Властю Верховного Архиєпископа, Глави Української Греко-Католицької Церкви, та згідно з рішенням Синоду Єпископів нашої Церкви від 1-5 липня 2001 р та канонами 140-145 кодекс
| Вид материала | Кодекс |
- Островський Валерій, 249.62kb.
- Про погодження релігійній громаді Української греко-католицької Церкви місця розташування, 12.36kb.
- Про утвердження патріаршого устрою Української Греко-Католицької Церкви, 260.55kb.
- А. П. Лебедев История Греко-восточной церкви под властью турок, 4834.32kb.
- Нові умови, з’явилися нові потреби відродження Української Церкви для формування релігійности, 583.3kb.
- План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення, 1361.93kb.
- Методичні рекомендації Схвалено наказом Міністерства освіти І науки України від, 2846.3kb.
- Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. N 10-рп закон, 1277.11kb.
- Доклад Архимандрита Иустина Поповича Св. Синоду Сербской Церкви в ответ на сделанный, 47.75kb.
- Русской Православной Церкви «О вопросах внутренней жизни и внешней деятельности Русской, 244.23kb.
Використана література
1. Падовезе, Луїджі. Вступ до патристичного богословія. – Львів, 2001. – С. 181.
2. Иларион (Алфеев), иеромонах. Жизнь и учение св. Григория Богослова. – Москва, 1998. – С. 505.
3. Карташев А.В. Вселенские Соборы. – Москва, 1994. – С. 542.
4. Хорунжий, Сергій. О старом и новом. – Санкт-Петербург, 2000. – С. 475.
Словник термінів
Ікономія – з грецької “домобудівництво”; термін, який визначає Пресвяту Трійцю у творенні світу і спасінні людини. В еклезіології позначує місійне служіння Церкви. В Православ’ї – основний принцип морального богослов’я.
Ідентичність – ґрунтується на ментальності, позначує культурну та особистісну особливість. Щодо Церкви – її духовну і богословсько-канонічну традицію.
Парадигма – з грецької – взірець; образ “віддзеркалення ідеї”, ідеал, мета.
“ Знаки часу” – поняття, запропоноване ІІ Ватиканським Собором в душпастирській конституції “Церква в сучасному світі” (Gaudium et spes, 9) на означення актуальної суспільної і духовної проблематики, як виклик Церкві і покликання її до відповідних дій, в дусі часу.
Уніатизм – несприйнятливий в сучасному екуменізмі принцип поєднання Церков, в якому одна Церква-Сестра домінує над іншою.
Інкультурація – втілення Церкви в конкретну культуру; християнізація певної культури; проповідь Євангелія в категоріях певної культури.
Аналіз конкретних обставин життя
українців (греко-католиків)
на тлі моралі нинішнього світу
о. д-р Святослав Шевчук,
віце-ректор Львівської Духовної Семінарії
1. Вступ
Сьогодні Україна переживає особливий момент своєї історії: період, який називають перехідним, в якому відбуваються швидкі зміни в політичному, економічному та соціальному житті її народу. Однак, він є теж і періодом зміни самосвідомості суспільства, яке робить перші кроки до своєї внутрішньої свободи. Нація, яку часто в минулому називали неісторичною, починає наново відкривати для себе свою тисячолітню християнську і культурну традицію та по-іншому усвідомлює себе на початку нового тисячоліття.
Однак, такий момент майже завжди несе зі собою певну антропологічну кризу, яка проявляється в своєрідному пошуці іншого життєвого стандарту, певного стилю життя та переоцінці моральних засад і вартостей, на яких повинно базуватись як приватне життя, так і життя цілого суспільства. Ось чому перехідний період є історичним моментом визволення та нового суспільного вибору. Очевидно, що моделей такого інакшого стилю життя може бути багато. Саме розуміння свободи сьогодні часто розуміється як абсолютна свобода від будь-яких вартостей та моральних засад. Тому людина сьогодні стоїть перед справжньою дилемою свого життя в майбутньому. В центрі дійсності стоїть людина, яка її переживає, формує та надає змісту власним життям.
2. Антропологічна криза
Перше ніж перейти безпосередньо до аналізу конкретних феноменів, які характеризують той життєвий стереотип, ту нову “культуру”, що пропонується сьогодні пересічному українцеві, необхідно розглянути, які схеми та стереотипи минулого все ще залишилися як моральні орієнтири та стилі життя і мислення, сформовані раніше в радянському суспільстві. Широко відомим є той факт, що радянська система ставила собі за мету виховати “нову людину”, яка на Заході отримала назву “homo sovieticus”. Така людина повинна була вміти жити в новому суспільстві, котре прямувало до фантазми комунізму. На цій основі, яку можна назвати “радянською антропологією” формувалися засади комуністичної моралі. Людина нового типу повинна була бути, перш за все, атеїстом, з так званим “науковим світоглядом” та надзвичайно інтрументалізованою для довершення проекту побудови “комунізму”. Таким чином, людина наче вносила цей проект у свій внутрішній світ, стаючи його носієм. Такий громадянин не мав якоїсь надзвичайної вартості сам у собі. Весь він, його здоров’я, особисте та сімейне життя, інтелектуальні та моральні якості належали суспільству, яке їх намагалося якнайширше використати для своїх цілей. Гідність такої “нової” людини, кодекс її морального життя залежав від соціального статусу та від тої ролі, окресленої офіційною ідеологією, яку необхідно було виконувати в суспільстві.
Падіння комуністичного тоталітаризму не було лише феноменом політичним, але антропологічним та моральним. Можна сказати враз із “Великим інквізитором” Достоєвського, що колись така “нова людина” була вільною від особистого вибору та, не знаючи того, що живе в жахливій ілюзії суспільного експерименту, була щасливою на дорозі, яка вела в нікуда.
Падіння системи, яка сформувала таку людину, стало великим потрясінням, що дезорієнтувало, спровокувало глибоку кризу не лише націоальної та соціальної, але, насамперед, персональної та моральної ідентичності широких мас населення України. З жахом зрозумівши, що те світле майбутнє, яке будували стільки років є нічим іншим як цинічною насмішкою над цілими поколіннями українців, одні почали відкидати ту дійсність, в якій живуть та ховатися в солодку ідеологію минулого; інші – під тягарем нежданої та часто небажаної свободи просто живуть в стані глибокого дискомфорту та бояться її використовувати; ще інші – намагають до краю випробувати межі цієї нової свободи та перетворюють її на справжнє свавілля у всіх рівнях людського існування і за всяку ціну намагаються віднайти та підкреслити власну гідність, колись затерту й принижену, не вміючи поважати гідність свого ближнього чи, навіть, власної дитини.
Таким чином, людина, що отримала зовнішню свободу, ще мусить навчитися бути свобідною та відповідальною, оскільки, як каже старовинна мудрість, в тоталітарній системі кожен її поодинокий член стає деспотом, чи то в плані особитому та родинному, чи то суспільно-політичному. Антропологічна криза такої “нової людини”, що сьогодні змушена існувати в ідеологічній порожнечі та у світі, для якого не є ні сформованою, ні не підготовленою, перетворюється в глибоку кризу вартостей та проявляється у втілений життєвий матеріалізм та крайній моральний релятивізм.