М. О. Лисюк Головний редактор, перший заступник директора нндіпбоп, канд техн наук
| Вид материала | Документы |
- Гост 17623-87, 138.94kb.
- Надійності та безпеки в будівництві, 692.13kb.
- Гост 5382-91, 1729.88kb.
- Д. М. Лаковский (руководитель темы); И. В. Колечицкая; С. А. Резник, канд техн наук;, 203.82kb.
- Гост 14637-89: Прокат толстолистовой из углеродистой стали обыкновенного качества Технические, 310.23kb.
- Государственный стандарт союза сср здания и сооружения Методы измерения яркости, 278.78kb.
- Гост 26824-86, 248.28kb.
- Строительные нормы и правила отопление, вентиляция и кондиционирование, 2477.63kb.
- Строительные нормы и правила отопление, вентиляция и кондиционирование сниП 04. 05-91*, 1856.14kb.
- Б. В. Баркалов ), Государственным проектным конструкторским и научно-исследовательским, 2674.7kb.
Удосконалення нормативно-правового регулювання
Актуальним залишається законодавче визначення галузі промислової безпеки з правозастосовними напрямами: сфери застосування, державного нагляду, науково-технічної, в тому числі експертної, діяльності, прав та обов’язків посадових осіб органів нагляду і суб’єктів господарювання, компетентності органів нагляду.
Стосовно встановлення організаційних і технічних вимог задля забезпечення промислової безпеки, то завданням удосконалення нормативно-правового регулювання є найповніший облік видів виробничих небезпек. Це сприятиме максимальній актуалізації нормативно-правової бази з прив’язуванням до існуючих виробничих реалій, активізації процесу нормотворення, заповненню нормативно-правових прогалин, забезпеченню необхідними документами посадових осіб органів нагляду та роботодавців.
Удосконалення контрольно-наглядової діяльності
Державний нагляд у сфері промислової безпеки проводиться за такими принципами:
системність і планування наглядової діяльності;
комплексний підхід у здійсненні наглядової, ліцензійно-дозвільної діяльності, нормативно-правового регулювання, управління в області промислової безпеки, в тому числі з застосуванням економічних механізмів і на основі міжнародних стандартів;
сучасність побудови, раціональність, гнучкість, надійність організаційної структури системи адміністративного регулювання у сфері промислової безпеки;
чіткий розподіл завдань, прав, обов’язків посадових осіб, керівників і працівників органів державного нагляду;
єдині методологічні засади державного нагляду;
зосередження зусиль державних інспекторів на контролі за функціонуванням системи управління промисловою безпекою та уникнення підміни ними виконання контрольних функцій служб підприємств або відомств;
своєчасне надходження необхідної інформації, її об’єктивний аналіз і оптимальне використання на всіх рівнях системи державного нагляду;
використання сучасних інформаційно-аналітичних систем;
постійне вдосконалення методології та організації системи державного нагляду;
забезпечення додержання законодавства про промислову безпеку та охорону праці.
До питання безпечного ведення робіт поблизу повітряних електричних мереж
В.І.Левченко, В.І.Лесковець (ННДІПБОП)
В деяких видах економічної діяльності виникає необхідність проведення певних робіт поблизу повітряних електричних мереж різного призначення і напруги. Під час проведення таких робіт використовують, як правило, різного типу механізми: автокрани, підйомники тощо. З метою недопущення випадків травмування зайнятих на них працівників від дії електричного струму впроваджують відповідні заходи безпеки, в тому числі автоматичну сигналізацію безпеки. Прикладом застосування пристрою для автоматичної сигналізації про небезпечне наближення стріли автокрана до проводів повітряних електричних мереж, котрий подає звуковий та світловий сигнали при напрузі лінії 380 В вже на відстані 1,5 м, а при напрузі лінії 6 кВ – 3 м [1,2]. Тобто існують пристрої, що забезпечують безпеку робіт поблизу повітряних електромереж.
Незважаючи на вищевикладене, чинними Правилами будови і безпечної експлуатації підйомників [3] не передбачено, наприклад, обладнання підйомників технічними засобами унеможливлення проявів небезпечного чинника – напруженості електричного поля – у разі роботи в охоронній зоні повітряних електричних мереж. Саме це і є причиною виникнення нещасних випадків через ураження працівників електричним струмом.
Наведемо приклади травмування працівників з такої причини.
На дочірньому підприємстві „Парк „Високий Замок” Львівського комунального підприємства „Зелений Львів” 27 червня 2008 року робітник з озеленення на платформі автопідйомника АГП-22 зрізав бензомоторною пилкою гілки з дерева, поблизу якого проходила високовольтна лінія електропередачі ПЛ-110 кВ, і випадково доторкувся до неї рукою, у результаті чого був уражений струмом. Автопідйомник, виготовлений в 1989 році за № 212 на Слав'янському механічному заводі в Донецькій області, не було обладнано технічними засобами, що мають припинити рух його складових частин у разі наближення до повітряної електричної мережі. Не виконувалися і інші заходи безпечного ведення робіт поблизу електричної мережі.
Інший приклад стосується проведення робіт із використанням бурильно-кранової установки. У Новокаховському районі енергозбуту та електричних мереж ВАТ „ЕК Херсонобленерго” 18 листопада 2008 року стався нещасний випадок з двома електромонтерами, які замінювали опори повітряної електричної мережі напругою 6 кВ. Під час роботи використовувалася бурильно-кранова установка (БКУ). Проект на проведення цих робіт розроблено не було.
Після того, як було застроповано металевим стропом стару опору на стрілу БКУ й витягнуто із землі, її вирішили перетягти на інший бік дороги, щоб не заважала установці нової. На протилежному боці проходила інша ПЛ-154 кВ. Машиніст БКУ почав переміщення опори. Двоє робітників супроводжували її транспортування, притримуючи руками за комель. Опору довжиною 10,5 м у вертикальному положенні наблизили верхньою частиною з траверсою до крайнього проводу ПЛ-154 кВ на відстань меншу 2 м. Стався пробій електричного струму, від дії якого постраждали робітники, отримавши тяжкі травми.
Якби в обох випадках механізми були обладнано захисними технічними засобами, то вони не потрапили б в небезпечну зону, а працівники не зазнали б травмування.
Висновки
Є нагальна необхідність всі чинні правила охорони праці, які регламентують виконання робіт з можливим використанням механізмів, доповнити вимогу, а саме: у разі ведення робіт поблизу повітряних електричних мереж можна використовувати лише такі механізми, які обладнано технічними засобами, що унеможливлювало б ураження людей електричним струмом і забезпечувало таке:
визначення небезпечної зони дії електричного поля;
сигналізацією про небезпечне наближення до проводів повітряних електричних мереж;
блокування роботи силової установки механізму при наближенні до небезпечної зони.
Список літератури
1. Ушаков В.П. Сигнализатор приближения стрелы автокрана к проводам ВЛ. – М.: «Энергия», 1969.
2. Луковников А.В. / Охрана труда. - М.: «Колос», 1973, С. 104-106.
3. Правила будови і безпечної експлуатації підйомників. Затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 8 грудня 2003 року № 232.
НАУКОВА ПІДТРИМКА РЕАЛІЗАЦІЇ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ПРАЦІ
І.В.Саляєв (ННДІПБОП)
Національним науково-дослідним інститутом промислової безпеки та охорони праці (ННДІПБОП) спільно з Держгірпромнаглядом та іншими центральними органами виконавчої влади розроблено проект Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2008...2012 рр. (далі – проект Програми). Відповідно до вимог нормативно-правових документів у проекті Програми чітко визначено її мету, обґрунтовано оптимальний варіант та сформульовано завдання і заходи, спрямовані на розв’язання проблем з промислової безпеки та охорони праці. Перелік завдань і заходів сформовано з дотриманням принципів взаємозв’язку, повноти охоплення проблеми, відсутності суперечностей і повторів. Всього проектом Програми за допомогою 65 заходів пропонується розв’язати такі завдання:
удосконалення системи державного управління та державного нагляду за промисловою безпекою, охороною та медициною праці;
пропаганда безпечних і нешкідливих умов праці, навчання працівників, підготовка та підвищення кваліфікації фахівців з охорони праці;
удосконалення нормативно-правового забезпечення охорони праці;
вирішення питань медицини праці, впровадження заходів щодо дотримання вимог санітарних норм і правил, профілактики професійних і виробничо-зумовлених захворювань;
розроблення засобів індивідуального захисту працюючих;
розроблення засобів колективного захисту працюючих на базі новітніх матеріалів, методів, технологій;
здійснення підтримки наукових досліджень, спрямованих на вирішення пріоритетних питань охорони праці;
вирішення соціально-економічних питань промислової безпеки та охорони праці.
Серед запропонованих заходів багато таких, що повинні суттєво підвищити рівень промислової безпеки на виробництві (проектом Програми прогнозується зниження за період 2008...2012 рр. коефіцієнта частоти виробничого травматизму з 1,60 до 1,40). До таких заходів віднесено, наприклад, прилади та автоматизовані системи для контролю параметрів виробничого середовища, технічні засоби та пристрої для контролю за технічним станом машин, механізмів та обладнання з метою запобігання аваріям на виробництві (системи контролю технічного стану посудин, що працюють під тиском, системи безперервного контролю виникнення локальних пошкоджень маслонаповнених силових трансформаторів, апаратура контролю систем заземлення, системи моніторингу технічного стану насосного та компресорного обладнання, комп’ютеризований діагностичний комплекс для оперативного виявлення експлуатаційних дефектів техніки та обладнання сільськогосподарського призначення).
Прогнозний обсяг фінансування проекту Програми становить 80,420 млн грн, з них за рахунок коштів Державного бюджету – 9,685 млн грн, за рахунок коштів Фонду – 70,735 млн грн. Обсяги фінансування, спрямовані на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, становлять 45,825 млн грн, на розроблення законодавчих та нормативно-правових документів з охорони праці – 26,245 млн грн, на пропаганду безпечних і нешкідливих умов праці шляхом проведення виставок, семінарів, виготовлення посібників, плакатів, навчальних систем та іншої продукції з питань промислової безпеки охорони праці – 8,350 млн грн.
З метою науково-організаційного забезпечення та підтримки Держгірпромнагляду в законотворчій роботі ННДІПБОП виконувалося науково-методологічне супроводження проекту Програми, яке полягало в участі в засіданнях робочих груп, розгляді пропозицій та зауважень зацікавлених міністерств, відомств та організацій, консультуванні та наданні довідок, доопрацюванні проекту Програми відповідно до висловлених пропозицій та зауважень. Доопрацьований проект Програми погоджено без зауважень з Мінекономіки, МНС, Мінпромполітики, Мінпаливенерго, Мінагрополітики, Мінвуглепромом, Мінтрансзв'язку, Мінжитлокомунгоспом, Мінрегіонбудом, МОН, Мінприроди, Мінкультури і туризму, Національним космічним агентством України, Держатомрегулювання і Конфедерацією роботодавців України. Було враховано зауваження та пропозиції МОЗ, Мін’юсту та Федерації профспілок України; частково враховані – Мінпраці, Мінфіну та Федерації роботодавців України. Не враховано зауваження та пропозиції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Повний пакет документів щодо проекту Програми у складі законопроекту, проекту самої Програми з додатками, пояснювальної записки з додатками, протоколу узгодження позицій та техніко-економічних обґрунтувань заходів Програми передано Держгірпромнагляду, якій направив його для розгляду до Кабінету Міністрів України. Проте, на жаль, з метою сприяння в Україні стабільному функціонуванню бюджетної системи Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.11.2008 р. № 1036, згідно з якою до стабілізації економічної ситуації в країні тимчасово припинено підготовку проектів нових державних цільових програм.
—//////////—
Вибухова справа.
Офіційні документи, повідомлення
| |
ДЖЕРЕЛА НЕБЕЗПЕКИ для навколишнього середовища
ПІД ЧАС ПОВОДЖЕННЯ З ВИБУХОВИМИ МАТЕРІАЛАМИ
В.А.Поплавський (ННДІПБОП)
Відповідно до Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища„ будь-яка господарська діяльність має проводитись з додержанням норм екологічної безпеки. Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, за якого виключається погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для життя і здоров’я людей, а також для просторової та видової різноманітності й цілісності природних об’єктів і комплексів. Вимоги екологічної безпеки повною мірою стосуються вибухових матеріалів (ВМ) і вибухових речовин (ВР) та робіт з ними в гірництві загалом і на кар’єрах зокрема. Саме джерела екологічної небезпеки та їхня шкідливість у процесах поводження з ВМ на відкритих гірничих роботах розглядаються далі.
