Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 224. Умови проведення заочного розгляду справи У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд спра­ви можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідач Стаття 226. Форма і зміст заочного рішення Стаття 227. Повідомлення про заочне рішення 2. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Стаття 231. Порядок розгляду заяви 3. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення судможе своєю ухвалою Стаття 232. Скасування та оскарження заочного рішення Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. 1. Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом. 2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про У випадках, встановлених пунктами 1,3,4,9,10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження 2.3 метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціа­тивою витребувати необхідні докази. 5. Справи окремого провадження не можуть бути передані нарозгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укла­ден 7. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодову­ються, якщо інше не встановлено законом Справи про надання права на шлюб. Справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке мас дітей. Справи про поновлення шлюбу після його розірвання ... Полное содержание

Подобный материал:

• "земельне право україни", 1354.1kb.
• Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
• Прізвище автора (укр та англ.), 229.82kb.
• Виконавець, 603.86kb.
• Київ Всеукраїнське громадське об’єднання «Інтелігенція України за соціалізм» 2010 Іван, 2979.36kb.
• Укр мов / Англ, 71.17kb.
• 2010 Методична система навчання технічних дисциплін генеральних конструкторів у післядипломній, 325.87kb.
• Коди топограф І чних термінів укр, 1121.16kb.
• Социология коммуникации: Учеб. М.: Междунар ун-т Бизнеса и Управления, 1997. 304, 21.67kb.
• Ковалева, Ирина Находки археологов возвращают Днепропетровск к норме // День(укр),, 96.29kb.

дати структурі і змісту, яких вимагає ст. 215 ЦПК (див. відповідний коментар). Додатковою вимогою до заочного рішення дана стаття встановлює обов'язок суду зазначити строк і порядок подання за­яви про його перегляд.

Стаття 227. Повідомлення про заочне рішення

1. Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляєть­ся рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше п'яти днів з дня його проголошення.

1. Як і при розгляді справи у загальному порядку, відповідачам, які не з'явилися до судового засідання, суд повинен направити ре­комендованим листом із повідомленням про вручення копію заоч­ного судового рішення не пізніше п'яти днів із дня його проголо­шення.

Стаття 228. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення

1. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
   
2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протя­гом десяти днів з дня отримання його копії.
   

1. Хоча вважається, що відповідач своєю процесуальною по­ведінкою і зробив можливим розгляд справи за його відсутності, процесуальний закон залишає за ним можливості захисту свого права. Тому коментована стаття і закріплює за ним право вимагати перегляду заочного рішення. Перегляд заочного рішення здійснює суд, що ухвалив таке рішення. Це один із небагатьох випадків, коли суд, що ухвалив рішення, має право його перегляду.
   
2. Ініціативу про перегляд заочного рішення відповідач втілює у письмовій заяві до суду, яка може бути подана протягом десяти днів із дня отримання ним копії заочного судового рішення.
   

Стаття 229. Форма і зміст заяви про перегляд

заочного рішення

1. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі.

264

2. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено:

1. найменування суду, який ухвалив заочне рігчення;
   
2. ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку;
   
3. обставини, шо свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;
   
4. посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої запере­чення проти вимог позивача;
   
5. клопотання про перегляд заочного рішення;
   
6. перелік доданих до заяви матеріалів.
   

3. Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає.
   
4. До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів.
   
5. До заяви про перегляд заочного рішення, поданої представни­ком відповідача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження.
   
6. За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не сплачується.
   
7. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила статті 121 цього Кодексу.
   

1. Стаття, що коментується, регулює питання про форму, зміст за­яви про перегляд заочного рішення та про додатки до неї. Стосовно форми заяви встановлена одна вимога - заява про перегляд заочного рішення має бути подана у письмові формі. Зміст заяви визначаєть­ся вимогами частин 2 та 3 даної статті. У ній має бути зазначено найменування суду, який ухвалив рішення, ім'я (найменування) від­повідача (заявника) або його представника, їх місце проживання чи знаходження, номер засобів зв'язку (поштова адреса, телефон, факс тощо); обставини про поважність причини неявки у судове засідан­ня і неповідомлення їх суду, і які є докази про поважність причин; обставини і докази, з якими заявник обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; клопотання про перегляд заочного судового рішення; перелік доданих матеріалів; підпис заявника.
   
