1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначення

Вид материала

Документы

Содержание Ев-ія світових грошей. Форми грошей та їх еволюція. Демонетизація золота. 38. Грошовий обіг та його закони. Грошова маса. M - маса грошей в обігу,V Грошова маса Структура грошової маси 39. Грошова система, її основні елементи та типи. Елементи грошовоі сис-ми Електронні гроші 41. Особливості встановлення ринкових відносин в Україні 42. Інституціональні основи ринкової економіки. 43. Ринок: суть, функції, суб’єкти та об’єкти. 44. Суб’єкти та об’єкти ринкових відносин. Домашнє госп-во 45. Структура та види ринків. Ринок нерухомості Ринок науково-технічних розробок та інформації Валютний ринок Ринок праці (робочої сили) Розвинений ринок ... Полное содержание

Подобный материал:

• Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
• Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
• Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Економічна теорія, 1317.91kb.
• План : Вступ с. 2 Розділ Цивілізація еволюція поглядів економічної теорії с. 4 Основні, 791.69kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
• Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
• Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.

Ев-ія фун-і грошей як міри вар-ті. Поза як золото вийшло з обігу і перестало бути грошима ,то воно й припинило виконувати фун-ю міри вар-ті. Мета товарного обміну, в якому беруть участь і гроші, обміняти товар на товар, а не на гроші. Отже, сучасні гроші виконують фун-ю порівняння вартості обмінюваних тов-ів, виступають як рахункові одиниці.

Ев-ія фун-іі утворення скарбів. Оскільки золоті гроші замінені паперово-кредитними, то збереження їх не може утворити скарб. Але паперові та кредитні гроші здатні виконувати фун-ю нагромадження. Гроші у фун-ії нагромадження обслуговують потреби відтворення і потреби населення.

Ев-ія фун-і грошей як засобу платежу. У процесі розвитку товарно-грошових відносин фун-ії грошей як засобу обігу поступово звужуються і водночас розширюються фун-ії грошей як засобу платежу.

Ев-ія світових грошей. У сучасних умовах золото безпосередньо не використовується як світові гроші. Фун-ю світових грошей виконують вільно конвертовані національні валюти розвинених країн і міжнародні грошові одиниці.

Одночасно з еволюцією фун-ій грошей відбувається і процес ев-ії видів грошей .

Товарні гроші-металеві-паперові-кредитні-електронні(еволюція грошей).

Процес ев-ії фун-ій грошей та їхніх форм триває й дотепер ,породжуючи нові форми і якісні особливості їхнього прояву.

37. 
    

Форми грошей та їх еволюція. Демонетизація золота.

Еволюція Гр поділяється на 3 етапи: повноцінні Гр, змішані форми, неповноцінні Гр. Повноцінні – перші товарні Гр, спочатку предмети 1ї необхідності до предметів розкоші. Форми: 1) товарні Гр предметів, 2) предмети розкоші, 3) металеві Гр поділяються на Гр з недорогих металів (кусків металу) до благородних; та на монети (мідні, срібні, золоті). Змішані форми (19-поч 20 ст) – металеві повноцінні Гр, неповноц. Гр. Процес демонетизації золота (переходу повноцін, метал Гр до неповноцінних) пояснюється недоліками золотих Гр: 1) обмеження запасу золота в природі, 2) високі витрати (дорогі Гр, витрати труда, знос), 3) слабка схильність регулюванню і впливу держави (19ст.), 4) незручність у використанні (важкі). Процес демонетизації завершився в середині 70х. «Ямайська угода»- 4 валютна система, погодилися, що золото - грошовий товар і припинили фіксувати до золота. Неповноцінні – це Гр, які не мають власної вартості. Це білонна (розмінна) монета, паперові Гр, банк. зобов’язання, депозитн. вклади, квазігроші. Класифікація по критеріям:  форма існування: паперові, монети, депозитні Гр, електронні Гр.  у залежності від статусу елемента Гр. і хар-ра емісії: казначейські Гр. - Гр, які емітують державу в особі казначейства для покриття державних витрат; банківські Гр. - Гр, які випускаються в обіг банк. системою на кредитній основі, що обумовлює хар-р сталості цих Гр., тобто банкноти -прості векселя банків. У основі лежать розписки банкірів про золото, які вони прийняли на збереження, а також комерційні векселя, білонна монета - розмінна монета, яка чеканітся з недраг металів, депозитні Гр - Гр, які існують у вигляді записів на рахунках економ суб'єктів у банках по платіжним дорученням, чеках, плат вимогам, пластиков карткам., електронні Гр., квазігроші – майже гроші, по своїх параметрах не дотягає до грошей: термінові банківські депозити – термінові банк депозити, види держ ЦП із високою ліквідністю.

38.

Грошовий обіг та його закони. Грошова маса.

Грошовий обіг-це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію тов-ів і нетоварні платежі в господарстві. Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з”ясовує внутрішні зв’язки між кіл-тю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

В умовах заміни золотомонетного обігу паперовими грошима діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що випуск їх повинен дорівнювати тій кіл-ті замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального тов-го обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх. Для визначення необхідної кіл-ті грошей для обміну кор-ся формулою І.Фішера:MV=PQ

M - маса грошей в обігу,V - середня швидкість обігу грошей,P - сер-ій рівень цін на товари та послуги,Q - кіл-ть товарів та послуг, представлених на ринку.

Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній ек-ці, потребує виміру грошової маси.

Грошова маса-це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію тов-ів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

Структура грошової маси: 1.Готівкові гроші(розмінні монети, банкноти, казначейські білети) 2.Безготівкові гроші(чекові внески, депозитні сертифікати, державні цінні папери).

Оскільки гр-ва маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники. Насамперед гр-ву масу можна поділити на 2 частини-активні гроші, які постійно використовуються в готівковому і безготівковому обігу, і пасивні гроші, які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов.

Стр-ра грошової маси відображає стр-ру і рівень розвитку економіки країни. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10% грошової маси, а в Україні поза банками обертається близько 50% готівки.


39.

Грошова система, її основні елементи та типи.

Грошова система-це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавчо закріплена державою.

Елементи грошовоі сис-ми:1.Назва національної грошової одиниці.2.Вид грошових знаків і хар-р їхнього забезпечення.3.Порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг.4.Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну.5.Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Типи грошових сис-м:1.Металева (біметалізм, монометалізм) 2.Паперово-кредитна (паперові гроші, кредитні гроші)

40.

Види та природа сучасних грошей.

В сучасності існує 2 види грошей: кредитні та паперові гроші.

Паперові гроші—грошові знаки або символи повноцінних грошей, які наділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави.

Хар-ки:

• Їхнє виникнення пов’язане із функцією грошей як засобу обігу.
  
• Не забезпечені золотом
  
• Випускаються державою
  
• Мають примусовий хар-р обігу, обов’язкові до приймання.
  

Кредитні гроші —це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Хар-ки:

• Їхнє виникнення пов’язане із функцією грошей як засобу платежу
  
• Забезпечені золотом та ін. активами.
  
• Випускаються банками
  
• Вільно обертаються
  

Види:

1. Вексель—це письмове боргове зобов’язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника(векселетримача) вимагати від боржника(векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого строку.
   
2. Банкнота-вексель банку, за яким пред’явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель(боргове забовязення яке підприємці видають один одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг).
   
3. Чек—письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.
   
4. Кредитна картка—іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому права на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.
   
5. Електронні гроші—магнітні носії платіжної інформації які знімають паперові гроші, чеки та ін. грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем.
   

41.

Особливості встановлення ринкових відносин в Україні

Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність підприємств різноманітних форм власності : державних, колективних, змішаних, спільних, індивідуальних. Державна форма власності при нерозвиненій демократії приховує в собі можливість появи під вивіскою загальнонародної власності елементів корпоративного привласнення. Потрібне передбачення переходу від монополії держави на привласнення засобів виробництва, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід ґрунтується на самостійності господарювання підприємств та широкому роздержавленні власності та приватизації. Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах власності. Приватизація – це процес придбання громадянами у власність усіх або частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності. У західній економічній літературі, а в останні роки й у працях окремих вітчизняних економістів, визнається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приват­ні, а колективні інтереси інколи розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. Щодо думки ба­гатьох західних учених, то вона відображає реалії не сьо­годення, а приблизно 200-річної давності, коли в еконо­мічній системі капіталізму тих часів існували переважно лише дві форми власності, а колективна (в той час вона була представлена акціонерними компаніями) була ви­нятком. У той період у багатьох країнах були прийняті конституції, в яких зафіксовано існування лише двох форм власності. Нині таке твердження перетворилося на стереотип, оскільки кожна крупна і навіть середня за розмірами компанія існує у формі акціонерних това­риств, які є колективними підприємствами, а властива їм форма власності — також колективна. Колективна власність — пріоритетна форма транс­формаційних процесів. В межах акціонерної (а отже колективної) власності колективні економічні інтереси поєднуються з індивідуальними (при­ватними), тобто колективна власність — з приватною. Остання представлена акціями в руках окремих осіб.

Проте домінуючим економічним інтересом залиша­ється колективний, оскільки величина дивіденду на кож­ну акцію залежить насамперед від результатів колектив­ної праці на підприємствах. Колективний характер пра­ці на сучасних колективних і народних підприємствах майже ніхто з науковців не заперечує. Якщо бути послі­довним у своїх твердженнях, то слід визнати, що колек­тивному характеру праці повинна відповідати колектив­на форма власності. Така вимога випливає із закону єдності праці та власності.

Акціонерна форма власності лише частково змінює природу приватної капіталістичної власності. Це означає появу нової якості в межах єдиної сутності, внаслідок чо­го ця сутність певною мірою модифікується. Якби цього не сталося, то колективна капіталістична власність не могла б забезпечити прогрес продуктивних сил. Адже цю роль вже неспроможна була виконувати індивідуальна капіталістична власність, що й стало головною причиною виникнення нової, розвинутішої форми капіталістичної власності.

Інтегрувати інтереси сусп-ва можеть лише колективна та державна (не бюрократична, а суспільна) форми власності. Приватна власність в сучасних умовах неспроможна забезпечити розвиток науки, базових, наукомістких галузей промисловості, освоєння космічного простору, атомної та ядерної енергетики, освіти у загальнонаціональному масштабі, культури, захист навколишнього середовища та інших важливих загальнонаціональних проблем.

Про те, що ринок у країнах СНД у т.ч. в Україні, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі неодноразово зазначалося в економічній літ-рі. Про це наголошував академік НАНУ Пахомов. Він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в У. є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб’єктів господарювання.

Основні серед них:

-програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з констатуючих умов переходу до ринку.

-структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями.

-переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів в управління економікою.

-формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв’язків.

-оздоровлення грошей та фінансів – незамінних регуляторів ринкових. відносин.

-широку комп’ютеризацію економіки, що створить можливості масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб’єктів товарно-грошових відносин.

-формування соціальних захисних механізмів, які виключають нецивілізовані форми грабунку та зубожіння основної маси населення. З одного боку, в бідному сус-ві цивілізованого ринку бути не може, а з іншого – важливо створити в людей психологічно прийнятне ставлення до ринку.

42.

Інституціональні основи ринкової економіки.

Ринкова економіка за своїм соц економічним змістом є капіталістичною економікою; вона базується на капіталістичному способі виробництва. Капіталістична економічна формація охоплює такі інститути і принципи: 1) приватну власність; 2) клас капіталістів, власників засобів виробництва; 3) клас найманих працівників- робітників, інженерів і техніків, менеджерів, науковців; 4) свободу підприємництва і вибору; 5) особистий інтерес як головний мотив вибору; 6) конкуренцію; 7) опору на систему цін або ринкову систему; 8) обмежену роль держави. Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи, підприємництва - виробляти і продавати те, що вони вважають доцільним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів. Складовою ринкової економіки є ринкова система. Ринкова система - це система ринків, цін і конкуренції. Саме система ринків, цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми, що виключають капіталіст хаос у ринковій економіці, який породжують свобода підприємництва і вибору. Ринкова система являє собою механізм, що виконує одночасно дві корисні функції :1) сповіщає споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв; 2) синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей. Конкретними ланками ринкової системи ї такі категорії, як попит, пропонування, рівноважна ціна, конкуренція, ринок.


43.

Ринок: суть, функції, суб’єкти та об’єкти.

Ринок - економічна категорія, яка протягом 300 років є центральною в економічній науці. У міру розвитку самого ринку як економічної форми суспільства уточнюються та наповнюються новим змістом також теоретичні його трактування та формулювання. Різноманітні теорії і концепції, якими оперує економічна теорія сьогодні, акцентують увагу на окремих сторонах тлумачення ринку. В економічній літературі наводиться безліч визначень категорії "ринок", що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. Але тлумачення цього поняття слід розмежовувати на різних рівнях. З погляду буденної свідомості, ринок - це базар(тобто місце, де можна придбати товар, тобто де зустрічаються покупець і продавець). Ек наука ж розглядає ринок ширше та більш професійніше. А саме, ринок - це поєднання попиту і пропозиції, або місце де відбувається купівля-продаж товарів; ринок - це сукупність ек відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності; ринок - це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.; ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу і споживання; ринок - тип господарських зв’язків між суб’єктами господар ювання, тобто форми господарського зв’язку між товаровироб никами через купівлю-продаж товарів. Але найбільш типове і загальноприй няте визначення ринку таке: ринок - це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Сутнісну основу цього обміну становить ціна, що визначається співвідношенн ям попиту та пропозиції(про понування). Функції ринку: ринок виконує ряд фуій. Їх можна звести у дві групи : організаційні й економічні. Організ:1)вста новлення зв’язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкова них іншими системами розподілу.2) забезпеченн я вільного вибору партнерів по господарськ зв’язках.3) забезпечен ня конкуренції між суб’єктами ринку. Економічні:1) механізм ринку робить усіх учасників конкурент тного процесу матеріально зацікавле ними в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит.2) ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково - технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розшир асортименту товарів і послуг.3) сприяє вирішенню центральних проблем економіки(пі двищення рівня життя, зміна структури економіки тощо).4) механізм ринку в цілому звільняє ек від дефіциту товарів і послуг. Суб’єкти ринку -практично всі учасники суспільного виробництва

(держава, державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх обєднання; іноземні фірми та громадяни; різні установи та організації; громадяни України). Об’єкти ринку - усі результати суспільної діяльності (матеріальні продукти праці; інтелектуальні; робоча сила; цінні папери; позичкові капітали, валюта, золото).

