Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій “аріу”

Вид материала

Документы

Содержание Особливості здійснення державного контролю за курортно-рекреационной сферы в АР Крым Э.В. Рогатенюк В.Н. Василенко Нематеріальний фактор розвитку регіональної економіки Стратегії розвитку регіонів рекреаційно Региональный контракт как инструмент маркетингового управления развитием области Область исследований Методы исследования Запорізького національного технічного університету Фінансово-економічні методи трансформації економіки курортного міста Область дослідження Методи дослідження Результати дослідження Оцінка впливу економіки промисловості на Область досліджень Методи дослідження Результати дослідження Влияние угроз на систему социально-экономической безопасности региона В.І. Павлов ... Полное содержание

Подобный материал:

• Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій, 1679.78kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
• Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 14.27kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут інноваційних технологій, 182.18kb.
• Міністерство освіти І науки України Академія наук вищої школи України класичний приватний, 46.15kb.
• Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
• Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
• Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 366.73kb.
• Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський технічний коледж одеської, 869.19kb.

ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА

СУБ’ЄКТАМИ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Сфера туристичних послуг в Україні останнім часом розвивається досить високими темпами. Так, за офіційною інформацією Державної служби туризму і курортів України, за 2006 р., обсяг наданих туристичних послуг суб’єктами туристичної діяльності збільшився по відношенню до 2005 р. на 37 %. Туристичними підприємствами обслуговано 2,2 млн. туристів, що на 21 % більше ніж в 2005 р. Процес зростання попиту на ринку туристичних послуг супроводжується відповідно збільшенням кількості суб`єктів туристичної діяльності. За даними ліцензійного реєстру, лише протягом 1 півріччя 2006 р. суб`єктам господарювання було видано 910 ліцензій на туроператорську та турагентську діяльність, що становить 23 % від загальної кількості суб`єктів туристичної діяльності на 1 липня 2006 р. [1].

Науковці зазначають, що основними чинниками, які найбільш впливають на розвиток туризму, є потенційні економічні вигоди. Це проявляється в стимулюванні розвитку туристичної інфраструктури, зайнятості населення, збільшенні доходної частини бюджету країни, доходів населення тощо [2, с. 31–32]. Однак, створення конкурентноспроможного на світовому ринку туристичного продукту та подальше рушення сфери туризму України в сторону позитивних змін стримується, перш за все, низькою якістю туристичних послуг, які пропонуються суб’єктами туристичної діяльності на сучасному етапі. Одним із напрямів розв`язання цієї проблеми є вдосконалення механізмів державного контролю в сфері туризму, що обумовлює необхідність та актуальність дослідження в даному напрямі.

Метою цього дослідження є з`ясування особливостей державного контролю за діяльністю суб`єктів господарювання в сфері туризму, визначення проблем його здійснення та шляхів їх подолання на сучасному етапі.

Здійснення державного контролю за діяльністю в сфері туризму передбачено Законом України від 18.11.2003 р. № 1282-IV „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” [3]. Нормами ст. 29 встановлено два предмети контролю державних органів з питань туристичної діяльності – якість надаваних (наданих) туристичних послуг та додержання ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності. Спеціальним нормативно-правовим актом з цього питання, яким регламентовано механізми реалізації норм закону щодо здійснення контролю, є Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності [4]. Загальні принципи здійснення державного контролю в сфері туризму регламентовані також Законом України від 5.04.2007 р. № 877-V „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” [5].

Аналіз нормативно-правових актів щодо державного регулювання сфери туризму дає змогу серед численних проблем здійснення державного контролю виділити наступні.

1. Діючим законодавством визначено кілька органів державного контролю в галузі туризму. Серед них Державна туристична адміністрація України (на цей час вже ліквідована); Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська державні адміністрації; Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, як спеціально уповноважений орган з питань ліцензування. На цей час спеціально уповноваженим органом з ліцензування та контролю в туристичній галузі є Державна служба туризму і курортів Міністерства культури та туризму України [6].
   
2. Серед існуючих методів здійснення контролю законодавством передбачено застосування методів документального контролю, які фактично зведені до перевірки наданих ліцензіатом документів щодо здійснення туристичної діяльності. В той же час більшість порушень прав та законних інтересів туристів порушується саме на стадії споживання туристичного продукту. В цій ситуації досягнення поставлених завдань контролю неможливо без застосування методів фактичного контролю, тобто перевірки самого процесу надавання туристичних послуг. Якщо на практиці за допомогою органів контролю (комітету захисту прав споживачів, санітарно-епідеміологічної служби, правоохоронних органів тощо) можливо досягти необхідних результатів контролю з організації іноземного, внутрішнього туризму та екскурсійної діяльності, то проконтролювати процес надавання туристичних послуг з організації зарубіжного туризму на сучасному етапі унеможливлено.
   
3. Ст. 29 Закону України від 18.11.2003 р. № 1282-IV „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” [3] передбачено два предмети державного контролю в сфері туристичної діяльності. Насправді, порядок проведення державного контролю якості надаваних (наданих) туристичних послуг в законодавстві України відсутній. Але вирішення цього питання пов’язано не тільки з недосконалістю законодавчого забезпечення процедурних питань. Воно потребує, перш за все, подальших теоретичних досліджень щодо розробки критеріїв оцінки якості туристичних послуг, техніки проведення моніторингу якості із застосуванням останніх [7, с. 83–98].
   
4. Механізми здійснення контролю, які передбачено законодавством в туристичній сфері, не відповідають сучасним вимогам щодо державного контролю та пріоритетних напрямів розвитку туризму, визначених державою. Це стосується підстав проведення планового та позапланового контролю, строків його проведення, прав та обов’язків контролюючого органу та суб’єктів туристичної діяльності, процедур притягнення до відповідальності останніх. Всі ці моменти стали першочерговими на фоні формування спеціального законодавства щодо здійснення контролю в сфері господарської діяльності [5].
   

Таким чином, головним проблемним питанням існуючої системи державного регулювання та контролю в сфері туризму є недосконалість законодавства в цій сфері суспільних відносин. Оскільки це суттєво впливає на створення вітчизняного ринку туристичних послуг, вирішення визначених проблем на сучасному етапі потребує необхідних досліджень та розробки конкретних пропозицій. Особливо важливого значення цей процес набуває з початком реалізації поставлених державою завдань щодо організації та проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу в Україні у 2012 році.

Література.

1. Офіційна інформація Державної служби туризму і курортів України // http: // ссылка скрыта / PublicationsList.aspx.
   
2. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 324 с.
   
3. Про внесення змін до Закону України «Про туризм»: Закон України від 18.11.2003 р. № 1282-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 50. – Ст. 2600.
   
4. Про затвердження Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності: Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної туристичної адміністрації України від 14.11.2002 р. № 121/83 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 50. – Ст. 2264.
   
5. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5.04.2007 р. № 877-V // Офіційний вісник України. – 2007. – № 44. – Ст. 1771.
   
6. Про затвердження Положення про Державну службу туризму і курортів: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.02.2006 р. № 132 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 7. – Ст. 354.
   
7. Курская Е.Н. Контроль качества в туристической отрасли // Менеджмент в России и за рубежом. – 2005. – № 5. – С. 83–98.
   

УДК 338.48:728.52


А.В. Горбань, канд. филос. наук, доцент

Национальная академия природоохранного и

курортного строительства, г. Симферополь


Особенности правового регулирования

курортно-рекреационной сферы в АР Крым

посредством рекреационного сбора


В Законе Украины «О курортах» отмечается, что «курорт – это освоенная природная территория, имеющая природные лечебные свойства, необходимые для их эксплуатации строения и сооружения с объектами инфраструктуры, использующаяся с целью лечения, медицинской реабилитации, профилактики заболеваний и для рекреации, и подлежащая особой охране».

АР Крым является одним из курортно-рекреационных регионов Украины, обладающая, в соответствии с Конституцией страны, особыми полномочиями при формировании правового поля в части местных налогов и сборов. К таковым особенностям относится установленный Верховным Советом АР Крым в соответствии с подпунктом 14 пункта 1 ст. 18 и подпунктом 8 пункта 2 ст. 26 Конституции АР Крым рекреационный сбор.

Разработанное в 2003 году «Положение о сборе на развитие рекреационного комплекса АР Крым» является обязательным для выполнения органами местного самоуправления в АР Крым, субъектами предпринимательской деятельности, организациями, учреждениями и физическими лицами, которые являются ответственными за уплату или взимание сбора или размещают на отдых граждан Украины, иностранных государств и лиц без гражданства, которые прибыли в АР Крым на лечение, отдых или в туристических целях.

Плательщиками сбора являются: граждане Украины, граждане иностранных государств и лица без гражданства, которые прибывают в АР Крым для отдыха и лечения в санаториях, домах отдыха, пансионатах, включая лагеря для отдыха, городки и базы отдыха – организованные отдыхающие; граждане Украины, граждане иностранных государств и лица без гражданства, которые прибывают в АР Крым без путевок и курсовок – неорганизованные отдыхающие.

Освобождаются от уплаты рекреационного сбора: дети в возрасте до 16 лет; дети в возрасте до 18 лет, прибывшие на отдых в АР Крым по путевкам Министерства охраны здоровья Украины, приобретенным за бюджетные средства; инвалиды и лица, которые их сопровождают; участники Великой Отечественной войны и приравненные к ним лица; участники ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС; граждане Украины, которые постоянно проживают в АР Крым и г. Севастополе; лица, которые прибыли в АР Крым и г. Севастополь на обучение или на постоянное место жительства; граждане, командированные в АР Крым организациями и учреждениями Украины, содержащимися за счет бюджетов всех уровней, при предъявлении командировочных удостоверений.

Таким образом, «Положение» выделяет три категории субъектов рекреационного сбора – это: организованные отдыхающие; неорганизованные отдыхающие; отдыхающие, прибывающие в АР Крым на управляемом ими автотранспортном средстве. Первая и вторая категории рекреантов уплачивают сбор при регистрации в месте пребывания (санаторно-курортном учреждении, гостинице, пансионате, мини-гостинице и т.п.) или при направлении на временное поселение в дома или квартиры (квартирно-посреднической организации). Подтверждает уплату квитанция, действительная в течение календарного года. Неорганизованные отдыхающие могут уплачивать сбор также субъектам предпринимательской деятельности, организациям и физическим лицам, уполномоченным местными властями.

Автотуристы еще на въезде в Крым, на специально оборудованных постах на трассах Херсон – Симферополь и Харьков – Симферополь уплачивают рекреационный сбор за транспортное средство. Подтверждает этот факт специальная квитанция. Рекреационный сбор взимается в фиксированной сумме, утверждаемой ежегодным Постановлением Верховного Совета АР Крым «О бюджете Автономной Республики Крым» на основе Закона «О государственном бюджете Украины» на текущий год.

В целом, при эффективном использовании рекреационный сбор может быть существенным дополнением к доходной части местных бюджетов субъектов самоуправления в АР Крым.


УДК 330.322.7


Э.В. Рогатенюк, канд. экон. наук

Национальная академия природоохранного и

курортного строительства, г. Симферополь


Факторный, структурный и лаговый аспекты пропорциональности национальной экономики


В условиях рыночной экономики цели экономической политики государства (при всём разнообразии их формулировок в разных странах) выражают компромисс между экономической эффективностью и социальной справедливостью. При этом основной целью государственного воздействия на экономику остаётся подержание пропорциональности социально-экономического развития на макро–, мезо– и микроуровне.

В самом общем виде пропорциональность представляет собой определенное соотношение частей, подсистем и элементов. В экономике пропорциональность предполагает соблюдение пропорций, рациональных структурных соотношений в экономике, согласованное развитие отраслей, сфер, регионов. В макроэкономике выделяют факторный, структурный и лаговый аспекты пропорциональности.

Так, факторный аспект пропорциональности отражает взаимосвязь между результатами и затратами общественного производства. В данном случае в основе пропорций лежит технологический способ соединения факторов производства, который очерчивает область производственных возможностей, отличающуюся определённым соотношением между объёмами задействованных ресурсов и выпуском продукции. В свою очередь, рассмотрение геометрических свойств производственной области предполагает выделение двух аспектов проблемы. Первый аспект отражает количественную взаимосвязь между объёмами производственных ресурсов и выпуском продукции, может быть раскрыт посредством выявления зависимости между увеличением одного из ресурсов и выпуском продукции при фиксированном значении другого ресурса (кривая убывающей эффективности). Второй аспект отражает совокупность возможных количественных комбинаций между объёмами производственных ресурсов – от их полной дополняемости до полной взаимозаменяемости (кривая трансформации или производственных возможностей).

Необходимостью выявления резервов для полноценного и эффективного использования интегрального потенциала национальной экономики обуславливает необходимость рассмотрения пропорциональности развития её структуры, причём как компонентной, так и территориальной. Компонентная структура национальной экономики акцентирует внимание на изучении условий достижения пропорциональности между различными видами экономической деятельности (отраслями) с целью достижения максимально возможной эффективности общественного производства. А пропорциональность территориальной структуры национальной экономики предполагает выявление условий и определение методов государственного воздействия на снижение территориальной дифференциации в социально-экономическом развитии отдельных территорий (регионов).

В свою очередь, наличие временного интервала между эффектом (результатом) и предшествующим ему воздействием, обуславливает необходимость поддержания лаговой пропорциональности национальной экономики. В экономике лаг представляет собой показатель, отражающий отставание или опережение во времени одного явления по сравнению с другим, связанным с ним. По продолжительности лаги могут быть весьма длительными и охватывать временные периоды от нескольких месяцев до десятков лет.

В макроэкономическом анализе различают два основных вида лагов: 1) робертсонианские лаги (лаг потребления и дисконт времени), характеризующие промежутки времени между получением дохода (личного располагаемого дохода) и потреблением (намерением осуществить покупки); 2) ландсбергианские лаги (лаги производства – инвестиционный и инновационный), характеризующие временные интервалы между осуществлением затрат и получением продукции. В макроэкономической политике выделяют: внешний лаг, представляющий собой промежуток времени с момента принятия решения правительством относительно какой-либо меры до её результатов на практике, и внутренний лаг – промежуток времени между моментом экономического потрясения и моментом принятия ответной меры экономической политики со стороны государства.

Данный подход к рассмотрению пропорциональности развития национальной экономики позволяет более полно очертить круг проблем и определить условия её достижения.


УДК 477.62


В.Н. Василенко, докт. экон. наук, профессор

Институт экономико-правовых

исследований НАН Украины, г. Донецк


Влияние динамики региональных процессов

на неоднородность экономического

пространства страны

1. Под пространством в общенаучном толковании понимается всеобщая форма бытия материи, которая неотделима от другой ее формы – времени. Данным термином достаточно активно пользуются во многих науках, исходя из специфических особенностей изучаемых ими сфер материального мира. Например, в региональной экономике под экономическим пространством чаще всего понимается объективная, всеобщая и познаваемая форма существования материальных объектов в пределах определенной территории. В данном случае территория выступает общим фоном расположения материально-вещественных объектов, в то время как собственно экономическое пространство представляет собой совокупность как объектов, функционирующими во времени на данной территории, так и складывающихся отношений между этими объектами. Экономическому пространству присущи определенные качественные свойства, проявляющиеся в системности, динамичности, размерности, плотности, связанности, размещении, развитии и энтропии. Каждое из названных свойств экономического пространства может быть раскрыто при помощи отдельных собственных параметров, условий, показателей или единиц измерения и оценочных величин (формализованных выражений), логически взаимосвязанных и взаимообусловленных между собой.
   
2. Экономическое пространство государства структурно может быть представлено как множество разнообразных материальных и нематериальных компонентов. К материальным или вещественным компонентам экономического пространства могут быть отнесены производительные силы, располагаемые на данной территории и организуемые в соответствии с определенными способами и формами для производства общественно полезных продуктов, работ и услуг. В свою очередь, к нематериальным компонентам экономического пространства могут быть отнесены перекрещивающиеся взаимосвязи между отдельными элементами производительных сил. Способы соединения материальных и нематериальных компонентов формируют архитектуру экономического пространства страны, представляющую собой его компонентную и территориальную структуру. В этой связи экономическое пространство отдельного государства также может быть представлено как совокупность пространственных таксонов (объектов с общими свойствами и признаками), образуемых собой ареалы, т.е. области (территории) распространения явлений и процессов экономического содержания. В качестве ареалов могут выступать регионы, области, края, земли, провинции, зоны, пояса и пр.
   
3. Современное организованное экономическое пространство находится в непрерывном движении: одни его элементы возникают, развиваются, другие – исчерпываются и погибают. При этом все компоненты экономического пространства неразрывно связаны между собой, зависят друг от друга и обуславливают один одного. В итоге экономическое пространство напоминает то уплотняющуюся, то ослабевающую материальную среду, в которой сосуществуют отдельные таксоны. Определяющим фактором изменения свойств экономического пространства страны становится динамика общественных процессов на уровне региона, а именно, процессов общественного воспроизводства. От того, каким содержанием наполнены процессы общественного воспроизводства (отношения собственности, процессы производства, обмена, распределения и потребления), какой они имеют тренд, в полной мере зависит состояние и возможности изменения свойств экономического пространства, будет ли оно однородным или будет неоднородным.
   
4. Неоднородным экономическое пространство страны становится в результате появления: во-первых, разной плотности общественной деятельности (когда на одних территориях усиливается (увеличивается) концентрация производительных сил и результатов их взаимодействия, на других – ослабевает (уменьшается); во-вторых, различной связанности или уменьшения диапазона (распада) экономических связей (когда на отдельных территориях прекращают существовать сложившиеся хозяйственные связи, что приводит к экономическому отторжению таких территорий (как таксонов) и их маргинализации); в-третьих, процессов расслоения, разделения и расчленения единого экономического пространства страны по уровням экономического и социального развития (когда одни территории превращаются в лидеров, а другие становятся аутсайдерами в движении к поставленным целям). В первом случае процесс усиления неоднородности экономического пространства страны, вызванный наличием и влиянием негативных объективных и субъективных факторов, представляет собой его дивергенцию, во втором – дезинтеграцию, а в третьем – дифференциацию. В любом случае основу этим процессам составляют так называемые концентрация и стратификация однородных объектов.
   
5. Под концентрацией понимается объединение однородных объектов в целостные группы. При этом отличительным признаком концентрации выступает иерархичность, то есть способность к классификации таких объектов. В то же время под стратификацией понимается расслоение концентрированных структур, отличительным признаком которого является присутствие агломерационного эффекта на данной территории, то есть способности к поляризации отдельных объектов. В зависимости от степени концентрации и стратификации материальных объектов на данной территории формируются процессы дивергенции (или конвергенции, как обратного по содержанию процесса), дезинтеграции (или интеграции) и дифференциации (или выравнивания) экономического пространства страны.
   

Таким образом, объективное познание содержания динамики региональных процессов общественного воспроизводства позволяет углублять знания о природе появления неоднородности экономического пространства страны, которые, в свою очередь, дают возможность вносить коррективы в эти процессы. Тем самым появляются возможности целенаправленного воздействия на тренды и изменения определенных качественных свойств экономического пространства страны для усиления его однородности.


М.І.Судакова, аспірант Азовського регіонального

інституту управління Запорізького національного

технічного університету


ПРИКОРДОННІСТЬ – НЕМАТЕРІАЛЬНИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ


На сьогоднішньому етапі регіональний розвиток України характеризуються такими основними трансформаційними тенденціями, як посилення міжрегіональної соціально-економічної диференціації; переплетення процесів внутрідержавної міжрегіональної інтеграції та дезінтеграції; перехід від економічного спаду до економічного зростання із значними регіональними особливостями. Успіх трансформації української економічної системи залежить від урахування просторової неоднорідності розвитку регіонів України та різної швидкості розвитку регіональних економічних підсистем, що обумовлює необхідність зміни принципів формування і реалізації державної регіональної політики.

Для прискорення темпів трансформаційних процесів в українській економіці необхідно на рівні регіонів залучати додаткові фактори, в тому числі специфічні, прямої і опосередкованої дії, загальні та локальні тощо. У цьому контексті велику роль може відігравати більш повне і ефективне використання можливостей прикордонності окремих регіонів. Погоджуємося з думкою вчених, що кордон, як ресурс, повинен через програмно-спрямовану роботу перерости в потенціал – вагомий чинник інтенсифікації регіонального розвитку [1].

Прикордонність – нематеріальний фактор розвитку економіки прикордонної території, реалізація економічного потенціалу якого залежить від спеціального режиму території прикордонних країн. Актуальність теми дослідження також зумовлена тим, що позитивна практика прикордонного співробітництва на Заході країни формує передумови інтенсифікаційних утворень на загальноєвропейських принципах і на східному кордоні України – з російськими регіонами, а також активізації міжтериторіального співробітництва регіонів.

Реалізація прикордонних соціально-економічних зв’язків базується не тільки на чинному законодавстві загальнодержавного рівня, але і на використанні прийнятих державою законодавчих актів, що стосується безпосередньо прикордонних регіонів, а також на відповідних угодах, що укладаються між адміністративними органами суміжних прикордонних територій та використанні повноважень з тих питань, які делегуються центральними органами державного управління регіоном. Наприклад, розуміння цього призвело до укладення в 2004 році угоди про транскордонне співробітництво між Закарпатською областю (Україна), Підкарпатським воєводством (Польща), Саболч-Сатмар-Берег комітатом (Угорщина), Кошицьким та Пряшівським краєм (Словаччина) та повітами Сату-Маре та Марамуреш (Румунія).

У залежності від особливостей та географічного розташування прикордонних регіонів Закарпаття, рівня розвиненості продуктивних сил, пріоритетів, які мають суб’єкти підприємницької діяльності цих територій та іншої специфіки життєдіяльності та функціонування прикордоння, можна виділити пріоритети, які реалізовуються в рамках прикордонного співробітництва.

1. З метою збільшення випуску продукції, на яку незадоволений попит населення прикордонних територій по обидва боки кордону можлива реконструкція, модернізація діючих виробництв та нарощення виробничих потужностей.

2. Вигідне географічне розташування прикордонних територій зумовлює створення потужної експортної бази з окремих видів продукції. Налагодження виробництва продукції, яка відповідатиме стандарту світового рівня і дизайну, здатна конкурувати на міжнародному ринку та розширення асортименту, підвищення якості продукції, що випускається.

3. Повніше та раціональне використання місцевих природних та трудових ресурсів, туристично-рекреаційних та санаторно-лікувальних можливостей регіону з метою підвищення ефективності економіки краю, трудової зайнятості працездатного населення і поліпшення його життєвого рівня.

4. Виготовлення продукції за замовленням зарубіжного партнера, тобто використання тимчасово вільних виробничих потужностей для переробки давальницької сировини.

5. Здійснення науково-виробничого та науково-технічного співробітництва.

6. Розвиток та зміцнення прикордонної інфраструктури.

Для реалізації цих та інших пріоритетів у Закарпатті використовується система організації і управління прикордонним співробітництвом у частині політичного, економічного, соціально-культурного співробітництва, що охоплює прикордонні зв’язки місцевого, регіонального значення, спрямованих на вирішення питань економічного та соціального розвитку суто прикордонних територій. Так, за даними Закарпатського обласного управління статистики обсяги експорту зовнішньої торгівлі за січень-листопад 2006 року становили 604,3 млн. дол. США, що відповідно більше порівняно з відповідним періодом попереднього року на 18,8 відсотків. У структурі загального обсягу експорту на європейські країни припадає – 95,9 відсотків., питома вага Угорщини, Австрії, Німеччини та Словаччини становить 72,7 відсотків [2].

Отже, для прискорення процесів інтеграції України в світове господарство, зокрема в європейську спільноту, важливу роль мають відігравати її прикордонні території, при- та транскордонне співробітництво, інтеграційний потенціал якого сприятиме регіональному соціально-економічного розвитку

Література.

1. Долішниій М. Актуальні завдання регіональної політики України в сучасних умовах // Регіональна економіка. – 2004.- №3. – С. 29-37.

2. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності. Статистичний збірник. Ужгород: Головне управління статистики у Закарпатській області. – 2007. – 28с.


УДК 332.14:330.3:331.313.4


І.М.Дишловий, к.е.н., доцент кафедри менеджменту,

Запорізький Національний університет, м.Запоріжжя

Стратегії розвитку регіонів рекреаційно-

туристичної спеціалізації


Ключові проблеми регіонального розвитку в Україні та пріоритети державної регіональної політики з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів визначає Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року.

Зокрема, передбачається визначення розвитку рекреації та туризму як стратегічного напряму довгострокової регіональної політики держави, що зафіксовано у переліку пріоритетних напрямів розвитку 17 регіонів України до 2015 р.: Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької, Чернівецької та Чернігівської областей, міст Києва та Севастополя.

Вищезазначена Державна стратегія регіонального розвитку передбачає як найголовніші такі напрями розвитку рекреації та туризму в Україні:

• стимулювання розвитку підприємництва в туристичній сфері, сприяння розбудові та модернізації туристичної та рекреаційної інфраструктури, підвищення якості та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних пропозицій на світовому ринку послугу сфери туризму;

• підвищення рівня надання готельних послуг потребує реконструкції, модернізації існую­чої готельної бази, впровадження нових технологій, створення економічних стимулів для за­лучення інвестицій у будівництво та введення в експлуатацію нових готелів, що, із свого боку, потребує значних капіталовкладень;

• проведення тендерів на право отримання земельних ділянок у рекреаційних зонах під за­будову об'єктами рекреації з дольовою участю держави у сфері розвитку інфраструктури;

• подальше розширення номенклатури курортно-рекреаційних послуг за рахунок медич­них послуг (діагностика, профілактика та лікування захворювань) із широким використанням рекреаційних та лікувально-оздоровчих ресурсів;

• збільшення кількості санаторно-курортних закладів, готелів і створення лікувальних цент­рів, які надаватимуть платні послуги;

• запровадження стандартів якості надання рекреаційних послуг;

• удосконалення механізму правового регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які надають побутові послуги;

• створення збалансованої мережі об'єктів побутового обслуговування, насамперед тих, які надають соціальні види послуг.

Разом з тим, з урахуванням рівнів економічної, соціальної та екологічної проблемності розвитку регіонів рекреаційно-туристичної спеціалізації (за критеріальними оцінками д.е.н. З.В. Герасимчук) необхідно передбачити поступове впровадження стратегій подолання наявного відставання сучасного стану розвитку регіонів від оптимального рівня їх сталого розвитку за такою схемою послідовних етапів:

УДК 338.24 (470+571)

М.В.Гудзь, докторант, Институт экономико-правовых

исследований НАН Украины (г.Донецк)

РЕГИОНАЛЬНЫЙ КОНТРАКТ КАК ИНСТРУМЕНТ МАРКЕТИНГОВОГО УПРАВЛЕНИЯ РАЗВИТИЕМ ОБЛАСТИ

Введение

Регион как универсальная научная категория - это определенное пространственное образование с присущий признаками, которые формируют его целостность, определяют взаимосвязь составных элементов и отличают его от других образований. В научной литературе распространенной является системный взгляд на управление региональным развитием, представленное следующими моделями развития: регион-социум, регион-рынок, регион-квазикорпорация, регион-квазигосударство [1, с.53-56]. Любая модель эффективна в том случае, если разработаны и внедрены механизмы ее реализации.

Область исследований

Объект исследования – процессы разработки и внедрения форм и методов регионального управления в Украине. Предмет исследования – региональный контракт как инструмент инновационного механизма регионального управления. Цель исследования – на основании анализа опыта регионального развития области обосновать необходимость распространения пионерных технологий на иные регионы.

Методы исследования

В процессе проведения исследований использовались методы системного анализа, экономико – математического моделирования.

Результаты исследования

Региональная стратегия требует определённого типа политики в регионе. Если стратегия опирается на множество самостоятельных игроков и исходит из их принципиальной свободы, то она требует демократической политики в регионе, иначе обречена на неуспех. Еще остается политика согласования планов развития территорий со «стейк-холдерами», администрациями кластерных образований, технопарков, специальных экономических зон и других акторов регионального развития. Однако, без широкой демократизации и эти связи и отношения не могут быть устойчивыми.

С 2006 г в Украине в качестве полигона регионального развития на базе Закарпатской и Запорожской областей реализуется проект разработки и внедрения модели маркетинговых методов регионального развития на примере регионального контракта, призванного стать переходной формой разграничения полномочия и ответственность центральной, региональной и локальной власти [2].

Региональные контракты (соглашения) широко применяются в Канаде, странах Европейского Союза, но для Украины они являются новой технологий регионального управления, находящейся в состоянии осмысления и разработки. Региональный контракт является договором между органами местного самоуправления регионального уровня и правительством государства, которое имеет целью реализацию общей стратегии государства и региона относительно развития территории и регулирует взаимные обязательства и ответственность сторон относительно указанных в контракте мероприятий.

Основная цель внедрения контрактных отношений в отношениях между государством и регионом состоит в необходимости четко сформулировать и юридически закрепить приоритет, в реализации которых заинтересованные как государство, так и регион, а также определить ресурсы, которые стороны обязуются направить на реализацию программ и проектов согласно выписанным в контракте приоритетам. Контракт оказывает содействие более активному участию регионов в формировании стратегии и планов развития территорий. Региональный контракт оказывает содействие более активному участию регионов в формировании стратегии и планов развития территорий.

В условиях украинского законодательства предполагается, что контракт будет заключаться между правительством и областным советом. Оформление отношений между государством и регионом в форме контракта свидетельствует о переходе от управления через подчиненность или командование к управлению через взаимодействие. В условиях украинского законодательства предполагается, что контракт будет заключаться между правительством и областным советом.

Подготовка контракта делится на несколько этапов: правительство устанавливает приоритеты региональной политики государства; регион определяет собственные приоритеты развития; правительство и орган местного самоуправления региона проводят переговоры с целью учета интересов сторон и изготовление общего видения развития региона, определение финансового участия каждой стороны в реализации намерений и планов. Формой проявления внутрирегионального контракта есть подписание условий сотрудничества с минирегионами (вертикальный срез) и субъектами регионального развития - прежде всего общественными организациями, которые составляют основу гражданского общества (горизонтальный срез).

Выводы

В современном мире актуализируется проблема маркетингового управления региональным развитием, способным проявлять экономико-правовую эластичность относительно институциональных форм развития бизнеса, власти и гражданского общества.

Основным преимуществом регионального контракта как инструмента регионального управления является то, что он направлен на обеспечение перехода от отраслевого управления регионом к территориальному на основе маркетингового механизма вовлечения жителей территориальной громады региона в управление территорией.

Литература.

1. Стратегическое управление: регион, город, предприятие. Под ред.:, А.Г. Гранберга, Д.С. Львова, А.П. Егоршина/ М.: Изд-во "Экономика", 2004 - 605 с.

2. Паспорт Запорізького регіону. Аналітична та статистична інформації про ситуацію в Запорізькій області за проектом „Регіональне врядування та розвиток”. - Запоріжжя: Проект партнерства „Канада-Україна”, 2007. – 151 с.


П.В.Ґудзь, професор кафедри менеджменту та маркетингу

Запорізького національного технічного університету,

професор, доктор економічних наук,

Д.О.Левада, аспірант Азовського регіонального інституту

управління Запорізького національного технічного

університету

С.Ф.Кучер, пошукач, старший викладач кафедри економіки та

менеджменту Азовського регіонального інституту управління

Запорізького національного технічного університету


ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ КУРОРТНОГО МІСТА


Вступ

Поступальний розвиток економіки територіальних громад в Україні пов’язується не тільки із вдосконаленням місцевого самоврядування, але і з розвитком міської економіки, фінансуванням та самофінансування міст та сільських поселень. Актуальність досліджуваної теми полягає у тому, що бюджети самоврядування формуються сьогодні переважно як бюджети споживання, а не бюджети розвитку. При цьому комунальне господарство міст не отримує належного фінансування навіть на утримання міського комунального господарства – теплових мереж, каналізаційних колекторів, складування та переробки сміття тощо.

Проблеми міської економіки на рівні окремих локалітетів поглиблюються через скорочення обігових коштів комунальних підприємств, пов’язаних із зростанням кредиторської заборгованості платників послуг з боку юридичних осіб та мешканців міста. Так, у м. Бердянську борг міськводоканалу станом на 1.01.2007 р. становить 5 млн. 792 тис. грн. Основні фонди морально та фізично зношені, комунікаційні та інженерні мережі знаходяться у незадовільному функціональному стані та потребують оновлення, у тому числі шляхом заміни обладнання на менш енергоємне та більш продуктивне. Адже втрати води міськводоканалу складають понад 30 %. Існують й інші проблеми розвитку галузей міського господарства - повне відновлення вуличного освітлення, впровадження енергозберігаючих технологій, ремонт крівель багатоквартирних будинків, доріг і тротуарів тощо, які потребують інвестицій.

Область дослідження

Об’єктом дослідження є фінансово-економічний розвиток комунального господарства міста Бердянська. Предмет роботи – механізми фінансування міського розвитку, зокрема шляхом міжнародного кредитування.

Методи дослідження

В процесі дослідженні використані конкретно-пошукові методи наукового аналізу, а також методи статистичного аналізу та прогнозування.

Результати дослідження

Місто Бердянськ є визначеним у країні піонерним містом, де впроваджується муніципальні інновації, моделі розвитку місцевого самоврядування та самоорганізації громадян, концепції місцевого економічного розвитку, пов’язані із забезпеченням реформування міської економіки до потреб та викликів часу [1].

Залучення фінансових ресурсів муніципальний менеджмент вбачає шляхом наступних кредитних механізмів: передача об’єктів комунальної власності (міськводоканал) в концесію концесіонеру та випуск облігацій муніципального займу, головною перевагою яких, на відміну від звичайного кредиту, є менший процент (близько 10%) і відсутність необхідного оформлення заставного майна.

В економічній літературі зазначається, що міжнародне кредитування – це рух позичкового капіталу у сферу міжнародних економічних відносин, пов’язаних з наданням валютних та товарних ресурсів на умовах повернення терміновості і сплати відсотків [2].

Концесія – це надання органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності права на використання об’єкта концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику з метою задоволення громадських потреб.

В західних країнах і США подібні проекти впроваджувалися на початку 70-х років, тобто накопичено досвід чималий. Більше того, у розвинутих країнах за угодами міжнародного кредитування передбачалося не тільки механізм погашення кредиту Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) за рахунок економії енергоресурсів, але і поступове зниження тарифів для населення.

МБРР у даному проекту виступає не тільки у ролі банківської установи, але, скоріше, розглядається як спеціалізоване агентство, що представляє собою одну із спеціалізованих установ Організації Об’єднаних націй.

Міжнародне кредитування органів самоврядування в Україні – всеукраїнський проект, до якого залучено 18 міст країни і який реалізуватиметься протягом 2007-2027 рр. Бердянськ після Броварів є другим районним центром в Україні, який заявив бажання вийти на ринок муніципальних позик [3].

Основною перевагою концесійного договору є закріплення в тристоронній угоді концесіонера, органу самоврядування та МБРР ефективного трьохстороннього контролю за цільовим використанням інвестиційних ресурсів.

Концесіонер зобов’язаний здійснювати заходи, направлені на модернізацію основних фондів підприємства, реалізувати інвестиційну діяльність без права викупу, а також по закінченню терміну дії угоди повернути об’єкт у комунальну власність громаді. Інвестор зацікавлений діяти на задоволення громадських потреб та покращення управління об’єкта концесії.

Так, передача Бердянського міськводоканалу в концесію дозволить скоротити споживання електроенергії до 40 %. Концесіонер має інвестувати у виробництво послуг водопостачання не менше 5 млн. доларів США на умовах - термін реалізації проекту – 5 років, а термін погашення кредитів МБРР – 15 років. Погашення кредиту починається через п’ять років відстрочки і за рахунок економії енергоресурсів. Прогнозується, що при цьому тарифи підвищуватися не будуть, якщо це не буде викликане макроекономічними або форс-мажорними обставинами [4].

Механізм міжнародного кредитування, як і випуск муніципальних облігацій, передбачає також встановлення міжнародними інвестиційними установами кредитного рейтингу, що ґрунтується на оцінці фінансово-економічного потенціалу міської економіки, динаміки стану бюджету самоврядування, врахування фінансових ризиків тощо. Критеріями набуття кредитного рейтингу є частка прибуткових комунальних підприємств, операційний профіцит бюджету, високий рівень платежів за комунальні послуги з боку мешканців та підприємців міста. Міжнародне рейтингове агентство „Moody's” розробило метод аналізу рейтингів регіональних та місцевих адміністрацій Європи, Близького Сходу, Африки, в якому взяв участь і Бердянськ в рамках проекту по випуску облігацій муніципального займу. Відомо, що наше місто отримало однаковий кредитний рейтинг з Києвом та Харковом [5].

Консалтингова компанія «Pragma», яка фінансується Американським агентством США з міжнародного розвитку USAID, спеціалізується на підтримці випуску муніципальних облігацій в Україні і передбачає сприяння Бердянську в випуску внутрішньої позики на суму від 5 до 25 млн. грн., терміном на 5 років. Позика визначається за ринковими ставками кредитування і спрямовується на фінансування міської інфраструктури і розвиток комунального господарства, підвищення якості комунальних послуг.

Консультанти „Pragma-USAID” розробили стандартні умови для всіх муніципалітетів, які беруть участь у програмі, щоб сформувати пул облігацій, які легше потім буде розмістити серед інвесторів.

В Україні першим учасником програми стало м. Івано-Франківськ, яке випустило облігації на 5,5 млн. грн. і інвестував залучені кошти для відновлення міського освітлення та впровадження енергозберігаючих технологій [6; 7].

Нацбанк України вважає міжнародне кредитування муніципальних бюджетів ризиковим, оскільки існує висока ймовірність дефолту по зобов’язаннях місцевих органів влади. При цьому, Нацбанк не пропонує для бюджетів самоврядування альтернативної програми кредитування, яке дозволило б реформувати на інноваційній основі весь житлово-комунальний комплекс країни, тому проаналізовані новітні шляхи фінансування економічних проектів місцевих громад через міжнародне кредитування мають всіляко підтримуватися та стимулюватися органами виконавчої та законодавчої влади в країні.

Висновки

Таким чином для успішного розвитку економіки курортного міста необхідно залучення різних форм та методів фінансування. Одним із найнадійніших форм фінансування виступає міжнародне кредитування, механізм якого передбачає передумови: високу ефективність муніципального управління, активність місцевої громади, оптимістичні показники динаміки міського продукту та операційний профіцит бюджету самоврядування.

Література.

1. Радченко К. Бердянськ – місто європейського зразка. [Цит. 2005, 30 серпня]. – Доступний з: <ссылка скрыта>.

2. Захарченко М. Концесія водоканалу – що це таке?// Бердянськ діловий. - 2005. – № 71-72, 27 – 29 грудня.

3. Зібар Л. Чи не завдасть місту шкоди концесія водоканалу?// Бердянськ діловий. - 2007. – № 15-16, 27 лютого – 1 березня.

4. Зубко О. Концесія водоканалу в Бердянську вже скоро //Південна зоря. 2007. – № 16, 31 січня;

5. Прес-служба Бердянського виконкому. Підвищений кредитний рейтинг Бердянська. [Цит. 2006, 20 грудня]. – Доступний з:

< berdyansck/net/news/>.

6. Гнатюк К. Про муніципальні облігації в Україні//Комерсант. Україна”. -2007. – № 43, 16 березня.

7. На шляху до муніципального займу. Муніципальні фінанси. <ссылка скрыта>


Т.А.Попова, аспірант Азовського регіонального

інституту управління Запорізького національного

технічного університету, м.Бердянськ


ОЦІНКА ВПЛИВУ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ НА

РОЗВИТОК КУРОРТНИХ МІСТ


Вступ

У статті розглядається оцінка впливу економіки промисловості на розвиток курортних міст на прикладі Бердянська, Маріуполя та АРК. Актуальність соціально-економічного розвитку курортних міст очевидна: сезонність праці, невелика заробітна платня, екологічний дисбаланс між промисловістю та курортними послугами, ставлять проблему пошуку ефективних шляхів покращення ситуації. Проблема полягає у формуванні організаційних та економічних механізмів для забезпечення позитивних зрушень у соціально-економічному розвитку курортних міст, екологічної безпеки їх території, підвищення життєвого рівня населення та якості курортних послуг, які надаються населенню. Позитивні перетворення у промисловому комплексі, а також у розробленні правових засад та інструментів державного стимулювання цих процесів можливі якщо ефективно використовувати ресурсний та науково-виробничого потенціал міста.

Курортно-рекреаційна сфера характеризується тісними зв’язками базових, допоміжних, суміжних та обслуговуючих її складових елементів, справляє безпосередньо мультиплікативний вплив на соціально–економічний розвиток певного регіону, забезпечує досягнення економічного, соціального та екологічного ефекту, виступає фактором оптимізації структури господарських комплексів через створення кластерів. [10] У літературі характерною ознакою поняття „кластер” є об’єднання окремих елементів та компонентів в єдине ціле для виконання у взаємодії певної функції або реалізації певної мети (9).

Область досліджень

Об’єктами дослідження виступають міста промислово-курортної спеціалізації на прикладі Бердянська, Маріуполя та АРК. Предметом дослідження є вплив промислових підприємств на економіку цих курортних міст (на прикладі "Азмола" “Південгідромаша”, “Дормаша”, “Бердянських жаток”).

Методи дослідження

В процесі проведення досліджень застосовувалися методи логічного аналізу, методи фінансового аналізу та економічного аналізу, статистичні методи збору, обробки та інтерпретації даних, метод експертних досліджень.

Результати дослідження

Проаналізовані фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів. Доведено, що промисловість впливає на туристичну сферу малих курортних міст. Обґрунтовані шляхи запобігання проблеми сезонності шляхом впровадження прогресивних технологічних процесів у промисловість, залучення клієнтів до санаторно-курортних комплексів на протязі року. Рекомендовано зосередитися на розвитку курортно-рекреаційного комплексу та туризму шляхом побудови курортно–рекреаційних кластерів з територіальною, компонентною та організаційно – управлінською структурою; запровадження інвестиційного фонду для реконструкції готелів та інших об’єктів туристичної сфери; залученню іноземних інвесторів задля вкладення капіталів у туристичну сферу курортних міст; передбачення прямого фінансування з державного та місцевих бюджетів для громадських пляжів, парків, дитячих майданчиків, центрів туристичної інформації, інформаційних стендів;запровадження загальноприйнятих стандартів та принципів корпоративного управління на промислових підприємствах з метою зниження впливу шкідливих відходів на курортно-рекреаційні зони.

Висновки

Виконання запропонованої програми забезпечить створення сприятливого інвестиційно-інноваційного клімату в курортних містах, поліпшить їх привабливість для вітчизняних та іноземних курортників, сприятиме залученню інвесторів до модернізації об’єктів інфраструктури, а також використання інвестицій у науково-технічній та інноваційній сфері, збільшенню обсягів капітальних вкладень та прямих іноземних інвестицій в економіку курортних міст.

Література.

1. Экология Северного Приазовья .Урбоекологічна ситуація

Доступний з:< ссылка скрыта>

2. Закон України від 4.03.2004 р.№ 1580-IV “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст”.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004.—№ 24. — ст.332.

3. Лєсєйко Т. “Охорона навколишнього середовища”. Сайт міністерства економіки Автономної Республіки Крим

Доступний з :<ссылка скрыта>

4. Антонов М. ЄС — це не ЄЕП. Слово Просвіти. //Економіка —ч. 36 (256) — 2-8.09.2004 р.

5. В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін.; Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. — К.: Товариство "Знання", КОО, 1998. — 501 с.

6. Фктори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів.Доступний з: <ссылка скрыта>

7. "Розміщення продуктивних сил" / Конспект лекцій (КНЕУ) Библиотека Воєводина. Доступний з:

<ссылка скрыта>

8. Гудзь П.В., Кавыршина В.А. Развитие рекреационного коиплекса в городе с промышленной специализацией - Донецьк: ІЕПД НАН України, ТОВ “Юго-Восток”, 2001

9. Паламарчук О. М. Общественно–территориальные системы (логико–математическое моделирование) – К.: Наукова думка.1992. 270 с.

10. Стеченко Д.М., В.Б. Провозін Науково-інформаціййне забезпечення створення регіональних курортно-рекреаційних кластерів // Матеріали доповідей учасників другої науково-практичної конференції „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” Бердянськ: АУІТ “АРІУ 2006 р.– c 7-8

 11. Перхуров Ю. “Кому в Бердянске жить хорошо?” // Бердянск деловой — №87 (744) — 23.11. 2006


УДК 477.62


И.В. Бережная, докт. экон. наук, профессор,

Е.А. Михуринская, канд. экон. наук, доцент

Национальная академия природоохранного и

курортного строительства, г. Симферополь


ВЛИЯНИЕ УГРОЗ НА СИСТЕМУ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ РЕГИОНА


Национальные приоритеты современного государства предопределяют необходимость решения региональных социально-экономических проблем, поскольку именно в рамках этих территориальных образований формируются и развиваются основные проблемы общества в целом. При этом немаловажным является тот факт, что создать эффективную систему социально-экономической безопасности, причем как отдельных регионов, так и государства в целом, может только государство, обеспечивающее равенство экономических и социальных прав и свобод отдельных граждан и социальных групп.

Отметим, что основные функции государства в системе обеспечения устойчивого состояния социально-экономической безопасности должны состоять в обеспечении социально-экономической стабильности общества, его самосохранении и развитии, а также выявлении и предотвращении угроз внутреннего и внешнего характера. Именно поэтому устойчивость, как свойство системного образования, является основной характеристикой системы социально-экономической безопасности и проявляется в тесноте взаимосвязей образующих ее элементов. При этом прочность этих связей будет определять степень защищенности системы и возможность противодействия влиянию внешних и внутренних угроз.

Социально-экономическая безопасность как научная категория характеризуется совокупностью основных понятий, к которым следует относить: объект экономической безопасности, субъект экономической безопасности, угрозы экономической безопасности, а также пороговые значения и критерии экономической безопасности.

В качестве объекта экономической безопасности ученые рассматривают экономическую систему, в том числе: природные богатства, промышленный потенциал, свободу предпринимательства, конкурентоспособность, финансовые ресурсы, личность и т.д.

Под субъектом экономической безопасности понимают государство с системой соответствующих институтов, отстаивающих национальные экономические интересы внутри страны и за рубежом (законодательные структуры, министерства, предприятия и т.д.)

Под угрозами экономической безопасности предлагается понимать явления и процессы, оказывающие негативное воздействие на хозяйство страны, ущемляющие экономические интересы личности, общества и государства.

Пороговые значения отражают предельно допустимые уровни снижения экономической активности, уровня и качества жизни населения, затраты на поддержание и воспроизводство природно-экономического потенциала. Следует отметить, что результатом превышения пороговых значений является появление угроз, которые препятствуют социально-экономическому развитию регионов, деформируя, тем самым, целостную социально-экономическую систему.

В экономической литературе существует достаточно много разнообразных подходов к классификации угроз, препятствующих устойчивому функционированию системы социально-экономической безопасности региона. Однако общими критериями всех классификаций является необходимость учета характера угроз, степени их влияния, масштабности действия, степени опасности и др.

В заключении отметим, что поскольку система социально-экономической безопасности отражает реальное воспроизводство социальных и экономических условий жизнедеятельности общества и определяется возможностью реализации отдельными социальными группами своих экономических и социальных интересов, необходимым является разработка совокупности методов, форм и инструментов реализации механизма регулирования социально-экономического развития, позволяющих обеспечить экономический суверенитет, защиту социальных интересов общества, противодействие внутренним и внешним угрозам, что в целом, обеспечит эффективное социально-экономическое развитие государства.


УДК 330.3


В.І. Павлов, докт. екон. наук, професор

Національний університет водного

господарства та природокористування, м. Рівне

Н.В. Павліха, канд. екон. наук, доцент

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, м. Луцьк


МОНІТОРИНГ СТАЛОГО ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ ТА КУРОРТНИХ

МІСТ І ПОСЕЛЕНЬ


В системі управління сталим розвитком просторових систем важливе значення має моніторинг. Це зумовлено його місцем і роллю в системі контролюючої функції управління сталим просторовим розвитком.

Моніторинг представляє собою систему спостереження на державному, регіональному (Автономна Республіка Крим, області та райони) та місцевому рівнях (міста Київ, Севастополь, Сімферополь, обласні центри та міста обласного значення) за станом розвитку, планування та використання території країни за допомогою періодичного збирання, аналізу вихідної інформації відповідно до затверджених показників його проведення.

Найбільш інтегральним об’єктом моніторингового дослідження виступають просторові системи, які розглядаються нами на рівні держави та її регіонів як складні поліструктурні цілісні формування із багатокомпонентним складом, де існують системоутворюючі зв’язки, що формують відповідний регіональний простір. Природоохоронні території, курортні міста, поселення являють собою просторові системи. З цієї точки зору потребує забезпечення реалізації система спостереження за станом планування, використання та можливого розвитку просторової системи шляхом періодичного збирання, аналізу вихідної інформації, що є складовою моніторингу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1291 затверджені порядок та показники проведення моніторингу, а також заходи з реалізації Генеральної схеми планування території [1]. Цей порядок визначає основні завдання, зміст та організаційні засади моніторингу, а також механізм взаємодії органів виконавчої влади з питань проведення моніторингу.

Згідно з Порядком проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми планування території України основними завданнями моніторингу є: аналіз, оцінка вихідної інформації та процесів реалізації Генеральної схеми; виявлення тенденцій планування, використання розвитку та розвитку регіонів країни, прогнозування можливих наслідків змін її планувальної організації; підготовка науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття рішень та здійснення заходів з планування територій.

Проведення моніторингу ґрунтується на таких засадах: узгодження нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення; систематичне спостереження за станом використання території країни та окремих адміністративно-територіальних одиниць; комплексна обробка та використання одержаної інформації; оперативне доведення відповідної інформації до органів державної влади, органів місцевого самоврядування; корпоративне використання інформаційних ресурсів та комунікаційних схем.

Моніторинг здійснюється за такими основними напрямами: зміна планувального використання території; трансформація планувальної організації територій за видами та режимами переважного їх використання; зміна рівня освоєння територій та рівня їх забезпеченості природними ресурсами; врахування державних інтересів під час планування та використання територій; вдосконалення систем розселення; формування умов для забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури; розвиток територій, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, історико-культурну цінність та потребують державної підтримки; збереження та використання земель історико-культурного призначення; раціональне використання, відтворення і охорона природних ресурсів та розвиток національної екологічної мережі; динаміка зміни зон природної та техногенної небезпеки.

Моніторинг сталого просторового розвитку потребує формування єдиного національного інформаційного середовища, яке б акумулювало всі наявні види інформаційних ресурсів [2]. Вирішення цієї проблеми стало можливим завдяки інтенсивному розвитку та широкому запровадженню геоінформаційних технологій.

Хоча в рамках національної програми інформатизації вже виконані певні проекти (зокрема, електронна версія Атласу України, розроблена Інститутом географії України НАН України; Генеральна схема планування території України, що розроблено Державним інститутом проектування містобудування «Діпромісто»), на сьогодні, на жаль, єдина геоінформаційна система в Україні все ще не функціонує.

Складовою загальнодержавної геоінформаційної системи (ГІС) може стати ГІС проектів сталого просторового розвитку регіонів, у тому числі й природоохоронних територій, курортних міст і поселень. Впровадження такої системи стане інформаційною підтримкою прийняття управлінських рішень для забезпечення оптимального розвитку регіону.

Література.

1. Про Генеральну схему планування території України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 30. – С. 204.
   
2. Павліха П.В. Управління сталим розвитком просторових систем: теорія, методологія, досвід: Монографія. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. – 380с.
   

УДК 379.8.033:477.62


Н.В. Страчкова, канд. геогр. наук, доцент

Національна академія природоохоронного та

курортного будівництва, м. Сімферополь

ОЦІНКА ПРИВАБЛИВОСТІ РЕКРЕАЦІЙНИХ РАЙОНІВ АР КРИМ


Внутрішня неоднорідність регіонального ринку, нерівномірний розподіл рекреаційних ресурсів на території Кримського півострова дають підстави для виділення рекреаційних районів у межах Кримського ринку рекреаційних послуг. Враховуючи роботи географів та економістів за даною проблематикою, у межах Криму виділяються дев’ять рекреаційних районів: Південний (Ялтинська і Алуштинська міськради); Південно-Східний (Суданська та Феодосійська міськради); Східний (Керченська міськрада, Ленінський та Кіровський райони); Центральний (Бахчисарайський, Білогірський та Сімферопольський райони); Південно-Західний (Севастопольська міськрада); Західний (Євпаторійська міськрада, Сакський район); Північно-Західний (Чорноморський та Роздольненський райони); Південно-Східний (Ніжне гірський та Совєтський райони); Південний (Джанкойський, Красногвардейський, Красноперекопський, Первомайський райони).

Нами проводилася оцінка лише тих рекреаційних районів, які є зараз конкурентоспроможними. Враховуючи це, з кола аналізу виключено Північно-Східний та Північний райони. Також не розглядався Південно-Західний район, що пов’язано з особливим статусом міста Севастополь, а також нестачею статистичної інформації щодо рекреаційного розвитку цієї території.

Для порівняльної оцінки були використані показники, що відображають передумови розвитку рекреаційної галузі і ефективність її функціонування. У зв'язку з тим, що ці показники у натуральному виразі важко зіставити, був застосований метод бальної оцінки. Для переходу від окремих показників до балів був використаний метод первинних показників. При цьому для кожного показника Ф у межах сукупності порівнюваних територій визначають максимальне (Фmax) і мінімальне (Фmin) значення. Різниця Фmax-Фmin є розмахом значень. Він розбивається на 10 інтервалів, кожному з яких привласнюється бал від 1 до 10. Інтегральний бал, що відображає рівень рекреаційної привабливості рекреаційних районів був розрахований як середньоарифметичне за усіма балами. Результати бальної оцінки відображені у таблиці 1.

Таким чином, можна зробити наступні висновки: 1) існують різкі відмінності в рівні розвитку рекреаційної сфери в межах Кримського регіону; найуспішніше її функціонування спостерігається в Південному районі; 2) усі проаналізовані райони за результатами оцінки можна розділити на три групи.

Таблиця 1