пише книжку «Історія мого заслання».


Читець ІСТОРІЯ МОГО ЗАСЛАННЯ

По закінченню курсу Юридичних наук в С.-Петербурзькому

університеті в червні 1861 року я повернувся в дім батька мого, Полтавської

губернії, Переяславського повіту, в містечко Бориспіль. Тут я зайнявся

вивченням народних юридичних звичаїв, оскільки темою кандидатської

я був обрав: «Спадщина за народними звичаями, що існують в Малоросії, порівняно з постановами давнього руського права».

Дисертацію на цю тему я написав і 18-го Листопада відправив до Правління С.-Петербурзького Університету.

Відправивши дисертацію я повинен був входити в стосунки з народом. Місцеві поміщики спершу сміялися тільки над цим,вважаючи прагнення вивчати народ страшенно дивним.

Незадоволення ж поміщиків почалося з того часу, як я помістив в «Основі» за Жовтень 1861 року лист «Із Борисполя» і за Березень 1862 року статтю «З приводу розмежування», в яких я вказав на гидкі сторони дворянських норовів, особливо на нездатність користування таким дорогоцінним правом, як, дароване урядом, право вибору – посадових осіб.

Незадоволення це ще більше зросло внаслідок мого піклування про влаштування в Борисполі щоденної безплатної школи для дітей обох статей. Відкриття цієї школи було дозволено д. Куратором Київської Навчальної Округи, Товаришем Міністра Народної Освіти Бароном Ніколаї.

Прагнення навчати селянських дітей було сприйнято як прагнення підбурювати селян.

Польське дворянство правого берега Дніпра перше розпустило чутки неприхильні для Малоруської молоді, внаслідок того, що ця молодь старається всякими засобами перешкоджати поширенню Польсько-католицької пропаганди на Малоруському ґрунті. Польське дворянство, щоб зчинити гоніння на ворожу йому Малоруську молодь, розпустило чутки, що ця молодь сепаратисти, які хочуть відокремлення Малоросії від Росії, що ця молодь бажає провести різанину поміщиків, підбурює до неприйняття Уставних грамот і такого іншого. Чутки ці перейшли і на лівий бік Дніпра й стали повторюватися темними дворянами лівого берега Дніпра.

Петербурзькі пожежі й божевільні прокламації ще більше схвилювали дворянські уми. Пішли балачки про те, що і Малоруська молодь належить до зграї прокламаторів, що як і не приймають селяни Уставних грамот, то це відбувається під впливом цієї ж молоді.

Так як я раніше встиг нажити незадоволення дворян Переяславського повіту, то кожен крок мій став пояснюватися під впливом вищевказаних подій.

Я жив улітку 1862 року в хуторі в лісі, за 8 верст від містечка й до мене двічі приходили товариші відпочити днів на два на свіжому повітрі. Ці відвідини було розтлумачено так: або в мене на хуторі пишуться прокламації, або спонукають ся селяни до бунту. На хатині в лісі, в якій я перебував, побудована маленька каланча, отож видно Києво-Печерську Лавру. Що від хутора за 25 верст. І навіть цій каланчі було надано політичного значення. Ходили такі балачки, що на каланчі ніби викидається прапор. Помітивши цей прапор у Києві, студенти вирушають до мене на хутір, а навколишні селяни також збираються до мене на прапор.

Ось до такої дурниці доходить налякана поміщицька уява.

Була ще одна причина незадоволення до мене місцевих поміщиків.

Поміщиця Ремерс погодилась подарувати своїм селянам по десятині землі на душу, і я брав участь в її угоді з селянами. І в цьому побачили бунт: «ось, - казали вони,- що наробив цей негідник Чубинський, після цього, чого доброго, і наші селяни зажадають, щоб їм подарували по десятині землі.

Плітки та обвинувачення росли не днями а погодинно, внаслідок чого ми, так звані хлопомани, вимушені були ввійти в друковані пояснення з приводу обвинувачень нас.

Київська цензура не пропустила нашого пояснення, через що ми відправили його в редакцію «Русского вестника», яка й надрукувала його в № 46 «Современной летописи» за 1862 рік під заголовком «відгук із Києва» і за підписом 21 чоловіка, поміж яких є й мій підпис.

Не знаючи ще, чи буде надруковано наше пояснення, я зважився віддатися до іншого способу на виправдання своє і подав Полтавському Цивільному Губернаторові доповідну записку, в якій, виклавши всі пред’явлені мені обвинувачення, просив призначити формальне слідство.

Через два дні, узнавши, що в Борисполі Полтавським Приставом Слідчих Справ Яцютою разом із Жандармським офіцером ведеться про мене секретне слідство, я подав Цивільному Губернаторові другу доповідну записку, в якій просив зробити відомим мені привід до початку слідства раніше від моєї просьби, бо я маю намір захищатися перед законом. На це відповіді ніякої не одержав. Раптом 2-го листопада 1862 року мене було арештовано і 4-го числа відправлено в м. Архангельськ, а звідти в Пінегу.

Тут я вже дізнався про має вислання таке:Височайше заснована комісія, під головуванням князя Голіцина, розглядала справу про вчинки Чубинського, що проживає в Києві, і про прокламацію Малоруською мовою підбурливого характеру, знайдену в Золотоніському повіті, ухвалила вислати Чубинського в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Мене не притягували до слідства. Від мене не вимагали ніяких пояснень і тільки тут я узнав, що була якась прокламація в Золотоніському повіті; а втім я на місці проживання про неї і не чув.

Я не вважаю себе ні в чому винним.

Я звертаюсь до влади, просячи слідства і суду за обвинуваченнями, що пред’являються мені.

Я разом з іншими у відгукові з Києва перед лицем усієї читацької публіки виклав обвинувачення, що пред1являють нам, і запрошував кожного обвинувача підкріпити їх хоча б одним фактом.

Нарешті посилаюсь на Мирового Посередника 2 дільниці Переяславського повіту Полтавської губернії Г. Гамалію, на дільниці якого місце проживання мого батька. Він може посвідчити, що я брав у селянському питанні таку участь, яку повинен брати чесний громадянин, що бажає успішного розвитку благодійної селянської реформи.

На дільниці Г. Гамалії введено за добровільною згодою селян з поміщиками значно більше число уставних грамот, ніж на будь-якій іншій дільниці, Полтавської губернії, а втім там жив я, віднесений до числа тих, що баламутили спокійний хід селянської реформи.

Моє заслання я не можу нічим іншим пояснити, як тільки помилкою. Я впевнений, що мені не відмовлено буде в Правосудді.

Я прошу не помилування. А слідства і суду.

Якщо я винен, то нехай буду покараний за законами, якщо ж не винен, то нехай будуть покарані мої наклепники, що спричинили стільки страждань мені і моїм батькам.

Павло Чубинський.


Ведучий 1 Заслання було для П. Чубинського тяжким фізичним і духовним випробуванням, спричинило моральну трагедію вченого, але і принесло йому визнання серед тогочасних науковців як невтомного ентузіаста-етнографа та ентузіаста-статиста.


Ведучий 2 Яків Лудмер – дійсний член Архангельського губернського статистичного комітету 28 вересня 1885 р. напише у «Архангельских губернских ведомостях»: «занесенный на Север прискорбными событиями… П. П. Чубинский (тогда 22-летний юноша) скоро обратил на себя внимание тогдашнего начальника края и назначен был исправлять должность судебного следователя Пинежского уезда…»


Ведучий 1 1864 рік – другий рік перебування у суворих кліматичних умовах – негативно позначився на самопочутті вченого. Хоч і нездужав, але написав листа до двоюрідної сестри Лесі: «Я почув, що ти заручена і хочу тебе привітати… Напиши мені, моя горличка,.. хто твій жених – чи наш він, чи москаль, чи любить наш край і наших людей?.. Ой коли б ти знала, як тяжко на чужій чужині.»


Ведучий 2 Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії, ніякі морози, ніякі невільницькі тортури не здолали його вірності Україні.

Свій душевний стан, тугу за Батьківщиною висловив у вірші «Сон невольника».


Читець Павло Чубинський

СОН НЕВОЛЬНИКА


За день утомили і праця й недуга

Заснув я і сниться мені,

Що ніби й до мене доходить черга,

Дають буцім волю мені.

І от я на волі, у рідній сім’ї…


Цілує матуся і плаче:

«Скоріше гадала, що буду в землі,

Ніж тебе, мій сину, побачу!»


До серденька горне і батько старий, -

Зрадів голуб сизий і каже:

«Тебе вже оплакали, синочку мій,

Утіхо єдина ти наша!»


І любо і мило у рідній сім’ї,

Веселая рідна хатина;

Радію ві сні я і легко мені,

І плачу мов тая дитина.


Прокинувсь… Ох лихо! Я все ще в тюрмі!

Кайдани бряжчать навіснії;

Болить моє серце і тяжко мені,

І сльози не ллються дрібнії…


Ведучий 1 П. Чубинський у тому далекому від України краї знаходить у собі сили працювати для розвитку науки, удосконалювати свій фаховий і життєвий досвід, продумує шляхи повернутися додому не нужденним засланцем, не в’язнем, а відомим вченим, до голосу й авторитету якого змушені були б прислухатися вчорашні опоненти.

Він працює уперто, наполегливо, гірко.


Ведучий 2 На засланні П. Чубинський бачить тяжкі умови життя гнаних і голодних, серед яких багато земляків, переймається сердечною шаною до них і співчуттям. Болить його те, що свідому інтелігенцію звинувачено без підстав в сепаратизмі, відірвавши насильно від рідного середовища, заслано в найглухіші та найсуворіші закутки чужої країни.


Ведучий 1 Багато віддається вчений діяльній культурно-освітній роботі серед українських висланців. Пише багато віршів, які посилає друзям в Україну.


Ведучий2 Завдяки зустрічі з відомим українським істориком М. І. Арандаренком, молодий 22-річний юрист П. Чубинський призначений на посаду судового слідчого в Міністерстві внутрішніх справ. То була перша посада за спеціальністю.


Ведучий 1 У Пінезі судовий слідчий П. Чубинський співпрацює з редакціями місцевих газет, пише статті і кореспонденції, в яких викриває свавілля місцевих чиновників. Його прізвище стає відомим широким колам громадськості. На адресу автора публікацій надходять гнівні погрози.


Ведучий 2 І тут на захист стає Микола Мартович Гартинг, якому вдалося перевести П. Чубинського до Архангельська на посаду чиновника особливих доручень і секретаря губернського статистичного комітету. Тут також редагує газету «Архангельские губернские ведомости», завідує міською публічною бібліотекою і впорядковує її. Згодом чиновники занепокоїлись, виявляли протести, що «малограмотні люди не будуть убезпечені від користування шкідливими для них творами».


Ведучий 1 Високо цінуючи особисті якості П. Чубинського, його призначають завідувачем приказу громадської опіки. М. Гартинг брав Павла Платоновича з собою. Коли їздив по губернії, як чиновника особливих доручень. Таким чином П. Чубинський міг побачити край, завести на місцях знайомства, необхідні для діяльності статистичного комітету, секретарем якого він був.


Ведучий 2 За роки заслання П. Чубинський пережив чотирьох губернаторів, і кожен з них більш ніж прихильно ставився до нього і захищав від нападів жандармерії. Особливо був прихильний до нього князь С. П. Гагарін.


Ведучий 1 Одночасно з державною службою П. Чубинський займається етнографічно-статистичним дослідженням краю: організовує експедиції у Карелію, та Печорський край. Тут об’їздить сім губерній: Архангельську, Вологодську, Оленецьку, Новгородську, Костромську, В’ятську, Пермську. Досліджує промисловість і сільське господарство, стан освіти, культуру, звичаї племен, які населяли Крайню Північ, проводить перепис населення Архангельська, його околиць, сільських населених пунктів, жителів губернії.


Ведучий 2 Щоб уявити масштаби його поїздок, досить нагадати, що в той час територія Архангельської губернії займала площу понад 700 тисяч кв. км., була більшою за територію сучасної України. Доводилося здійснювати наукові експедиції у надзвичайно складних умовах бездоріжжя – плавати пароплавами, пробиратися вузькими потічками на човні, їхати верхи на коні і сотні кілометрів долати пішки. У нарисі про Карелію П. Чубинський писав: «Літні шляхи сполучення в Карелії жахливі; по обмілілих ріках, де мандрівнику доводиться залишати човен і йти пішки, пробираючись між камінням; між багатьма селами існує одна дорога, де мандрівнику доводиться балансувати на жердинах, покладених через болото. Чиновник, який намагається відвідати лише волосні і сільські правління, мусить пройти 113 верст пішки, 169 верст – верхи на коні, 838 верст на човні; всього – 1120 верст. Таку поїздку він може здійснити лише протягом місяця.» Такою виснажливою була дослідницька праця, яку проводив П. Чубинський. Але він ніколи не скаржився на зовнішні фактори, а працював, скільки було снаги і сили.


Ведучий 1 Всього за п’ять місяців, з квітня по жовтень 1867 р. з честю було виконане дане П. Чубинському завдання Російським Географічним Товариством (РГТ). Його звіт «Про стан хлібної торгівлі в Північному районі» було опубліковано в «Працях» експедиції РГТ. Обсяг – книга на триста сторінок. Дослідження було настільки глибоке й ґрунтовне, що у столиці викликало велику цікавість. Тому, з дозволу Міністерства внутрішніх справ, дослідника викликали до Географічного Товариства для особистої доповіді.


Ведучий 2 Згодом Товариство видало і інші праці П. Чубинського – «Звіт про льоноводство в Північному районі», «Солеваріння в Архангельській губернії»(1866), «Північно-Катерининський шлях» (1867), «В’ятсько-Двінська залізниця» (1868)- в тій праці П. Чубинський обґрунтував необхідність прокладання залізниці з В’ятської губернії на Північну Двіну, щоб забезпечити архангельців хлібом. Пермсько-Котласька залізниця зв’язала Перм і В’ятку, а також хлібні місця Сибіру з Північною Двіною та Архангельськом.


Ведучий 1 В «Архангельських губернських відомостях» опубліковуються такі праці: «Програма ля збирання статистичних даних», «Колонізація мурманського російського берега», «Сумні вісті про стан сплаву товарів по р. Юг», «Обробка щетини в м. Устюг», «Північно-Двінське пароплавство і його діяльність», «навчально-ремісниче училище в Єлецькому селищі», «Один із невідомих поширювачів писемності в народі», «Про стан Архангельської публічної бібліотеки», «Проект статуту й записка про необхідність товариства сільського господарства в Архангельській губернії», «Про взаємне страхування суден і вантажів», «З приводу неврожаїв в Архангельській губернії» і багато інших праць.


Ведучий 2 Крім того, в різних інших виданнях публікувалися дослідження: про два весільні обряди, статистика народжень, шлюбів і смертностей по м. Архангельську за десять років; статистика народжень, шлюбів і смертностей у повітових містах Архангельської губернії; види хліба, що виробляються в Архангельській губернії, з показаннями кількості кожного; про льонарство, лляне виробництво й лляну торгівлю в Північному районі і б.ін.


Ведучий 1 Характеристикою його діяльності у період заслання можуть служити рядки одного з його листів:


Читець «7 лет я трудился на севере для русской науки и правительства. Не стану перечислять моих трудов, но они показали, насколько я интересовался населением великорусского и финского племен. Помимо этнографии, я коснулся всех отраслей экономического быта народа и мои заметки по этим вопросам послужили предметом многих представлений гг. губернаторов; мне даже до этих пор случается встречать в газетах правительственные распоряжения, вызванные давними представлениями, которые возникли по моей инициативе! Я работал на севере без устали и доказал мою любовь русскому народу».

Звучить пісня

«Ой літа орел»


Ведучий 2 Наукову діяльність П. Чубинського достойно оцінили тогочасні імперські наукові товариства. Зокрема, Павло Платонович був обраний членом-кореспондентом імператорського Московського Товариства сільського господарства, членом співпрацівником імператорського Вільного Економічного Товариства, членом співпрацівником імператорського Географічного Товариства (згодом дійсним членом), дійсним членом Товариства любителів природознавства, антропології і етнографії Московського університету.

Був нагороджений першою срібною медаллю Російського Географічного Товариства.


Ведучий 1 Через деякий час його попередні досягнення були повторно оцінені: в квітні 1869 р. великий князь Олексій Олександрович дарує П. Чубинському смарагдовий перстень за збір даних про північні губернії, а у січні 1870 р. рада Імператорського Російського Географічного Товариства нагороджує вченого вдруге срібною медаллю за працю «Очерк народних юридических обычаев и понятий в Малороссии».

В 1865 р. П. Чубинський був головним організатором відзначення столітнього ювілею видатного російського вченого М. В. Ломоносова і відкриття на батьківщині вченого сільської школи в с. Куростровці Холмогорського повіту, побудованої на зібрані народні кошти, а також і на стипендію для Архангельської гімназії імені вченого.


Ведучий 2 Активно працює в галузі статистики і мистецтва, влаштовує благодійні вистави, ставить «Женитьбу», «Не в свои сани не садись», «Доходное место».


Ведучий 1 Та в серці П. Чубинського вирує глибоке прагнення служити Матері-Україні, рідному народові, посвятити йому свою працю і знання. В своїх роздумах міркує: «Найкраще будо б на Батьківщину повернутись. Оком би глянути на рідний край, озватись до нього і почути його. Хоч трохи йому підсобити…»

Така туга ніколи не полишала вченого на засланні. 23 грудня 1865 р. в листі до двоюрідної сестри Лесі, П. Чубинський виливає на папір свою зболілу розлуку:


Читець

«… зараз як побачать смутним, почнуть казати: «Чого Вам сумовати. Добрі люде Вас люблять, хліб-сіль маєте, хвала Богу; працюєте на користь краєві – чого ж Вам ще треба». Такі то утіхи, бодай їх. Люде забувають, що цего мало. Хліб маю, бо до поту, зрана до вечора працюю на єго. Працюю на користь цего краю? Да хотів би працювати у рідному краї. Любити ж скрізь будуть, бо недаром кажуть: добре роби, любитимуть люде. Мені хотілось би бути там, моє миле товариство, де всі близькі серцю,- де рідне поле, де співа соловей, де стоять в гаях дуби віковічні, де широко, де весело, де степ, де криниця з вербою зеленою, похилою

над криницею. Де усю ніч темнесеньку співають дівчата. А тут – лишенько. Вісім місяців зима; да й літо казна-яке. Скрізь болота та комарів без ліку. Пісні не почуєш, а хоч почуєш, дак таку, що лучче б не слухав. Тепер між засланими єсть такі, що добре співають – так і душу одведеш. Невеселе життя. Здається, що як ще довше поживу тута, то збожеволію – така нудьга. Гірш те, що не знаєш, коли повернуть додому. Оттаке-то. Та нехай йому хрін. Живим не треба знати про мертвеців, а я мов той мертвець. Усі мої думки, усі бажання – повинен ховати далеко у серці. Нікому їх не треба, нікому вони не корисні. Вибач, серце, що, може, й на тебе нагнав смути моїм гірким словом; та що ж робити; хотів завести веселої, - та не те на думці, не те на серці. Але киньмо об землю лихом! Інколи так важко, що хотів би напитись, та й то ні з ким.

…Я хочу знати про все, що діється вдома. Я не одвернувся від товариства. Думка моя і серце моє там, хоч з того нема ніякої користі…Нехай вам Бог щастить, нехай Вам усміхається доля. Може, й мені буде веселіше, як почую, що Ви живете в доброті та щасті. Твій Павло».


Ведучий 2 На клопотання президій Російського Географічного Товариства, зокрема П. Семенова Тянь-Шанського та інших впливових вчених, із П. Чубинського знято поліцейський нагляд. Йому дозволили проживати в усіх містах і селах Архангельської губернії. Де відбував заслання.


Ведучий 1 На початку 1869 р. П. Чубинському дарована свобода. Він отримує дозвіл повернутися в Україну вже дійсним членом РГТ із важливим завданням – здійснити етнографічно-ститистичні експедиції в Південно-Західний край.

У виконанні хору звучать українські

народні пісні: «Дивлюсь я на небо»,

«Ніч яка, Господи, місячна, зоряна»,

«Взяв би я бандуру».


Ведучий 1 П. Чубинський повертається в Україну!

Прагне показати світові, який могутній і багатющий його народ. Бо знає: як світ побачить оті неосяжні духовні скарби, то ніколи не повірить, що такого народу, такої мови «не було, нема й не буде», як заявляли імперські гнобителі.


Ведучий 2 «Він так хотів у ті глухі часи виявити всю багату індивідуальність народу України, всю красу її фольклору!» як стверджувала Софія Русова.


Ведучий 1 Своїм титанічним подвигом вченого П. Чубинський світові довів: Народ мій ось – він був, і є, і вічно буде!» В тому його найвидатніша заслуга перед Батьківщиною і перед історією.


Ведучий 2 Організаторський талант і невгамовна енергія вченого творили дива. Експедиція мобілізувала всі прогресивні сили до співпраці, успішне її завершення приголомшило київський і петербурзький світ. П. Чубинський очолював етнографічно-статистичні експедиції з вивчення України, Білорусії та Молдавії.


