1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначення

Вид материала

Документы

Содержание Вартість робочої сили: дискусійні аспекти. 82. Постіндустріальна цивілізація 83. Основні етапи розвитку цивілізації. 84. Товарна біржа Приватні біржі 85. Біржа праці. 86. Фондова біржа Фондова біржа 87. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання 88. Час обороту капіталу Перший вимір швидкості обороту капіталу Другий вимір швидкості обороту капіталу Т — визначена одиниця виміру — рік (12 місяців); t 89. Сутність і функції маркетингу підприємства Концепція маркетингу Стратегія маркетингу План маркетингу Програма маркетингу

Подобный материал:

• Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
• Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
• Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Економічна теорія, 1317.91kb.
• План : Вступ с. 2 Розділ Цивілізація еволюція поглядів економічної теорії с. 4 Основні, 791.69kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
• Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
• Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.

81.

Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.

Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар – робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається в процесі виробництва, тому, вартість, створюваня робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Місячна вартістьробочої сили, необхідної для виробництва певних елементів, наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис.

Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.

82.

Постіндустріальна цивілізація — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якііі поклала науково-тех­нічна революція, що розгорнулася у другііі половині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують на­ука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер еконо­міки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних перетво­рень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.

Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних техно­логій, комп'ютеризації, космонавтики посилили зв'язки люди­ни з космосом, що згідно з концепцією в.І. Вернадського про ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть на порозі зародження нової ноосферно-космічної цивілі­зації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і куль­турне обличчя людства у XXI ст.

Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємо-зв 'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, поси­люється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об'єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу.

Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу визначити історичне місце і напшої країни, її знаходження на індустріальній стадії та перспективи переходу до постіндустріальної стадії. Для цього необхідно створення соціально-ринко­вої економіки поєднувати з розробкою та використанням висо­коефективних технологій, структурною перебудовою економіки, впровадженням нових форм організації та управління ви­робництвом, всебічним розвитком науки, освіти, культури.

Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, разом з цим слід зазначити, що надмірне акцентування ним уваги на фор­муванні "єдиної світової цивілізації" є потенційно небезпечним у плані можливості розмивання та ігнорування специфічності економічного і соціально-культурного розвитку різних країн і народів, втрати ними їхньої самобутності й унікальності.

Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного простору нерідко відбувається в суперечливій формі — від різно­бічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних міжцивілізаційних конфліктів.

83.

Основні етапи розвитку цивілізації.

Цивілізація визначається як історично конкретний стан су­спільства, який характеризується особливим способом праці, певною суспільно-ви­робничою технологією, відповідною матеріальною і духовною культурою. Цивіліза­ція відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою. Особливої уваги потребує питання, пов'язане з гумагастичною спрямованістю ци-вілізаііії.

Після епохи варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизонтальному і вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних і особливих локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені відрізки часу. Такими цивілізаціями були давньогрецька, давньоримська, візантійська, азіатських народів, англійська і північно-германська, інків тощо. Кожній з них властиві неповторність, унікальність і соціально-історична особливість.

Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілізації у широкому ро­зумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — більш високого. Цьому розвиткові прита­манна загальна логіка суспільно-історичного прогресу людства, що відбувається у все­світньому масштабі.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхом гло­бальних за своїм змістом технологічних революцій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою. Перша в історії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття "неолітична" походить від грецького слова Шко-ч — камінь). Завдяки цій революції у сільському господарстві почали широ­ко використовуватися певним способом оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збиральництва до виробничої та переробної економіки. "Неолітична" революція передувала аграрній (сільськогосподарській) цивілізації, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва стала оброб­лювана земля. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного вироб­ництва, зайняла значний відрізок історії людства -8-10 тис. років. Вона була панівною аж до середини ХУПІ ст.

Промислова революція другої половини ХУПІ - першої третини XIX ст. започат­кувала індустріальну цивілізацію, що розвивається і тепер. Ґрунтуючись на застосу­ванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зро­била НОВИЙ велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці люди­ни й забезпеченні її панування над силами природи.

84.

Товарна біржа

Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними на­слідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерціііної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаціііною фор­мою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відпо­відних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

Товарна біржа — комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок одно­рідних товарів з певними характеристиками. Це об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої — укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо опе­рацій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займа­ла, наприклад. Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні й приватні.

На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами.

Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпо­рацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери. Члени біржі, як прави­ло, не отримують дивідендів на вкладений капітал. їхній прибуток утворюється за раху­нок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові но­мінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додат­кові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.

Брокерська фірма — це посередник між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі. Вона всебічно вивчає кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій. Схема операцій, здійснюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придба­ти акції — оцінювання брокером кон'юнктури ринку — завершення операції. Процес пошуку інвестора називається ринком.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори.

Економічна роль товарних бірж полягає передусім у тому, що вони сприяють вста­новленню ринкової рівноваги, відтворювальним процесам, ефективності економіки. Протягом тривалого часу існування товарних бірж вироблялися й апробувалися практикою принципи та правила функціонування суб'єктів ринкових відносин, викрис­талізовувались біржове законодавство, правове забезпечення їх діяльності. Для здійснення операції на біржі мають бути зафіксовані три змінних чинники: ціна, сума і строки поставок. Останнім часом поширилися так звані ф'ючерсні угоди (домовленості про реалізацію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови закупівлі врожаю наступного року), Вони передбачають не кількість товарів, а число контрактів. При укладанні ф'ючерсної угоди узгоджують лише дві позиції: ціну і термін поставки. Такі угоди можуть здійснюватись лише з одного стан­дартного виду товарів (так званого базового сорту), встановленого цією товарною бір­жею. Члени товарних бірж отримують можливість найбільш вигідно продавати, купува­ти або обмінювати товар; користуватися інформацією про кон'юнктуру ринку, яка перманентно змінюється, про стан попиту й пропозиції в розрізі груп товарів; мати відомості про платоспроможність і надійність контрагента угоди. Співзасновники біржі застраховані від небажаного коливання цін, користуються пільговим кредитуванням для здійснення вже укладених угод.

85.

Біржа праці.

Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними на­слідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерціііної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаціііною фор­мою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відпо­відних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посеред­ницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення.

Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; ви­плачує допомогу у зв'язку з безробіттям тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. В Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

86.

Фондова біржа

Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними на­слідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерціііної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаціііною фор­мою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відпо­відних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Фондова біржа — це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облі­гації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінан­сування перспективних програм.Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (у США, Великобританії, Японії) або державних інститутів (у Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, Франк­фуртській, Базельській, Міланській, Сінгапурській, Тайванській) діють цивілізовані прави­ла та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам.

87.

Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання

Економічна теорія вивчає функціонування економічної системи, насамперед на мікро-економічному, макроекономічпому та глобально-економічному рівнях господарювання.

Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособ­лені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; гю-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.

В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво про­дуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в економічному, соціальному, правовому, еколо­гічному, територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між спо­живачами та продавцем.

Виходячи з цього мікроекономічний рівень господарювання — це система відно­син діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідно­шення попиту та пропозиції.

Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності:

— домашні господарства (сім'я);

— підприємства.

Першим суб'єктом є домашні господарства (сім'я). З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб обмежено можливостями господарника (мате­ріальними та фізичними). Це приводить до необхідності виходу суб'єктів господарської діяльності за межі домашнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:

1) залученням до домашнього господарювання найманих робітників (постійно, тим­часово чи періодично) за відповідну платню;

2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за відпо­відну платню.

.Домашнє господарювання за таких умов опосередковується ринковими відносина­ми, входить складовою частиною до ринкової економіки на її мікрорівні. Засоби праці, які використовуються у домашньому господарстві, економічною наукою не вважаються капіталом. Праця господаря є водночас господарською метою, засобом і фактором за­доволення власних потреб. Самостійна праця господаря в межах домашнього господа­рювання не формує економічних виробничих відносин. Проте праця домашнього госпо­даря за винагороду чи самостійна праця підприємця (підприємницькі .здібності) еконо­мічною теорією вважається виробничим фактором на рівні з капіталом і землею.

Підприємство є другим суб'єктом мікроекономічного рівня господарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (про­дукція чи послуга).

У ринковій економіці підприємство — це товаровиробник і основна виробнича лан­ка економіки. Воно є й суб'єктом господарювання; товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.

Суб'єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов:

1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи — статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;

3) зберігає умови постійного повторення процесу виробництва — індивідуального відтворення;

4) проходить (повторює) життєвий цикл.

Підприємство має майно, завдяки чому може виконувати господарські функції, зобов'язання перед партнерами, державами, приймати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (тобто повторювати) життєвий цикл.

Отже, господарююча одилиця (суб'єкт) стає підприємством з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.

88.

Час обороту капіталу:

Оборот капіт,алу — це безперервно повторюваний круго­оборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

У процесі обороту різні частини промислового капіталу од­ночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.

Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху.

Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, ш;о зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу — кількість обертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою n=T:t

де n — кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т — визначена одиниця виміру — рік (12 місяців); t — тривалість одного обороту.

Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю.

Час обороту промислового капіталу:

Час обігу: - Придбання та доставка обладнання, сировини, матеріалів; -Укладення контрактів з найманими працівниками.

Час виробництва: - Перебування засобів виробництва у виробничих запасах; — робочий період (безпосереднє функціонування засобів виробни­цтва); — перерви у робо­чому періоді (тех­нологічні, організаційні, адміністративні)

Час обігу:реалізація виробленої товарної продукції та перебування її у товарних запасах

89.

Сутність і функції маркетингу підприємства

Поняття маркетинг виступає в трьох основних сутнісних вираженнях: по-перше, як ринкова концепція управління; по-друге, як вивчення певних економічних відносин; по-третє, як ключова складова системи ведення ринкового господарства.

Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринкових елементів регу­лювання виробничого процесу. До його складу входять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підприємництво, вибір ринку і його сегментів, структура, організа­ція маркетингу, маркетинговий контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно від обсягу ринкової діяльності підприємства.

Концепція маркетингу — це орієнтована на споживача підприємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узгодити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реалізації товарів і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зумовлює вибір системи управління підприємством та формування організаційної структури виробництва.

Стратегія маркетингу — це прогнозування довгострокової ринкової діяльності підприємства відповідно до змін попиту споживачів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування маркетингу, ви­роблення тактики виконання планів, маркетинговий контроль.

Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підприємства та потенцій­них можливостей досягнення їх. Воно спирається на чітке формулювання програми підприємства, визначення допоміжних завдань, планів розвитку і стратегію зростання.

Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненої ринко­вої економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечує досягнення кож­ним підро.зділом своєї мети, яка виходить із загальних завдань компанії, стимулює коор­динацію зусиль різних функціональних напрямів.

План маркетингу — це тактика ринкової діяльності. Підприємства розробляють довгострокові (від ,5 до 15 років), середньострокові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються. На відміну від директивного планування плани маркетингу являють собою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах; мінімальному, оптималь­ному, максимальному.

Програма маркетингу підприємства-товаровиробника містить такі розділи: контрольних показників щодо потреб підприємства; поточної ситуації на ринку, становища на ньому підприємства, даних щодо конкурентів тощо; тактичних дій на ринку, механізму освоєння нових сегментів ринку; бюджету підприємства; порядку контролю за виконанням плану.

Невід'ємною рисою маркетингової діяльності підприємства в ринковій економіці є підприємництво.

Підприємницька діяльність підприємств ґрунтується на таких принципах: вільний вибір і"ї видів; залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних і фізич­них осіб, а також матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; са­мостійні формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироб­люваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення пла­тежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем — юридич­ною особою зовнішньоекономічної діяльності; використання будь-яким підприємцем на­лежної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво — це і наслідок, і умова самостійної господарської діяльності това­ровиробника, успішної маркетингової діяльності. В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забезпечити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо.