Рівень сформованості мови та мовлення в цілому І спілкування зокрема, свідчить про актуальний рівень інтелектуального розвитку (О. О. Леонтьєв, Є. Ф. Соботович, М. Л. Смульсон). Особливого значення мовлення І його види набувають для осіб з вадами слуху

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Поглибити знання учнів про багатство мови І мовлення; актуалізувати відомості про джерела, 356.07kb.
• План Спілкування І комунікація. Функції спілкування. Види, типи І форми професійного, 259.56kb.
• Реферат на тему, 180.47kb.
• Частина І. Мовленнєво-ігрова діяльність дітей дошкільного віку, 3175.74kb.
• Усне та писемне зв'язне мовлення знаходить своє вираження у трьох своїх основних типах, 279.47kb.
• О. П. (Київ) теоретичне підґрунтя розуміння текстів глухими І слабочуючими дітьми, 132.19kb.
• Урок для дітей із дцп складається з таких етапів, 1158.13kb.
• 10 клас Академічний рівень, 48.17kb.
• Календарно-тематичний план Українська мова. 10 клас Рівень стандарту (35 год., 1 год, 175.77kb.
• Канд пед наук, декан філологічного факультету Севастопольського міського гуманітарного, 112.17kb.

Горлачов Олександр Сергійович

e-mail: surdo@yandex.ru

ВИБІР ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ ЯК ПОКАЗНИК РІВНЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ОСІБ З ВАДАМИ СЛУХУ

Рівень сформованості мови та мовлення в цілому і спілкування зокрема, свідчить про актуальний рівень інтелектуального розвитку (О.О.Леонтьєв, Є.Ф.Соботович, М.Л.Смульсон). Особливого значення мовлення і його види набувають для осіб з вадами слуху.

У зв’язку з цим слід звернути увагу на специфіку мовлення, яка полягає у тому, що його доцільно розглядати як процес спілкування людей за допомогою мови.

Виходячи з даного визначення можна вважати, що процес комунікації в оточуючому суспільстві переважно здійснюється за допомогою словесної форми мовлення. Як правило, у безпосередньому спілкуванні між собою люди користуються усним та писемним мовленням, зокрема діалогічним і монологічним. Особи з вадами слуху в процесі міжособистісної комунікації, окрім цих форм мовлення, використовують і такі специфічні форми мовлення, як дактильне та міміко-жестове. Тобто особи з вадами слуху (глухі, слабочуючі) користуються у повсякденному житті усною, писемною, дактильною та міміко-жестовою формами мовлення. Усі вони розвиваються взаємопов’язано і мають у своїй основі психологічні особливості, відмінності та закономірності розвитку.

Свого часу Л.С.Виготський зазначав, що розвиток мовлення безпосередньо пов’язаний з розвитком мислення, і навпаки – розвиток мислення опосередковується формуванням мовлення [1].

Словесними формами спілкування є усне та писемне мовлення, на які певною мірою дуже схоже дактильне, що має подібні правила (І.Ф.Гейльман, О.Г.Геранкіна). Дактильна форма мовлення, фактично є письмовою формою, оскільки кожне слово у реченні записується політерно через знаки (дактилеми).

Міміко-жестова форма мовлення не зовсім точно передає такі мовні закономірності як узагальнення, точність, детальність, логіку. За змістом воно є діаметрально протилежним вербальній формі мовлення.

Наші дослідження показали наявність значної відмінності між тими членами суспільства, які володіють словесною і міміко-жестовою формами мовлення і які володіють лише міміко-жестовою формою мовлення. Зокрема, на це вказувала Г.Л.Зайцева, наголошуючи на існуванні двох форм міміко-жестового мовлення. Першою формою є розмовне жестове мовлення, яким широко користуються особи з вадами слуху, члени нечуючих сімей, перекладачі з сімей нечуючих, які не пройшли спеціальної підготовки. Проведене нами дослідження показало, що вказані вище особи значною мірою оволодівали міміко-жестовою формою мовлення під час безпосереднього спілкування з нечуючими і тому механічно засвоїли як стиль мовлення, так і різні помилки. Друга форма – це калькуюче жестове мовлення. Ним користуються чуючі, які пройшли спеціальне навчання і володіють певним обсягом знань, знають специфіку розвитку осіб з вадами слуху та необхідність поєднання вербальної та міміко-жестової форм мовлення.

Вибір форми мовлення має здійснюватись відповідно до суб’єкта та контексту ситуації. Адекватність такого вибору свідчить про вміння діагностувати зміст мовленнєвого матеріалу. Саме тому вибір є процесом, що пов’язаний з постановкою завдань та способів їх розв’язання і виступає як прояв інтелектуальної діяльності.

Однією з особливостей осіб з вадами слуху є те, що вони користуються у процесі спілкування лише міміко-жестовою формою мовлення, яка за дослідженнями О.І.Дьячкова, С.О.Зикова, Р.М.Боскіс, Т.В.Розанової, Ж.І.Шиф, Б.Д.Корсунської, Н.Г.Морозової та ін. стоїть на значно нижчому щаблі порівняно із словесною мовою. В той час паралельне вживання або володіння міміко-жестовим і вербальним мовленням є єдиним цілим.

Володіння словесним мовленням має виняткове значення для інтелектуального розвитку не лише чуючої дитини, а й тієї, яка має вади слуху. Сурдопсихологічною наукою доведено, що саме через словесну форму мовлення дитина з вадами слуху значно краще оволодіває знаннями, уміннями і навичками необхідними для повсякденного життя.

З точки зору вибору форми спілкування, який визначає рівень інтелектуального розвитку особи, зокрема з вадами слуху, слід визнати, що існує закономірність між впливом певної форми мовлення та рівнем інтелектуального розвитку осіб з вадами слуху [3]. Так, на початковому етапі корекційного навчання вводиться писемна форма мовлення, яка поєднується з усною та дактильною (залежно від мети педагогічного процесу).

Міміко-жестове мовлення пройшло більше ніж сторічний шлях апробації. В той же час доведено, що використання лише даної форми обмежує розвиток дитини з вадами слуху. На даному етапі розвитку сурдопедагогіки і сурдопсихології постає проблема визначення змісту, мети і місця міміко-жестового мовлення у педагогічному процесі і його вплив на інтелект глухої та слабочуючої дитини.

Проведені нами дослідження показали, що вимоги до вибору форми мовлення слід ставити в 3-х аспектах: доцільність форми мовлення з метою психічного розвитку; компенсаторний шлях навчання; міжособистісне спілкування. Якщо для психічного розвитку і корекційної діяльності доцільно обирати вербальне мовлення, то в міжособистісному спілкуванні осіб з вадами слуху міміко-жестове мовлення залишається не лише найуживанішим, але й ефективним. Під час міжособистісних взаємин вибір лише міміко-жестового мовлення свідчить про спрощений зміст спілкування. Міміко-жестове мовлення є усно-ситуативним. Воно не може бути зафіксованим і відтвореним у повторі, не спирається на довготривалу пам’ять, міміко-жестовим мовленням не створені підручники, монографії, статті тощо.

В зв’язку з цим, у разі систематичного вибору і використання міміко-жестового мовлення, як основного, не зберігається досягнутий і набутий рівень інтелектуального розвитку.

З іншого боку, інтелектуальний розвиток впливає як на мовлення в цілому, так і на вибір форми зокрема, оскільки „рівень розвитку мовленнєвих здібностей залежить від пізнавальної активності глухої дитини, інтересу до оточуючого світу, предметам, явищам, діяльності людей” [3,144].

Отже, інтелектуальний рівень і вибір глухими або слабочуючими людьми форми спілкування має бути усвідомленим і аргументованим.


Список використаних джерел

1. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. Т. 2. Проблемы общей психологи / Под ред. В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1982. – 504 с., ил.
   
2. Леонтьев А.А. Язык и речевая деятельность в общей и педагогической психологии: Избранные психологические труды. – М.: Изд. Московский психолого-социальный институт, Воронеж: НПО «МОДЭК», 2001. – 448 с.
   
3. Развитие способностей у глухих детей в процессе обучения / Под ред. Т.В. Розановой; Науч.-исслед. ин-т дефектологии Акад. пед. наук СССР. – М.: Педагогика, 1991. – 176 с.: ил.