Львівський державний універститет внутрішніх справ на правах рукопису
| Вид материала | Документы |
- Львівський державний університет внутрішніх справ затверджую, 527.45kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Кравчук Валентина, 1959.42kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису шинкарук ярослав, 1124.82kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Марценюк Олександр, 1452.87kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Калюк Олексій, 942.48kb.
- Львівський державний університет внутрішніх справ, 2418.04kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Орлова Олена, 2415.77kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису, 1578.49kb.
- Національний університет внутрішніх справ на правах рукопису, 844.32kb.
Висновки до розділу І. Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що: 1. В сучасній юридичній літературі, зокрема в науково-практичних коментарях, не повною мірою розкривається сутність стану сп’яніння з урахуванням положень медичної та юридичної науки. Тому, обґрунтувавши свою позицію, вважаємо за необхідне доповнити Інструкцію «Про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів», затвердженої наказом МВС, МОЗ та Мін’юсту від 24 лютого 1995 р. № 114/38/15-36-18 терміном «сп’яніння», під яким розуміти «психічний стан особи в момент вчинення правопорушення чи злочину, викликаний вживанням алкогольних напоїв, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, який характеризується послабленням або підвищенням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини і який не виключає осудності, що може бути нормативним визначенням даної категорії. 2. Окрім того, ми виділили ознаки соціальні, медичні та правові ознаки пияцтва та наркотизму, а саме: - медичні: патологічний потяг до алкоголю та наркотиків; індивідуальне змінне сприйняття неповнолітніми алкоголю та наркотиків; зміна первинної дії алкоголю чи наркотику на організм; - соціальні: небажання неповнолітніх, що вживають алкоголь чи наркотики піддаватись контролю з боку батьків, вчителів чи громадськості; ігнорування ними загальноприйнятими правилами поведінки; пияцтво і наркотизм серед неповнолітніх приводить до фізичної і психічної деформації неповнолітнього, що неодмінно позначається на здоров’ї та поведінці нації; Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html В процесі класифікації ми з’ясували, що злочини, вчинені неповнолітніми в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння в переважній більшості належать до категорії тяжких – 38 %, 36 % – середньої тяжкості, особливо тяжкі злочини складають 26 %. Основні положення розділу I дисертації оприлюднені у наступних публікаціях автора:
РОЗДІЛ ІІ. Кримінологічна характеристика злочинів, які вчиняються неповнолітніми В стані сп’яніння,ЯК ОСНОВА РОЗРОБКИ ЗАХОДІВ ЩОДО ЇХ ЗАПОБІГАННЯ 2.1. Сучасний стан і тенденції злочинів, які вчиняються неповнолітніми в стані сп’яніння Наша країна нині переживає важливий перехідний етап своєї історії. На порозі третього тисячоліття Україні набула незалежності, свободи, право розпоряджатися своїм майбутнім. Це створило передумови для розбудови держави, динамічного та неухильного зростання, визначення своїх пріоритетів та партнерів, а також входження до загальносвітового товариства. Водночас постали проблеми, які потрібно розв’язувати. Насамперед це проблема злочинності взагалі і злочинності неповнолітніх зокрема. І, ми погоджуємось з Закалюком А.П., який зазначає, що проблема злочинності неповнолітніх за всіх часів і зараз є високо актуальною для будь-якого суспільства. Не є тут винятком і сучасне українське суспільство. Адже мова йде про ту його частину, яку воно має підтримувати та всіляко забезпечувати її фізичне, психічне та моральне здоров’я, виховання, підготовку та виконання своєї суспільної ролі за природним законом зміни поколінь [68, с. 467]. Сучасна ситуація в молодіжному середовищі та у виховній сфері погіршується відсутністю єдності в країні, тому, що багато негараздів у житті країни викликано морально–духовною кризою, яка пронизує все наше суспільство, включаючи найвищі інститути влади, навчальні заклади, сім’ю та освіту в цілому. І, як вірно зазначав колишній Міністр освіти і науки Ніколаєнко С.М., якщо оперувати цифрами статистики, то можна говорити про зниження рівня злочинності серед неповнолітніх, студентів і учнів. Проте перш ніж говорити про позитивні статистичні тенденції, то треба згадати страшну динаміку демографічної ситуації – ще 10 років назад в перший клас йшло 700 тис. дітей, а нині лише 400 [32]. Сучасна криміногенна ситуація в Україні характеризується загостренням багатьох кримінальних процесів та явищ, які раніше не являли собою такої серйозної загрози як суспільству, так і державі. Особливу занепокоєність викликає ситуація щодо вживання неповнолітніми алкоголю і наркотиків та пов’язана з ними злочинність. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Слід відмітити, що протягом останніх 5 років відбулись і значні зміни у соціальному статусі неповнолітніх, які вчиняють злочини в стані сп’яніння. Так, у порівнянні з 2002 р., на кінець 2007 р. значно знизилась кількість працюючих неповнолітніх – на 28 %, учнів шкіл, ліцеїв, гімназій – на 52 % та учнів ПТУ-СПТУ, коледжів, технікумів – на 15 %. Проте, суттєво зросла – на 63 % кількість непрацюючих неповнолітніх та таких, що не бажають навчатись в школі чи інших середніх навчальних закладах [53; 54]. Неповнолітні, що не працюють і не навчаються, які вживають алкоголь і наркотики, як правило, зв’язані з кримінальним середовищем, і саме вони є виконавцями вчинюваних злочинів. Аналіз кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми в стані сп’яніння показав, що основну частину неповнолітніх злочинців становлять чоловіки (93 %), а частка дівчат становить 7 %. І дані показники характеризуються зниженням протягом останніх п’яти років. Проте, за даними кримінологічних досліджень, спостерігається зростання питомої ваги дівчат серед неповнолітніх злочинців, їх участі у тяжких злочинах (розбійних нападах, зґвалтуваннях і навіть убивствах) [48, с. 268]. Необхідно зазначити, що злочини неповнолітніх, які вчиняються в стані сп’яніння, характеризуються високою латентністю. Тому, вищезазначені показники відображають не стільки реальний стан злочинності, а вже результат реагування на виявлені злочинні прояви. Однак, оскільки рівень злочинів, які вчиняються в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння залежить і від кількості зареєстрованих наркоспоживачів та осіб, які зловживають алкоголем, то можна припустити, що за методикою оцінки латентності цього роду наркотичних проявів, розробленою Міністерством охорони здоров’я згідно з міжнародними рекомендаціями, в умовах України число зареєстрованих злочинів має бути збільшено не менше ніж у 5 разів [70, с. 32]. Отже, проаналізувавши злочини, які вчиняються неповнолітніми в стані сп’яніння на основі кількісно-якісних показників, можемо виділити такі основні тенденції злочинів неповнолітніх, які вчиняються в стані сп’яніння:
Таким чином, вважаємо, що сучасний стан та виявлені в ході дослідження тенденції злочинів, які вчиняються неповнолітніми в стані сп’яніння швидше свідчать не скільки про зменшення рівня проаналізованого нами виду злочинів неповнолітніх, а стільки про збільшення її латентності та про ті труднощі, з якими стикаються судово-слідчі органи у зв’язку з раніше зазначеними змінами у кримінальному та адміністративному законодавстві. 2.2. Структурні особливості особи неповнолітніх, які вчиняють злочини в стані сп’яніння Проблема особи злочинця відноситься до однієї з центральних в сучасній вітчизняній і зарубіжній кримінології. Протягом всього часу існування цієї науки учасник кримінально-караного діяння привертав пильну увагу спеціалістів. Над вирішенням цієї проблеми працювали сотні кримінологів, соціологів, психологів, педагогів, демографів і антропологів [240, с. 4]. Важливість її полягає в тому, що без її вивчення неможливо до кінця з'ясувати всі інші кримінологічні проблеми, чи то йдеться про детермінанти злочинності, чи про організацію боротьби з нею. Ще Познишев С.В. писав, «вивчення особи злочинця не тільки представляє дуже серйозний теоретичний інтерес, але і має величезне практичне значення, оскільки, злочин завжди має два корені: один лежить в особі злочинця і сплітається з особливостей його конституції, а інший складається із зовнішніх для даної особи фактів, що своїм впливом штовхнули її на злочинний шлях» [194, с. 4-7]. Для характеристики особи злочинця можуть бути використані дані із різноманітних галузей знань: кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, кримінології, соціології та психології. Вивчення особи злочинця у кримінології підпорядковане виявленню закономірностей злочинної поведінки, злочинності як масового явища, їх зумовленості і розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо боротьби із злочинністю. Говорячи про особу людини необхідно виділяти внутрішній і зовнішній зміст даного поняття. Внутрішній зміст напряму зв’язаний з відношенням людини до основних видів її соціальної діяльності, а зовнішні вже реально проявляють сутність людини в основних видах його соціальної діяльності, які закріплюються в соціальному статусі і соціальних функціях [22, с. 66]. Людина виступає реальним носієм всіх соціально значимих рис і відносин навколишнього середовища, в якій здійснює свою життєдіяльність. Як правильно відмітив. Антонян Ю.М., «суспільство для людини – це не просто зовнішні умови, у відповідності з якими він повинен будувати свою діяльність; самі ці умови несуть в собі мотиви і цілі, засоби і способи її діяльності» [6, с. 9]. Незважаючи навіть на вчинення людиною правопорушення чи злочину, вона продовжує залишатись особистістю і членом суспільства. Хоча її поведінка багато в чому не відповідає вимогам, які ставляться їй суспільством [2, с. 251]. Як зазначають група вчених, особа злочинця – це сукупність інтегрованих в ній соціально значимих негативних властивостей, які виникли в процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми [5, с. 12-13]. Особа злочинця, її особливості і взаємовідносини з оточуючим соціальним середовищем, вивчали такі вчені як: Аванесов Г.А. [2], Антонян Ю.М. [5], Емінов В.Є. [5], Ігошев К.І. [87], Кудрявцев В.М. [5], Сахаров А.Б. [216], Тайбаков А.А. [240] та ін. У вітчизняній кримінології особа злочинця розглядається, як сукупність соціально-значимих ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні норм кримінального права [48, с. 72; 88, с. 85], що, об'єктивно реалізуючись у вчиненні конкретного злочину (злочинах), надають його вчинку характер суспільної небезпеки, а винній особі властивість суспільної небезпеки, у зв'язку з чим вона і притягується до відповідальності, передбаченої кримінальним законом [25, с. 7]. Антонян Ю.М. визначає «особа злочинця як особистість людини, яка вчинила злочин внаслідок властивих йому психологічних особливостей, антисуспільних поглядів, негативного ставлення до моральних цінностей і вибору суспільно небезпечного шляху для задоволення своїх потреб або не прояву необхідної активності в запобіганні негативному результату» [115, с. 126]. У даному визначенні враховуються всі особи: які вчинили злочини як умисно, так і з необережності. Можна дати й більш вужче визначення поняття особи злочинця – це система негативних соціально-психологічних властивостей, якостей і рис, що створює її суспільну небезпеку, яка детермінує вчинення злочину. Особа неповнолітнього злочинця – це основна ланка механізму злочинної поведінки, її особливості, що породжують таку поведінку, що складає особливий об'єкт запобігання. Ознаками особи неповнолітнього злочинця є:
Ефективне вивчення особи злочинця не можна уявити без дослідження її структури. Структура особи неповнолітнього, який вчинив злочин в стані сп’яніння – це упорядкована взаємодія ознак, властивостей і якостей, які характеризують особу, яка вчинила злочин в стані сп’яніння. На думку Бурлакова В.Н., структура особи включає в себе декілька груп соціально-психологічних властивостей: перша група властивостей характеризує соціальний статус, який відображає місце людини в системі суспільних відносин (стать, вік, сімейне становище, рівень освіти, приналежність до соціальної групи, громадянство та ін.); друга група властивостей пов’язана з соціальними функціями людини, які проявляються за рахунок реалізації в основних сферах діяльності (професійно-трудовій, соціально-культорологічній, соціально-побутовій); третя група пов’язана з присутнім в особистості людини морально-психологічним компонентом, який дозволяє визначити відношення особи до загальноприйнятих цінностей, обов’язків, правопорядку, праці, сім’ї, культурних цінностей [22]. Однак на нашу думку, це не повний перелік кримінологічних ознак особи злочинця, оскільки в сучасній кримінології для повної характеристики особистості злочинця, прийнято розглядати ще й кримінально-правові ознаки – дані не тільки про склад вчиненого злочину, а й про спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний чи груповий характер злочинної діяльності, форми співучасті, інтенсивність кримінальних проявів, наявність судимостей тощо [48, с.75; 88, с. 88; 69, с. 261]. Соціальна сутність особи неповнолітнього, який вчинив злочин в стані сп’яніння може бути з’ясована тільки за допомогою системно-структурного аналізу її ознак, властивостей і якостей. Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця, передбачає аналіз групи ознак, що утворюють соціальний статус людини, його основні фізіологічні і психологічні особливості, систему його ціннісних орієнтацій і мотивацій. При цьому, в рамках цих груп розглядаються ті ознаки (властивості) особи неповнолітніх, які, як правило, кримінологічно значимі, тобто, пов'язані із злочинною поведінкою і відрізняють таких підлітків від їх законослухняних однолітків. Аналіз особи неповнолітніх, засуджених за злочини, вчинені в сп’яніння дозволив нам виділити їх соціально-демографічні, кримінально-правові, соціально-рольові та морально-психологічні характеристики (див. додаток Є.). Соціально-демографічні ознаки включають в себе стать, вік, освітній рівень, сімейне виховання, умови проживання і виховання, тобто це характеристики демографічного характеру. За статевою ознакою неповнолітні, які вчинили злочини в стані сп’яніння поділяються на осіб чоловічої і жіночої статі. Як свідчать результати нашого дослідження більшість засуджених – це особи чоловічої статі (93 %), особи жіночої статі склали лише 7 %. Високий рівень втягнення в пияцтво, наркотизм та злочинну діяльність неповнолітніх чоловічої статі пояснюється специфічними рисами сфери їх спілкування, інших потреб та інтересів (у порівнянні з неповнолітніми дівчатами), іншою сферою виховання, іншою реакцією на педагогічні впливи, в силу чого, вони частіше потрапляють в криміногенно-небезпечні ситуації і важче долають їх, в них проявляється висока схильність до вживання алкоголю, наркотиків та інших психоактивних речовин. Вік неповнолітніх, засуджених за злочини, вчинені в стані сп’яніння, виглядає в нашому дослідженні наступним чином. Так, кримінальна активність, більшою мірою, властива для осіб молодшого юнацького віку (16-18 років), а в загальній масі неповнолітніх засуджених за злочини, вчинені в стані сп’яніння складає 76,2 %. В даному відношенні привертає увагу та обставина, що питома вага осіб старшого підліткового віку (14-15 р.) складає лише 22,8 %. Слід відмітити, що така незначна питома вага 14-15-літніх підлітків серед засуджених за злочини, вчинені в стані сп’яніння, пояснюється, в більшій мірі, віком, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 22 КК України кримінальна відповідальність наступає з 16 р. проте, як свідчить статистика, в структурі злочинів, які вчиняються неповнолітніми в стані сп’яніння, переважають злочини корисливо-насильницької спрямованості (крадіжки, грабежі, розбої, зґвалтування), за які, відповідно до ч.2 ст. 22 КК відповідальність настає з 14 р. Освітній рівень неповнолітніх, засуджених за злочини, вчинені в стані сп’яніння можна ранжувати таким чином: початкова загальна освіта (більше ніж 6 класів, але менше 9 класів) – 22,3 %; повна загальна освіта – 30,2 %; повна середня – 28,5 %; незакінчена професійна освіта – 19 %. Багато в чому такий рівень освіти визначив і характер суспільно-корисної зайнятості вивчених нами неповнолітніх. Так, на момент вчинення злочину навчались: в загальноосвітніх школах – 31 %; в ПТУ – 25,5 %; в середніх спеціальних навчальних закладах, ВУЗах – 25 %; працювали – 2,5 %; не були зайняті суспільно-корисною діяльністю – 26 %. Неповнолітні, які на момент вчинення злочину працювали, як правило, не мали достатньої професійної кваліфікації. Сімейне виховання, умови проживання і виховання. Сімейне виховання впливає на спрямованість і стійкість визначеного варіанту (позитивного чи негативного) поведінки неповнолітніх. Відмічається значний ступінь впливу негативного сімейного виховання на деформацію морально-психологічної свідомості наркотизованих неповнолітніх. За даними психологічних досліджень особи злочинців, будучи вже дорослою, людина часто відтворює в своїй поведінці те, що запам’яталось в його психіці в період дитинства. Наприклад, підліток може з допомогою грубої сили вирішити конфлікт так, як це раніше робили його батьки. Слід погодитись з думкою вчених, які вважають, що злочинна поведінка у певному розумінні є продовженням первинної соціалізації, але, звичайно в інших формах. Дефекти первинної, ранньої соціалізації в батьківській сім’ї можуть мати кримінологічне значення в першу чергу тому, що дитина ще не засвоїла інших позитивних впливів, вона повністю залежна від старших і зовсім беззахисна перед ними. Тому питання формування особистості в сім’ї заслуговують виняткової уваги кримінологів [5, с. 40]. Згідно з даними нашого дослідження, кожний третій неповнолітній, засуджений за злочин, вчинений в стані сп’яніння, виховувався в такій сім’ї, де він постійно стикався з прикладом асоціальної поведінки батьків – систематичного вживання алкогольних напоїв, жорстокістю, сварками і правопорушеннями. Більшість досліджених нами кримінальних справ про злочини вчинені неповнолітніми в стані сп’яніння, показують, що ці неповнолітні злочинці виховувались наступним чином: батьком і матір’ю (повна сім’я) – 54, 3 %; тільки матір’ю (не повна сім’я) – 40 %; тільки батьком (не повна сім’я) – 3, 7 %; батьків не було (мешкали з бабусею (дідусем) – 2 %. Таким чином, можна констатувати, що чим більше неблагополучним є сімейне виховання (діти з неповних сімей, як правило, обділені увагою і вихованням, контролем зі сторони дорослих), тим більше у неповнолітніх шансів попасти в наркосередовище, тобто бути втягнутим в злочинну діяльність пов’язану з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Як свідчать дані кримінальних справ, багато неповнолітніх, які вчинили злочини в стані сп’яніння, виховувалась в малодітних сім’ях. В деяких випадках (19 %), один із батьків засудженого неповнолітнього (як правило, батько) був вітчимом. В кожній п’ятій такій сім’ї один із батьків був раніше судимим – 21,5 %. Отже, визначальну роль у виникненні у неповнолітнього особистісних дефектів відіграє неблагополучна моральна атмосфера сім’ї, неправильна педагогічна позиція батьків, відсутність впливу і контролю за поведінкою дітей. Кримінально-правові ознаки особистості. Така характеристика дає уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак виражає якості, властиві саме злочинцю, а не будь-якій іншій особі. Ці ознаки, що характеризують особу злочинця, є такими, що впливають на правильну кваліфікацію злочину, максимальну індивідуалізацію покарання, що призначається судом. До кримінально-правових ознак особи злочинця належать дані про: співучасть, стан особи в момент вчинення злочину, обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, судимість та ін. Співучасть. Аналіз матеріалів кримінальних справ показав, що в загальному масиві злочинів, вчинених неповнолітніми в стані сп’яніння 69 % злочинів вчинялися групою осіб, серед яких, значна кількість (27 %) були вчинені організованою групою. У 67 % випадках групи складалися з двох осіб, у 26 % – 3-4 осіб, у 7 % – 5 і більше осіб. Основна маса таких груп виникла на ґрунті спільного вживання алкоголю, наркотиків, дозвіллєвих стосунків або ж родинних зв’язків. Злочинні групи неповнолітніх, засуджених за злочини, вчинені в стані сп’яніння можна класифікувати в залежності від вікових особливостей: а) групи, в які входять лише неповнолітні особи (92%); б) змішані групи (повнолітні та неповнолітні) (8 %). Психічний стан особи злочинця в момент вчинення злочину. Відповідно до результатів досліджених нами кримінальних справах усі особи, які брали участь у вчиненні злочинів, були визнані осудними. При цьому слід відзначити, що 43 % осіб вчиняли злочині у стані наркотичного сп’яніння, а 67 % – в стані алкогольного сп’яніння. Судимість. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 67 КК України вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів визнаються при призначенні покарання обставинами, що обтяжують покарання. Наявність не знятої або не погашеної судимості і вчинення нового злочину може свідчити про зневагу соціальних засад, стійкість антисоціальних поглядів винного [196, с. 90]. Наші дослідження засвідчили, що 89 % осіб не були раніше судимі, решта – 11 % мали одну судимість. Обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Аналіз кримінальний справ показав, що в деяких обвинувальних вироках вказівка на будь-які обтяжуючі або пом’якшуючі обставини була відсутня (3 %). Іноді, у вироках було вказано відразу на декілька обтяжуючих або пом'якшуючих обставин або на обтяжуючі і пом'якшуючі обставини одночасно. Тому сума відсоткових показників перевищує 100%. Отже, у 100 % вироків як обтяжуюча обставина визнавався факт вчинення злочину в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння; у 11 % – вчинення злочину особою, яка має судимість, у 27 % – вчинення злочину організованою групою. У 8 % вироків обтяжуючою обставиною було визнано втягнення неповнолітніх до участі у вчиненні злочину. Також у 100 % вивчених вироків як пом'якшуюча обставина враховувалося вчинення злочину неповнолітнім, у 18 % - вчинення злочину під впливом погрози чи примусу, у 27 % – щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Були зазначені і такі пом’якшуючі обставини, як: позитивна характеристика винного – 12 % вироків, явка з повинною – 3 %. Соціально-рольові ознаки. Соціальні ролі – це властиві неповнолітньому форми поведінки, обумовлені його місцем в системі суспільних відносин. Ці ознаки вказують на місце і значимість особи у соціумі, на ролі, яким вона надає перевагу, на що спрямована її соціальна орієнтація [48, с. 75]. Людина в суспільстві має низку позицій і виконує (принаймні зобов’язана виконувати) різні «ролі» [88, с. 89], тобто займатись певною діяльністю. Виділяють трудову, побутову і злочинну діяльність. Аналізуючи трудову діяльність, ми з’ясували, що більшість неповнолітніх не мали постійного джерела доходів або мають доходи від некваліфікованої роботи, що свідчить про збільшення рівня маргіналізації суспільства. Наше дослідження та проведені дослідження Пономаренко Ю.