1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначення
| Вид материала | Документы |
- Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- Економічна теорія, 1317.91kb.
- План : Вступ с. 2 Розділ Цивілізація еволюція поглядів економічної теорії с. 4 Основні, 791.69kb.
- Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
- Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
- Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
- Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
27.
Товар і його властивості.
Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, цьому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
Споживна вартість – це здатність задовольняти потреби людини. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість – це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.
Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з’ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: Вони – продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об’єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця – те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості – мають спільну міру.
Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.
Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.
Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.
Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремими виробником ( підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю.
Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише сусільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості та обернено пропорційно продуктивній силі праці.
Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця – кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини.
У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага і послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид – це конкретна праця, другий – абстрактна праця.
Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і ,нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість ( хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці. Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника.
Другий бік праці – праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві.
Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартістю. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників.
Конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає і на споживну вартість товару.
Обидві властивості товару – споживна вартість і вартість – тісно взаємопов’язкні і впливають одна на іншу. Ця взаємопов’язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільно необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого – індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об’єктивне, так і суб’єктивне сприйняття товару покупцем.
28.
Вартість (цінність): альтернативні теорії. З появою грошей з'являється й ціна. Ціна - це грошове вираження вартості. Як грошове вираження вартості ціна не обов'язково повинна збігатися з вартістю. Вона може бути вищою або нижчою від вартості.
Вартість – проявляється у формі минової вартості: Х товаруА=Yтов.В. Минова вартість – це пропорція, в якій товари одного роду обмінюються на товари іншого роду. 3 основних теорії:
1-а теорія вартості ( Адам Смітт, Давід Рікардо, Карл Маркс) – згідно цієї теорії вартість – це загальна людська трата втілена в товари. Величина вартості визначається суспільгно-необхідними затратами праці. 2-га теорія вартості – суб‘єктивно-психологічна(Менгер, Візер, Бем-Баверк) – базується на концепції граничної корисності, яку вони досконально розробляли. Згідно цієї концепції вартість т-ру визначається граничною корисністю останнього блага. 3-я концепція вартості – (Альфред Маршал) – у формі вартості виступає ціна, яка діє в умовах ринкової рівноваги.
29.
Проста і розвинена форми товарного виробництва.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і спожтвачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім’ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих працівників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
30.
Вартість і ціна товару: альтернативні теорії.
Вартість – це форма та кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу виробництва різних речей для обміну та присвоєння їх через еквівалентно рівний обмін. Це відносини між людьми з приводу речей, це виробничі відносини. У зв’язку з цим вартість виступає як властивість речі як особлива суспільна якість товару. Вартість – форма функціонування суспільного характеру виробництва в умовах суспільного поділу праці та економічне обособлення виробничо-господарських ячеєк відносинами власності.
В умовах розвитку ринкового підприємництва та міжгалузевої конкуренції вся товарна маса у відповідності з законом вартості продається за її вартістю, так що сума цін всіх товарів рівна сумі їх вартості. Але по іншому складаються ціни на окремі види товарів, вони складаються уже на основі витрат підприємства C+U и середнього прибутку. p= C+U+p’. Ринкова ціна в умовах розвитку ринкового господарства складається вже на основі прибавочної вартості, а на основі ціни виробництва, яка являє собою перетворену форму вартості.
Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін.
31.
Відносини власності на засоби виробництва і природні ресурси. Права власності.
Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Особливість природних ресурсів як засобів виробництва полягає в тому, що вони не є результатом людської праці. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.
Право власності – це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси. Права власності:
- право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;
- право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;
- право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
- право на доход, тобто право володіння результатами від використання благ;
- право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;
- право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;
- право на передачу благ у спадок;
- право на безстроковість володіння благом;
- право на відповідальність увигляді стягнення;
- право на залишковий характер.
32.
Власність на засоби виробництва та способи з”єднання факторів виробництва.
Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів – основа відносин власності. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності. Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Принципово нових рис набувають відносини власності у зв’язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва. Докорінна перебудова економічних відносин здійснюється на грунті глибоких якісних змін передусім у структурі власності на засоби виробництва. Йдеться про її еволюційно позитивне самозаперечення і формування на її місці економічних відносин прямого поєднання робочої сили та засобів виробництва. Насамперед, це відбувається в процесі “дифузії”, “розпорошення” власності внаслідок поширення відносин акціонування, корпоратизації.
Функціонуванню та взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва – це однопорядкові, але не тотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин, а у способі їх поєднання – конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил. У способі відбивається організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Йому відповідають організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил. Поєднання факторів виробництва – це динамічне явище. Проблеми, що виникають при поєднанні такі: 1) забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів; 2) формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва; 3) забезпечення заміни ручної праці на технологічно оснащену; 4) досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва; 5) створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва.
33.
Теорії вартості, їх еволюція та сучасне трактування.
В ек. науці існує кілька теорій вартості, в тому числі: факторів вир-ва, попиту і пропоз-її, трудової вар-ті, граничної корисності.
Основні теорії вартості 1.Т-я факторів вир-ва визначає вар-ть товарів за витратами на їхнє вир-во 2.Т-я попиту і проп-і визначає вар-ть тов-ів за співвідношенням попиту і про-її на них у процесі обміну.3.Т-я трудової вар-ті оцінює вар-ть тов-ів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє вир-во.4.Т-я граничної кор-ті визначає вар-ть тов-ів ступенем кор-ті останньої одиниці товару для споживача. В ек. науці розуміння кат-її вар-ті формувалося під впливом 2 найпоширеніших теорій: Класичноі т-іі трудової вар-ті та маржиналістськоі т-іі граничноі кор.-ті. Прихильники трудової т-її виходять із тези, що вар-ть речі вимірюється величиною граничноі кор.-ті цієї речі для особи, яка її оцінює - споживача. Гранична кор.-ть - додаткова кор-ть, яку отримує споживач від додаткової од-ці товару чи послуги. Якщо зіставити т-ю трудової вар-ті з т-ю граничноі кор-ті, то вони нібито заперечують одна одну: перша виз-є вар-ть товару лише затратами праці, друга-лише за його кор.-тю для споживача. Це надавало цим теоріям однобічного хар-ру, і вони, не враховували реалій ек-ки .Тому вже на рубежі ХІХ-ХХ ст..(Маршалом, Туган-Барановський)були зроблені спроби синтезувати ці т-її й показати, що вони не поглинають і не протистоять одна одній, а є взаємодоповнюючими. І сьогодні пошук шляхів синтезу цих т-ій є одним із пріоритетних наукових напрямів подальшого розвитку т-іі вар-ті. Однак об’єктивний аналіз дає підстави для висновку,що вар-ть виступає результатом поєднання в товарі 2 чинників-витрат праці і його кор.-ті .Вона водночас є категорією вир-ва і кат-єю обміну. Оскільки на створення товару необхідні матеріальні й трудові витрати, то ва-ть, закладена в ньому, є категорією вир-ва.
34.
Закон вартості, його сутність та функції.
Закон вартості-це закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кіл-ті втіленого в них суспільно необхідного робочого часу.
Закон вар-ті в умовах розвиненого тов-го вир-ва діє як закон цін. Зумовлено це тим, що вести прямий облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Через механізм цін закон вар-ті виконує ф-іі регулятора товарного вир-ва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.
Фун-я закону вар-ті як стихійного регулятора вир-ва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вар-ть.
Фун-я закону вар-ті як рушійної сили полягає в тому, що обмін тов-ів за суспільною вар-тю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні витрати вир-ва. Хто це робить і досягає менших витрат вир-ва, ніж суспільні витрати, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Все це сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню сус-ої продуктивності праці.
Закон вар-ті активно вливає на соціальну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на таких, хто збільшує масштаби вир-ва, і на таких, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, але особливо дрібних і середніх, посилюючи між ними майнову диференціацію. Отже, закон вар-ті сприяє розвитку вир-ва. Одночасно він стимулює прогрес вир-ва, оскільки ек-ми методами позбавляє товарне гос-во неефективних підприємств. А це, активно впливає на розвиток сус-их потреб, прискорюючи тим самим науково-технічний і суспільний прогрес.
35.
Теоретичні концепції виникнення та природи грошей.
Гроші мають багато тисячолітню історію. Існують 2 основні концепціі, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна.
Раціоналістична-пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента(грошей) для здійснення обміну тов-ів. Вона панувала до кінця XVIII ст.. Має прихильників і серед деяких сучасних економістів. Деякі вважають гроші продуктом годи між людьми. Але це не переконливо, адже гроші у своїх найпростіших проявах виникли на ранніх етапах розвитку окремих народів, коли ні фактор взаємної угоди, ні влада держави не могли відіграти істотної ролі у конституюванні такої складної категорії як гроші.
Еволюційна - стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку сус-го поділу праці, товарного вир-ва та обміну. Вперше була сформульована К.Марксом, який показав, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку товарообміну та послідовної зміни форм вартості. У міру розвитку тов-го вир-ва та насичення ринку товарами прямий товарообмін дедалі більше ускладнювався, оскільки інтереси учасників товарної угоди не збігалися. Для того, щоб отримати потрібний товар, необхідно було попередньо відшукати товар-посередник, який би задовольняв партнера обміну, а з часом і товар, який би відповідав інтересам усіх учасників товарного обміну, тобто був загальним еквівалентом.
З подальшим розвитком товарних відносин роль загального еквівалента ,виконувало золото і срібло.
З появою грошей увесь товарний світ ніби розділився на 2 полюси: на одному знаходяться всі звичайні тов-ри, на другому-особливий товар - гроші, що виконують роль загального еквівалента.
36.
Функції грошей та їх еволюція.
Функціі грошей-це діі, які вони здійснюють у ринковій економіці.
Класична економічна теорія виділяє 5 функцій .
1.Фун-я грошей як міри вар-ті полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вар-ть усіх інших тов-ів, надаючи їй форму ціни. Фун-ю міри вар-ті гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого порівнювання вар-ті товару до уявленої кіл-ті грошей. Фун-я грошей як міри вар-ті реалізується через масштаб цін.
2.Фун-я засобу обігу –гроші виконують роль посередника в обміні тов-ів і забезпечують їхній обіг. Фун-я грошей засіб обігу завжди поєднується з попередньою фун-єю міра вар-ті. Тільки в єдності вони забезпечують абстрактну визначеність категорії грошей .Фун-ю засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.
3.Фун-я засобу платежу-полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових забов”язань між суб’єктами ек. відносин. Цю фун-ю гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, так і поза ним. На основі цієї фун-і виникли кредитні гроші-вексель, банкнота, чек.
4.Фун-я утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються н скарб у своїй золотій або срібній ”плоті”. Ця фун-я пов’язана зі здатністю грошей бути засобом збереження вар-ті, представником абстрактної форми багатства.
5.Фун-я світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних ек-х відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами. У цій фун-ії гроші виступають у 3 значеннях: як загальний платіжний засіб ,як загальний купівельний засіб, як загальне втілення сус-го багатства у разі переміщення золота з однієї країни в іншу.
Еволюція грошей. З розвитком ринкових відносин та процесу демонетизації золота деякі фун-ії грошей еволюціонували.