Властю Верховного Архиєпископа, Глави Української Греко-Католицької Церкви, та згідно з рішенням Синоду Єпископів нашої Церкви від 1-5 липня 2001 р та канонами 140-145 кодекс

Вид материалаКодекс

Содержание


3. Моральна криза
4. Аналіз дійсності українського суспільства
4.1. Криза сім’ї
4.2. Алкоголізм та наркоманія
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

3. Моральна криза


Суспільні та моральні феномени, які ми сьогодні переживаємо в Україні потрібно аналізувати, перш за все, в їхньому антропоплогічному ключі. Тут я намагатимусь проаналізувати лише два найосновніших суспільних феномени, які нам дадуть ключ для розуміння решти важливих та конкретних проблем сьогодення.


А. Колективний індивідуалізм

Сьогодні ми спостерігаємо в Україні яскравий перехід від примусового колективізму до крайнього індивідуалізму. Цей індивідуалізм може бути як персональним, так і груповим. Персональний індивідуалізм, при якому особа стає нездатною вийти поза межі своїх приватних інтересів та бути спроможною до суспільної діяльності на благо спільноти, є чимось досить знаним і на Заході. Однак, в країнах колишнього Радянського Союзу спостерігається цікавий феномен так званого колективного індивідуалізму. Такого роду співжиття індивідів прагне захистити інтереси обмеженого кола осіб, які в цьому закритому середовищі почувають себе певними та захищеними і живуть в лоні своєрідної маленької диктатури, до якої звикли ще за колишньої радянської системи. Кожна подібна група керується своїми неписаними правилами, тобто формує свою приватну мораль, свою мову та стиль життя. Подібне можна спостерігати на всіх рівнях суспільного чи, навіть, церковного життя. Наприклад, коли якась особа представляє конкретне підприємство чи парохіяльну спільноту, то направду, важко зрозуміти, чи вона в даний момент говорить від імені всіх членів цієї спільноти, чи лише від імені окремої групки, до якої належить, чи висловлює приватні думки. Таким чином, суспільство атомізується та розпадається, і вже навіть державний закон не в силі впровадити в життя якийсь єдиний кодекс законів суспільного співіснування, обов’язковий для всіх. Це примушує державу шукати в релігії тверду основу для суспільної етики. Значущим є той факт, що навіть президент Л. Кучма в своїй інаґураційній промові торкнувся проблеми моралі, кажучи, що важко побудувати цивілізовану державу не розв’язавши цю низку проблем. Розпад супільства в колективному індивідуалізмі стає причиною незвичайного морального релятивізму, який часто є по-просту морально-етичною дезорієнтацією окремої особи, апатії та відмови від суспільно-політичної активності, недовіра до всякої влади, особливо “далекої”, справжньої втечі від будь-якої особистої відповідальності.


Б. Моральний дуалізм

Інший феномен, характерний для українського суспільства і теж тісно пов’язаний з минулим – це етичне роздвоєння особистості, яке можна назвати моральним дуалізмом. В тоталітарному суспільстві особа не могла вікрито та щиро маніфестувати свої внутрішні переконання, бути автентичною та спонтанною. Часто та сама особа була різною у внутрішньому та зовнішньому форумі, основуючи свою поведінку на цінностях чи переконаннях, які взаємно себе виключають. Часто траплялося, що людина у совісті усвідомлювала себе християнином, вдома святкувала християнські свята, однак, будучи членом Комсомолу чи Комуністичної Партії, в суспільстві декларувала себе атеїстом та вела атеїстичну пропаганду. Лише справжні герої християнської віри та мученики, яких було насправді порівняно небагато, змогли уникнути цієї внутрішньої драми роздвоєності та бути собою, хоча терпіли за це переслідування. Подібна драма, хоча наповнена іншим змістом, спостерігається і сьогодні. Наприклад, особа усвідомлює себе греко-католиком, однак є не здатною втілити свою віру у своєму моральному житті та у своїх вчинках. Вона взорується на стереотипи тої суспільної групи, до якої належить, навіть не відчуваючи при цьому якоїсь вини. Такі подвійні моральні стандарти, які часто наслідують християни, фактично унеможливлюють Церкві проявляти свою істоту в суспільному житті, оскільки щоденне життя віруючого не є проявом його релігійного переконання та нічим не відрізняється від щоденного життя невіруючої особи того самого суспільного прошарку. Кожен, хто займався вихованням кандидатів до священства чи вихованням новиків в Україні, мабуть, знає з досвіду, скільки зусиль необхідно для того, щоб уніфікувати зовнішнє та внутрішнє духовне життя кандидата у його автентичній маніфестації, для того щоб він жив з віри відповідно до своїх релігійних переконань. В суспільному та сімейному житті такий моральний дуалізм провадить до “природньої” дволичності, важкості знайти особу, якій можна довіряти і будувати з нею серйозні стосунки.