Г. свідчать, що основними причинами незайнятості злочинці називали: відсутність роботи або цікавої роботи, необхідність певної освіти, низька оплата праці, або “відпочинок” після відбування покарання [196, с. 85]. Побутова діяльність характеризується деформацією сімейних відносин, яка тягне зростання числа побутових злочинців і злочинів хулігансько-насильницького типу на ґрунті сімейних і побутових конфліктів і в більшості випадків, вчинених після спільного вживання алкогольних напоїв. Злочинна діяльність характеризується негативним ставленням до основних правил поведінки і уявленням про соціальні відносини і цінності, реалізується незалежно від ситуації і сприяє вибору протиправного шляху досягнення цілі навіть при наявності законних можливостей. Морально-психологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця виражається в його ставленні до суспільства в цілому, прийнятим в ньому цінностям і нормативно схваленим соціальним ролям. Згідно визначення Ігошева К.Є.: «найбільш типовою рисою цінностного ставлення, характерного для особистості неповнолітнього злочинця, є заперечення чи руйнування соціальних цінностей в різних сферах життя суспільства» [87, с. 10]. В неповнолітньому віці визначальним є вплив не тільки потужних біологічних, але й соціально-психологічних факторів. Поведінку будь-якого неповнолітнього не можна розглядати, не враховуючи його відносин з оточуючими людьми. Адже, мікросередовище – це є найближче соціальне середовище. В аспекті розглядуваної проблеми особливе значення мають особливості підліткового віку, оскільки підлітковий вік – це кризовий вік, і відповідно, особливо уразливий. В цей період відбуваються значні зміни не лише на фізіологічному рівні, але і в душевній організації людини, що дорослішає. В підлітковому віці відбувається становлення особистості. Характер, який ще добре не сформувався за певних умов може стати підґрунтям, а нерідко і причиною несподіваних реакцій, неадекватної поведінки і навіть психічних розладів. Загальні психологічні особливості цього віку (незалежно від статі) несуть в собі риси полярності: уразливість і байдужість, мрійливість і цинічність, сором’язливість і розкутість, нестійкість емоційного фону з переходом від безпричинного смутку до активної веселості. Біологічні і психологічні аспекти перехідного віку тісно взаємодіють між собою. Статеве дозрівання, викликаючи появу нових відчуттів, зміни зовнішнього вигляду, формує нові відносини з однолітками і дорослими, визначає місце підлітка серед однолітків. З багатьох причин фізичний і соціальний розвиток не співпадають в часі. Це пов’язано з тривалим навчанням, запізнілим отриманням професії і, відповідно, фінансової самостійності і т.п. Диспропорція фізичного, психічного і соціального дозрівання призводить до психологічних конфліктів. Соціальне невизнання, формалізація діяльності суспільних молодіжних структур, відсутність інтимно-особистісного контакту з близькими дорослими загострюють властиву підліткам схильність до переоцінки традиційних цінностей, призводять до кризи авторитетів, протиставлення себе світові дорослих та різним формам девіантної поведінки. Із вищесказаного слідує висновок, що підлітковий вік дуже уразливий відносно, як до біологічних, так і соціально-психологічним впливів. Вразливість підліткового віку по відношенню до неблагополучних впливів середовища робить цей вік сприятливим чинником до патологічного формування характеру. У порівнянні з іншими кримінологічними ознаками особи неповнолітнього, моральні ознаки особистості встановити набагато складніше. Це пояснюється тим, що в матеріалах кримінальної справи не відображаються дані про світогляд, духовність, погляди, переконання, ціннісні орієнтації тощо.
Отже, на основі ознак можемо сформувати узагальнений соціальний портрет неповнолітнього, засудженого за злочин, вчинений в стані сп’яніння – це підлітки переважно чоловічої статі 16-18 р., з повною середньою чи загальною освітою, які навчаються в загальноосвітніх школах чи ПТУ, проте з низьким рівнем знань, виховуються в неблагополучній сім’ї, де один з батьків притягався до кримінальної відповідальності. Спільними характеристиками є те, що вони характеризуються стійкою антисуспільною спрямованістю. Їх відрізняє глибока неповага до суспільства, егоїзм, жорстокість та цинічність, перекручене розуміння моральних норм, зневажливе ставлення до людей, своїх батьків, вони характеризуються безсоромністю, відсутністю співчуття і жалю, їм притаманна конфліктна форма спілкування з іншими особами. Паразитичний спосіб життя не обтяжує, а іноді навіть служить предметом гордості. Ідеали відверто цинічні, їм властиве вміння вправно маскувати свою істинну систему цінностей. Як правило, це підлітки з нестійким, гіпертимним або експлозивним (збудливим) типом акцентуації характеру. 2.3. Детермінанти злочинів, які вчиняються неповнолітніми в стані сп’яніння Ще в кінці ХІХ століття, Дріль Д.А. зазначав, що явище злочинності та причин, що її породжують поступово зосереджують на собі увагу як вчених, так і всього суспільства [60, с. 3]. Вплив соціальних умов і суперечностей розвитку суспільства на характер морального формування особистості є вирішальним у поясненні протиправної поведінки неповнолітніх. Процеси і явища соціальної дійсності, що створюють негативні умови для життя і виховання неповнолітніх та сприяють вчиненню ними злочинів, вивчаються вченими і практиками досі. Фундаментальними працями, в яких розглядаються детермінанти поширення пияцтва, наркотизму, правопорушень та злочинності серед неповнолітніх є роботи таких вчених, як: Александрова Ю.В., Бауліна Ю.В., Габіані А.А., Гасанова Е.Г., Глушкова В.О., Джужі О.М., Дріля Д.А., Закалюка А.П., Лазаренко В.І., Лановенка І.П., Мартиненко О.А., Міньковського Г.М., Музики А.А., Перепелиці Т.Г., Поволоцької С.Г., Пономаренко Ю.Г., Пшеничного В.Г., Свєтлова О.Я., Тузова А.П., Фесенка Є.В., Хруппи М.С., Ярмиш Н.М. та ін. Однак, у зазначених дослідженнях та наукових працях недостатньо приділено уваги питанню специфіки злочинів неповнолітніх, які перебувають в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, причин та умов, що сприяють їх вчиненню. Будь-яке наукове дослідження передбачає, насамперед, орієнтування в тих поняттях, якими доводиться оперувати. Поняття «причини злочинності» охоплює комплекс взаємодіючих чинників, які у різний спосіб детермінують злочинність. Поруч із причинами злочинності необхідно розрізняти її умови, не забуваючи при цьому про їх якісне розмежування в механізмі протиправної поведінки. При цьому, під умовами злочинності слід розуміти такий комплекс явищ, що самостійно не здатні породжувати злочинність як наслідок, однак вони сприяють їм, полегшують їх формування і подальшу реалізацію [156, с.7]. У сучасній кримінологічний науці найбільш поширеним терміном, що включає в себе причини і умови злочинності є термін «детермінанти». Тому, в нашому дослідженні ми будемо використовувати саме цей термін. Детермінанти злочинності неповнолітніх завжди мали свою істотну специфіку. І, ми погоджуємось з Лановенком І.П. та Лопушанським Ф.А. , що «вони нерідко розпливчасті, неясні й беруть початок з дитинства правопорушника, з середовища, в якому він зростав, навчався, працював тощо. І необхідно враховувати, що майже завжди доводиться стикатися не з окремими причинами, а з сукупністю обставин, які переплітаючись та взаємодіючи, створюють атмосферу, що сприяє вчиненню злочинів підлітками» [126, с. 59-60]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Серед таких дітей значна частка вже має досвід вживання алкоголю, наркотиків та найбільше серед них «токсикоманів», адже нюхання клею – це найдешевший спосіб аби поринути в ілюзорність насолоди. А, на профілактичному обліку служб у справах дітей перебуває близько 140 тис. дітей, які схильні до правопорушень, вживають наркотичні речовин та алкогольні напої, з неблагополучних сімей, безпритульні та бездоглядні. Окрім цього, значне занепокоєння викликає той факт, що, як зазначав колишній Міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту Корж В.П., «злочинні вчинки ці діти вважають нормальними і звичними для них, бо саме вони дозволяють їм вижити» [59]. Важливою детермінантою, яку відзначили 10 % учнів, є недоліки у системі працевлаштування. Як стверджує Венедиктов В.С., «… досі праця неповнолітніх є однією з найважливіших проблем в усьому світі, бо знедоленість підлітків – є однією із прямих причин злочинності неповнолітніх» [131, с. 225]. Підтвердженням цьому є дані статистики, які свідчать, що серед числа перебуваючих на обліку неповнолітніх споживачів наркотиків, близько 55 % таких, що не працюють і не навчаються [55]. На даний час проблема безробіття торкнулася не тільки дорослого населення, але і неповнолітніх. Сьогодні знайти роботу важко навіть дипломованим фахівцям з великим стажем практичної діяльності. Що ж говорити про молодих людей, що здобули, в кращому разі, середню освіту? Навчання у вузах, на жаль, з кожним роком стає дорожчим. Можливість влаштуватися на роботу у підлітків фактично відсутня, оскільки повсюдно йде послідовне скорочення робочих місць на підприємствах і в організаціях. Виходить, що в 15-17 р. підлітки не мають можливості зайняти себе якою-небудь суспільно-корисною справою, і, фактично залишаються «на вулиці». Таким чином, незатребуваність з боку суспільства негативно позначається на становленні особистості неповнолітнього, розвиває у останніх відчуття власної нікчемності, приводить до ізоляції від оточуючих, психічних розладів, викликає внутрішній протест проти подібного відношення. Окрім цього проблема з працевлаштуванням є однією з причин рецидивної поведінки неповнолітніх, які були раніше засуджені. Так, послугами Державної служби зайнятості після звільнення з місць позбавлення волі у 2005 р. скористалися 2,7 тис. вихованців виховних колоній. Це в той час, коли щорічно для звільнених з установ виконання покарань загалом резервується до 8 тис. робочих місць [258, с. 4]. Слід відзначити, що в останні роки, спостерігається стійка тенденція до збільшення числа неповнолітніх правопорушників, які не навчаються і не бажають займатись суспільно корисною працею. На нашу думку, у випадку не вжиття своєчасних заходів щодо охоплення навчанням усіх неповнолітніх шкільного віку чи працевлаштування цієї категорії осіб, неодмінно призведе до збільшення девіантних проявів та деліквентної поведінки неповнолітніх, а пізніше – до зростання рівня злочинності неповнолітніх. Кримінологічні дослідження і практика боротьби з правопорушеннями неповнолітніх свідчать, що на території кожного міста, мікрорайону є певні місця, де постійно спостерігається концентрація саме таких підлітків-правопорушників [205, с. 24-25]. На думку психологів, потреба в спілкуванні й змушує неповнолітніх до об’єднання в такі стихійні групи (компанії, «братства», «команди», «бригади»), де існують свої лідери й закони. Звісно, що школа й сім’я для такого «вільного» спілкування і витрачання часу не підходить, оскільки там на них постійно впливають вчителі та батьки. Різноманітні дослідження свідчать, що більшість підлітків (84 %) прагне перебувати у вільній (нерегламентованій) групі, 10 % прагне знаходитися в регламентованій групі, щоб існував контроль з боку дорослих, 6 % відповідають, що їм байдуже. Ті підлітки, що прагнуть перебувати у групі регламентованого типу, – це особи, в яких розумові здібності переважають над фізичними. Тобто, для них контроль з боку дорослих є запорукою незастосування до них фізичної сили з боку більш сильних однолітків [176, с. 82]. У детермінації злочинності неповнолітніх істотну роль відіграє бажання до самоствердження. Як відомо, характерними рисами підростаючого покоління є прагнення до самоствердження, дорослості, підвищена емоційність, так званий юнацький максималізм, намагання виявити самостійність у різних галузях суспільного життя, заявити про себе, виділитися, показати свою неординарність, знайти сенс життя, своє місце в суспільстві [185, с. 62]. Відсутність успіхів по місцю навчання неповнолітні компенсують демонстрацією незалежності, грубістю, фізичною силою і зневагою загальноприйнятих норм. Така поведінка нерідко приводить до того, що їх перестають поважати однокласники, вчителі, іноді, батьки, і в результаті підлітки залишаються наодинці самі з собою. У цій ситуації молоді люди починають повністю ігнорувати школу і шукати оточення, де, на їх думку, могли б знайти визнання. Вони неминуче починають групуватися між собою і виробляють свою «ідеологію», знецінюючу нав’язувані школою форми діяльності і, те, що дає натомість «альтернативні цінності», які дозволяють їм відчути свою значущість. На думку деяких дослідників, залучення неповнолітніх до вживання алкоголю та наркотиків, як способу порушити табу, до деякої міри пояснює пияцтво і наркотизм як атрибут молодіжної субкультури, яка демонструє схильність до самоствердження через руйнування усталених норм і традицій [121, с. 23]. В ході проведеного нами дослідження встановлено, що близько 58 % респондентів однією з детермінант першої спроби алкоголю і наркотиків вказали цікавість. Вважаємо, що цікавість схожа з такими мотивами, як переживання незнайомого відчуття, спроба алкоголю і наркотика від нудьги, неможливості або небажання неповнолітніх чим-небудь займатися, прагнення залучитися до «престижних цінностей», наслідування моди та ін. Спостереженням підтверджено, що один наркоман намагається залучити в своє коло за рік 10-15 осіб, в основному з числа учнівської і студентської молоді. А, на думку фахівців, за своє коротке життя один споживач зілля може залучити до вживання наркотиків близько 20 осіб [20, с. 121]. Як правило, перша зустріч наркомана з «новеньким» проходить в пафосній атмосфері, коли він в ейфорійному стані переконує молоду людину, яке блаженство і психологічне задоволення отримує від споживання наркотику. Такі зустрічі проходять, як правило, на дискотеках, в кафе, в гральних клубах, на територіях шкіл та інших навчальних закладах [10]. У основі цікавості до алкоголю і наркотиків лежить одвічне прагнення молодих людей пізнавати нове, заборонене, а отже, те, що хвилює і таїть небезпеку (тяга підлітка до ризикованої поведінки). З одного боку, допитливість властива більшості людей і є однією з позитивних особливостей людини. З раннього віку індивід прагне до пізнання нового, невідомого йому. Отже, недивно є те, що деякі молоді люди пробують алкоголь і наркотичні засоби або інші одурманюючі речовини виключно через те, щоб випробувати їх дію на собі, не замислюючись про можливі негативні наслідки такого вчинку. З іншої сторони, цікавість – це прагнення до небезпеки, ризику. Не менш вагомою причиною вживання алкоголю і наркотиків є пошук нових відчуттів. На цю обставину, що спонукала неповнолітніх до вживання алкоголю і наркотиків вказали майже третя частина опитаних учнів (32 %). Навіть процес вчинення злочину, самі неповнолітні вважають цікавою пригодою. Зазначені вчинки вчиняються щоб пережити сильні відчуття, навіть коли вони пов’язані з тривогою і страхом. Алкоголь і наркотики стали модою і невід’ємним атрибутом молодіжної субкультури. Без алкогольних напоїв та різноманітних наркотичних речовин багато хто не уявляє собі дискотеки чи іншої форми проведення молодіжного дозвілля. Саме тому 30 % усіх опитаних учнів називають наслідування моди причиною вживання наркотиків. Вдвічі менше – 15 % учнів відмітили, що наслідування моди стало їх детермінантою вживання алкоголю. Отже, наслідування моди є частіше детермінантою до вживання наркотиків ніж алкоголю. Наслідування моди – поширений соціально-психологічний механізм, що є сурогатом престижу, особистої значущості. Вживання алкоголю і наркотиків в деяких молодіжних колах стає чимось на зразок демонстрації домагання на право вважатися «крутим». Вживання алкоголю і наркотиків немов би підвищує ранг молодої людини в очах товаришів, дозволяє йому з презирством і зневажливо відноситися до «шмаркачів, які навіть травичку не палять». Життєві успіхи, духовне збагачення, комунікаційні реакції, сексуальна поведінка все частіше розглядаються молоддю з позиції сп’яніння. Ситуація багато в чому схожа з тим, як куріння і вживання алкоголю в певному віці деякими підлітками серйозно вважаються ознакою дорослості. Немаловажливою проблемою серед неповнолітніх злочинців та споживачів алкоголю й наркотиків є повна відсутність у них правових знань з приводу юридичних наслідків вживання алкоголю чи наркотиків. Наприклад, анкетування та аналіз справ про адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми м. Києва і Київської обл. за 2001-2004 рр., яке проводилось Легецьким М.