Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря

Вид материала

Документы

Содержание Абзац третій пункту 23 виключено.

Подобный материал:

• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Прізвище автора (укр та англ.), 229.82kb.
• Виконавець, 603.86kb.
• Київ Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм» 2010 Іван, 2979.36kb.
• Укр мов / Англ, 71.17kb.
• 2010 Методична система навчання технічних дисциплін генеральних конструкторів у післядипломній, 325.87kb.
• Коди топограф І чних термінів укр, 1121.16kb.
• Социология коммуникации: Учеб. М.: Междунар ун-т Бизнеса и Управления, 1997. 304, 21.67kb.
• Ковалева, Ирина Находки археологов возвращают Днепропетровск к норме // День(укр),, 96.29kb.

ПОСТАНОВА

від 29 грудня 1976 року N 11

Про судове рішення

Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вер­ховного Суду України ід 24 квітня 1981 року N 4, від 25 грудня 1992 року N 13, від 25 травня 1998року N 15

Пленум зазначає, що суди України за останні роки поліпшили якість розгляду цивільних справ і судових рішень. Як правило, рішення відпові­дають вимогам ст. 203 ЦПК України, є мотивованими і ясно викладеними, що сприяє дальшому зміцненню законності в галузі цивільних правовід­носин і підвищує запобіжно-виховну роль суду.

(Уредакції постанови Пленуму Верховного

Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

Поряд з цим мають місце факти постановления судами рішень, які не відповідають вимогам про їх законність і обгрунтованість, не містять пе­реконливої відповіді по суті заявлених вимог або неповно їх вирішують.

У ряді випадків у рішеннях нечітко викладаються вимоги позивача, за­перечення відповідача і пояснення інших осіб, які беруть участь у справі, неповно відображаються обставини і характер спірних правовідносин, не всі докази аналізуються або не всім їм дається оцінка, не завжди є поси­лання на норми матеріального і процесуального права, на підставі яких суд вирішив справу або якими керувався при постановленні рішення.

По деяких справах описова і мотивувальна частини рішення викла­даються непослідовно, мотивувальна частина відсутня або резолютивна частина суперечить мотивувальній.

Недоліки, що допускаються окремими судами, знижують значення судового рішення у здійсненні завдань цивільного судочинства.

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Кон­ституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно додержувати вимоги про законність і обгрунтованість рішення в цивільній справі.

(абзац 1 пункту 1 змінено згідно з постановами

Пленуму Верховного Суду: від 25.12.92р. N 13,

від25.05.98р. N15)

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирі­шив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підля-

539

гають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

(Уредакції постанови Пленуму Верховного

Суду України від 25 грудня 1992р. N 13)

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

2. В силу принципу безпосередності судового розгляду (ст. 160 ЦПК
України) рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які
одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому
засіданні, в якому постановлюється рішення. Неприпустимим є витребу­
вання і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і
мотивів рішення після його винесення.

Коли докази, що є в справі, зібрані в порядку, передбаченому статтями 33, 36,45, 49, п. 9 ст. 143, ч. З ст. 176, 189 ЦПК України, суд може обгрун­тувати ними рішення лише при умові, якщо вони були ними оголошені в судовому засіданні і досліджені у сукупності з іншими матеріалами справи.

При постановленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 28 і 29 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

3. Судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 31 ЦПК України при
розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої
є вирок, який набрав законної сили, даний вирок є для них обов'язковим
лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою.
Тому, розглядаючи позов про стягнення збитків, який випливає з кримі­
нальної справи, суд не вправі обговорювати вину відповідача.

На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі, необхідно також наводити докази, представлені сторонами або зібрані з ініціативи суду при розгляді цивільної справи.

Оскільки факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, у даній цивільній справі не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ тільки у тому випадку, коли в них беруть участь ті самі особи (ст. 32 ЦПК України), то в інших випадках ці факти встановлюють­ся на загальних підставах. 540

4. Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним,
чітким, обов'язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну
частини викладеним у послідовності, встановленій ст. 203 ЦПК України.

Разом з тим рішення не повинно мати зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі.

5. В описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати зміст і
підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; внесені зміни під­
став, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач позов; якщо
визнає - повністю або частково; в разі заперечень - у чому суть заперечень
проти позову; зміст пояснень прокурора, заявників, заінтересованих і
третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які
захищають в силу закону права інших осіб (ст. 121 ЦПК України).

(Уредакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

6. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також
оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні
грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші
докази, суд має це обгрунтувати.

Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову або вважав необхідним вийти за межі заявлених позивачем вимог, він зобов'язаний це мотивувати.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилан­ня на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 15, 30, 62 ЦПК України й інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних ви­падках - також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні цивільних оправ.

(абзац 4 пункту 6 змінено згідно з постановами

Пленуму Верховного Суду: від 25.12.92р. N 13,

від25.05.98р. N15)

Мотивувальна частина рішення має бути в рішенні і в тому разі, коли відповідач визнав позов.

7. Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумов­
ні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по

541

суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені в статтях 203 - 208 ЦПК України. В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволене позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присуджено­го майна у наявності не буде; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підля­гає захисту порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його допустити.

При об'єднанні в одному провадженні кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимо­ги, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі.

Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний в необхідних випадках зазначити в резолютивній частіші рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (на­приклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо).

З метою запобігання виникненню неясності при виконанні у резо­лютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування організації і прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання.

8. Роз'яснити судам, що відповідно до ч. 7 ст. 203 ЦПК України суд
вправі з своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюва-
них законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених
позивачем вимог, коли ці межі прямо не визначені чинним законодавством
або договором, що відповідає законові.

(пункт 8 змінено згідно з постановами Пленуму Верховного Суду: від 24.04.81 p. N 4, від25.05.98р. N15)

9. Враховуючи, що Цивільний процесуальний кодекс України, встановлюючи відмінність у порядку розгляду справ по окремих видах проваджень (позовному окремому і такому, що виникає з адміністра­тивно-правових відносин), передбачає для всіх єдину форму вирішення справи по суті шляхом винесення рішення, судам необхідно мати на увазі, що вимоги ст. 203 ЦПК України відносно порядку викладення рішення є обов'язковими для всіх видів проваджень.
   
10. Суди мають точно і неухильно додержувати вимог закону про порядок постановления і проголошення судового рішення.
    

542

Рішення суду може бути постановлено тільки суддею або суддями, які входили до складу суду в даній справі, при суворому додержанні таємниці парадної кімнати.

(Уредакції постанови Пленуму Верховного

Суду України від 25 грудня 1992 р. N 13)

Правила ч. 4 ст. 209 ЦПК України застосовуються лише у виняткових випадках, коли внаслідок складності справи складання мотивованого рішення потребує багато часу. При відсутності таких обставин суд має прийняти мотивоване рішення і проголосити його в тому самому засідан­ні, в якому закінчено розгляд справи.

Якщо складання мотивованого рішення відкладається, його резолю­тивна частина викладається у письмовому вигляді, підписується суддею, а при колегіальному розгляді справи - всім судом і відразу ж оголошується. У такому випадку разом з резолютивною викладається також і вступна частина рішення, і цей процесуальний документ додається до справи.

(Уредакції постанови Пленуму Верховного

Суду України від 25 грудня 1992р. N 13)

11. Судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 203 ЦПК України у формі рішення виносяться ті постанови СУДУ першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолю­тивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал (^ст- ²³² И^пк України), які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням.
    
12. Додаткове рішення може бути постановлено лише у випадках, передбачених ст. 214 ЦПК України, і не М«же змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права і обов язки осіб, які не брали участі в справі.
    

При порушенні питання про постановления додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє у його постановленій.

Передбачений законом десятиденний стР^{0К на} порушення питання про постановления додаткового рішення мо*е бути поновлений, коли суд визнає причину пропуску його поважною.

Касаційне оскарження і опротестування додатково р р

диться на загальних підставах. Якщо на рішення подана касаційна скарга
, . • ,,_ питання про постановления

(внесено подання) і поряд з цим порушено ^,1Г " г

w постановити додаткове рі-
додаткового рішення, суд повинен спочатку "«*»■«■ « г

шення, а потім направити справу для розгляДУ ^в касаційній інстанції.

(абзац 4 пункту 12 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

13. При роз'ясненні відповідно до ст. 215 ЦПК України свого рішення
суд в ухвалі з цього приводу викладає більш повно і ясно ті частини
рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рі­
шення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Якщо фактично поставлено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, суд своєю ухвалою відмовляє у роз'ясненні рішення.

14. Передбачений ст. 216 ЦПК України обов'язок суду надсилати копію рішення або ухвали стосується як позовного, так і інших видів про­ваджень. У останньому випадку копію рішення слід надсилати заявникові або заінтересованій особі, у відсутності якої розглянуто справу.
    
15. Судовій колегії в цивільних справах Верховного Суду України, судам обласного рівня при розгляді справ у касаційному порядку або в порядку судового нагляду необхідно звертати особливу увагу на додер­жання судами першої інстанції вимог щодо законності та обгрунтованості рішення суду.
    

(пункт 15 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N15)

ПОСТАНОВА

від 27 лютого 1981 року N 1 Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах,

що набрали законної сили

Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вер­ховного Суду України від 25 травня 1998року N 15

Узагальнення практики перегляду у зв'язку з нововиявленими об­ставинами рішень, ухвал і постанов в цивільних справах, що набрали законної сили, показує, що суди заяви та подання про перегляд судових рішень в основному вирішують відповідно до правил статей 343 - 347 ЦПК України. Разом з тим у практиці судів мають місце істотні недоліки. В ряді випадків обставини визнавалися нововиявленими лише тому, що суд не знав про їх наявність без з'ясування того, чи могли вони бути відомі заявнику. До них помилково відносилися нові, тобто ті, що виникли після постановления рішення, обставини, чи виявлені після розгляду справи нові докази.