Ведучий 1 З 1869 -70 рр. П. Чубинський здійснив три великі подорожі по Україні, об’їхав 56 повітів. За два роки напруженої праці зібрав і впорядкував багатий за змістом,широкий за обсягом фольклорний, етнографічний, мовний, статистичний матеріал, який ліг в основу семи томів під назвою «Прощі етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край, спорядженої імператорським РГТ». Їх було видано в Петербурзі в 1872 – 1879 рр. За оцінкою І. Франка, «це жива картина життя і побуту українського народу з його звичаями, характером. Світоглядом, з його радістю і безмірною тугою, в них передана жива мова, якою народ краще всього сам за себе говорить».


Ведучий 2 П. Чубинський поставив для себе завдання: збирати матеріали з різних сторін народного життя, даючи змогу кожному бачити народ незалежно від враження спостерігача. «Я старався збирати матеріали ще й тому,- писав Павло Платонович у передмові до першого тому «Праць», - що численні пам’ятки народної творчості вимирають; народ їх забуває. Якби М. О. Максимович та інші збирачі матеріалів не записали історичних дум і пісень, то багато з них було б назавжди втрачено. Те саме могло б статися з багатьма обрядами, повір’ями, казками, легендами й навіть звичаями; через це й упускати якусь рису народної творчості чи народного побуту я вважав непрощенним».


Ведучий 1 П. Чубинський записав майже чотири тисячі обрядових пісень, триста казок, у шістдесяти місцевостях зафіксував і опрацював говірки, звичаї, повір’я, прикмети. Особливу увагу вченого привертали головні події людського життя – народження, одруження, проводи в рекрути, смерть людини. Та найцікавішими в «Працях» експедиції є численні записи свят, в яких розкривається душа українського народу, його художній геній.

Звучать 1 – 2 народні пісні

із запису П. Чубинського


Ведучий 2 Окрилений блискучими успіхами експедиції П. Чубинський намагається домогтися від уряду створення в Києві офіційного відділу РГТ з метою розгорнути і легалізувати роботу з українознавства, об’єднати зусилля науковців з метою створення Української Академії наук.

Офіційне відкриття Південно-Західного відділу РГТ у Києві відбулося 13 лютого 1873 року.


Ведучий 1 За свої наукові дослідження РГТ в 1873 р. нагородило вченого-етнографа золотою медаллю.


Ведучий 2 1875 р. Міжнародний етнографічний конгрес у Парижі також нагороджує золотою медаллю.


Ведучий 1 1879 р. отримав найпочеснішу наукову нагороду в Росії – Уваровську премію Петербурзької Академії Наук.


Ведучий 2 Праці дослідника знала Європа.


Ведучий 1 Та царський уряд все робив, щоб перешкодити успіхам у науковій, дослідницькій праці П. Чубинського та його однодумців. У шовіністичній пресі, особливо в газетах «Киевлянин», «День» друкувалися звинувачення вчених у сепаратизмі, висміювання з «бесплодной и смешной забавы сочинять и издавать сочинения и переводы на малороссийском крестьянском говоре… Край этот русский, русский! В нем нет разных национальностей и вер». (газета «День», І. Аксаков)


Ведучий 2 Результатом такої протидії став сумновідомий Емський указ, виданий 18 травня 1876 р., в якому наказано: «запретить украинские издания, спектакли и концерты, закрыть Киевский отдел Географического общества; воспретить жительство в украинских губерниях и в столицах Драгоманову и Чубинскому» «как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов».


Ведучий 1 Чимало діячів української науки і культури змушені були залишити Україну. Південно-Західний відділ припинив свою діяльність. М. Драгоманов емігрував за кордон, а за П. Чубинського заступилися впливові особи, зокрема президія РГТ і генерал-адмірал Посьєт – міністр шляхів сполучення, він взяв його у своє відомство на посаду відповідального за роботу і реорганізацію залізничних шкіл. Таким чином П. Чубинському було дозволено з осені 1876 р. мешкати в Петербурзі.


Ведучий 2 Але появилися перші симптоми тяжкої хвороби від розумового і нервового перенапруження. Попрацювавши два роки, змушений піти у відставку. В 1879 р. з великими труднощами вдалося дістати дозвіл повернутися на Батьківщину, де прожив ще п’ять років.


Ведучий 1 Деякий час жив на своєму хуторі, за 7 – 8 кілометрів від Борисполя (нині село Чубинське Бориспільського району), пізніше в Києві. 1880 р. у нього стався новий приступ хвороби і на чотири роки прикував його до ліжка. Вчений виснажений паралічем і серцевою недугою.