П. показали, що майже 76 % неповнолітніх правопорушників вчинили протиправні діяння через незнання норм чинного законодавства та відсутності заходів профілактично-правового характеру [128, с. 66]. Як зазначили 43-46 % респондентів проведеного нами анкетування, одними з основних детермінант вчинення злочинів неповнолітніми у стані сп’яніння є відсутність достатніх знань про наслідки вчинення злочинів. Опитані учні також вважають, що найбільш визначальними детермінантами вчинення злочинів неповнолітніми у стані сп’яніння є негативний вплив вуличних компаній друзів (64 %). Часто саме під впливом і тиском приятелів неповнолітні вчиняють дії і вчинки, а іноді і правопорушення, досить добре усвідомлюючи їх неправильність або навіть шкоду з погляду всього суспільства, але вважаючи це своїм обов'язком, приятельським боргом наслідувати приклад. Тому хвалебні розповіді однолітків, приятелів про отримане в результаті вживання наркотичного засобу, задоволення нерідко приводять до того, що у підлітка виникає бажання і потреба їх перевірити, випробувати все самому. Власне, через несформованість життєвих ідеалів та цілей, стійких норм поведінки, неповнолітні легше попадають під негативний вплив оточуючих, який, як вже давно підтвердили кримінологічні дослідження, є основним чинником антисуспільних вчинків [6, с. 30]. На нашу думку, саме безпосереднє оточення справляє прямий і тому найсильніший вплив на рішення підлітка про вчинення злочинних дій. Дуже часто підлітки починають вживати як алкоголь так і наркотики саме в компанії друзів. Структура таких стихійних компаній залежить від їх згуртованості, змісту групової діяльності, а також від їх функцій. Вони можуть мати різноманітну спрямованість, в тому числі й злочинну (крадіжка товарів, мотоциклів, велосипедів, машин тощо). Вплив групи на нестійких підлітків є вирішальним для вчинення ними злочинів. У групі під час її колективних дій спостерігається немовби примноження, збільшення рівня і сили деяких психічних станів та моральних почуттів суб’єктів, що призводять до вчинення антисуспільного проступку, який поодинці може бути і не вчинений. Як вірно зазначав Антонян Ю.М., «під впливом групи відбувається формування і зміна життєвих орієнтацій чи устанок особистості, яка характеризується психологами як готовність сприймати явища і факти дійсності з певних позицій. Це означає, що під впливом групи може формуватися і антисуспільна поведінка, яка визначається в цьому випадку як готовність особистості діяти у відповідності з її поглядами, звичками та інтересами проти інтересів суспільства» [6, с. 29]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Ці прояви суспільної аморальності потрапляють у свідомість, розростаються і часто проявляються у поведінці та способі життя людей. Наприклад, відеофільми, в яких яскраво зображаються способи вживання наркотиків, алкоголю чи спосіб вчинення злочину, після вживання яких кіногерої зображують почуття радості та щастя, здатні викликати у підлітків бажання повторити ці вчинки, щоб також відчути те саме, що й їхні кіноулюбленці. Показово, що в ході інтерв'ювання одного з малолітніх наркоманів з'ясувалося, що досвід виготовлення наркотичного засобу він почерпнув у одного з численних американських «кіношедеврів». Останніми роками невпинно зростає зацікавленість населення всесвітньою інформаційною мережею Internet, в якій можливо не тільки ознайомитися з інформацією про наркотики, але й отримати детальну інформацію щодо їх виготовлення, вживання, характеристик тощо. Окрім того, на багатьох сайтах всесвітньої мережі можна зустріти заклик до легалізації «легких» наркотиків, здебільшого конопель. Також існує ціла низка сайтів, які закликають легалізувати вживання конопель та пропагують ідеологічно пов'язану з цим субкультуру (Marijuana Web Ring) [196, с. 64]. Тому значне поширення пияцтва, вживання наркотиків, передчасний сексуальний досвід, безсоромне ставлення до старших, зростання злочинності і насильства – все це великою мірою є плодами того впливу, що його справляє на дітей інформаційне середовище. Крім того, ЗМІ здійснюють вплив не тільки безпосередньо на особистість молодої людини, а й опосередковано через оточення – батьків, учителів, однолітків, котрі теж піддаються цьому впливу. Таким чином, сила впливу істотно посилюється. Можна сказати, що існуючі в суспільстві соціальні норми, прагнення та громадська думка значною мірою формуються ЗМІ. Проблема криміногенного впливу ЗМІ на населення, особливо на молодь, стало спеціальним предметом обговорення на ІХ Конгресі ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. Так, рекомендовано сприяти встановленню вищих стандартів початкових матеріалів і відповідальності ЗМІ при створенні умов для їх незалежного функціонування [196, с. 64]. Отже, в результаті проведеного анкетування та дослідження кримінальних справ нам довелося з’ясувати основні детермінанти, що мають негативний вплив на поведінку неповнолітніх та сприяють учиненню злочинів неповнолітніми в стані сп’яніння, таким чином визначивши першочергові об’єкти спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, які вчиняються неповнолітніми в стані сп’яніння. Зазначені детермінанти ми систематизували у 4 групи: соціально-економічні; індивідуально-психологічні; організаційно-управлінські; культологічні. Підвищена суспільна небезпека визначених основних детермінант учинення злочинів неповнолітніми в стані сп'яніння полягає в тому, що саме ці фактори спонукають неповнолітніх до протиправної поведінки, наслідком якої переважно є вчинення злочинного діяння. |