44.

Суб’єкти та об’єкти ринкових відносин.

Враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій економіці опосередковують усі відносини сусп-ва, суб’єктами ринку практично стають всі учасники суспільного вир-ва (держава, іноземні фірми та громадяни, громадяни України, різні установи та організації, державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх об’єднання)

Широке трактування ринку свідчить про те, що об’єктами ринкових відносин в сучасній економіці стають усі результати сусп. діяльності. Тобто, ними можуть бути матер. продукти праці(засоби вир-ва, предмети споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти праці (інформація, наукові ідеї);робоча сила; цінні папери (акції, облігації); валюта, позичкові капітали і т.д.

Основні суб’єкти ринкової економки:

1. Домашнє госп-во—власники екон. ресурсів(пропонують на ринку ресурсів фактори вир-ва); отримують доходи від проданих ресурсів; використовують доходи на придбання споживчих товарів та послуг для задоволення особистих потреб.
   
2. Підприємці—пред’являють попит на ресурси; пропонують товари та послуги як для підприємницького й державного секторів, так і для домогосподарств; інвестування отриманих доходів.
   
3. Держава—пред’являє попит на екон. Ресурси для здійснення екон. Діяльності в державному секторі економіки; пред’являє попит на засоби вир-ва для вир-ва суспільних та інших благ; пропонує гроші та пред’являє попит на гроші; пропонує суспільні блага без посередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств; здійснює урядове регулювання ринкової економіки.
   

45.

Структура та види ринків.

Структура ринку-сукупність окремих ринків у межах національної ек-ки або внутр. ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодіє між ними.

1. За об’єктами обміну:

• Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів.
  
• Ринок засобів виробництва передбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок.
  
• Ринок нерухомості формується для торгівлі землею, об'єктами, що на ній збудовані, в тому числі житловими будинками. Суб'єкти: фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об'єкти нерухомості як для особистого (квартира чи будинок), так і для виробничого споживання (земля для сільськогосподарської діяльності, приміщення для офісу тощо).
  
• Ринок науково-технічних розробок та інформації включає науково-технічну продукцію, технічні засоби інформації, інформатив­ні системи. Обслуговує всі сфери людської діяльності.
  
• Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів.
  

• Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.
  

• Ринок цінних паперів є прямим продовженням кредитного ринку, має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками.
  
• Валютний ринок — це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.
  
• Ринок праці (робочої сили) означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибо­ром на засадах трудового найму.
  

2. За ступенем зрілості ринкових відносин:

• Розвинений ринок—це система товарно-грошових відносин, які є визначальною формою зв'язку між суб'єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників і споживача.
  
• Ринок, що формується, перебуває у стадії становлення. Для нього х-ні: наявність елементів неринкових відносин (натуральний обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя), не відпрацьо-ваність законодавчих документів, антиринкова психологія багатьох верств населення.
  
• Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний). Монопольним називають ринок, на якому домінує один постачальник або продавець. Головною ознакою олігополії є ситуація, коли на ринку товарів чи послуг панує мала кількість господарських суб'єктів.
  

3. Відповідно до чинного законодавства:

• Легальний;
  
• Нелегальний(тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність.
  

4. За адміністративно-територіальною ознакою:

• Місцевий;
  
• Національний(внутрішній);
  
• Світовий.
  

46.

Інфраструктура ринку: сутність та складові.

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперервного функціонування ринку.

І. Організаційно-технічна підсистема:

• товарні біржі - об'єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої — укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо.
  
• оптові ринки.
  
• аукціони – форма організації реалізації товарів та послуг, що ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну.
  
• Опціон – договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму-премію.
  
• Торговельно-промислові палати-комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку ек. і торгівельних зв’язків із партнерами зарубіжних країн.
  
• Ярмарки-періодично організована в одному і тому самому місці виставка зразків товарів широкого вжитку і(або) устаткування, транспортних засобів, засобів зв’язку, де експоненти укладають угоди в нац. та міжнародному масштабі.
  
• Сервісні центри.
  
• Транспортні комунікації.
  
• Земельні аукціони.
  

ІІ. Фінансово-кредитна:

• Банки(операції банків)- пасивні (сплата процентів), активні (отримування процентів), комесійні (банківські послуги) і власні операції.
  
• Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів.
  
• Валютна біржа-біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.
  
• Страхова компанія-комерційна, фінансово-кредитна органі­зація, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення стра­хових операцій. Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вона зазнала за непередбачених обставин.
  
• Інвестиційні, пенсійні фонди.
  
• Ломбарди.
  
• Небанківські фінансові операції.
  

ІІІ. Державно-регулятивна.

• Біржа праці- держ.структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.
  
• Ліцензування.
  
• Оподаткування.
  
• Митна с-ма.
  
• Держ.фонди для сприяння діловій активності.
  

ІV. Науково-дослідне та інформаційне забезпечення.

• Науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем.
  
• Консалтингові компанії-надають послуги суб’єктим ек-ки з питань: дослідження і прогнозування ринку; оцінки торгівельно-політ умов здійснення експортно-імпортних операцій.
  
• Інформаційні центри та агентства
  
• Рекламні агентства
  
• Спец. навчальні заклади
  
• Юридичні контори.
  

47.

Конкуренція, її суть, види та роль в ринковій ек-ці.

Конкуренція означає ек-не суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення інтересів, пов’язаних з продажем продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Основне завдання конк-ції – завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси До плюсів можна віднести те, що конкуренція - є двигуном економічного прогресу, є знаряддям інноваційного прогресу, знижує витрати на одиницю продукції, підбирає життєздатні фірми. До мінусів можна віднести те, що конкуренція - призводить до економічних криз виробництва, розорення і безробіття, посилюється інфляція, призводить до хижацького використання ресурсів, інколи переростає у недобросовісну конкуренцію.

Ф-ції конкуренції:

• Регулювання – під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найвищий прибуток
  
• Мотивації – для підприємця конк-ція означає шанс і ризик одночасно:
  

+ підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію або виготовляють її з меншими виробничими витратами, одержують винагороду у вигляді прибутку. Це стимулює техн. прогрес.

- підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила конкуренції зі своїми суперниками на ринку, виявляються покараними шляхом збитків або виштовхуються з ринку.

• Розподілу-дозволяє розподіляти прибуток серед підприємців і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску.
  
• Контроль - обмежує і контролює ек. силу кожного підприємства.
  

Види ек. конкуренції:

І. 1.Внутрішньогалузева- конк-ція між товаровиробниками, що діють в одній галузі нар. господарства.

2.Міжгалузева- конк-ція між товаровиробниками, що діють в різних галузях нар. госп-ва.

3.Міжнародна-конк-ція виробників на світовому ринку, яка поєднує внутр. галузеву і міжгалузеву конк-цію.

ІІ. Конк-цію можна поділити на сумлінну і несумлінну. Сумлінна поділяється на цінову(головний метод боротьби проти конкурентів-ціна) та нецінову(боротьба проти конкурентів спрямована на створення зовн. умов, які поліпшують реалізацію продукції).

ІІІ. Існують ще й такі види конк-ції:

1.Досконала-передбачає, що ринок складається з великої кількості конкурентів(вир-ків, продавців).вони пропонують покупцям товарний продукт з однаковими якісними параметрами або ж цілком ідентичні товари. Причому частка кожного з них настільки мала, що практично ніхто не може впливати на ціну ринку. 2.Недосконала: Монополістична-діє на ринку з відносно великою кількістю ек. суб’єктів, кожен з яких має певний вплив на ціни внаслідок специфічного товару, який він виготовляє, й може мат і реалізувати монопольну владу. Крива попиту має спадний х-р. Олігополія-тип ринкової структури, коли декілька великих фірм монополізують вир-во та збут основної маси продукції і ведуть між собою нецінову конк-цію. Монопсонія - тип ринк. структури, при якій існує монополія одного покупця товару. Олігопсонія – тип ринк. структури, при якій існує невелика вузькоспеціалізована, група покупців певного товару. Дуополія - це тип ринк. структури, при якій існує тільки 2 постачальники певного товару і між ними повністю відсутні монополістичні угоди про ціни, ринки збуту та інше. Білатеральна монополія-тип ринк. структури, при якій виникає протиборство єдиного постачальника і єдиного споживача.

48.

Види і методи ек. конк-ції

І. 1.Внутрішньогалузева- конк-ція між товаровиробниками, що діють в одній галузі нар. господарства.

2.Міжгалузева- конк-ція між товаровиробниками, що діють в різних галузях нар. госп-ва.

3.Міжнародна-конк-ція виробників на світовому ринку, яка поєднує внутр. галузеву і міжгалузеву конк-цію.

ІІ Конк-цію можна поділити на сумлінну і несумлінну.

Методи сумлінної конкуренції: підвищення якості продукції;зниження цін;реклама; розвиток до- після реалізаційного обслуговування;створення нових товарів і послуг із використанням досягнень НТР.

Сумлінна поділяється на цінову(головний метод боротьби проти конкурентів-ціна) та нецінову(боротьба проти конкурентів спрямована на створення зовн. умов, які поліпшують реалізацію продукції).

Способи конк-ної боротьби: поліпшення якості продукції;викор. реклами;уови продажу товару;нечесна конкуренція. Методи здійснення нечесної конк-ції: дезінформація споживача;викор. товарного знак, фірмового найменування або маркування товару без дозволу господарюючого суб’єкта, на ім’я якого вони зареєстровані;поширення неправдивих повідомлень про товари своїх конкурентів;намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банків;переманювання провідних спеціалістів.

ІІІ. Існують ще й такі види конк-ції:

1.Досконала-передбачає, що ринок складається з великої кількості конкурентів(вир-ків, продавців).вони пропонують покупцям товарний продукт з однаковими якісними параметрами або ж цілком ідентичні товари. Причому частка кожного з них настільки мала, що практично ніхто не може впливати на ціну ринку. 2.Недосконала: Монополістична-діє на ринку з відносно великою кількістю ек. суб’єктів, кожен з яких має певний вплив на ціни внаслідок специфічного товару, який він виготовляє, й може мат і реалізувати монопольну владу. Крива попиту має спадний х-р. Олігополія-тип ринкової структури, коли декілька великих фірм монополізують вир-во та збут основної маси продукції і ведуть між собою нецінову конк-цію. Монопсонія - тип ринк. структури, при якій існує монополія одного покупця товару. Олігопсонія – тип ринк. структури, при якій існує невелика вузькоспеціалізована, група покупців певного товару. Дуополія - це тип ринк. структури, при якій існує тільки 2 постачальники певного товару і між ними повністю відсутні монополістичні угоди про ціни, ринки збуту та інше. Білатеральна монополія-тип ринк. структури, при якій виникає протиборство єдиного постачальника і єдиного споживача

49.

Виникнення, суть та форми монополії.

Монополія виростає із конкуренції. Тобто: конкуренція зумовлює диференціацію товаровиробників(збагачення одних і розорення інших). Унаслідок цього відбувається процес концентрації вир-ва й капіталу. Концентрація спричиняє загострення конкуренції між дедалі більшими підприємствами. Загострення і вищий дедалі більшими підприємствами. Загострення і вищий якісний рівень конкуренції породжують монополію. Монополізація—економічний результат концентрації та централізації вир-ва і капіталу.(концентрація вир-ва—це зосередження засобів вир-ва, працівників і обсягів вир-ва на великих підприємствах; централізація капіталу—збільшення розмірів капіталу внаслідок обєднання або злиття раніще самостійних капіталов:н-д утворення акціонерних капіталов)

Типи монополій:

• Монополія окремого вир-ва
  
• Монополія як змова
  
• Моноп.,що ґрунтується на диференціації продукту.
  

Форми монополій:

1. Закрита мон.—це галузь захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень.(інститут авторських прав)
   
2. Природна мон.—галузь у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок в цілому.
   
3. Відкрита мон.—екон. явищ, при якому фірма на деякий період стає єдиним постачальником певного продукту, не володіючи при цьому ніяким спеціальним захистом від конкуренції.
   
4. Чиста мон. утворюється там, де існує лише один продавець і відсутні реальні альтернативи: не існує товарів-субститутів, а продукт, що виробляється-однорідний і унікальний.
   

50.

Антимонопльна політика держави: суть та основні інструменти.

Антимонопольна діяльність—комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

До антимонопольного законодавства належать закони, які забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження конкуренції ч\з поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі. Антимонопольні закни втілюють в життя спеціально створені органи. Головною метою антимонопольних з-нів є обмеження монополій та їх види, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприятиме йому. Методики втілення антимонопольних з-нів є ліквідація фірми, високе оподаткування моноп. прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Початок антимоноп. діяльності в Україні було покладено прийняттям з-нів „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності”(1992)та „Про антимоноп. комітети”(1993).Європейська та японська системи забороняють не саму монополію а лише зловживання її владою.

51.

Суть попиту та фактори, що його визначають. Закон попиту.

Попит виражає сформовану на ринку потребу в життєвих засобах, що визначається кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку та наявністю коштів.

Попит тісно пов’язаний з дійсними сусп. потребами, бажаннями але не збігається з їхньою кількісною визначеністю. Попит залежить від платоспроможності покупців. Суб’єктивне попиту репрезентує сферу споживання на ринку покупцями. Об’єктами попиту можуть бути будь-які обєкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.

Отже, попит—платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.

Вирізняють:

• Індивідуальний попит—попит окремого споживача.
  
• Рисковий--це сума індивідуальних попитів, які пред’являються кожним споживачем при різних цінах.
  

Чинники, що визначають попит, поділяють на об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних належать економічні, соціальні, демографічні.

Економічними чинниками є: рівень технології, організаційно-інфраструктурне забезпечення, сфера обігу; державне стимулювання ринкової конкуренції, переміщення капіталів. Соціальні чинники — це професійно-кваліфікаційний склад робочої сили, суспільна престижність підприємства, розміри і активність підприємців, їхня економічна самостійність, рівень культури і спеціальної освіти учасників виробництва. Демографічні чинники охоплюють: масштаби і характер залучення у виробництво і вивільнення робочої сили, розподіл працездатного населення за територією.

До суб'єктивних чинників відносять психолого-традиційні, естетичні, природно-кліматичні.

Психолого-традиційні чинники — це зміни смаків та уподобань споживачів, місцеві, національні традиції, виховання, релігійні звичаї. Естетичні чинники включають зміни у моді, розвиток промислового дизайну. Природно-кліматичнї чинники — це клімат, рельєф та місцезнаходження, флора і фауна.

Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали з-н попиту:--це закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки. Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Залежність між ціною і попитом хар-є крива попиту.

52.

Пропозиція.Закон пропозиції.

Пропозиція—обсяг товарів і послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Зміст з-ну пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна(за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Чинники, що визначають пропозицію, поділяють на об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних належать економічні, соціальні, демографічні.

Економічними чинниками є: рівень технології, організаційно-інфраструктурне забезпечення, сфера обігу; державне стимулювання ринкової конкуренції, переміщення капіталів. Соціальні чинники — це професійно-кваліфікаційний склад робочої сили, суспільна престижність підприємства, розміри і активність підприємців, їхня економічна самостійність, рівень культури і спеціальної освіти учасників виробництва. Демографічні чинники охоплюють: масштаби і характер залучення у виробництво і вивільнення робочої сили, розподіл працездатного населення за територією.

До суб'єктивних чинників відносять психолого-традиційні, естетичні, природно-кліматичні.

Психолого-традиційні чинники — це зміни смаків та уподобань споживачів, місцеві, національні традиції, виховання, релігійні звичаї. Естетичні чинники включають зміни у моді, розвиток промислового дизайну. Природно-кліматичнї чинники — це клімат, рельєф та місцезнаходження, флора і фауна.

Залежність між ціною і попитом хар-є крива попиту.

53.

Еластичність попиту і пропозиції.

Поняття еластичність показує взаємозв’язок між зміною ціни і обсягом проданих товарів. Найбільш прийнятною одиницею еластичності є відсоток. Цей показник дає можливість з’ясувати на скільки відсотків змінився обсяг продажу товарів у результаті зміни ціни на одиницю товару на один відсоток.

Коефіцієнт еластичності – міра реагування однієї змінної на зміну іншої виражена як відношення процентних змін. Розрізняють:

• цінову еластичність обчислюють за формулою – ЗМІНА ОБСЯГУ ПРОДАДУ (%)/ЗМІНА ЦІНИ(%). Еластичний попит (Е>1), нееластичний попит (E<1), одинична еластичність (E=1), абсолютно еластичний попит (E-> бесконечность), абсолютно нееластичний попит (E=0). Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту (значимість товару для споживача, наявність товарів-субститутів, значимість товарів-комплементів у загальній стр-рі споживання, фактор часу).
  
• перехресна еластичність попиту – чутливість споживчого попиту на товар А до змін, що відбулися в ціні супутнього товару Б. Коефіцієнт перехресної еластичності попиту = ЗМІНА ПОПИТУ А (%)/ЗМІНА ПОПИТУ Б (%)
  
• еластичність попиту за доходом. Дослідження еластичності попиту за доходом вимагає аналізу стр-ри товарів з позиції поділу їх на нормальні та нижчі. Нормальні товари – це товари, попит на які зростає в міру зростання доходу споживачів. Е>0 Нижчі товари – це товари, це товари, попит на які зростає в міру зменшується доходу споживачів. Е<0. Коефіцієнт еластичності за доходом = ЗМІНА ОБСЯГУ ПОПИТУ (%)/ЗМІНА ОБСЯГУ ДОХОДУ (%)
  

Еластичність пропозиції – це чутливість пропозиції до змін, що відбуваються в ціні товару, який підпри-ць готовий поставити на ринок (ЗМІНА ОБСЯГУ(%)/ЗМІНА ПОПИТУ(%))

54.

Рівновага попиту та пропозиції. Рівноважна ціна

Виходячи на ринок, покупці і продавці планують свою діяльність спираючись на власний досвід та інформацію, яку їм надає ринок на сам перед через ціни. Ситуація на ринку, коли підпри-ці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки споживачі готові купити, називають РИНКОВОЮ РІВНОВАГОЮ.

ЦІНА РІВНОВАГИ означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються продовжувати постачати їх на ринок. РІВНОВАЖНА ЦІНА – це ціна на конкурентному ринку, за якою величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі до зростання, або до зниження обсягів виробництва.

ТЕОРІЯ ВАЛЬРАСА. Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту, вільна кон-ція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

ПОСТУЛАТИ АВЛЬРАСА:

• зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки;
  
• рівноважна ціна встановлюється у результаті кон-ції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та ін. чинників;
  
• загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів;
  
• рівновагу характеризує як правило мінова вартість (рівень екон. рівноваги);
  
• рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку;
  
• рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб.
  

55.

Основний та оборотний капітал. Фізичний та моральний знос основного капіталу

За способом обороту та перенесення вартості розрізняють:

- Основний к-л-складова пром. к-лу,яка ф-нує в натур. формі засобів вир-ва протягом кількох вир-чо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію(будови, споруди, верстати, обладнання)

- Оборотний к-л- частина пром. к-лу, що ф-нує у вигляді продуктів праці, незавершеного будівництва, готової продукції,грошових коштів (у тому числі з/п),обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного вир-чо-технологічного циклу(визначені конкретні партії сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів).

Оборот основного к-лу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речових ел-тів відбувається у формі амортизації. Амортизація основного к-лу- процес поступового перенесення вартості осн. к-лу на ново створ. прод-цію в міру його заснування. Амортизацію розраховують на: капітальний ремонт осн. засобів;повне оновлення осн. засобів. Основні методи амортизації: лінійний(поступово);метод прискореної амортизації.

Розрізняють фізичне та моральне зношування осн. капіталу.

Фізичне зношування осн.к-лу відбувається в процесі вир-чого споживання його ел-тів, а також під фізико-технічним впливом навкол. природн. сер-ща. Можливість подальшої експлуатації засобів праці у зв’язку з втратою їхніх техніко-експлуатаційних вл-тей поступово втрачається.

Моральне зношування осн. к-лу – це техніко-економ. старіння його ел-тів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації ч/з появу дешевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють: моральне зношування 1-го виду-зумовлене появою дешевого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці;моральне зношування 2-го виду-зумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застоюваних ел-тів осн. к-лу.

56.

Ринок праці

Ринок праці – посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров’я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці.

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два “чистих” варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший – ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий – з обмеженими ресурсами.

57.

Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.

Формування ринку робочої сили в Україні відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу. Ускладнюють ситуацію аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міднаціональних відносин; конверсія, скорочення армії тощо. Загроза безробіття пов”язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, а з сучасною кризою невиробнитцва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі.

Суспільне виробництво України перенасичене робочою силою. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей.

58.

Безробіття: причини, види, форми.

Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає нестачу, дефіцит робочої сили з усіма його наслідками.

У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з’являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

Однак насамперед варто сказати про характер кризи, що породжує безробіття в українських умовах. Це не циклічна криза, відома з економіки капіталізму, що відбулася, і як би «сама по собі», що виводить її по витіканні деякого часу до фази підйому, у якій існує тільки фрикційне й обмежене структурне безробіття. У Україні масове безробіття породжується трансформаційною економічною кризою. Вона відбиває глибокі протиріччя умов переходу від командної економіки до ринкової і носить не циклічний, а головним чином структурний характер.

Причини безробіття:

1.завищення заробітної плати через законодавство, встановлення мінімальної заробітної плати.

2. Тиск профспілок під час укладання трудових угод.

3.Використання високої заробітної плати для підвищення ефективності праці.

Існує ряд видів безробіття:

1. Добровільне безробіття - працівник звільняється за власним бажанням, у зв'язку з незадовільною зарплатою, умовами праці.

2. Змушене безробіття - при скороченні обсягів виробництва.

3. Фрикційне безробіття - часовий період між звільненням з одного підприємства і найманню працівника на інше, переміщення від однієї професії до іншої. Найбільш інтенсивна в період упровадження нової технології.

4. Структурне безробіття - власне кажучи є поглибленням фрикційного безробіття. Відбувається при глобальних, структурних перебудовах, зміні взаємозв'язку між галузями, створенні нових пропорцій у міжгалузевому розподілі робочих місць.

5. Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна: неповна інформація про вакансії, завищена допомога по безробіттю, занижені податки на доходи.

6. Циклічне безробіття - викликане спадом виробництва під час промислової депресії. З переходом до пожвавлення ринку і по чому, безробітних стає менше.

7. Сховане безробіття - існує в адміністративне - командній економіці, характерне тим, що при 100% зайнятості людей зайняті на роботі не ефективно, або працює не повний робочий день.

8. Застійне безробіття - у будь-якому суспільстві існує прошарок людей, що не хочуть працювати - це так звані бомжі, злиденні.

Оптимальне безробіття визначається фахівцями, як безробіття, рівень їкого дорівнює природньому, нормальному.