Властю Верховного Архиєпископа, Глави Української Греко-Католицької Церкви, та згідно з рішенням Синоду Єпископів нашої Церкви від 1-5 липня 2001 р та канонами 140-145 кодекс

Вид материала

Кодекс

Содержание Використана література Львівська Архиєпархія Родина – це найперша складова частина – клітина народу о. Петро Рак 2. Переривання вагітності 3. Українське законодавство 5. Масштабність злочину 6. Соціальне бачення дитини Дитина як майбутній працівник Дитина, як продовження роду і як опора батькам Дитина як дар Бога. Дитина як результат взаємної любові чоловіка і жінки. Дитина як сповнення особистих мрій батьків. Дитина як перешкода у реалізації власних цілей. 7. Навчання Церкви 8. Вихід із становища 1. Вступ. Узалежнення – ілюзія близькості Бога 2. Вихід з рабства 3. Закінчення. Роль “тверезих алкоголіків” і духовенства в оздоровленні ще страждаючих Тверезі алкоголіки” можуть суттєво допомогти духовенству ... Полное содержание

Подобный материал:

• Островський Валерій, 249.62kb.
• Про погодження релігійній громаді Української греко-католицької Церкви місця розташування, 12.36kb.
• Про утвердження патріаршого устрою Української Греко-Католицької Церкви, 260.55kb.
• А. П. Лебедев История Греко-восточной церкви под властью турок, 4834.32kb.
• Нові умови, з’явилися нові потреби відродження Української Церкви для формування релігійности, 583.3kb.
• План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення, 1361.93kb.
• Методичні рекомендації Схвалено наказом Міністерства освіти І науки України від, 2846.3kb.
• Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. N 10-рп закон, 1277.11kb.
• Доклад Архимандрита Иустина Поповича Св. Синоду Сербской Церкви в ответ на сделанный, 47.75kb.
• Русской Православной Церкви «О вопросах внутренней жизни и внешней деятельности Русской, 244.23kb.

Використана література

1. Фединяк, Сергій, ЧСВВ. Соціальна праця Св. Василія Великого. – Детройт, 1973.

2. Календар Світла 2002. – Львів, 2002.

3. Документи Патріаршого Собору УГКЦ, Перша сесія, жовтень 1996. – Свічадо: Львів, 1998.

4. Собор УГКЦ “Нова Євангелізація”. Нарис для роздумів при підготовці до Собору УГКЦ. – Львів.


Розлучення і занепад родинного життя


о. Роман Іванців,

голова Архиєпархіального Церковного суду,

Львівська Архиєпархія

1. Вступ

У всі часи Церква приділяла надзвичайну увагу сім’ї, адже сім’я – це те, що є найнеобхіднішим для повноцінного життя людини від народження і до смерті. Дитина не живе і не розвивається всестороньо, якщо вона є сиротою, старі люди не чекають належної опіки, якщо залишаються одинокими, без сім’ї. Але, на жаль, такі ситуації є поширені в теперішньому світі. Вони можуть бути наслідками воєн, всяких катастроф, нещасних випадків, хворіб тощо, коли передчасно гинуть люди, ці причини врешті є непідвладні людині. Але є ще одна причина – мирна, спокійна, яку люди приймають своєю волею, виконуючи своє бажання. Це теж свого роду катастрофа, трагедія, руйнація, внаслідок якої також з’являються сироти при живих батьках в сім’ях, які померли. Це – розлучення.


2. Розлучення

Вони за своєю суттю бувають дуже різними, як і різними є причини, що привели до поєднання чоловіка і жінку в подружжя, яке зрештою розпадається. В чому шукати причини розлучень? Здається, що це питання ніколи не мало і не матиме абсолютно правильної відповіді. Ми можемо назвати багато наук, які вивчають цю проблему, але ні одна з них не може запропонувати стовідсоткових превентивних заходів проти розлучень.

Задовго до християнства Господь дав 10 Заповідей вибраному народові, де, зокрема, зазначено НЕ ЧУЖОЛОЖ!, що стосувалося як розпусти, так і порушення нерозривності подружжя: “Хто відпускає свою жінку, а живе з іншою, чинить перелюб”. Не будемо тепер загострювати увагу на загальноосвітніх статистичних цифрах демографії щодо кількості та причин розлучень. Число розлучень невпинно зростає, зокрема, простежується така тенденція: чим розвинутіша, чим цивілізованіша і багатша країна, тим більше розлучень. Але їх не бракує і в бідних, економічно відсталих країнах, до яких, на жаль, мусимо віднести й Україну, де число розлучень, особливо за час останнього десятиріччя, десятиріччя незалежності, зросло просто катастрофічно.

В чому причина, чому один з найпобожніших народів світу так цинічно порушує Заповідь Божу. Я постараюсь донести до вас, дорогі…, своє бачення цієї біди в Україні.

Історичні події неминуче накладають свій відбиток на соціальне життя в кожній країні. Трагічно подіяло на моральний стан нашого народу більшовицьке панування, зневага як Божих, так і людських законів. Сімдесять років безбожництва, виховання дітей та молоді в дусі атеїзму, заборона будь-якої релігійної літератури, відсутність належних знань та релігійного виховання привели до повного занепаду моралі. На це накладається заклик до вседозволеності, до вільної “любові”, цивільний шлюб трактується як відмітка в паспорті, якої легко позбутися або замінити іншою, церковного шлюбу не існувало або його оформляли здебільшого підпільно через наполягання батьків. Рідко хто здавав собі справу з таїнства отриманого як дорогоцінну амфору від Господа. А головне, мало хто читав Святе Письмо: “На початку створення Бог сотворив їх чоловіком і жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька-матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому то вже не двоє – лише одне тіло. Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає” (Марко 10, 6-9). Тобто першою та найсерйознішою причиною розлучень взагалі і неважності церковних шлюбів зокрема, я вважаю занепад моралі та духовності в нашій країні, спричинених викресленням Бога з життя нації. Блаженніший Любомир (Гузар), Патріарх УГКЦ у своєму “Пастирському посланні про сім’ю” зазначає, що “багато трагедій знає наше суспільство, особливо там, де люди далекі від Бога або не зуміли позбутися наслідків більшовицької дійсності і комуністичної безбожної ідеології. Звідти випливають усі інші причини, що в якійсь мірі є наслідком ігнорування Божої науки”.

Вважаю також однією з найчисельніших причин розлучень – безвідпо­відальність, не усвідомлення чоловіком чи жінкою своїх подружніх обов’язків. Перш за все, це проявляється у відсутності так званої подружньої згоди – богословського терміну у визначенні важно заключеного подружжя: подружній вік, пияцтво, розпуста, наркоманія, заробітчанство,занедбання материнських і батьківських обов’язків, аборти тощо. Розлучення з причин розриваючих перешкод.

Родина – це найперша складова частина – клітина народу, нації, держави, людства. Від єдності, стабільності подружжя залежить теж здоров’я, розвиток і сила людської спільноти, нації, Церкви, людства. Упродовж останнього століття в Європі занепало декілька імперій. Дві тисячі років тому середньоморську цивілізацію врятувала від цілковитого знищення Христова Церква. Здається, що і тепер немає іншого виходу з цивілізаційного занепаду, аніж повернення до християнських цінностей.

Але ми мусимо бути свідомі того, що самі не зможемо вирішити цієї проблеми, як тільки щиро не повернемся до Ісуса, який є джерелом відродження української родини, і тільки Він зможе показати нам цю правдиву дорогу.

Аборти, дітовбивство

о. Петро Рак,

Адміністратор Церкви Благовіщення

Пресвятої Богородиці,

Львівська Архиєпархія


1. Вступ

В одній книзі була висловлена чудова думка, що у жінці, у справі народження і виховання дитини, закладене саме Євангеліє. У сиву давнину наші прабабці співали над колискою, дивлячись в ясні й чисті очі дитини:

“Бог тебе дав,

Христос дарував…”

Людське життя походить від Бога, і тільки він ним володіє. Для людини воно є найвищим добром, безцінним скарбом, обумовлене особистим наказом Бога. Ця заповідь стоїть в основі усього суспільного буття³³. Правдиве людське життя починається від моменту запліднення яйцеклітини. Воно не є життям батька чи матері, але нової людської істоти, що розвивається і ніколи не стане людиною, якщо не є нею від цього моменту. Цю очевидну, завжди знану істину підтверджують цінні докази генетики, яка визначила, що від першої миті існує докладна програма того, ким буде жива істота: людиною, конкретною людиною з цілком певними рисами. Людське життя розпочинається від запліднення, хоча потрібен час аби кожна з її великих потенційних можливостей повністю сформувалася і була використана.³⁴

Зрештою, йдеться тут про річ настільки важливу, з огляду моральної відповідальності, що навіть самої ймовірності існування особи має бути досить, аби схвалити найсуворішу заборону будь-яких втручань, що призводять до загибелі людського життя.

Саме тому, незалежно від філософських тверджень і наукових дискусій, у яких Учительський Уряд не брав безпосередньої участі, Церква завжди навчала і далі навчає, що плід як єство людського зачаття від першого моменту свого існування має право на безумовне пошанування, якого морально заслуговує людина в її тілесній і духовній єдності. Людська істота має бути шанована від моменту свого зачаття, і тому від цього самого моменту за нею належить визнавати права особи, передусім, непорушне право невинної людської істоти на життя³⁵.


2. Переривання вагітності

Аборт – це спричинення смерті зачатої дитини і закінчення вагітності в її мами. Карта Прав Родини стверджує: “Аборт – безпосереднє порушення права кожної людської істоти – права на життя”.³⁶

А в Європейській Хартії Прав Дитини записано: “Права дитини (від моменту зачаття, періоду утримання, до властивого забезпечення в їжі та відповідного середовища) повинні бути визнані, а уряди країн повинні прийняти за обов’язок завдання повної реалізації цих прав”.³⁷

Переривання вагітності було відоме і практикувалося в історичних часах. Гіпократ (460-377 рр. перед Христом) у своїй відомій присязі помістив текст проти цієї процедури.³⁸

3. Українське законодавство

Україна – одна з тих країн, де аборт дозволено робити за бажанням жінки. Демографічна ситуація в Україні така, що з 1991 року смертність перевищує народжуваність і з кожним роком ця різниця зростає. Нині показник смертності вдвічі більше перевищує число народжених дітей: на 1000 населення відповідно 15,9 і 8,2. Отже, природний приріст становить відповідно 7,7 (дані 1989 р.).

У перші 12 тижнів вагітності доступні послуги з проведення аборту гарантовані усім українським жінкам. Закон дозволяє також переривання вагітності від 12 до 22 тижнів з медичних і т. зв. соціальних показів: наявність трьох і більше дітей, розлучення, хвороба чоловіка. Аборт практикується в Україні як метод планування родини.

У 1995 році Кабінет Міністрів ухвалив Національну Програму планування сім'ї 1995-2000 рр. У 2000 році Президент своїм Указом продовжив дію цієї Програми до 2005 року. Ця програма спрямована на зменшення кількості абортів за допомогою широкого розповсюдження та реклами сучасних контрацептивів. У цьому ряді сумнозвісна сильнодіюча таблетка RU-486 є ранньоабортивним засобом. Народ вкотре відмовчався. А починалося це на наших землях ще у 1921 році, коли комуністи прийняли закон про легалізацію абортів, який діє і донині.


4. Співвідповідальність

Нищення людського життя в материнському лоні в наших днях набрало масових розмірів. У більшості випадків відповідальність за цю дію і наслідки приписують жінкам. Нічого, більш помилкового не може бути. Дійсно, у жінці розвивається зачата дитина і вона піддається процедурі її усунення. Проте, за цю дію відповідає оточення – лікар, подруги, родичі, зокрема чоловік. Ось показові висловлювання жінок на цю тему:

“Чоловік противився, щоби на світ прийшло наше друге дитятко”, “вирішальним було становище чоловіка, який вважав, що нас не вистачить ще на одну дитину. Був категоричним, кажучи, що мушу йти до лікаря”; “чоловік погодився тільки на одну дитину, а під час наступних вагітностей навіть не вдавалася розмова. Три вагітності не дочекали природньої розв’язки. Сьогодні можу це пояснити тільки страхом перед його помстою, якби не послухала”.³⁹

Часто жінка перебуває під впливом інших, які, на її думку, краще знають, як цю проблему розв'язати. Вона має до них довір’я, є залежною від них матеріально, , емоційно. Або ці особи домінують над нею віком, освітою чи суспільним, житловим, службовим становищем.

