Виступ вид усного публічного мовлення, який переслідує певну мету (інформаційну, переконання тощо). Формами виступу є ділова, звітна, політична І т. ін
| Вид материала | Документы |
- Процесі прийнятті рішень стає роль неурядових організацій та громадських об’єднань,, 329.18kb.
- Основні завдання І етапу конспект заняття Іетапу «Диференціація [Б]- [Д]», 302.4kb.
- «сучасна українська літературна мова та риторика», 181.9kb.
- Практичний курс англійської мови навчальний посібник з практики усного та письмового, 5352.9kb.
- Урок з курсу "Ділова активність, 203.98kb.
- План вступ. Індивідуальна бесіда як форма ділового спілкування. Культура усного ділового, 98.05kb.
- Усне та писемне зв'язне мовлення знаходить своє вираження у трьох своїх основних типах, 279.47kb.
- Тема Фігури мовлення, 25.89kb.
- Конкурс «Візитка» Отже, ми оголошуємо перший конкурс «Візитка». Кожна команда має представити, 68.69kb.
- Історія розвитку усного та писемного мовлення. Кирилиця й Українська абетка. Зміст, 66.73kb.
- тверда вимова губних приголосних звуків: кров, любов, сім, голуб, степ; шиплячих: ріж, ніж, робиш, ходиш;
- африкати дж, дз вимовляються як один звук: джерело, дзвін, джем, джаз, дзеркало;
19
Але слід пам’ятати, що мовна норма – категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.
Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов’язковими для всіх її носіїв.
Таблиця 1
| Мовні норми | Регулюють правильність | Приклади |
| 1 Орфоепічні й акцентні | належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації | інцидент, а не інциндент |
| 2 Графічні | передачі звуків на письмі | робочі, а не робочи; чотирма, а не чотирьма |
| 3 Орфографічні | написання слів згідно з чинним правописом | фін, а не фінн |
| 4 Лексичні | слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі | надійшло повідомлення, а не прийшло повідомлення |
| 5 Морфологічні | уживання морфем | протягом, а не на протязі |
| 6 Синтаксичні | керування узгодження, поєднання і розміщення слів, речень | кабінет завідувача кафедри, а не кабінет завідуючого кафедри |
| 7 Стилістичні | відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування | він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга |
| 8 Пунктуаційні | уживання розділових знаків | |
Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру (таблиця 1).
18
Стежте за розміреним темпом мовлення, виразною дикцією, керуйте своєю мімікою, жестами. Не піддавайтеся переляку, поквапливості, бо це може стати причиною помилок.
Мовлення має відповідати не тільки темі, змісту інформації, а й задуму мовця, ситуації та умовам спілкування. Усне й писемне мовлення, тобто жива мова і текст, завжди мають нести в собі ознаки певного стилю, підстилю, жанру, типу мовлення. Це сприяє ефективності мовного спілкування, сприймання й порозуміння.
Щоб досягти виразності й багатства індивідуальної мови, треба про це дбати, а саме:
- постійно збагачувати свій інтелект, вдосконалювати мислення, не лінуватися думати, немає думки - немає мови;
- вважати одноманітність мовлення неестетичною, а бідність словника - ознакою поганого тону, тобто неетичним ставленням до співрозмовників, байдужістю;
- постійно збагачуватися новими мовними засобами зі сфери професійного мовлення;
- бути уважним до чужого гарного мовлення, намагатися аналізувати, чим воно гарне: багатством словника, інтонацій, особливостями тембру, різноманітністю синтаксичних структур, умінням будувати фрази і текст, індивідуальною образністю, порівняннями, епітетами, метафорами тощо;
- читати українську класичну і сучасну літературу та публіцистику, пресу, щоб мати „на слуху” рівень розвитку сучасної української літературної мови;
- постійно бути уважним до своєї мови і мови найближчих осіб, ровесників, не розслаблятися, дбати про автоматизм гарного мовлення;
- бути уважним до життя, до розмаїття його форм, барв, явищ, процесів як у природі, так і в суспільстві;
- сприймати мову як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника й помічника в суспільному житті;
- своє мовне вдосконалення розуміти як благородний мовний вчинок і поширювати це розуміння серед колег, близьких людей, особливо серед дітей, школярів, юнацтва.
1.3.9 Мовна норма
Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Будь-яке явище може виступати мовною нормою. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова і його форма, сполучення й будь-яке речення.
15
- перед е та и всі приголосні вимовляються твердо: день, тебе, синь, диво, лин;
- перед і всі приголосні пом'якшуються або напівпом'якшуються: пісня, ніч, дім, місяць, мрія, гірко;
- розрізняються приголосні - гортанний, щілинний г (гордість, гарбуз, голова, газета, грамота, гість) і проривний задньоязиковий ґ (Ґедзь, ґуля, аґрус, ґава, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґлей, ґрунт, ґудзик, дзиґа, джиґун, ґніт, ґелґотати, ґиґнути, ґандж);
- дзвінкі приголосні в кінці слова не оглушуються: сніг, дід, сад, доріг, сторож, гриб;
- чергування сполучників і - й (сад і город, вишня й аґрус), прийменників у - в (вовк у кошарі, сіли в електричку)
3 Дотримання морфологічних норм, зокрема правил відмінкових закінчень іменників, прикметників, числівників, займенників, особових закінчень дієслів. Так, треба вимовляти й писати: землею, піснею, кручею, межею, грушею, кашею, а не земльою, пісньою, кручою, межою, грушою, нашою; статей, доповідей, а не статтів, доповідів; братів, але сестер, а не сестрів тощо.
4 Дотримання синтаксичних норм побудови простих і складних речень; синтаксичних зв'язків узгодження й керування (дякую вам, а не вас), порядку слів, місця дієприкметникових і дієприслівникових зворотів. Будуючи складнопідрядне речення, слід тримати в полі зору те слово з головного речення, якого стосується підрядне, а не відривати від нього підрядне.
5 Дотримання граматичної будови речення, фрази, вислову: намагатися подавати повні аргументовані відповіді, не допускати телеграфічного (незв'язного) мовлення, тримати "під контролем" синтаксичну структуру речення, щоб у ньому, якщо воно не односкладне, була граматична пара — підмет і присудок, а всі інші слова знаходили своє місце в групі підмета й групі присудка; користуватися прямим і зворотним порядком слів, виносити найважливіші слова на початок і на кінець речення, виокремлювати їх інтонацією.
1.3.4 Ясність
Ясність мови визначається як її зрозумілість і забезпечується точністю та логічністю. Ясним здаватиметься усне мовлення адресата, якщо його мислення встигатиме за мисленням мовця, а ще краще, якщо трохи випереджатиме. Слухач в такій ситуації адекватно „прочитує” те, що чує, здогадується, що послідовно йтиме далі, і часто каже: "Ясно, я все зрозумів". Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений ритм, спокійний і ввічливий тон.
16
На письмі ясність досягається послідовністю лінійного викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором основних, ключових слів.
Ясність повинна бути обов'язковою ознакою гарної мови в усіх типах спілкування.
1.3.5 Чистота
Чистота мови уявляється нам передусім як відсутність у мові чужих їй елементів. До чужих літературній мові елементів відносимо неосвоєні запозичення з інших мов, невластиві українській мові форми, що появляються під впливом інших мов. Нині українська мова зазнає шаленого тиску від російської та англійської мов і засмічується їхніми елементами. Вчені говорять, що до процесу русифікації української мови додався процес британізації: поширюються англійські слова ексклюзив, маркетинг, менеджер, дилер тощо.
Частина цих елементів освоїться українською мовною практикою і ввійде в лексику української мови як синоніми до наших слів. Гірше буде, якщо при цьому витісняться питомо українські слова, бо це загрожуватиме самобутності, оригінальності нашої мови.
Засмічують літературну мову не тільки чужі слова, а й свої вульгаризми, лайки, все те, що ображає гідність людини і не відповідає моральним критеріям української нації.
Чистота мови має простежуватися на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії — літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії — грамотне письмо; на рівні лексики — відсутність чужих слів, вульгаризмів, суржику, немотивованих повторів; на рівні синтаксису — правильна, завершена будова речень, нормативні словоформи. Чистота мови є запорукою її виразності й естетичності.
1.3.6 Виразність
Виразність є ознакою культури мови всіх стилів. У наукових текстах вона досягається точністю слів і логічністю викладу, професійною лексикою і фразеологією. Офіційно-діловий стиль використовує для цього адміністративно-управлінську термінологію, сегментування тексту, різні рівні стандартизації, кліше. Публіцистичний стиль увиразнюється суспільно-політичною лексикою, інформаційними штампами та експресивними художніми засобами.
У художній літературі виразність формується художніми засобами і стилістичними фігурами, комбінуванням слів, що мають переносні значення.
17
Приємне враження справляє мовець, який вміло користується багатозначністю слів, синонімами, фразеологізмами, прикметниковими, дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, мова якого є образною. Коли основну думку або інформацію до неї вже сформульовано в реченні, є сенс повернутися до нього ще раз і подумати, що можна уточнити, додати, як конкретизувати, за допомогою яких мовних засобів (синонімів, антонімів, термінів, прикладок, епітетів, порівнянь, метафор, відокремлених членів речення, вставних слів і словосполучень тощо).
1.3.7 Різноманітність і багатство
Різноманітність і багатство мови можна вважати однією ознакою, бо різноманітність - це наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням одиниць. А багатство мови - це наявність у ній низки різноманітностей. Під цими поняттями розуміють тематичні групи лексики, багату синонімію (лексичну і граматичну), тропіку (метафори, епітети, порівняння, метонімії, синекдохи та ін.), стилістичні фігури (повтори, паралелізми, періоди, градації тощо).
Одноманітне мовлення втомлює слухачів, різноманітне — активізує увагу.
1.3.8 Естетичність
Одним із показників культури мови є естетичність. Вона спирається на всі попередні ознаки: точність, логічність, чистоту, доречність, лаконічність, виразність, різноманітність, образність, які у взаємодії і пропорційності створюють гармонію усного чи писемного тексту. Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення.
Естетика щоденної практичної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задоволення викликається ввічливим, дотепним розмовним мовленням.
Проте естетичність мови найповніше виявляється у художній літературі, основною функцією якої є естетичний вплив на читача. Тут вона досягається зоровою і слуховою образністю, емоційно-вольовою експресивністю лексики, красою мовних засобів.
Важливе значення має поводження мовця, манера розмовляти. Якщо говорите тихо, мляво, невиразно - складається враження, що знання у вас слабкі, поверхові, неповні; надмірно голосно - значить, ви не вдумливий, не розважливий.