Злочини проти довкілля

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 246. Незаконна порубка лісу 1. Суспільна небезпека Території та об'єкти природно-заповідного фонду — 5. Об'єктивна сторона Незаконною є порубка лісу 6. Суб'єктивна сторона Стаття 247. Порушення законодавства про захист рослин 1. Суспільна небезпечність 4. Об'єктивна сторона Порушення законодавства про захист рослин — 8. Суб'єктивна сторона Стаття 248. Незаконне полювання 1. Суспільна небезпечність Державний мисливський фонд — 4. Об'єктивна сторона Території та об'єкти природно-заповідного фонду — Червона книга України — 8. Суб'єктивна сторона Кваліфікуючими ознаками 1. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду, — ... Полное содержание

Подобный материал:

• Услідчій І судовій практиці постають ускладнення в розмежуванні розбійних нападів,, 341.61kb.
• Реферат на тему: Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Поняття, 58.61kb.
• Програма протидії злочинам проти життя та здоров’я особи на 2008-2012 роки, 186.58kb.
• Даний курс має найбільше спільного з курсом "Кримінальне право", в зв’язку з чим особливо, 315.9kb.
• Національна академія внутрішніх справ україни кощинець Віктор Васильович, 290.68kb.
• Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок, 5323.66kb.
• Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
• Кримінальна відповідальність за статеві злочини, 112.32kb.
• Реферат на тему: "Лицарі середньовіччя", 76.79kb.
• Особлива частина розділ І злочини проти основ національної безпеки україни стаття 109., 1905.49kb.

Стаття 246. Незаконна порубка лісу

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісо­вих насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмежен­ням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого.


1. Суспільна небезпека незаконної порубки лісу полягає в тому, що ці дії завдають шкоди довкіллю в цілому, науково обґрунтованому, раціонально­му використанню, охороні і відтворенню лісів. Небезпечність даного злочи­ну посилюється і тим, що порубка призводить до ерозії ґрунтів, виснажен­ня річок, погіршення життя людей.

2. Нормативними актами, які регулюють порядок порубки деревини у лісах перш за все є: Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. (ВВР. — 1994. — № 17. — Ст. 99); Санітарні правила в лісах України, затверджені постановою КМ від 27 липня 1995 р. № 555; постанови КМ України «Про затвердження Правил рубок головного користування в лісах України» від 27 липня 1995 р. № 559, «Про затвердження Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах Ук­раїни» від 23 квітня 1996 р. № 449, «Про затвердження Правил рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок» від 16 трав­ня 1996 р. № 535, «Про затвердження Правил відпуску деревини на пні в лісах України» від 29 липня 1999 р. № 1378, «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» від 5 грудня 1996 р. № 1464 та «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, за­подіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України» від 1 червня 1993 р. № 399; наказ Мінекобезпеки України «Про затвердження Інструкції про порядок установлення лімітів на використання лісових ресурсів державного-значення та Інструкції про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів» від 31 березня 1993 р. № 26.

3. Об'єктом злочину є науково обґрунтоване, раціональне використання лісів, їх охорона і відтворення для теперішніх і майбутніх поколінь.

4. Предметом злочину є ліс на корені, тобто дерева і чагарники у лісах, захисних та інших лісових насадженнях в природному стані (невідділені від коріння), а також у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах України.

Порубка лісу у містах, селищах, інших населених пунктах (у парках, скве­рах, садах, на вулиці, на території підприємств, організацій, у пришляхових смугах, а також на сільськогосподарських угіддях, садибах, дачних ділянках тощо) не є предметом цього злочину і кваліфікується як крадіжка чи грабіж майна.

Заготівля поваленого вітром лісу (буреломного) не підпадає під дію цієї статті і розглядається як самоправство (ст. 356 КК). Викрадення вже зруба­ної деревини розглядається як злочин проти власності.

Ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагар­ники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навко­лишнє середовище (ст. З Лісового кодексу України).

Лісові насадження — це захисні та інші штучні насадження дерев і чагар­ників, які у сукупності набувають корисних властивостей дикоростучих лісів. До лісових насаджень відносять: ліси населених пунктів, лісопаркові частини лісів зелених зон, державні лісові захисні смуги, полезахисні лісові смуги, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів, залізниць і автомобільних доріг.

Заповідники — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рек­реаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різно­манітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтри­мання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніто­рингу навколишнього природного середовища (преамбула Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Території та об'єкти природно-заповідного фонду — природні території та об'єкти (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, за­повідні урочища); штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Інші особливо охоронювані ліси — природні ліси, що мають велику еко­логічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збережен­ня сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації нега­тивних природних процесів і явищ (Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища»). В таких лісах допускається тільки руб­ка з метою догляду; санітарна рубка; рубка, пов'язана з реконструкцією ма­лоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, ство­ренням протипожежних розривів.

5. Об'єктивна сторона злочину полягає в незаконній порубці лісу, тобто усі випадки відділення дерев і чагарників, які знаходяться в лісі, від коре­ня, незалежно від використовуваних засобів і способів (сокира, пилка чи інші предмети).

Порубкою дерев та чагарників у лісах визнається як відокремлення від кореня або викорчовування ростучого чи сухостійного дерева, чагарника за допомогою спеціальних пристосувань, так і пошкодження, яке припиняє ріст деревостану (наприклад, повалення дерева транспортними засобами, відділення основних гілок від стовбура тощо).

Незаконною є порубка лісу лісозаготівельними організаціями, підприємства­ми і установами на ділянках, що не призначені для цього, порубка лісу фізич­ними особами без відповідного дозволу (тобто лісорубного квитка або орде­ра), або хоч і тими, що мають квиток (ордер), але не на тій ділянці, не в тій кількості, або порубка дерев і кущів не тих порід, на які було дано дозвіл.

Закінченим є злочин, коли дерева зрубані і заподіяна відповідна істотна шкода. Питання про істотність шкоди має визначатися в кожному конкрет­ному випадку з урахуванням всіх обставин справи (вартість, екологічна цінність, кількість добутого, пошкодженого чи знищеного, а також розмір шкоди, заподіяної довкіллю). Шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, визначається вартістю незаконно зрубаного дерева і чагарника, їх еко­логічною цінністю, а також розміром шкоди, заподіяної довкіллю. Шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, обчислюється за таксами, затвердже­ними постановами КМ України «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» від 5 грудня 1996 р. № 1464 та «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України» від 1 червня 1993 р. № 399.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

7. Суб'єкт — особа, яка досягла 16-ти років.

Службова особа, що використовує для цього своє службове становище, відповідає за сукупністю злочинів за даною статтею і статтею про злочини у сфері службової діяльності.


Стаття 247. Порушення законодавства про захист рослин

Порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворо­бами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спри­чинило тяжкі наслідки, —

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до двох років.


1. Суспільна небезпечність порушення законодавства правил боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також щодо їх захисту полягає в тому, що порушення посягає на суспільні відносини у сфері рослинного світу, який складає невід'ємну частку людського існування.

Відносини у сфері захисту рослин регулюються законами України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 22-23. - Ст. 198), «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р. (ВВР. — 1998. — № 50—51. — Ст. 310), «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. (ВВР. — 1995. — № 14. — Ст. 91), «Про карантин рослин» від ЗО червня 1993 р. (ВВР, — 1993. — № 34. — Ст. 352) та іншими нормативно-правовими ак­тами.

2. Об'єктом даного злочину є встановлений законодавством порядок за­хисту рослин від шкідників і хвороб.

3. Предметом злочину є рослинний світ (рослини) — сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території (ст. З Закону України «Про рослинний світ»).

4. Об'єктивна сторона порушення законодавства про захист рослин ха­рактеризується порушенням правил, установлених для боротьби зі шкідни­ками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, настанням у результаті цих порушень тяжких наслідків і причинного зв'яз­ку між порушенням правил і наслідків.

Шкідники рослин — це види тварин (комахи, кліщі, мікроорганізми), здатні заподіяти шкоду рослинам, чагарникам, деревам, продукції рослинно­го походження, збитки від якої економічно доцільно відвернути (ст. 1 Зако­ну України «Про захист рослин»).

Хвороби рослин — це порушення нормального обміну речовин у рослині під впливом фітопатогенів (віруси, бактерії, гриби) або несприятливих умов середовища (ст. 1 Закону України «Про захист рослин»).

Захист рослин — це комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Методи захисту рослин — способи, за допомо­гою яких здійснюється захист рослин (організаційно-господарські, агро­технічні, селекційні, фізичні, біологічні, хімічні та ін.). Засоби захисту рос­лин — хімічні, біологічні та інші засоби, які використовуються для захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів.

5. Основними законодавче встановленими вимогами щодо захисту рослин є:

додержання технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту;

екологічне та економічне обґрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів;

обов'язковість здійснення заходів щодо захисту рослин підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами, діяльність яких пов'язана з користуванням землею, лісом, водними об'єктами, вирощу­ванням рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, а та­кож реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та про­дукції рослинного походження;

суворе додержання регламентів зберігання, транспортування та застосу­вання засобів захисту рослин;

збереження корисної флори і фауни;

недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин.

6. Порушення законодавства про захист рослин — це дія або бездіяльність щодо невиконання вимог тих нормативно-правових актів, які регулюють пи­тання захисту рослин.

Диспозиція статті є бланкетною, тому як приклади порушень законодав­ства про захист рослин згідно із Законом України «Про захист рослин» можна зазначити:

поширення шкідливих організмів внаслідок порушення технології виро­щування рослин сільськогосподарського та іншого призначення;

екологічно необгрунтоване здійснення захисту рослин;

недодержання вимог нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що призвело до пошкодження, погіршення стану рослин та якості продукції рослинного походження, а також забруднення довкілля;

неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про загрозу посівам, деревним насадженням, іншій рослинності відкритого та за­критого ґрунту, а також продукції рослинного походження від шкідливих організмів;

завезення на територію України та реалізація засобів захисту рослин, а також речовин і сировини для їх виготовлення, що не пройшли державних випробувань і реєстрації;

ухилення від пред'явлення або непред'явлення засобів захисту рослин для проведення їх огляду, досліджень;

невиконання законних вимог посадових осіб, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин, тощо.

7. Зважаючи на бланкетність диспозиції, для притягнення до відповідаль­ності за нею потрібно точно встановити, які з правил були порушені і в чо­му це порушення виявилося (наслідки).

Кримінальна відповідальність за даною статтею може наставати лише за наявності тяжких наслідків. Характер цих наслідків і їх «вага» визначають­ся відповідно до характеру порушення й з урахуванням всіх обставин спра­ви в сукупності. Тяжкими можуть бути. заподіяння значного матеріального збитку, зараження хворобами або загибель значної частини площ лісу, зали­шення великої площі землі без посадок та ін. До цього слід долучити також і заподіяння шкоди життю та здоров'ю людей у результаті вживання про­дуктів з рослин, що піддалися псуванню або захворюванню.

8. Суб'єктивна сторона злочину має складний характер і визначається окремо до дії й окремо до наслідків, що настали. Порушення відповідних правил може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Щодо наслідків вина виражається тільки в необережності.

Умисел щодо наслідків допускає наявність іншого складу злочину — умисне знищення майна, а також заподіяння шкоди життю і здоров'ю лю­дей.

9. Суб'єктом злочину є особи, які досягли 16-річного віку і на яких по­кладені обов'язки щодо здійснення заходів боротьби зі шкідниками і хворо­бами рослин (керівники господарств, власники земельних ділянок, державні інспектори з карантину рослин та ін.).

При кваліфікації слід відмежовувати даний склад злочину від інших, зо­крема, коли вказані дії вчинені з метою ослаблення держави (поширення епіфітотій), вони кваліфікуються як диверсія (ст. 113 КК).


Стаття 248. Незаконне полювання

1. Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією зна­рядь і засобів полювання та всього добутого.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або спо­собом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, —

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.


1. Суспільна небезпечність незаконного полювання визначається пося­ганням на встановлені правовідносини: охорона, раціональне використання та відтворення тваринного світу.

Порядок здійснення полювання визначається законами України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р. (ВВР. — 2000. — № 18. — Ст. 132), «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.; «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 р.; постановою КМ України «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну ви­дам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України» від 1 червня 1993 р. № 399; наказами Державного комітету лісового господарства Ук­раїни «Про затвердження розміру збору за видачу посвідчення мисливця і контрольної картки обліку добутої дичини та порушень правил полювання» від 16 квітня 1998 р. № 41, «Про затвердження Інструкції про порядок ви­дачі ліцензій на добування мисливських тварин та порядок здійснення по­лювання на цих тварин» від 27 грудня 2000 р. № 153.

2. Об'єктом злочину є законодавче забезпечена охорона, раціональне ви­користання і відтворення диких звірів та птахів.

3. Предметом незаконного полювання є мисливські тварини, що перебу­вають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств, і які нале­жать до так званого державного мисливського фонду.

Звірі та птахи, які перебувають у клітках, вольєрах, на огороджених те­риторіях, в зоопарках, цирках або у володінні громадян, розглядаються як майно. Заволодіння ними кваліфікується як заволодіння чужим майном, а відстріл таких звірів і птахів без отримання мети володіння ними — як умисне знищення чужого майна.

Державний мисливський фонд — мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у не­волі в межах угідь державних мисливських господарств.

Мисливські тварини — дикі звірі та птахи, що можуть бути об'єктами по­лювання.

Мисливство — вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь.

Мисливські угіддя — ділянки суші та водного простору, на яких перебува­ють мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мис­ливського господарства.

4. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні таких дій:

1) порушення правил полювання;

2) незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду;

3) полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що зане­сені до Червоної книги України.

Полювання — дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тва­рин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (ст. 1 Закону України «Про мисливське господарст­во та полювання»).

До полювання прирівнюється також перебування осіб у межах мисливсь­ких угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загально­го користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та інши­ми знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання; перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку та одержали в уста­новленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші доку­менти, що засвідчують право на полювання.

Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозво­ляється лише особам, які в установленому порядку одержали дозвіл органу внутрішніх справ на право користування цією зброєю.

Документами, які надають право на полювання є: посвідчення мисливця;

щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полю­вання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мис­ливських тварин (ліцензія, відстрільна картка); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю; паспорт на собак мис­ливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до по­лювання у поточному році у разі їх використання під час полювання.

Добування мисливських тварин здійснюється за дозволом — ліцензією або відстрільною карткою.

За ліцензією здійснюється полювання на ведмедя, кабана, лань, оленів благородного та плямистого, козулю, лося, муфлона, білку, бабака, бобра, нутрію вільну, ондатру, куниць лісову та кам'яну, норку американську, тхо­ра лісового. Ліцензії видаються мисливцям користувачем мисливських угідь, який отримує їх у спеціально уповноваженому центральному органі вико­навчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або визначе­ного ним органу.

За відстрільною карткою здійснюється полювання на пернату дичину, кроля дикого, зайця-русака, єнотовидного собаку, вовка та лисицю. Відстрільні картки видаються мисливцям користувачем мисливських угідь.

Ліцензії та відстрільні картки видаються мисливцям із зазначенням у них терміну та місця здійснення полювання з урахуванням лімітів добування мисливських тварин та пропускної спроможності мисливських угідь.

5. Оскільки диспозиція ст. 248 КК є бланкетною, тому правила полюван­ня та види їх порушення визначаються Законом України «Про мисливське господарство та полювання». До незаконного полювання віднесені:

1) полювання без належного на те дозволу;

2) полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мис­ливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму;

3) полювання в заборонених для цього місцях (на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках; у межах населених пунктів, за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; в угіддях, не за­значених у дозволі; на відстані ближче ніж 200 м від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей);

4) полювання в заборонений час (у недозволені для полювання строки на відповідні види тварин; у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу);

5) полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами (клеїв, петель, самострілів, ловчих ям; отруй­них та анестезуючих принад; живих сліпих чи знівечених тварин як при­нади; звуковідтворювальних приладів та пристроїв; електричного облад­нання для добування тварин; штучних світлових джерел, приладів та при­строїв для підсвічування мішеней, у тому числі приладів нічного бачення;

дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин; вибухових речовин; з під'їзду на автомототранспорті, також на плавучих засобах з працюючим двигуном; літаків та вертольотів; немисливської (у тому числі військової) вогнепальної, пневматичної та іншої стрілецької зброї; руйнування жител тварин, бобрових загат, гнізд птахів; газу та диму; заливання нір звірів; на тварин, які зазнають лиха (переправляються водою або по льоду, рятують­ся від пожежі, повені тощо); полювання з мисливськими собаками, ловчи­ми звірами і птахами без наявності на них паспорта з допуском до полю­вання);

6) транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в дозволі про їх добування;

7) допускання собак у мисливські угіддя без нагляду;

8) полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання;

9) полювання на заборонених для добування тварин. Для настання відповідальності за цим злочином достатньо вчинення хо­ча б одного виду незаконного полювання.

6. При вирішенні питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним по­люванням, істотною, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в по­станові «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за пору­шення законодавства про охорону природи» від 26 січня 1990 р. № 1, слід враховувати вартість, екологічну цінність, кількість добутого, пошкоджено­го чи знищеного, а також розмір шкоди, заподіяної довкіллю.

Вартість тварин при встановленні розміру шкоди визначається за спеціальними розрахунками, встановленими Законом України «Про мис­ливське господарство та полювання», яка обчислюється виходячи з ринко­вих цін на м'ясо, шкіряну, хутрову та іншу сировину вищого сорту, що діють на час відшкодування.

7. Здійснення незаконного полювання в заповідниках чи на інших тери­торіях та об'єктах природно-заповідного фонду або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги Ук­раїни, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 248 КК незалеж­но від факту настання чи ненастання шкідливих наслідків.

Заповідники — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекре­аційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різно­манітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтри­мання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища (преамбула Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Території та об'єкти природно-заповідного фонду — природні території та об'єкти (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, за­повідні урочища); штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) (ст. З Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Червона книга України — основний державний документ, який містить пе­релік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тва­ринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. А також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та за­ходи щодо їх збереження та відтворення.

До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, у межах континентального шельфу та виключної (морсь­кої) економічної зони і знаходяться під загрозою зникнення. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.

8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необе­режною виною. Мотиви можуть бути різними, вони на кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані судом при призначенні покарання.

9. Суб'єктом незаконного полювання є особи, які досягли 16-ти років. Службові особи, що вчинили незаконне полювання з використанням свого службового становища, відповідають за ч. 2 статті.

10. Кваліфікуючими ознаками, які встановлені ч. 2 статті, є вчинення тих самих дій за умови:

1) якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища;

2) або за попередньою змовою групою осіб;

3) або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тварин­ного світу;

4) або з використанням транспортних засобів;

5) або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Поняття службової особи та злочинів у сфері службової діяльності дається в коментарі до ст. 364 КК.

Про попередню змову групою осіб див. коментар до ст. 28 КК. Під способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу маються на увазі різні прийоми та методи, застосування яких призво­дить до винищення тварин у великій кількості (наприклад, застосування автоматичної зброї, вибухових речовин, газів, електроструму, отрути, загнан­ня стада тварин на болото або в засаду тощо).

Під незаконним полюванням, вчиненим з використанням транспортних засобів (автомашин, мотоциклів, катерів, моторних лодок, вертольотів, трак­торів тощо), розуміється їх застосування при вистежуванні або добуванні звірів і птахів (полювання з під'їзду на автотранспорті, на плавучих засобах з працюючим двигуном, із літаків та вертольотів тощо).

Незаконне полювання особою, раніше судимою за таке порушення, має місце в тому випадку, коли особа була раніше засуджена за незаконне по­лювання за частинами 1 або 2 ст. 248 КК і судимість не була знята чи пога­шена у встановленому законом порядку.


Стаття 249. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

1. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду, —

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією зна­рядь і засобів промислу та всього добутого.

2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені способом масового знищення ри­би, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, —

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.


1. Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що він завдає шко­ди рибним запасам та іншим водним тваринам в Україні шляхом їх хижаць­кого знищення.

Порядок зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним про­мислом регулюється рядом нормативних актів, до яких належать, зокрема, «Правила промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України», затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 18 березня 1999 р. № 33; постанова КМ України «Про затвер­дження Порядку справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів і нормативів плати за їх спеціальне викорис­тання» від 6 квітня 1998 р. № 449; «Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства», затверджений постановою КМ Ук­раїни від 28 вересня 1996 р. № 1192, постанова КМ України «Про затверд­ження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу» від 19 січня 1998 р. № 32, наказ Державного комітету рибного господарства України «Про порядок вилучен­ня, обліку, зберігання, здачі, реалізації та звітності про обсяги вилову вод­них живих ресурсів» від 27 лютого 1998 р. № 28, відповідні правила, які роз­робляються органами рибоохорони, тощо.

2. Об'єктом злочину є науково обгрунтоване, раціональне використання і охорона риб та інших водних тварин та їх відтворення.

3. Предметом даного злочину є риби різноманітних порід (прісні та морські), водні тварини (дельфіни, креветки, кальмари, восьминоги, раки, краби), що знаходяться в стані природної волі, а також деякі морські рос­лини (водорості і трави), які мають промислове значення для виробництва добрив, медичних препаратів і продуктів харчування.

Незаконне виловлювання водних хутрових звірів (видри, бобри, ондатри, хохулі) не охоплюється даним складом злочину, а кваліфікується як неза­конне полювання.

Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами й організаціями в спеціально облаштованих або пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями, або дикими тваринами і птахами, що пе­ребувають в розплідниках і вольєрах, підлягають кваліфікації як крадіжка майна. У зв'язку з цим судам при розгляді справ слід з'ясовувати, в яких саме водоймах виловлено рибу або водних тварин, і залежно від встановле­ного кваліфікувати дії винних.

4. Об'єктивна сторона злочину полягає в незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду.

Відповідно до Закону України «Про тваринний світ» одним із видів ви­користання об'єктів тваринного світу є рибальство. Рибальством вважається промислове добування риби, водних безхребетних і морських ссавців, а та­кож любительське і спортивне рибальство та добування водних безхребет­них у рибогосподарських водоймах.

Промислове рибальство — спосіб спеціального використання об'єктів тва­ринного світу підприємствами, установами, організаціями і громадянами, яким надається право ведення промислового рибальства та промислу вод­них безхребетних і морських ссавців на промислових ділянках рибогоспо­дарських водойм, до яких належать всі поверхневі, територіальні та внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування риби та інших об'єктів водного промислу або мають значення для відтворення їх запасів, а також у виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України.

Любительське і спортивне рибальство — це рибальство та добування вод­них безхребетних для особистого споживання у визначених для цих цілей водоймах загального користування і за умови додержання встановлених правил рибальства і водокористування.

Правила та об'єкти рибальства, порядок надання у користування рибогос­подарських водойм, а також вимоги щодо ведення рибного господарства визначаються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення правил промислового та любительського рибальства, якщо воно заподіяло істотну шкоду, і є незаконним зайняттям рибним, звіриним або іншим водним промислом.

Під поняттям промислу розуміються випадки вилову риби і водних тва­рин з використанням промислових засобів (сіток, неводів тощо). Промислом охоплюється як одиничний акт добування, так і дії, що складаються з ряду вольових актів.

Незаконність зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом має місце при здійсненні його без належного дозволу, у заборо­нений час, у недозволених місцях, а також забороненими способами і зна­ряддями лову.

Зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом без належного дозволу настає у випадках, коли добування водних тварин здійснюється самовільно, без отримання дозволу на промисел. Такий дозвіл видається спеціально уповноваженим органом у вигляді: власне дозволу;

білета на право вилову риби або інших водних тварин; угоди на відвід ри­бопромислової ділянки або водосховища; ліцензії на спортивний і люби­тельський вилов риби цінних видів.

Вказаний вилов у заборонений час означає, що він проводиться тоді, ко­ли будь-яка риболовля або зайняття іншим водним добувним промислом за­боронені, або в строки, заборонені для добування певних видів і в конкрет­них водоймах.

До недозволених для промислу місць належать ті, де вилов риби або інших водних тварин заборонено взагалі або обмежено певним періодом часу. На­приклад, у водоймах заповідників, заказників риболовля зовсім заборонена, в деяких вона дозволяється лише після нересту.

До заборонених способів здійснення водного добувного промислу нале­жать: добування риби або інших водних тварин із застосуванням вибухових, отруйних речовин, струму високої напруги, вогнепальної зброї тощо.

При вирішенні питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним рибним промислом, істотною, треба враховувати вартість, екологічну цінність, кількість добутого, а також розмір шкоди, заподіяної довкіллю.

5. Суб'єктивна сторона злочину виражається у формі умислу.

6. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-ти років. Дії службових осіб, які незаконно використовували з метою незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом своє службове становище, кваліфікуються за сукупністю злочинів — за ст. 249 КК та злочинами у сфері службової діяльності.

7. Частина 2 коментованої статті визначає незаконними ті самі діяння, що передбачені ч. 1, якщо вони вчинені способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою, раніше судимою за зло­чин, передбачений цією статтею.

Під способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу маються на увазі різні прийоми та методи, застосування яких призво­дить до винищення тварин у великій кількості чи загибелі всієї популяції у певній водоймі, чи знищення певного виду тваринного світу.

Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним про­мислом особою, раніше судимою за таке порушення, має місце в тому випад­ку, коли особа була раніше засуджена за незаконне полювання за частинами 1 або 2 ст. 249 КК і судимість не була знята чи погашена у вста­новленому законом порядку.


Стаття 250. Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних за­пасів або диких водних тварин —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що в результаті йо­го вчинення може завдаватися значна шкода рибним запасам або диким вод­ним тваринам, які є частиною національного багатства України.

2. Правова база, яка регулює відносини у сфері охорони водних біоре-сурсів, є широкою та складною за своєю структурою. Вона складається з норм загального характеру і спеціальних законодавчих актів та підзакон-них норм. Норми загального характеру містяться в законах України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546), «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р., Водному кодексі України від 6 червня 1995 року (ВВР. — 1995, — № 24. - Ст. 189).

Спеціальні норми встановлюються нормативними актами відповідних ор­ганів державної влади, зокрема наказом Державного комітету України по водному господарству «Про затвердження Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладанню кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду» від 29 лютого 1996 р. № 29 та ін.

3. Безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений законом поря­док проведення вибухових робіт, спрямований на охорону рибних запасів або диких водних тварин від знищення при проведенні таких робіт.

4. Предметом злочину є риба або дикі водні тварини, що перебувають у стані природної волі. Проте опосередковано до предмета даного складу зло­чину можна віднести і охоронюване законом середовище проживання риби та диких водних тварин.

Дикі водні тварини — об'єкти водного тваринного світу, що знаходяться в стані природної свободи (дельфіни, креветки, кальмари, восьминоги, раки, краби).

5. Об'єктивну сторону злочину утворюють активні дії суб'єкта, які поля­гають у проведенні вибухових робіт у рибогосподарських водоймах з пору­шенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин і за відсут­ності особливих невідкладних умов, що дозволяють проведення вибухів.

Диспозиція даної статті є бланкетною, тому для встановлення змісту об'єктивної сторони злочину потрібно звернутися до спеціальних правил, які регулюють порядок проведення вибухових робіт.

На землях водного фонду, у тому числі на прибережних захисних смугах, земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів, можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом, поглибленням дна, видобуванням корисних копалин, прокладанням кабелів, трубопро­водів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи, за умови отримання спеціального на це дозволу.

Дозвіл на такі роботи на землях водного фонду видається органами водно­го господарства за погодженням: з місцевими органами виконавчої влади, державними органами охорони довкілля, геології, земельних ресурсів, відповідними водокористувачами, власниками землі і землекористувача­ми—у всіх випадках. Дозвіл видається строком до одного року.

Вибухові роботи виконуються заявником після здійснення заходів щодо попередження небезпечних екзогенних геологічних процесів (зсувів ґрунту, обвалів берегів тощо).

Проведення вибухових робіт під час льодоходу чи здійснення протипове-невих та протипаводкових заходів дозволяється після погодження з держав­ними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Державний контроль за виконанням правил проведення вибухових робіт та охорони рибних запасів покладено на державні органи охорони навко­лишнього природного середовища, водного господарства, геології та викори­стання надр за участю органів санітарно-епідеміологічної служби та органів, що здійснюють охорону рибних запасів.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення правил охорони рибних запасів або диких водних тварин, що виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Проведення вибухових та інших робіт, які є джерелом підвищеного шу­му, в місцях розмноження тварин також є прикладом порушенням правил охорони рибних запасів.

Склад злочину є формальним — для настання кримінальної відповідаль­ності за проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів не потрібно настання шкідливих наслідків, достатньо самого факту вибуху і створення небезпеки заподіяння шкоди запасам риби або диким водним тваринам.

6. Суб'єктивна сторона складу злочину може характеризуватись як в умисній, так і в необережній вині. Необережність може мати місце у випад­ках, коли особа не знала, наприклад, про наявність у водоймі, де проводять­ся вибухові роботи, диких водних тварин або у зв'язку з невеликим досвідом проведення вибухових робіт неправильно розрахувала силу вибуху чи його спрямованість.

7. Суб'єктом даного злочину можуть бути особи, які досягли 16-ти років. Службові особи, за наявності в їх діях ознак злочину у сфері службової діяльності, відповідають за сукупністю злочинів.


Стаття 251. Порушення ветеринарних правил

Порушення ветеринарних правил, яке спричинило поширення епізоотії або інші тяжкі наслідки, —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність порушення ветеринарних правил пов'язана із завданням значної шкоди сільському господарству (тваринництву), створює можливість захворювання населення загальними (спільними) для тварин і людей хворобами (бруцелезом, сапом, сибіркою та под.).

2. Об'єктом злочину є екологічна безпека в галузі ветеринарної меди­цини.

3. Предметом злочину є тварини (сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі, домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові, риба, раки, молюски, жаби, бджоли, шовкопряди тощо, а також сперма, зи­готи, запліднена ікра, інкубаційні яйця, ембріони тощо); продовольча сиро­вина тваринного походження (м'ясо, молоко, яйця, яєчна маса, риба і рибо­продукти, тваринні жири, печінка, інші м'якушеві субпродукти, кишки, кров, продукти бджільництва та інші продукти, які використовуються для виго­товлення харчових продуктів); корми тваринного походження (білок тва­ринного походження, у тому числі борошно м'ясне, рибне, кров'яне, кістко­ве, м'ясо-кісткове, живі корми для риби та ін.); кормові добавки — фер­ментні препарати, білки, амінокислоти, вітаміни, мікро- і макроелементи, кормові дріжджі, жири та їх суміші тощо (див. ст. 1 Закону України «Про ветеринарну медицину» в ред. від 15 листопада 2001 р. № 2775-ПІ (ВВР. — 2002. - 22 лютого. - № 8. - Ст. 62).

4. Ветеринарні правила — це ветеринарні вимоги, які регулюють діяльність фізичних та юридичних осіб у галузі ветеринарної медицини. Во­ни встановлені такими нормативними актами, як Закон України «Про вете­ринарну медицину», постанови КМ України «Про заходи запобігання ви­никненню небезпечних захворювань тварин» від ЗО травня 1996 р. № 584 (Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 13. — Ст. 356), «Про пе­релік протиепізотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться ор­ганами державної ветеринарної медицини за рахунок відповідних бюджет­них та інших коштів» від 15 серпня 1992 р. № 478 (Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — № 10. — Ст. 241), «Перелік карантинних захворювань, у разі виникнення яких встановлюється карантин тварин», затверджений постановою КМ України від 6 квітня 1998 р. № 448 (ОВУ. - 1998. - № 14. -Ст. 532), указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечен­ня стабільної епізоотичної ситуації в Україні» від 22 березня 2001 р. № 192/2001 (ОВУ. - 2001. - № 12. - Ст. 487), нормативно-правові акти Дер­жавного департаменту ветеринарної медицини Міністерства агропромислової політики України, які є обов'язковими для виконання всіма державними орга­нами, а також підприємствами, установами, організаціями незалежно від відомчої підпорядкованості і форми власності, службовими особами та гро­мадянами (наприклад, наказ «Про затвердження інструкцій про заходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами тварин: бруцельозом, сибіркою, хворобою Тешена свиней та анемією коней» від 25 січня 2000 р. № 4 (ОВУ. — 2000. — № 11. — Ст. 439), наказ Головного державного інспек­тора ветеринарної медицини України «Про затвердження інструкцій про за­ходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами тварин: ана­плазмозом, хворобою Ауєскі, емфізематозним карбункулом, інфекційним линотрахеїтом — пустульозним вульвовагінітом (баланопоститом) великої рогатої худоби, бурсальною хворобою (хвороба Гамборо)» від 10 жовтня 2000 р. № 47 (ОВУ. - 2000. - № 44. - Ст. 1905) тощо.

5. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 251 КК, характери­зується наявністю трьох обов'язкових ознак: а) діяння (дія або бездіяль­ність) — порушення ветеринарних правил; б) суспільне небезпечні наслід­ки — поширення епізоотії або спричинення тяжких наслідків; в) причинний зв'язок між порушенням ветеринарних правил та зазначеними наслідками.

Порушення ветеринарних правил може виявлятись у невиконанні заходів по карантину тварин або інших карантинних обмежень, ухиленні від пред'явлення тварин для проведення ветеринарного огляду, обов'язкових за­ходів (обстежень, прищеплювання, оброблення) щодо профілактики захво­рювань тварин, незабезпечення надійної фіксації тварин для проведення огляду (заходів), продажу хворої заразною хворобою худоби або продуктів від неї тощо.

6. Епізоотія є розповсюдженням заразних хвороб тварин за відносно ко­роткий проміжок часу на значній території, що характеризується безпе­рервністю епізоотичного процесу. Способи поширення епізоотії можуть бу­ти різними (зараження продуктів, спільне утримання хворих і здорових тва­рин тощо).

7. Іншими тяжкими наслідками слід розуміти велику пошесть тварин чи птахів, масову загибель риби, бджіл тощо (за відсутністю ознак епізоотії). Тяжкими наслідками тут вважається і захворювання в результаті порушення ветеринарних правил відповідною хворобою людей (хоча б однієї людини).

Встановлення інших тяжких наслідків є питанням окремого факту і за­лежить від конкретних обставин злочину.

Між порушенням ветеринарних правил і наслідками слід встановити при­чинний зв'язок.

8. Закінченим злочин буде з моменту настання наслідків, передбачених в диспозиції ст. 251 КК.

9. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необе­режністю щодо самого діяння — порушення ветеринарних правил, а стосов­но його наслідків — необережною формою вини. Якщо щодо наслідків був умисел, скоєне потрібно кваліфікувати за ст. 194 КК (умисне знищення або пошкодження майна), а при умисному спричиненні шкоди здоров'ю люди­ни — за відповідною статтею розділу П «Злочини проти життя та здоров'я людини». Вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на ма­сове отруєння, поширення епізоотії встановлює диверсію (ст. 113 КК). Ма­сове знищення рослинного або тваринного світу утворює екоцид (ст. 441 КК).

10. Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як приватна, так і службова особа (завідуючий тваринниць­кою фермою, зоотехнік та ін.), на яку було покладено обов'язок дотриман­ня ветеринарних правил.

Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК. У випадку скоєння службовою особою ще будь-якого службового злочину (службова недбалість та ін.) вона несе відповідальність за сукупністю злочинів.

11. Порушення ветеринарних правил, яке не було пов'язане зі спричинен­ням поширення епізоотії або інших тяжких наслідків, може потягти адміністративну відповідальність.


Стаття 252. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду

1. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає у спричиненні шкоди тери­торіям, взятих під охорону держави, та об'єктам природно-заповідного фон­ду.

2. Об'єктом злочину є екологічна безпека в галузі існування і викорис­тання територій та об'єктів, які взяті під особливу охорону.

3. Предметом цього злочину є території, взяті під охорону держави, та об'єкти природно-заповідного фонду, що підлягають особливій охороні і які утворюють єдину територіальну систему.

До територій, взятих під охорону держави, належать такі об'єкти приро­ди, які являють собою велику наукову, історичну цінність, а також лікуваль­но-оздоровчу цінність (наприклад, Нікітський ботанічний сад в Криму, Тро-стянецький парк у Сумській області, Дніпровський парк у Запорізькій об­ласті, Одеські катакомби, Володимирська гірка в Києві тощо).

Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження при­родної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання за­гального екологічного балансу та фондового моніторингу навколишнього природного середовища.

До складу природно-заповідного фонду входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки — пам'ятники садово-паркового мистецтва, заповідні урочища (див. ст. 61 Закону України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» в ред. від 25 лютого 2000 р. (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2002. — № 4. — С. 42), преамбулу і ст. З Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. (Бюлетень законодавства і юридичної практики Ук­раїни. - 2001. - № 4. - С. 206-207).

4. Об'єктивна сторона злочину характеризується знищенням або пошко­дженням будь-яким способом територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду.

Під знищенням розуміється приведення території або об'єкта природно-заповідного фонду в повну непридатність для використання їх за цільовим призначенням, коли вони перестають існувати або повністю втрачають свою цінність хоча б якісь їх частини.

Пошкодженням предмета злочину визнається погіршення його якості, зменшення природно-охоронної, наукової, естетичної, рекреаційної та іншої цінності або приведення його на будь-який час в непридатний для викори­стання за цільовим призначенням стан.

5. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків, передба­чених ст. 252 КК.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим або непрямим).

7. Суб'єкт цього злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16-річно-го віку.

8. Обтяжуючими обставинами, які передбачені ч. 2 ст. 252 КК, є: знищен­ня або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів при­родно-заповідного фонду шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або тяжкі наслідки.

Під знищенням або пошкодженням територій або об'єктів природно-заповідного фонду шляхом підпалу, яке передбачене ч. 2 ст. 252 КК, слід ро­зуміти їх знищення або пошкодження вогнем, якщо при цьому існувала за­гроза життю і здоров'ю людей або завдання значної матеріальної шкоди (на­приклад, пожежа на великій території, значних за вартістю об'єктів тощо). Тому знищення або пошкодження предмета злочину вогнем, яке не створю­вало загальної небезпеки, не може кваліфікуватися як завдане шляхом підпалу.

Скоєння цього злочину іншим загальнонебезпечним способом передбачає в ч. 2 ст. 252 КК знищення або пошкодження територій або об'єктів природ­но-заповідного фонду шляхом вибуху, затоплення та іншими способами, які загрожують життю і здоров'ю людей або завданням значних матеріальних збитків.

Загибель людей означає настання смерті хоча б однієї людини в резуль­таті підпалу або використовування іншого загально небезпечного способа.

Під іншими тяжкими наслідками розуміється спричинення тілесних ушкоджень різної тяжкості одній або кільком особам, тяжкої майнової шко­ди, інших збитків. Встановлення інших тяжких наслідків є питанням окре­мого факту і залежить від конкретних обставин злочину.


Стаття 253. Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля

1. Розробка і здача проектів, іншої аналогічної документації замовни­ку службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля або введення (прийом) в експлуа­тацію споруд без такого захисту, якщо вони створили небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або масового захворювання населення або інших тяжких наслідків, —

карається позбавленням права обіймати певні посади або- займатися певною діяльністю на строк до трьох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили наслідки, передбачені частиною першою цієї статті, —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк до п'яти років.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що розробка і здача проектної документації та введення (прийом) в експлуатацію споруд без обов'язкових інженерних систем захисту призводить до загрози завдання шкоди довкіллю, створює небезпеку тяжких технологічних аварій, еко­логічних катастроф, загибелі або масового захворювання населення, або інших тяжких наслідків.

2. Об'єкт злочину є екологічна безпека в галузі архітектурної діяльності.

3. Предметом злочину є проект, інша аналогічна документація без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля, а також споруди без та­кого захисту.

Проект це документація для будівництва об'єктів архітектури, що скла­дається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторис­них розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітек­турні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури (ст. 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 31. - Ст. 246. - С. 602).

Інша аналогічна документація — це архітектурно-планувальні завдання, завдання на проектування, технічні умови щодо інженерного забезпечення об'єкта архітектури, робоча документація для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту (статті 1, 5, 8 Закону України «Про архітектуру»).

4. Об'єктивна сторона злочину характеризується розробкою і здачею' проектів, іншої аналогічної документації замовнику без обов'язкових інже­нерних систем захисту довкілля, введенням (прийомом) в експлуатацію спо­руд без такого захисту, що створило небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або масового захворювання населення, або інших тяжких наслідків.

Розробка проектів, іншої аналогічної документації здійснюється на підставі вихідних даних на проектування, до яких належить: архітектурно-плануваль­не завдання, завдання на забезпечення об'єкта архітектури відповідно до дер­жавних стандартів і правил.

Здача проекту, іншої аналогічної документації означає їх передачу замов­нику для виконання будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єкта архітектури.

Введення в експлуатацію споруд — це початок використання за призна­ченням, функціонального і технічного обслуговування їх у процесі викори­стання.

Прийом в експлуатацію споруд — порядок отримання дозволу про го­товність споруди до експлуатації.

Під обов'язковими інженерними системами захисту довкілля, які повинні враховуватися при розробці і здачі проектів, іншої аналогічної документації, введенні (прийомі) в експлуатацію споруд, слід розуміти заходи забезпечен­ня комплексної переробки, утилізації і ефективного використання відходів переробки інших шкідливих речовин, системи забезпечення захисту насе­лення і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу ант­ропогенних фізичних, хімічних та біологічних факторів тощо.

5. Злочин вважається закінченим з моменту створення небезпеки настан­ня тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі, або ма­сового захворювання населення, або інших тяжких наслідків як результату розробки і здачі проектів, іншої аналогічної документації без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля або введення (прийому) в експлуа­тацію споруд без такого захисту.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом щодо діяння, наслідків — непрямим умислом або необережністю.

7. Суб'єкт злочину — службова особа (див. коментар до ст. 364 КК) або спеціально уповноважена особа (архітектор, розробник або здавальник про­екту чи іншої аналогічної документації замовнику, а також особи, які беруть участь у введенні (прийомі) до експлуатації споруд (голова, член приймаль­ної комісії, керівник підприємства та ін.) тощо).

8. До обтяжуючих обставин, які передбачені ч. 2 ст. 253 КК, належать:

спричинення тяжкої технологічної аварії або екологічних катастроф, заги­белі або масового захворювання населення або інших тяжких наслідків.

Під тяжкою технологічною аварією розуміється небезпечна подія техно­логічного характеру, що спричинила загибель людей і призводить до руйну­вання будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення ви­робничого або транспортного процесу чи завдає тяжку шкоду довкіллю.

Екологічна катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призвела до тяжких наслідків для довкілля.

Загибель населення — настання смерті людей на території, яка постражда­ла від небезпечного об'єкта.

Масове захворювання населення — захворювання трьох і більше людей, причинне пов'язане з діями, які передбачені ч. 1 ст. 253 КК.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди довкіллю та людині, що характеризується підвищеною небезпекою для всьо­го живого, руйнуванням чи істотним ушкодженням значних територій або об'єктів тощо. Встановлення інших тяжких наслідків є питанням окремого факту і залежить від конкретних обставин злочину.


Стаття 254. Безгосподарське використання земель

Безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогоспо­дарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, -

караються штрафом до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає в спричиненні шкоди при­родному ресурсу землі, негативній зміні її структури, родючості тощо.

2. Об'єктом злочину є екологічна безпека в галузі охорони і використан­ня земель, їх придатності за призначенням.

3. Предмет злочину — див. п. 4 коментарю до ст. 239 КК.

4. Об'єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак: а) діяння (дія або бездіяльність) — безгосподарське ви­користання земель; б) суспільне небезпечні наслідки — тривале зниження або втрата їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського оборо­ту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту; в) причинний зв'язок між діянням та наслідками.

Безгосподарське використання земель може виявлятися у використанні зе­мель сільськогосподарського призначення для інших потреб, в перенасичу­ванні пестицидами та іншими агрохімікатами тощо.

Тривале зниження родючості землі — зниження здатності землі, її врожай­ності протягом трьох і більше років.

Втрата родючості землі — це суттєве зниження властивості землі або по­вна втрата її продуктивності щодо вирощування сільськогосподарських культур.

Виведення земель з сільськогосподарського обороту — це тимчасове припи­нення (консервація) використання земель, внаслідок доведення ґрунтів до деградації, яка не дає можливості для відтворення їх природних властивос­тей і використання для вирощування сільськогосподарських культур.

Змивання гумусного шару означає таке використання земель, яке призводить до вимивання верхнього шару ґрунту, в якому зосереджені запаси гумусу.

Порушення структури ґрунту — це така зміна його механічного та тех­нічного складу під впливом надмірного антропогенного навантаження, вод­ної і вітрової ерозії, забруднення, що призводить до втрати (повної або ча­сткової) родючості ґрунту.

Між безгосподарським використанням земель та суспільне небезпечними наслідками треба встановити причинний зв'язок.

5. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків, передба­чених ст. 254 КК.

6. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умисною або не­обережною формою вини.

7. Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і на яку був покладений обов'язок дбайливого ставлення до використання земель.


Розділ IX