4. Аналіз дійсності українського суспільства


Безумовно, дійсність сучасного етапу розвитку та становлення укр. суспільства є багатогранною та надзвичайно мінливою. Неможливо в межах однієї презентації розкрити всю її багатогранність та динамічність. Тут лише намагатимусь згадати ті суспільні явища, які є найбільш масовими, стосуються кожного українця та є властивими також іншим державам, на яких поширюється сучасна “поп-культура”. Цей аналіз буде побудований на офіційних статистичних даних, які подають органи державної влади та компетентні служби, котрі досліджують ці явища. Як незалежний погляд наводитимуться дані соціологічних досліджень, що були проведені студентами Львівської Архиєпархіальної Семінарії Святого Духа та Львівської Богословської Академії, а також дані, які прозвучали в доповідях на єпархіальних соборах.

4.1. Криза сім’ї

Однією з найбільш вагомих та значущих проблем, що сьогодні відкриває цілу панораму суспільних хворіб в Україні, і яка в останньому десятиріччі набрала характеру нацонального лиха, є глибока криза сім’ї та поступове утоврення своєрідного підвиду культури смерті.


А. Розлучення

Основним мотивом розлучень згідно даних двох незалежних досліджень є недостатня обізнаність молодих людей один з одним, їх незрілість та непідготовленість до сімейного життя. 70% випадків розлучаються особи віком до 35 років7.

Близько 70% молодих людей цілком не підготовлені до подружнього життя, при укладанні подружжя виключають такі його основні елементи як вірність, єдність, нерозривність, народження дітей8. За останній час уневажнення подружжя домагається здебільшого молодь, яка укладала шлюб після 1990 р., тобто вже після легалізації нашої Церкви, за нормальних умов укладання церковного шлюбу, відбуваючи передшлюбні науки. Такі подружні справи зараз домінують у Митрополичому Суді, вони складають 80% від всіх розглянутих справ. Це означає, що підготування до св. Тайни Подружжя носило чисто формальний характер або майбутні подруги дають яскравий приклад морального дуалізму, оскільки свідомо сповідують одні засади, однак у своєму особистому житті притримуються стереотипів нехристиянського відношення до сімейного життя.


Б. Абортивна ментальність

Ще однією насущною суспільною проблемою та прикладом життя згідно подвійних моральних стандартів, яке зароджується в сім’ї, однак має надзвичайно важливе значення державого масштабу – це швидко прогресуючий розвиток так званої абортивної ментальності серед переважно католицього населення.

Нами було проведено цілий ряд досліджень динаміки та прояву цього явища, зокрема у м. Львові як серед жінок, так і серед лікарів, які роблять аборти. Важливим видається той факт, що серед всіх опитаних жінок, які погодилися на аборт9, 86% з них вважають себе віруючими, а 1,5% – навіть дуже віруючими та практикуючими християнками.

Дані опитування лікарів-гінекологів у м. Львові у 2002 році10 показують, що всі респонденти вважають себе віруючими людьми, однак 78% з них професійно виконують аборти, хоча 36,8 % вважають, що людський ембріон має гідність людської особи та жодні маніпуляції з ним є неприпустимі. З цього стає зрозумілим, що питання про захист сумління віруючих лікарів, які б не змушували чини дії, що суперечать їх релігійному переконанню навіть не ставиться. Однак, потрібно мати на увазі, що жервами аботу є не лише ненароджена дитина, але жінка, лікар, їхні сім’ї11, а відтак, і ціле суспільство, тобто всі ті, що прямо чи опосередковано до нього причетні. Майже все населення Укарїни можна вважати “вцілілим”, тобто таким, кого лише силою щасливого випадку минула вбивча рука їх власних батьків. Ця національна трагедія спричиняє звиродніння міжособових стосунків в родині та суспільстві, перекручене розуміння людської статевості та мети подружжя, творить своєрідний негативний клімат виховання дітей та знецінює вже в самому зародку людське життя як дитини, так і дорослої особи, надає певного характеру навіть державним структурам у їх внутрішній політиці.


4.2. Алкоголізм та наркоманія

Сьогодні в Україні багато людей, бажаючи втекти від непростої дійсності, якої не розуміють, у якій не можуть себе ніяк віднайти, ховаються в алкоголізм, наркоманію та інші види різного роду одурманюючих засобів. Ці феномени набирають пропорцій загальнонаціональної інтоксикації, яку система державної охорони здоров’я уже не в стані контролювати.

Дані дослідження проблеми алкоголізму12, які проводилися нами на основі одного із сіл Пустомитівського району Львівської області є значущими. 38% жителів віком від 14 до 70 років є узалежненими від алкоголю. Всі вони вважають себе віруючими людьми. При цьому вартує зауважити, що 70% респондентів хотіли б, щоб їхні діти взагалі не вживали алкоголю, а 80% переконані, що він шкодить здоров’ю, але все ж таки – вживають. Існують певні суспільні стереотипи, які заохочують до вживання алкогольних напоїв, хоча абсолютна більшість людей знає, що це є злом. Як показують клінічні та психологічні дослідження, коли в сім’ї узалежненим від алкоголю є хоча б один її член, то в своєрідну непряму залежність потрапляють і всі члени родини, навіть, якщо вони самі і не вживають спиртного. Жінка стає узалежненою від алкоголізму свого чоловіка, діти – від хвороби свого батька, і реабілітації вже потребує вся сім’я13.

4.3. Корупція

Суспільною та моральною проблемою, яка сьогодні виростає на грунті ідивідуального та групового ідивідуалізму, торкаючись життя кожного українця є корупція.

Індивідуалістичні тенденції, як особисті так і колективні, мають властивість ставати агресивними. Часто подібна група перестає вже бути протективною та починає завойовувати життєвий простір, домагаючись домінантних позицій у своєму колі інтересів. Подібна група нищить як тих, хто знаходться в її лоні, так і тих, кого вважає потенційним джерелом свого збагачення, є агресивною до зовнішнього авторитету, яка силою свого уряду шукає не індивідуального, але спільного добра. Сьогодні, на жаль, важко знайти хоча б якийсь прошарок суспільства, який був би вільним від подібних егоїстичних груп.

Там, де люди притримуються подвійних моральних стандартів, більшіть їх членів є схильними до приватних та двосторонньо вигідних стосунків, а державні закони проектуються як такі, що є неможливими для реального виконання, або лише як чисто теоретична та декларативна дійсність. Таким чином громадяни “природньо” шукають інші реально можливі та взаємні стосунки з метою наживи між групами, окремими юридичнимим чи фізичними особами, незважаючи на зобов’язання в стосунках до третьої сторони, якою здебільшого виступає держава. Такий спосіб існування в суспільстві стає панівним та майже повінстю проникає в усі його сфери, стає загально прийнятим та загальнодіючим “неформальним стандартом”14. На основі даних соціологічного опитування населення Львівщини 42,2% людей вважає, що головною причиною кризового становища в Україні є корупція та діяльність мафіозних структур, 30,08% є переконані, що це одна з причин кризи в області, хоча не видно жодного серйозного супротиву церковних спільнот проти цього лиха15.