1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначення

Вид материала

Документы

Содержание Класифікація ризику. 91 . Класифікація цін Закупівельні ціни Вільні ринкові ціни 92. Цінова політика і методи ціноутворення. 93. Ринковий механізм ціноутворення. Стелі цін 94. Чинники, що впливають на величину ціни. 95. Особливості відтворення в с/г 96. Агропромисловий комплекс 97. Партнерства,корпорації, індивідуальні господарства За формою організації Переваги індивідуальних підприємств Повне товариство Переваги товариств над одноосібними підприємствами Риси конгломерату Риси диверсифікату 98. Заробітна плата

Подобный материал:

• Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
• Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
• Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Економічна теорія, 1317.91kb.
• План : Вступ с. 2 Розділ Цивілізація еволюція поглядів економічної теорії с. 4 Основні, 791.69kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
• Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
• Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.

90.

Класифікація ризику.
Для забезпечення можливостей повного охоплення ризиків в господарській практиці, полегшення оцінки та забезпечення ефективного підбору заходів по мінімізації ризику, здійснюється його класифікація.
Розрізняють наступні види ризику згідно з класифікаційними ознаками:
1). За належністю до країни функціонування господарського об'єкта:- внутрішні; - зовнішні.
2). За рівнем виникнення:- фірмовий (мікрорівень);- галузевий;- міжгалузевий;- регіональний;- державний;

-глобальний.
3). За сферою походження:- соціально-політичний;- адміністративно-законодавчий;- виробничий; - комерційний;

- фінансовий;- природно-екологічний;- демографічний;- геополітичний.
4). В залежності від причин виникнення:- ризики, пов’язані з невизначеністю майбутнього; - пов’язані з нестачею інформації; - пов’язані із суб’єктивним впливом.
5). За ступенем обґрунтованості прийнятого ризику: - обґрунтований;- частково обґрунтований; - авантюрний.
6). За ступенем системності:- системний (систематичний); - несистематичний (унікальний – носять разовий характер).
7). У відповідності до допустимих меж:- допустимий;- критичний;- катастрофічний.
8). За адекватністю часу прийняття рішення:- попереджувальний;- поточний;- запізнілий.
9). В залежності від кількості осіб, що приймають рішення:- індивідуальний;- колективний.
10). За характером дії:- динамічний – це ризик непередбачуваних втрат, які може нести підприємство протягом деякого періоду часу;- статистичний – це ризик можливих втрат, які несе підприємство за короткий період часу.
11). В залежності від можливого результату:- чистий;- спекулятивний.
Чисті ризики – передбачають отримання або нульового, або негативного результату. До них належать: погодні ризики, виробничі ризики.
Спекулятивні – виражаються в можливості отримання як позитивного, так і негативного результату. До них відноситься більша частина фінансових ризиків, в тому числі інвестиційний ризик.

Терміни “венчурний капітал” і “венчурний бізнес” беруть початок від англійського слова “venture”, яке перекладається в словнику В.К.Мюллєра як “ризикове підприємство”, “спекуляція”, “сума, яка підлягає ризику”. На даний час існують два основних ринки венчурного капіталу – США і Канади та Європи.

Модель розвитку інвестиційної діяльності, яка побудована на венчурному бізнесі як окремому виді підприємництва, є необхідною для успішного розвитку економіки України і поступу всього суспільства. Однак вона вимагає ряд передумов, зокрема законодавчого врегулювання венчурного бізнесу, наявності певної кількості інвесторів із достатнім обсягом капіталу, які зможуть стати суб’єктами венчурної діяльності. Загальною рисою, притаманною для венчурного фінансування, є пряма залежність між ризиком і можливістю отримати інвестиції – чим вищий фінансовий ризик, тим важче підприємцю отримати необхідне фінансування для його проектів і тим вищу ціну потрібно платити за залучені кошти у вигляді процентів, або в обсязі прибутків майбутньої фірми.

Однак виявилося, що в умовах інтенсивного науково-технічного прогресу відмова від здійснення ризикових, але перспективних підприємницьких проектів на практиці несе загрозу значно більших фінансових втрат для економіки і суспільства загалом через втрату конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Для України, на мій погляд, американська модель венчурного бізнесу є найбільш прийнятною. Для неї характерним є високий рівень ризику, що відрізняє її від більш поширених механізмів підтримки бізнес-проектів, таких як, наприклад, інвестування в цінні папери або банківські кредити. Можна виділити три таких найбільш суттєві особливості, що відповідають завданням розвитку такого бізнесу в Україні:

1. 
   Необхідні кошти можуть виділятися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення власністю, збереженнями, або іншими активами підприємця. Якщо проект провалиться, максимум, на що може претендувати інвестор, це частина активів даної фірми, пропорційна його частці в зареєстрованому статутному фонді. Інвестор венчурного капіталу йде на розділення всієї відповідальності і фінансового ризику разом з підприємцем. Потреба в одержанні кредитів такого роду часто виникає у початківців або дрібних підприємців, винахідників, учених і інженерів, які намагаються самостійно реалізувати нові оригінальні і перспективні розробки. Дорога в комерційний банк для них часто закрита через такі причини:
   

• §       багато комерційних проектів починають приносити прибуток не раніше ніж через 3-5 років, але в такому разі вони погіршують баланс банку;
  
• §       такі проекти пов’язані з дуже високим ступенем фінансового ризику;
  
• §       банки будуть обов’язково вимагати забезпечення застави або гарантій.
  

2.    Має місце активна участь інвесторів в управлінні фінансуванням проектів на всіх етапах, починаючи з експертизи ідей підприємців і закінчуючи забезпеченням ліквідності акцій створеної фірми.
   
3.     Венчурні фонди готові вкладати кошти в наукомістські розробки навіть тоді, коли існує висока ступінь невизначеності. Адже саме тут приховано найбільший потенційний резерв одержання прибутку.
   

Зрозуміло, що інвестори венчурного капіталу йдуть назустріч підприємцям, виходячи не з альтруїстичних міркувань. Інтерес інвестора полягає якраз у тому, щоб отримати від своїх капіталовкладень прибуток, який буде суттєво вищим, ніж розміщення вільних фінансових коштів на банківських депозитах, або при їх вкладенні в державні цінні папери з фіксованим прибутком.


91 .

Класифікація цін

1). Види цін залежно від сфер торгівлі

На ціни накладає відбиток вид торгівлі товарами й послугами, за допомогою якого реалізуються товари, масштаби торговельних операція й характер реалізованого товару. По цих ознаках ціни діляться на оптові, роздрібні, закупівельні й тарифи.

Оптовими називаються ціни, по яких продукція реалізується великими партіями, в умовах так називаної оптової торгівлі. Система оптових цін застосовується в торговельно-збутових операціях між підприємствами, а також при реалізації продукції через спеціалізовані магазини й збутові контори оптової торгівлі, на торговельних біржах й у будь-яких інших торговельних організаціях, що продає товари оптом, у значній кількості.

Роздрібними прийнято називати ціни, по яких товари продаються в так називаній роздрібній торговельній мережі, тобто в умовах їхнього продажу індивідуальним покупцям, при відносно невеликому обсязі кожного продажу. За роздрібними цінами звичайно реалізуються товари народного споживання населенню й у меншій мері - підприємствам, організаціям, підприємцям.

Закупівельні ціни – це ціни державних закупівель продукції в підприємств, організацій, населення. В українській економічній практиці були й деякою мірою продовжують бути розповсюдженими державні закупівлі сільськогосподарської продукції в її виробників за закупівельними цінами для продовольчого постачання міського населення Однак у принципі термін «закупівельні ціни» можна трактувати набагато більш широко, стосовно до всіх видів державних закупівель.

2). Види цін, що розрізняються ступенем і способами регулювання

По ступені й способу регулювання ціни розділяються на групи: жорсткофіксовані (призначувані); регульовані (змінювані); договірні (контрактні); вільні (ринкові).

Жорсткофіксовані, тверді ціни призначаються органами ціноутворення або інших державних органів, їхній рівень фіксується документально. Ні виробники, ні продавці товару не мають право змінити величину такої ціни в яку-небудь сторону, така зміна переслідується за законом. У централізовано керованій економіці призначувані ціни мають широке поширення, вони відомі за назвою державних. Регульовані ціни називаються так тому, що їхня величина регулюється державними органами. При регулюванні вплив з боку держави на ціни носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на зміну попиту та пропозиції товару. Договірні ціни – це ціни, величина яких визначена предваряющим акт купівлі-продажу угодою, документально зафіксованим контрактом між продавцями й покупцями. У сучасній практиці ділового співробітництва прийнято виділяти в договорах спеціальний розділ, у якому обмовляється рівень цін. У ряді випадків у договорі фіксується не абсолютна величина цін, а діапазон цін (у межах від і до), верхній або нижній рівень (не вище або не нижче) або зв'язок з державними, ринковими, світовими цінами. Обмовляється також допустимість зміни закріплених контрактом цін внаслідок, скажемо, інфляції, виникнення форс-мажорних обставин, прийняття нових законів.