Вибухові роботи у кар’єрах є періодичним забруднювачем атмосфери та довкілля внаслідок викидання породного пилу і продуктів детонації ВР. За малої маси вибуху забруднення може локалізуватися в межах кар’єра, погіршуючи умови праці на робочих місцях, а за великої – поширюватися на величезні території, створюючи екологічну небезпеку для живих організмів через зміну складу атмосфери, гідросфери та ґрунтів поза кар’єром.
Кар’єрний пил може бути токсичним, якщо гірська порода, що зазнає вибуху, у своєму складі містить небезпечні хімічні елементи: ртуть, свинець, хром, марганець, миш’як, діоксид кремнію тощо. Шкідливість пилу залежить від його крупності та концентрації. Як правило, з позицій шкідливості оцінюють лише пиловий аерозоль – частки розміром менше 20 мкм. Токсичність вибухового пилу зростає внаслідок адсорбції на його поверхні отрутних газів – продуктів детонації ВР. Підраховано [1], що при масових вибухах у кар’єрах в атмосферу викидається від 80 до 320 г породного аерозолю на 1 кг ВР.
Параметрами пилогазової хмари при масовому вибуху свердловинних зарядів є її висота
, середній горизонтальний розмір 
і початкова концентрація 
пилу в ній. За даними [1] в умовах кар’єрів Курської магнітної аномалії при зростанні маси вибуху 
з 1 до 1000 т збільшується зі 100-150 до 400-1000 м. Параметр змінюється за такою залежністю:
, м,де
і 
- лінійні розміри породного блоку масового вибуху. Концентрація пилу становить 0,6-2,3 г/м3.Пилогазова хмара рухається за вітром, а з неї випадають пилові частинки, забруднюючи навколишню територію. Для умов Лебединського ГЗК при масі ВР 1000 т у кожному з 25 масових вибухів за рік розрахунком визначено [1] ареал випадання частинок пилу різної крупності: пилинки в 100 мкм поширюються на 15-20 км за першу годину після вибуху; пилинки в 10 мкм досягають максимальної відстані близько 1000 км за 2-3 доби. Розрахункова річна щільність випадання пилу на відстанях 6-8, 70-90 і 500-700 км від кар’єру становить відповідно 700, 7 і 0,07 кг/км2.
Основним джерелом утворення пилу є об’єм породи, що безпосередньо контактує з бічною поверхнею свердловинного заряду. Радіус цієї зони визначається бризантністю ВР. Маса пилу, який продукується при вибуху, пропорційна масі заряду та питомій витраті ВР на дроблення породи. Отже, зменшення маси пилу досягається при застосуванні низькобризантних ВР, конструкцій зарядів з повітряними і водяними проміжками та радіальними зазорами, зарядів малого діаметра. Крім цього, усі заходи, які сприяють зменшенню розвалу гірничої маси, автоматично супроводжуються зниженням обсягів викидання пилу в атмосферу: це проведення масових вибухів на високих уступах і в затиснутому середовищі; при помірній величині питомої витрати ВР на дроблення породи, підвищеній довжині, ефективних конструкціях і матеріалах забивки зарядів та інших заходах, детально описаних у [2].
Вимоги стосовно обмеження пилових викидів в атмосферу при вибухах на денній поверхні чинними документами з безпеки вибухової справи, наприклад, [3], не регламентовано, проте з урахуванням екологічних наслідків необхідність такого унормування є очевидною та нагальною, особливо для порід і руд, що містять токсичні хімічні елементи.
Під час вибуху з 1 кг промислових ВР утворюється 700-1100 л газоподібних продуктів, біля 10% яких належать до отрутних газів. Склад продуктів вибуху індивідуальних ВР змінити не можна, а для сумішевих ВР його можна регулювати, підбираючи їх кисневий баланс близьким до нуля, тобто змінюючи компонентно-рецептурний склад ВР.
Чим повніше відбувається хімічне перетворення сумішевої ВР, тим менше отрутних газів у продуктах детонації. Тому все, що сприяє повноті хімічного перетворення ВР, є доцільним з позицій зменшення шкідливості газів вибуху. Зазначене досягається за стаціонарних високошвидкісних режимах детонування зарядів, які, в свою чергу, реалізуються при їхніх великих діаметрах, оптимальній густині, мінімальній вологості та правильно підібраних проміжних детонаторах і системах ініціювання. Зокрема, неелектричні системи ініціювання на основі ударних трубок (хвилеводів) є прогресивнішими в розглядуваному сенсі порівняно з ініціюванням детонувальним шнуром, якому властивий так званий боковий ефект, що супроводжується вигоранням ВР у заряді. Обсяги токсичних газів зменшуються при дробленні міцних, малотріщинуватих порід, достатньо великій та щільній забійці свердловинних зарядів, ініціюванні їх від дна. У таких умовах збільшується обсяг газів вибуху, які залишаються в гірничій масі, а менше їх викидається в атмосферу. Якщо питома витрата ВР на дроблення перевищує 2 кг/м3, практично весь об’єм шкідливих газів викидається у повітря [1], де вони частково доокислюються, піднімаються вверх і поширюються з пилогазовою хмарою, зменшуючи з часом свою концентрацію.
Експериментально доведено [1, 2], що при введенні в заряди ВР або в забийку свердловин тих речовин, які здатні нейтралізувати отрутні гази вибуху (гашене вапно, сода, крейда, вода тощо) можливо суттєво (до десятків разів) знизити шкідливість газових викидів масових вибухів.
Єдині правила безпеки при вибухових роботах [3] не регламентують відстані, безпечні за дією отрутних газів при масовому вибуху свердловинних зарядів у кар’єрах. Вони лише встановлюють порядок допуску людей до місця вибуху. Методика розрахунку відстаней, безпечних за дією отруйних газів, наведена лише для вибуху зарядів на викидання, загальною масою більше 200 т з урахуванням швидкості і напрямку вітру. При веденні вибухових робіт у складних умовах безпечні відстані за газовим фактором визначає виконавець вибухових робіт з залученням, за необхідності, спеціалізованих організацій.
Екологічна шкідливість кар’єрних масових вибухів також обумовлена забрудненням підземних вод вибуховими речовинами свердловинних зарядів.
Сучасні промислові ВР за своїми властивостями або властивостями своїх окремих компонентів тією чи іншою мірою є шкідливими для живих організмів, тобто екологічно небезпечними, за санітарно-токсикологічними показниками.
Потрапляння цих шкідливих речовин до живих організмів можливе різними шляхами, але стосовно умов ведення вибухових робіт на кар’єрах найінтенсивнішим слід вважати розповсюдження їх підземними водами. Звісно, цей шлях стосується водорозчинних речовин, або рідких речовин, здатних фільтруватися в тріщинуватому як сухому, так і обводненому породному масиві, мігруючи із свердловинних зарядів ВР. Питання забруднення підземних вод вибуховими речовинами належить до надзвичайно актуальних в силу, принаймні, таких причин: високого обводненням гірських порід, особливо на нижніх горизонтах глибоких кар’єрів; великих обсягів застосування вибухових сумішей на основі гранульованої аміачної селітри (АС), що легко розчиняється у воді, а також наливних емульсійних ВР, обсяги використання яких щорічно зростають. Найвищою водостійкістю відзначається тротил, але при тривалому перебуванні у воді він теж частково вилужується, про що свідчить червоний колір кар’єрних вод. Через токсичні властивості від нього вже давно відмовилися у провідних гірничодобувних країнах світу. В Україні його використання також щорічно зменшується, а натомість зростає використання аміачно-селітряних неводостійких ВР, розчинення яких призводить до забруднення кар’єрних вод нітратами, нафтопродуктами та іншими речовинами, що входять до компонентного складу ВР [4].
Інтенсивність забруднення підземних вод продуктами ВР визначально залежить від тріщинуватості та обводненості породного масиву і реально є досить великою. Згідно з дослідженнями [5] розчинення та винесення АС із свердловинних зарядів грамоніту марок 30/70, 50/50 і 79/21 може досягати 23-52%, що складає 6-25 т для одного типового масового вибуху в умовах гранітних кар’єрів. На кар’єрах Кривбасу втрата АС із свердловин в минулі роки становила 500-1500 кг на годину для типового блока, що підлягає вибуху [6].
Стосовно захисту підземних вод від забруднення ВР слід відмітити наступне.
Радикально ця проблема може бути вирішена лише у разі застосування водостійких та не шкідливих ВР. Проте такий підхід, як свідчить світовий досвід розвитку промислових ВР, дуже складно здійснити практично. Певним наближенням до вирішення цієї проблеми можна вважати створення водонаповнених ВР, зокрема емульсійних (ЕВР). Але й вони не є бездоганними з позицій уникнення забруднення підземних вод шкідливими речовинами.
Високонадійних способів гідрофобізації АС та сипучих ВР на її основі до цих пір не створено, незважаючи на великі зусилля їх розробників. Тому сипучі аміачно-селітряні ВР не повинні використовуватися в обводнених породах, як це і передбачено технічними умовами на більшість з них. Заряджання в осушені свердловини чи полімерні оболонки лише частково запобігає їхньому розчиненню та забрудненню ними підземних вод. При цьому дуже важливим чинником зменшення такого забруднення виступає тривалість перебування неводостійких ВР у свердловинах: чим вона менша, тим нижчий рівень забруднення. Отже, довготривала підготовка масових вибухів (декілька діб) із використанням неводостійких ВР є екологічно небезпечною.
Розглянуті питання майже не унормовані в документах з безпеки вибухової справи. Вважаємо, що їхній детальний розгляд і розроблення нормативних вимог з недопущення забруднення підземних вод компонентами ВР є актуальними.
Існують також інші джерела екологічної небезпеки у поводженні з ВМ. Ось деякі з них.
Під час ручного та механізованого виготовлення ВР місцевого приготування утворюється певна кількість відходів у вигляді просипів, змивок і браку компонентів, проміжних продуктів і готових ВР, а також тари (упакування) з-під ВР. Як поводитися з такими некондиційними матеріалами, щоб не завдати шкоди довкіллю? Зазвичай їх знищують одним з унормованих способів: вибухом, спалюванням чи розчиненням у воді. Якщо знищують невелику кількість таких матеріалів, то особливої загрози навколишньому середовищу не створюється. Ситуація загострюється, коли обсяги некондиційних матеріалів є великими. Так, наприклад, на стаціонарних пунктах механізованого приготування грамонітів 80/20 із гранульованої АС і тротилу, інших вибухових сумішей та емульсійних ВР вивільнюється велика кількість мішкотари. Спалювання її забруднює атмосферу продуктами згоряння мішкотари та залишків компонентів ВР, певна кількість яких обов’язково залишається у ній, особливо при механізованому розтарюванні. Очевидно, що таке знищення є екологічно шкідливим та й економічно не доцільним, адже втрачається упакувальний матеріал, який, в принципі, можна розглядати як вторинну сировину.
Звідси виникає проблема утилізування мішкотари з-під ВР чи її компонентів. Вона передбачає створення, принаймні, відповідної технології очищення тари від залишків речовин, що в ній зберігалися, можливого подрібнення її, пресування та пакування, обґрунтування та вибору відповідних механізмів і устаткування для здійснення цих процесів, їх безпечного експлуатування тощо. Конкретного нормативного документа стосовно цієї проблеми, наскільки відомо, не існує. Окремі узагальнені вимоги щодо використання мішкотари з-під ВР містяться в [3], а основні завдання та принципи охорони навколишнього середовища й утилізування відходів – у Законах України „Про охорону навколишнього природного середовища” та „Про відходи”. Ці питання також передбачаються у технічних умовах України (ТУ У) на ВР та у технологічних регламентах з їхнього виготовлення.
Певний досвід з утилізування мішкотари з-під ВР і АС накопичено у ВАТ ПВП „Кривбасвибухпром”.
Найбільша маса рідких відходів ВР чи їхніх окремих компонентів утворюється при очищенні змішувально-зарядних машин після закінчення заряджання свердловин, перед ремонтом цих машин тощо. Їх, як правило, зливають у заряджені свердловини як забивочний матеріал. У разі зарядів із сухих сипучих ВР ці змивки капсулюють у поліетиленові оболонки, а у разі наливних – просто заливають у верхню частину свердловини. Така технологія „утилізування” закладена у ТУ У на ВР та іншу технічну й експлуатаційну документацію. Очевидно, що вона шкідлива в екологічному відношенні, бо розчини компонентів ВР практично повністю потрапляють у породний масив і підземні води. Якщо змивки заливають у зону забивки свердловин (без капсулювання в поліетиленові оболонки), то до моменту вибуху вони частково чи повністю мігрують у породний масив і в підземні води, оскільки верхня частина породного уступу практично завжди інтенсивно порушена вибуховими тріщинами, якими легко фільтрується рідина. Якщо розчини компонентів ВР знаходяться в оболонках, то під час вибуху вони розриваються, а рідина розкидається у навколишній простір, бо не є реакційноздатною (не вибухає) і не згоряє внаслідок низької концентрації активних речовин та великої кількості води. Відповідно вони потрапляють у породу та підземні води, несучи небезпеку довкіллю.
Безперечно, таку ситуацію не можна вважати нормальною. Раціональніше було б ці продукти повертати до технологічного процесу виготовлення ВР чи використовувати для інших потреб.
Браковані ВМ теж надходять із відмов зарядів. Вимоги чинної нормативної документації стосовно них є цілком однозначним: вони підлягають знищенню. Ні про яке повторне використання чи утилізування їх не йдеться. Така категорична вимога загалом зрозуміла й повністю виправдана стосовно засобів ініціювання – капсулів-детонаторів, електродетонаторів, піротехнічних реле, ударних трубок, детонувальних шнурів тощо. Зрозуміло, що ці вироби, унаслідок перебування під вибухом, могли змінити свої функціональні характеристики і їхнє повторне використання за призначенням пов’язане з очевидною небезпекою та ненадійністю. До того ж, кількість таких матеріалів навіть на масових відмовах, порівняно невелика. Тому їхнє знищення не потребує значних зусиль і матеріальних витрат, а відповідно й екологічну шкоду від цього теж можна прийняти допустимою.
Менше однозначною виглядає ситуація стосовно знищення ВР, вилучених з відмов зарядів та зібраних із гірничої маси у її розвалі чи біля відмови, особливо коли маса таких ВР є великою – не десятки, а сотні й навіть тисячі кілограм. Якщо вибухівка є патронованою чи крупнокусковою (куски пресованих чи литих шашок), то після вилучення її із породної маси, а тим більше з непорушеної свердловини чи її частини (стакана), залишається досить чистою, не засміченою породою. Її можна, в принципі, використовувати, наприклад, як доповнення до накладних зарядів із чистих ВР або як досипку на верх свердловинного заряду. Таке використання частково засмічених ВР допускається чинною нормативною документацію: дозволено у відмовлений накладний заряд (тобто частково засмічений) добавляти чисту ВР чи бойовик і здійснювати повторний вибух, а просипання ВР навколо устя свердловин, які утворилися під час заряджання, після закінчення цього процесу можна змітати у свердловину на верх колонки заряду.
Зібрану вибухівку, засмічену породною масою, можна знищувати дозволеними способами. Проте у разі сильного породного засмічення знищення вибухом може виявитися неефективним унаслідок затухання детонаційного процесу в такій суміші. Також неефективним може бути й спалювання породно-вибухової суміші. У разі аміачно-селітряної ВР найпростіше таку суміш знищувати розчиненням у воді, виділивши з неї рідку та тверду фази. Рідку фазу, що містить переважно розчинену аміачну селітру, бажано утилізувати, застосувавши, наприклад, при виготовленні розчинів окислювача, кристалічної фази селітри чи рідкого добрива для сільськогосподарських потреб. Утилізувати можна й інші компоненти ВР. Значні технічні складнощі виникають під час збирання гранульованої чи порошкової ВР у розвалі породи. За великих мас таких залишків ВР зібрати їх вручну практично неможливо. Очевидно, без механічного збирання залишків ВР тут не обійтися. Видається, що корисним у цьому разі може бути пневматичний спосіб, заснований на всмоктуванні зерен ВР (звичайно, разом з дрібнокусковим породним матеріалом), транспортуванні шлангами та акумулюванні їх у ємностях. Уся ця транспортна система має бути захищена від накопичування в ній потенціалів статичної електрики й виготовлена з відповідних матеріалів, допущених до роботи з ВР. Пневматичний спосіб може бути ефективним для вилучення дрібнодисперсних ВР із залишків зруйнованих свердловин. У цьому разі зібрана вибухівка є доволі чистою і придатною для часткового повторного використання за призначення. Вибухівка, зібрана із розвалу породної маси вирізняється, як правило, інтенсивним породним засміченням, що обумовлює необхідність вживання додаткових заходів з її очищення перед знищенням чи утилізуванням.
