Львівський державний універститет внутрішніх справ на правах рукопису
| Вид материала | Документы |
- Львівський державний університет внутрішніх справ затверджую, 527.45kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Кравчук Валентина, 1959.42kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису шинкарук ярослав, 1124.82kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Марценюк Олександр, 1452.87kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Калюк Олексій, 942.48kb.
- Львівський державний університет внутрішніх справ, 2418.04kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Орлова Олена, 2415.77kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису, 1578.49kb.
- Національний університет внутрішніх справ на правах рукопису, 844.32kb.
3.3. Кримінально-правові заходи запобігання злочинам, які вчиняються неповнолітніми в стані сп’яніння Учення про кримінальну відповідальність осіб, що вчинили злочини в стані сп'яніння, базується на загальних принципах винності і покарання. Ця проблема досліджується вченими-юристами упродовж тривалого часу. Вона не втратила своєї актуальності і сьогодгяі. Вчені, що вивчають це питання, досі не прийшли до єдиної думки, оскільки найбільш суперечливим тут є момент про осудність або неосудність особи, що вчинила злочин в стані сп'яніння. Звичайно, ступінь сп'яніння при вчиненні злочинів буває різною. Нерідко особи, що вчинили злочини у стані сильного сп'яніння, посилаються на те, що зовсім не пам'ятають, як вчинили злочин і чим були зумовлені їхні дії. Зловживання алкогольними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, і справді знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, у неї з'являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Внаслідок ослаблення самоконтролю, порушення мислення поведінка людини різко відрізняється від звичайної, штовхаючи на несподівані, не зрозумілі з позицій розуму, вчинки. Через це на стадії досудового слідства чи судового розгляду кримінальної справи деякі особи, що вчинили злочини в стані сп’яніння, посилаються на те, що вони не пам’ятають моменту вчинення злочину, не усвідомлювали на момент учинення характеру своїх дій [254, с. 117]. У зв'язку з цим виникає питання про осудність або неосудність особи, яка вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп'яніння, і про правомірність її притягнення до кримінальної відповідальності. Різні аспекти проблеми відповідальності за злочини, вчинені в стані сп’яніння, досліджувались у працях Бейсенова Б.С., Болдирева Е., Габіані А.А., Герцензона А.А., Музики А.А., Сахарова А. Б., Твердої І. М., Флорі В. М. та ін. Разом із тим низка важливих і практично значущих аспектів цієї проблеми залишається недостатньо дослідженою, і багато питань все ще залишаються дискусійними. При цьому відзначимо, що далеко не з усіма висновками у роботах зазначених авторів слід погоджуватися. Ще Сахаров А.Б. говорив, що стан сп'яніння часто межує, а інколи і зливається з неосудністю. Інакше, як він вважав, не було б необхідності вводити в КК СРСР 1960 р. окрему статтю, що встановлює відповідальність осіб, що вчинили злочин в стані сп'яніння [216, с. 218-226]. На наш погляд, приведена позиція є небеззаперечною, оскільки законодавець введенням цієї статті в КК СРСР 1960 р. намагався позитивно вирішити питання в дискусіях про те, осудна чи неосудна особа, яка знаходиться в стані сп'яніння, саме в бік осудності. Це дає право виключити фізіологічне сп'яніння із станів, які зараховуються до психічних розладів, що виключають осудність. Габіані А.А. зазначав, що в більшості випадків суб'єкт злочину, навіть знаходячись в глибокому сп'янінні, все ж таки зберігає певну здатність керувати своїми вчинками. Лише в окремих випадках особи в глибокому сп'янінні втрачають її і не можуть усвідомлювати свої дії, контролювати поведінку [216, с. 218; 37, с. 24]. Таким чином, він все ж таки визнав, що в більшості випадків особи, що вчиняють злочини навіть у важкому ступені сп'яніння, є осудними, а отже і підлягають кримінальній відповідальності за вчинене діяння. При цьому він не давав ніяких роз'яснень, в яких саме випадках особи могли визнаватися осудними, а в яких неосудними і на яких наукових критеріях має будуватися розмежування. Протилежну позицію займала Тверда І.М. Досліджуючи питання про значення стану сп'яніння для кримінальної відповідальності, вона дійшла висновку, що особи, які вчинили злочини в стані сильного сп'яніння, не можуть бути визнані осудними, оскільки тут присутній і медичний, і юридичний критерії неосудності, тобто такі особи повинні звільнятися від кримінальної відповідальності. Проте вона додає, що це було б невиправданим лібералізмом щодо до таких осіб, оскільки це б закріпило в них відчуття безкарності за свої вчинки і сприяло б зростанню злочинів, що вчиняються в стані сп'яніння [241, с. 7]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html « Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння:
Отже, запропоновані зміни пропонують новий підхід до вирішення питання кримінальної відповідальності за злочини, вчинені в стані сп’яніння. Крім того, запропонований варіант вирішення цієї проблеми повністю узгоджується з принципом відповідальності лише за наявності вини особи. Чинне законодавство в жодному нормативно-правовому акті не дає нормативного визначення терміна «пияцтво», хоча ст. 304 КК передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у пияцтво. При цьому, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2004 р. № 2 «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» [202], пияцтво розуміється як «систематичне вживання спиртних напоїв». На нашу думку, у цьому визначенні дещо широке розуміння поняття пияцтва. Проте, як свідчить практика, пияцтво призводить не лише до соціальних, а й до правових наслідків. Статистика підтверджує, що неповнолітніми і дорослими особами в стані сп’яніння вчиняється значна кількість злочинів. На нашу думку, варто було б ст. 304, 314, 315 КК доповнити кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками. Таким чином, необхідно диференціювати кримінальну відповідальність залежно від:
Тому пропонуємо ст. 314 «Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів» викласти в такій редакції: 1. Незаконне введення будь-яким способом в організм іншої особи проти її волі наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, тобто доведення до стану сп’яніння – 2. Ті самі дії, які призвели вчинення злочину в стані сп’яніння – 3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені щодо неповнолітнього або призвели до наркотичної залежності потерпілого, або вчинені повторно, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст.ст. 306-312 та 314-318 цього Кодексу, або вчинені щодо двох чи більше осіб, або якщо вони заподіяли середньої тяжкості чи тяжке ушкодження потерпілому – 4. Дії, передбачені в частині першій, другій та третій цієї статті, якщо вони вчинені щодо малолітнього або батьком, педагогом або іншою особою, на яку законом покладено обов’язки з виховання неповнолітнього, або щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані, чи вагітної жінки, або якщо вони були пов’язані з введенням в організм іншої особи особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також якщо внаслідок таких дій настала смерть потерпілого – А в ст. 315 «Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів» передбачити відповідальність за: 1. Схиляння певної особи до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, тобто доведення до стану сп’яніння – 2. Ті самі дії, які призвели вчинення злочину в стані сп’яніння – 3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені повторно або щодо двох чи більше осіб, або щодо неповнолітнього, а також особою, яка раніше вчиняла вчинила один із злочинів, передбачених ст.ст. 307, 308, 310, 314, 317 цього Кодексу – 4. Дії, передбачені в частині першій, другій та третій цієї статті, якщо вони вчинені щодо малолітнього або батьком, педагогом або іншою особою, на яку законом покладено обов’язки з виховання неповнолітнього – Наприклад, як свідчать матеріали кримінальної справи № 219744 за 2002 р., у нічний час раніше судимий М. разом із неповнолітнім Б. на території покинутого будинку курили марихуану. Після цього М., перебуваючи в стані наркотичного сп’яніння, вмовив неповнолітнього Б. вчинити злочин, з метою заволодіння чужим майном. Шляхом зламу металевим ломом вхідних дверей вони проникли в гараж, звідки викрали примус, сокиру, туристичний рюкзак, а також велосипед марки «Фішер» [138]. У цьому випадку бачимо, що вирішальним чинником згоди неповнолітнього на вчинення злочину став стан сп’яніння, викликаний спільним вживанням наркотику з дорослим. На думку експертів, латентність втягнення неповнолітніх в злочинну чи антигромадську діяльність складає близько 70 % [19, с. 100]. Наявність судової практики та відсутність нормативного закріплення відповідальності за описані діяння свідчить про необхідність внесення змін та доповнень до цих статей, особливо до ст. 304 КК. Після введення в дію в 2001 р. КК необхідність внесення змін і доповнень до ст. 304 вчені доводили неодноразово [34; 50; 244]. Так, Вітвіцька В.В. пропонувала у першій частині ст. 304 передбачити відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисуспільну діяльність (у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми), у другій частині – відповідальність за втягнення в злочинну діяльність; у третій частині – кваліфіковані ознаки у вигляді спеціальних суб’єктів злочинів (батьків дитини, або осіб, які їх заміняють, або особу, яка раніше вчинила цей злочин). Також наголошувала на необхідності встановлення підвищеної відповідальності за вчинення злочину повторно, щодо декількох неповнолітніх або з урахуванням способу спонукання неповнолітнього до вчинення вказаних дій (застосування насильства або погрози його застосування) [34, с. 16]. Топольскова І.О. у своєму дисертаційному дослідженні, пропонувала змінити ст. 304 КК України, назвавши її «Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину», де в частині першій передбачити відповідальність за втягнення неповнолітнього у вчинення злочину шляхом обіцянок, підкупу, умовлянь, погроз чи іншим способом; у другій частині – відповідальність спеціальних суб’єктів злочину (батьків дитини або осіб, на яких законом покладено обов’язки з виховання неповнолітнього, а так само педагогів чи інших працівників освітньої, виховної, лікувальної або іншої установи, зобов’язаних здійснювати нагляд за неповнолітнім); у третій частині – кваліфікуючі ознаки у вигляді вчинення злочину щодо двох і більше осіб, повторно, із застосуванням насильства чи погрози його застосування; у частині четвертій – відповідальність осіб за діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, пов’язані із втягненням неповнолітнього в організовану групу або у вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Крім цього, пропонується доповнити КК України статтею 3041, передбачивши в ній кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітнього у вчинення антигромадських дій: у першій частині – відповідальність за втягнення неповнолітнього в систематичне вживання спиртних напоїв, а так само за втягнення його в заняття бродяжництвом або жебрацтвом шляхом обіцянок, підкупу, умовлянь чи іншим способом; у другій частині – відповідальність спеціальних суб’єктів злочину (батьків неповнолітнього або осіб, на яких законом покладено обов’язки з виховання, а так само педагогів чи інших працівників освітньої, виховної, лікувальної або іншої установи, зобов’язаних здійснювати нагляд за неповнолітнім); у третій частині – кваліфікуючі ознаки у вигляді вчинення злочину відносно двох і більше осіб, повторно, або із використанням неповнолітнього для систематичного одержання прибутку. Також, на думку Топольскової І.О., доцільно вилучити з диспозиції ст. 304 втягнення неповнолітніх в азартні ігри, оскільки протягом 2001-2003 рр. в більшості реґіонів України не було порушено жодної кримінальної справи стосовно таких осіб. Окрім цього, як вважає Топольскова І.О., слід приділити увагу й тому факту, що в сучасних умовах розвитку розважально-ігрового комплексу, де практично кожна гра є азартною, говорити про кримінальну відповідальность не доцільно. Також під час проведення нею порівняльно-правового аналізу кримінального законодавства країн СНД (маються на увазі КК РФ, Білорусі, Казахстану та ін.) нею було виявлено той факт, що в жодному із зазначених кодексів не згадується про відповідальність за втягнення неповнолітніх в азартні ігри [244, с. 8]. Дещо іншу позицію займає Дзундза В. В., який вважає, що тенденція, яка спостерігається останнім часом, з нарощування в КК України спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх в антисоціальну поведінку, особливо тих норм, що передбачаються в якості кваліфікуючих ознак деяких складів злочинів, в науковому плані вбачається досить спірною і необґрунтованою, а в практичному плані – недоцільною. Ці спеціальні норми є недосконалими і суперечливими, тому необхідно вилучити їх з КК України, а їх ознаки сконцентрувати у загальній нормі – ст. 304 КК, що дозволить набути законові точності, логічної завершеності й безпробільності. Також необхідно передбачити єдині для всіх видів втягнення неповнолітніх кваліфікуючі ознаки складу злочину й оптимальні санкції. Вчений вважає, що в новій редакції ст. 304 КК також треба передбачити ознаки бродяжництва та уточнити формулювання стосовно втягнення неповнолітніх у заняття азартними іграми [50, с. 10-11]. Отже, ми бачимо, що думки вчених щодо доповнення ст. 304 дуже різноманітні. Проте, жодна із зазначених пропозицій так і не знайшла свого втілення у КК. Тому, нашу думку, слід погодитись із Топольсковою І.О. і передбачити відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність у ст. 304 «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність», а в ст. 3041 «Втягнення неповнолітніх у антигромадську діяльність», погодившись з Дзундзою В. В., передбачити відповідальність за втягнення неповнолітнього у пияцтво, у немедичне вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або одурманюючих засобів, жебрацтво та зайняття азартними іграми» та, врахувавши рекомендації Вітвіцької В.В., передбачити відповідальність спеціальних суб’єктів злочинів (батьків дитини або осіб, які їх заміняють). На основі вказаних пропозицій пропонуємо ст. 304 КК викласти у такій редакції: Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність
А ст. 3041 «Втягнення неповнолітніх у антигромадську діяльність» передбачити відповідальність за: 1. Втягнення неповнолітніх у пияцтво, немедичне вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або одурманюючих засобів, жебрацтво, бродяжництво та зайняття азартними іграми – 2. Ті самі дії, вчинені повторно або стосовно двох чи більше неповнолітніх, або батьком, педагогом або іншою особою, на яку законом покладено обов’язки з виховання неповнолітнього, або особою з використанням службового становища, або якщо вони призвели до вчинення злочину в стані сп’яніння або інших тяжких наслідків – 3. Дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені стосовно малолітнього – При цьому необхідно внести зміни у абз. 1 п.10 постанови ПВС України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» [202], зазначивши, що впливає на кваліфікацію дій винної особи вчинення неповнолітнім злочину в стані сп’яніння внаслідок втягнення у вживання алкогольних напоїв, немедичне вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або одурманюючих засобів, якщо навіть це був єдиний раз доведення до стану сп’яніння. Тобто встановити відповідальність навіть за одиничний випадок доведення неповнолітнього до стану сп’яніння, якщо внаслідок цього неповнолітній вчинив злочин. Наприклад, якщо доросла особа, застосувавши психічний вплив (погроза зганьбити в очах однолітків та товаришів; обіцянка забезпечити грошима для розваг, купівлі алкоголю чи наркотиків), втягнула неповнолітнього у розпивання алкогольних напоїв чи вживання наркотиків (один раз) і якщо, в стані сп’яніння неповнолітній вчиняє злочин, то винний повинен нести кримінальну відповідальність. При цьому не має значення, чи був умисел дорослої особи спрямований на доведення неповнолітнього до стану сп’яніння з метою вчинення злочину чи неповнолітній з особистих мотивів вчинив злочин в стані сп’яніння, яке настало внаслідок втягнення його дорослою особою у вживання алкоголю чи наркотиків. Також необхідно зазначити у цій постанові, що впливає на кваліфікацію дій винної особи наявність тяжких наслідків, що настали внаслідок злочинних дій – захворювання на «токсикоманію», «алкоголізм», «наркоманію» (ч. 2 ст. 304 1), та вік потерпілої особи (ч.4 ст. 314, ч.4 ст. 315, ч.2 ст. 304 та ч.2 ст. 304 1). На нашу думку, потребує законодавчого вирішення питання примусового лікування осіб, хворих на наркоманію чи алкоголізм. Адже на сьогодні існують певні розбіжності між роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» [200], яка заперечує кримінально-правове застосування примусового лікування до осіб, які вчинили злочин і хворі на «алкоголізм» чи «наркоманію», та фактичним станом справ, коли на практиці, особі, яка вчинила злочин і хвора на «алкоголізм» чи «наркоманію» призначають курс примусового лікування. Ми погоджуємося з Климчук Л.В., що існування певних правових неточностей, неврегульованість проблеми здійснення примусового лікування осіб, хворих на алкоголізм чи наркоманію, які вчинили злочин, сприяють виникненню судових помилок у практичній діяльності та ускладнюють вироблення єдиного підходу щодо вирішення цього завдання у науково-теоретичній площині [100]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html по-четверте, внести зміни до ч. 1 ст. 96 КК, в якій зазначити, що примусове лікування може бути застосоване судом незалежно від призначеного покарання до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб чи інше соціально небезпечне захворювання, та в зв’язку з цим до постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування». Висновки до розділу ІІІ. На основі вищевикладеного, вважаємо, що заходами щодо запобігання злочинам, які вчиняються неповнолітніми в стані сп’яніння, мають бути: по-перше, внести зміни до ст.21 КК України, в якій встановити, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані сп’яніння, коли вона не могла усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними, в якому вона опинилася через обман, помилку, фізичний чи психічний примус або з інших не залежних від її волі обставин; по-друге, доповнити ст. 304, 314, 315 КК кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками і диференціювати кримінальну відповідальність залежно від:
по-третє, доповнити КК України ст. 3041 «Втягнення неповнолітніх у антигромадську діяльність»;
|