Деякі суди переглядали у зв'язку з нововиявленими обставинами су­дові рішення без відповідних заяв або за заявами осіб, які не брали участі у справі, розглядали заяви (подання) не в одному провадженні зі справою, не повідомляли про розгляд заяви чи подання всіх осіб, які брали участь у справі, неправильно визначали їх процесуальне становище, одночасно зі скасуванням за цими підставами судових рішень вирішували вимоги по суті.

Нерідко за наявності підстав для перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами вони переглядалися у порядку судового нагляду.

В судовій практиці виникли питання, що потребують роз'яснення.

З метою однакового і правильного застосування законодавства

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на необхідність усунення недоліків, що мають місце у практиці перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами судових рішень, і неухильного додержання правил статей 343 - 347 ЦПК України, маючи на увазі, що правильне застосування судами цих норм має важливе значення у забезпеченні постановления законних й обгрун­тованих рішень і виконанні завдань цивільного судочинства.
   
2. Підставою перегляду судових рішень у порядку, передбаченому главою 43 ЦПК України, можуть бути лише обставини, передбачені в ст. 343 цього Кодексу.
   

Об'єктом перегляду з цих підстав можуть бути рішення суду в будь-якій цивільній справі, незалежно від виду провадження, ухвали суду першої інстанції (про відмову в прийнятті заяви, закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду та з інших питань, якщо вони пере­шкоджають дальшому рухові справи), що набрали законної сили, а також ухвали і постанови касаційної та наглядної інстанції, якими рішення було змінено, постановлене нове рішення, закрите провадження в справі або заява залишена без розгляду. Якщо в одне провадження були об'єднані декілька позовних вимог (статті 104, 144 ЦПК України), рішення може бути переглянуте тільки в частині тих вимог, які стосуються нововиявле-них обставин.

3. В силу статей 106, 344 ЦПК України рішення, ухвали або поста­
нови суду можуть бути переглянуті за поданням прокурора чи за заявою
сторони, іншої особи, яка брала участь у справі, або правонаступника
сторони, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.
Прокурор вправі звертатися з таким поданням незалежно від того, чи
брав він участь у справі.

В разі звернення з заявою особи, яка не брала участі у справі, суддя ухвалою відмовляє в прийнятті заяви.

Якщо заяви від належної особи про перегляд судового рішення не надійшло, суд (суддя), якому стало відомо про нововиявлені обставини по розглянутій судом справі, повідомляє про їх наявність відповідному прокурору, оскільки закон не передбачає можливості перегляду судових рішень за ініціативою суду.

4. Перевіряючи обгрунтованість заяви чи подання про перегляд судо­
вих рішень, суд виходить із загальних положень про докази, у тому числі
про належність допустимість засобів доказування, обов'язку доказування
і подання доказів.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення перелічених в пп. 1,2, 4 ст. 343 ЦПК України обставин є підставою для скасування рішення, ух­вали, постанови, коли від їх наявності чи відсутності залежали наслідки справи. Встановлення обставин, перелічених у п. З ст. 343 ЦПК України, відносно даної справи саме по собі є достатньою підставою для перегля­ду судового рішення, незалежно від того, чи вплинули вони фактично на його наслідки.

5. Як нововиявлені можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують
вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для пра­
вильного вирішення справи, які існували на час постановления рішення,
ухвали, постанови, але про них не знали і не могли знати заявник і суд
(наприклад, виявлення факту, що сторона буде недієздатною, угода чи
актовий запис недійсні, що є або скасований заповіт на майно, наявність

даних про недійсність розірваного судом шлюбу, вказівки Конститу­ційного Суду України про преюдиціальність його рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів, пов'язаних із правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта, тощо).

(абзац 1 пункту 5 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

Не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановления рішення обставини, а також обстави­ни, на які посилалася особа, яка брала участь у праві, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог ст. 15 ЦПК України.

6. Суди повинні виходити з того, що посилання в заяві або поданні
на наявність у матеріалах справи завідомо неправдивих показань свідка,
завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного
перекладу, фальшивих документів або речових доказів чи вчинення
по даній справі злочинних дій сторонами, іншими особами, які беруть
участь у справі, їх представниками або суддями, за загальним правилом
визнається підставою для перегляду судового рішення, якщо ці обставини
встановлені вироком суду, що набрав законної сили.

У випадках, коли відносно особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановлениям вироку (за спливом строків давності, внаслі­док акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відпові­дальності, у зв'язку зі смертю), на підтвердження наявності вказаних обставин суд може врахувати постанову слідчих органів по результатах розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності з законом.

7. При розгляді заяви або подання про перегляд судового рішення
у зв'язку із скасуванням рішення, вироку, ухвали, постанови суду по
іншій справі або постанови іншого органу необхідно мати на увазі,
що скасування такого акта може бути визнано нововиявленою об­ставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтовував дане судове
рішення цим актом чи виходив із вказаного акта, не посилаючись
прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за зміс­том скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне
вирішення питання (наприклад, виконком міської, районної Ради
народних депутатів скасував своє рішення з приводу безоплатного
вилучення самовільно збудованого громадянином будинку і дав згоду
узаконити будівлю).

Під постановою іншого органу у цих випадках слід вважати як постанову органу державного управління, так і іншого (наприклад,

господарського, кооперативного, профспілкового), в компетенцію якого входило вирішення питання.

8. Передбачений ст. 345 ЦПК України тримісячний строк для подачі
заяви про перегляд судового рішення не поширюється на подання проку­
рора з цього питання.

При пропущеній заявником вказаного строку з поважних причин суд у відповідності з правилами сі. 89 ЦПК України вправі його поновити.

У разі, якщо суд не знайде підстав для поновлення вказаного строку, заява залишається без розгляду (ст. 85 ЦПК України).

9. Оскільки відповідно до правил гл. 43 ЦПК України перегляд у
зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал, постанов є само­
стійним видом перевірки їх законності і обгрунтованості, при наявності
нововиявлених обставин судові рішення повинні переглядатися за цими
правилами, а не в порядку судового нагляду, крім випадків, коли пропу­
щені строки на подачу заяви і правом на внесення подання з цього приводу
особа, яка принесла протест в порядку нагляду, не користується.

10. Стосовно до правил ст. 137 ЦПК України заява або подання
про перегляд судового рішення подається до суду в письмовііі формі
і повинна містити необхідні для її розгляду відомості, зокрема, назву
сторін по справі і предмет позову, дату судового рішення і його зміст,
виклад нововиявлених обставин, якими обґрунтовується прохання про
перегляд, час, коли заявнику стали відомі ці обставини, посилання
на докази, що стверджують їх наявність. Якщо заява не містить усіх
необхідних відомостей, настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК
України.

При надходженні заяви (подання) суддя проводить необхідні підготов­чі дії (ст. 143 ЦПК України).

Заява (подання) підлягає розгляду в одному провадженні зі справою, по якій винесене судове рішення. Якщо справа не збереглася, заява може бути розглянута лише після відновлення судового провадження.

За змістом ст. 343 ЦПК України у заяві (поданні) можливо ставити питання про перегляд рішення, ухвали, постанови по одній справі. У тих випадках, коли нововиявлені обставини стосуються судових рішень взаємозв'язаних справ, заява подається і розглядається по кожній справі окремо.

11. Роз'яснити судам, що заяви і подання про перегляд судового рішен­
ня розглядаються стосовно до правил, які регулюють розгляд справи у
судовому засіданні, з урахуванням особливостей даного питання. Особа,
яка подала заяву, виступає в процесі як заявник, першою дає пояснення і
виступає у дебатах; за рештою осіб, які беруть участь у справі, зберігаєть­
ся їх попереднє процесуальне становище.

548

При розгляді подання першим дає пояснення прокурор, а потім особа, в інтересах якої внесено подання. Незалежно від того, за ініціативою кого розглядалося питання про перегляд судових рішень, прокурор також дає свій висновок про можливість перегляду рішення, ухвали, постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Абзац 3 пункту 11 виключено.

(згідно з постановою Пленуму

Верховного Суду від 25.05.98p. N 15)

12. Рішення (ухвалу) суду першої інстанції переглядає у зв'язку з но­
вовиявленими обставинами суд, що постановив його. При неможливості
розгляду справи у цьому суді рішення переглядається тим судом, якому
буде передана у встановленому порядку (ст. 133 ЦПК України) заява і
справа.

Ухвала і постанова касаційної та наглядної інстанції, якими змінено рішення суду першої інстанції, постановлене нове рішення, закрите провадження в справі або залишено заяву без розгляду, переглядаються судом, що змінив або скасував рішення (колегією, президією). Цей суд ухвалою також вирішує питання про направлення справи для розгляду судові, рішення якого ним було скасоване чи змінене, або відповідно до правил ст. 316 ЦПК України - про прийняття справи до свого провадження по першій інстанції.

13. Розглянувши заяву (подання) про перегляд рішення, ухвали,
постанови, суд виносить мотивовану ухвалу стосовно до правил ст. 234
ЦПК України. Зокрема, в ухвалі повинні бути вказані дата і зміст рішення
(ухвали) суду першої інстанції, а також усі інші ухвали і постанови по
справі, висновки суду з приводу наявності нововиявлених обставин і
фактичні дані, з яких при цьому виходив суд.

Визнавши заяву (подання) обгрунтованою, суд у резолютивній частині ухвали вказує про її задоволення і скасування рішення.

При розгляді заяви судом, що змінив у касаційному порядку або в по­рядку судового нагляду рішення, цей суд у резолютивній частині ухвали вказує як про скасування своєї ухвали (постанови), так і про скасування судових рішень, що були змінені.

Ухвали або постанови, якими залишені без зміни рішення суду чи ухвала касаційної або наглядної інстанції про винесення нового рішення, закриття провадження в справі або залишення заяви без розгляду, після скасування залишених ними без зміни судових рішень втрачають свою силу, тому суди не вирішують питання про їх скасування.

14. Виходячи із змісту ст. 346 ЦПК України, перевірка обгрунтованос­
ті заяви про перегляд судового рішення і новий розгляд справи по суті
проводяться в окремих судових засіданнях.

549

15. Судам слід мати на увазі, що відповідно до законодавства України заяви про перегляд рішень, ухвал і постанов суду в цивільних справах у зв'язку з нововиявленими обставинами державним митом не оплачу­ються.

(пункт 15 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

ПОСТАНОВА

від 21 грудня 1990 року N 9

Про практику застосування судами процесуального

законодавства при розгляді цивільних справ по першій

інстанції

Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вер­ховного Суду України від 25 грудня 1992 року N 13, від 25 травня 1998року N15

Точне і неухильне додержання судами України норм процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції є неод­мінною умовою здійснення завдань цивільного судочинства - забезпечити їх правильне, справедливе і швидке вирішення з метою захисту прав і законних інтересів громадян, охорони суспільного ладу й державності України, прав та законних інтересів підприємств, установ, організацій, дальшого зміцнення законності і правопорядку, запобігання правопору­шенням та виховання громадян у дусі неухильного виконання законів і поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей.

(абзац 1 преамбули змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

Узагальнення судової практики показує, що суди в основному роз­глядають вирішують справи в суворій відповідності з вимогами чинного законодавства. Разом з тим деякі суди не завжди додержують встановле­ного порядку провадження в цивільних справах, особливо вимог закону про підготовку справ до судового розгляду, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, правил збирання, дослідження і оцінки доказів, про судові рішення, запобігання правопорушенням, строки розгляду справ. Допускаються факти безпід­ставного відмовлення у прийнятті позовних заяв, розгляду цивільних справ у відсутності сторони, яка не була повідомлена про час і місце судового засідання, інших процесуальних спрощень.

З метою усунення зазначених недоліків, а також роз'яснення окремих питань застосування процесуального законодавства

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1 . Звернути увагу судів першої інстанції на недопустимість зазначе­них недоліків і зажадати їх усунення та забезпечити суворе додержання правил судочинства, розгляду кожної цивільної справи у точній відповід­ності з законом, у встановлені строки і на високому професійному рівні.

В умовах дії розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову необхідно рішуче підвищити рівень здійснення правосуддя по

551

цивільним справам і культуру судових процесів, забезпечити неухильне додержання принципів рівності громадян перед законом і судом, неза­лежності суддів і підкорення їх лише закону, гласності судових процесів і вимог про мову, якою ведеться судочинство.

Особливу увагу слід приділяти дальшому поліпшенню розгляду цивільних справ про захист конституційних прав і свобод громадян, діючих різноманітних і рівноправних форм власності, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних підприємству, установі, організації, справ, що виникають у зв'язку з порушенням державної, трудової, до­говірної дисципліни, іншими незаконними діями або бездіяльністю у сфері економіки.

2. При вирішенні питання про прийняття заяви суддя перевіряє, чи має заявник відповідно до ст. 5 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідає форма і зміст заяви вимогам закону, чи нема передбачених ч. 2 ст. 136 ЦПК України перешкод для порушення справи, враховуючи при цьому, що чинним законодавством підвищена роль судів у цивільно-правовому захисті соціально-економічних, політичних і особистих прав громадян, прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, об'єднань і значно розширена судова юрисдикція.

Суди зобов'язані виключити з практики випадки необгрунтованої відмови у прийнятті заяв у цивільних справах, маючи на увазі, що в при­йнятті такої заяви може бути відмовлено лише у випадках, зазначених у відповідних пунктах ст. 136 ЦПК України. При цьому за п. 1 цієї статті у прийнятті заяви відмовляється, якщо справа непідвідомча, суду або не підлягає розгляду в суді з інших підстав. Наявність рішення чи ухвали суду про затвердження мирової угоди, що набрали законної сили, постановле­них по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, є підставою для відмови у прийнятті заяви за п. З ст. 136 ЦПК України незалежно від того, хто із сторін знову звернувся з таким же позовом.

(абзац 2 пункту 2 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

Недопустима відмова у прийнятті заяви з мотиву пред'явлення позову неналежним позивачем чи до неналежного відповідача. У цих випадках відповідно до правил ст. 105 ЦПК України питання про заміну позивача чи відповідача або притягнення до участі у справі належного відповідача вирішує суд, він же при вибутті неналежного позивача і відмови належного позивача вступити в справу закриває провадження згідно з п. 4 ст. 227 ЦПК України, а в інших випадках відмовляє в позові неналежному позивачу.

Про відмову у прийнятті заяви або про її прийняття суддя виносить ухвалу. При постановленні ухвали про прийняття заяви і порушення справи суддя, крім ст. ст. 5, 136 ЦПК України, керується ст. 143 цього Ко-552

дексу, якщо в ухвалі зазначається про процесуальні дії, які слід провести при підготовці справи до судового розгляду.

