Geum.ru

Розділ 1 Генезис інформаційних технологій І їх роль в управлінні туристичними підприємствами

Вид материалаДокументы

Содержание


1.4. Онтологія розвитку інформаційного ринку у туристичному бізнесі
Подобный материал:
1   2   3   4   5

1.4. Онтологія розвитку інформаційного ринку у туристичному бізнесі


Перехід до інформаційного суспільства, що припадає на ХХ ст., характеризується зростанням чисельності зайнятого населення у сфері послуг і в інформаційному секторі, появі нових видів професій, зміні галузевої структури виробництва, розвитку сучасної інформаційної інфраструктури. Особливість сучасного динамічного інформаційного суспільства і нові пріоритети інформаційного розвитку можуть бути розкриті на основі аналізу взаємодії інформаційних потреб і інформаційних ресурсів за останнє сторіччя і десятиріччя.

Зростання кількості інформації і підвищення її значення в житті людини привели до вкладання великих коштів у розвиток інформаційних інфраструктур у суспільстві. Інформаційну інфраструктуру економіки утворюють організації, які експлуатують центри обробки та аналізу інформації, канали інформаційного обміну, комунікації і лінії зв′язку, а також засоби інформаційного впливу [307]. У центрі інформаційної інфраструктури лежить сукупність систем, що забезпечують продукування, накопичення, зберігання та поширення інформаційних продуктів, виробництво засобів виробництва інформаційних продуктів та їх поширення, виробництво ІТ, сервісне обслуговування елементів інфраструктури та підготовку кадрів [127].

Під інформаційною інфраструктурою розуміють структуру системи інформаційного забезпечення всіх споживачів інформації у країні, яка надає їм можливість використовувати нові інформаційні технології на базі широкого застосування інформаційно-обчислювальних ресурсів і автоматизованої системи зв′язку [133]. Інформаційна інфраструктура – це сукупність суб′єктів і засобів інформаційної взаємодії, підтримки інформаційних систем і забезпечення інформаційних процесів [182].

Ця інфраструктура являє собою інформаційну взаємодію фізичних, юридичних осіб та державних органів влади, які забезпечують інформаційний процес і умови відтворення інформації (рис. 1.11).

У науковій літературі, законодавчих і нормативних актах використовуються терміни "інформаційна інфраструктура" та "національна інфраструктура інформатизації". Хоча вони тісно пов′язані, проте мають суттєві відмінності. Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” визначено, що національна інфраструктура інформатизації включає: міжнародні та міжміські телекомунікаційні і комп'ютерні мережі; систему інформаційно-аналітичних центрів різного рівня; інформаційні ресурси; інформаційні технології; систему науково-дослідних установ з проблем інформатизації; виробництво та обслуговування технічних засобів інформатизації; системи підготовки висококваліфікованих фахівців у сфері інформатизації. Отже, це поняття є більш вузьким, ніж поняття інформаційної інфраструктури [278].



Рис. 1.11. Складові інформаційної інфраструктури


У межах інформаційної інфраструктури, яка об′єднує як неподільне системи, інформаційні технології та відповідні організаційні структури, здійснюється формування, зберігання, розвиток, поширення масивів інформаційних ресурсів. Інформаційна інфраструктура у процесі діяльності із задоволення інформаційних потреб споживача підпорядкована основному завданню – отриманню і доведенню до споживача інформаційних продуктів та послуг через складний технологічний процес науково-інформаційної діяльності. При цьому інформаційна діяльність є сукупністю системних основних і допоміжних процесів пошуку, збирання, аналізу, перетворення, зберігання та поширення інформації. Сукупність організаційних структур із відповідним правовим, методичним, інформаційним, лінгвістичним, технічним і кадровим забезпеченням постійно здійснюють інформаційну діяльність, забезпечуючи покладене на них завдання надійного функціонування інформаційних систем, застосування інформаційних технологій для обслуговування інформаційних потреб особи, держави і суспільства. Ці інформаційні структури становлять основу інформаційної інфраструктури [327].

