Виступ вид усного публічного мовлення, який переслідує певну мету (інформаційну, переконання тощо). Формами виступу є ділова, звітна, політична І т. ін

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5

3

Зміст

1 Мовлення та його особливості. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язаності та злитості. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.1 Українське мовлення: походження, становлення, розвиток. . . .	6
1.2 Функції мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	9
1.3 Нормативність і правильність мовлення: орфоепічні норми, норми слововживання, граматичні норми. Композиція мовлення. . . .	12
1.3.1 Логічна послідовність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	12
1.3.2 Точність мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	13
1.3.3 Правильність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	14
1.3.4 Ясність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	15
1.3.5 Чистота. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	16
1.3.6 Виразність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	16
1.3.7 Різноманітність і багатство. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	17
1.3.8 Естетичність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	17
1.3.9 Мовна норма. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
1.4 Стиль і типи мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	20
1.4.1 Науковий стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	21
1.4.2 Офіційно-діловий стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	22
1.4.3 Художній стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	22
1.4.4 Публіцистичний стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
1.4.5 Розмовний стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
1.4.6 Конфесійний стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	24
1.4.7 Епістолярний стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
2 Усне професійне мовлення. Особливості професійного спілкування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
2.1 Спілкування та його складові. Специфіка мовлення фахівця. . .	26
2.1.1 Комунікація в офіційно-діловому стилі. . . . . . . . . . . . . . . . . . .	26
2.1.2 Мовленнєвий етикет спілкування: мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	28
2.2 Публічний виступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	32
2.2.1 Види підготовки до виступу. Прийоми активізації уваги слухачів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	33
2.3 Лексичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	41
2.3.1 Історичні джерела лексики української мови. . . . . . . . . . . . . . .	42
2.3.2 Вибір слова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	43
2.3.2.1 Запозичення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	45

2.3.2.2 Синоніми. Синонімічний вибір слова. . . . . . . . . . . . . . . . . . .	47
2.3.2.3 Антоніми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	50
2.3.2.4 Омоніми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	51
2.3.2.5 Пароніми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	52
2.3.2.6 Терміни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	53
2.3.2.7 Професіоналізми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	55
2.3.2.8 Фразеологізми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	58
2.3.2.9 Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	61
2.4 Морфологічні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	64
2.4.1 Іменник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	64
2.4.2 Прикметник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	66
2.4.3 Числівник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	66
2.4.4 Займенник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	67
2.4.5 Дієслово. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	68
3 Писемне професійне мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	70
3.1 Правила складання професійних документів. . . . . . . . . . . . . . . .	70
3.1.1 Найважливіші риси, які визначають діловий стиль. Класифікація документів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	70
3.1.2 Вимоги до професійних текстів: об’єктивність викладу, логіка, послідовність, повнота інформації, точність, лаконічність, стандартність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	73
3.1.2.1 Оформлення сторінки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	75
3.1.3 Документація щодо особового складу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	75
3.1.3.1 Заява. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	75
3.1.3.2 Характеристика. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	77
3.1.3.3 Автобіографія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	78
3.1.3.4 Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	80
3.1.3.5 Накази щодо особового складу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	81
3.1.4 Документи з господарсько-договірної діяльності. . . . . . . . . .	82
3.1.4.1 Договір. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	82
3.1.4.2 Контракт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	84
3.1.4.3 Трудова угода. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	85
3.1.5 Інформаційні документи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	87
3.1.5.1 Протокол, витяг з протоколу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	87
3.1.5.2 Довідка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	89
3.1.5.3 Доповідна та пояснювальна записка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	90
3.1.5.4 Оголошення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	92
3.1.5.5 Службові листи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	92

29

Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.

Фамільярна тональність забезпечує спілкування в колі сім'ї, в дружньому товаристві.

Вульгарна тональність спостерігається у соціальне неконтрольованих ситуаціях.

Звертання, вітання, вибачення, подяка, прохання, прощання як функціональні формули категорії ввічливості. Звертання і вітання - це ті елементи мовленнєвого етикету, які передусім, сигналізують про соціальні відношення, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Головним чинником, який впливає на вибір того чи іншого звертання, вітання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування. Арсенал звертань в українській мові дещо збіднений. З метою його розширення використовуємо ряд замінників. Уникаючи прямих звертань до незнайомих осіб, вдаємося до таких: Дозвольте звернутися ... ; Вибачте (пробачте), чи можна вас запитати, просити ...;Чи не скажете ...

Особливо продуктивною є морфема добр - у формулах вітань, які використовуються часто замість формул-звертань, компенсуючи бідний набір останніх: Доброго ранку; Добрий день; Добрий вечір.