Судам слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 p. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив: суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку, і не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який обмежує гарантоване ст. 55 Кон­ституції України право кожної людини на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

(пункт 2 доповнено абзацом 5 згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

3. Відповідно до ст. 139 ЦПК України суддя вправі повернути позовну
заяву, якщо вона за формою і змістом не відповідає вимогам ст. 137 ЦПК
України, не оплачена державним митом у встановленому розмірі, якщо
при її подачі не були додержані вимоги ст. 138 ЦПК України про подан­
ня копій позовної заяви та інших документів і пропозиція виправити у
встановлений строк недоліки заяви не була виконана. Тривалість цього
строку визначається з врахуванням необхідного часу для повідомлення
позивачеві про залишення заяви без руху у зв'язку з допущеними недолі­
ками та їх усунення. Заява не може бути визнана неподаною та повернута
за мотивами ненадання доказів. Якщо порушення правил статей 137
- 139 ЦПК України виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході
судового розгляду.

Аналогічно вирішується це питання щодо заяв і скарг про порушення справ окремого провадження або тих, що виникають з адміністративно-правових відносин.

4. Вирішуючи питання про підсудність оправи, необхідно виходити
з правил глави 15 та відповідних норм ЦПК України, що визначають
підсудність справ непозовного провадження, і, зокрема, враховувати, що
порушення і розгляд всіх справ, що підлягають вирішенню в порядку
цивільного судочинства, віднесено до компетенції відповідних районних
(міських) судів, крім винятків, коли за законом їх вирішення є компетен­
цією обласного, Київського чи Севастопольського міських, міжобласного
судів, Верховного суду Автономної Республіки Крим, військових судів
гарнізону, регіону, Військово-морських сил чи Верховного Суду України,
наприклад, ст. ст. 124, 243-21 ЦПК України.

(абзац 1 пункту 4 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

553

Слід також мати на увазі, що правила ч. 4 ст. 126 ЦПК України про підсудність справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, не поширюються на позови про відшкодування шкоди, заподіяної робітниками і службовцями у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Відповідно до статей 132, 133 ЦПК України суд може передати на розгляд іншого суду розпочату розглядом по суті справу лише у випадку, коли визнає, що даний позов з обставин справи можна зручніше виріши­ти за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, а також, якщо прохання відповідача, місце проживання якого не було відоме, про пе­редачу справи за місцем його дійсного проживання буде визнано таким, що заслуговує на увагу. Згідно з цими нормами суд, зокрема, вправі надіслати справу на розгляд іншого суду, якщо сторони змінили місце проживання.

Виходячи з характеру наданих законом повноважень, зазначені в ч. 1 ст. 133 ЦПК України особи вправі в межах своєї компетенції передати на розгляд до іншого суду як будь-яку цивільну справу, так і заяву про порушення цивільної справи.

5. Суди повинні неухильно виконувати вимоги ст. 143 ЦПК України,
маючи на увазі, що належна підготовка справи до судового розгляду є
однією

з основних умов своєчасного і правильного її вирішення та що про­ведення підготовки є обов'язковим в кожній справі, в тому числі при її новому розгляді після скасування раніше винесеного рішення.

6. Вживаючи заходів до забезпечення позову у відповідності з главою
19 ЦПК України, слід виходити з того, що такі дії можуть бути вчинені
як при підготовці справи до судового розгляду, так і при її розгляді, якщо
невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим
виконання рішення суду.

Судам необхідно мати на увазі, що накладення арешту за правилами п. 1 ст. 152 ЦПК України на майно та грошові суми проводиться з додер­жанням вимог ст. ст. 381, 382, 383, 393 і з врахуванням зазначених у ч. 2 ст. 152, ст. 387 цього Кодексу і ст. 385 Цивільного кодексу України умов щодо звернення стягнень на вклади громадян.

У справах про стягнення аліментів на підставі ст. ст. 32, 80, 81 КпШС України позов може бути забезпечений у відповідності зі ст. 220 ЦПК України шляхом стягнення за ухвалою судді з відповідача певної суми в рахунок аліментів до постановления рішення.

(абзац 3 пункту 6 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N13) 554

У відповідності зі ст. 157 ЦПК України, якщо ухвала про забезпечення позову винесена у відсутності сторони, яка подала на неї скаргу, строк касаційного оскарження обчислюється з дня оголошення цій стороні ухвали.

За правилами ст. 155 ЦПК України скасування забезпечення позову проводиться судом в тому складі, в якому справа підлягає розгляду.

(абзац 5 пункту 6 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N ІЗ)

7. Роз'яснити судам, що правила ст. 21 ЦПК України не виключають
можливості повторної участі судді у розгляді справи по першій інстанції
в разі скасування прийнятої з його участю ухвали, якою не закінчувалось
провадження у справі (відмова у прийнятті заяви з підстав, зазначених у
п.п. 7, 8, 9 ст. 136 ЦПК України, залишення заяви без руху і повернення
заяви, відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі,
залишення позову без розгляду тощо).

(пункт 7змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

8. Розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності,
суди відповідно до статей 15, ЗО ЦПК повинні вживати передбачених за­
коном заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин
справи, роз'яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права й обов'язки
та сприяти у здійсненні цих прав.

(абзац 1 пункту 8 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N15)

При збиранні доказів слід неухильно виконувати вимоги ст. 28 ЦПК України про належність доказів і ст. 29 ЦПК України про допустимість засобів доказування.

Суд вправі відмовити у задоволенні клопотання про виклик свідків, якщо в ньому не зазначені обставини, які він може підтвердити, або ві­домості про ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи чи не можуть підтверджуватись показаннями свідків.

Не можуть бути використані як показання свідків (ст. 41 ЦПК України) письмові пояснення громадян, у відповідних випадках вони приймаються судом, як письмові докази (ст. 46 ЦПК України). Виходячи із закріпленого ст. 160 ЦПК України принципу безпосередності судового розгляду, одержані за правилами зазначених статей показання свідків, як і інші докази, повинні бути досліджені в судовому засіданні, в якому постановлено рішення, незалежно від того, чи досліджувалися ці докази тим же складом суду в іншому судовому засіданні.

(абзац 4 пункту 8 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N15)

555

Відповідно до ст. 29 ЦПК України не може стверджуватися показання­ми свідків наявність правовідносин, що виникають з угод, для яких зако­ном встановлено письмову форму (ст. 46 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим факт виконання такої угоди може підтверджуватись будь-якими засобами доказування, передбаченими ст. 27 ЦПК України, в тому числі і показаннями свідків.

9. За змістом правил ст. 33 ЦПК України судові доручення по збиран­
ню доказів, допит свідків, проведення огляду на місці речових доказів,
експертиза, допит сторін або третьої особи тощо даються тільки суду (а
не іншому органу), якщо відповідні дії не можуть бути проведені судом,
що розглядає справу, або для нього це становить труднощі.

Дача судових доручень і їх виконання повинні проводитись при су­ворому додержанні правил ст. 33 ЦПК України та визначеного законом порядку збирання доказів. Фактичні дані, одержані при виконанні дору­чення з порушенням встановленого законом порядку (статті 57, 60, 182, 184, 188, 189 ЦПК України), доказової сили не мають.

10. Судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення
питання про прийняття зустрічного позову, об'єднання і роз'єднання
позовів залежить швидкий та правильний розгляд заявлених вимог, необ­
хідно проводити ці процесуальні дії у точній відповідності з правилами,
встановленими ст. ст. 140 - 142, 144, 145 ЦПК України.

У прийнятті зустрічного позову не може бути відмовлено з підстав пред'явлення його пізніше як за три дні до судового засідання, якщо роз­гляд окремо первісного позову зробить неможливим розгляд зустрічних вимог відповідача (наприклад, позовів про виселення та визнання права на спірне жиле приміщення, про стягнення аліментів та оспорювання батьківства, про розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним та ін.).

Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провад­ження, якщо ці вимоги однорідні. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про поновлення на роботі).

У відповідності зі ст. 145 ЦПК України роз'єднання однорідних вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд утруднює вирі­шення справи (наприклад, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи по окремих вимогах, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи декількох з позивачів або відповідачів).

В разі роз'єднання позовів підставою для провадження по виділених вимогах є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія позовної заяви.

(абзац 5 пункту 10 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N 13) 556

11. Звернути увагу судів на те, що відкладення розгляду справи може
мати місце у випадках, передбачених статтями 164, 172, 173, 175 ЦПК Ук­
раїни, а також при неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю
витребувати нові докази, якщо це зробити під час перерви в судовому
засіданні неможливо або при заміні відведеного судді.

(абзац 1 пункту 11 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

В разі первинної неявки однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, і про яких є відомості про вручення їм повісток, без повідомлення причин неявки або з причин, визнаних судом неповаж­ними, справа може бути розглянута у відсутності особи, яка не з'явилася, якщо є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і немає потреби заслухати особисті пояснення особи, яка не з'явилася.

У випадку відкладення справи свідки, які з'явилися, допитуються, якщо у судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі. Повторний виклик свідків у такому разі допускається лише за мотивова­ною ухвалою суду.

12. Судам необхідно мати на увазі, що відповідно до статей 44,95, 172,
173, 174 ЦПК України штраф у розмірі до одного неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян може бути накладено на свідка за неявку без
поважних причин; на сторону й іншу особу, яка бере участь у справі, за
невиконання обов'язку повідомити суд про зміну своєї адреси під час
провадження справи, за неявку в судове засідання без поважних причин,
що призвело до відкладення справи; на позивача і відповідача, коли сто­
рони або одна з них не з'явились у судове засідання без поважних причин
і жоден з них не подав заяви про розгляд справи за його відсутності; на
службову особу підприємства, установи, організації, з вини якої не забез­
печено явку представника у судове засідання.

(абзац 1 пункту 12 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

У зазначених випадках штраф накладається ухвалою, постановленою з додержанням правил ст. ст. 232 - 234 ЦПК України, яка не підлягає ос­карженню у касаційному порядку. Особа, на яку накладено штраф, може просити суд, що наклав штраф, про зняття або зменшення його розміру. Ухвалу про відмову у задоволенні заяви можна оскаржити, на неї може бути внесене окреме подання прокурора (ст. 83 ЦПК України).

(абзац 2 пункту 12 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N 13)

Слід також враховувати, що за проявлену неповагу до суду настає відповідальність за ст. 185-3 КпАП України у порядку, передбаченому цим Кодексом. Йдеться про злісне ухилення від явки до суду свідка та

експерта (ч. 2 ст. 44, ч. 2 ст. 58 ЦПК України), непідкорення розпоряд­женню головуючого чи порушення порядку під час судового засідання свідком, позивачем, відповідачем та іншими громадянами (ст. 164 ЦПК України); повторну неявку сторін або однієї з них без поважних причин чи неповідомлення ними про причини неявки на другий виклик (за умов, зазначених у ч. 5 ст. 172 та ч. 2 ст. 173 ЦПК України) або вчинення будь-яких інших дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.

13. Згідно з правилами глави 20, що регулюють судовий розгляд, суд
зобов'язаний забезпечити можливість здійснення учасниками процесу їх
прав і обов'язків.

Враховуючи вимоги ст. 9 ЦПК України про мову судочинства і ст. 18 Закону України "Про мови в Україні", у відповідності з якими, крім української мови, на якій ведеться судочинство в Україні, воно може здійснюватись на національній мові або мові, прийнятній для більшості населення даної місцевості, суд вправі, якщо сторони не володіють мовою судочинства цієї місцевості, вести судовий процес на іншій мові, прийнятній для всіх учасників процесу, постановивши про це відповідну ухвалу. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користуватися у судово­му процесі рідною мовою, а також послугами перекладача за правилами ст. ст. 19, 72, 74, 167 ЦПК України.

Клопотання осіб, які беруть участь у справі, про витребування нових доказів та з усіх інших питань, пов'язаних з розглядом справи, суд вирішує негайно. Відкладення вирішення клопотань не допускається. Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду.

Якщо поряд зі стороною, третьою особою або заявником, заінтере­сованою особою в справах, передбачених главами 29 - 33 ЦПК України, беруть участь їх представники, суд заслуховує пояснення цієї особи (ст. 180 ЦПК України), а потім її представника. За проханням цієї особи по­яснення може давати тільки її представник. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від характеру спірних правовідносин і при необхідності може бути змінений.

14. При судовому розгляді предметом доказування є факти, які ста­новлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше
значення для правильного розгляду справи (причини пропуску строку
позовної давності та ін.), і підлягають встановленню для прийняття
судового рішення. З'ясуванню і перевірці доказами підлягають також
причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню цивіль-ноправового спору.

558

Якщо з'ясується, що зібраних у справі доказів недостатньо і мож­ливість їх одержання не вичерпана, суд відповідно до ст. ЗО ЦПК України пропонує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази, а в разі виникнення в цих осіб труднощів за їх клопо­танням сприяє у витребуванні таких доказів і залежно від необхідного для цього часу може оголосити перерву, відкласти розгляд справи, а у випадках, передбачених законом, зупинити провадження в справі (п. 5 ст. 222 ЦПК України).

(пункт 14 змінено згідно з постановами

Пленуму Верховного Суду: від 25.02.92 р. N13,

від 25.05.98 p.N 15)

15. При визначенні розміру державного мита суди повинні мати на увазі, що заяви, у яких ставиться питання про одночасне вирішення май­нового і немайнового спорів, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовів майнового характеру і ставками для вимог немайнового характеру. Наприклад, заява про встановлення факту родин­них стосунків і визнання права на спадкове майно оплачується, виходячи з вартості відшукуваного майна і встановлення для оплати заяв у справах окремого провадження ставок.

Виходячи з правил ст. 75 ЦПК України у разі помилкового визнання при прийнятті заяви державного мита в розмірі меншому, ніж передбаче­но законом, недоплачена сума стягується в доход держави з позивача при відмові у позові, а при задоволенні позову - з відповідача.

При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до декількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшко­довуються ними пропорціонально розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

При постановленні рішення про право спадкоємців на майно державне мито визначається судом, виходячи з загальної вартості майна і стягується з кожного спадкоємця пропорціонально до виділеної йому частки.

(абзац 4 пункту 15 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92 р. N13)

Визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову не звільняє його від відшкодування понесе­них позивачем судових витрат як при постановленні рішення, так і при закритті провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем. Якщо ж відповідач до пред'явлення позову про визнання права і в судовому засіданні не оспо­рював цього права, то відповідно до змісту ст. 75 ЦПК України на нього при задоволенні позову не може покладатись обов'язок по відшкодуван­ню судових витрат.

559