Деколи тиск оточення не є вираженим ззовні, але впливає невидимо: “я сказав їй роби як знаєш, це твоя вагітність, а не моя.”

Очевидно, не слід виключати випадків, коли жінка зсилається на зовнішній примус, але це тільки спроба уникнення власної відповідальності і звинувачення інших осіб.

Однією з форм зовнішнього тиску є не тільки схиляння жінки до переривання вагітності, але й її усамітнення: “Пробувала розмовляти з батьками…”, “то ваша справа”, – відповіли. “Не такої реакції очікувала від мами… Запропонували позичити гроші на операцію”. “Була дуже змучена, а також самотня, не могла розраховувати на чоловіка. Не чувся відповідальним за родину, погрожував, що піде від нас, сварився і принижував мене.” Деколи усамітнення в заміжньої жінки поєднується з конфліктом в родині або алкоголізмом чоловіка. “Чоловік сильно пив, сварився по ночах на мене і на дітей. Жах і переляк перед дійсністю, в якій змушена жити, штовхнув мене до того вчинку”.⁴⁰

Коли би тато і мама, а також діти мали позитивне наставлення до зачатого життя, не доходило би до його усунення, принаймні так часто, як це відбувається сьогодні.


5. Масштабність злочину

Якщо проаналізувати останній рапорт Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, переконаємося, що на Землі батьки щорічно виконують 40-60 млн. абортів. Те, що зараз відбувається, є набагато масштабнішим від Другої Світової війни, яка забрала життя близько 40 млн. чоловік. Ми є свідками таємної війни проти найслабших людських істот.⁴¹

За мовчазною згодою суспільства, жертовними ягнятами стають ненароджені діти, і когось треба призначити, щоб убити їх. У США працює понад 300.000 лікарів, а тільки близько 8.700 з них погоджуються на виконання абортів.⁴² Цікаво задатися ціллю дослідити скільки би вдалося нарахувати лікарів на Україні, які відмовляються від здійснення переривання вагітності? Чи можна звикнути до виконання абортів настільки, щоб не відчувати страху та провини? Справді, особистість лікаря може так деформуватись, що ніщо на світі, навіть перспектива смерті, не зворушує його. Усі вони без винятку по-різному відчувають сором та провину і радше намагаються змовчати⁴³ або оправдати себе, допомагаючи жінці в складних обставинах.

Як стверджує подружжя Вілке, що найменше 95% лікарів перестали би це робити, якщо був би прийнятий закон, який забороняє робити аборт за гроші.


6. Соціальне бачення дитини

Як сьогодні батьки оцінюють дитину? Від цього прямо залежить недоторканість існування дитини вже від моменту її зачаття. На дитину можуть дивитися наступним чином:

• Дитина як майбутній працівник, що виконує окремі завдання. Кількість дітей визначає число робочих місць. З’являється поняття “зайві люди”, “забагато людей”. Висновок простий: суспільство хоче бути багатшим, родини хочуть мати вищий рівень життя, обмежуючи кількість дітей, мовляв, не повинні родитися непередбачувані діти.
  
• Дитина, як продовження роду і як опора батькам.
  

Згідно з таким баченням, багато віків панувало загальне переконання, що чим більше дітей, тим краще батьки мають забезпечену старість, а родина – довше триває. Ці обидва мотиви чисельності потомства, які міцно боронили непорушність людського життя від самого зачаття, ослабли. У сучасних суспільствах занепадає значення роду, а про старість кожен може подбати сам.

• Дитина як дар Бога.
  

Таке бачення функціонувало досить сильно в індивідуальній і суспільній свідомості й наказувало прийняти кожну дитину з радістю та вдячністю Богу, бо це було доказом Божого благословення. Воно давало дитині незаперечну підставу для її недоторканості. ЇЇ оберігав Господь. Це – так зване вертикальне бачення дитини досить ослабло сьогодні навіть серед віруючих. Натомість доходить до голосу чисто світського бачення - дитина - це справа батьків.

• Дитина як результат взаємної любові чоловіка і жінки.
  

Сьогодні це розповсюджене бачення. Воно має світську і релігійну інтерпретацію. У випадку релігійного бачення дитина трактується як наслідок співпраці Бога і батьків, а світський погляд також надає вартості дитини високу оцінку, але вона цілковито віддана в руки батьків. Це не гарантує дитині стабільної безпеки, як у першому випадку. Дитина, що розглядається виключно, як овоч чисто людської любові, може ставати нічиєю, коли тої любові взагалі не було при її зачатті або коли любов по якомусь часі ослабла, а то й взагалі згасла.

• Дитина як сповнення особистих мрій батьків.
  

Це бачення дуже приватизує дитину. Особиста потреба батьківства може бути заспокоєна вже при одній дитині, а кожна наступна може розглядатися навіть як перешкода у спокійному і досконалому вихованні вже існуючої.

• Дитина як перешкода у реалізації власних цілей.
  

Здобування освіти, кар’єра, реалізація свого хоббі, туризму, невпорядковане товариське життя. У випадку цього бачення, якщо чоловік і жінка навіть і вирішили мати дитину, то найбільше одну. Тут вони легко позбуваються кожного наступного зачаття.⁴⁴

В останніх десятиріччях відбулася зміна у поглядах на дитину. При плануванні кількості дітей сучасні батьки не беруть до уваги зовсім або роблять це винятково рідко потреб народу, Церкви або власної родини. Не народжують, як їхні бабусі, щоб народ був чисельніший і міцніший.⁴⁵

Прагнучи оберігати непорушність дитини, її права на народження, слід повертати у свідомість сучасної людини її тісний зв’язок з Богом, спільність людської любові з любов'ю Бога до людини.


7. Навчання Церкви

Традиція Церкви від самих початків вважає переривання вагітності за аморальну дію. Про заборону аборту знаходимо в “Дідахе” (І - ІІ ст.): “…Не вбивай дітей через згін плоду, ані не доводь їх до смерті після народження.”

У душпастирській конституції Церкви “Радість і Надія”, де засуджено переривання вагітності, читаємо: “Слід із найбільшою турботою оберігати життя від самого його початку; викидання плоду, як і дітовбивство, є великими злочинами”.⁴⁶

Папа Павло VI рішуче висловився у знаменитій енцикліці “Humane vitae”: “Ми мусимо ще раз офіційно заявити: пряме припинення вже розпочатого процесу розвитку дитини в організмі матері, передусім прямий, навіть якщо його здійснюють для лікувальних цілей – є недопустимим способом обмеження кількості дітей, і його слід абсолютно відкинути”.

А Папа Іван Павло ІІ, проповідник родини у своїй епохальній енцикліці “Evangelium vitae” говорить: “Заявляємо, що безпосереднє переривання вагітності є свідоме вбивство невинної людської істоти”. Ця доктрина, стверджує Римський Архиєрей, опирається на природній закон і писане Боже Слово, передається Традицією і навчається особливим і загальним Учительським Урядом Церкви.


8. Вихід із становища

“Поводьтеся як діти світла! (…) Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не беріть участі у безплідних ділах темряви” (Еф. 5, 8, 10-12).

У сучасному світі кожному християнину належить виробити в собі сильний критичний дух, що дозволив би розпізнавати “культуру життя” від “культури смерті”. Святіший Отець Іван Павло ІІ, який рік тому нас відвідав сказав:

“Потрібна загальна мобілізація сумлінь і спільне етичне зусилля, аби запровадити велику стратегію захисту життя. Всі ми разом повинні будувати нову культуру життя, здатну піднімати і вирішувати нинішні, незнані колись питання людського життя. Розпочати слід із внутрішнього оновлення самих християнських спільнот. А допоможуть в цьому:

1. чуйність сумління щодо вартості людського життя;
   
2. нове відкриття нерозривного зв’язку між життям і свободою;
   
3. поновне відкриття зв’язку, що поєднує свободу з істиною”.⁴⁷
   

Цей шлях приведе нас до відкриття гідності своєї особи і особи ближнього. Велике місце у цьому загальному оновленні слід віднести людям, причетним до переривання вагітності. Ми, християни, знаємо, що немає гріхів непрощених, є гріхи нерозкаяні. Тому потрібно знайти в собі сили покаятися в тому гріху, щоби Господь дарував свою любов і жінці, і чоловікові, і лікареві, і вбитій ними в утробі матері дитини. Молитися за себе і за дітей, старатися покрити свій гріх багатьма добрими ділами. Сьогодні у нашій Церкві зароджуються рухи “За життя”, жінки-матері об’єднуються у молитовні спільноти при парохіях, молодь здобуває спеціальну освіту в галузі родинного життя, щоби працювати для своєї Церкви у ділянці виховання молоді до відповідального батьківства. Необхідно прищеплювати повагу до вартості життя. Помиляється той, хто думає, що нібито можна будувати справжню культуру життя, не допомагаючи молоді у розумінні й переживанні статевих почуттів, любові й життя в істинному значенні й тісному взаємопов’язанні. Статеві почуття – це багатство всієї особи, що “виражає своє глибинне значення, приводячи людину до принесення себе з любов’ю у дар”. Груба легковажність у статевому житті - один із головних чинників, що призводить до зневаги дітонародження. Тільки справжня любов здатна захищати життя. Тому слід брати відповідальність за чуттєве і статеве виховання передусім підлітків і молоді. Його стержнем має бути виховання чистоти як чесноти, яка сприяє зрілості особи і здатності пошанувати подружнє значення тіла. А відповідальне батьківство відкриває широкі та обнадійливі можливості використання природних методів розпізнання плідності. Наука обгрунтовує їх щораз точніше, і це дає можливість родині приймати моральні рішення. Солідна обізнаність принципів розпізнання плідності зумовлює вільну від страху перед неочікуваною вагітністю атмосферу співжиття подругів.⁴⁸

Ретельна оцінка здобутків у цій галузі повинна здолати упередженість, яка все ще надто розповсюджена, й переконати подружжя також працівників медичних і суспільних служб у потребі відповідного вишколу.⁴⁹

Пошана і подяка тим нечисленним братам і сестрам, які у період формування структур душпастирства родин у нашій Церкві, ціною власних зречень і жертв, не завжди оцінених, поширюють методи розпізнання плідності, дбаючи про моральні вартості свого народу.


Особисті узалежнення та їх суспільний вимір

Роман Прочко,

менеджер Спільноти

взаємодопомоги «Оселя»


1. Вступ. Узалежнення – ілюзія близькості Бога

Роздумуючи над страшною хворобою узалежнення, ще і ще раз запитую себе: “Чому так стається? Чого прагне і де так фатально помиляється людина, стаючи на шлях узалежнення? Які шляхи оздоровлення можливо окреслити?”.

На думку приходять слова святого Августина:

“Господи, Ти сотворив нас для себе, і наше серце не відпочине, поки не заспокоїться Тобою”^.

Дійсно треба бути святим, щоби в кількох словах відобразити сенс людського існування. Багато людей навіть не розуміють, що це правда, реальність, яка – усвідомлено чи неусвідомлено – скеровує русло нашого життя; підпорядковує наші вчинки; створює голод, котрий необхідно наситити; пустку, котру необхідно заповнити. Бог створив нас для себе, а ми не знаємо, чого нам не вистарчає, що спонукає нас до пошуків, чому з'являється туга. Заглянути в глибину себе і зустрітись там з Ним – це довга вузька дорога. “Тісна брама і вузька стежка, що веде до Бога²” – каже Євангеліє. Для багатьох людей це абсурд – навіщо шукати вузьку стежку, коли є широка дорога. І цією широкою дорогою є те, що можна вже і зараз засмакувати, що може створити іллюзію близькості Бога – алкоголь чи наркотик. Одна наркоманка розповідала мені, що після першого у своєму житті уколу молилася: “Боже, дякую Тобі, що Ти дав мені це пережити”.

Я теж переживав цю іллюзію в алкоголі, знаю, що це таке. Людина відчуває себе вільною, зникають внутрішні страхи, комплекси. Відчувається насолода, і їй подобається бути в тому. Людина перестає потребувати правдивого Бога. Перериває пошуки Його, а тугу за ним підмінює пристрасним прагненням наркотика, поступово все глибше входячи у пастку узалежнення. І пастка зачиняється. Широка приємна дорога задоволень та пристрастей допроваджує людину до стану рабства, її поведінка стає примусовою, дії суперечать здоровому глузду. Задоволення купується занадто високою ціною.

Дуже важко допомогти такій людині, бо алкоголізм та наркоманія – це хвороби не тільки тіла і розуму, але й душі. І якщо тіло потребує детоксикації, для психики є безліч психоаналітичних і психокорекційних програм, то для спасіння душі необхідною є Божа ласка.

Та навіть Божа благодать зв’язана з людською свобідною волею. А свобідна воля такої людини звикла вибирати гріх, який настільки зрісся з її єством, що світ сприймається через його викривлену призму. Чим довше людина живе у цьому грісі, тим більше стає кривди навколо нього, тим більше терплять близькі, всі, хто пересікається з ним на життєвому шляху. Тим більше страждає його власна душа, створена в Бозі і для Бога.


2. Вихід з рабства

Сама природа узалежнення є такою, що спрямовує людину до самознищення, рано чи пізно допроваджує її до стану відчаю. Важко описати цей неймовірний розпач і безнадію, в яких опиняється раб узалежнення. Неможливість вирватись з пастки озлоблює людину настільки, що вона часто п’є “насмерть”, вчиняє самогубство або проявляє агресію до інших. Можливо це звучить парадоксально, але спеціалісти з узалежнень стверджують, що чим нижче людина “опустилась”, тим потужнішим може бути її “підняття” до оздоровлення. Дуже часто потрібно досягнути свого дна, кажуть вони, щоб відштовхнувшись від нього, почати змінювати себе. Там, стоячи на дні, пізнавши згубність і неправдивість дороги, якою ішлося, у повній безнадії приходить усвідомлення свого безсилля перед алкоголем чи наркотиком, своєї життєвої поразки і того, що життям своїм вже керує не людина, а алкоголь чи наркотик. Саме на дні у всій досконалості робиться перший крок назустріч Божій ласці. Загнана у безвихідь, з самої глибини розпачу та болю, людина робить акт віри, що дає надію: “Я вірю, що існує Сила, Вища від моєї власної, і вона поверне мені здоровий глузд”³.

Нехай ця Сила ще є абстрактною, невловимою, напівреальною – головне, щоб вона була доброзичливою. Сила, котрій я можу передати своє життя. Сила, котрій я можу передати свою волю. Сила, милосердя котрої є більшою від моєї грішності, від мого бруду. На таку Силу можна відкритись – а це означає прийняти Божу благодать.

З власного досвіду виходу з узалежнення знаю, що в цей час говорити такій людині про суд та справедливість, це просто відкинути її назад, у пастку безнадії.

Людина, що відкрилась на Ласку Божу; віддала своє життя і свою волю у руки Милосердя; скуштувала, який добрий Господь – наповнюється вірою, надією, бажанням йти далі. Виникає внутрішня потреба покаяння, іспиту сумління. Не тоді, коли людина була на дні і потребувала просто ласки, як дару, а тепер, коли прийнявши ласку, вона може зробити чесний аналіз свого життя. Визнати перед Богом, людьми і, що найважче – перед собою, справжню природу своїх помилок. Це болісний процес, тернистий, але саме він веде до визволення. Правда про своє життя, правда про себе, про хворобу, свій спосіб мислення та дій дає пізнання помилковості вибраного шляху, помилковості тієї широкої дороги. В цей час приходить розуміння правдивості вузької стежки, що веде до Бога. Людина приводить себе до готовності внутрішньої зміни, вже не вимагає, а з зародком покори просить Бога про неї. Готовність ця означає, що вона прийшла до усвідомлення не тільки потреби Божої благодаті, але й того, що з Божою ласкою треба взаємодіяти, співпрацювати. Не легкість та доступність насолоди від алкоголю і наркотика, а праця, результатом котрої є “благодать за благодать”⁴. В цьому і є вузькість стежки. Бо тепер Божа ласка вже не приходить як дар, а є також результатом людських зусиль. І найперше ці зусилля скеровуються на надолуження за минулі провини. Іти прохати прощення, прощати самому, миритись з людьми, котрих ненавидиш, і віддавати борги тим, ким нехтуєш – це велике упокорення, велика школа любові. Відштовхнувшись від “дна”, випливши на поверхню, у цій школі людина вчиться “ходити перед Богом”. Спотикаючись, падаючи, помиляючись – але вже перед Богом, а це означає – встаючи і виправляючи помилки. Бо кожну мить вона знову стає перед вибором, якою дорогою іти – широкою чи вузькою. Тепер виникає потреба у молитві. Молитві за те, щоби пізнати волю Божу відносно себе і бути здатним виконувати її. Молитві, яка веде до духовного пробудження, що полягає у свідомому і добровільному виборі “вузької стежки, що веде до життя⁵”, а любов до Милосердного Спасителя, спонукає ділитися доброю новиною з іншими людьми, з тими, хто ще страждає під гнітом узалежнень. Бо кому повірять ті, хто ще страждає, як не своїм братам і сестрам, в котрих Бог сотворив перетворення. Ці люди для них є живим свідченням Христа і доказом Його існування. Є тим, до чого можна доторкнутись, як Томі і розгубленим апостолам, щоб повірити.


3. Закінчення. Роль “тверезих алкоголіків” і духовенства в оздоровленні ще страждаючих

Багато “тверезих алкоголіків та наркоманів” (тих, хто перестали вживати алкоголь і наркотики), власне і виконують таку місію солідарності своїм життям з Богом, даючи надію тим, хто вагається. Це здійснюється, перш за все, у групах взаємодопомоги Руху Анонімних Алкоголіків, що вже функціонують при кількох парохіях.

“ Тверезі алкоголіки” можуть суттєво допомогти духовенству у праці з узалежненими та їх родинами. Можуть бути ініціаторами і аніматорами клубів тверезості при парохіях. Цінною була би їхня робота у реабілітаційних центрах, рішення про створення яких прийнято Синодом Єпоскопів Києво-Галицької Митрополії.

І ще одне, про що обов’язково хотілося б сказати.

Людям, що почали нове, тверезе життя, часто дуже важко пристосуватися до суспільства, де виживають сильніші, до відповідальності. Багато з них ніколи не мали родини, або втратили її. Багато з них не мають навичок тверезого життя, тверезих стосунків в сім’ї, на роботі, з друзями. Та й все колишнє оточення спонукує їх вернутись до минулого життя.

Доброю би була можливість створення безпечного сприятливого середовища – спільноти взаємодопомоги, де б такі люди могли разом жити та працювати, де би відроджувались і формувались нові особистості, що добровільно стали на шлях зміни способу мислення, зміни світогляду. Після життя у спільноті для суспільства, Церкви, для інших алкоголіків, для тих, хто не вірить, вони були би живим, реальним свідченням, що Милосердний Бог існує.

“А роль духовенства, – цитуючи слова римо-католицького отця Кристофора Костелецького, – стосовно алкоголіків та наркоманів найкраще змальовує євангельська сцена “Дорога до Емаусу”. Потреба дружнього приєднання до мандрівників, переповнених неспокоєм, страхом та болем, потреба порозмовляти, вислухати, порадити, роз'яснити, показати вірний напрямок, а потім дискретно усунутись заради мандрівників. Щоб вони могли дозріти і свідомо використати все, про що довідались, щоб потім донести допомогу іншим: ще терплячим, сумним та розгубленим”⁶.

Використана література

1. Новий Завіт. – Вид. Українського Католицького Університету ім. Св. Климентія Папи: Рим, 1989.

2. Анонімні Алкоголіки. – Вид. Alkoholics Anonimous World Services, Inc. New-York, 1994.

3. Матеріали апробовані Спільнотою АА Варшавського регіону.