У відповідь на привітання існують формули: Доброго здоров'я!; Доброго ранку!; Добрий день!; Добрий вечір!

З-поміж названих формул-вітань лише формула Добрий день може вживатися у трьох тональностях - високій, нейтральній і фамільярній, в останніх двох - і Добридень. Інші формули-вітання: Доброго ранку, Добривечір і подібні в офіційних сферах не використовуються.

Форми звертань Здрастуй, Здрастуйте сприймаємо як непоширені, стилістично марковані.

Таблиця 2 Формули звертання

Висока тональність	Нейтральна тональність	Фамільярна тональність
Дорогі друзі	Громадянине	Люди добрі
Дорогий друже	Громадянко	Товариство
Пані і панове	Громадяни	Дядю (Тьотю)
Пане генерале	Добродію	Юначе (Молодче)
Вельмишановний	Добродійко (панно)	Діти
Високоповажний	Товариші	Хлопці і дівчата
Високодостойний	Шановна громада	Господарю (Господине)

28

2.1.2 Мовленнєвий етикет спілкування: мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження

Мовленнєвий етикет – це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців. Мовленнєвий етикет охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, мовні звороти-кліше) в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Знання національного мовленнєвого етикету, вміння користуватися ним у комунікативних актах є ознакою як мовної, так і загальної культури.

Вироблені в суспільстві норми поведінки і форми поводження об'єднуються в цілісну систему, яку називають етикетом. Норми якого є історичними (змінними) категоріями.

Феномен людського спілкування є явищем складним, синкретичним. У ньому міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники.

За умовами і змістом мовної ситуації розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету: 1) звертання, привернення у ваги; 2) вітання; 3) знайомство; 4) запрошення; 5) прохання, порада, пропозиція; 6) погодження, згода, відмова у відповідь на прохання і запрошення; 7) згода і незгода; 8) вибачення; 9) скарга; 10) втішання, докір; 11) комплімент; 12) несхвалення, докір; 13) поздоровлення, побажання; 14) вдячність; 15) прощання.

Відбір засобів для кожного різновиду мовного етикету диктується умовами спілкування, а також особистими якостями комунікантів.

Етикетні вирази являють собою лексичне обмежене коло слів. Це, як правило, мовні кліше, стандарти. Порушення мовного етикету може пояснюватися двома причинами:

незнанням або недостатнім знанням етикетних норм;
небажанням додержувати їх.

Існує поняття надмірності в мовному етикеті, що полягає в нагромадженні однозначних висловів, в їх надмірному вживанні.

Відбором етикетних мовних форм на кожному етапі створюється та чи інша тональність спілкування, тобто така соціальна якість ситуації спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм, взаємодії комунікантів, як показник культури, інтелігентності співрозмовників.

У європейському культурному ареалі виділяють 5 тональностей спілкування: висока, нейтральна, звичайна, фамільярна, вульгарна.

Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми, брифінги тощо).

Нейтральна тональність функціонує у сфері офіційних установ.

5

3.1.6 Обліково-фінансові документи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	93
3.1.6.1 Таблиця. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	93
3.1.6.2 Список. Перелік. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	95
3.1.6.3 Розписка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	95
3.1.6.4 Доручення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	96
3.1.6.5 Акт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	97
3.2 Правопис. Орфографічні норми сучасної української літературної мови. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	99
3.2.1 Правопис власних назв. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	100
3.2.2 Уживання апострофу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	102
3.2.3 Чергування прийменників і префіксів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	103
3.2.4 Чергування сполучників і та й. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	104
3.2.5 Уживання м’якого знаку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	104
3.2.6 Подвоєння приголосних. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	106
3.2.7 Написання префіксів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	107
3.2.8 Уживання дефісу (правопис складних іменників, правопис часток) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	108
3.2.9 Правопис часток. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	109
3.2.10 Переклад російських прізвищ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	110
3.2.11 Правопис слів іншомовного походження. . . . . . . . . . . . . . . .	112
3.2.12 Особливості відмінювання іменників 2 відміни. . . . . . . . . . .	113
3.3 Синтаксичні норми сучасної української літературної мови. . .	115
3.3.1 Розділові знаки між однорідними членами речення. . . . . . . .	115
3.3.2 Розділові знаки при звертаннях. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	117
3.3.3 Розділові знаки у складносурядних реченнях. . . . . . . . . . . . . .	118
3.3.4 Розділові знаки у складнопідрядних реченнях. . . . . . . . . . . . .	119
3.3.5 Розділові знаки у безсполучникових реченнях. . . . . . . . . . . . .	120
3.3.6 Розділові знаки при цитатах. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	122
3.3.7 Розділові знаки при прямій мові. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	123
3.3.7 Порядок слів. Головні та другорядні члени речення. . . . . . . .	124
3.3.8 Сполучуваність слів. Складні випадки керування. Прийменник у діловому тексті. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	125
Додаток А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	127

6

1 Мовлення та його особливості. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язаності та злитості

1.1 Українське мовлення: походження, становлення, розвиток

Що дає кожному з нас мова? З народження - материнську ласку і ніжність, спілкування з родиною, друзями, чарівний світ казок, легенд, пісень. У старшому віці - це ще й потужний канал інформації, можливість осмислення і засвоєння її. А ще - розмаїтий світ почуттів та емоцій, моральних оцінок і переживань, що ми сприймаємо від інших, усвідомлюємо, трансформуємо у життєвий досвід. Мова є засобом саморозвитку й самовираження особистості. Те, як людина говорить, створює образ її душі та інтелекту, вихованості, оскільки інакше як через мову практично ці якості не виявляються. Мовлення кожного - це його духовний, інтелектуальний портрет. Заговорить людина - і виявить не тільки рівень своєї освіченості, а й міру вихованості, гостроту розуму, образність уяви, точність спостережень, жвавість натури. Тисячоліттями український народ творив високорозвинену літературну мову. Вона до послуг кожного з нас, її треба свідомо й активно вивчати, осягати, оволодівати виражальними засобами.

Мова - обов’язковий компонент еволюції суспільства, вона відбиває досягнення творчої думки і є сполучним елементом усіх поколінь.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту і побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. У сучасному мовленні однаково поширені обидві форми української літературної мови - писемна й усна. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм однаково властиві основні лексичні й граматичні норми, проте кожна з них має і свої специфічні особливості.

Усна форма літературної мови переважно обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві людей, безпосередньо зв’язаних між собою. Кількість учасників усного спілкування обмежена. Розумінню усної мови сприяє інтонація, жести, умови, в яких відбувається розмова. Співрозмовники мають змогу уточнити й додатково з’ясувати те, що виявиться незрозумілим.

Писемна форма літературної мови переважно обслуговує різноманітні потреби в галузі науки, художньої літератури, політики, державної і господарської діяльності. Вона розрахована на спілкування з необмеженою кількістю людей. Автор і той, кому призначається написане, безпосередньо між собою не спілкуються. У зв’язку з цим у писемній мові не можна застосовувати додаткові засоби, що властиві усній мові або її супроводять.

27

З метою забезпечення високої якості процесів спілкування слід орієнтуватися на два види комунікацій: між особові, які виникають між конкретними особами (працівниками); організаційні, які визначаються характером діяльності, побудовою, можливостями організації.

На шляху між особистісного спілкування можуть виникати такі перепони:

неповне сприйняття інформації;
несприйняття інформації;
семантичні бар’єри, тобто перепони, викликані нерозумінням способів використання слів і словесних знаків;
невербальні перепони, які виникають в процесі використання несловесних (невербальних) знаків: погляд, вираз обличчя, посмішка;
поганий зворотний зв’язок.

Усунути ці перепони можна шляхом вдосконалення спілкування. Для цього треба:

- пояснювати та обґрунтовувати свої ідеї до початку їх передачі;

- бути сприятливим до потенційних семантичних проблем;

- слідкувати за власними жестами, позами, інтонаціями;

- бути поблажливим до почуттів інших працівників;

- враховувати соціально-психологічний клімат у колективі;

- встановлювати якісний зворотний зв’язок;

- допускати можливість дублювання ідеї, повідомлення, пояснення.

В організаційних комунікаціях причинами виникнення перепон можуть бути:

- деформація повідомлень на різних етапах процесу комунікації;

- інформаційні перевантаження в системі комунікацій;

- незадовільна структура управління організації;

- громіздка структура комунікаційного процесу.

Удосконалення комунікацій і ліквідація перепон в організаціях здійснюється за допомогою:

- раціоналізація структури комунікаційного процесу;

- регулювання інформаційних процесів;

- удосконалення документообігу;

- ефективного застосування графічних засобів;

- поліпшення зворотного зв’язку;

- введення системи збору пропозицій працівників;

- використання інформаційних бюлетенів;

- застосування сучасних інформаційних технологій (персональних комп’ютерів, електронної пошти, відеотехніки, радіо, телебачення тощо).

Базою спілкування є ефективне інформаційне забезпечення.

Інформація – це сукупність повідомлень, які відображають конкретний бік явища, події, виробничо-господарської діяльності.

Blog

Виступ вид усного публічного мовлення, який переслідує певну мету (інформаційну, переконання тощо). Формами виступу є ділова, звітна, політична І т. ін

Содержание

2 Усне професійне мовлення. Особливості професійного спілкування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .