1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначення
| Вид материала | Документы |
- Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- Економічна теорія, 1317.91kb.
- План : Вступ с. 2 Розділ Цивілізація еволюція поглядів економічної теорії с. 4 Основні, 791.69kb.
- Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
- Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
- Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
118.
Світове господарство: його суть та структура.
Розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов’язаних з НТП, зумовили розмаїття структур – соціально-економічної, регіональної та функціональної. Єдність світового господарства досягається через розв’язання суперечностей його різноманітності.
Важливою суперечністю СГ є суперечність між країнами розвинутої економіки та державами перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки. Суперечності СГ зачіпають усі його структури. Дія цих суперечностей переплітається як на національному, так і на субрегіональному та глобальному рівнях. Розв’язання зазначених суперечностей можливе за умови переростання СГ у єдиний організм, у якому розвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.
Організаційно-економічну структуру сучасного СГ визначає поєднання регіональної та функціональної підструктур. Регіональна підструктура представлена економічними об’єднаннями країн, що ґрунтуються на територіальному принципі і мають на меті розв’язання широкого кола економічних проблем. До неї належать міждержавні регіональні загальноекономічні об’єднання та регіональні економічні комісії ООН.
Функціональна підструктура представлена міждержавними економічними організаціями з певних питань функціонування СГ. Це спеціалізовані економічні об”єднання ООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; міжнародні кооперативні організації.
119.
Міжнародна торгівля та її економічні основи.
Міжнародна торгівля – обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами або їх, представниками.
Зовнішня торгівля – сукупність експортно-імпортних операцій окремої країни. Це торгівля однієї країни з іншими суб’єктами світового господарства.
Світова торгівля – сукупність зовнішньої торгівлі країн світового співтовариства.
Показники обсягу МТ: 1) експорт – вивезення товару з країни; 2) імпорт – ввезення товару в країну; 3) зовнішньоторговельний обіг – сукупний обсяг експорту-імпорту за певний проміжок часу; 4) фізичний обсяг – оцінка обсягу експорту і імпорту в постійних цінах в рамках одного періоду; 5) генеральна торгівля – вартість зовнішньоторговельного обігу та вартість транзитних товарів; 6) спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг; 7) реекспорт – вивезення раніше ввезеного товару; 8) реімпорт – ввезення раніше вивезеного товару.
МТ розділяють на три види:
по критерію об’єкту: торгівля сировиною, паливом, продовольством, полу фабрикатами, готовими виробами; а) виробничого призначення, б) невиробничого призначення; торгівля послугами.
По критерію взаємодії суб’єктів: традиційна торгівля, торгівля спеціалізованою продукцією, зустрічна торгівля;
По критерію регулювання: звичайна МТ, дискримінаційна МТ, преференціальна МТ.
Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення кількості обмежень в торгівлі. Він буває селективний (передбачає захист від іноземної конкуренції не всього національного виробництва, а лише окремих галузей), колективний ( політика інтеграційних угруповань держав по відношенню до третіх країн), скритий (одночасне зниження рівня мита та розширення кількості нетарифних обмежень) та монопольний ( державна політика одноосібного здійснення та регулювання зовнішньоторговельних відносин).
Вільна торгівля – політика, направлена на відкриття ринку для іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі. Здійснення вільної торгівлі означає невтручання держав у розвиток торгівельних відносин між суб’єктами світового господарства.
120.
Національний обсяг виробництва вимірюється за наступною системою показників
Валовий випуск – це сумарна вартість усіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу (включає всі товари навіть ті, що використовують на виробництво інших товарів та послуг).
Проміжні продукти – це товари і послуги, які кілька разів переробляються і продаються перш ніж дійдуть до кінцевого споживача, вони служать сировиною для виробництва іншого.
Кінцевий продукт – це різниця між валовим і проміжним продуктом. ВНП і ВВП – близькі за змістом.
ВНП – це вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених нац. факторами виробництва, як у межах своє країни та за її межами.
ВВП – це вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в межах нац. теріторії певної країни за певний період, як нац. так і іноземними ресурасами.
ВНП=ВВП – доходи іноземних виробників+доходи нац. виробників, які надішли ззакордону.
Існують 3 способи розрахунку ВВП і ВНП:
- Виробничий метод: ВВП розраховується як сума доданих вартостей;
- За витратами (метод кінцевого використання) ВВП(ВНП)=C+I+G+Ex
C-споживчі витрати на товари і послуги; I-інвестиційні витрати (валові інвестиції)
G – витрати сектору держави; Ex - чистий експорт (різниця між експортом та імпортом)
- За доходами (розподільчий) ВВП=W+P+R+i+A+Tn
W- з/п, яка включає в себе з/п, преміальні, нарахування на з/п, доходи д/г від особистого підсобного господарства та інші види доходів; P- прибуток корпорації, що включає весь прибуток (3 складові: податок на прибутки корпорації виплата дивідендів, нероподілений прибуок корпорації); R- рента (доходи, що отримують власники обмежених ресурсів); i-відсоток на капітал; А- амортизація; Tn-непрямі податки (податки на додану вартість, акцизи, мито)
Розрізняють номінальний і реальний ВВП- це розрахунок ВВП за поточними ринковими цінами.
Номінальний –це розрахунок ВВП за поточними ринковими цінами
Реальний- це обсяг товарів і послуг розрахованих за базовими цінами
Дефлятор ВВП=ВВП ном.:ВВП реал. ЧНП=ВНП-А; НД=ЧНП- Tn; НД= W+ P+R+i
ОД=НД- податки по прибутку корпорації-прибутки нерозподілені корпорації +трансфертні платежі
Трансферти - це економ. операції через які одні інституційні одиниці безплатно і безвозвратно передають іншим товари, активи та права власності. Трансферти грошової форми: пенсії, степендії, субсидії.Натуральні трансферти: надання послуг, допомоги, буплатний проїзд.
Трансфертні поділяють на поточні та капітальні. Поточні - це поточні податки, соц. Виплати, відрахування на соц. страхування, страхове відшкодування. Капітальні - це витрати на безоплатній та безворотній основі на капітальні вкладення і капітальний ремонт на запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій.
121.
Система нац. рахунків
Система нац. рахунків введена ООН у 1993 р.
Система нац. рахунків – це узгоджена система збору, опису та зв’язків основних потоків статистичної інформації відображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропорції економічного розвитку.
Класифікація видів економічної діяльності в системі нац. рахунків:
- Виробництво товарів для власного споживання, продажу.
- Виробництво послуг фінансового характеру для реалізації. Послуги поділяються на фінансові та не фінансові.
- Діяльність органів державного управління, що надають ринкові послуги.
- Діяльність некомерційних організацій, які обслуговують д/г.
- Діяльність найманої домашньої прислуги.
- Житлові послуги, які надаються домовласниками будинків і квартир для власного споживання.
До системи нац. рахунків невимогається:
- зростання вартості активів зумовлених інфляційними чинниками.
- невимогаються результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людини.
Система нац. рахунків ґрунтується на концепції первісних доходів (підприємницькі здібності, капітал, праця, земля).
| Отримувач доходів | Форма |
| Підприємництва | прибуток |
| Власники землі | орендну і рентну |
| Наймані працівники д/г | зарплату |
| Органи державного управління | податки на виробництво, імпорт. |
У системі нац. рахунків здійснюється поділ на потоки і запаси.
Потоки – це показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат, тощо.
Запаси – це показники, які характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату.
| Зкпер = З поч. + Н – Вилуч. |
Н – надходження.
У системі нац. рахунків здійснюється розмежування на:
Кінцева продукція – це продукція, яка використовується для кінцевого особистого споживання інвестицій чи експорту.
Проміжна – це продукція, яка використовується для виробничого споживання.
Також здійснюється розмежування платежів на податки і виробництво.
Податки на продукти, встановлені пропорційно вартості або обсягу виробленої і реалізованої продукції.
Податки на виробництво встановл. пропорційно факторам виробництва (податки на землю, нерухомість, основний капітал).
122.
Сукупний попит та сукупна пропозиція
Сукупний попит АD - це величина обсягу продукції,яку готові купити макроекономічні субєкти за кажного рівня цін.
АD=C+I+G+EX
Інвестеційний попит поділяється на відновлення зношення капіталу(амортизація) або купівля абсолютно нового капіталу(інвестиції).
Чинники, які визначають можливий попит д/г:
1)дохід від участі у виробнцтві
2)податки та транспортні платежі
3)величина майна
4)доход від майна
5)ступінь деференціації населення за доходом
6)чисельність населення
7)гранична та середня схильність до споживання та заощадження
Y=C+S; c=C:y- середня схильність споживача.
c`=∆C: ∆Y - приріст витрат на споживача у загальному прирості доходу д/г.
С=С°+С`*Y - функція споживання д/г.
Попит за кордон:
-співвідношення цін на вітчизняні та закордонні товари;
-обмінний курс нац.валют або реальні умови обміну
Θ=P:(e*Pz) Θ-реальні умови обміну
Р-рівень цін на вітчизняні товари
Pz-рівень цін на закордонні товари
е-обмінний курс
Зростання Θ показує, що умови поліпшуються, але за кордоном, це подоржчення, а одже і скорочення попиту.
Р
АD кожна точка показує скільки будуть купувати за пеного рівня цін
QНа сукупний попит впливають цінові чинники:
1)зміна процентної ставки
2)ефект багатства(при високому рівні цін реальна вартість накопичених фінансових активів зменшується, а одже зменшуватимиться обсяг та структура імпорту)
Нецінові чинники:
1)зміни о споживчих витратах(добробут споживача, очікування споживача, його заборгованість,податки)
2)зміни в інвестеційних витратах(зміна процентної ставки, очікувані прибутки від інвестицій, податки з підприємств та супсидій, технологія, надлишкові потужності)
3)зміни у витратах на чистий експорт(нац.дохід у закордонних країнах, обмінні курси, зміни у держ.витратах)
Сукупна пропозиція - це обсяг товарів та послуг, які фірми готові вироб. та продавати протягом року за кожного рівня цін при інших рівних умовах.
PD1 D2 QКрива пропозиції показує нац.обсяг виробництва товарів і послуг за кожного можливого рівня ціни при інших рівних умовах.
Цінові фактори, які впливають на пропозицію: зміна процентної ставки, зміна загального рівня цін. Нецінові: зміна цін на ресурси (наявність власних ресурсів), зміна цін на імпортовані ресурси, співвідношення цін на нац.та заруб.ресурси, зміна економічно-правових норм(податки і сібсидії, державне регулювання), зміни у рівні технології та продуктивності праці.
Рівновага: якщо сукупний попит змінюється в межах горизонтального відрізку, то зростання попиту приведе до збільшення обсягу нац.виробництва при сталих цінах. Зростання попиту при межах вихідного відрізка призведе до обсягу нац.вироб. Якщо сукупний попит зростає в межах вертикального відрізку, то це призведе до інфляційного підвищення цін, зростання номінального обсягу ВВП при незмінності ВВП.
123.
Бюджетний дефіцит
За станом розрізняють державний бюджет:
— нормальний (збалансований), коли надходження і ви-даткибіоджету врі-вноважені;
--профіцитний, кташ даходи перевищують видатки.
--дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;
Причини бюджетного дефіциту:
— спад виробництва внаслідок циклічних коливань, якиіі призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), щo надходять до державного бюджету;
— збільпіення державних витрат на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК), реалізацію соціальних програм, фінансування збиткових підприємств тощо;
— значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків;
— зростання витрат на утримання управлінського апарату;
— непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.
Заходи щодо обмеження бюджет,ного дефіцит.у:
— перехід від фінансування до кредитування;
— ліквідація дотацій збитковим підприємствам;
— зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державне управління;
— зміна системи оподаткування.
Дефіцитний бюджет,, зазвичай, має місце у період спаду обсягів національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а потреба у видатках зростає.
124.
Державний борг
Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитну державного бюджету утворює державний борг.
Державний борг існує у двох формах:
— внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними
особами країни;
— зовнішнього боргу перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).
Існує безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом:
з одного боку, державний борг є різницею між нагромадженою сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і сумою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефіцит формує державний борг; з другого боку, зростання боргу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту.
Вплив державного боргу на економіку:
— позитивний — у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;
— негативний — витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погапіен-ия боргових зобов'язань на майбутні покоління тощо.
Не всяке зростання боргу держави перетворюється на "борговий тягар". Для оцінки безпеки подальшого зростання державного боргу важливе значення має порівняння приросту обсягу
реального ВВП та реальної ставки відсотка на обслуговуванії я боргу.
Якщо реальна ставка відсотка за борг перевищує темп приросі реального ВВП, то державним боргом неможливо управляти, зростає співідношення
тобто борговий тягар посилюється. ВВПЯкщо відсоткова ставка (Rr) і приріст ВВП урівноважені (R r= ∆ВВП), то весь приріст ВВП використовується для виплати процентів на обслуговування боргу, що теж є небезпечним.
Якщо ж R r < ∆ВВП, то таке зростання боргу не створює не безпеки і є бажаним для суспільства.
Держава, що вдається до запозичень, мусить управляти державним боргом.
Управління державним боргом — це система заходів держави, пов'язана з:
— вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;
— випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;
— погапіенням нових боргових зобов'язань;
— виплатою відсотків на позики;
— зміною строків позик;
— зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);
— анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).
Держава може рефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги.
125.
Податки
Головним джерелом доходів держави є податки. Податки — обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.
Функції податків
Фіскальна— централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби
Розподільча— перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами
Регулююча— вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників
Класифікація податків
Залежно від рівня державних структур:— загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);
— місцеві (встановлюються місцевими органами влади та
управління).
За об'єктом оподаткування:
— податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо);
— податки на майно (сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності);
— податки на споживання (сплачуються при використанні
доходів).
За методом стягнення:
— розкладні — спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями і, нарешті, між окремими платниками;
— окладні — встановлюються спочатку податкові ставки, а далі — розмір податку для кожного платника.
Визначальним критерієм класифікації податків є форма оподаткування.
За цією ознакою розрізняють такі податки:
Прямі — вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.
Непрямі (опосередковані) — вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на спо-живача і не залежать від рівня доходу.
Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:
— реальні (земельний податок, домовий, на гропіовий капітал і т. ін.);
— особисті — встановлюються для конкретного платника особисто (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на спадщину, на дарування, на приріст капіталу, на майно і т. ін.).
Непрямі податки поділяють на три групи: фіскальні монополії, акцизи і мито.
Фіскальні монополії — це встановлені державою ціни на товари та послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження, тобто є своєрідним джерелом доходів держави від реалізації монополізованих товарів. Монополія держави може бути повна і часткова.
Повна монополія виявляється у виключному праві держави на виробництво і реалізацію певних товарів за встановленою нею ціною. Об'єктом повної монополії зазвичай є такі товари масового споживання, як сіль, сірники, горілчані та тютюнові вироби тощо.
Часткову монополію держава реалізує через монополізацію нею або тільки ціноутворення, або виробництва і ціноутворення, або ціноутворення і реалізації.
Акцизи — це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, яка (надбавка) належить державі. У перекладі з латинської мови ассійо ("акциз") означає "відрізати", "відсікати".
Акцизи існують у таких формах:
— фіксовані — встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні;
— пропорційні — як відсоток до обсягу реалізації;
— специфічні — на окремі види товарів (вироби із золота і срібла, автомобілі, тютюнові вироби);
— універсальні — встановлені на весь обсяг реалізації (податок з продажу, податок з обороту, податок на додану вартість).
Податок на додану вартість (ПДВ), податок на прибуток та прибутковий податок з громадян — найпоширеніші види податків у світовій практиці оподаткування.
Мито — встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.
Розрізняють такі форми мита.
За походженням — експортне й імпортне.
За метою:
— фіскальне — має бюджетне призначення;
— протекціоністське — для захисту вітчизняного ринку від конкуренції з боку іноземних товарів та послуг;
— антидемпінгове — встановлюється на багатосторонній основі з метою розвитку світової торгівлі. Воно невелике за розміром і є перехідною ланкою до безмитної торгівлі;
— статистичне — для обліку експортно-імпортних операцій в умовах вільної зовніпіньої торгівлі (не має бюджетного призначення);
— компенсаційне — встановлюється за угодою торговельних сторін з метою уникнення цінової конкуренції між ними.
За ставками:
— специфічне — встановлене на одиницю товару;
— адвалорне — як відсоток від вартості товару та послуг;
— змішане — яке передбачає чинність адвалорного і специфічного мита.
У співвідношенні прямих та непрямих податків частка прямих податків у структурі податкових надходжень до державного бюджету тим більша, чим багатша держава. Це не означає другорядності непрямих податків. Останні мають багато як переваг, так і недоліків.
Переваги непрямих податків:
— півидке надходження до бюджету, оскільки оподатковуються реалізація та споживання;
— рівномірність вилучення у територіальному аспекті;
— мотиваційна роль у створенні державою умов для виробництва і реалізації як передумови стабільності податкових над— обмеження споживання одних груп товарів та послуг і розширення інших завдяки диференціації податкових ставок державою.
Недоліки непрямих податків:
— неадекватність податків розміру доходів платників;
— непомірна обтяжливість для малозабезпечених верств населення.
В Україні переважають непрямі податки. Це пояснюється:
— низьким рівнем доходів переважної більшості юридичних та фізичних осіб;
— значною часткою "тіньового" сектору економіки;
— великою кількістю збиткових підприємств;
— низьким рівнем податкової культури. Зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст А. Лаффер.
Податкові находження
оподаткуванняЦя крива виявляє таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу (N). При подальпіому зростанні податкової ставки нівелюються стимули до підприємництва та праці, знижується податкова база та податкові надходження до бюджету. При податковій ставці 100 % держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безоплатно немає.