Усне та писемне зв'язне мовлення знаходить своє вираження у трьох своїх основних типах мовлення розповіді, описі й роздумі. Тип мовлення визначається метою спілкування

Вид материала

Содержание

Художній стиль
Раптом – гар-р-р.
М. Коцюбинський.
Удосконалення змісту, послідовності мовного оформлення свого і чужого тексту

Подобный материал:

Усне та писемне зв'язне мовлення знаходить своє вираження у трьох своїх основних типах мовлення — розповіді, описі й роздумі. Тип мовлення визначається метою спілкування. Кожен із згаданих типів мовлення відзначається певною властивою йому своєрідністю. Спинимося стисло лише на деяких їх особливостях. Скажімо, варто наголосити, що групування компонентів зв'язного тексту, зокрема це стосується в першу чергу складного синтаксичного цілого, в кожному з типів мовлення проявляється по-різному. Це можемо побачити при зіставленні структурно-семантичного вияву кожного з цих трьох типів мовлення як у різних текстах, так і в межах одного тексту, якщо він містить у собі різні типи мовлення. Якщо в тексті, наприклад, опис змінюється роздумом, то відповідно і змінюються синтаксичні одиниці тексту: складне синтаксичне ціле чергується з окремими реченнями, в яких міститься оцінка, емоційне сприйняття того, хто висловлюється. Простежується така закономірність, що залежно від того, який тип мовлення вибирається — розповідь, опис або роздум,— залежмо від цього добираються і структурні одиниці тексту. Певна своєрідність типів мовлення, звичайно, не виключає й наявності ряду спільних ознак. Такими спільними рисами для всіх текстів, незалежно від того, який тип мовлення вони представляють, є лінійна послідовність речень, певні межі тем (вузьких чи широких), відносна закінченість і зв'язність.

Важливою особливістю текстів є стиль мовлення. Це сукупність мовних засобів і прийомів, вибір яких зумовлений змістом, характером і метою висловлювання. Суть і специфіку стилів мовлення, їх розвиток та суспільне призначення вивчає така мовознавча наука як стилістика. Для розробки методики навчання зв'язного мовлення велике значення мають наукові дані функціональної стилістики тексту, яка вивчає загальні й часткові закономірності організації мовних одиниць у текстах певного змісту й призначення, досліджує внутріабзацні зв'язки й стилістичну характеристику складного синтаксичного цілого, надфразових єдностей в їх співвідношенні з абзацом, із загальною композицією і синтаксичною будовою тексту, співвідносність композиційних частин тексту з певною сукупністю мовних одиниць у залежності від головного змісту тексту і представлених ним типів мовлення, способи доцільного підпорядкування всіх можливих (у даній ситуації спілкування) мовних одиниць ідейно-змістовій, функціональній та композиційно-структурній єдності. У сучасній школі стилістика тексту розглядається у практичному плані. Вона націлює нас на те, щоб учні засвоювали ті правила, які мають пряме відношення до вимог культури зв'язного мовлення. Тому в науковій літературі з методики мови послідовно обстоюється думка про практичну спрямованість вивчення стилістики в школі, про постійну увагу до неї протягом вивчення всього курсу мови в школі.

Цим зумовлюється гостра потреба в пошуковій роботі над виробленням оптимальної методики з практичної стилістики тексту, а разом з цим і відповідної системи стилістичних вправ текстового характеру. Логічно завершені тексти, дібрані як зразки розмовного, наукового, художнього, ділового та публіцистичного стилю мовлення дають змогу продемонструвати найхарактерніші ознаки кожного із стилів у напрямку стильової організації тексту — внутріабзацні зв'язки, композицію і синтаксичну будову, співвідносність композиційних частин, підпорядкованість мовних засобів темі й провідній думці тощо. Ознайомлення з функціональними стилями, як цього вимагає програма з української мови, розпочинається у 5 класі й здійснюється у такій послідовності: у 5 класі розглядаються відомості про розмовний, науковий і художній стилі, в 6 — про офіційно - діловий, у 7 класі — про публіцистичний. Далі, в 8-9 класах, йде закріплення вивченого матеріалу. Такий підхід до вивчення функціональних стилів у сучасній школі диктується потребою оптимізувати розвиток зв'язного мовлення учнів, привчаючи школярів з перших же кроків розрізняти стильові різновиди тексту, виробляючи в них уміння і навички доцільного використання лексичних, словотворчих і граматичних одиниць у різних мовних стилях.

Опрацювання функціональних стилів йде в основному через з'ясування завдань кожного стилю зокрема, добір і аналіз текстів відповідного стилю з визначенням його найхарактерніших мовних засобів, залучення школярів до самостійного складання текстів певного стилю і призначення. Тому й теоретичний матеріал на цю тему в шкільному підручнику з української мови поданий так, щоб донести до свідомості дітей поняття про стилістичну диференціацію рідної мови з елементарною характеристикою розмовного, наукового й художнього стилів.

Свою вступну бесіду на уроці зв'язного мовлення в 5 класі розпочинаємо з аналізу того, що дітям найбільш близьке й зрозуміле. Наприклад, уявляємо собі, що під час літніх канікул у шкільних таборах познайомились два хлопчики, і між ними відбулась така розмова про школу:

— Ти, Михасю, в якій школі вчишся?

— У сільській, Васильку. Наша школа, хоч і сільська, але така гарна й велика, як і міська.

Наша теж. А сад який чудовий!
Ну, а вчишся ти як?

— Та так, наче й непогано.

— Порядок! У мене теж з навчанням все гаразд

А ось, як написав про школу поет М. Стельмах:

Я люблю рум'яну осінь,

Над садами чисту просинь,

Молотарки спів у полі,

Перший дзвоник в нашій школі,

Що нас кличе, мов зоря,

До книжок, до букваря.

Я нарву найкращих квіток, —

Купчаків, жоржин, леліток, —

Принесу з росою в клас,

Де стрічає вчитель нас.

І віддам букет барвистий,

Де блищить роса намистом,

А одного купчака

Приладнаю до дзвінка.

Ой дзвіночки срібляні,

Добре вчитися мені.

Поняття школа в енциклопедії охарактеризовано так:

Школа — навчально-виховний заклад для навчання і виховання дітей, молоді та дорослих. Школа покликана здійснювати розумове, моральне, фізичне, трудове і естетичне виховання. Вона відіграє велику роль у розвитку суспільства, в житті окремих людей, прилучаючи нові покоління до духовної культури, озброюючи учнів необхідними знаннями, вміннями і навичками.

У процесі нашої бесіди з класом прийдемо до висновку, що в усіх трьох випадках йдеться про школу. Перший текст написаний у розмовному стилі мовлення, характерному для спілкування двох і більше осіб, повсякденних бесід, діалогів, записок, приватних листів з властивими їм розмовними словами і виразами, звертаннями. Другий текст належить до художнього, а третій — до наукового стилів. Оскільки ці останні два стилі дітям ще найменш зрозумілі, то й спиняємось на них дещо докладніше. Найкраще це зробити через зіставлення двох текстів:

Художній стиль

Буря

Чорні хмари росли на крайнебі, насувалися над чорною землею. Надворі стало чорно, як у комині. Зате блискавка розгорялася, жевріла, ставала сліпучо-білою…

Раптом – гар-р-р.

Від такого рику затремтіла земля, забряжчали шибки… Тим часом пальба ставала частішою… По небу літали вогняні стріли, червоні змії, цілі клубки полум’я. Коли з одного боку розлягався дружний постріл, то з другого в одповідь йому вилітав і котився по небу такий могутній грім, що земля тряслась…

М. Коцюбинський.

Науковий стиль

Буря – навальний вітер з дощем, грозою, а взимку – зі снігом.

Порівняльний аналіз наведених текстів приведе до певних заключних висновків, а саме:

а) перший текст написаний в художньому стилі й наділений такими характерними ознаками, як наявність художнього образу, вживання художніх означень, порівнянь, слів у переносному значенні тощо; б) у тексті наукового стилю виклад дуже чіткий, без образних висловів; в) сфера застосування художнього стилю — художні твори (повісті, оповідання, романи, поеми, байки та ін.); наукового — наукові праці, лекції, підручники, в тому числі й шкільні.

Офіційно-діловий стиль підлягає вивченню в 6 класі. Для закріплення елементарних відомостей про офіційно-діловий стиль, поданих у підручнику використовуємо зразки різних документів — оголошення, розписки, плану роботи, звіту. На основі них діти побачать, що ділові тексти, як правило, мають свою загальноприйняту форму. При складанні ділових паперів обминаємо емоційно забарвлені слова й вирази, натомість дбаємо про чіткість викладу, вживання стандартних зворотів, спеціальної термінології.

Елементарні відомості про функціональні стилі знаходять своє завершення в 7 класі, де подається публіцистичний стиль і практично закріплюються відомості про всі інші стилі, що вивчалися в попередніх класах. Важливо, щоб семикласники запам'ятали, що журнальні статті, виступи на суспільно-політичні теми є зразками публіцистичного стилю. Їм властиві такі мовні засоби, як вживання суспільно-політичної лексики, поширених звертань, повторів, фразеологічних зворотів, спонукальних речень тощо. Як приклад для аналізу, крім матеріалу, вміщеного в підручнику, можемо взяти такий публіцистичний текст про школу:

У школі твориться людина. Школа — святиня і надія народу.

У школі навчають не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати навколишній світ, багатства науки і мистецтва. У школі учать жити. Школа — це духовна колиска народу. (В. Сухомлинський.)

І в наступних, 8-9 класах, намагаємося дати учням якомога більше усних вправ, побудованих на матеріалі суцільних текстів, з метою закріплення знань, умінь і навичок про функціональні стилі. У цих вправах можемо ставити перед школярами такі, наприклад, завдання:

Вправа І. Прочитати текст. Сказати, за допомогою якого стилю з'ясовано суть поняття «фейлетон». У якому стилі дано визначення цього поняття у «Словнику літературознавчих термінів»?

Фейлетон — річ весела. Ну, а як і не весела, то вже, в усякому разі, не сумна! Фейлетон може бути лагідним, ядучим, уїдливим, ущипливим... Фейлетоном можна бити ворога, можна покепкувати з невдахи, поглузувати із «шляпи», напутити порядну людину, коли вона помилилася, і вказати навіть другові:

— Ну, куди ти лізеш? Що ти робиш? Схаменися! (Остап Вишня.)

Відповідь до вправи: У «Словнику літературознавчих термінів» визначення поняття «фейлетон» подано за допомогою наукового стилю.

Основна функція наукового стилю, як і ділового, — повідомлення; сфера застосування —наукові праці, підручники, словники, лекції. Остап Вишня дуже влучно й дотепно сказав про фейлетон засобами художнього стилю, використавши замість наукової термінології розмовну лексику.

Вправа 2. Прослухати текст (читає вчитель), дібрати до нього заголовок («.Літо»), визначити стиль викладу. Висловити свої думки на цю тему в розмовному стилі.

Літо — пора року, що триває у північній півкулі Землі від дня літнього сонцестояння

( 22 червня ) до дня осіннього рівнодення

(23 вересня). В побуті літом називають місяці червень, липень і серпень. У південній півкулі в цей час буває зима. Літо в південній півкулі припадає на час з 22 грудня по 21 березня.

Вправа 3. Скласти усно розповідь на одну з тем (на вибір учня), дотримуючись відповідних стилів: «Як готуватися до екскурсії» (діловий стиль); «Екскурсія на завод» (науковий стиль); «Корисна екскурсія», «Беріть активну участь у виробничих екскурсіях» (публіцистичний стиль); «Розмова з агрономом», «Мої побажання щодо екскурсії» (розмовний стиль); «Чудова екскурсія», «Екскурсія у світ прекрасного», «Незабутня екскурсія» (художній стиль).

Вправа 4. Розповісти свою біографію. Перерахувати основні вимоги до цього виду ділової мови (незначна стандартизація, лаконізм викладу, вичерпність потрібних відомостей тощо).

Щоб показати, як ретельно й наполегливо працювали над текстом творів письменники, пропонуємо дев’ятикласникам зіставити дві редакції уривка з твору «Скривджені й нескривджені» І. С. Нечуя-Левицького і вмотивувати доцільність внесених змін.

Перший варіант рукопису

Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й обвело її кругом золотим, лиснячим обручиком.

Синє небо було прозоре та глибоке, як вода з берега в морі. На небі подекуди плавали білі хмарки, як білі лебеді, і неначе пестились в темному повітрі...

Зірниця зійшла на небо й гуляла по рожевих хмарах... На голові в неї блищала гірлянда з рож...

В той час до полудня небо почорніло, наче з неба до самої землі впала завіса з темно-сизого сукна. Над тією темною завісою несподівано, неначе од чарів, висунувся на небо довгий, блідо-сизий гребінь хмар, ніби верхи високих гір несподівано виросли з землі і гордо піднялись в ясне небо.

Текст після змін, внесених І. С. Нечуєм-Левицьким.

Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком. Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі. На небі подекуди плавали білі хмарки, як білі лебеді, й неначе гралися й розкошували в темному повітрі...

Зірниця зійшла на небо й ніби гуляла по рожевих хмарах... На голові в неї блищала гірлянда з троянд... Саме в той час з півдня небо почорніло, неначе з неба, до самої землі впала завіса з темно-сизого сукна. Над тією темною завісою несподівано висунувся на небо довгий, блідо-сизий гребінь хмар, ніби верхи високих гір несподівано виросли з землі і гордо піднялись в ясне небо.

Спочатку вчитель читає перший варіант рукопису й за ходом читання тексту записує виділені в ньому слова на класній дошці зліва, а потім читає кожну із частин відредагованого тексту, наголошуючи на внесених змінах. Таким чином, учні мають змогу порівняти щойно почуте, нове, змінене із раніше записаним на класній дошці. У процесі зіставлення учні доходять висновку, що заміна висловів обвело її кругом порівнянням неначе обвело її навкруги, гуляла — ніби гуляла увиразнила опис, надавши йому чіткішого художнього забарвлення. Вислів як вода з берега в морі нечіткий, малозрозумілий. Його можна розуміти по-різному. Інша справа — порівняння неначе вода коло берега в морі. Тут все зрозуміле. До того ж і образно. Виправлення неначе пестились на неначе гралися і розкошували розширило рамки опису, зробило його об'ємнішим і величнішим. Заміна слова рожа на троянду посилила поетичне спрямування опису, надавши йому відтінку урочистості. Занадто розпливчастим і двозначним є вираз в той час до полудня. Адже слово полуднє в розмовній мові вживається у двох значеннях — обід і південь. Тому письменник цілком доречно замінив двозначне слово полудень однозначним — південь, додав слово саме. Внаслідок цього розповідь значно конкретизувалась як щодо місця — з півдня, так і щодо часу — саме в той час. Також у поліпшеному варіанті твору автор опустив порівняння неначе од чарів, бо воно сповільнює розповідь. А йдеться ж про швидку зміну подій — несподівану появу на небі гребеня хмар. Отже, порівняння в цьому випадку зайве.

Наведені та інші їм подібні вправи й завдання допомагають учням глибше збагнути суть функціональних стилів сучасної української літературної мови та привчити до користування ними у зв'язному мовленні.

УДОСКОНАЛЕННЯ ЗМІСТУ, ПОСЛІДОВНОСТІ МОВНОГО ОФОРМЛЕННЯ СВОГО І ЧУЖОГО ТЕКСТУ

Успіхи в праці над виробленням умінь і навичок щодо користування текстом на уроках мови в 5-9 класах у значній мірі залежать від обізнаності педагога з особливостями зв'язного мовлення підлітків як усного, так і писемного, та основними критеріями оцінки його якості, удосконалення змісту, послідовності і мовного оформлення свого і чужого тексту.

Проблема удосконалення зв'язного мовлення учнів не може бути успішно розв'язана без дотримання відповідних принципів навчання —вихідних положень, що лежать в основі визначення змісту, вибору методів і прийомів роботи над зв'язним мовленням, побудови системи відповідних вправ та уроків з розвитку зв'язного мовлення. Розрізняються принципи загальнодидактичні, які в методиці зв'язного мовлення конкретизуються і розкриваються на матеріалі мови, і принципи власне методичні.

До загальнодидактичних належать: принцип забезпечування національного виховання на уроках зв'язного мовлення, принципи науковості, систематичності й послідовності, наступності й переконливості, доступності мовних знань, умінь і навичок учнів, наочності, врахування вікових та індивідуальних особливостей зв'язного мовлення учнів, зв'язку лінгвістичної теорії з мовною практикою, міцності засвоєння знань, умінь і навичок щодо користування текстом.

До важливих методичних принципів зв'язного мовлення зараховуємо: принцип єдності розвитку зв'язного мовлення і мислення, а також розумового виховання учнів, принцип взаємозв’язку в розвитку зв'язного усного та писемного мовлення, комплексність, системність, комунікативна (практична) спрямованість, циклічність, функціонально-ситуативний підхід, принцип усної основи або усного випередження, стилістична спрямованість розвитку зв'язного мовлення учнів.

Робота з розвитку зв'язного мовлення повинна спиратися на єдність усної і писемної форм. Адже обидві вони, не дивлячись на ряд особливостей, дуже тісно зв'язані між собою. У них спільні комунікативна функція, словниковий склад, однакові граматичні закономірності. А в монолозі і усному, і писемному спільних рис особливо багато. Адже він займає між усною й писемною мовою проміжне місце.

Сучасні дані методики мови переконливо довели, що оптимальна система навчання зв'язного мовлення та, яка базується на доцільно визначеному змісті виучуваного матеріалу й провідних засобів розвитку зв'язного мовлення учнів. Учні засвоюють певне коло знань з лінгвістики тексту, зокрема про функції тексту, його ознаки й засоби зв'язку частин тексту, а також з стилістики. Лінгвістичні поняття з зв'язного мовлення даються концентрично: поняття про текст ( 5 клас), типи мовлення (5-9 класи), мовні стилі (5-9 класи). Ми вже говорили про те, що програма чітко визначає систему умінь і навичок зв'язного мовлення. За таких умов вчитель має змогу тримати під постійним контролем хід засвоєння інформації про текст і вмінь та навичок щодо розвитку зв'язного мовлення. Важливо й те, що програма визначає послідовність різних видів робіт з зв'язного мовлення — переказів і творів як провідних засобів для вироблення перелічених умінь і навичок, системи навчання зв'язного мовлення. Систему текстових робіт з мови будуємо так, щоб поступово вести учнів від переказів до творів того ж типу і стилю мовлення.

Система навчання зв'язного мовлення включає також формування навичок виразного читання, розвиток мовного слуху учнів, не лише засвоєння теоретично, але й постійне застосування на практиці елементарних знань з лінгвістики тексту, систематизацію й узагальнення вивченого матеріалу, вироблення в учнів здатності інтерпретувати текст, вдаватися до ораторського мовлення.

Система навчання зв'язного мовлення не може обійтись без правильної постановки обліку й оцінки знань учнів. Облік і оцінку мовних знань, умінь і навичок учнів проводимо не тільки з метою їх контролю й атестації, але й з метою привчання школярів систематично працювати над удосконаленням власного зв'язного мовлення, своєчасного попередження можливих прогалин у знаннях лінгвістики тексту і привчання наших вихованців до організованої і планомірної роботи над зв'язним мовленням.

Як бачимо, педагогічне керівництво процесом розвитку зв'язного мовлення учнів будується на системі відповідних дій педагога. Отже, й робота над удосконаленням текстового мовлення учнів повинна мати системний характер, тобто передбачати певну етапність (стадіальність) у виробленні відповідної системи мовних умінь і навичок.

Поетапність — поняття широке. У його зміст входять:

а) етапність роботи над розвитком мислення та зв'язного мовлення учнів протягом усього їх навчання у школі;

б) етапність роботи над зв'язним мовленням у межах шкільної програми з української мови;

в) етапність у роботі над зв'язним мовленням у межах кожного розділу, теми й підтеми програми з мови;

г) етапність у роботі над засвоєнням відповідних відомостей з лінгвістики тексту.

Кожен із згаданих елементів поетапності яскраво визначений нині чинними шкільними програмами з мови та літератури.

Мотивація — сукупність мотивів, спонукань, прагнень школяра до даної, а не будь-якої іншої мети. У розвитку зв'язного мовлення вона породжується перш за все глибоким розумінням тої великої функції, яку виконує мова в житті суспільства. Така мотивація називається соціальною. Про суспільне значення досконального володіння зв'язною мовою учні довідуються з пояснень учителя, у сім'ї, через позакласні виховні заходи з мови, із спеціальних теле- і радіопередач, а також з книжок про культуру слова. Проте самого знання, розуміння школярем суспільного значення високої культури зв'язного мовлення ще не досить. Треба, щоб це знання знаходило конкретне втілення у реальному житті через тверду вимогу дотримуватися єдиного режиму мовної культури, через раціональну організацію роботи з розвитку зв'язного мовлення. Адже мотивація у навчанні текстового мовлення дуже залежить від самої організації мовної діяльності дітей. І тут наголосимо на особливому значенні мотивації, закладеної в самому процесі навчальної діяльності, коли до вправного володіння мовленням спонукає сам процес набуття мовних знань, умінь і навичок.

Розвиток зв'язного мовлення підлітків спирається на знання, уміння і навички зв'язного мовлення, що їх учні набули в початкових класах. Скажімо, в молодших класах для творів використовуються теми, в яких передбачається переважно відтворення конкретних спостережень, вражень чи дій дітей (типу «Як ми грали в сніжки», «Як ходили до лісу» та ін.). У 5 класі цю тенденцію продовжуємо. Пропонуємо п’ятикласникам не широкі теми, розраховані на опис природи (осінь, зима і т. д.), а твори про який-небудь конкретний випадок з життя на основі власного досвіду («Цікавий випадок у лісі», «Пам'ятний день моїх канікул» та ін.). Як тексти для переказів, так і твори в 1-4 класах мають переважно розповідний характер. Зв'язні розповіді продовжуємо і в наступних класах .

Здійснення наступності в розвитку зв'язного мовлення йде також через збереження і закріплення учнями набутого в молодших класах, через поступовий перехід до нових, складніших типів зв'язного мовлення на основі розширення і поглиблення уже наявних мовних знань, умінь і навичок учнів. Добре поставлена робота з розвитку зв'язного, мовлення переважно буває у тій школі, де класоводи й предметники спільно планують і узгоджують систему переказів і творчих робіт від першого до випускного класів, де регулярно проводяться спільні засідання методоб'єднання учителів початкових класів і предметних комісій учителів української мови з

актуальних проблем мовної культури учнів, де живе творча й щира трудова співдружність між усіма членами педагогічного колективу.

Без наслідування у розвитку зв'язного мовлення, звичайно, не обійтись. Першим взірцем для наслідування виступає мовна діяльність вчителя, якого учні бачать і слухають щодня. Навчити дітей добре виконувати творчі роботи з розвитку зв'язного мовлення може лише той вчитель, який сам вміє творити. Якщо «словесник сам не пробував написати твір про весняну грозу і про січневу заметіль, учні ніколи не чули від нього жодного власного слова, — підкреслював В. О. Сухомлинський, — то у таких випадках хоч сім років навчай найдосконалішим методом — нічого не вийде».

Учитель, добре обізнаний з технікою словесної творчості, завжди влучно побудує урок зв'язної мови, об'єктивно оцінить твір школяра, по-справжньому зрозуміє «муки творчості» дитини, зможе правильно їх скерувати, визначити посильне завдання.

Моральний стан школяра — його віра в успіх навчання, довір'я до вчителя, жадоба до знання мови — відіграє величезну, часом вирішальну роль у розвитку зв'язного мовлення. Не раз можемо спостерігати, як в одних випадках вчинок учителя заохочує дитину до словесної творчості, а в інших , пригнічує мовну ініціативу, викликає розгубленість, розчарування, апатію. І тут усе має значення: слово вчителя, погляд, посмішка, жест. Припустимо, під час відповіді на уроці мови невстигаючий учень невдало дібрав ілюстративний матеріал чи побудував незграбне речення. Учителька, не сказавши ні слова, махне рукою. У такому жесті педагога виявиться байдужість до учня, невіра в його мовні здібності, примирення з думкою, що невстигаючий з мови учень таким і залишиться. Саме у такого учителя діти можуть не вчити уроків з мови, одержувати бали початкового рівня, байдуже ставитися до словесної творчості й мовної культури.

Чудові взірці для наслідування дають фольклор та твори майстрів художнього слова. Приклад для наслідування можемо знайти і серед учнівських творів. Тому дуже добре робить той учитель, який разом зі своїми вихованцями веде рукописні журнали типу «Наша творчість», «Наша думка», куди учні записують кращі твори.

Але наслідування не повинно бути сліпим і бездумним копіюванням.

Наслідування зв'язного мовлення — це особлива форма контекстної словесної діяльності, яка полягає у свідомому чи мимовільному відтворенні виражальних прийомів текстів інших авторів. Воно має на меті розкрити техніку побудови тексту, збагатити мову школяра, досвід його зв'язного мовлення, зорієнтувати до власних творчих пошуків, відкривши для них широкий простір. Правильно поставлені спостереження над зразками заохочують дітей до власної творчості.

Потяг учнів до власних зв’язних висловлювань стимулюємо також створенням відповідної мовної ситуації.

Казка — ось життєдайне джерело дитячої творчості. «Дитяча творчість починається з казки,» — зазначав В. О. Сухомлинський. І далі теж його слова: «Казка — це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови».

Діти не тільки люблять слухати казку, але й нерідко виступають творцями. Створення казок, як і їх слухання, стимулює розвиток зв'язного мовлення учнів.

Мовна ситуація — збіг умов і обставин, які спонукають до мовної діяльності і впливають на неї.

Які ж фактори зумовлюють створення мовної ситуації? Мовну ситуацію створюють: певна подія (минула, теперішня чи майбутня), взаємини, які склалися внаслідок цієї події, обставини, що породжують потребу висловлюватися.

Найбільш вдала мовна ситуація обов'язково викличе відповідні емоційно-естетичні переживання, а разом з ними такі важливі відтінки емоційного стану дитини, як здивування, подив перед побаченим, почутим, перед красою слова, виразу, перед власною думкою.

Мовні ситуації створюємо як на уроці, в класі, основі нашої розповіді, прочитаного дітьми чи побаченого, так і поза стінами школи — найчастіше на лоні природи. Наведу один із прикладів мовної ситуації на уроці розвитку зв'язного мовлення.

Був тихий осінній ранок. У небі мріяв ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від цього в степу було сумно. Здавалося, степ насторожився, прислухаючись до кожного найтоншого звуку. Всі польові роботи закінчено, навкруги не видно жодної душі. Вчитель звертається до учнів:

Сьогодні кожен з вас складе маленький твір про осіннє небо. Дивіться, вдивляйтеся, думайте: Яке небо? Як сказати про небо? Вибирайте красиві та точні слова.

Діти притихли. Вони дивились на небо й думали. Через хвилину вчитель почула перші твори-мініатюри.

Небо над нами синє-синє...
Небо блакитне...
Небо, немов вода в річці, чисте, прозоре...
Небо чисте, чисте...
Небо осіннє...

І все. Інші діти почали повторювати складене товаришами. Про небо не знаходили інших слів, крім синє, блакитне, чисте... Збоку стояла маленька синьоока Валя й мовчала.

А ти чому мовчиш, Валю?
Я хочу сказати про небо своє слово... та не знаю, чи добре буде...
Яке ж твоє слово про небо?
Небо ласкаве... — тихо сказала Валя й зніяковіла.
Прекрасне твоє слово про небо, Валю... Чому ж небо ласкаве?
Тому що... скоро будуть морози й сніги, а зараз ще тепло, пригріває сонечко; небо вигрівається на сонці... от воно й ласкаве...

Діти притихли, вслухалися у кожне слово, сказане Валею. Бо ще раз оглянулися навколо себе. Іскринка творчої думки, яку вони відчули в словах Валі, запалила в кожній душі свій вогник творчості. Вчитель почула зовсім інші, нові твори про небо:

Вчора йшов дощ, він вимив небо, і воно тепер чисте-чисте, немов пелюстка блакитної хризантеми...
Небо задумливе... Воно думає про важкі чорні хмари, які вже наближаються з північних країв...
Небо лагідне... Дивіться, як відкрило воно свої обійми сонечку...
Небо холодне... Влітку воно було розпечене, а зараз вихолонуло, і з нього падають краплини роси...
Небо тривожне. Воно прислухається до курликання журавлів і думає: та це ж зима наближається...
Небо спокійне... Влітку його краяли стрілами грози, а зараз блискавки полетіли до сонця...

— Небо всміхається — воно милується квітами, бо квіток восени, на жаль, вже мало...

— Небо холодне... бо ночі вже холодні, воно з нетерпінням чекає ранку, щоб хоч трохи, зігрітися...

— Небо грає... дивіться, як переливається синя барва на сонці, немов хвиля в ставку...

— Небо скучило за жайворонком, тепер треба чекати його співу аж до весни...

— Небо радісне... А скоро закриють хмари сонце, і стане небо похмурим.

— Небо самотнє, бо мало тепер літає пташок... На мій погляд, воно чекатиме весни…

Наведена вище мовна ситуація, як бачимо, використана з метою навчити дітей колективно складати опис природи, де думка однієї дитини будить думку інших.

До створення мовної ситуації вдаємося не тільки під час навчання, але й при перевірці знань, умінь і навичок учнів із зв'язного мовлення. Так, під час екскурсії пропонуємо уважно оглянути навколишні краєвиди і описати їх, дібравши слова, які передають найтонші відтінки фарб і звуків. Відбувається індивідуальна словесна творчість. Кожен складає свій твір-опис, а то навіть і

свій вірш про природу. Ось одна учениця написала вірш «Незвичайний пейзаж».

Я дивлюсь у своє вікно,

А за ним, як полотно,

Біле – біле поле сиве,

Як узимку, снігове,

І ніхто там не живе.

Вітерець легкий повіяв,

Щось мені він так навіяв:

Думка промайнула враз,

І подумала я ще раз

Про отой сумний пейзаж.

Поки думала – гадала,

То весна уже настала,

Спів пташок веселий дуже

Допоміг мені, мій друже,

І фантазія моя теж мені допомогла!

В руки пензлика я взяла,

З шафи фарби теж дістала,

Взяла біле полотно

Те, що вже лежить давно:

Зачекалося воно!

Пензлик – майстер взявсь за справу,

Кличе подружку – забаву,

Фарби дружно всі стоять,

Дуже хочуть допомагати

Полотно розфарбувати.

Лиш відкрила фарби я,

Тут веселочка моя

Розкидає кольори –

Розфарбовані дари,

А мені лише: «Бери!»

Наче сонечко, що вранці

Розкидає промінці,

Так я свої почуття

Втілюю в нове життя,

Яке на полотні бачу я.

Тихе озеро прозоре,

Яке обминуло горе,

Очерети стоять гарненькі,

Наче сторожі маленькі.

Рибки в ньому золотенькі.

Біля озера калина

Така гарна, як дівчина,

Що вінок плете в гаю,

Де квіткам немає краю!

Це усе неначе в раю!

Коло гаю є хатина,

В ній живе одна людина.

Хатка та сама маленька,

Хоча дуже чепурненька

Й виглядає, як новенька.

А за хатою садок,

Там багато так грушок!

І маленька є криниця,

В ній смачна дуже водиця,

А іще є полуниця.

Від садка іде стежина,

Далі там росте ожина,

А веде вона у ліс,

Де росте море беріз,

І такий це дивний ліс!

Цей пейзаж кінчається

Тим, як сонечко всміхається.

На фоні неба голубого

Я бачу соловейка гарного

В кінці малюночка мого!

Розвиток зв'язного мовлення учнів 5-9 класів охоплює три основні напрямки: 1) інформаційно-змістовий аспект викладу; 2) логіко-структурну його побудову; 3) мовне оформлення.

Джерелом для формування інформаційно-змістового напрямку зв'язного мовлення виступає матеріал, який учні засвоюють під час вивчення усіх предметів у школі як на уроках, так і поза уроками.

Основні відомості про логіко-структурні ознаки тексту учні одержують, як правило, на уроках літератури, де вивчаються такі поняття, як тема, ідея, сюжет, композиція, види і жанри творів. У процесі вивчення літератури діти вчаться також вільно, виразно й свідомо читати, виділяти в прочитаному логічно закінчені частини, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними, робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання тощо. Важливе місце в формуванні умінь і навичок учнів щодо логіко-структурної побудови текстів займають широко практиковані на уроках літератури усні й письмові перекази, твори за малюнками та за аналогією до прочитаних художніх текстів, зв'язні висловлювання про думки й почуття, викликані літературними образами.

Про мовне оформлення тексту в основному йдеться на уроках української мови у зв'язку з вивченням найважливіших відомостей з лінгвістики тексту, законів його побудови. У зв'язку з цим особливої актуальності набирає, як ми вже говорили, потреба обізнаності наших вихованців з лексико-граматичними та зображальними засобами формування цілісного тексту, стилістики тексту, способами вираження авторської оцінки сказаного, з розбором синтаксису контекстного мовлення тощо.

Згадані напрямки тісно пов'язані між собою і становлять нерозривну єдність. Усі вони однаково важливі, як і однаково важливими є усі три якісні ознаки тексту — інформаційно-змістова, логіко-структурна і мовна.

Навчання учнів зв'язного мовлення належить до складних проблем, успішне розв'язання яких залежить від доцільного застосування багатьох дидактичних засобів, у тому числі й мультимедійних. З метою розвитку зв'язного мовлення доцільно використовувати радіопередачі, картини, таблиці, схеми, кінофільми тощо.

Застосування технічних засобів дозволяє успішніше здійснювати дидактичні принципи слухової і зорової наочності, що істотно впливає на підвищення ефективності навчання текстовому мовленню. Адже мета сучасної мовної освіти – розвиток мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних формах, сферах і жанрах мовлення.

Список використаних джерел

1. Бірецька Нінель. Мовленнєва робота на уроках рідної мови. «Дивослово», 2010 р., №10;

2. Куцевол Ольга. Педагогічна імпровізація як вид творчої методичної діяльності словесника. «Дивослово», 2009 р., №4;

3. Ліщинська Лариса. Особистісно зорієнтована спрямованість навчання – шлях до педагогічного успіху. «Дивослово», 2009 р., №12.

Blog

Содержание