Властю Верховного Архиєпископа, Глави Української Греко-Католицької Церкви, та згідно з рішенням Синоду Єпископів нашої Церкви від 1-5 липня 2001 р та канонами 140-145 кодекс
| Вид материала | Кодекс |
- Островський Валерій, 249.62kb.
- Про погодження релігійній громаді Української греко-католицької Церкви місця розташування, 12.36kb.
- Про утвердження патріаршого устрою Української Греко-Католицької Церкви, 260.55kb.
- А. П. Лебедев История Греко-восточной церкви под властью турок, 4834.32kb.
- Нові умови, з’явилися нові потреби відродження Української Церкви для формування релігійности, 583.3kb.
- План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення, 1361.93kb.
- Методичні рекомендації Схвалено наказом Міністерства освіти І науки України від, 2846.3kb.
- Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. N 10-рп закон, 1277.11kb.
- Доклад Архимандрита Иустина Поповича Св. Синоду Сербской Церкви в ответ на сделанный, 47.75kb.
- Русской Православной Церкви «О вопросах внутренней жизни и внешней деятельности Русской, 244.23kb.
ВЕРХОВНЕ АРХИЄПИСКОПСТВО
Львів, 14 травня 2002 р.
Шановним Делегатам
Третьої сесії Патріаршого Собору
Української Греко-Католицької Церкви:
Всесвітлішому і Преподобному Духовенству,
Преподобному Чернецтву,
Дорогим у Христі Мирянам
Христос Воскрес!
Шановний Делегате,
нещодавно я звернувся до цілої нашої Церкви із закликом-проханням молитися за успіх заключної Третьої сесії Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви, яка відбудеться у червні-липні цього року. Сьогодні, у цьому посланні, скеровую свої думки безпосередньо до Тебе, дорогий Сину і дорога Донько нашої Церкви, з наміром викласти те, що Церква очікує від Твоєї участі у Соборі, а також щоби допомогти Тобі належно підготуватися до цієї місії. Звертаюся до Тебе у приятельській формі, підкреслюючи цим, що готуємося до діла, яке торкається особисто кожного з нас, і в якому всі ми будемо діяти разом.
Для того, щоби належно підготуватися до Собору, потрібно чітко усвідомлювати і завжди пам’ятати, що його метою є відродження українського народу через сумлінне сповнювання Божої волі. Стоячи спільно перед Христом і черпаючи силу, яку Він щедро дарує у Святих Таїнствах, ми прагнемо здійснити самоаналіз і віднайти християнські відповіді на конкретні соціальні проблеми.
Відразу наголошу на тому, що проведення Собору не передбачає детального наукового, соціологічного аналізу ситуації в Україні та світі. Гасло Третьої сесії — “Ісус Христос — джерело відродження українського народу” — вказує на необхідність релігійного підходу у вирішенні наших проблем. Ми повинні увійти в зв’язок з Ісусом Христом і дивитися на реалії сучасності та самих себе очима нашого Господа. Таким чином, Третя сесія повинна допомогти цілій нашій Церкві якнайсумлінніше виконувати Божу волю.
Чого очікує Церква від Тебе як від учасника Собору? Передусім того, щоб Ти разом з іншими замислився над станом нашої Церкви, а також у міру своїх сил, здібностей, відваги подав конкретні пропозиції, важливі для майбутнього життя як цілої нашої Церкви, так і кожного її члена.
Для того, щоб гідно виконати свою місію, Ти повинен підготуватися у двох напрямках: інтелектуальному та релігійному. Щодо інтелектуальної підготовки Тобі треба ознайомитися з результатами попередніх сесій Патріаршого Собору, а також з проблематикою Собору Твоєї єпархії чи екзархії. Важливо зрозуміти духовну атмосферу, в якій живуть, працюють вірні нашої Церкви, а також знати думку тих, хто делегував Тебе на Собор. Безумовно, Ти маєш бути обізнаним із матеріалами, які невдовзі надішле Секретаріат Собору. Отже, необхідно набути певні знання, щоб об'єктивно представляти потреби і думки церковного середовища, з якого Ти прийшов.
