Кримінальний процесуальний кодекс України
| Вид материала | Кодекс |
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 7739.63kb.
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 3774.84kb.
- Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. N 10-рп закон, 1277.11kb.
- Кримінальний кодекс україни, 3344.77kb.
- Розділ I загальні положення, 3079.52kb.
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 386.04kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2652.19kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2884.74kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2824.59kb.
- Кримінально-процесуальний кодекс України, 3338.56kb.
Глава 2. Слідчі дії
Стаття 205. Вимоги до проведення слідчих дій
1. Слідчі дії є діями, спрямованими на отримання фактичних даних або перевірку вже отриманих даних в конкретному кримінальному провадженні.
2. Перед проведенням слідчої дії особам, які беруть у ній участь, роз’яснюються їх права і обов’язки, передбачені цим Кодексом.
3. Здійснення слідчих дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного, обвинувачуваного.
4. Після оголошення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення слідчі дії (за винятком негласних слідчих дій) у передбачених цим Кодексом випадках мають проводитися за участю цієї особи, її захисника чи представника з метою забезпечення її права на захист. Слідчі дії (за винятком негласних слідчих дій) після висунення обвинувачення проводяться за участю обвинувачуваного, його захисника, представника.
Стаття 206. Загальні правила проведення допиту
1. Допит є слідчою дією, спрямованою на отримання інформації від особи, яка допитується.
2. Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або місцем роботи захисника або у іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати.
3. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день.
4. Перед допитом встановлюється особистість особи, роз’яснюються її права, відповідальність за надання неправдивих пояснень, показань, а також порядок проведення допиту. За необхідності до участі у допиті залучається перекладач.
5. Підозрюваний, обвинувачуваний мають право у будь-який момент допиту відмовитися відповідати на запитання, давати пояснення, показання або нічого не говорити з приводу підозри чи висунутого обвинувачення, або вимагати присутності захисника. Одразу після зазначеної заяви підозрюваного чи обвинувачуваного особа, яка проводить допит, зобов’язана зупинити допит.
Відомості, отримані внаслідок проведення допиту після такої заяви, не можуть братися до уваги в кримінальному провадженні або використовуватися як докази у суді.
6. За погодженням із допитуваною особою під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- чи (та) відеозапис і після закінчення досудового розслідування опечатуються.
7. Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і записи.
8. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої пояснення, показання власноручно. За письмовими поясненнями, показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.
9. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати), а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.
Стаття 207. Допит свідка
1. Під час досудового розслідування свідок має право давати пояснення слідчому, державному обвинувачу, захиснику, обвинувачуваному, який не представлений захисником. Свідок не несе відповідальності за відмову давати пояснення під час досудового розслідування за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
2. Якщо свідок погодився давати показання, він несе відповідальність за завідомо неправдиві пояснення, показання згідно із законом України про кримінальну відповідальність.
3. У виняткових випадках, пов’язаних з необхідністю отриманням показань свідка під час досудового розслідування, якщо він добровільно їх не надає, або через існування небезпеки для життя і здоров’я свідка, його тяжкої хвороби, сторона має право звернутися до слідчого судді із вимогою провести допит такого свідка. В цьому випадку допит свідка здійснюється у відкритому судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.
4. Для допиту тяжко хворого свідка під час досудового розслідування може бути проведене виїзне судове засідання.
Стаття 208. Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого
1. Допит малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого проводиться в присутності педагога, психолога або законного представника.
2. Допит малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад чотири годин на день.
3. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність давати правдиві пояснення, показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і вони не приводяться до присяги.
4. До початку допиту особам, зазначеним у частині першій цієї статті, роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти питань та задавати свідкові питання.
Стаття 209. Участь педагога, психолога або законного представника в слідчих діях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого
1. При проведенні слідчих дій за участю малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого забезпечуються участь педагога, психолога або законного представника.
2. До початку слідчої дії педагогу, психологу або законному представнику роз’яснюється їхнє право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітньому або неповнолітньому свідку, потерпілому.
3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, державний обвинувач за клопотанням малолітнього або неповнолітнього чи за власною ініціативою має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих слідчих дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.
Стаття 210. Пред’явлення особи для впізнання
1. Перед тим, як пред’явити особу для впізнання свідкові, потерпілому, підозрюваному або обвинувачуваному слідчий, державний обвинувач попередньо з’ясовує, чи може він впізнати цю особу, допитує його про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, в протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати іншу інформацію про прикмети цієї особи.
2. Якщо особа, яка впізнає, є свідком чи потерпілим, вона попереджається про відповідальність за надання завідомо неправдивих пояснень, показань.
3. Особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше чотирьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред’являються. Ряд осіб, які пред’являються для впізнання, фотографується.
4. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.
5. З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним спостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред’являлася для впізнання.
6. При пред’явленні особи для впізнання особі, щодо якої відповідно до цього Кодексу вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо разом із відомостями.
7. За необхідності, впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред’явлення особи для впізнання.
8. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являються особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше чотирьох. Фотознімки, що пред’являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою, та іншими особливостями що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі, і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред’явленні лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі, і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності, одязі та характері зафіксованої поведінки з особою, яка підлягає впізнанню.
9. При пред’явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.
Стаття 211. Пред’явлення предметів для впізнання
1. Перед тим, як пред’явити для впізнання предмет слідчий, державний обвинувач або захисник спочатку запитує у свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, чи може він впізнати цей предмет, допитує про ознаки цього предмета і обставини, за яких він цей предмет бачив, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає предмет, проте може впізнати його за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає про це в протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, предмет, який повинен бути пред’явлений для впізнання, та надавати іншу інформацію про його прикмети.
2. Якщо особа, яка впізнає, є свідком чи потерпілим, вона попереджається про відповідальність за надання завідомо неправдивих пояснень, показань.
3. Предмет, що підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних предметів, одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше п’яти. Особі, яка впізнає, пропонується вказати предмет, який вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона його впізнала. Якщо інші однорідні предмети не існують, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала предмет, який їй пред’являється в одному екземплярі.
Стаття 212. Впізнання трупа
1. Впізнання трупа здійснюється з додержанням вимог, передбачених частинами першою, другою і дев’ятою статті 210 цього Кодексу.
Стаття 213. Протокол впізнання
1. Про проведення впізнання складається протокол відповідно до вимог цього Кодексу, у якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа , яка впізнає, впізнала особу, предмет чи труп, або зазначається, за сукупністю яких саме ознак особа, яка впізнає, впізнала особу.
2. У разі проведення впізнання за правилами, зазначеними у частинах п’ятій і шостій статті 210 цього Кодексу, у протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов’язково зазначається, що впізнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред’явлена для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання. У цьому випадку анкетні дані особи, яка впізнає, до протоколу не вносяться і не долучаються до матеріалів кримінального провадження.
3. Якщо проводилося фіксування ходу слідчої дії технічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб або предметів, що пред’являлися для впізнання, відеозапис або кіноплівка. У разі, якщо впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред’явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, всі фотографії, відео- і кіноплівки, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберігаються окремо в опечатаному вигляді і надаються суду.
Стаття 214. Проведення допиту чи впізнання з використанням технічних засобів зв’язку (дистанційне кримінальне провадження)
1. У випадках неможливості або для забезпечення безпеки безпосередньої участі певних осіб в кримінальному провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину, допит цих осіб чи впізнання за їх участю, можуть бути проведені у режимі відеоконференції (аудіозв’язку) при трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне кримінальне провадження).
2. Дистанційне кримінальне провадження проводиться на підставі ухвали і за участі слідчого судді (суду), за його власною ініціативою, клопотанням сторони кримінального провадження, а також самих осіб, безпосередня участь яких у проведенні допиту чи впізнання є неможливою чи цього вимагає забезпечення їхньої безпеки. Для дистанційного кримінального провадження шляхом трансляції з іншої країни також отримується дозвіл компетентного органу цієї країни, а у проведенні відеоконференції (аудіозв’язку) бере участь уповноважена цим органом посадова особа.
3. Використання у дистанційному кримінальному провадженні технічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої дії повинна бути забезпечена можливість задавати питання і отримувати відповіді у допитуваної особи.
4. Допит особи і проведення впізнання у дистанційному кримінальному провадженні здійснюються з дотриманням правил, встановлених статтями 206-211 цього Кодексу. Перед початком проведення слідчої дії її учасники мають пересвідчитися в особистості допитуваного, або особи, яка братиме участь у впізнанні. Хід і результати слідчої дії, проведеної у режимі відеоконференції (аудіозв’язку), фіксується за допомогою технічних засобів відеозапису (аудіозапису). Особа, якій забезпечується захист, може бути допитана в режимі відеоконференції (аудіозв’язку) з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо було б впізнати.
5. Свідки або потерпілі, які є іноземцями або особами без громадянства, які не проживають постійно в Україні, і беруть участь у дистанційному кримінальному провадженні та перебувають за межами України, на початку слідчої дії попереджаються уповноваженими посадовими особами компетентних органів країни їх перебування про відповідальність за відмову від давання показань, а також за завідомо неправдиві показання відповідно до положень міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 215. Право проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою його обшуку
1. Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації фактичних даних щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, а також встановлення місцезнаходження осіб, які перебувають у розшуку.
2. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи для будь-якої мети, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали суду.
3. Слідчий, державний обвинувач має право без ухвали суду увійти до житла чи іншого володіння особи, якщо існує невідкладна необхідність:
1) виконати ухвалу суду про затримання особи;
2) здійснити законне затримання без ухвали суду особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, під час безпосереднього переслідування такої особи;
3) врятувати життя людей, відвернути безпосередню загрозу їхньому здоров’ю чи майну.
4. Під житлом чи іншим володінням особи розуміється приміщення, місце або предмет, які правомірно знаходяться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від призначення і правового статусу такого володіння, та вона розраховує на приватність.
Стаття 216. Вирішення питання про обшук житла чи іншого володіння особи
1. Клопотання державного обвинувача про обшук повинно містити відомості про:
1) вчинене кримінальне правопорушення;
2) підстави для обшуку;
3) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку;
4) предмети, документи або осіб, які планується відшукати.
2. Клопотання про обшук розглядається у суді за участю державного обвинувача.
3. Слідчий суддя, суд при розгляді клопотання про обшук перевіряє:
1) чи було вчинено кримінальне правопорушення;
2) чи мають відшукувані предмети і документи значення для досудового розслідування;
3) чи можуть бути предмети і документи допустимими доказами під час судового розгляду;
4) чи буде надано доступ до житла чи іншого володіння особи при відсутності ухвали;
5) чи можна суттєво зашкодити меті обшуку, якщо буде неможливо увійти до житла чи іншого володіння особи одразу після прибуття до нього.
Стаття 217. Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи
1. Ухвала суду про дозвіл на обшук з підстав, зазначених у клопотанні державного обвинувача, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз.
2. Ухвала суду про дозвіл на обшук повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, встановлених цим Кодексом. Крім цього, ухвала суду про дозвіл на обшук повинна містити відомості про:
1) дату постановлення ухвали;
2) державного обвинувача, який подав клопотання про обшук;
3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;
4) житло чи інше володіння особи або частина житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;
5) предмети, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
3. З ухвали виготовляється дві копії, які чітко відзначаються як копії.
4. Ухвала про дозвіл на дозвіл на обшук залишається в силі протягом місяця з дня її постановлення.
Стаття 218. Виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи
1. Ухвала може бути виконана слідчим чи державним обвинувачем. Їх можуть супроводжувати потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, державний обвинувач для участі в обушку мають право запросити спеціалістів.
2. Проникнення та обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали суду мають відбуватися в час, коли завдається найменша шкода звичайним заняттям особі, яка ними володіє, якщо тільки уповноважена посадова особа не вважатиме, що виконання такої умови може суттєво зашкодити меті обшуку.
3. Перед початком виконання ухвали суду особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, або іншій присутній особі, у випадку відсутності особи, яка володіє житлом чи іншим володінням, пред’являється ухвала, надається її копія, представляється та пред’являє службове посвідчення уповноважена посадова особа. Слідчий, державний обвинувач має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
4. У випадку відсутності осіб у житлі чи іншому володінні, копія ухвали повинна бути залишена на видному місці у житлі чи іншому володінні особи. При цьому слідчий, державний обвинувач зобов’язаний забезпечити схоронність майна, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.
5. Обшук на підставі ухвали суду повинен проводитися у обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. За рішенням слідчого чи державного обвинувача може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні. Обшук особи повинен бути здійснений особами тієї ж статі.
6. Слідчий, державний обвинувач під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, сховища, предмети, якщо особа, яка володіє житлом чи іншим володінням, відмовляється їх відкрити або обшук здійснюється у її відсутності.
7. При обшуку слідчий, державний обвинувач має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих предметів, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати предмети і документи, які мають значення для кримінального провадження.
Стаття 219. Огляд
1. Огляд проводиться слідчим, державним обвинувачем з метою виявлення та фіксації фактичних даних щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
2. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюватися з додержанням правил цього Кодексу, передбачених для обшуку житла чи іншого володіння особи, в тому числі обшуку без ухвали суду.
3. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, державний обвинувач для участі в огляді може запросити спеціалістів.
4. Особи, у присутності яких здійснюється огляд, при проведенні цієї слідчої дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду.
5. При проведенні огляду дозволяється вилучення лише предметів і документів, які мають значення для кримінального провадження, та предметів, вилучених з обігу. Усі вилучені предмети і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі, якщо огляд предметів і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов’язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді до того часу, поки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.
6. Слідчий, державний обвинувач має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
7. При огляді слідчий, державний обвинувач має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих предметів, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати предмети і документи, які мають значення для кримінального провадження.
Стаття 220. Огляд трупа
1. Огляд трупа проводиться за обов’язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.
2. Огляд трупа може здійснюватись одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи іншого володіння особи.
3. Після огляду труп підлягає обов’язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті.
4. Труп підлягає видачі родичам або близьким особа загиблого лише з письмового дозволу державного обвинувача і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.
Стаття 221. Огляд трупа, пов’язаний з ексгумацією
1. Ексгумація трупа здійснюється за постановою державного обвинувача. Виконання постанови покладається на службових і посадових осіб органів місцевого самоврядування.
2. Труп виймається з місця поховання в присутності судово-медичного експерта та оглядається з додержанням правил статті 220 цього Кодексу. Після проведення ексгумації і необхідних досліджень поховання здійснюється в тому ж місці з приведенням могили в попередній стан.
3. Під час ексгумації судово-медичним експертом можуть бути вилучені зразки тканини і органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних досліджень.
4. У разі необхідності труп може бути доставлений до відповідного експертного закладу для проведення експертизи.
5. Під час ексгумації трупа з поховання можуть бути вилучені предмети і документи, які мають доказове значення.
6. Про проведену слідчу дію складається протокол, у якому зазначається все, що було виявлено, у тій послідовності, у якій це відбувалося, і в тому вигляді, у якому спостерігалося під час проведення слідчої дії. Якщо при ексгумації вилучалися предмети, документи та об’єкти для досліджень, про це зазначається в протоколі. До протоколу додаються матеріали вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапису, плани і схеми, графічні зображення, відбитки та зліпки.
Стаття 222. Слідчий експеримент
1. З метою перевірки і уточнення даних, які мають доказове значення, слідчий, державний обвинувач має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
2. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитись вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.
3. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, обвинувачуваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
4. Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров’я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода.
5. Про проведення слідчого експерименту слідчий, державний обвинувач складає протокол, згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Стаття 223. Освідування особи
1. Слідчий, державний обвинувач здійснює освідування підозрюваного, обвинувачуваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.
2. Освідування здійснюється за рішенням державного обвинувача та за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується.
3. Примусове освідування особи може проводитися виключно на підставі ухвали суду. Перед початком виконання вказаної ухвали особі, яка підлягає примусовому освідуванню, пред’являється ухвала слідчого судді, надається її копія, представляється та пред’являє службове посвідчення уповноваженої посадової особи, яка буде проводити цю слідчу дію.
Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а у разі її відмови, освідування проводиться примусово.
4. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров’я. За необхідності здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, що освідується, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.
5. Про проведення освідування складається протокол відповідно до вимог цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилось примусово, надається копія протоколу освідування.
Стаття 224. Підстави проведення експертизи
1.Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
2. Державний обвинувач зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:
1) встановлення причин смерті;
2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
3) визначення психічного стану підозрюваного, обвинувачуваного за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;
5) вирішення питання про необхідність примусового лікування особи, яка притягається до кримінальної відповідальності чи прийняття заходів захисту здоров’я осіб, які спілкуються з нею під час кримінального провадження, від хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Стаття 225. Порядок залучення експерта
1. Сторони кримінального провадження мають право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, в тому числі обов’язкової, під час кримінального провадження.
Стаття 226. Отримання зразків для експертизи
1. У випадку необхідності отримання зразків для проведення експертизи, вони відбираються стороною, яка звернулася за проведенням експертизи.
2. Порядок відібрання зразків з предметів та документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до предметів та документів кримінального провадження (статті 146-152 цього Кодексу).
3. Відбирання біологічних зразків, зразків почерку тощо у особи дозволяється тільки за наявності її добровільної згоди та за ухвалою, яка виконується згідно з правилами, встановленими статтею 223 цього Кодексу.