Ведучий 2 26 січня 1884 р. П. Чубинський помер, одного дня не доживши до свого сорокап’ятиріччя.

Похований в м.Борисполі на Книшовому цвинтарі 28 січня 1884 року.

От так жив, доживав віку той, як говорили усі його сучасники, енергійний чоловік, буржуазний, як говорили забудькуваті нащадки. Людина, що згоріла в праці задля блага рідного народу, якого він прагнув бачити високоосвіченим, культурним, мудрим, свідомим, вільним. Оцей многотрудний велетень української культури згасав – від тортур, перевтоми, переслідувань, неволі; згасав у жахливих муках.


Ведучий 1 Світ озвався жалобним словом про покійного.

У запису звучить «Мелодія»

композитора М. Скорика


Ведучий 2 От таким постав образ великої людини, яка віддала своє життя на служіння рідному народові, рідній культурі. Але до наших днів ця постать була вилучена насильно з пантеону видатних діячів. Навіть заборонялося згадувати це ім’я під загрозою найсуворішої кари.


Ведучий 1 Така ж сама доля і наукових праць вченого, які були заборонені, хоч ними щедро послуговувалися безліч радянських науковців, але без посилань на автора.


Ведучий 2 Народ України, маючи такого титана як П. Чубинський, не міг ніколи гідно пошанувати Його Пам’ять, Його Славу, Його Рід! Жодного разу його ім’я не вшановувалося на загальному державному рівні. Чому так?


Ведучий 1 Бо цей чоловік написав пісню, яку народ обрав за свій Гімн. За Славень свій.

Один лише вірш «Ще не вмерла Україна» зробив його ім’я безсмертним навіки.


Ведучий 2 Потрібно було так любити свою Батьківщину, щоб у поетичних рядках висловити не лише власне, а й спільне прагнення цілого народу.


Ведучий 1 Цей Гімн був для українського народу вірним і надійним провідни ком на дорогах визвольних змагань. Були «валуєвські», «омські», «брежнєвські» вироки для нашого слова. Для народу були в’язниці, сибіри, соловки, биківнянські ліси… Скільки-то титанічних імперських зусиль було кинуто на те, щоб витравити з душі народу його волелюбну присягу! Та присяга, Гімн, допомогла народові здобути державну незалежність.

Пророчі слова і думки великого патріота України П. Чубинського збулися! Нашу Батьківщину, як самостійну державу, визнали 150 держав світу.

Вперше офіційно український національний Гімн зазвучав на урочистому засіданні Верховної Ради України 5 грудня 1991 року у виконанні народного хору ім. Григорія Верьовки.


Ведучий 2 6 березня 2003 року Верховна Рада України визнала твір Павла Чубинського Державним Гімном України.


Ведучий 1 А найбільший хор у мільйон голосів – виконував Державний Гімн в Києві у дні Помаранчевої революції 2004 року. Це воістину всенародна слава пісні.


Ведучий 2 Ми, теперішні покоління, маємо все зробити, щоб пам’ять про ту велику людину була вічною.ада України визнала твір Павла Чубинського Державним Гімном України.


Читець 1 Я в світі щиро працював,

Я сіяв те, що Бог послав.

Багато гірких сліз пролив,

І горя я дізнав чимало;

Людей і Правду я любив,

За те мене і зневажали.


Ведучі разом Бережи, рідна Земле, його Пісню і Слово!

Хор виконує пісню

Гімн молитву за Україну «Боже великий, єдиний»

(сл. О. Кониського, муз. М. Лисенка)


Використана література:

  1. Антонович М. Павло Чубинський. Календар-альманах «Нового шляху»,1989.
  2. Головацький І. Творець національного Славеня. За вільну Україну., 27 січня 1989.
  3. Зиль А. Гідний шани всенародної. Українське слово., №22., 28 травня – 3 червня 2008.
  4. Мисак Б. П. Чубинський – взірець людини –патріота. Вісті комбатанта., ч.2., (1997. с.11-14).
  5. Чередниченко Д. Павло Чубинський. К.:Альтернативи., сер.» Особистість і доба»., 2005.
  6. Шевчук В. І переживати за текст нашого віками вистражданого Гімну. Літературна Україна., 25 квітня., 1996., с.7.
  7. Шип К. А. Творець Українського Національного Гімну. Історія України., №14., квітень., 1998.
  8. ссылка скрыта