Не менш важливою є підготовка релігійна. Ти повинен з християнської перспективи побачити те, що потрібно для осягнення високих цілей Собору. Для цього необхідно зробити іспит сумління, запитати самого себе: “Як я виконував Божу волю стосовно себе і ближнього? Яка моя вина в тому, що у світі діється зло? Що в моїй громаді, родині, чи навіть в моєму власному житті є не так, як повинно бути?” Кожен делегат повинен очистити свою душу, причаститися Божественної благодаті, беручи участь у Святих Таїнствах Сповіді та Євхаристії, щоб прийти на Собор із чистим серцем, відкритим на Боже слово, на дію Святого Духа, з почуттям відповідальності за загальне добро кількохмільйонної Церкви.
Підсумки Третьої сесії Патріаршого Собору УГКЦ, на мою думку, можуть бути розділені на такі дві групи. Першу (основну) групу становитиме невелика кількість коротких за формою висловів, так званих заповідей, в яких буде узагальнено і викристалізувано головні напрямки нашого життя і соціального служіння. Вони повинні стати конкретним застосуванням Божих Заповідей в обставинах сьогодення. Ці так звані заповіді плануємо передати Синодові Єпископів нашої Церкви на опрацювання і якнайшвидше затвердження. До другої групи будуть віднесені пропозиції, які вимагатимуть подальшого опрацювання різними церковними структурами. Тому їх остаточна редакція зможе бути представлена широкому загалові тільки через певний час після завершення Собору. Як результат праці Собору вони також будуть дуже цінними, але їхнє застосування матиме чи то територіальне, чи часове обмеження або ж стосуватиметься окремих категорій людей. Обидві групи пропозицій повинні бути конкретними, здійснимими і побудованими на Божому об’явленні та науці Святої Церкви.
Дорогий Делегате! Після завершення Собору Ти повернешся додому. Заздалегіть прошу Тебе: перекажи все сказане на Соборі людям, яких Ти представляв. Йдеться не про формальне звітування, а про те, щоб передати іншим бажання бути кращими християнами, передати той запал, енергію, які, сподіваюся, ми набудемо під час Собору.
Щиро надіюся, що зможу 30 червня 2002 року зустрітися з Тобою особисто, потиснути Твою правицю, поглянути Тобі у вічі й побачити в них бажання взяти на себе відповідальні обов’язки. До цього часу, дорогий Брате і дорога Сестро, “один одного і все життя наше Христу Богові віддаймо”.
Ваш у Христі Господі
+ ЛЮБОМИР
З М І С Т
Програма Собору 11
Проекти доповідей:
митр. прот. д-р Мирон Бендик
Богословський вимір соціального життя як відображення догмату
про Пресвяту Трійцю 16
о. Іван Гаваньо
Богословський вимір соціального життя 20
о. д-р Святослав Шевчук,
Аналіз конкретних обставин життя українців (греко-католиків) на тлі моралі нинішнього світу 25
о. Ігор Пелехатий,
Сучасні мас-медіа як “нова євангелія” світу 34
доц., канд. іст. наук Михайло Гайковський
Соціальні проблеми і Церква в богословській спадщині і в соціально-політичній діяльності митрополита Андрея Шептицького 38
о. Тарас Барщевський
Аналіз успішності конкретних церковних служб і пропозицій щодо більшого
виміру служіння церковних мужів-жінок-християн 54
о. Роман Іванців
Розлучення і занепад родинного життя 62
о. Петро Рак
Аборти, дітовбивство 65
Роман Прочко
Особисті узалежнення та їх суспільний вимір 73
Андрій Костюк
Корупція як соціальний феномен і як моральна проблема 78
єрм. Йосиф Мілян
Соціальні проблеми молоді 86
о. Андрій Романків
Соціальні перспективи в промовах Івана Павла II виголошених в Україні 92
о. д-р Стефан Батрух,
Катехитичний довідник як приклад конкретних вказівок християнам 99
с. Марта Козак
Що можуть робити богопосвячені особи для зцілення суспільних недуг 106
о. Олег Зубик,
Що перешкоджає нам, священикам, свідчити Христа у суспільстві 118
Зоряна Шеремета,
Що можуть зробити миряни для сім’ї та для зцілення суспільних хворіб? 122
Тарас Добко,
Христос і антропологічний вимір Його діяння, як результат особистого
контакту з кожною людиною 130
П Р О Г Р А М А*