2. Щодо додатку до заяви про перегляд заочного судового рішен­ня стаття встановлює два правила. Одне з них відповідає прави­лам про додаток до позовної заяви. Так, як додані матеріали мають бути копії заяви про перегляд рішення за кількістю осіб, які беругь
   

265

участь у справі, та відповідна кількість копій усіх доданих до заяв матеріалів. Друге правило стосується випадків пред'явлення заяви про перегляд заочного рішення від імені заявника його представни­ком. У цьому разі до заяви, поданої представником, додається також довіреність або інший документ про повноваження представника.

3. Коментована стаття звільняє заявника від оплати судового збору і підтверджує загальний порядок виправлення недоліків по­даної заяви (див. коментар до ст. 121 ЦПК).

Стаття 230. Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення

1. Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгля­ду заяви.
   
2. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження.
   

1. Дана стаття регулює дії суду після прийняття заяви про перегляд
заочного рішення. Прийняття належно оформленої заяви про пере­гляд заочного рішення тягне виникнення у суду певних обов'язків.

2. Першим обов'язком суду є: негайно після прийняття заяви
надіслати її копії та копії доданих до неї матеріалів іншим особам,
які беруть участь у справі (позивачеві, третім особам, їх представ­никам та ін.). Одночасно з надісланням зазначених документів суд
повідомляє осіб, які беруть участь у справі. Третій обов'язок суду
полягає у тому, що він має розглянути заяву про перегляд заочного
рішення протягом п'ятнадцяти днів із дня її надходження. Тому при
призначенні судового засідання суд повинен враховувати цю вимогу.

Стаття 231. Порядок розгляду заяви

про перегляд заочного рішення

1. Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
   
2. Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і
   

266

з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

3. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд
може своєю ухвалою:

1. залишити заяву без задоволення;
   
2. скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.
   

4. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без
задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному
порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк, протягом
якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне
оскарження рішення.

1. Коментована стаття визначає процесуальний порядок пере­гляду заочного рішення. Заява про перегляд розглядається у су­довому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, мають право довести до суду свою особисту позицію відносно позову та заяви про перегляд заочного рішення. Але у разі неявки осіб, належним чином повідомлених про час і місце проведення судового засідан­ня, суд має розглядати заяву в їх відсутності. У справі повинні бути відомості про належне їх повідомлення про судове засідання.
   
2. Судове засідання відкривається головуючим, який з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особи, перевіряє повноваження представників сторін та третіх осіб, якщо вони беруть учать у судовому засіданні, роз'яснює зазначеним осо­бам процесуальні права та обов'язки і вирішує заявлені клопотання. Після вчинення зазначених процесуальних дій головуючий у судо­вому засіданні повідомляє учасників процесу про зміст рішення та заяви про його перегляд, з'ясовує думку сторін та інших осіб, які бе­руть участь у справі, щодо вимоги про перегляд заочного рішення.
   
3. Підсумком судового засідання по розгляду заяви є мотивова­на ухвала суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або про скасування заочного рішення і призначен­ня справи до розгляду в загальному порядку. Перше повноважен­ня суду - залишення заяви без задоволення - суд реалізує, якщо суд дійде висновку про його необґрунтованість. У цьому випадку у заявника залишається право на апеляційне оскарження заочного рішення в загальному порядку. Особливість полягає лише в обчис­ленні процесуального строку, на оскарження: строк, протягом якого розглядалась заява про перегляд рішення, не включається до строку на апеляційне оскарження заочного рішення. ЦПК не передбачає
   

267

можливості оскарження ухвали про залишення заяви про перегляд заочного судового рішення без задоволення. Стаття 293 ЦПК допус­кає оскарження лише ухвали про залишення заяви про перегляд за­очного рішення без розгляду, тобто тієї ухвали, якою суд фактично відмовляє у відкритті провадження по перегляду заочного рішення.

Стаття 232. Скасування та оскарження заочного рішення

1. Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встанов­лено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
   
2. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
   
3. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскар­жити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
   

1. Коментована стаття встановлює умови та порядок здійснення другого повноваження суду: скасування заочного рішення. Воно підлягає скасуванню за двох умов: 1) якщо судом буде встановле­но, що відповідач, тобто заявник, не з'явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і 2) докази, на які посилається відповідач (заявнику цьому провадженні), ма­ють істотне значення для правильного вирішення справи. Другу умову слід розуміти таким чином, що відповідач у своїй заяві про перегляд заочного судового рішення посилається на такі обстави­ни та на такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні заочного рішення, суд прийшов би до іншого висновку, ухвалив би принципово інше рішення.

2. Частини 2 та 3 даної статті встановлюють порядок оскаржен­ня заочного рішення позивачем та порядок оскарження повторного заочного рішення позивачем та відповідачем, як загальний поря­док, встановлений ЦПК.

Стаття 233. Законна сила заочного рішення

1. Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

1. Коментована стаття передбачає правило набрання законної сили заочним судовим рішенням відповідно до загального поряд­ку, встановленого щодо будь-якого судового рішення. 268

Розділ IV. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 234. Окреме провадження

1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного су­
дочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про
підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що
мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення
умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або
підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання
фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності
фізичної особи;

2. надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
   
3. визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
   

4)усиновлення;

5. встановлення фактів, що мають юридичне значення;
   
6. відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
   
7. передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
   
8. визнання спадщини відумерлою;
   
9. надання особі психіатричної допомоги в примусовому поряд­ку;
   

10. обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
    
11. розкриття банком інформації, яка містить банківську таємни­цю, щодо юридичних та фізичних осіб.
    

3. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою под­ружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
   
4. У випадках, встановлених пунктами 1,3,4,9,10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.
   

269

1. Коментована стаття окремо і розділ IV у цілому регулюють один із трьох видів провадження у суді першої інстанції. У порядку окремого провадження суд розглядає і вирішує такі справи: 1) про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізич­ної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фі­зичної особи; 2) про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) про усиновлення; 5) про встановлен­ня фактів, що мають юридичне значення; 6) про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) про визнан­ня спадщини відумерлою; 9) про надання особі психіатричної до­помоги в примусовому порядку; 10) про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) про розкриття банком інфор­мації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізич­них осіб; 12) про надання права на шлюб; про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей; про поновлення шлюбу після його розірвання; про встановлення режиму окремого проживання за за­явою подружжя. Дана стаття припускає розгляд у порядку окремо­го провадження й інших справ у випадках, встановлених законом, тобто перелік ст. 234 ЦПК не є вичерпним.
   
2. Кожна з перелічених категорій справ має певні особливості, але в них є і загальні риси. Всі вони належать до справ окремого провадження і відрізняються від позовних справ і справ наказного провадження. Особливостями справ даного виду провадження є: а) у порядку окремого провадження може вирішуватися тільки спір про факт, про стан, але не спір про право; б) у порядку окремого провадження може розглядатися також справа про створення умов здійснення особою її особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (змі­ни у переліку справ, які розглядаються у порядку окремого провад­ження, потягнули за собою розширення предмету судового розгля­ду в цьому провадженні); в) справи порушуються заявою, а тому якщо немає позовної заяви, то немає і позову; г) немає сторін, тому що не вирішується спір про право, а є заявники, заінтересовані особи; г) коло заявників зазвичай чітко визначає закон (наприклад, ст. 237 ЦПК); д) немає інститутів і категорій, властивих позовно­му провадженню (співучасті, відмови від позову, визнання позову, мирової угоди, третіх осіб тощо); є) розглядаються за загальними правилами ЦПК, але з доповненнями і винятками, обумовленими особливостями цих справ.
   

270

3. Таким чином, окреме провадження - це один із трьох видів проваджень у суді першої інстанції, де розглядається визначене за­коном коло справ, загальною рисою яких є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту, стану, створення умов здійснення прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження

1. Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і закона­ми України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.

2.3 метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціа­тивою витребувати необхідні докази.

3. Справи окремого провадження розглядаються судом з додер­жанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особли­вості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
   
4. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявни­ка і заінтересованих осіб.
   

5. Справи окремого провадження не можуть бути передані на
розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укла­денням мирової угоди.

6. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження
виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного про­вадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим
особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

7. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодову­ються, якщо інше не встановлено законом.

1. Стаття, що коментується, встановлює деякі загальні прави­ла відносно порядку розгляду справ окремого провадження. За­значені справи розглядаються за загальним правилом у тому ж порядку, що і позовні справи. Так, під час розгляду цих справ суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів до

всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Для цього він може за власною ініціативою витребувати необ­хідні докази. Однак, відсутність у них спору про право цивільне обумовлює для них встановлення розділом IV ЦПК деяких особ­ливостей.

2. Перша з цих особливостей полягає у тому, що виявлений під час їх розгляду спір про право тягне залишення заяви без роз­гляду. У цьому випадку суд повинен роз'яснити заінтересованим особам їх право подати до суду позов на загальних підставах. По-друге, учасниками справ окремого провадження є не позивачі та відповідачі, а заявники та заінтересовані особи. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладанням мирової уго­ди, по-третє, коментована стаття підкреслює право суду по цих справах за власної ініціативи витребувати необхідні докази (див. також коментар до от. 234 ЦПК). По-четверте, стаття виключає (що є досить спірним) дію у цьому провадженні правил щодо змагальності та меж судового розгляду. П'ятою особливістю де­яких справ окремого провадження є їх розгляд судом у складі одного судді і двох народних засідателів (справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної осо­би недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголо­шення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу). Перелік цих справ свідчить, що це такі справи, у яких вирішуване питання стосується істотних прав та свобод фізичних осіб. Тому законодавець і передбачив по них громадський контроль. Шостою особливістю (про інші особливості див. коментар до глав 2-12 цього розділу) є те, що при ухваленні судом рішення судові витрати, як правило, не від­шкодовуються.

3. Стаття 234 ЦПК у частині 3 передбачає розгляд у порядку окремого провадження справ про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу та ще деяких справ, що випливають із сімей­них правовідносин, однак ані стаття 235 ЦПК, ані розділ IV ЦПК особливостей їх розгляду не передбачають. Вважаємо за необхідне деякі особливості їх розгляду все ж зазначити.

1) Справи про надання права на шлюб. Дана категорія справ ви­никає у разі, якщо особа, яка вважає за необхідне зареєструвати шлюб, не досягла шлюбного віку. Із заявою про надання права на 272

шлюб до суду може звернутися особа, яка досягла чотирнадцяти років. У заяві, крім обов'язкових загальних реквізитів, повинно до­водитися, що реєстрація шлюбу відповідає її інтересам. У судове засідання, як уявляється, необхідно залучити батьків (усиновлюва-чів) або піклувальника цієї особи та представника органів опіки і піклування.

2. Справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке мас дітей. Умовою розгляду таких справ є, перш за все, наявність письмового договору між подружжям про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя бра­тиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. По-друге, підставою задоволення спільної заяви про розірвання шлюбу є встановлення судом обставин, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі кожного з подружжя і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та май­нові права, а також права дітей. По-третє, рішення про розірвання шлюбу ухвалюється судом після спливу одного місяця від дня по­дання заяви (ст. 109 СК України).
   
3. Справи про поновлення шлюбу після його розірвання у такому порядку можуть розглядатися у трьох випадках (статті 117-118 СК України).
   

По-перше, якщо після розірвання шлюбу один із подружжя не перебував у повторному шлюбі, жінка та чоловік можуть зверну­тися до суду із заявою про поновлення їхнього шлюбу. У судовому рішенні про поновлення шлюбу суд повинен також зазначити про анулювання запису акта про розірвання шлюбу.

По-друге, у разі явки особи, яка була оголошена померлою, відповідне рішення суду скасоване, її шлюб із іншою особою по­новлюється за умови, що ніхто з них не перебував у повторному шлюбі.

По-третє, у разі явки особи, яка була визнана безвісно відсутнь­ою, відповідне рішення скасоване, її шлюб із іншою особою може бути поновлений за спільною заявою, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. У другому і третьому випадках орган реєстрації актів цивільного стану анулює запис акта про роз­лучення.

4) Справи про встановлення режиму окремого проживання
(ст. ст. 199,120 СК України). Дані справи порушуються заявою под­
ружжя, у якій, окрім загальних реквізитів, необхідно обгрунтувати

273

необхідність встановлення режиму окремого проживання. У судо­вому засіданні суд повинен попередити подружжя, що встановлен­ня режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які чоловік та дружина мали до встановлення цього ре­жиму а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним дого­вором. Уявляється невдалою вказівка ст. 119 СК про позовний ха­рактер цих справ за заявою одного з подружжя, оскільки предмет розгляду від цього не змінюється.

Глава 2.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБМЕЖЕННЯ

ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ,

ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ

ТА ПОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ

ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 236. Підсудність

1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієз­датною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.

І. Першою категорією справ окремого провадження є справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Ці справи мають велике соціальне значення для сім'ї, суспільства, і, разом з тим, стосуються основних прав і сво­бод особистості. На значення цих справ звертає увагу і Верховний Суд України (див. «Ухвали Пленуму Верховного Суду України в цивільних та кримінальних справах» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1993. - №6. - С 247 - 249).

2. Коментована стаття встановлює правило про підсудність за­значених справ: за загальним правилом заяви по них подаються до суду за місцем проживання фізичної особи, відносно якої по­рушується питання, а якщо вона перебуває на лікуванні у нарко­логічному або психіатричному закладі, - за місцем знаходження відповідного закладу. 274

Стаття 237. Особи, які можуть бути заявниками

1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.
   
2. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.
   
3. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.
   

1. Коментована стаття визначає коло осіб, які можуть бути заяв­
никами по цих справах залежно від їх особливостей.

Заявниками по справах про обмеження цивільної дієздатності можуть бути члени сім'ї особи, відносно якої подається заява, ор­гани опіки і піклування, наркологічний або психіатричний заклад. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно роз­поряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки і піклування, тобто відносно неповнолітніх осіб коло заявників дещо звужено.

Заявниками по справах про визнання фізичної особи недієздат­ною можуть бути члени сім'ї особи, відносно якої подається заява, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, органи опіки і піклування та психіатричний заклад.

У першій та другій категорії справ для визначення поняття «чле­ни сім'ї» необхідно враховувати правило частини 2 ст. З СК Украї­ни, згідно з яким сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

2. Дана стаття не визначає коло заявників по справах про по­
новлення цивільної дієздатності фізичної особи. Тому по цьому
питанню див. коментар до ст. 241 ЦПК.

Стаття 238. Зміст заяви

1. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи по­винні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслі-

275

док яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, нарко­тичними засобам", токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

2. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.
   
3. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
   

1. Коментована стаття регулює зміст заяви головним чином
до встановлених цивільним законодавством підстав обмеження
цивільної дієздатності фізичної особи та визнання фізичної особи
недієздатною, які є підставами вимоги заявника до суду.

2. Згідно зі статтями 32 та 36 ЦК України підстав обмеження
цивільної дієздатності встановлено чотири. Перша стосується
лише неповнолітніх осіб. Частина 5 ст. 32 ЦК України передба­чає, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може об­межити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Особливістю цієї норми є те, що вона стосується осіб від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Крім того, вона не дає чіткого критерію її застосування, зазначивши про наявність до­статніх підстав. Певну допомогу правозастосувальнику надає час­тина 2 коментованої статті ЦПК, зазначивши, що у заяві повинні
бути викладені обставини, які свідчать про негативні матеріальні,
психічні чи інші наслідки для неповнолітнього у разі здійснення
ним цього права. І, нарешті, остання особливість: лише по даній
категорії справ суд визначає не про обмеження цивільної дієздат­
ності взагалі, а про обмеження у певних повноваженнях.

3. Другою підставою, яка повинна бути викладена у заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, є її психічний розлад, який істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. При посиланні на таку підставу у заяві мають бути зазначені й обставини, і засоби доказування, які свідчать про наявність цієї підстави (медичні документи, показан­ня свідків, висновок судово-психіатричної експертизи тощо). 276

4. Третя (зловживання спиртними напоями) та четверта (злов­живання наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо) підстави пов'язані між собою однаковими наслідками: зазначеним зловживанням фізична особа ставить себе чи свою сім'ю, а також осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне ма­теріальне становище. На підтвердження цих підстав заявник пови­нен посилатися на відповідні засоби доказування (медичні доку­менти, інші документи, показання свідків і т. ін.).
   
5. Підстави визнання фізичної особи недієздатною визначають­ся статтею 39 ЦК України: хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Коло засобів доказування комен­тована стаття не визначає, а тому наявність цієї підстави може підтверджуватися медичними документами, показаннями свідків, висновком судово-психіатричної експертизи тощо.
   

Стаття 239. Призначення експертизи

1. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
   
2. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провад­ження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіат­ричну експертизу.
   

1. Коментована стаття регулює питання про призначення екс­пертизи по даних справах. Після відкриття провадження у справі суддя повинен здійснити підготовку справи до судового розгляду відповідно до загальних правил ЦПК: визначити склад учасників справи, необхідні докази, призначити справу до розгляду, зробити виклики і повідомлення учасників процесу. Особливу увагу треба приділяти визначенню необхідних доказів та їх збиранню. Дані про психічний розлад можуть міститися у довідках про стан здоров'я, виписках із історії хвороби, виданих лікувально-профілактичними закладами, актах міліції і громадських організацій та ін.
   
2. За наявності у справі достатніх даних про психічний розлад фізичної особи суд призначає судово-психіатричну експертизу для визначення психічного стану. В ухвалі про призначення такої
   

277

експертизи суд повинен поставити експертам такі питання: а) чи страждає фізична особа на психічний розлад (для визнання недієз­датною - на хронічний, стійкий психічний розлад); б) чи впливає психічний розлад (для визнання недієздатною - хронічний, стійкий розлад), якщо його встановлено, на здатність фізичної особи усві­домлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (для визнан­ня недієздатною - чи здатна фізична особа усвідомлювати значен­ня своїх дій та (або) керувати ними). У виняткових випадках, коли особа, відносно якої призначено судово-психіатричну експертизу, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому за­сіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення її на судово-психіатричну експертизу.

Стаття 240. Розгляд справ

1. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю
заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про
виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання
її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням
стану її здоров'я.

2. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
   
3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достат­ньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.
   

1. Дана стаття регулює деякі особливості розгляду зазначених категорій цивільних справ. Справи про обмеження цивільної дієз­датності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за загальними правилами. Особливістю процедури є те, що ці справи розглядаються за участю заявника та представни­ка органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної осо­би, відносно якої відкрито справу, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я (особливо, якщо підставою вирішення справи є психічний розлад, або хронічний, стійкий психічний розлад).

2. Судові витрати по зазначених справах відносяться на рахунок держави. Лише у тому випадку, якщо суд відмовить у задоволенні заяви й буде встановлено, що вимога була недобросовісною без до­статньої для цього підстави, наприклад, з метою морально прини-278

зити фізичну особу, суд стягує всі судові витрати із заявника. При розгляді справи про визнання фізичної особи недієздатною, якщо будуть встановлені такі зловживання заявника, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ст. 39 ЦК).

Стаття 241. Рішення суду

1. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права не­повнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповід­но піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
   
2. Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від пов­новажень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням орга­ну опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
   

Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.

3. Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності
фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,
цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням
суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або
органу опіки та піклування.

4. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієз­датною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду па підставі відповід­ного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.
   
5. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування.
   

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006 р. N 3551-IV)

279

1. Стаття, що коментується, регулює деякі особливості рішень про обмеження цивільної дієздатності чи про визнання фізичної особи недієздатною та скасування цих рішень. Рішення суду по зазначених категоріях цивільних справ (у тому числі про обме­ження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) повинно містити також вказів­ку суду про встановлення над фізичною особою відповідно піклу­вання або опіки та про призначення за поданням органу опіки та піклування їй піклувальника чи опікуна. З моменту набрання законної сили рішенням суду цивільна дієздатність фізичної осо­би є обмеженою (ст, 36 ЦК) або особа визнається недієздатною (ст. 40 ЦК).
   
2. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність (ст. 38 ЦК), Таку процесуальну дію суд своїм рішенням здійснює і у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо. Заяву про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи може подати до суду сама фізична особа, її піклувальник, члени її сім'ї або орган опіки і піклування.
   
3. У разі видужання фізичної особи або значного поліпшення її психічного стану, якщо у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд своїм рішенням скасовує рішення про визнання фізичної особи недієздатною та поновлює її цивільну дієздатність на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи. Таким чином, висновок даної експер­тизи для визнання особи недієздатною є факультативним, а для скасування рішення про це та поновлення цивільної дієздатності -обов'язковим. Заявниками у справі про поновлення цивільної дієз­датності фізичної особи можуть бути опікун цієї особи або орган опіки і піклування.
   

4. Рішення суду про скасування рішення щодо обмеження
цивільної дієздатності фізичної особи та її поновлення і рішен­
ня про скасування рішення суду про визнання фізичної особи не­
дієздатною та поновлення її цивільної дієздатності надсилаються
після набрання ними законної сили відповідному органу опіки і
піклування та є підставою для зняття опіки чи піклування, що були
встановлені над фізичною особою первісними рішеннями.

280

Глава 3.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО НАДАННЯ

НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ

ДІЄЗДАТНОСТІ

Стаття 242. Підсудність

1. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, вста­новлених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подасться до суду за місцем її проживання.

1. Коментована стаття та глава 3 розділу IV ЦПК встановлю­ють процедуру розгляду цілком нових для цивільного судочинс­тва справ. Згідно зі ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної дієздатності з цих підстав провадиться за рішенням органу опіки та піклуван­ня за заявою заінтересованої особи, за наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів або піклувальника). Якщо зазначені особи не дають згоди на надання повної цивільної дієздатності, заінтере­сована особа може за цим звернутися до суду.
   
2. Дана стаття чітко визначає суд, до якого може звернутись із , заявою про надання повної цивільної дієздатності неповнолітня особа: заява подається до суду за місцем свого проживання. Що стосується цивільної юрисдикції цієї заяви, то вона є наявною лише за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклуваль­ника (умовна юрисдикція). За відсутності такої умови заява не підлягає розгляду в суді, який має відмовити у прийнятті заяви на підставі пункту 1 частини 2 ст. 122 ЦПК.
   

Стаття 243. Зміст заяви

1. У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієз­датності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

1. Стаття, що коментується, визначає особливості заяви про на­дання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності. Заява по

281

цих справах, перш за все, має містити загальні для заяв реквізити: найменування суду, до якого подається заява, ім'я заявника, його місце проживання, поштовий індекс, номер засобів зв'язку; зміст клопотання; виклад обставин, якими обґрунтовується клопотання до суду; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину; перелік документів, що додаються до заяви; підпис і дата.

2. Деякі реквізити мають бути викладені з урахуванням особливос­тей цих справ. Тому дана стаття передбачає необхідність зазначення у заяві даних про те, що неповнолітня особа працює за трудовим дого­вором, або є матір'ю чи батьком відповідно до акту запису цивільного стану. Хоча у статті не зазначено, уявляється, що у заяві потрібно вка­зувати, що батьками (усиновлювачами) або піклувальником не дано згоди на надання заявнику повної цивільної дієздатності.

Стаття 244. Розгляд справи

1. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієз­датності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклу­вання у розгляді справи є обов'язковою.

1. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності розглядаються з додержанням процесуальної форми, тобто за загальними правилами у судовому засіданні з повідом­ленням учасників справи про місце та час його проведення. Однак коментована статгя встановлює деякі особливості розгляду зазна­чених цивільних справ.
   
2. Коментована стаття визначає склад учасників справи: у роз­гляді справи мають брати участь заявник, один чи обидва батьки (усиновлювачі) або піклувальник і обов'язково - представники ор­ганів опіки і піклування. У зв'язку з вимогою цієї статті, таким чином, участь у справі повинні брати ті особи, які не дали згоди на надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі у поза-судовому порядку, тому в судовому засіданні між заявником і його батьками (усиновлювачами) або піклувальником можливі супере­чки відносно предмету судового розгляду, тобто спір про певний юридичний стан та про створення умов здійснення неповнолітнім особистих немайнових чи майнових прав. На цьому тлі є дивним виключення дії принципу змагальності в окремому провадженні (див. коментар до ст. 235 ЦПК).
   

282

Стаття 245. Рішення суду

1. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.
   
2. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі на­дається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили.
   
3. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.
   

1. Дана стаття присвячена особливостям судового рішення по справах про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздат­ності. Безумовно те, що судове рішення і по цих справах повинно відповідати вимогам статей 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК (див. від­повідні коментарі) щодо порядку їх ухвалення, змісту і проголо­шення.
   
2. Коментована стаття зазначає лише наступне: суд своїм рі­шенням може задовольнити вимогу про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності або відмовити у задоволенні цієї вимоги. Повна цивільна дієздатність у неповнолітньої осо­би виникає після набрання законної сили рішенням про задо­волення вимоги заявника. Після набрання законної сили таким судовим рішенням воно надсилається органам опіки і піклуван­ня. Якщо неповнолітня особа знаходилась під піклуванням, за­значене рішення суду є підставою для зняття піклування з цієї особи.