Вільні ринкові ціни, як ясно з їхньої назви, звільнені від безпосереднього цінового втручання державних органів, формуються під впливом кон'юнктури ринку, законів попиту та пропозиції й звуться рівноважних цін, тобто таких цін, при яких обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції товарів на ринку. Теоретично, в ідеалі ринкові ціни повинні складатися в процесі вільного торгу між покупцями й продавцями. Однак реально не вдається уникнути впливу на процес установлення ринкових цін ряду факторів не тільки економічної, але й психологічної природи, пов'язаних з поводженням, інтересами покупців і продавців. У цьому змісті коректно визначити вільні ринкові або рівноважні ціни як ціну, рівну з одного боку, цінності для споживачів додаткової одиниці блага, що здобуває, і, з іншого боку, витратам виробництва й продажу додаткової одиниці даного блага для продавця.

Перехід від фіксованих державних цін до вільних, ринкових цін називають лібералізацією цін.

3). Інші види цін

Поряд з охарактеризованими вище основними видами цін в економічній практиці застосовується ряд інших груп цін, виділюваних по найрізноманітніших ознаках.

В економічному аналізі, плануванні й статистику, а також у дослідницьких цілях, поряд з поточними, діючими, фактично використаються порівнянні або, як іноді називають, незмінні ціни. Використання таких цін об'єктивно необхідно у зв'язку із природною зміною багатьох цін, процесами інфляції. Щоб урахувати зміну цін, треба встановити, скільки грошей ішло б на харчування родини в умовах, якби ціни залишалися незмінними. Звідси й прагнення застосовувати при аналізі порівнянні, незмінні ціни, використовуючи індекс цін, тобто коефіцієнт перерахунку, що відображає зміна цін. У цих же цілях іноді застосовуються реальні ціни, які являють собою ціну в грошовому вираженні щодо загального рівня цін. У ході прийняття споживчих рішень покупця цікавлять і відносні (порівнянні) ціни, тобто ціна даного товару в порівнянні із ціною деякого іншого родинного товару або того ж товару в іншому регіоні. Із цією метою встановлюється відношення цін. Найчастіше визначається відношення цін взаємозамінних товарів, іменованих субститутами.

В процесі проектування нових видів виробів й об'єктів для виробництва знову освоюваної продукції, товарів, послуг, матеріалів, напівфабрикатів, енергії використаються проектні ціни. З обліком їх наближеного, орієнтовного характеру часто визначається граничний рівень таких нових цін у вигляді лімітних цін.

Стосовно до об'єктів будівельної індустрії на етапі їхнього проектування визначається ціна будівництва об'єкта, обумовлена з урахуванням всіх видів витрат на створення й оснащення. Таку ціну прийнято називати кошторисною вартістю, тому що вона обчислюється на основі кошторисів, у яких просумовано витрати на створення готового будівельного об'єкта.

У більше широкому плані всі види цін, обумовлені за допомогою розрахунків, називають розрахунковими, а ціни, очікувані в майбутньому, - очікуваними.

Ряд цін на товари й послуги фіксується в документальній формі у вигляді прейскурантів, тобто покажчиків цін. Величини цін, представлених у таких документах, називають прейскурантними. В умовах державного ціноутворення прейскурант, цінник був основним, іноді первинним документом. У ринковій економіці прейскурант стає довідковим документом.

В ході здійснення планово-управлінських робіт використаються прогнозні й планові ціни, зміст і призначення яких ясні з їхньої назви. Цікаво, що відповідно до економічної теорії, що сповідалася в радянський період української історії, уважалося, що при державно-плановій системі господарювання величина державних цін, що становили переважну більшість усього цінового арсеналу, визначається державними планами, тобто в господарстві діють планові ціни. У дійсності ціни не встановлювалися планами, а були об'єктом оперативного керування з боку державних органів ціноутворення. У той же час державні плани економічного й соціального розвитку складалися на певній ціновій базі, що була скоріше прогнозно-аналітичної, чим планової. Безсумнівно, що й в економіці ринкового типу широко використаються прогнозні ціни, на основі яких складаються бізнеси-проекти, бізнес-плани, плани фірм, індикативні державні плани-прогнози.

Досить часто вид ціни визначався видом ринку, на якому вона утвориться. За цією ознакою виділяються біржові, аукціонні, комісійні ціни. В Україні радянського й пострадянського періоду було прийнято говорити й усе ще говорять про ціни так називаного колгоспного ринку й про кооперативні ціни (установлюваних кооперативними організаціями).

Наявність різних цін на однотипні товари в різних країнах приводить до необхідності використання світових цін, тобто цін світового ринку. Світові ціни являють собою або реально діючі на всесвітньому ринку ціни на товари даної групи, або ціни, визнані на певний період з боку організацій, що відають міжнародною торгівлею, або середні значення цін на ті самі товари, що встановилися в різних країнах і регіонах. У радянській практиці світові ціни мали вкрай обмежене застосування, тому що на внутрішніх ринках діяли тільки державні ціни на імпортні товари, а ходіння іноземної валюти було заборонено. Світові ціни обчислюються звичайно у вільно конвертованих валютах. У міру становлення ринкових відносин в Україні ціни на українських ринках придбали тенденцію наближатися до світового.

92.

Цінова політика і методи ціноутворення.

Витратний механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною й ціноутворюючими факторами й, з іншого боку - спосіб формування ціни, технологію процесу її зародження й функціонування, зміни в часі. Суть витратного підходу полягає в тому, що величина ціни товару стає в безпосередню залежність від витрат виробництва й обіги, що представляє витрати, витрати в грошовій формі на виробництво й реалізацію одиниці товару. Витратний підхід, складається в необхідності встановлення виду витрат, на підставі яких визначається ціна. Найчастіше використаються середні витрати розраховуючи на одиницю товару із усього кількості (партії) вироблених і продаваних товарів. Однак можуть бути застосовані й граничні витрати, під якими розуміється приріст загальних витрат, обумовлений збільшенням виробництва й продажі на одну одиницю. Звичайно граничні витрати нижче середніх.

При розрахунку нормального підприємницького прибутку враховуються:

• витрати, що забезпечують нормальне (прийняте, сформоване в галузі) розширене відтворення, тобто капітальні вкладення в основні фонди й приріст оборотних коштів;
  
• витрати на прибутку на науково-дослідні, дослідно-конструкторські й інші роботи, що забезпечують науково-технічний прогрес;
  
• витрати на житлове й інше соціальне будівництво;
  
• поточні витрати на соціальні потреби, фінансовані із прибутку;
  
• витрати по підготовці й перепідготовці кадрів, фінансовані із прибутку;
  
• відрахування в централізовані фонди, у тому числі відрахування на зміст апарата й у фонди концерну, асоціації, об'єднання;
  
• виплата дивідендів по акціях;
  
• відрахування податків, що враховують за рахунок прибутку.
  

Всі ці витрати, фінансовані за рахунок прибутку, ураховуються при визначенні нормального підприємницького прибутку в розмірі, що зложився в галузі й, отже, можуть бути обґрунтовані при «уторговуванні» цін.

Прибуток і рентабельність ураховуються в економічні (підприємницьких) витратах звичайно в розмірі, прийнятому в даній галузі виробництва. При цьому прибуток, що включає в підприємницькі витрати видів продукції, виробів, може бути визначена з урахуванням специфіки виробництва по різних моделях ціни, тобто пропорційно:

А) собівартості продукції, робіт, послуг;

Б) собівартості обробки або нормативної вартості обробки;

В) оплаті праці, включеної в собівартість;

Г) фондоємкості, капіталоемкості виробів.

У підприємницьких витратах ураховуються податок на додану вартість (ПДВ), якщо він додається до ціни, тобто нараховується понад ціну підприємства, а також акцизи. ПДВ входить у витрати підприємства й повинен бути відбитий у його витратах, тому що підприємство вносить його суму в бюджет, і, отже, вона повинна враховуватися при калькулюванні всіх витрат.

Акциз необхідно враховувати у витратах, якщо підприємство відраховує в бюджет акцизний податок. У цьому випадку ціна пропозиції визначається з урахуванням цього податку. Якщо ж акцизний податок сплачується збутовою базою або якоюсь іншою посередницькою організацією, то підприємство у своїх витратах може не враховувати акцизний податок, але при цьому повинне передбачити його при кінцевій реалізації своєї продукції.

Мита, тарифи й збори враховуються в підприємницьких витратах товарів, що відпускають на експорт.

Альтернативні (вмененные) витрати також ураховуються при розрахунку підприємницьких витрат. Під альтернативними (вмененными) витратами розуміються виражені в грошовій формі втрати, або упущені можливості, які виникають у результаті відмови від яких-небудь інших альтернативних рішень. Ці витрати іноді називають неявними витратами. Це - альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам підприємства (або перебувають у власності підприємства як юридичної особи), які недоотримані в обсяг на явні (грошові) платежі.

93.

Ринковий механізм ціноутворення.

Серед безлічі цін (шкали цін) існує тільки одна, по якій покупці бажають і можуть придбати, а продавці готові реалізувати певну кількість товару. Така ціна називається рівноважної (ринкової) ціною, а у випадку, коли вона зафіксована в договорі, - договірної.

При будь-якій іншій ціні, що буде вище або нижче рівноважної, існує розрив між попитом та пропозицією. Ціна вище рівноважної стимулює виробників провадити більше продукції, але в споживачів знижує бажання купувати цей товар, перемикаючи їхній попит на інші товари. Як слідство, на ринку з'являється надлишкової пропозиція даного товару. Однак таке положення не може зберігатися постійно. Наявність надлишкового товару у виробників буде спонукувати їх до зниження ціни, у результаті ціна може впасти навіть нижче рівноважної. За новою ціною виробники будуть готові запропонувати набагато меншу кількість товару, але число покупців, готових придбати цей продукт, зросте. Попит перевищить пропозиція, утвориться дефіцит. У свою чергу, конкуренція між покупцями приведе до росту ціни, а ріст ціни підштовхне виробників до збільшення випуску товару.

Т. о., надлишок товару буде опускати його ціну, а недостача (дефіцит) викличе ріст ціни на продукт. Так буде тривати доти, поки при певній ціні кількість продукту, що готові придбати покупці, не збіжиться з кількістю товаруу, що виробники готові випустити й продати по цій же ціні. Ця й буде рівноважна ціна, а обсяг продукції буде називатися рівноважною кількістю.

1. Пропозиція росте, попит скорочується. При цьому відбувається зниження рівноважної ціни. Зміна рівноважної кількості може бути зі знаком +, - або 0. Все залежить від кількісного співвідношення змін попиту та пропозиції.
   
2. Пропозиція скорочується, попит росте. Тут спостерігається підвищення рівноважної ціни теж за рахунок зміни й попиту, і пропозиції. Зміна рівноважної кількості може бути різним, як й в 1-ом випадку, воно залежить від співвідношення змін попиту та пропозиції.
   
3. Пропозиція та попит ростуть. У цьому випадку на рівноважну ціну впливають дві протилежні тенденції:
   

• ріст пропозиції в напрямку зниження ціни;
  
• ріст попиту в напрямку підвищення ціни. При цьому рівноважна кількість збільшується.
  

4. Пропозиція та попит скорочуються. У такій ситуації вплив на рівноважну ціну невиразно. Якщо обсяги скорочення пропозиції більше скорочення попиту, то рівноважна ціна підвищується. У випадку якщо обсяги скорочення пропозиції менше скорочення попиту, те рівноважна ціна зменшується. Рівноважна кількість у кожному разі скоротитися.
   

Стелі цін застосовують звичайно для стримування інфляційних процесів, рішення соціальних проблем, наприклад, доступність яких-небудь продуктів найбіднішим верствам населення. Необхідність такого регулювання цін виникає під час війн, стихійних лих. Нижчі межі цін можуть установлюватися для підтримки вітчизняного виробника, для рішення соціальних питань (закон про мінімальну заробітну плату).


94.

Чинники, що впливають на величину ціни.

Знаючи попит на товар, розрахункову ціну пропозиції, а також ціни конкурентів, підприємство готове до встановлення остаточної ціни власного товару. Ця ціна буде перебувати в інтервалі між занадто низкою, що не забезпечує прибутку, і занадто високому, перешкоджаючому формуванню попиту. Мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, максимальна - наявністю унікальних достоїнств товару підприємства. Ціни товарів конкурентів і товарів-замінників дають середній рівень, якого підприємству й варто дотримуватися при призначенні ціни.

Крім того, перед призначенням остаточної ціни для ринкового продажу підприємство повинне розглянути ряд додаткових міркувань:

1. урахувати психологію ціносприйняття. Продавець повинен ураховувати не тільки економічні, але й психологічні фактори ціни. Більшість споживачів дивляться на ціну, як на показник якості. Тому ціна (допустимо, що зросла в порівнянні з минулим періодом) повинна бути обґрунтована насамперед якістю. Багато продавців уважають, що ціна повинна виражатися непарним числом, допустимо 299, а не 300 грн. за одиницю товару. Психологічно споживач буде сприймати цю ціну в 200 із зайвим гривень не в 300 і вище;
   
2. перевірити передбачувану ціну на предмет надання знижок із ціни, які можуть мати місце під час висновку угод. Як правило, готується кілька варіантів таких угод. Тут знову ж спрацьовує психологія покупця й продавця. Якщо продавець погодився на одну-дві знижок, то покупець може бути задоволений зробленою угодою. Але при цьому в продавця можуть бути ще варіанти можливих знижок, які він не виставив;
   
3. крім усього, ураховувати реакцію на передбачувану ціну з боку інших учасників ринкової діяльності. Як відреагують на неї конкуренти? Довідавшись про встановлену фірму ціні, чи не піднімуть свої ціни постачальники сировини й матеріалів? Чи не вмішаються державні органи, щоб перешкодити торгівлі товарами по цее ціні? В останньому випадку необхідно знати й застосовувати закони, що стосуються встановлення цін.
   

При призначенні цін на свої товари продавець повинен строго дотримувати положень чинних законів в області ціноутворення. Він повинен уникати:

• фіксування цін. Продавці повинні призначати ціни без усяких попередніх консультацій з конкурентами. У противному випадку виникає підозри, що вони вступили в змову про ціни. Практика фіксування цін незаконна;
  
• цінової дискримінації. Продавець зобов'язаний пропонувати свій товар схожим за родом діяльності торговельним підприємствам на тих самих умовах продажу щодо цін. Однак цінова дискримінація припустима, якщо при поставці товару різним роздрібним торговцям продавець платить різні витрати, а також у випадках, коли виробник поставляє різним роздрібним торговцям той самий товар різного якісного рівня;- продажу за цінами нижче мінімально припустимих. Продавець не вправі пропонувати товар за ціною нижчою від собівартості з метою усунення конкурентів; - шахрайського завищення цін.
  

95.

Особливості відтворення в с/г

На відтворення в аграрному секторі економіки суттєво впливає родючість землі. В сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використанні вона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується, в результаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, на відміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фондоозброєності в сільському гос­подарстві дає різні результати, тобто продуктивність праці визначається тут передусім продуктивністю природних факторів.

Отже, за інших рівних умов темпи відтворення в сільському господарстві залежать від природи і родючості землі. Вплив природних факторів на результати виробництва можна обмежити розвитком продуктивних сил. Йдеться про економічну родючість, підви­щення якої досягається через раціональне використання землі, систематичне впрова­дження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землероб­ства тощо. Маючи таку властивість, як родючість, земля безпосередньо впливає на ре­зультативність виробництва, а та обставина, що вона підвиїцується, передбачає підвищен­ня темпів відтворення.

Родючість ґрунтів, природні та біологічні процеси справляють значний вплив на спеціалізацію виробництва, на поєднання окремих галузей сільського господарства. Однією з найважливіїних особливостей відтворення в аграрному секторі економіки є те, що формування виробничого потенціалу цієї галузі здійснюється відповідно до природних і економічних умов, неоднорідність.

У зв'язку з тим, що відтворення в аграрному секторі економіки обумовлене природ­ними процесами, роботи технологічного циклу з вирощування сільськогосподарських культур і догляду за тваринами розподілені протягом усього року з інтервалами, які визначаються природою, причому природні фактори значно коригують календарні плани проведення сільськогосподарських робіт. Тому, щоб забезпечити своєчасне проведення сільськогосподарських робіт, необхідно пристосувати ритм виробництва до ритму при­родиПри відповідному роз­витку біологічних наук і промисловості продуктивність сільського господарства зроста­тиме відносно швидше, ніж у промисловості, оскільки в сільському господарстві поряд з людиною об'єктивно діють сили природи. Вміле використання їх на основі сучасної науково-технічної революції є одним з важливих напрямів соціально-економічного про­гресу суспільства.

Обмеженість земельного фонду сільськогосподарського призначення і зростаючі потреби в продуктах харчування обумовлюють необхідність тільки інтенсивного типу відтворення. Тим більше, що землі сільськогосподарського призначення постійно ско­рочуються. Ось чому інтенсифікація сільськогосподарського виробництва є безальтер-нативним перспективним напрямом його розвитку.

Додаткові вкладення праці й капіталу передбачають зміну технологічних способів виробництва, нову техніку і технологію. Щоб збільшити в значних розмірах капітал, необхідно винайти нові машини, нові системи рільництва, нові способи утримання худоби тощо, тобто головним для визначення економічної природи додаткових (по­слідовних) вкладень у землю є не кількісна їх сторона, а якісна, тобто не тільки те, які розміри засобів виробництва і праці вкладені в землю, а за яких умов ці вкладення .здійснюються, з якими технічними, технологічними й організаційними цілями. Усього цього може бути досягнуто разом зі змінами у всіх складових технологічного способу виробництва, тобто не тільки за рахунок розвитку продуктивних сил, а й змін в органі­заційно-економічних відносинах. У свою чергу, зміни в технологічному способі вироб­ництва об'єктивно створюють передумови для змін у соціально-економічних відноси­нах, які, у свою чергу, справляють вплив на розвиток техніко-технологічного прогресу в сільському господарстві.

Особливості відтворення в аграрному секторі економіки визначаються тим, що тех­нічний прогрес не обмежується рамками машинної техніки. Рослини і тварини висту­пають як предмети праці і знаряддя праці, а земля є головним засобом виробництва. Тому одним з найважливіших напрямів розвитку цієї галузі є виведення високовро­жайних культур і високопродуктивних тварин, впровадження у виробництво заходів, які забезпечують підвищення родючості землі, що становить сутність агротехнічного і зоотехнічного прогресу.

Підвищення технічної забезпеченості сільськогосподарського виробництва в поєднанні з використанням високоврожайних культур і високопродуктивних тварин є основою запровадження прогресивної технології виробництва. Ці напрями технічного прогресу мають тісний взаємозв'язок. Якість сільськогосподарських робіт визначається доскона­лістю техніки, що впливає на врожайність культур і продуктивність тварин. У свою чергу, нові, якісніші та врожайніші сорти культур вимагають досконаліших і ефектив­ніших машин, які слід використовувати в процесі виробництва. Ця відповідність забез­печує максимальний ефект прогресивної технології виробництва, що є основою швидких і сталих темпів відтворення. Разом із тим, як випливає з викладеного вище, відповідно до економічних законів взаємозв'язку продуктивних сил і економічних виробничих відносин особлтшості сільсько­го господарства як сфери прикладання праці й капіталу виявляються не тільки в техніко-технологічній основі виробництва й організаційно-економічних відносинах у ньому. Це яскраво виявляється перш за все в земельній ренті

96.

Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплекс — складна виробнича соціально-економічна система, яка охоплює ряд галузей народного господарства, що спеціалізуются на виробництві про­дукції сільського господарства, її переробці й реалізації.

Він має особливе значення в економіці. АПК належить до числа базових народно­господарських комплексів, тобто комплексів і галузей, які визначають умови підтриман­ня життєдіяльності суспільства.

До агропромислового комплексу належать усі види виробництва й виробничого обслуговування, створення й розвиток яких підпорядковані виробництву кінцевої спо­живчої продукції з сільськогосподарської сировини й існування яких поза реалізацією цього завдання недоцільне. З цього погляду АПК складається з таких трьох сфер і обслуговуючих ланок.

Перша сфера АІІК — саме сільське господарство, сільськогосподарське виробництво, в тому числі й особисті підсобні господарства (рослинництво, тваринництво, риболовство).

Друга сфера АПК — галузі, які виробляють для сільського господарства й агропро­мислового комплексу засоби виробництва: тракторне, сільськогосподарське і харчове машинобудування, виробництво мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рос­лин і тварин; комбікормова промисловість; меліоративне й сільське будівництво.

Третя сфера АПК — галузі промислової переробки сільськогосподарської сирови­ни, зберігання й доведення кінцевого продукту до споживача.

Основною ланкою агропромислового комплексу є сільське господарство, яке висту­пає інтегратором у цій багатогалузевій системі. Постачаючи свою продукцію в численні галузі, воно саме використовує продукцію різноманітних галузей. Зі сфери сільського господарства більша частина продукції потрапляє в харчову промисловість — одну з найважливіших в агропромисловому комплексі, яка завершує інтегроване виробництво і випускає кінцеву продукцію.

У складі агропромислового комплексу можна виділити також виробничу і соціаль­ну інфраструктури. Виробнича інфраструктура агропромислового комплексу — систе­ма виробпичо-технічного забезпечення й обслуговування сільського господарства та інших галузей комплексу. До соціальної інфраструктури агропромислового комплексу вхо­дять житлово-комунальне господарство, організації культури, освіти, охорони здоров'я, підготовки кадрів, служба збуту та ін.

Утворення агропромислового комплексу являє собою важливу сучасну стадію суспіль­ного поділу праці й суспільного виробництва. Структура і функціонування АПК базу­ються на поєднанні спеціалізації, кооперування й диверсифікації виробничих процесів. Ці процеси характерні для макроекономіки епохи сучасної науково-технічної рево­люції. У зв'язку з цим розрізняють функціональну й галузеву структури АПК.

Функціональна структура АПК є його основоположним системним утворенням і включає шість основних функціональних стадій;

1) виробництво промислових засобів виробництва для галузей АПК;

2) виробництво безпосередньо сільськогосподарської продукції;

3) зберігання сільськогосподарської продукції;

4) виробництво предметів споживання із сільськогосподарської сировини;

5) реалізація сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки;

6) транспортування і зв'язок.

Функціональна структура АПК — об'єктивна основа його галузевої структури — являє собою базу для виділення галузевих ланок комплексу. Галузева структура АПК, як уже підкреслювалось, включає три основні сфери.

До АПК належать також кредитні установи і науково-технічні організації, страхові агентства, експортні об'єднання та інші фірми, пов'язані з сільським господарством.

97.

Партнерства,корпорації, індивідуальні господарства

Підприємство — господарська ланка, якій властиві такі

риси:— наявність єдиного майна, необхідного для здійснення пев­ного економічного процесу, що відособлює його економічно; — технологічна зумовленість факторів виробництва (для виробництва хліба потрібні інші засоби виробництва і праців­ники, аніж для виробництва швейних виробів); — певне місце у системі суспільного поділу праці (спеціа­лізація, кооперація, комбінування, інтеграція); — певне місце в соціумі.

За формою організації підприємств розрізняють:— індивідуальне (одноосібне володіння);— товариство (партнерство);— корпорація.

Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відпо­відальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Переваги індивідуальних підприємств:— економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів ви­робництва, напрямів використання доходу тощо;— оперативність; — безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефек­тивному розподілі та використанні доходу;— низькі організаційні витрати. Недоліки індивідуальних підприємств: — обмежені фінансові можливості застосування досягнень НТП, новітніх форм організації праці;— обмежена можливість організації відпочинку тощо.

Товариства (партнерства) — форма організації підпри­ємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статут­ному фонді та місця у структурі управління товариством

Юридична особа — це ділове підприємство, що має власний статут, рахунок у банку і занесене у державний реєстр, тобто пройшло процедуру офіційного заснування.

Повне товариство — об'єднання громадян та (або) юридич­них осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юри­дичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.

Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелек­туальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми).

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприєм­ства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.

Зміиіане т,оварист,во (командит,не) — об'єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на ос­нові договору. Воно складається із дійсних членів (комплемен-тарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобо­в'язаннями товариства, та членів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов'язаннями товариства тільки своїми внесками.

Переваги товариств над одноосібними підприємствами:— зростання фінансових можливостей;— більша довіра з боку кредитних установ;— зниження ризику банкрутства; — зростання ефективності внаслідок обміну досвідом та роз­поділу функціональних обов'язків.

Недоліки товариств:— загострення суперечностей між інтересами учасників то­вариства;— розбіжності іцодо вироблення єдиної стратегії;— розбіжності у прийнятті управлінських рішень. Корпорація (акціонерне товариство) — форма об'єднання

капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвід­чує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціо­нерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, іцо перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) — випускають акції, які вільно купують та продають. Переваги акціонерних товариств:— значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;— менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідально­сті);— порівняно більша стійкість;— ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування. Недоліки акціонерних товариств:— організація та ліквідація АТ вимагає значних витрат;— розбіжності в інтересах учасників АТ утруднюють досяг­нення ефективного управління;— складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об'єд­нання підприємств.

Картель — угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, роз­поділу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцен­зіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регла­ментується. Синдикат — форма об'єднання підприємств, які виробля­ють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробни­чої самостійності при втраті права на самостійний збут про­дукції. Створена спільна структура займається реалізацією то­варів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприєм­ства у реалізованій продукції.

Трест — форма об'єднання, яка передбачає втрату юридич­ної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалі­зації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за ре­зультати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається па­кетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн — об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою са­мостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контро­лю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах па­кетів акцій кожного з них.

Конгломерат, — багатогалузеве об'єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату:— відсутність галузевого ядра;— зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;— незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;~ провідна роль банків та інших фінансово-кредитних уста­нов, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Диверсифікати — багатогалузеві корпорації, об'єднані си­стемою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійни­ми угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.

Риси диверсифікату:— наявність галузевого ядра;— об'єднання суміжних галузей;— впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів — товарів і послуг;— допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних уста­нов.

98.

Заробітна плата

Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати . Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.

Є декілька теорій:

1.Марксизм: заробітна плата – перетворена форма власності або ціни роб сили.

2. Неокласичена: продається праця. Зар плата – ціна праці. Рівень заробітної плати визначається попитом і пропозицією на ринку праці. Неокласиків цікавлять лише фактори, які впливають на рівень заробітної плати: продуктивність праці, кількість працездатного населення, економічна кон’юктура , коливання попиту і пропозиції на ринку праці, вплив профспілок.

3. Кенсіанська теорія: регулятором на ринку праці є держава, яка через податкову політику стимулює виробництво і тим впливає на рівень заробітнойї плати.