П’ятниця, 28 червня
(за бажанням делегатів)
14.00 Ознайомлення зі святинями Львова
17.00 Відвідання постійно діючої виставки ікон (Львівський національний музей, пр. Свободи, 20)
19.30 Театральна вистава
Субота, 29 червня
Приїзд, реєстрація та поселення делегатів і гостей Собору
(Львівська Духовна Семінарія,
адреса: Львів-Рудно, вул. Шевченка, 188;
тел. (380-322) 69-09-14; 69-05-64; факс (380-322) 69-09-14;
електронна пошта: sobor@ugcc.org.ua; office@lds.lviv.ua;
доїзд: маршрутне таксі № 84 від Львівського Національного університету ім. Ів. Франка;
маршрутне таксі № 183 від площі Липневої (Привокзальна);
маршрутне таксі № 83 від приміського вокзалу)
14.00 Обід
20.30 Вечеря
(за бажанням делегатів)
16.00 Прем’єра фільму «Патріарх: життя Йосифа Сліпого»
(режисер – Ол. Фролов)
18.30 Чин оснування Семінарійної церкви (Духовний Центр Львівської Духовної Семінарії на вул. Хуторівка)
Неділя, 30 червня
8.30 Від’їзд до Собору Св. Юра
10.00 Свята Літургія (Собор Св. Юра)
Урочисте відкриття Собору
13.00 Прийняття делегатів і гостей у Митрополичих Палатах
14.30 Від’їзд до Українського Католицького Університету (вул. Стрийська, 35)
15.00 Інавґурація Українського Католицького Університету (вул. Стрийська, 35)
16.15 Від’їзд до Рудно
17.00 Відпочинок, вільне спілкування
18.00 Вечеря
Привітання ректора Львівської Духовної Семінарії
о. д-ра Богдана Праха
19.00 Акафіст до Святого Духа
19.30 Програмна доповідь
Блаженнішого Патріарха Любомира (Гузара),
глави Собору
Привітання гостей Собору
Ознайомлення з програмою праці
представляє — митр. прот. д-р Михайло Димид,
секретар Собору
Понеділок, 1 липня
7.00 Свята Літургія/Сповідь
8.30 Сніданок
9.30 Інформація про делегатів Собору
представляє — секретаріат Собору
Затвердження колегіальних органів Собору
10.00 Доповідь: «Попередні сесії Патріаршого Собору та внесок Єпархіальних Соборів»
доповідач — митр. прот. д-р Михайло Димид,
секретар Собору
10.30 Письмові запитання до доповідача
10.50 Перерва
11.10 Перша доповідь: «Богословський вимір соціального життя як
відображення догмату про Святу Тройцю»
співдоповідачі — митр. прот. д-р Мирон Бендик,
ректор Єпархіального Катехитичного
Інституту Пресвятої Трійці (м. Дрогобич)
о. Іван Гаваньо,
редактор журналу “Богословія“
11.40 Письмові запитання до доповідачів
12.10 Праця у групах
13.30 Обід
15.00 Друга доповідь: «Аналіз конкретних обставин життя українців (греко-
католиків) на тлі моралі нинішнього світу»
доповідач — о. д-р Святослав Шевчук,
віце-ректор Львівської Духовної Семінарії
Спеціальна доповідь: «Сучасні мас-медіа як “нова євангелія” світу»
доповідач — о. Ігор Пелехатий,
головний редактор часопису
і видавництва “Нова Зоря”,
Івано-Франківська Єпархія
15.45 Письмові запитання до доповідачів
16.15 Праця у групах
18.00 Підсумкове засідання (звіт керівників груп)
19.00 Молебень/Акафіст
19.30 Вечеря
21.00 Розважальна програма
Вівторок, 2 липня
7.00 Свята Літургія/Сповідь
8.30 Сніданок
9.30 Повідомлення редакційної комісії
представляє — керівник редакційної комісії
10.00 Третя доповідь: «Соціальні проблеми і Церква в богословській спадщині і в соціально-політичній діяльності митрополита Андрея Шептицького»
доповідач — доц., канд. іст. наук Михайло Гайковський,
Український державний
лісотехнічний університет,
Львівська академія мистецтв
10.30 Письмові запитання до доповідача
10.50 Перерва
11.10 Четверта доповідь: «Аналіз успішності конкретних церковних служб і
пропозицій щодо більшого виміру служіння церковних мужів-жінок-
християн»
доповідач — о. Тарас Барщевський,
Катехитично-Педагогічний Інститут
Львівської Богословської Академії,
Крижевацька Єпархія
11.40 Письмові запитання до доповідачів
12.10 Праця у групах
13.30 Обід
15.00 П’ята доповідь: «Кілька відокремлених аспектів кризи соціального
виміру людини:
а) розлучення і занепад родинного життя;
б) аборти, дітовбивство;
в) особисті узалежнення та їх суспільний вимір;
г) корупція як соціальний феномен і як моральна проблема.
співдоповідачі — о. Роман Іванців,
голова Архиєпархіального Церковного суду,
Львівська Архиєпархія
о. Петро Рак,
адміністратор Церкви Благовіщення
Пресвятої Богородиці,
Львівська Архиєпархія
Роман Прочко,
менеджер Спільноти
взаємодопомоги «Оселя»
Андрій Костюк,
завідувач юридичним відділом
Львівської Богословської Академії
Спеціальна доповідь: «Соціальні проблеми молоді»
доповідач — єрм. Йосиф Мілян,
голова Патріаршої Комісії
у справах молоді
16.30 Письмові запитання до доповідачів
17.00 Праця у групах
18.00 Підсумкове засідання (звіт керівників груп)
19.00 Молебень/Акафіст
19.30 Вечеря
21.00 Розважальна програма
Середа, 3 липня
7.00 Свята Літургія/Сповідь
8.30 Сніданок
9.30 Повідомлення редакційної комісії
представляє — керівник редакційної комісії
10.00 Шоста доповідь: «Соціальні перспективи в промовах Івана Павла II
виголошених в Україні»
доповідач — о. Андрій Романків,
докторант Салезіянського Папського
Університету, Рим,
Тернопільсько-Зборівська Єпархія
10.30 Письмові запитання до доповідача
10.50 Перерва
11.10 Сьома доповідь: «Катехитичний довідник як приклад конкретних
вказівок християнам»
доповідач — о. д-р Стефан Батрух,
Перемишльсько-Варшавська Архиєпархія
11.40 Письмові запитання до доповідача
12.10 Праця у групах
13.30 Обід
15.00 Восьма доповідь: «Що перешкоджає нам — священикам, ченцям,
мирянам — свідчити Христа у суспільстві»
співдоповідачі — с. Марта Козак,
провінційна настоятелька Згромадження
Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії
о. Олег Зубик,
Львівська Архиєпархія
Зоряна Шеремета,
директор Приватного ліцею Блаженного Климентія Шептицького
16.00 Письмові запитання до доповідачів
16.30 Праця у групах
18.00 Підсумкове засідання (звіт керівників груп)
19.00 Молебень/Акафіст
19.30 Вечеря
21.00 Розважальна програма
Четвер, 4 липня
7.00 Свята Літургія/Сповідь
8.30 Сніданок
9.30 Повідомлення редакційної комісії
представляє — керівник редакційної комісії
10.00 Дев’ята доповідь: «Христос і антропологічний вимір Його діяння, як результат особистого контакту з кожною людиною»
доповідач — Тарас Добко,
заступник декана філософсько-богословського
факультету Львівської Богословської Академії
10.30 Письмові запитання до доповідача
11.00 Праця у єпархіальних групах
13.00 Обід
15.00 Підсумкове повідомлення редакційної комісії
представляє — керівник редакційної комісії
15.30 Прийняття рішень
16.00 Урочисте закриття Собору.
Підсумковий виступ
Блаженнішого Патріарха Любомира (Гузара)
17.00 Молебень
18.00 Вечеря
П’ятниця, 5 липня
7.30 Сніданок
8.30 Від’їзд до Собору Св. Юра
9.30 Подячний молебень (Собор Св. Юра)
Вручення грамот делегата Собору
Благословення світильників і символічне їх вручення представникам єпархій
11.00 Подячна Архиєрейська Літургія (Церква Св. Йосафата,
вул. Замарстинівська, 134)
14.00 Від’їзд делегатів і гостей Собору
Богословський вимір соціального життя
як відображення догмату
про Пресвяту Трійцю
митр. прот. д-р Мирон Бендик,
ректор Єпархіального Катехитичного
Інституту Пресвятої Трійці (м. Дрогобич)
1. Вступ. Наш підхід
Для того, щоб бути суспільством і відповідно діяти, нам, людям потрібно глибше зрозуміти сам сенс суспільства. Пережиття сенсу є відправним пунктом для праці як у суспільстві, так і на нашому Соборі, котрий також є своєрідним суспільством. Людській спільноті присвячено багато досліджень різних спеціалістів – від соціологів до аналітиків різноманітних проявів суспільного життя. Напевно, кожне з них містить у собі якусь частинку правди. Проте, ми можемо констатувати недостатність і відносність їх описів, а як християни, звертаємось до Божого Одкровення, щоб звідти почерпнути правду про сенс суспільних відносин. Ця правда триває при всіх змінах суспільних формацій, ідеологій та пріоритетів. Дослухаючись до Божої Правди, розважаючи її в наших серцях і передаючи словами, ми отримуємо богословське розуміння суспільства, занурюємося в його сенс.
2. Божественне “Ми”
Свою онтологічну підставу суспільство має в самому Богові, Котрий вже з перших моментів Одкровення, зафіксованих у Біблії, відкривається як єдиний і неповторний, особовий. І, одночасно, несподівано для стереотипів нашого сприймання, цей єдиний Бог відкривається як “Ми”: “Створімо людину... на наш образ”.1 Пізніше, в історії спасіння, Бог поступово відкриває наповненість отого “Ми”: воно містить у собі Отця, Сина і Святого Духа. Ми називаємо це божественне відкриття спілкуванням чи сопричастям Осіб Пресвятої Трійці. Люблячи мислити раціональними схемами, ми говоримо щодо Пресвятої Трійці про принцип єдності в багатоманітті.
3. Суспільне “ми” як ікона божественного
Творіння, зокрема людина, є образом божественного “Ми”. Біблія від самого початку бачить людину, створену “на образ”, як “ми” Адама і Єви, навіть не намагаючись дивитися на них індивідуально, виокремлено, бо “недобре людині бути самій”.2 Як у Пресвятій Тройці неможливо розглядати поза нею жодну з Божих Осіб, так, у світлі тринітарного догмату, неможливо розглядати людину саму по собі. Будучи штучно вирваним з контексту “ми”, людське “я” стає абстрактно-надуманим і екзистенційно неповноцінним.
4. Ієрархія рівнів
Бог у Біблії, подібно до поступового саморозкриття божественного “Ми”, відкриває у все повнішій перспективі різні рівні людського “ми”. Ці рівні знаходяться як у вертикальній площині (Божественно-людське “ми”, найповніше виявлене в Ісусі Христі), так і в горизонтальній (сімейне “ми” Адама і Єви, родове “ми” Авраама, Ісаака та Якова, національне “ми” народу Божого часів Мойсея і суспільно-державне “ми” царства Давида). Всі ці “ми” є необхідними для повноцінного існування кожної особи, кожного “я”, вони органічно складаються з багатьох “я”.
5. “Ми” Церкви
І, врешті-решт, вершиною Божого Одкровення про взаємне проникання, перихоресіс “я” і “ми” є правда про Церкву. Вона включає в себе всі рівні людських спільнот, не зводячись до жодного. Тобто, на рівні сім’ї вона – “домашня Церква”, на рівні роду – “вибраний рід”, на рівні народу – “народ Божий”, на рівні суспільно-державної організації народу – вона “царство Боже”. Разом з тим, будучи не лише людською, а й божественно-людською спільнотою, Церква нескінченно перевищує всі згадані нами спільноти, сповнюючи їх життєвістю і сенсом. Через воплочення в конкретно-історичну дійсність народу та утворених ним форм суспільно-державної самоорганізації, Церква діє в них, за гарним порівнянням ІІ Ватиканського Собору, як дріжджі в тісті, преображуючи суспільні відносини неначе зсередини, іманентно.3
6. Симфонія Церкви і суспільства
Взаємопроникнення Церкви і суспільства в міру його поглиблення продовжує чудо Воплочення, при якому Церква і суспільство утворюють неповторну тобто особову єдність “без розділення і змішання”. В цій симфонічній єдності Церква збагачується помісністю, а суспільство – християнською культурою. Завдяки дару помісності Церква Христова існує конкретно як Церква Київська, Римська чи Царгородська. Завдяки дару християнської культури суспільство навчається органічного єднання і гармонії між “я” і “ми” на образ Пресвятої Трійці.
7. Виклики сучасності
Недостатнє богословське осмислення суспільного життя в світлі тринітарного догмату породжує багато непорозумінь. Неусвідомлення Церкви як помісної Особи в єдності вселенській породжує кризу її церковної ідентичності. Вона виражається або в уніатському узалежненні від впливів інших Церков, або в автокефальній ізоляції від страху потрапити під ті ж впливи. Невпевнена в своїй ідентичності Церква у відносинах із суспільством намагається або компенсувати свою невпевненість диктатом, силовим нав’язуванням, осудами всього, що не церковне, або замкнутися в храмах як у гетто з психологією обложеної фортеці. В свою чергу, суспільство в намаганні захиститися від підміни Церквою його функцій, або законодавчо відокремлює свої інститути від Церкви і проголошує себе світським чи секулярним, або намагається Церкву ігнорувати і маргіналізувати. Звичайна людина, яка є одночасно членом і Церкви, і суспільства, відчуває внутрішню роздвоєність від перебування в різнонапрямних взаємно ізольованих а то й взаємовиключних спільнотах.
8. Необхідність зміни парадигми
Суспільство, що відірвалося від Церкви і вже не надихається Одкровенням, зокрема тринітарним, потрапляє в дилему між “я” і “ми”. Воно намагається розв’язати її самотужки через надання переваги або одному, або другому. В результаті за характером відносин воно стає або індивідуалістичним, при якому суспільство розглядається як юридичний договір між індивідами, або тоталітарним, коли “я” стає гвинтиком у безособовому “ми”. Звідси тенденція розуміти суспільство не як онтологічну дійсність, причетну до особово-божественної, а як раціонально утворену систему, якийсь “-ізм” – соціалізм, капіталізм і т.п.
9. Заключення. Християнська альтернатива
Успішність вирішення завдань, що стоять перед нашим собором, буде великою мірою залежати від того, з якого розуміння суспільства ми будемо виходити: богословського чи філософськи-соціологічного. Богословське розуміння дозволить дати автентично-християнську відповідь на існуючі проблеми і тим збагатить суспільний пошук. Соціологічне розуміння повторюватиме статистичні дані вчених, їх аналіз проблем, додаючи до них моралізування і апеляції до суспільних і владних структур про те, щоб “вони” (не “ми”) поклали край, розв’язали, покращили і т.д. Спільній призадумі над тим, який шлях обрати і присвячена ця вступна доповідь.
Словник термінів
Автокефальний – стан відокремленості однієї Церкви від інших.
Воплочення – прийняття Божим Сином людської природи.
Догмат – окреслене соборно-церковно адекватне сприймання об’явленої Богом таємниці. Воно окреслює межі людського сприймання.
Екзистенція – існування.
Ідентичність – усвідомлення Церквою власної помісності.
Маргінальний – другорядний.
Одкровення – все те, що відкрите Богом і передане різними способами (Біблія, Провидіння, творення і т.п.) для спасіння людства і світу.
Онтологічний – буттєвий.
Перихоресіс – взаємопроникання певних властивостей різних природ при збереженні глибинної межі між ними.
Помісність – зрілий етап існування конкретної Церкви, котра має сформовані риси для окреслення її неповторного “обличчя” серед інших Церков.
Симфонія – гармонійне співіснування двох дійсностей, гармонія між якими існує через збереження їх характерних відмінностей.
Сопричастя – спілкування на рівні взаємної співпричетності.
Тринітарний – окреслення життя Пресвятої Трійці – отця, Сина і Святого Духа.
Уніатський – форма відносин між Церквами, за яких одна Церква підлягає іншій.
Богословський вимір соціального життя
о. Іван Гаваньо,
редактор журналу “Богословія”
1. Богословська парадигма суспільного служіння Церкви
Церква покликана нести світові “нове життя”1 у Святому Дусі, дароване Отцем через Сина. При цьому Церква як ікона Пресвятої Трійці відображує у своєму бутті Троїчну єдність в Бозі, сопричастя Осіб і божественну відкритість на творіння. Отож, Церква живе і діє у рамках соборності (сакраментально-спільнотний вимір) та ікономії2 (місійний вимір). Цей богословський принцип відповідає східній духовній спадщині Київської Церкви, її еклезіальній ідентичності, дотримання якої необхідне для адекватного окреслення суспільного служіння Церкви.
Тому у наших соборових роздумах слід відштовхуватись від богословської парадигми суспільного служіння.
2. Ікономія Церкви як преображення суспільства
Наступний критерій в дусі східної ідентичності Церкви – відмова від суспільного моралізування, яке полягає у тому, що Церква, вивчаючи стан суспільства, у світлі цього стану критикує і повчає суспільство як щось зовнішнє по відношенні до себе. Адже Церква післана у світ, щоб бути “закваскою” (Мт. 13,33) світу, преображуючи його у Царство Боже. Ікономія Церкви – це дія зсередини, “знизу”, просякання суспільства божественною благодаттю. Вплив Церкви на суспільство здійснюється не через зовнішні чинники у формі влади і примусу, а зсередини, через пробудження совісті у відродженому дусі.
Тому, відмовляючись від принципу розмежування аж до протиставлення та ізоляції Церкви і суспільства, ми пропонуємо виразити, окреслити проблеми суспільного служіння Церкви у внутрішній сфері її життя.
Таке поєднання суспільності та церковності відбувається на мікрорівні – парафія і макрорівні (загальносуспільному) – Помісна Церква.
3. Парафія як місце зустрічі Церкви і суспільства
Парафія є основним, базовим рівнем даного поєднання. Саме через парафію Церква виконує свою основну місію преображення громадянського, політичного суспільства у братерську християнську спільноту. У парафії суспільна громада стає церковною спільнотою, тим самим і визначається діалектика світського та церковного. В парафії, як у клітинці церковного Боголюдського організму, християнин дозріває до божественного у своєму духовному та суспільно-культурному вимірі. Через парафію Церква неначе втілюється у місцеву культуру.4 При цьому дана культура стає християнською по духу, а християнство виражається у культурних, а значить і суспільних формах.
4. Проблеми служіння Церкви на загальносуспільному рівні
Загальносуспільний макрорівень церковного служіння включає в себе відносини Церква – держава, Церква – нація, ідеалом для яких є поняття Помісної Церкви.
Як у Христі поєднані божественна і людська природи, так само поєднані у своєму бутті Церква і суспільство: нероздільно, але й не злитно, за принципом communicatio idiomatum (обміну властивостями).5 Цей принцип поєднання є богословською парадигмою буття Церкви, складає Хрест як образ Церкви і парафії: божественне повне і людське недосконале, позначене гріхом, але – нероздільно.
Слід підкреслити, що візантійська традиція, а з нею і московська, акцентувала соборність – сопричастя – спільнотність церковного буття, так зване “внутрішнє ділання”, віддаючи справу ікономії у руки, хоча й християнської, але все ж – імперії.
У підсумку маємо те, що на початку ІІІ тисячоліття християнської ери східна традиція дуже слабка у своїй соціальній рефлексії. “Знаки часу” показують, натомість, нагальну необхідність наповнення церковної ікономії глибинним змістом. Ключ до успіху нової євангелізації закопано на суспільній ниві. І в той час, коли більшість Церков східної традиції все ще зітхають за “благословенним мечем держави” як за головним засобом церковної ікономії, перед Київською Церквою відкривається шанс вийти на новий рівень суспільного служіння.
5. “Знаки часу” для суспільного служіння Церкви
“Знаком часу” для Київської Церкви можна назвати і всезростаюче бажання людей чути голос Церкви і прагнення знати християнську оцінку подій. Адже посеред загальної радянської катастрофи єдиною вартістю, якої не вдалося зламати і затоптати комуністам, була і є Церква. Вцілів хребет народного тіла, який може підняти увесь народ, відродити його до нового життя: тільки Церква має незбагненний досвід того, що в людині незнищенне.
У своїх роздумах Собор має врахувати і негативний досвід суспільного служіння Церкви. Це, насамперед, досвід буття в неусвідомленні своєї ідентичності, все ще сильний вплив синдрому “уніатизму”. Тільки чітко сформована Помісна Церква матиме благотворний вплив на всі життєві процеси, що так бурхливо проходять в Україні та в країнах діаспори.
Це також досвід неадекватного служіння парафії, зведеного до простого конфесіоналізму та обрядовірства. Відроджена парафія, спільнотно спаяна євхаристійною Літургією, продовжує Літургію Церкви на господарському, освітянському, харитативному та інших суспільних рівнях своєї діяльності.
Зрештою, це досвід буття сучасного християнина, який розривається між спробою реалізації євангельського ідеалу та законами життя пост-християнського суспільства, як в умовах посттоталітарної України, так і в країнах лібералізму, де проживає українська діаспора. Окрім оновленої Церкви і парафії-спільноти, сучасний християнин гостро потребує чітко окреслених Церквою соціальних орієнтирів свого громадянського життя.
6. Суспільний досвід Церкви
Першочергова богословська рефлексія соціальних орієнтирів вимагає свого адекватного вираження в категоріях сучасної культури.5 І наша християнська думка може і повинна черпати з творчого доробку всесвітньої думки, насамперед, з досягнень наших братів по вірі з інших Церков-Сестер. В цьому аспекті надзвичайно корисним є досвід Римо-Католицької Церкви, яка яскраво виразила свою всебічну турботу про людину і суспільство у своєму соціальному вченні, яке можна назвати перлиною християнської інкультурації сучасного суспільства, позитивістичного за своєю філософією і споживацького за своїм устроєм.
Нам слід сприймати соціальне вчення Західної Церкви тільки у світлі інкультурації, і в цьому світлі підходити до опрацювання власних соціальних орієнтирів.
Сучасна культура виробила і втілила суспільні категорії, які стали, посуті, універсальними, всепланетарними. Наша суспільна інкультурація Євангелія не може їх оминути.
Завданням нашого Собору є виробити богословські напрямки для суспільного служіння Церкви, за правилом віри (богослов’я), висвітлити основні соціальні категорії, вироблені сучасною культурою. Нам потрібно подолати дуалізм церковного та світського у сучасному світі, не протиставляючись новим сучасним явищам культури (не поступати за принципом “повернення назад”), а сприйняти і освятити нові суспільні категорії – християнізувати їх.
Богословське входження у культуру відбувається позитивним шляхом. Основним принципом тут було б прийняття досягнень сучасної культури як часткових істин і запропонування сповнення їх у християнстві. Історія Церкви – це досвід безнастанної інкультурації. Прикладом цього нам може послужити інкультурація Святих Отців патристичної доби.6 Тоді позитивно були сприйняті всі виміри культури: філософія, мистецтво, мова, право.
Основним поняттям, яке визначає сучасну культуру є поняття “громадянського суспільства”. Об’єднуючим принципом плюралістичного суспільства на даний час є “загальнолюдські цінності”.
Наше ставлення до гуманістичних цінностей має бути богословським та адекватним. Гуманізація світу у світлі загальнолюдських цінностей однозначно є фактором піднесення людської культури. Ми можемо запропонувати гуманізацію у Бозі.
Основні суспільні категорії є для Церкви перспективою і викликом одночасно, зокрема – це виклик глобалізації. Київська Церква на основі свого досвіду може стати моделлю глобалізації, образом якої є помісність Київської Церкви: відкритість на вселенськість при збереженні повної ідентичності, культурної та еклезіологічної.
7. Закінчення
Завдання Собору – накреслити орієнтири до соціального служіння Церкви, за якими наше духовно спрагле секуляризоване суспільство зможе знайти стежину до джерела життя.