Спосіб розмивання ВР у залишках свердловин, рекомендований чинною нормативною документацією, не вигідний тим, що вибухівка разом з водою виноситься із свердловин й поширюється у навколишній породній масі, звідки її складно вибирати. Цей спосіб ефективний для вилучення із відмови свердловинного заряду засобів ініціювання. Але й його можна також використовувати для збирання розпорошеної у породі чи вимитої із свердловини дрібнодисперсної вибухівки, улаштувавши спеціальні відкриті приямки (зумпфи), куди б надходила водно-вибухова суспензія чи розчин і з яких вони відкачувалися б у ємності-накопичувачі.
Досить складною ситуація зі знищення чи утилізування ВР із відмов може бути у разі використання для свердловинних зарядів наливних ВР, наприклад, емульсійних.
Упровадження й використання деяких марок ЕВР супроводжується відмовами їхніх свердловинних зарядів – одиночними, груповими та масовими. В умовах тотальної безвідповідальності відомості про них намагаються приховати, про це майже не повідомляється в технічній літературі, результати розслідування їхніх причин часто невідомі. Але один з випадків масової відмови свердловинних зарядів ЕВР стисло описано у роботі [7]. Після подавання ініціювального імпульсу у вибухову мережу понад 100 свердловинних зарядів масою біля 500 кг кожен відмовили, хоча внутрішньосвердловинна система ініціювання спрацювала. Ділянку масової відмови знову перебурили й повторно здійснили вибух.
Цікаво оцінити, хоч і наближено, куди потрапили десятки тон ЕВР із відмовлених свердловин під час екскавації гірничої маси, роздробленої повторним вибухом. Очевидно, з рудною масою налипла на породі ЕВР чи її окремі куски (якщо ЕВР закристалізувалася) надійшли до технологічних процесів перероблення руди, у виробниче устаткування й вироблену продукцію. Отака безпека поводження з ВМ, у тому числі й в екологічному плані.
Звідси виникають питання стосовно технологій збирання залишків ВР великих відмов зарядів, їхнього перероблення, знищення чи утилізування. Вони стосуються й можливих розсипань ВР у разі дорожніх аварій транспортних засобів з ВР чи несанкціонованих вибухів на будь-яких об’єктах з ВР.
Із наведеного розгляду постає комплексна науково-технічна проблема з безпечного й раціонального використання тари та залишків ВР, які виникають під час виготовлення ВР, очищенні ємностей з ВР, при групових чи масових відмовах свердловинних зарядів і аваріях транспортних засобів з ВР. Ця проблема належить до багатопланових, бо стосується наукових, технічних, нормативно-правових, організаційних і навіть соціальних питань, які становлять її змістовну сутність.
Отже, в процесах поводження з ВМ існує низка джерел екологічної небезпеки, які на даний час недостатньо досліджені та не досконало унормовані. Ці питання належить до вкрай актуальних, а необхідність їх вирішення є нагальною.
Список літератури
1. Адушкин В.В. Основные факторы воздействия открытых горных работ на окружающую среду // Горный журнал. – 1996. - №4. – С.49-55.
2. Проблемы экологии массовых взрывов в карьерах / Э.И.Ефремов, П.В.Бересневич, В.Д.Петренко и др. – Дніпропетровськ: Січ, 1996. – 179 с.
3. Единые правила безопасности при взрывных работах. – К.: Норматив, 1992. – 171 с.
4. Нечаєва Н.С. Захист підземних вод від забруднення при вибухових роботах // Інформаційний бюлетень з охорони праці. – К.: ННДІОП. – 2005. - №4. – С.39-43.
5. Азаркович А.Е., Тихомиров А.П. Совершенствование взрывных работ в обводненных породах на карьерах. – М.: ЦНИИИ, 1972. – 50 с.
6. Мец Ю.С. Взрывные работы в сложных гидрологических условиях. – К.: Техника, 1979. – 109 с.
7. Чередниченко О.Е. Состояние госнадзора в сфере обращения со взрывчатыми материалами и о некоторых проблемах безопасного ведения взрывных работ на горнодобывающих предприятиях Криворожья // Вісник національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці. – К.: ННДІПБОП, 2007. - №18 – С.14-24.