Наприклад, прийнята у США програма "Національна інформаційна інфраструктура" є найбільш перспективним проектом, який визначає поступове злиття комп′ютерних систем із засобами масової інформації, об′єднання декількох галузей – комп′ютерної, телекомунікаційної та інформаційного постачання.

На відміну від вищезазначеної, у проекті програми діяльності Кабінету Міністрів "Український прорив: для людей, а не політиків" передбачено забезпечення розвитку та захисту національного інформаційного простору; створення нормативно-правової бази для проведення реформи національної інформаційної сфери (ухвалення нової редакції Закону України "Про інформацію" відповідно до стандартів Ради Європи) тільки в межах забезпечення свободи слова та незалежності засобів масової інформації [245]. Такий підхід не вирішить проблемних питань взаємодії складових інформаційної інфраструктури. Залишаються проблеми недотримання визнаних у світі принципів розкриття інформації підприємствами і фінансовими установами щодо їх діяльності; відсутність єдиного реєстру суб′єктів господарювання, ефективних важелів розвитку і впровадження інновацій у сфері інформаційних технологій як одного із елементів структурних перетворень та забезпечення конкурентоспроможності економіки на світовому ринку.

Розвиток сучасної інформаційної інфраструктури в Україні та створення сприятливих умов для доступу широких верств населення до сучасних інформаційних технологій є найважливішими факторами забезпечення формування інформаційного суспільства, поняття якого було сформульоване наприкінці 60-х початку 70-х років ХХ ст. професором Токійського технологічного інституту Ю. Хаяші.

Україна поряд з іншими країнами здійснила перехід від індустріального до інформаційного суспільства, тобто до суспільства, в якому громадяни мають доступ до сучасних інформаційних технологій і їх використання у своїй діяльності; суспільства, яке має розвинену індустрію інформаційних технологій та високий рівень інформаційної культури.

Відомий соціолог М. Кастельс зазначає, що фундаментом інформаційного суспільства є сукупність усіх характеристик інформаційно-технологічної парадигми, а саме: інформація в межах цієї парадигми є сировиною для технології, як результат, технологія впливає на інформацію, а не навпаки; ефекти нових технологій охоплюють усі види людської діяльності; інформаційна технологія спричиняє зміни у соціальній системі; ця парадигма базується на гнучкості, коли здатність до реконфігурації стає вирішальною ознакою в суспільстві; конвергенція конкретних технологій у високоінтегровані системи [315].

Соціально-економічні перетворення, які відбулися в країні, сприяли становленню і розвитку інформаційного типу виробництва. Конкуренція на ринку товарів та послуг вплинула на зростання попиту на всі види інформації, що привело до розвитку ринку інформаційних продуктів, обсяги якого постійно збільшуються.

Досліджуючи основні етапи розвитку інформаційного ринку на пострадянському просторі та в умовах трансформаційної економіки І. Андреєва пропонує таку періодизацію [117]:

• початковий період (1987 р.) – створюються кооперативи і спільні підприємства за участю іноземного капіталу, які відіграли важливу роль у розвитку ринку ділової інформації (жорстка державна регламентація інформаційної сфери);

• період активного розвитку (1987–1992 рр.);

• період слабкого розвитку (1992–1998 рр.) – інформаційного нігілізму.

Досвід вказує на стрибкоподібність розвитку інформаційного ринку, періодизацію якого, на наш погляд, доцільно доповнити періодом якісно та змістовно нових інформаційних потреб та інформації, що їх задовольняє. Останньому етапу притаманне відродження періоду активного розвитку, якій розпочався в 1998 році і продовжується до теперішнього часу.

Ринок – це простір, в якому відбувається обмін між виробниками товарів (продавцями) та споживачами (покупцями). Тобто, ринок можна визначити як сукупність продавців і покупців, які здійснюють обмін у формі продажу товару та його купівлі. Продавець – суб′єкт ринку – отримує компенсацію у грошовій формі відповідно до споживчої вартості свого товару [117].

Інформаційний ринок виникає тоді, коли у людей з'являються інформаційні потреби, а інформація, яка їх задовольняє, стає цінним товаром. Продавець і покупець на ринку можуть мінятися ролями. При цьому, інформаційний ринок є системою економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції і послуг [127]; сукупністю економічних, правових і організаційних відносин, які виникають у процесі виробництва, обміну, споживання і захисту інформації в товарній формі [189]. Соснін О. вважає, що інформаційний ринок – це та частина ринку, де предметом є специфічний товар – інформаційні продукти і послуги [327].

Сучасні дискусії дослідників, як і розвиток власне інформаційного ринку, базуються на сутності дефініцій, ключовими з яких є складові його специфічного товару, а саме інформаційні ресурси, технології, продукти і послуги.

Актуальним на сьогодні залишається розкриття змісту понять специфічних товарів інформаційного ринку. Хотунцев Ю. під інформаційними ресурсами розуміє сукупність даних, які мають цінність для організації (підприємства) і є матеріальними ресурсами [387]. На думку інших, інформаційні ресурси – це окремі документи, їх масиви, що входять у склад інформаційних систем [400]; інформація, що становить певну цінність та може бути використана людиною в продуктивній діяльності [254].

Українські вчені під інформаційним розуміють особливий вид ресурсу, що ґрунтується на ідеях і знаннях, накопичених у результаті науково-виробничої діяльності у визначеній предметній області і представлених у зручному для збирання і використання вигляді [53]. Більшість науковців визначає інформаційні ресурси як весь обсяг інформації, яка є в інформаційній системі [128, 238].

У вітчизняному законодавстві інформаційні ресурси – це сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо) [268]. Закон Республіки Узбекистан "Про інформатизацію" інформаційні ресурси визначає як інформацію, банк і базу даних в електронній формі у складі інформаційної системи, крім того наводить специфічні особливості, притаманні інформаційним ресурсам:

- це продукт інтелектуальної власності самих людей;

- вони суттєво неоднорідні;

- якість ресурсів визначається повнотою і достовірністю інформації;

- інформаційні ресурси у відносинах права власності виступають в двух ролях: матеріальній та інтелектуальній [36].

Залежно від рівня значущості виділяють інформаційні ресурси:
  • стратегічні – життєво важливі, розголошення або втрата яких становить надзвичайну загрозу інтересам, суверенітету, територіальній цілісності або навіть самому існуванню незалежної держави;
  • критичні – розголошення або втрата яких супроводжується значними політичними, економічними, соціальними та іншими наслідками;
  • цінні – розголошення або втрата яких пов′язана із негативними наслідками на окремих напрямах політичної, економічної, науково-технічної, соціальної, управлінської та іншої діяльності держави і суспільних інституцій, підприємств, установ, організацій усіх форм власності;
  • загальносуспільні – загальнодоступні відкриті інформаційні ресурси, що забезпечують відносини у всіх сферах суспільного і державного життя та потрібні для реалізації прав, свобод, обов′язків людини, використання яких широким загалом не має ознак загроз конституційному ладу, інтересам особи, суспільних організацій і держави [327].

Одним із напрямів Національної програми інформатизації, яка діє в Україні з 1998 р., є створення системи національних інформаційних ресурсів. У рамках програми також розпочато роботи зі створення програмно-апаратного комплексу реєстру українських інформаційних ресурсів, який має стати основою майбутньої єдиної системи інформаційних ресурсів. Черговим кроком щодо вирішення стратегічної мети – входження України у світове інформаційне співтовариство – є Державна програма "Електронна Україна". Її головне завдання – сприяння побудові сучасної конкурентоспроможної економіки та підвищенню рівня та якості життя населення України шляхом впровадження сучасних і перспективних інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності країни та її населення. В програмі окремим розділом передбачено створення національної системи інформаційних ресурсів. На сьогодні головним програмним документом є Концепція створення системи національних електронних інформаційних ресурсів (СНІР), спрямована на визначення стратегії формування системи, основних засад і напрямів формування, використання та захисту національних ресурсів.

Концепція визначає низку завдань з реалізації СНІР, які полягають у забезпеченні широкого доступу до ресурсів, у тому числі іноземних, через глобальні інформаційні мережі, правове врегулювання суспільних відносин, пов'язаних із формуванням, використанням та захистом національних ресурсів. Передбачає вироблення рекомендацій щодо забезпечення відповідності національних ресурсів єдиним стандартам на базі новітніх інформаційних технологій, міжнародним стандартам, уніфікованим системам класифікації і кодування інформації, а також створення ефективних національних пошукових, геоінформаційних та навігаційних систем, забезпечення розвитку національної освіти, науки, культури шляхом використання новітніх інформаційних технологій, крім того, залучення до формування системи національних ресурсів недержавних структур, створення умов для забезпечення захисту національних ресурсів незалежно від форми власності, сприяння наповненню інформаційного ринку національними ресурсами.

Пріоритетними напрямами формування СНІР є правове врегулювання відносин, що виникають під час створення, використання і захисту національних ресурсів, гармонізація нормативно-правової бази у сфері національних ресурсів з міжнародними правовими нормами, визначення та вдосконалення структури і складу національних ресурсів, управління національними ресурсами.

Серед очікуваних результатів реалізації системи – зростання обсягів послуг, наданих з використанням національних ресурсів, підвищення рівня інформаційної культури та загального освітнього рівня населення, зниження витрат, пов'язаних з використанням ресурсів, за рахунок їх систематизації. Теза про пріоритетність проблематики інформаційних ресурсів, про те, що їх створення і реалізація ефективного до них доступу в процесах інформатизації є цілями найвищого порядку – стрижень Концепції. Усе інше – апаратні засоби, технології, правові норми й організаційні рішення – елементи інфраструктури, підпорядковані меті формування середовища інформаційних ресурсів, в якому вони оперативно створюються, ефективно використовуються і належно захищаються [223].

Відповідно до Національної програми інформатизації, одним із видів інформаційних ресурсів є електронні, формуванню яких приділяється велике значення як на рівні держави, так і на рівні підприємства.

Вперше в науковій літературі термін електронні інформаційні ресурси з′явився в 1986 р. після публікації А. Штерна "Сучасні обчислювальні системи". Електронними інформаційними ресурсами є документована сукупність відомостей, які функціонують в онлайновому режимі, збираються, опрацьовуються, зберігаються і передаються за допомогою електронних і програмних засобів для задоволення інформаційних потреб фізичних і юридичних осіб [43, 399].

Оцінити електронні інформаційні ресурси як один із товарів інформаційного ринку можна через розрахунок ряду коефіцієнтів (дод. Д. 1.1).

Іншою складовою специфічного товару на інформаційному ринку є інформаційні продукти і послуги. Деякі автори ототожнюють ці поняття. На думку А. Орлова, інформаційний продукт або послуга – це специфічна послуга, коли деякий інформаційний зміст у вигляді сукупності даних, сформованих виробником для розповсюдження в матеріальній і нематеріальній формі, надається в користування споживачу [238]. Інші науковці відокремлюють ці поняття і визначають, що інформаційний продукт – це: безпосередній продукт індивідуальної діяльності найбільш кваліфікованої, творчої частини населення, яка проживає на території країни [399]; продукт трудової діяльності, в якому інформація є основним компонентом [189]; документована інформація, яка підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів [268]; інформація надана в новій формі [67]; специфічна послуга, коли деякий інформаційний зміст надається в користування споживачу. Це послання, інформаційне повідомлення і носій інформації [138].

Особливостями інформаційного продукту є:
  • багаторазове його використання;
  • збереження інформації, яка в ньому міститься, незалежно від тривалості її використання;
  • підверження моральному зносу, тобто втрата цінності інформації (її старіння);
  • різні способи надання інформації.

Відповідно до вітчизняного законодавства, інформаційна послуга – це дії суб'єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами [268].

Українські дослідники під інформаційною послугою розуміють діяльність, спрямовану на задоволення інформаційних потреб користувача [254]. Російські вчені визначають інформаційну послугу як отримання і надання в розпорядження користувача інформаційного продукту [67].

Інформаційні продукти і послуги існують у матеріалізованій і нематеріалізованій формах. При цьому класична політична економія взагалі не розглядає інформацію як товар, а лише як нематеріальну категорію.

Починаючи із праць Ф. Махлупа, до інформаційних товарів включають: продукти інформаційної діяльності; допоміжні продукти, тобто ті, які забезпечують виробництво, зберігання, обробку і розповсюдження інформації (освіта, наукові дослідження і розробки, засоби масової інформації і зв′язку, інформаційні машини та устаткування, інформаційні послуги) [438].

Оскільки інформаційний ринок виникає за появі інформаційних потреб, необхідно визначити сутність цього поняття. Так, А. Кармінський, П. Нестеров визначають інформаційну потребу як усвідомлене розуміння відмінностей індивідуального знання, яке визначається відмінністю між суб′єктивним сприйняттям предмета діяльності і рівнем знань про цей предмет, накопичених суспільством [138]. Інформаційні потреби зростають швидкими темпами, що розширює можливості інформаційного обміну, приводить до появи нових інформаційних продуктів, стимулює розвиток усіх видів інформаційної діяльності.

На думку деяких практиків, інформаційний ринок поділяється на два сегменти: "громадський" і діловий [117]. При цьому інформація в першому сегменті (науково-технічна, політична, економічна, довідкова, культурна та ін.) має відносно низьку цінність. Відомості для бізнесу, тобто діловий сегмент, характеризується високою вартістю. Андрєєва І. та інші науковці поділяють інформаційний ринок на сектори: побутової та розважальної інформації, освітянської, наукової і науково-технічної, ділової. Ділова, у свою чергу, складається із сегментів: економіко-статистичної, демографічної, фінансово-біржової, торговельно-виробничої інформації.

Більшість науковців виділяють дві частини інформаційного ринку [113]. Перша – ресурсний ринок, який охоплює всі необхідні для виробництва інформації ресурси (фінанси, робоча сила, матеріали, енергія, техніка тощо). Друга частина – це власне інформаційний ринок, тобто простір, де інформація перетворюється в товар і де відбуваються процеси обміну, його продажу та купівлі.

На сьогодні у всіх країнах незалежно від рівня економічного і соціального розвитку відбувається структурна перебудова, пов′язана із збільшенням інформаційного ринку. Наприклад, у США частка працівників інформаційного сектора економіки в загальній чисельності зайнятих перевищує 50%. Вклад інформаційного сектора у ВНП розвинених країн, за різними оцінками, становить 10-25% [307].

Функціонування і розвиток інформаційного ринку залежить від ринкових законів. У методологічній базі економічних досліджень визначення переліку цих законів має принципово важливе, ключове значення, оскільки дає можливість з′ясувати природу інформаційного ринку. До них належить: закон відповідності попиту і пропозиції; закон вартості; закономірності відтворювального споживання.

Економіка інформаційного ринку визначається попитом і пропозицією, які не можуть існувати відособлено. Пропозицією на інформаційному ринку є все, що може бути використано для задоволення попиту, а саме специфічний товар. Співвідношення між попитом і пропозицією на ринку має характер діалектичної взаємодії, в якій "попит визначає пропозицію" [349]. За визначенням фахівців у сфері маркетингу, попит – це бажання придбати товари, підтверджене купівельною спроможністю [62, 167].

Попит на інформаційному ринку у сфері туризму, на відміну від інших секторів економіки, формується продавцями (туроператорами, турагентами) і споживачами (туристами). Туроператор відіграє важливу роль у товаробмінному каналі, здійснюючи закупівлю товарів (послуг). Передує цьому процесу бажання отримати специфічний товар інформаційного ринку від виробників туристичного продукту. Туристичний агент, головним напрямом діяльності якого є надання інформаційних послуг, здійснює перепродаж туристичних продуктів кінцевим споживачам – туристам. Таким чином, турагент як ключова ланка в ланцюжку "виробник – туроператор – споживач" формує попит на інформаційному ринку. Споживач (турист) до моменту безпосереднього придбання туристичної послуги бажає отримати повну інформацію про різноманітні можливості задоволення своїх потреб.

На сьогодні інформаційні продукти і послуги підпорядковуються законам товарного виробництва і ринку, мають явно виражену товарну природу. Оскільки найважливішим законом товарного виробництва є закон вартості, відповідно до якого виробництво й обмін товарів здійснюються на основі їхньої вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці. Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропозиції [344].

Основною умовою дії закону вартості на інформаційному ринку в туризмі є те, що обмін інформаційними продуктами стає масовим явищем, а інформація виробляється в кількості, яка відповідає інформаційним потребам у ній. Продаж туристичного продукту неможливий без надання інформаційних послуг. Для турагенства власне інформаційна послуга і є тим товаром, що він виробляє. Тому туристичні підприємства включають заходи щодо забезпечення інформаційними продуктами та послугами процесу продажу. При цьому, попит і пропозиція на інформаційному ринку повинні вільно взаємодіяти, впливаючи на обмін і виробництво інформаційних товарів та зумовлюючи конкуренцію між виробниками інформації.

Таким чином, особливість інформаційного ринку як елементу механізму управління туристичною діяльністю полягає у специфічності учасників ринку та товару, який є об′єктом купівлі і продажу (рис. 1.12).


Рис. 1.12. Структура інформаційного ринку в туризмі


Динамічність розвитку ринку, різноманітність пропозицій на ньому породжує потребу в інформаційному забезпеченні. Однак цільові потреби в інформаційному забезпеченні у кожного з учасників ринку різні:
  • у виробників туристичного продукту – пошук продавця своєї продукції;
  • продавця (туроператора, турагента) – пошук виробника туристичного продукту і привернення уваги споживача;
  • споживача (туриста) – пошук потрібного туристичного продукту і надійного продавця.

Виробнику туристичних послуг для привернення уваги продавця до своєї продукції необхідно попередньо сформувати попит споживачів на неї. Для цього розповсюджується інформація про наявність послуги та її переваги. Продавцю бажано донести до покупця інформацію про наявність у нього відповідного туристичного продукту і переваги його придбання саме у нього. Споживач бажає мати достатній обсяг інформації про сукупність пропозицій, які є на ринку туристичних послуг для задоволення його конкретних потреб, про відмінності споживчих властивостей і порівняльних характеристик окремих видів продукції.

Саме виробники спільно з продавцями є замовниками і основними платниками за розповсюдження інформації про туристичні продукти. Однак оплату інформаційних послуг опосередковано здійснює кінцевий споживач при придбанні продукції, оскільки ціна реклами закладена у ціну продукту. Споживач може знайти додаткові джерела необхідної йому інформації, але такий пошук вимагає великих затрат часу та інтелектуальних зусиль [23].

Пошук продавцем виробника туристичних послуг здійснюється шляхом збору інформації: на туристичних виставках, ярмарках, конференціях, форумах, семінарах та інших заходах виставкового бізнесу; через національні туристичні асоціації, асоціації готельних об′єднань та готелів міст України, комітети, міністерства, державні служби, іноземні представництва, посольства і консульства; через друковану, аудіо-, відеорекламу, джерела Інтернет та ін. Регулювання відносин між виробником і продавцем здійснюється шляхом укладання договорів (контрактів).

Привернення уваги споживача до туристичного продукту і підприємства, що його реалізує, здійснюється через різноманітні рекламні заходи. Разом із тим, з розвитком інформаційних технологій виробники, підприємства – продавці туристичних послуг – можуть розміщувати всю необхідну інформацію про діяльність підприємства та послуги, що вони надають, в інформаційно-пошукових системах.

Ці системи забезпечують широкі можливості для всіх учасників ринку, а саме:
  • для туроператорів – механізм взаємодії з роздрібною мережою – вихід на 20 тис. потенційних покупців на день. Отримання великої рекламної площі, де можна розмістити необмежену кількість своїх пропозицій;
  • турагента – доступ до бази турів усіх провідних туроператорів, можливість швидко підібрати для споживача тур, спілкуватись із туроператором у режимі он-лайн і використовувати весь інформаційний потенціал системи;
  • для туриста – доступ до систематизованої інформації туристичного ринку у цілому, можливість швидко вибрати тур і замовляти його в найближчому агентстві, здійснювати контроль руху свого замовлення і спілкуватись з турагенством в режимі oн-лайн.

Вирішення цих завдань у туризмі здійснюється через інформаційно-пошукові системи: ITtravel, Spyglass, Tourindex, Toursoft та інші. Можливості однієї з них, найбільш поширеної для автоматизації бізнес-процесів у туризмі, представлені в дод. Д. 1.2.

Представлена пошукова система ТУРИ.ру дозволяє вибирати тур одночасно за 15 параметрами: типом поїздки, країною, курортом, готелем, категорією готелю, харчуванням, датою виїзду і терміном поїздки, ціною, нестандартними номерами і типами розміщення, туроператором і номером його SPO, послугами готелю. База даних по турах пов′язана з інформаційною, пошуковою системами і системою бронювання.

Інформаційна система містить базу даних, що постійно поповнюється, про більш ніж 70 країн світу: основні відомості, карти, схеми, визначні пам′ятки, екскурсії, фотогалереї, розклад вилетів, інформацію про курорти і готелі. Головною перевагою цієї системи є база готелів, яка нараховує понад 6 тис. готелів у 73 країнах світу з фотографіями і детальним описом, відгуками туристів і рекомендаціями спеціалістів.

Основними перевагами пошукової є те, що вона дозволяє туристам і турагентам швидко отримати максимально повну відповідь на будь-який свій запит, мати уявлення про всі тури, які задовольняють їхні побажання, і вибрати найбільш прийнятний. Система бронювання дозволяє бронювати будь-який тур, вибраний за допомогою пошукової системи із бази даних про тури.

На ринку туристичних послуг України існують інші системи, які дають можливість виробникам туристичного продукту розміщувати необхідну для продавця і споживача інформацію в Інтернеті.

З 1994 р. на вітчизняному ринку функціонує маркетингова компанія Top Ukrainian Hotels, яка спрямована на просування готелів України на світовий ринок туристичних послуг шляхом їх представлення у глобальних системах дистрибуції (Amadeus, Galileo, Worlspan, Sabre), глобальних Інтернет-системах резервування, у незалежних Інтернет-системах бронювання (Octopus.com, Select-a-room.com, Instant-Rooms.com, HotelsCentral.com та інших), а також у мережах туристичних агентств більш ніж 50 великих туроператорів.

Такі системи значно спрощують та підвищують якісний рівень відносин між різними учасниками інформаційного ринку.

Важливим для розвитку ринку туристичних послуг є його територіальна організація з урахуванням сегментації, або його структурування за комплексом ознак відповідно до потреб аналізу, що ґрунтується переважно на чотирьох основних принципах, зокрема і регіональному. Сутність його полягає у групуванні споживачів за місцем проживання: регіон, країна, місцевість, тип населеного пункту, його величина та функції. Поділ за регіональним принципом впливає на формування потреб (у тому числі й інформаційних) та мотивацію до подорожей, навіть на вибір конкретних ознак туристичного продукту.

Відповідно до Закону України "Про туризм", виділяють дві організаційні форми туризму: міжнародний і внутрішній. Враховуючи інформаційну насиченість ринку туристичних послуг та забезпечення розвитку зазначених форм туризму, інформаційний ринок повинен формуватися з урахуванням регіональної ознаки. Таким чином, розвиток інформаційного ринку за територіальною ознакою пов′язаний із розвитком різних видів туризму.

Побудову інформаційного ринку за територіальним (регіональним) принципом наведено на рис. 1.13.



Рис. 1.13. Територіальна структура інформаційного ринку


Функціонування підприємств туристичної індустрії в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства потребує науково-обгрунтованих підходів до застосування новітніх інформаційних технологій в їх діяльності з використанням різноманітних методик.