1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначення
| Вид материала | Документы |
- Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- Економічна теорія, 1317.91kb.
- План : Вступ с. 2 Розділ Цивілізація еволюція поглядів економічної теорії с. 4 Основні, 791.69kb.
- Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
- Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
- Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
99.
Номінальна і реальна заробітна плата.
Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну.
Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць.
Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.
Наприклад, в кооперативах та колективних підприємствах існує така особливість: їх особисті доходи та заробітна плата виникають в результаті реалізації товарів та послуг, які створені колективною працею і є продуктами праці. Але це не означає, що продукт праці існує лише там. Продукти праці існують всюди і найчастіше від успішної реальзації цього продукту праці залежить заробітна плата людей
100.
Норма прибутку і фактори, що його визначають.
Величина прибутку залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зромтання маси прибутку є розмір капіталу:
Мр = рКа.
Де Мр – маса прибутку, р – норма прибутку, Ка – розмір авансованого капіталу.
Щодо прибутковості, дозодності підприємства, слід відрізняти, по-перше, прибутковість усього підприємства як отримання доходу на весь авансований капітал, по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва для виготовлення цієї кількості продукції.
Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р – це різниця між ціною і собівартістю, Ка – авансований капітал, то формула норми прибутку буде такою:Р = Р/Ка х 100.
101.
Економічне зростання і економічні цикли.
Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, по-слуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за 'дний період.
Виокремлюють два основних типи економічного зростання:
екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними Їх попередніх техніко-технологічних параметрів.
Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього виробничого потенціалу.
Як відхилення від закономірного процесу економічного зростання в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип розвитку, для якого характерне довготривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х років у всіх країнах СНД, у т. ч. в Україні.
Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання.
102.
Суть та основні елементи грошової системи.
Гр. с-ма – форма організації гр. обороту в країні, яка встановлена на законодавчому рівні. В Україні з-н про Нацбанк регламентує гр. с-му країни. В складі гр. с-ми існують підсистеми: 1) с-ма безгот. розрах., 2) валютн. с-ми; 3) с-ми готівк. обігу. Елементи гр. с-ми: 1) найменування гр. одиниці – нац. валюта з істор. корінь нації. 2) Масштаб цін – величина гр. одиниці, про це свідчить відмінності в рівнях цін на одні й ті ж товари в різник країнах. Він залежить від інфляційних Гр. системи розділяють на 3 групи: I) залежно від форми, в якій функціонують гр., II) за хар-ром ек. сис-ми; III) за хар-ром регулювання нац. вал. сис-ми. За I) розрізняють 2 форми: саморегульовані гр. с-ми – базуються на використанні повноцінних гр. та банкнот, які розмінюються на повноцінні гр. (вже не існує). Тут роль держави незначно проявляється: визначає масштаб цін (фіксація вагомого металу в гр. один), порядок обміну – пропозиція гр. – готівка поза банками та депозитами на поточн. рах., Мб – гр. база. = С+R, контроль банку через операції на відкритому ринку, фінансування ком. банків, валютні інтервенції. м - мультиплікатор, він визначається не тільки ЦБ, а й нормами обов’язкового резервування – м=1/r , r – норма обов’язкового резервуваннячим нижче r, тим вище м і більше обсяг гр. пропозиції, і навпаки.; обліковою ставкою – вона впливає на гр. базу, а отже і на рівень м, ринковою % ставкою – з її рістом розширюються позички зріст гр. бази, банк. резерви і м зріст пропозиц. гр.; зміною багатства – зміна співвідношення між депозитн. гр. та готівкою, при рості багатства, зріст депозитн гр., що посилює м і збільшує пропоз. гр.; тінізацією підприємницької дія-ті – зростає запас готівки, зменшення депозиту, кредитування, мультиплікатора, зниження пропозиції гр.; низьким станом довіри до банків - зниження депозитів і м, банки змушені збільшувати резерви і скорочувати кредитування, щоб підсилити свою ліквідність. Обсяг пропоз. гр. формується під впливом 4-х суб’єктів: ЦБ, ком. банками, банк. вкладниками та позичальниками.
103.
Характеристика базових грошей та грошових агрегатів.
Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати. Гр. агрегат – це специфічн. показник гр. маси, що хар-зує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. М0 – вся готівка поза банк. сферою, найвужчий показник, регулювання і контроль за ним складніший. М1 – М0 + гр., які розміщені в банках на поточних рах. (депозити до запитання). Включає в себе гр., які виконують функцію засобу обігу та засобу платежу. Це найбільш ліквідні гр. М2 – М1+гр, які розміщені в банках на строкових вкладах, М3 – М2+ гр., які розміщені в банках для проведення трастових операцій. М2 і М3 – включають в себе функцію заощадження (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади). Ліквідність гр. маси знижується з кожним наступним агрегатом. Показник грошової бази – характеризує масу гр. з боку появу їх на балансі ЦБанку. Він включає в себе: всю готівку в обороті поза банк. сис-мою, резерви ком. банків на рах. в ЦБ, готівка в касах ком. банків. Гр. маса обчислюється за формулою: MB =C+R або Гб= Гвип+Грез, де Гвип (С) – сума готівки, випущен. ЦБ і не повернені в його фонди, він кількісно більший від М0 на суму готівки в касах банків., Грез – сума гр. резервів на рах. в ЦБ, він якісно і кількісно відрізняється від М1, М2, М3. Це сума зобов’язань ЦБ перед комерційними. Безготівковий елемент гр. агрегатів – зобов’язання ком. банків перед своїми клієнтами.
104.
Грошовий обіг та його закони.
Грошовий обіг є складовою частиною платіжного обігу. Грошовий обіг, що включає обіг готівки є складовою частиною грошового обігу.
Рух грошової одиниці в безготівковому обігу відбивається у виді записів по рахунках у банку. У подібній ситуації рух готівки заміщається кредитними операціями, виконуваними при участі банку, по рахунках учасників відповідних операцій. Поняття «грошовий обіг» можна віднести тільки до частини грошового обігу, а саме – до готівково-грошового обігу.
Під грошово-платіжним обігом розуміється частина грошового обігу, де гроші функціонують як засіб платежу незалежно від того, безготівковий це чи обіг наявний.
Емісія грошей - випуск у звертання грошових знаків у всіх формах. Емісійними органами є центральні банки, здійснюючі випуск банкнот, і казначейства, що емітують казначейські квитки і розмінна монета. Важливу роль грає також депозитно-чекова емісія грошей, що складає в збільшенні депозитів (внесків) на рахунках клієнтів банків, яке веде до зростання кількості чеків, що обслуговують безготівковий платіжний оборот. Ріст депозитів відбувається в зв'язку зі збільшенням залишків внесків на рахунках клієнтів у результаті одержання ними кредитів. Цей залишок клієнти можуть використовувати для оплати наявними, виписки чеків і здійснення інших платіжних операцій. Унаслідок цього відбувається збільшення грошової маси в звертанні, що вважається однієї з причин інфляції. З виникненням паперово-грошового і кредитного звертання саморегулювання грошової емісії стає неможливим. Збільшення грошової маси в звертанні необхідно, якщо ростуть обсяги виробництва і реалізації товарів і послуг. Якщо ж пропозиція грошей перевищує попит на них, то це приводить до росту цін, тобто до інфляції.
Цей аспект грошового обігу – контроль за інфляційними процесами – і визначає актуальність даної роботи.
Переміняючи форму вартості (Т-Д, Д-Т), гроші знаходяться в постійному русі між трьома суб'єктами: фізичною особою, що хазяюють суб'єктами й органами державної влади. Рух грошей при виконанні ними своїх функцій у наявній і безготівковій формах являє собою грошовий обіг.
Суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва є об'єктивною основою грошового обігу. Утворення загальнонаціональних і світових ринків дало новий поштовх подальшому розширенню грошового обігу. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного продукту, у тому числі кругообіг капіталу, звертання товару і надання послуг, рух позичкового капіталу і доходів різних соціальних груп.
Грошовий обіг здійснюється в двох формах: наявної і безготівковий.
Готівково-грошове звертання – рух готівки в сфері звертання і виконання ними двох функцій (засобу платежу і засобу звертання). Готівка використовуються: для кругообігу товарів і послуг; для розрахунків не зв'язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, посібників, пенсій і т.д.
Готівково-грошовий обіг включає рух усієї готівково-грошової маси за визначений період між населенням і юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.
Готівково-грошове звертання здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює ЦБ. Він випускає готівку в звертання і вилучає їх, якщо вони прийшли в непридатність, а також заміняє гроші на нові зразки купюр і монет.
Безготівкове звертання – рух вартості без участі готівки: переміщення коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог.
Безготівкове звертання здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток і інших кредитних інструментів.
Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між: підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, мають рахунок в кредитних установах; юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню кредиту; юридичними особами і населенням по виплатах зарплати, доходів по цінних паперах; фізичними і юридичними особами зі скарбницею держави по оплаті податків, зборів і ін. обов'язкових платежів.
Залежної від специфічної структури грошей і тих функцій, що вони виконують, діють відповідні закони грошового обігу.
При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних обігу (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:
КГ=СЦ-К+ПЛ-ВП :О
де СЦ — сума товарних цін;
К — сума цін товарів, проданих у кредит;
ПЛ — сума платежів за борговими зобов'язаннями;
ВП — сума взаємопогашених безготівкових платежів;
О — швидкість оборотів грошової одиниці.
Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обороту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що перебуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.
При функціонуванні повноцінних грошей в обігу знаходилася лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора тут стихійно збігалася з функцією грошей як засобу нагромадження.
В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні грошів що підпорядковуються закону обігу паперових грошей Суть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування товарообігу.
105.
Мікроекономічний рівень господарюваня
Домогосподарства є основними суб’єктамин мікроекономічного рівеня господарюваня, їм належить надзвиичайно важлива роль у системі економічних відносин. Задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. Домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне
поєднання. Домогосподарства виконують в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Вважається, що воно виступає єдиним економічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле.
106.
Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного вироюництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товараї (послугах), яка зумовлена алптоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.
Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.
На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.
107.
Суть кредиту. Його форми.
Кредит – форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.
Кредит існує в конкретних формах:
Комерційний - продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;
Банківський – надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб’єктам у формі грошових позик;
Споживчий надається банками, фін сово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;
Іпотечний – під заставу;
Державний – позичальник – держава; кредитор – населення і приватний бізнес;
Міжнародний – між державами в грошовій або товарній формі.
Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.
108.
Інфляція
Інфляція – це тривале і швидке знецінення гр. внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи, послуги, у падінні вал. курсу нац. гр., у товарному дефіциті. Ін-я - прояв знецінення гр. незалежно від зв’язків між гр. і товарами на ринку. Ще в епоху повноцінних гр. ін-я просліджувалася в псуванні монет, зниженні варт. золота. Але розмах отримала при обсязі неповноцінних гр. Форми прояву: 1) цінова – зростання цін, 2) девальвація – падіння курсу через розрив між цінами на внутрішн. ринку та на ринках інш. країн 3) ін-я заощаджень товарний дефіцит, ін-йні очікування. Закономірності ін-го процесу – в залежності від співвідношення темпів росту пропозиції гр. та темпів знецінення гр. : 1 стадія – темп зросту пропозиції опереджає темпи знецінення гр. 2 – темпи знецінення гр. випереджають темпи зростання їх пропозиції. Вимірювання ін-і: 1) індекс цін: споживчих товарів\цін (ІСЦ)= вартість “споживчого кошика” в поточному році (P1G0)/ на базовий рік (Р0G0), G - кільк. товарів у кошику базового періоду; на засоби вир-ва (ІЦВ=(P1G0/(Р0G0); ВВП або дефлятор ВВП. За темпами знецінення гр. ін-я: 1) повзуча – зріст цін на 5% за рік; 2) помірна або відкрита – до 20%, підвищення цін за зріст попиту. 3) галопуюча – до 100%непедбачене підвищення цін, яке не регулюється 4) гіперін-я – більше 100% - падає роль гр., поширюється бартер, стихійні процеси в ек. За ек. змістом: 1) ін-я витрат – тиск на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це зріст виробничих затрат (на з\пл, ел\ен), падіння продуктивності праці тощо. 2) ін-я попиту – тиск на ціни з боку гр. із-за зростання їх пропозиції від банків,.
джерело, за рах. якого покривається різниця між загальною потребою під-ва в оборотному капіталі та обсягом коштів, які воно має у своєму розпорядженні на конкретну дату.
109.
Необхідність кредиту в ринковій економіці.
Виник кредит в сфері товарн. обміну, коли продукти починають вироблятися не для внутрішнього споживання, а для обміну або продажу. Він розвивався на основі функції гр. як засобу обігу. З його появою гр. стали виконувати функцію засобу платежу, полегшуючи реалізацію товарів. За допомогою К. товаровиробник розширював вир-во, коли коштів не вистачало, при організації власного вир-ва або його початку. Передумови К: 1) необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позику, 2) довіра 3) збіг ек. інтересів кредитора і постачальника через переговори. Укладають угоду, визначають розмір і термін позички, %. 4) матеріальна відповідальність учасників. Тому вони повинні бути юридично самостійними. 5) отримання регулярних доходів для погашення К.: виручка від реалізації товару, з\пл тощо. Причини К: нерівномірність кругообігу К, сезонні та постійні коливання. (графіки)
Сезонні під-ва – с\господ, під-ва з вилову риби, заготівлі лісу тощо. Несезонні – горна, металургійна промисловість тощо. Потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Визначають його середню потребу на підставі сер. величин. Ці коливання є однією із причин необхідності кредиту. К – балансуюче
до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Інтервал часу, до якого застосовується % ставка – період нарахування %%. (рік, кв). Рівень % під впливом конкуренції на ринку позичкового капіталу, залежить від його попиту і пропозиції. Існує ринкова норма % - в даний момент на гр. ринку, середня норма % - на певний період. Чинники рівня норми %: норма прибутку; рівень нагромадження і заощадження; масштаб вир-ва; різниця між внутрішній та зовнішнім боргом держави; циклічність коливань вир-ва; сезонність вир-ва та реалізації продукції; темпи інфляції; повернення К; рівень % ставок ЦБанку; міжнар. переливи капіталу. Існують різні способи нарах. %: на евроринку вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції (ЛІБОР), % на %, фіксована ставка та “плаваюча”. Функції позичкового %: 1) розподіл прибутку – раціональне тимчасове використання К. для отримання доходу та на сплату % і одержання власного прибутку. 2) збереження позичкового капіталу - повернення суми кредитору. Роль: 1) % сприяє ефективному використанню К., зміцнює комерційні та господарські розрах. 2) збільшення доходів банків, зміцнення їх стійкості. 3) ефективне використання суб’єктами власних
кредитора. 4) К. відносини – вартісні, так як виникають з рухом вартості. Але вони не еквівалентні, тому що переміщення гр. не супроводжується зустрічним рухом еквівалента. Вартість переміщується назад після певного періоду. Кредитор тут повинен визначити доцільність кредитування та розмір плати за К. 5) повернення власнику гр. з %, який компенсує кредитору втрату доходу від позичених гр., стимулює позичальника до ефективного використання кредитн. гр. 6) на мікрорівні К. відносини перервні, тобто після повернення вартості і % вони перериваються. На макро- вони безперервні і мають загальносуспільний хар-р. 7) забезпечує зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Тобто формування позичкового капіталу. Елементи К. відносин: 1) об’єкти – вартість, яка передається в позичку одним суб’єктом інш. в товарній або гр. формі (позичена вартість – реальна цінність за обсягом). 2) Суб’єкти – кредитори - учасники К. відносин, які мають власні вільні кошти і передають у тимчасове користування інш. суб’єктам. (фіз та юр особи, держава, банки) Та позичальники – учасники К. відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують позичку від кредиторів в тимчасове розпорядження. Стадії руху К.: 1) формування вільної варт. як джерела надання позичок (не використовується для прибутку) ; 2) розміщення вільної варт. в позичку (захист від К. риску) 3) використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження 4) вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички 5) повернення позичальником вартості кредитору та оплата %.